Якщо корова у стійлі — не сподівайтесь, що вона в безпеці

За високої інтенсивності інвазій паразитарні захворювання можуть завдавати господарствам чималого виробничого клопоту та призводити до вагомих економічних збитків. Так, за даними фахівців, втрати молочної продуктивності можуть сягати 20-60 %, а середньодобові прирости молодняку зменшуються до 0,3 кг/день.

Як уберегти стадо від паразитів та упередити захворювання, яким профілактичним та лікувальним заходам необхідно віддавати перевагу та на які клінічні відхилення у поведінці худоби слід звертати увагу, щоб вчасно відреагувати на інвазію. Про це говоримо з Володимиром  Гончаренко, доцентом кафедри паразитології та фармакології Білоцерківського НАУ.

Володимире Петровичу, з якими паразитозами наразі стикаються господарства, що займаються молочним скотарством?

На сьогодні я би виділив п’ять найбільш поширених паразитозів. Це диктіокаульоз, фасціольоз, гіподермоз, телязіоз та ектопаразити. Окремо зазначу, що з-поміж різних небезпечних інфекційних хвороб ВРХ паразитози за своєю поширеністю займають третє місце у світі.

Яким чином впливають паразити на організм тварини?

Збудники інвазійних захворювань, локалізуючись в організмі тварини, здійснюють на нього механічний, алергічний, токсичний, трофічний та інокуляторний вплив. Причому слід зазначити, що вплив чинить будь-який паразит (як ендо-, так і ектопаразит незалежно від його розмірів та часу паразитування).

• Механічний вплив. Присутність гельмінтів у ШКТ тварини спричинює механічне подразнення слизової оболонки кишечника, його спазми та посилену перистальтику. А наявність в одному місці великої кількості гельмінтів може спровокувати закупорку кишечника — так звану обтураційну непрохідність. Міграцію личинок по органах та тканинах тварини також відносять до механічного впливу, адже такі дії завдають механічно пошкоджень.
• Токсичний вплив. Організм паразита (як і будь-який інший організм) має два основні прижиттєві завдання: харчуватися і розмножуватися. В процесі життєдіяльності він виділяє продукти метаболізму, які викидає у зовнішнє середовище. А зовнішнім середовищем паразитів дуже часто є внутрішнє середовище його живителя. Отже, продукти метаболізму, всмоктуючись у кров, справляють токсичний ефект на тварину (до того ж не забуваємо про продукти запальної реакції, які також є наслідком дії паразитів).
• Трофічний вплив. Харчуюсь, паразит заковтує поживні речовини живителя, які б мали йти на власні потреби останнього.
• Інокуляторний вплив означає занесення паразитами до організму господаря збудників різних інфекційних хвороб. Іноді паразити інокулюють вторинну умовно патогенну мікрофлору, яка за певних умов може стати патогенною.
• Алергічний вплив. Мова йде про антигенну структуру паразитів. Як відомо, антигени є білковими структурами —  вони можуть бути поверхневими, соматичними та екскреторними. Вплив чужорідних білків спричинює доволі потужні алергічні реакції в організмі зараженої тварини.

Зрозуміло, що така комплексна паразитарна дія на організм тварини не тільки негативно позначається на її здоров’ї, а і відчутно «б’є» по кишені господарства в цілому.

І це, дійсно, так. Збитки від паразитозів можуть обчислюватися багатьма тисячами і навіть мільйонами гривень…

І. Прямі збитки:

• зниження молочної продуктивності (за серйозних уражень може становити 20-60 %);
• зниження приростів маси тіла (до 0,3 кг/добу);
• падіж тварин (частіше молодняку). Втім, мало таких паразитів, які б спричинювали 100%-ву загибель тварини. Чому? Все доволі просто… Паразит не зацікавлений (і ми про це вже говорили) у смерті свого живителя, а навпаки він потребує живого (слабкого, але живого) господаря для пролонгації часі свого існування та репродукції за його рахунок.

ІІ. Непрямі збитки:

• передача збудників (інфекційних хвороб);
• страждання тварин;
• більш тяжкий перебіг заразних та незаразних хвороб на фоні паразитозів.

На початку нашої розмови Ви назвали ТОП-ову п’ятірку захворювань, із якими стикаються господарства. Одним із них є диктіокаульоз…

Це захворювання спричинюється нематодами (або круглими гельмінтами) Dictyocaulus filaria та Dictyocaulus viviparus родини Dictyocaulidae та характеризується болючим кашлем, утрудненим диханням, затримкою росту й розвитку, виснаженням тварини. Нас цікавить D. viviparus (самці 1,7–4,4 см, самки 2,3– 7,3 см), що паразитуе у ВРХ. Місце паразитування — бронхи, трахея.

Якщо говорити про клінічні ознаки диктіокаульозу, то їх не можна назвати високоспецифічними, їхній прояв залежить від трьох основних факторів:

• інтенсивності інвазії (кількість паразитів в одній тварини); 
• тривалості контакту організму живителя з паразитом (як правило, що триваліше контакт, то тяжчими будуть клінічні ознаки);
• реактивності організму тварини (остання залежить не тільки від умов утримання та годівлі, а і віку, породи і навіть від статі).

Найчастіше в інвазованих тварин спостерігають:

• кашель. Це перший симптом, що вказує на розвиток даної патології в організмі. На початковій стадії інвазування кашель сухий та нечастий, у міру подальшого розвитку хвороби стає приступоподібним, із відходженням великої кількості мокротиння;
• виділення з носа спочатку серозні, пізніше — гнійні;
• дихання утруднене, відмічаються хрипи і задишка;
• за бактеріальних ускладнень доволі часто констатують підйом температури тіла до 39,5-40,5 °С;
• інвазовані тварини відмовляються від корму, більше лежать, під час випасання відстають від стада.

До постановки діагнозу треба відноситися комплексно, з урахуванням аналізу епізоотичних даних (це пора року — личинкам потрібні комфортні погодні умови — дощове вологе літо, статистика захворювання у попередні роки у даному регіоні), клінічних ознак (клінічні симптоми розпочинаються з середини літа до кінця осені з поступовим наростанням симптоматики, особливо звертайте увагу на кашель!), результатів лабораторних методів діагностики. Із лабораторних методів діагностики використовують методи копроларвоскопії (найнадійнішим методом для ВРХ є Бермана-Орлова, метод Вайда застосовують для дрібної рогатої худоби), що ґрунтуються на термотропізмі личинок.

Щодо лікування… Найголовнішим є етіотропна терапія (втім, не забуваємо, що терапія має бути комплексною — є ще симптоматична та патогенетична терапії) проводиться препаратами з нематодоцидною дією, а саме:

• препарати групи бензимідазолу (альбендазол — найдешевший у совїй групі, але більш токсичний, фенбендазол є менш токсичним, флюбендазол);
• макроциклічні лактони (івермектин, аверсектин, дорамектин). Протипоказані лактуючим тваринам !!!
• еприномектин (епризеро, епрецис) — термін каренції за молоком – 0!!!

Однією з найпоширеніших хвороб, яку часто можна зустріти у корів та молодняку після вигульного періоду, є фасціольоз. Знову-таки, складний цикл розвитку збудника та прискіпливий підхід до профілактики…

Цикл розвитку фасціоли, дійсно, є доволі складним, навіть скажу, що він складніший порівняно з іншими гельмінтами і відбувається за обов’язкової участі проміжного живителя. Дефінітивними (або основними) живителями є домашні жуйні тварини, людина і дикі тварини (зайці, бобри тощо) — збудник (є гермафродитом) паразитує у жовчних протоках і жовчному міхурі, де і відкладає яйця (яйця завдовжки 0,12–0,15 мм та завширшки 0,07– 0,09 мм, жовтого кольору, овальної форми з кришечкою на одному з полюсів). Останні потрапляють до кишечника і виділяються у навколишнє середовище з фекаліями. Обов’язково умовою для подальшого розвитку є потрапляння яєць у водойму, де вони перетворюються на личинки мірацидій. Останні шукають собі проміжного живителя (ними є ставковики), у печінці якого розмножуються (так, з 1 мірацидія на виході буває до 100 церкаріїв!).

Хвороба спричинюється збудниками Fasciola hepatica та Fasciola gigantica родини Fasciolidae. До речі, на фасціольоз може хворіти людина, а також свині, коні, верблюди, віслюки, північні олені, кролі, зайці, нутрії, бобри, білки, кабани, козулі.

• F. hepatica (фасціола звичайна) має листоподібну форму, завдовжки 2–3 см, завширшки — до 1 см;
•  F. gigantica (фасціола гігантська) — відрізняється від F. hepatica дещо більшими розмірами (до 7,5 см) та стрічкоподібною формою.

Щодо клінічної симптоматики… Оскільки фасціоли руйнують стінку кишечника та капсулу печінки, то перші симптоми будуть пов’язані саме з розладами ШКТ: закрепи, що чергуються з діареєю, погіршення апетиту через хворобливий стан тварини, набряки у ділянці живота та підгрудка. Головною ознакою, що вказує на розвиток фасціольозу, є зміна кольору слизових оболонок та шкіри на жовтий.

Під час діагностики необхідно враховувати епізоотологічні та клінічні дані, благополуччя місцевості (чи є заболочені ділянки на випасі), сезон року, а також клінічні ознаки. Основним методом зажиттєвої діагностики фасціольозу є дослідження фекалій на наявність яєць фасціол методом послідовних промивань (метод седиментації), а також метод ІФА (здебільшого застосовують за кордоном).

Найбільш поширеними препаратами етіотропної терапії є ті, які мають діючу речовину:

• клозантел (роленол, клозан, клозавет та інші) — термін каренції за молоком становить14 діб;
• рафоксанід (лерафен, рафензол) — термін каренції за молоком становить 7 діб;
• триклабендазол (трибенол, комбітрем, триклабен) — термін каренції за молоком складає 2 доби.

«Гіподермоз ВРХ, як і будь-яке інший паразитоз, легше запобігти, ніж лікувати!», — саме так наголошують фахівці. Які дії з метою профілактики допоможуть господарствам вирішити це питання?

Знову-таки, зазначу, грамотна профілактика та лікування базуються на обізнаності у питаннях циклу розвитку збудника і ретельного спостереження за твариною на випасі.

Що таке гіподермоз? Це хронічне паразитарне захворювання великої рогатої худоби, спричинене личинками великого підшкірного овода Hipoderma bovis (в народі називають «строка»), та малого підшкірного овода Hipoderma lineatum («стравохідник») родини Hypodermatidae. У літній період року самки відкладають яйця, фіксуючи їх до шерстного покриву тварини. З останніх виходять личинки, які проникають в організм через шкіру (травмуючи її), потім личинки мігрують:

• Hipoderma bovis — до хребтового каналу;
• Hipoderma lineatum — до м'язів стравоходу.

Там вони знаходяться впродовж 5-6 місяців. У подальшому личинки мігрують до підшкірної клітковини спини й попереку, де формують сполучно-тканинні капсули (жовна), з часом утворюють норицеві ходи, через які й покидають організм господаря. На території України гіподерми роблять одну генерацію оводів на рік — загальний термін паразитування становить 6–9 місяців. Слід зазначити, власне овід є безпечним (у нього взагалі відсутній ротовий апарат), загрозу становлять личинки!

Перші ознаки захворювання можна помітити на пасовищі — у період льоту оводів велика рогата худоба дуже непокоїться. Корови інтуїтивно відчувають їх наближення і дуже нервують з цього приводу. Тож, раджу уважно спостерігати за їхньою поведінкою, це допоможе завчасно відреагувати на хворобу. Приблизно через тиждень у тварин з’являються дерматити у ділянці кінцівок та черева (вихід личинок з яєць та їх міграція). У подальшому хвороба, як правило, протікає безсимптомно. Симптоми хвороби більш яскраві під час міграції личинок до підшкірної клітковини. У ділянці спини утворюються горбики з норицями, з яких виділяється спочатку серозна, а потім серозно-гнійна рідина. Заглянувши у ці нориці, можна побачити личинку. На тілі тварини — за високої інтенсивності інвазії — можна виявляти 150 і більше жовен!

При лікуванні гіподермозу застосовують препарати клозантелу (роленол, фасковерм, клозавет, бронтел) у дозі 5 мгДР/кг маси тіла, а також макроциклічні лактони (івермектин, аверсектин, дорамектин) 0,2 мгДР/кг маси тіла. При цьому слід пам’ятати, що лактуючим тваринам ці прпарати протипоказані! Хорошою альтернативою є макроциклічні лактони з еприномектином (епризеро — ПУР ОН, епрецис ін’єкційно) з нульовою каренцією.

Більшість господарств стикається з проблемою великої кількості мух — і мова йде не тільки про літні табори для худоби, а ї виробничі приміщення, де знаходяться тварини. Мухи мухами, але не слід забувати про той факт, що вони є розносниками такого гельмінтозного захворювання як телязіоз. Чи вірне моє припущення?

Так, телязіоз — це гельмінтозне захворювання, що спричинене нематодами Тhelaziа rhodesi, Тhelaziа skrjabini, Тhelaziа gulosa, які паразитують у кон’юнктивальному мішку, сльозових залозах та під третьою повікою. Самки телязій, які перезимували в органах зору, народжують личинок першої стадії, які разом із сльозами, потрапляють у ділянку внутрішнього кута ока, де їх заковтують проміжні живителі (мухи-корівниці). У тілі мух личинки двічі линяють і через 2-4 тижні стають інвазійними. Захворювання характеризується сльозотечою, кон’юнктивітами та кератокон’юнктивітами, з часом з’являється світлобоязнь, може розвиватися сліпота (причому, як правило, уражується одне око. Якщо ж тварину не лікувати, через декілька років вона може осліпнути зовсім). Потім хвороба набуває більш важкого перебігу — витьоки з очей стають серозними або гнійними, з’являється набряк повік. Пізніше відзначають помутніння і виразки рогівки ока, що іноді супроводжуються втратою зору у тварин, із різким зниженням продуктивності.

Досліджують очні змиви  — роблять шляхом промивання ока 3%-розчином борної кислоті (не плутати з борним спиртом!). Вибір засобів для лікування телязіозу насправді є дуже простим — застосовуємо лише препарати місцевої дії (офтальмо-гель, офтальмостар), які для зручності застосування випускаються у шприц-тубах.

Л. Крюкова, керівник проєкту «Тваринництво та ветеринарія»