«Довгоносий окупант», або

Як убе­регти бурякові плантації від довго­но­сика-стеблоїда

О. По­ло­вин­чук, кан­д. с.-г. на­ук,
К. Ка­ла­тур, кан­д. с.-г. на­ук,
Інсти­тут біое­нер­ге­тич­них куль­тур
і цу­к­ро­вих бу­ряків НА­АН,
Ю. Ва­сильєва,
Харківський національ­ний аг­рар­ний універ­си­тет ім. В.В. До­ку­чаєва

Мор­фо­логічні особ­ли­вості
Бу­ря­ко­вий стеб­лоїд стрімко про­су­вається те­ре­на­ми Ук­раїни та Росії, і ме­жа йо­го аре­а­лу та зо­ни шко­до­чин­ності не­впин­но по­ши­рю­ють­ся на північ та захід. І щоб цей шкідник не став для аг­раріїв не­приємною не­сподіван­кою, на­га­даємо про ньо­го.
От­же, бу­ря­ко­вий, або ама­ран­то­вий, дов­го­но­сик-стеб­лоїд (Lixus subtilis Sturm.) на­ле­жить до ро­ди­ни дов­го­но­си­ко­вих (Curculionideae), ря­ду твер­до­кри­лих, або жуків (Coleoptera).
До­рос­лу осо­би­ну — жу­ка — важ­ко сплу­та­ти з інши­ми дов­го­но­си­ка­ми, ад­же він помітно вирізняється се­ред них своїм ви­дов­же­ним, вузь­ким, струн­ким тілом за­вдовжки 8–12 мм. Виг­ну­та циліндрич­на го­ло­во­т­руб­ка з тон­ким уко­ро­че­ним кілем по­се­ре­дині ко­рот­ша за пе­ред­нь­о­с­пин­ку.
На відміну від інших дов­го­но­сиків, що по­шко­д­жу­ють цу­к­рові бу­ря­ки, у пред­став­ників ро­ду Lixus го­ло­ва ви­тяг­ну­та у по­до­вже­ну го­ло­во­т­руб­ку, яка ви­ко­нує функцію про­гри­зан­ня ка­налів у щільно­му хар­чо­во­му суб­ст­раті для про­штов­ху­ван­ня у цей ка­нал відкла­де­но­го яй­ця. То­му в самців во­на, за­зви­чай, роз­ви­ну­та мен­ше, ніж у са­миць. На кінці го­ло­во­т­руб­ки жук має мініатюрні ще­ле­пи, то­му, на відміну від інших бу­ря­ко­вих дов­го­но­сиків, не мо­же так гру­бо по­шко­д­жу­ва­ти ли­с­тя. Ву­си­ки роз­та­шо­вані пе­ред се­ре­ди­ною го­ло­во­т­руб­ки, лоб пла­с­кий, з ок­руг­лим по­глиб­лен­ням.
Пе­ред­нь­о­с­пин­ка вкри­та гру­би­ми крап­ка­ми, які іноді зли­ва­ють­ся. Елітри (над­кри­ла) з крап­ко­ви­ми бо­ро­зен­ка­ми, на вер­шині ко­рот­ко- й ту­по­за­го­ст­рені. Верх та низ тіла вкриті світло-сіри­ми во­ло­син­ка­ми, які, за­зви­чай, на че­ревці дов­ші, але менш густі. Но­ги ко­роткі. Слід відміти­ти, що у жуків стеб­лоїда не­має чітко ви­ра­же­но­го ста­те­во­го ди­морфізму, хіба що самці де­що дрібніші від са­миць і не пе­ре­ви­щу­ють 9 мм.
Яй­це оваль­не, жов­ту­ва­то-по­ма­ран­че­ве, до 1 мм у діаметрі. Ли­чин­ка, як і го­дить­ся для дов­го­но­сиків, без­но­га, струн­ка, май­же цилінд­рич­на, ду­го­подібно виг­ну­та, за­вдовжки 11–13 мм. Тіло біле, го­ло­вна кап­су­ла має ру­ду­ва­тий відтінок із тем­но-бу­ри­ми ще­ле­па­ми; на спин­но­му боці і по бо­ках — ру­ду­ваті бляш­ки.
Ля­леч­ка біла, ви­дов­же­на, вузь­ка, за­вдовжки 8–10 мм; на кінці че­рев­ця — дво­ло­па­те­вий при­да­ток із ши­пи­ка­ми на шо­с­то­му та сьо­мо­му чле­ни­ках.

Біологія стеб­лоїда
та характер пошкоджень
В умо­вах Ук­раїни шкідник зи­мує у стадії жу­ка в лісо­сму­гах, са­дах, на узліс­сях, ба­га­торічних тра­вах та інших не­ор­них зем­лях у по­верх­не­во­му шарі грун­ту чи рос­линній підстилці, хо­ча ок­ремі вчені не ви­клю­ча­ють мож­ли­вості, що зи­му­ва­ти мо­жуть та­кож і ли­чин­ки стар­ших віків та ля­леч­ки у стеб­лах рос­лин.
Після пе­ре­зимівлі перші, най­ак­тив­ніші, жу­ки з’яв­ля­ють­ся на по­верхні після пе­ре­хо­ду се­ред­нь­о­до­бо­вих тем­пе­ра­тур че­рез 10°C, що за­зви­чай відбу­вається на­при­кінці квітня. Спо­чат­ку во­ни кон­цен­т­ру­ють­ся на мо­ло­дих рос­ли­нах бур’янів (в ос­нов­но­му — це ло­бо­да та щи­ри­ця), а зго­дом, на по­чат­ку трав­ня, з’яв­ля­ють­ся на фа­б­рич­них посівах цу­к­ро­вих бу­ряків та їхніх насінни­ках. Чи­сельність стеб­лоїда по­сту­по­во збільшується впро­довж усь­о­го трав­ня, а ок­ре­ми­ми ро­ка­ми — і пер­шої по­ло­ви­ни черв­ня. Спо­чат­ку жу­ки об’їда­ють ли­с­тя з країв, на­да­ю­чи пе­ре­ва­гу верхівко­вим, гри­зуть по­верх­ню че­решків, а на ви­сад­ках — жив­лять­ся су­цвіття­ми.
Розмно­жен­ня дов­го­но­си­ка роз­по­чи­нається з кінця трав­ня — по­чат­ку черв­ня і мо­же три­ва­ти до по­чат­ку серп­ня, при­чо­му період ма­со­во­го спа­ро­ву­ван­ня при­па­дає на чер­вень. Са­ми­ця ви­г­ри­зає за­глиб­лен­ня у че­реш­ку ли­ст­ка або у верх­ній ча­с­тині стеб­ла і відкла­дає ту­ди од­не яй­це, за­кри­ва­ю­чи при цьо­му отвір ек­с­кре­мен­та­ми чи ог­риз­ка­ми рос­лин­них тка­нин, які во­на пе­ред цим роз­ми­нає ще­ле­па­ми. Місце яй­це­клад­ки мож­на лег­ко ви­я­ви­ти за не­ве­ли­кою тем­ною пля­мою, яка зго­дом, унаслідок роз­ро­с­тан­ня тка­нин, пе­ре­тво­рюється на наріст. В один че­ре­шок чи стеб­ло са­ми­ця мо­же відкла­с­ти до вось­ми яєць, із яких мо­жуть роз­ви­ну­тись від двох-трьох до п’яти ли­чи­нок. Але оскільки ли­с­ток із че­реш­ком від цьо­го за­си­хає, то ли­чин­ки, що вий­ш­ли з яй­ця, за­зви­чай не закінчу­ють свій роз­ви­ток і ги­нуть. Ра­зом із тим, у стеб­лах ви­садків бу­ряків мо­жуть ус­пішно роз­ви­ва­ти­ся декілька де­сятків ли­чи­нок.
Ли­чин­ки відро­д­жу­ють­ся за декілька днів після відкла­дан­ня яєць, і їхня по­ява роз­тя­гується, відповідно, до періоду яй­це­клад­ки, тоб­то до­сить три­ва­ло: від по­чат­ку черв­ня — за пер­шої по­яви ли­чи­нок — і до се­ре­ди­ни серп­ня.
Вий­шов­ши з яй­ця, ли­чин­ки про­то­чу­ють у стеб­лах і че­реш­ках хо­ди, спря­мо­вані до їхньої ос­но­ви, спо­чат­ку під шкіркою, а зго­дом — і у сер­це­вині. До­вжи­на та­ких ходів мо­же ста­но­ви­ти 1–3 см і більше (до 20 см — у стеб­лах насін­ни­ків). Ли­чин­ки жив­лять­ся со­ко­ви­тою тка­ни­ною, і за теп­лої по­го­ди їхній роз­ви­ток три­ває впро­довж 25–40 діб. За­ляль­ко­ву­ють­ся во­ни в тих са­мих хо­дах, але пе­ред по­чат­ком пе­ре­тво­рен­ня на ля­леч­ку спря­мо­ву­ють їх до пе­ри­ферії че­реш­ка чи стеб­ла з тим, щоб май­бут­нь­о­му жу­ку бу­ло лег­ше діста­ти­ся по­верхні і без пе­ре­шкод вий­ти на­зовні. За­ляль­ко­ву­ван­ня по­чи­нається з лип­ня і мо­же за­тяг­ну­ти­ся до серп­ня. Стадія ля­леч­ки три­ває близь­ко двох тижнів.
Унаслідок роз­тяг­ну­то­го періоду яй­це­клад­ки мо­лоді дов­го­но­си­ки мо­жуть з’яв­ля­ти­ся аж до жовт­ня. Перші мо­лоді жу­ки ви­хо­дять на по­верх­ню за­зви­чай на по­чат­ку серп­ня. Спо­чат­ку во­ни ма­ють м’які по­кри­ви ка­ш­та­но­во­го за­барв­лен­ня і си­дять все­ре­дині стеб­ла. По­сту­по­во жу­ки темніють, хітин твердішає, і на по­верхні елітр про­сту­пає ха­рак­тер­не для жуків цієї гру­пи жов­те пил­ко­подібне на­ша­ру­ван­ня. Го­то­вий до ви­хо­ду жук ви­г­ри­зає отвір і з’яв­ляється на­зовні. До на­стан­ня хо­лодів во­ни жив­лять­ся на ама­ранті, бур’янах і цу­к­ро­вих бу­ря­ках, а зго­дом хо­ва­ють­ся у тріщи­ни грун­ту чи під рос­линні решт­ки. В умо­вах Ук­раїни бу­ря­ко­вий стеб­лоїд роз­ви­вається в од­но­му по­колінні. Од­нак ок­ре­ми­ми ро­ка­ми фа­куль­та­тив­но мо­же роз­ви­ва­ти­ся і дру­ге по­коління (АР Крим).

Інте­г­ро­ва­на си­с­те­ма за­хи­с­ту
З точ­ки зо­ру про­ве­ден­ня за­хис­них за­ходів бу­ря­ко­вий стеб­лоїд над­зви­чай­но «не­зруч­ний» шкідник, ад­же у полі од­но­час­но ми мо­же­мо спо­с­теріга­ти йо­го жуків, ли­чи­нок та ля­ле­чок. Та­ка си­ту­а­ція, як уже відзна­ча­ли раніше, по­яс­нюється до­волі роз­тяг­ну­тим періодом міграції дов­го­но­си­ка на посіви цу­к­ро­вих бу­ряків. Суттєвою про­бле­мою та­кож є при­хо­ва­ний спосіб жит­тя (все­ре­дині сте­бел та че­решків листків) най­ш­ко­до­чиннішої стадії фіто­фа­га — ли­чи­нок. Та­ка спе­цифічна особ­ливість біології стеб­лоїда знач­но ус­клад­нює за­хист куль­ту­ри.
То­му для по­пе­ре­д­жен­ня ма­со­во­го роз­вит­ку та розмно­жен­ня, тоб­то за­для уник­нен­ня підви­ще­ної шкідли­вості цьо­го фіто­фа­га, доцільно про­во­ди­ти ком­плекс за­хис­них за­ходів:
-   до­три­ман­ня ре­ко­мен­до­ва­но­го чер­гу­ван­ня куль­тур у сівозміні з по­вер­нен­ням цу­к­ро­вих бу­ряків на по­пе­реднє місце не раніше ніж че­рез чо­ти­ри ро­ки;
-   розміщен­ня посівів цу­к­ро­вих бу­ряків з про­сто­ро­вою ізо­ляцією (до 2 км) від бу­ря­чищ ми­ну­ло­го ро­ку;
-   зни­щен­ня бур’яно­вої рос­лин­ності ро­дин ло­бо­до­вих та ама­ран­то­вих. Стеб­лоїд трофічно пов’яза­ний з бур’яна­ми цих ро­дин і ча­с­то для до­дат­ко­во­го жив­лен­ня та на­ступ­но­го роз­вит­ку на­дає пе­ре­ва­гу са­ме ло­боді та щи­риці. А скільки на на­ших по­лях цих бур’янів — усім до­б­ре відо­мо. То­му цей захід над­зви­чай­но важ­ли­вий (за ре­зуль­та­тивністю май­же рівноцінний за­сто­су­ван­ню інсек­ти­ци­дів);
-   вне­сен­ня зба­лан­со­ва­них відповідно до по­треб по­ля норм ор­га­но-міне­раль­них до­б­рив; якісна та своєчас­на підго­тов­ка грун­ту під висів бу­ряків, висіван­ня насіння в спри­ят­ливі стро­ки і на оп­ти­маль­ну гли­би­ну та інші аг­ро­за­хо­ди, що спри­я­ють підви­щен­ню ви­т­ри­ва­лості рос­лин до по­шко­д­жен­ня фіто­фа­гом;
-   за­сто­су­ван­ня для пе­ред­посівної об­роб­ки насіння ви­со­ко­е­фек­тив­них інсек­ти­цидів-про­труй­ників три­ва­ло­го періо­ду (до 45 діб) за­хис­ної дії: Круїзер FS 350 та 600, т. к. с., Пон­чо Бе­та FS 453, к. с., та ін. Ви­ко­ри­с­тан­ня та­ких пре­па­ратів дає змо­гу ефек­тив­но кон­тро­лю­ва­ти чи­сель­ність стеб­лоїда у по­чат­кові фа­зи роз­вит­ку цу­к­ро­вих бу­ряків (схо­ди — пер­ша-дру­га па­ри листків), ко­ли, внаслідок йо­го не­знач­ної кількості, на­земні об­при­с­ку­ван­ня посівів еко­номічно не­доцільні;
-   по­чи­на­ю­чи з фа­зи дру­гої-тре­тьої па­ри листків цу­к­ро­вих бу­ряків, у період ма­­со­вої міграції стеб­лоїда на посіви куль­ту­ри рос­ли­ни слід об­ро­би­ти од­ним із ре­ко­мен­до­ва­них інсек­ти­цидів: Де­цис ф-Люкс, к. е., Енжіо 247 SC, к. е., Брейк, м. е., Фа­с­так, к. е., та ін., ре­ко­мен­до­ва­них чин­ним «Пе­реліком пе­с­ти­цидів…». Кри­терієм доцільності за­сто­су­ван­ня пе­с­ти­цидів у цей період (тра­вень — по­ча­ток черв­ня) є нор­ма­ти­ви ЕПШ: два жу­ки на один по­гон­ний метр.    