Зернобобові культури.Что вирощувати?
Надмірне насичення в Україні сівозмін такими високоенергетичними культурами, як соняшник і ріпак, призвело до значного зниження вмісту в ґрунтах органічної речовини, що, своєю чергою, негативно впливає на водоутримувальну здатність ґрунтів. Найдешевшим шляхом поліпшення такого стану може бути впровадження у сільськогосподарське виробництво науково обґрунтованих сівозмін. Чергування культур допоможе розірвати певні ланцюги шкодочинних мікроорганізмів, які сформувалися у процесі вирощування близьких за біологічними особливостями культур. І якщо ми говоримо про організацію сівозміни, то це насамперед стосується зернобобових культур.
Їхня головна біологічна особливість полягає в тому, що вони здатні формувати активні комплекси із мікроорганізмами ґрунту, завдяки чому зв’язують значні кількості азоту із повітря. Цей процес відбувається за участі бульбочкових бактерій, які проникають у кореневі волоски проростків, інтенсивно діляться там і формують бульбочки, де перебігає процес азотфіксації.
Бульбочки — справжня фабрика одержання біологічного азоту, який використовується рослиною на формування надземної маси та врожаю насіння. Цей процес, який називається «симбіозом», є корисним як для рослин, так і для мікроорганізмів.
Рослини використовують для своєї життєдіяльності легкодоступні азотовмісні сполуки, а до бульбочкових бактерій надходять продукти фотосинтезу, які слугують їм джерелом поживних компонентів. Для рослин бобових культур процес симбіозу не є «безоплатним», на нього затрачається близько 20–25% пластичних речовин, що є однією із головних причин меншої урожайності зернобобових культур порівняно із зерновими. Друга причина полягає в тому, що на біосинтез однієї одиниці маси білка затрачається значно більше енергії порівняно із синтезом вуглеводів. За вегетаційний період зернобобові культури зв’язують 80–150 кг азоту в діючій речовині, що еквівалентно внесенню 300–400 кг аміачної селітри. Якщо порахувати вартість мінерального добрива, то доходимо однозначного висновку: симбіотична азотфіксація має економічний сенс. Як правило, у рекомендаціях із вирощування зернобобових зазначається, що внесення мінерального азоту небажане, оскільки воно призводить до пізнішої появи бульбочок та інгібує їхню активність, особливо на початкових фазах росту рослин.
Важливо відмітити, що за сівби зернобобових у ґрунті, крім бульбочкових бактерій, нагромаджується значна кількість інших видів корисних мікроорганізмів. Перш за все, це асоціативні види: Azobacter, Bacillus, Azospirillum, Enterobacter тощо. За взаємодії із симбіотичними вони утворюють у ризосфері (прикореневій зоні) активний комплекс мікроорганізмів, у якому продукти обміну одних слугують поживним середовищем для інших. За таких умов у ґрунті формується досить активний ланцюг перетворень, які відбуваються досить інтенсивно. Оскільки мікроорганізми ростуть і діляться дуже швидко, то завдяки цьому накопичується органічна маса, яка поступово йде на формування гумусу. У процесі росту коріння рослин також виділяє у навколишнє середовище фізіологічно активні сполуки, які використовуються як поживні компоненти. Кореневі виділення включають вуглеводи, органічні кислоти, амінокислоти, вітаміни, алкалоїди. Суттєвий позитивний вплив на ріст рослин чинять також мікоризні гриби, які колонізують кореневу систему і сприяють кращому засвоєнню фосфорних сполук.
У посівах зернобобових у ґрунті постійно перебігають трофічні процеси, що спрямовані, як правило, на збільшення кількості органічної речовини та поліпшення доступності мінеральних елементів для живлення рослин. Ґрунт перебуває у стані динамічної рівноваги, тобто він є «живим», а не мертвою субстанцією. Значна кількість корисної мікрофлори є своєрідним бар’єром проти накопичення фітопатогенів у ґрунті, що запобігає масовому розвитку хвороб.
Одержані у виробництві результати свідчать про надзвичайно важливу роль зернобобових культур під час формування сівозмін, що дає змогу зменшити внесення мінеральних добрив і пестицидів і завдяки цьому позитивно впливати на навколишнє середовище.
Група зернобобових включає дуже багато видів, їх вирощують на всіх континентах нашої планети. Їхнє поширення у різних країнах залежить від наявних ґрунтово-кліматичних умов. Одні із них полюбляють більш вологі та теплі зони, інші здатні витримувати тривалі посушливі та спекотні періоди.
У світовому землеробстві серед цих культур найбільшого поширення набула соя. Попри те, що за посівними площами вона займає четверту позицію серед усіх сільськогосподарських культур, її поширення триває і в наші дні.
Соя
В Україні сою вирощували на значних площах ще у 30-ті роки минулого сторіччя, протягом тривалого часу їй не приділяли серйозної уваги. Проте низка вчених інтенсивно працювала як над створенням нових сортів, так і над поліпшенням окремих елементів технології вирощування. Надзвичайно великий вклад внесли такі селекціонери, як А. Лещенко на Кіровоградській державній сільськогосподарській дослідній станції, В. Михайлов у Інституті землеробства, В. Колот в Інституті зрошуваного землеробства, М. Голохоринська на Буковинській державній сільськогосподарській дослідній станції, Л. Некрасова на селекційній станції «Терезине». Досить активну наукову роботу із технології вирощування сої в цей час проводили В. Завєрюхін в Інституті зрошуваного землеробства та Ф. Адамень у Криму. Ця група вчених та багато інших вірила в цю культуру, на жаль, не всі вони дочекалися того часу, коли соя стала справжньою фавориткою серед найважливіших сільськогосподарських культур України. Лише на початку XXI ст. наші аграрії по-справжньому оцінили цю культуру, і в Україні розпочався «соєвий бум».
Важливою перевагою української сої на міжнародному ринку є те, що значна її кількість не несе генетичних конструкцій, тобто вона не є генетично модифікованою. А на сьогодні основні експортери сої (ЄС і Китай) потребують немодифікованої сої. Це лише в нашій країні діє стихійний ринок сої та соєпродуктів, де більшість партій насіння змішані і немає маркування як харчових, так і кормових інгредієнтів на наявність генетичних конструкцій. Безумовно, що в недалекій перспективі тут буде наведено порядок, оскільки останніми роками мають місце ряд конфліктів під час експорту сої, що пов’язані із наявністю у партіях насіння певної кількості трансгенної сої.
У наші дні значний інтерес до нашої сої проявляє європейська недержавна асоціація «Дунайська соя», яка організована у 2012 році й включає 195 членів із 16 країн Європи. Україна також входить у цю організацію. Головне її завдання полягає в інтенсифікації вирощування високоякісної нетрансгенної сої у країнах Європи. Оскільки за кількістю вирощування сої Україна займає перше місце в Європі, то завдяки цій програмі для неї відкривається досить об’ємний ринок для експорту. Але головна умова — відсутність будь-яких домішок ГМО. Передбачається, що ціна на таку сою буде на 40–50 євро вищою.
В асоціації «Дунайська соя» вважають, що в України є шанс стати своєрідною «Бразилією Європи», оскільки потреби у сої такої якості сьогодні становлять близько 5 млн, а в найближчій перспективі сягатимуть 8–10 млн т. Таким чином європейські країни планують поступово замінити трансгенну сою, яку вони завозять із Бразилії та США, на українську не-ГМО. Достатньо сказати, що у 2014–2015 маркетинговому сезоні країни ЄС у цілому експортують 12,7 млн т товарного насіння сої та 19,3 млн т соєвої муки. Українська соя за якістю повністю відповідає вимогам ЄС. Наша країна займає досить зручне географічне розташування щодо європейських країн, у нас напрацьований великий досвід вирощування цієї культури на значних площах, є достатня кількість створених традиційними селекційними методами сортів сої різних груп стиглості. Завдяки цій програмі в українських аграріїв відкриваються величезні можливості для подальшого розвитку соєсіяння.
Приблизно така сама ситуація складається також з експортом сої до Китаю, який є найбільшим світовим імпортером сої. У 2014–2015 роках він завіз із інших країн 77 млн т сої, хоча сам є найбільшим виробником нетрансгенної сої у світі. Прогнози свідчать, що в найближчій перспективі його потреби в цій сировині подвояться.
В України є досить чіткі перспективи для подальшого нарощування виробництва сої. Вона може стати однією із найбільших у світі виробників сої без ГМО, враховуючи наявність добре адаптованих сортів, родючих ґрунтів, достатнього досвіду вирощування культури на значних площах.
На жаль, останніми роками має місце досить агресивна, часто необ’єктивна реклама певних сортів, особливо іноземних, яка приносить не користь, а сприяє значному недобору врожайності. Вітчизняні господарства, які займаються вирощуванням насіння сої, таких фінансових можливостей не мають. Досвід корпорації «Сварог Вест Груп» свідчить про високий рівень конкурентоспроможності українських сортів, які тут культивують на тисячах гектарів. Виробнича практика показує, що від адаптивного потенціалу залежить реалізація урожайності сої. У сортів такого типу мають узгоджуватись процеси росту й основні фази розвитку із динамікою екологічних факторів протягом вегетаційного періоду. Безумовно, створення високопродуктивних сортів — непросте завдання, цей процес буде тривалим, а підвищений рівень стійкості до несприятливих факторів довкілля формуватиметься поступово.
Важливе значення у наші дні має впровадження вологоощадних технологій вирощування, основаних на науково обґрунтованих сівозмінах, мінімізації обробітку ґрунту, швидкому проведенні весняно-польових робіт. Тривала посуха значно менше знижує врожай на удобрених полях. Перехід на нульовий обробіток ґрунту дає змогу сформувати на поверхні поля із пожнивних решток добрий мульчувальний шар, який зберігає вологу, захищає ґрунт від перегрівання, зменшує ерозію.
Сьогодні соя зайняла досить сприятливі за кліматичними умовами ніші на нашій планеті. Вона поширена там, де є достатньо вологи і тепла. В Україні значні площі, відведені під цю культуру, зосереджені у лісостеповій і поліській зонах. У Степу, де знаходяться основні посівні площі озимої пшениці, сої досить мало. В Одеській, Миколаївській, Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій та Луганській областях її вирощують усього на 1–10 тис. га. Лише в Кіровоградській області, де умови для вирощування сої сприятливі, площі її посіву перевищують 100 тис. га. Така сама ситуація і в Херсонській області, де збереглися зрошувальні системи і сою вирощують на поливі.
Це свідчить про те, що в степовій зоні України відсутні добрі попередники для зернових культур, що, безумовно, не дає можливості сформувати сівозміни, які б відповідали основним законам землеробства. Ми вважаємо, що з такої ситуації є досить дієвий вихід. Для цього потрібно інтенсивно впроваджувати у виробництво інші зернобобові культури, які легше переносять тривалі посушливі періоди. Серед них значну цінність мають нут, сочевиця та чина.
Наприклад, протягом тривалого періоду співробітничаємо з фермерським господарством «Лідер» Добровеличківського району Кіровоградської області, де вирощуємо сорти одеської селекції сої, нуту та гороху. Як правило, посіви сої щороку становлять 400 – 500 га, нуту і гороху — близько 100 га. Урожай сої в оптимальні роки досягає 24–28 ц/га, в посушливі — 15–19 ц/га. Але хотів би привернути особливу увагу на урожаї інших зернобобових культур. Так, у 2014 році тут зібрали по 29 ц/га насіння нуту сорту Розанна, у посушливому 2015 році — 20,4 ц/га. Сорт гороху Світ у 2014 році дав 31,3 ц/га, у 2015-му — 19,4 ц/га. Якщо порахувати економічну ефективність цих трьох культур, то на перше місце виходить нут. Наприклад, цього року ціна на товарне його насіння відразу після збирання досягала 11,5–12 тис. грн. При цьому його закупили буквально протягом декількох тижнів. Важливою перевагою культури є раннє збирання (кінець липня — початок серпня), наявність значної кількості бульбочок на корінні, що свідчить про інтенсивну азотфіксувальну здатність. Дуже важливо також те, що нут збирають у середині літа і ніяких проблем з вологістю насіння не виникає.
У 2012 році приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Бурлуцьке» Великобурлуцького району Харківської області на площі 324 га зібрало по 19,6 ц/га насіння нуту сорту Розанна. Особливої уваги заслуговує досвід вирощування нуту в ТОВ «Словінська 5» Вовчанського району Харківської області, де нут культивують на значних площах. Тут у посушливому 2015 році на площі 180 га зібрали по 20 ц/га насіння нового нашого сорту Буджак. Керівництво господарства дуже задоволене одержаними економічними показниками від вирощування цієї культури.
Задовільний урожай нуту тривалий час одержує голова фермерського господарства «Драгмі» М. Драганчук, який першим розпочав його вирощування за суходільних умов у посушливому Криму.
Важливість нуту
За посівними площами на земній кулі нут займає третю позицію серед зернобобових культур, поступаючись лише сої та квасолі. Але останні дві культури розміщені в зонах із досить оптимальними умовами, а нут культивують там, де інші культури дають дуже низьку врожайність унаслідок нестачі вологи та надвисоких температур. Сьогодні розроблена міжнародна науково-виробнича програма, направлена на інтенсифікацію виробництва продукції у бідних країнах, головним чином, в Африці. Її головна мета полягає у знаходженні та науковому обґрунтуванні найефективніших шляхів одержання власної продовольчої продукції для того, щоб нагодувати місцеве населення, яке не має коштів для закупівлі харчів у інших країнах. У цій програмі нуту відведено центральне місце. Наші дослідження та накопичений виробничий досвід свідчать про те, що вирощування нуту в степовій зоні України має значну перспективу і його площі зростатимуть дуже швидко. Зараз уже напрацьовані канали його збуту, українське насіння вирізняється високими смаковими якостями і є досить ліквідним на внутрішньому та світовому ринках.
Відродження гороху
Його посівні площі якого скоротились за останні роки більш ніж у п’ять разів. Сучасні сорти, які вирізняються високою стійкістю до вилягання, здатні давати врожаї за оптимальних умов на рівні 50 ц/га. Наші дослідження в центральній зоні Одеської області свідчать про те, що лише завдяки зимовим і весняним запасам вологи за належної культури землеробства можливо одержати врожаї цієї культури на рівні 20 ц/га. Варто пам’ятати, що посіяна після збирання гороху озима пшениця родить так само, як і парова. Таким чином, вирощуючи горох, ми паралельно створюємо відмінні можливості для одержання високого врожаю головної продовольчої культури України — озимої пшениці.
Тенденція збільшення посівів гороху останніми роками спостерігається також у таких країнах, як США і Канада, які є світовими лідерами у виробництві зерна пшениці. У США навіть описано так званий синергічний ефект, який виникає після сівби по гороху озимої пшениці й який позитивно впливає на рівень її урожайності. Нещодавно таку дію виявлено щодо висіяної по гороху кукурудзі.
У посушливому 2015 році у сільськогосподарському кооперативі «Шаболат» Білгород-Дністровського району Одеської області на площі 500 га отримали урожай гороху 19,7 ц/га. Одразу після збирання він був реалізований, економічна ефективність його вирощування виявилась досить високою. Наведені факти переконливо свідчать про важливу роль гороху в формуванні сівозмін, направлених на більш ефективне використання земельних ресурсів, особливо в суходільних умовах.
Сочевиця
Культура характеризується високим рівнем посухостійкості. Товарне насіння цієї культури високо ціниться на світовому ринку, оскільки є цінним харчовим продуктом. Споживання сочевиці профілактично діє на серцево-судинну систему людини, запобігає інфарктам та інсультам. Достатньо сказати, що така країна як Канада, території якої за кліматичними умовами дуже подібні до Степу України, вирощує понад 1 млн га цієї культури і є її світовим експортером. Її валовий збір останніми роками досягає близько 2 млн т. Великі площі сочевиці сконцентровані також у Туреччині, де також багато земель із недостатнім рівнем зволоження.
У Канаді це теж відносно нова культура. Її впровадження розпочалось у 1973 році, коли сочевицею засіяли 7 га і одержали урожай 7,1 ц/га. А далі розпочався тріумфальний її похід преріями Канади. У 1975 році площі, відведені під культуру, становили 400 га, у 1977 — 2500 га, у 1978-му — 13 000 га. Урожайність у цей період коливалась у межах 7,5–8,2 ц/га. У 1980 році площі посіву досягли 44,8 тис. га, у 1985 році — 72,8 тис. га. У 1987 році сочевицею засіяли 238,4 тис. га, у 2000-му — 687,9 тис. га. Водночас спостерігали зростання врожаю. У більшості років він наближався до 13 ц/га. У 2010 році сочевицею зайняли уже 1335 тис. га і одержали по 14,6 ц/га. У наступний період площі культури щороку становили близько 1 млн га, а урожай коливався в межах 15,3–19,7 ц/га. Хотів би зауважити, що посівні площі соняшнику на сьогодні тут становлять усього 275–397 тис. га.
Подібний до Канади урожай сочевиці нескладно одержати і в нашій країні. Наприклад, у 2015 році в ТОВ «Шестерня» Широківського району Дніпропетровської області в цілому на круг одержали по 15 ц/га насіння сочевиці вітчизняного сорту Лінза. Якщо порахувати економічну ефективність, то вона є кращою, ніж урожай озимої пшениці 80 ц/га за значно менших затратах на одиницю продукції. Аналогічний урожай одержали також в агрофірмі «Зоряни» Долинського району Кіровоградської області. Тут у 2015 році вперше висіяли цю культуру і одержали задовільний результат.
Висновки
Виходячи з погодних умов, що складаються останніми роками в Україні, можна зробити висновок, що для підвищення економічної стабільності аграрного сектору найкращою буде ситуація, коли господарство вирощуватиме декілька зернобобових культур. Це пов’язано з тим, що кожна із них характеризується критичним періодом щодо вологи, який припадає на різні місяці. Так, для гороху найважливішим є кількість опадів у травні. Для нуту і сочевиці ця фаза настає у кінці травня та триває весь червень. Урожайність сої найбільшою мірою залежить від наявності вологи в липні й першій половині серпня. Висівання кількох із цих культур сприяє більшій вірогідності одержання кращої економічної віддачі.
В. Січкар, голов. наук. співробітник,
д-р біол. наук, професор,
Селекційно-генетичний інститут — Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення
Інформація для цитування
Зернобобові культури в Україні: що вирощувати? / В. Січкар // Спецвипуск ж. Пропозиція. Новинки селекції / — 2016. — С. 34-39