Спецможливості
Агробізнес

Хто у полі господар? У Франції орендаря поціновують вище, ніж власника

15.05.2013
1184
Хто у полі господар? У Франції орендаря поціновують вище, ніж власника фото, ілюстрація

У Держземагентстві відбувся напрочуд корисний, як на нашу думку, франко-український семінар: «Аграрна земельна політика: цілі та інструменти», спрямований на поліпшення процесу формування земельних відносин на наших теренах.

У Держземагентстві відбувся напрочуд корисний, як на нашу думку, франко-український семінар: «Аграрна земельна політика: цілі та інструменти», спрямований на поліпшення процесу формування земельних відносин на наших теренах.

Г. Квітка, Т. Друженко
Спеціально для журналу «Пропозиція»

Про те, що пред­став­ни­ки цієї країни зацікав­лені у «пра­виль­но­му» роз­вит­ку в нашій дер­жаві зе­мель­них відно­син, свідчить при­сутність на семінарі Над­зви­чай­но­го і По­вно­важ­но­го По­сла Фран­ції в Ук­раїні Але­на Ремі, який про­го­ло­сив вступ­не сло­во. Ду­мається, заінте­ре­со­ваність ця по­ля­гає у то­му, що в май­бут­нь­о­му вба­чається на­ша інте­г­рація до євроспільно­ти. За­хо­ду не так уже й бай­ду­же: пе­ре­тво­рить­ся у ре­зуль­таті зе­­ме­ль­них ре­форм од­на з най­більших аг­рар­них країн Євро­пи, де об­роб­ля­ють 42 млн га і де май­же 30% на­се­лен­ня меш­кає в селі, на ла­ти­фундію, чи все ж бу­де збе­ре­же­но сіль­ську по­се­ленсь­ку ме­ре­жу. До то­го ж Фран­ція — та­кож дер­жа­ва з ве­ли­ки­ми тра­диціями в аг­ро­ви­роб­ництві й заці­кав­­ле­на у співробітництві у цій га­лузі.
Про те, що ре­фор­ми в Ук­раїні ма­ють зро­би­ти зем­ле­ко­ри­с­ту­ван­ня ефек­тив­ним і соціаль­но прий­нят­ним, а не на­впа­ки, го­во­рив і за­ступ­ник го­ло­ви Держ­зем­а­гент­ст­ва Євген Бердніков. За йо­го сло­ва­ми, семінар по­кли­ка­ний «по­чу­ти, зро­зуміти й пе­рей­ня­ти по­зи­тив­ний досвід». Чи не найбільше, за сло­ва­ми за­ступ­ни­ка го­ло­ви, йо­му імпо­нує те, що фран­цузів не ля­кає ве­ли­кий вплив дер­жа­ви на ре­гу­лю­ван­ня зе­мель­них відно­син.

Фермер усьому голова
У Франції мі­­німум три мільйо­ни влас­­ників зе­­мель, більша ча­с­ти­на яких — це ок­ремі осо­би та ро­динні гос­по­дар­ст­ва, які от­ри­ма­ли ділян­ки (ча­с­то че­рез ус­пад­ку­ван­ня). Ком­паній, які во­лодіють зем­ля­ми, тут ду­же ма­ло, роз­повів Жан-Но­ель Ме­нар, ге­не­раль­ний інже­нер із пи­тань будівництва мостів, вод­них ре­сурсів і лісівництва (міністер­ст­во сіль­сь­ко­го гос­по­дар­ст­ва, аг­ро­про­до­воль­ст­ва та лісівництва Франції).
За ос­танніми да­ни­ми, у Франції на­лі­чується 450 тис. гос­по­дарств. Раніше влас­ни­ки пе­ре­важ­но самі об­роб­ля­ли свою зем­лю. А нині це ро­бить ли­ше ко­жен п’ятий. На­томість де­далі по­ши­реніши­ми ста­ють орендні відно­си­ни. 61% сільсько­го­с­по­дарсь­ких зе­мель шля­хом орен­ди ви­ко­ри­с­то­ву­ють фірми, ком­панії, хо­ча влас­ни­ка­ми й на­далі за­ли­ша­ють­ся ок­ремі осо­би.
Орен­да в країні має особ­ли­вий ста­тус. Як­що фер­мер орен­дує ділян­ку й хо­че її ку­пи­ти, то він має пріори­тет навіть пе­ред ро­ди­ча­ми влас­ни­ка землі. Вза­галі, важ­ли­во, що у Франції пе­ре­ва­гу на­да­ють орен­до­от­ри­му­ва­чу — то­му, хто ве­де сіль­госпви­роб­ництво. Тоб­то фер­ме­ра дер­жа­ва підтри­мує більше, ніж влас­ни­ка угідь. Тут пріори­тет то­му, хто са­мостійно об­роб­ляє зем­лю.
— Яки­ми бу­ли цілі на­шої політи­ки? Доз­во­ли­ти ав­то­ма­тич­не пе­ре­да­ван­ня орен­ди спад­коємцям, — по­яс­нює Жан-Но­ель Ме­нар. — Тоб­то я, фер­мер, ви­най­маю зем­лю, але хо­чу пе­ре­да­ти своїм дітям пра­во орен­ди — і влас­ник не мо­же цьо­му за­ва­ди­ти, як­що я пе­ре­даю своїй ро­дині пра­во орен­ди. Це ду­же важ­ли­во — це один зі спо­собів, яким фран­цузь­кий за­ко­но­да­вець про­яв­ляє своє ба­жан­ня роз­ви­ва­ти сільське гос­по­дар­ст­во, спи­ра­ю­чись на ро­дин­не зем­ле­ко­ри­с­ту­ван­ня, ро­дин­не гос­по­дар­ст­во.
Мінімаль­на три­ва­лість орен­ди у Фран­ції — дев’ять років, при­чо­му влас­ник мо­же за­бра­ти зем­лю ли­ше за пев­них умов, приміром, як­що сам вирішить її об­роб­ля­ти. Для влас­ників, які на три­ва­лий час пе­ре­да­ють зем­лю в орен­ду, діють по­дат­кові пільги.
Пра­во зе­мель­ної влас­­­ності у Франції, на­го­ло­сив го­ло­ва де­пар­та­мен­ту зе­мель­них пи­тань у сфері сільсько­го гос­по­­дарст­ва при міністерстві Ро­же Жю­мель, — це за­галь­не пра­во, зафіксо­ва­не у статті 17 Дек­ла­рації прав лю­ди­ни від 1789 р., яка є ча­с­ти­ною Кон­сти­туції.
Пра­во влас­ності сто­сується всіх ти­пів май­на, ру­хо­мо­го чи не­ру­хо­мо­го, в то­му числі землі, й виз­на­чається трьо­ма ат­ри­бу­та­ми, які бу­ли ха­рак­тер­ни­ми ще для рим­лян:
 Usus (ви­ко­ри­с­тан­ня) — пра­во ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти май­но не зміню­ю­чи йо­го: тоб­то в ме­не є зем­ля, я мо­жу ви­ро­щу­ва­ти на ній усе, що хо­чу.
 Fructus (во­лодіння) — пра­во во­лодіти пло­да­ми (вро­жай, при­бу­ток, ди­віден­ди…), що при­но­сить це май­но: зем­ля щось ви­роб­ляє, і я ко­ри­с­ту­ю­ся ви­ро­ще­ним, от­ри­мую з цьо­го при­бу­ток.
 Abusus (роз­по­ря­д­жен­ня) — пра­во змі­ню­ва­ти це май­но: на­при­клад, у ме­­не є зе­мельні не­угіддя — я мо­жу зро­­би­ти з них по­ле, за­са­ди­ти ліс чи щось по­бу­ду­ва­­ти, та­кож маю пра­во про­­­да­ти цю ді­лян­ку, відмо­ви­ти­ся від неї.
За­ко­но­дав­чих об­ме­жень сто­сов­но влас­ни­ка не­має. Тоб­то будь-який іно­зе­мець, євро­пеєць чи неєвро­пеєць, мо­же без будь-яких об­ме­жень, крім, мож­ли­во, пе­ревірки то­го, що гроші от­ри­мані за­кон­ним шля­хом, ку­пи­ти будь-яку влас­ність у Франції.
Не ди­ви­на, ко­ли мо­лоді гол­ландці бе­руть у власність наділи, щоб гос­по­да­рю­ва­ти у Франції, бо у Нідер­лан­дах ціни на зем­лю — одні з най­ви­щих в Європі. До речі, фран­цу­зи здебільшо­го спокійно став­лять­ся до зе­мель­них прид­бань мо­­ло­дих гол­ландців, логічно розмірко­ву­ю­чи, що ті інте­г­ру­ють­ся в їхньо­му сус­пільстві. Ад­­­же обов’якова ви­мо­га до будь-яко­го по­куп­ця чи орен­да­ря — ма­ти ре­сур­си, щоб ве­с­ти гос­по­дар­ст­во. Але не мож­на ска­за­ти, що фран­цу­зам зовсім бай­ду­же до іно­земців, які ску­по­ву­ють у них угіддя. Особ­ли­ве за­не­по­коєння вик­ли­ка­ють ті самі гро­шо­виті ки­тайці, не­бай­дужі до ви­но­град­ників та ви­но­роб­них під­приємств. Хо­ча й тут фран­цу­зи вба­ча­ють плю­си: ки­тайці на­ла­го­д­жу­ють по­став­ки ви­на із прид­ба­них за­­во­дів до Підне­бес­ної.
Утім, лю­ди, які жи­вуть на певній те­ри­то­­рії, ма­ють ва­го­ме сло­во, і як­що є кілька про­ектів роз­вит­ку од­но­го й то­го са­мо­го наділу, ма­ють пра­во ви­би­ра­ти по­куп­ця. Ча­с­то пе­ре­ва­га на­дається міс­­це­во­му про­ек­ту. Тож у Франції про­дається не скільки зем­ля, як пра­во зай­ма­ти­ся аг­ро­ви­роб­ництвом.

А можуть й експропріювати...
Хо­ча пра­во влас­ності ду­же по­туж­не, та фран­цу­зи бу­ли зму­шені за­про­ва­ди­ти де­я­ку кількість юри­дич­них об­ме­жень. При­чо­му такі об­ме­жен­ня вста­нов­лює ли­­­ше пар­ла­мент, бо пра­во влас­ності — ос­но­во­по­лож­не, оскільки за­без­пе­чує мож­ли­вості існу­ван­ня й роз­вит­ку осо­би, тож виз­­нається не­­від’ємним, має бу­ти за­­га­ль­­ним і рівним.
За­ра­ди спільно­го інте­ре­су за­кон мо­же на­кла­да­ти об­ме­жен­ня на влас­ни­ка. Во­ни чис­ленні й виз­на­чені сільським, еко­логічним й ур­баністич­ним ко­дек­са­ми. При­міром, за­кон не доз­во­ляє влас­ни­кові са­­мо­стійно оби­ра­ти то­го, хто об­­роб­ля­ти­ме йо­го зем­лю. Чи, на­при­клад, вирішуємо по­бу­ду­ва­ти ав­то­ст­ра­ду че­рез ва­ше по­ле. То дер­жа­ва вста­нов­лює де­­­­таль­ну про­це­ду­ру, яка доз­во­ляє їй ку­пи­ти ва­шу зем­лю, дає мож­ливість ек­с­про­пріа­ції. У разі не­по­ро­зумінь у подіб­них си­ту­аціях вирішаль­не сло­во має суд.
Діє й пріори­тет­не пра­во. По­ку­пець, яким ви­с­ту­пає дер­жав­на струк­ту­ра або при­ват­на ком­панія, у пев­них ви­пад­ках має пріори­тет на прид­бан­ня землі, на­віть як­що влас­ник хо­че про­да­ти її ко­мусь іншо­му. Ко­ли фер­мер пе­ре­дає дітям пра­во орен­ди на зем­лю, то влас­ник на­ділу жод­ним чи­ном не мо­же цьо­му про­тидіяти. Хо­ча на­справді ма­ло дітей сіль­госпви­роб­ників на­­сліду­ють спра­ву своїх батьків — є у Фран­ції та­ка про­бле­ма.
Усілякі спе­ку­ляції із зем­лею — по­за за­ко­ном. На пе­редній план ви­хо­дить ство­рен­ня сімей­но­го ти­пу гос­по­дар­ст­ва: збе­ре­жен­ня зе­­мель­но­го паю та будівлі. Не до­пу­с­кається лік­­відація життєздат­них гос­по­дарств.
Кон­троль за гос­по­дар­ст­ва­ми у Фран­ції сто­сується ви­ко­ри­с­тан­ня, а не влас­ності зе­мель сільсько­го­с­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня. Приміром, об­роб­ляю 100 га, хо­чу прид­ба­ти ще 100 га — маю по­про­си­ти дозвіл. Про­бле­ма не в то­му, що я ста­ну «на 100 га ба­гат­шим», пи­тан­ня — чи бу­дуть ці до­дат­кові 100 га ефек­тив­но об­роб­лені: з ко­ри­с­тю для гро­ма­ди і в спри­ят­ли­вий спосіб для довкілля. Кон­троль здійснюється не­за­леж­но від спо­со­бу во­лодіння зем­ля­ми: у вашій влас­ності зем­ля чи ви її орен­дуєте.
Ро­же Жю­мель по­яс­нив, що до йо­го функцій, окрім участі у роз­робці за­конів, вхо­дить чи­ма­ло інших справ: «На­при­клад, я брав участь у вирішенні пи­тань ек­с­пропріації: ко­ли ми бу­дуємо, на­при­клад, залізни­цю або ав­то­ст­ра­ду, яка торк­неть­ся сільсько­го­с­по­дарсь­ких ферм, на­­­ше міністер­ст­во дає ек­с­перт­ну оцінку що­до то­го, чи мож­на те ро­би­ти, чи ні і яким бу­де вплив». За­га­лом будівництво доз­во­ляється там, де вже є за­бу­до­ва — у ме­жах ур­баністич­ної зо­ни. По­за ме­жа­ми не мож­на зво­ди­ти спо­ру­ди, окрім як для сільсько­го­с­по­дарсь­ких цілей.
У Франції на­ма­га­ють­ся уни­ка­ти дис­про­порцій що­до розміру гос­по­дарств. Там усіля­ко спри­я­ють об­ла­ш­ту­ван­ню но­­­вих сільсько­го­с­по­дарсь­ких ви­роб­ників. Тоб­то ко­ли фер­мер іде на пенсію, важ­ли­во, щоб йо­го спра­ву про­дов­жив мо­ло­дий гос­по­дар, щоб «звільнені» гек­та­ри не пра­цю­ва­ли на збільшен­ня сусід­ньої ком­панії. Для мо­ло­дих фер­мерів орен­да гек­тарів до­ступ­на: як­що маєш від­повідну освіту і дек­ла­руєш, що зай­ма­ти­меш­ся сільським гос­по­дар­ст­вом, то дер­жа­ва до­по­мо­же тобі об­ла­ш­ту­ва­ти­ся на землі. Го­ло­вне, щоб жив у селі і впро­довж де­ся­ти років без­по­се­ред­ньо пра­цю­вав на цьо­му наділі. Ко­ли аг­рар­ної освіти не­має, тре­ба бра­ти дозвіл, до­во­ди­ти, що мо­жеш фа­хо­во гос­по­да­рю­ва­ти.

Земельні оператори із САФЕР
Об­ла­ш­ту­ва­ти діяльність фер­ме­ра чи сільгосппідприємства най­кра­щим чи­­ном по­кли­кані То­ва­ри­ст­ва зе­мель­но­го та сіль­­­­сько­го­с­по­дарсь­ко­го ус­т­рою (САФЕР). Їхню діяльність кон­тро­лює дер­жа­ва, во­ни ма­ють по­вно­ва­жен­ня дер­жав­но­го ор­га­ну. З од­но­го бо­ку, СА­ФЕ­Ри за­ле­жать від міністер­ст­ва сільсько­го гос­по­дар­ст­ва. А з дру­го­го, — від міністер­ст­ва фінансів. Це такі собі зе­мельні опе­ра­то­ри.
Од­на з цілей сільсько­го­с­по­дарсь­кої по­літи­ки — за­без­пе­чи­ти сталість, тоб­то постійність, с.-г. ви­ко­ри­с­тан­ня зе­мель, упе­ре­д­жу­ва­ти ро­з­д­роб­лен­ня діля­нок, точніше, са­мих струк­тур, які ве­дуть аг­ро­ви­роб­ництво. На­при­клад: ра­но чи пізно зем­лю пе­ре­да­ють іншо­му влас­ни­кові, і тут тре­ба уник­ну­ти поділу цієї влас­ності, ро­з­д­роб­лен­ня зем­лі на ма­­ленькі шмат­ки, які мо­жуть ма­ти мен­шу життєздатність.
На важ­ли­вості збе­ре­жен­ня ко­лек­тив­них по­слуг у зо­нах із мінімаль­ною щільністю на­се­лен­ня на­го­ло­шу­вав Мі­шель Бай­лак, го­ло­ва СА­ФЕР (Га­с­конь, регіон О-Лан­ге­док), віце-пре­зи­дент Націо­наль­ної фе­де­рації СА­ФЕР, віце-пре­зи­дент Євро­пейсь­кої асоціації інсти­тутів із пи­тань об­ла­ш­ту­ван­ня сі­льських те­ри­то­рій. Потрібен лікар, по­штар — це по­слу­ги, які гро­ма­да має одер­жу­ва­ти. Тоб­то під час зем­лев­по­ряд­ку­ван­ня пев­ної те­ри­торії потрібно за­без­пе­чи­ти роз­поділен­ня різних видів діяль­ності на цій те­ри­торії. Як­що дба­ти про за­галь­ний план за­бу­до­ви, роз­вит­ку те­ри­торії — тоді мож­на ус­­пішно ре­алізу­ва­ти той чи інший про­ект.
За сло­ва­ми Міше­ля Бай­ла­ка, ко­ли йдеть­ся про ви­лу­чен­ня землі для будів­ництва ав­то­ба­ну або швидкісної заліз­ни­ці, то за­со­би для пе­ре­ко­нан­ня влас­ни­ка, «по­лю­бов­не» вирішен­ня про­бле­ми — це до­б­ре, але потрібна і пев­на «зброя». І та­ка «зброя», яку нам дав за­­ко­­­но­да­­вець, — пра­­­во пер­шо­чер­го­вої ку­­півлі діля­нок.
Ку­пуємо, щоб збе­рег­ти сімей­ний тип гос­по­дар­ст­ва, збе­рег­ти са­ди­би ра­зом із будівля­ми, іноді — за­для кон­солідації зе­мель­них діля­нок та про­ве­ден­ня меліо­рації. Та­ким чи­ном бо­ре­мо­ся і з зе­мель­ни­ми спе­ку­ляціями.
Фре­дерік Кар­дон-Дю­буа, за­ступ­ник регіональ­но­го де­ле­га­та Бю­ро з на­дан­ня по­слуг та фінан­су­ван­ня в га­лузі сільсь­ко­го гос­по­дар­ст­ва, роз­повів, що ця ад­міністра­тив­на дер­жав­на ус­та­но­ва теж по­кли­ка­на спри­я­ти поліпшен­ню сільсь­ко­го­с­по­дарсь­ко­го ви­ко­ри­с­тан­ня зе­мель. Ця струк­ту­ра ак­тив­но за­сто­со­вує так зва­ний по­лю­бов­ний обмін діля­нок, ко­ли влас­ник по­го­д­жується пе­­­рей­ти гос­по­да­рю­ва­ти на іншу ділян­ку, от­ри­мав­ши в зв’яз­ку з цим до­тацію-ком­пен­сацію — десь 100 євро/га. Та­кий обмін обо­в’яз­ко­во засвідчується но­та­ріаль­но.
На об’єдна­них та­ким чи­ном ділян­ках (а та­кож за­ли­ше­них зем­лях) впро­­вад­жуються за­хо­ди зем­лев­по­ряд­ку­ван­ня: дре­наж, до­ро­ги, ого­ро­жа то­що; ре­а­лізуються «за­хо­ди зе­мель­ної сво­бо­ди»: вільні землі передаються пріори­тет­ним пре­тен­ден­там, пе­ре­дусім — мо­ло­дим аг­раріям. Вреш­ті-решт, ці дії націлені на по­кра­щан­ня та за­хист дов­кілля, за­­­по­біган­ня при­пи­нен­ню на певній те­­ри­торії сільсько­го­с­по­дарсь­кої діяль­ності.
У підсум­ку, за та­ких умов фран­цу­зам (на відміну від ук­раїнців) мож­на не хви­лю­ва­ти­ся, що їхні сільго­с­пугіддя пе­ре­тво­рю­ва­ти­муть­ся на ла­ти­фундії.

Інтерв'ю
Радник з сільського господарства Посольства Франції в Україні Ніколя Перрен
    Радник Посольства Франції в Україні з питань сільського господарства Ніколя Перрен розповів сайту propozitsiya.com, чому в званні великої аграрної країни нема нічого поганого, чим його батьківщина заслужила це звання і чим зі свого... Подробнее
КАБП
Завдяки проведенню реформ, Україна сьогодні має найбільший за останній час інвестиційний потенціал. До найважливіших міжнародних партнерів України належить Канада.

1
0