Ретарданти для ріпаку

02.02.2017

17439

Розвиток галузі вирощування ріпаку в сучасних умовах неможливий без виробництва високоякісної продукції. Це значною мірою залежить від використання нових сортів культури й економічно доцільних прийомів вирощування, здатних забезпечувати високі врожаї якісного насіння. На теперішньому етапі необхідне застосування доступних і недорогих засобів мінерального живлення та біологізації технології вирощування.

Регулятори росту рослин ретардантної дії

Сучасна аграрна наука створила значний арсенал синтетичних регуляторів росту, які за своєю природою є або аналогами, або модифікаторами дії фітогормонів. Ця група сполук дає можливість спрямовано регулювати окремі етапи онтогенезу, посилювати та послаблювати ознаки і властивості рослин у межах норми реакції, ефективно реалізувати потенційні можливості сортів та гібридів, активізувати основні процеси життєдіяльності рослин. Це дає змогу регулювати розвиток рослинного організму через координацію фотосинтезу і ростової функції, що впливає на урожайність та якість сільськогосподарської продукції. Таким чином, порівняно доступним і вагомим заходом підвищення продуктивності ріпаку може бути впровадження технологій із використанням нових регуляторів росту рослин.

Прийнято ототожнювати регулятори росту рослин зі стимуляторами, проте в рослинництві провідну роль часто відіграють фізіологічно активні препарати не стимулюючої, а інгібуючої дії: гербіциди, ретарданти, дефоліанти, препарати для пролонгації зберігання врожаю тощо.

Ретарданти — це синтетичні інгібітори росту рослин антигіберелінового механізму дії. Вони неоднорідні за своєю хімічною будовою, властивостями та характером впливу на рослинний організм. У результаті дії на рослину ретарданти створюють подібний ефект — уповільнюють поділ і розтягування клітин, що призводить до гальмування росту в цілому. Але дія ретардантів не обмежується гальмуванням лінійного росту. Так, сучасні препарати використовують для запобігання виляганню посівів, посилення росту кореневої системи, регулювання процесів плодоношення і дозрівання культур, підвищення продуктивності рослин та їхньої стійкості до несприятливих факторів середовища.

Агробіологи та фітофізіологи найширше використовують такі групи ретардантних препаратів:

— четвертинні амонієві (онієві) сполуки (хлормекватхлорид, бромхолінбромід, йодхолінйодид, мепікватхлорид, АМО 1618, Фосфон D, Морфол, Пікс та ін.);

— гідразидпохідні препарати, утворені на основі гідразиду малеїнової кислоти (ГМК, натрію ГМК) та бурштинової кислоти (ДЯК, В-9, Алар-85, Кілар-85 та ін.);

— триазолпохідні сполуки, що виявляють властивості як регуляторів росту, так і фунгіцидів (паклобутразол, уніконазол, азовіт, амідол, піридазин (BAS-111), тебуконазол і т. д.);
етиленпродуценти (2-ХЕФК, Етефон, Гідрел, Дигідрел, Кампозан М, Декстрел, Етрел та ін.);

— ізобутирати (ДХІБ, МЕНДОК, ФВ-450, Тебепас і т. д.);

— пентанолпохідні препарати (триапентанол, флурпірамідол тощо).

Різні групи ретардантів допомагають поліпшити умови збирання та зберігання продукції, регулювати строки дозрівання і підвищувати врожаї сільськогосподарських культур. Сучасна аграрна наука створила значний арсенал синтетичних регуляторів росту, які за своєю природою є або аналогами, або модифікаторами дії фітогормонів

Регулятори росту на посівах ріпаку

Значна кількість інгібіторів росту рослин може досить ефективно використовуватись на практиці для підвищення стійкості сільськогосподарських культур, у тому числі і ріпаку, проти хвороб та шкідників, до вилягання внаслідок укорочення осьових розмірів рослини та потовщення стебла, для підвищення адаптаційних можливостей рослин до факторів навколишнього середовища, для підвищення насіннєвої продуктивності.

В окремих роботах міститься інформація про вплив ретардантів на олійні культури, зокрема рослини ріпаку. Задля модифікації процесів росту, розвитку і формування генеративних органів ярого ріпаку проводили вивчення впливу оригінальних аналогів четвертинних солей амонію: 3-DЕС, 17-DМС. Вегетаційні та польові досліди свідчать, що під впливом ретардантів відбувалося гальмування росту рослин, збільшувався діаметр стебла і підвищувалася стійкість стебел до вилягання. Відмічено, що застосування ретардантів у фазі чотирьох-п'яти листків мало вищий рістгальмуючий ефект.

Застосування регуляторів росту. Під впливом тетциклацису й триапентанолу гальмувався синтез гіберелінів у рослин соняшнику, сої, ячменю і ріпаку, що уповільнювало лінійний ріст стебла та підвищувало стійкість рослин до вилягання. Подібний ефект відмічали за обробки рослин ярого ріпаку у фазі чотирьох-п’яти листків аналогом четвертинних солей амонію DMC-17 у дозі 500 г/га. За застосування паклобутразолу, уніконазолу, триапентанолу, ВАS 111 на рослинах ріпаку, а також ячменю, кукурудзи було встановлено, що найчутливішими до триазолових препаратів є рослини молодого віку, клітини яких швидко діляться і ростуть.

У науковій літературі також є дані про використання ССС, РР 333, RSW-0411 для регуляції росту озимого ріпаку в осінній період задля попередження надмірного розвитку вегетативної маси. Навесні ретарданти застосовують для зменшення вилягання посівів, наприклад суміш ССС та Фолікуру.

Препарат 3-DЕС у дозі 125 г/га зменшував ріст стебла на 10–15%. Збільшення дози до 250–500 г/га зменшувало ріст стебла на 20–22%. За обробки ярого ріпаку триапентанолом та уніконазолом у фазі початку росту стебла відбувалося гальмування ростового процесу, а обробка перед початком цвітіння не впливала на лінійні розміри рослин.

Інші дослідники вивчали ефективність різних груп ретардантів на ріпаку. Відмічено, що найефективніше гальмували ріст паклобутразол і флурпірамідол, а хлормекватхлорид (Цикоцел) і мепікватхлорид (Пікс) проявляли меншу ретардантну активність. Застосування паклобутразолу, флурпірамідолу і триапентанолу забезпечувало дружне дозрівання урожаю, зменшувало розтріскування плодів, сприяло кращому обмолочуванню, що є одним із важливих напрямів використання ретардантів на хрестоцвітих олійних культурах.

Регулятори росту рослин, застосування. Для олійних культур, зокрема соняшнику і ріпаку, характерним є вилягання посівів високорослих сортів, тому доцільно використовувати ретарданти для модифікації цього процесу. Так, за обробки рослин ярого ріпаку препаратом 3-DЕС протягом вегетації збільшувався діаметр стебла на 16–20%, а під впливом 17-DМС — на 15–19%. У результаті стійкість до вилягання рослин збільшувалась на 1,2 бала. Спостерігали збільшення кільця первинної кори і центрального циліндра стебел ріпаку.

Обробка озимого ріпаку паклобутразолом на ранніх стадіях вегетації гальмувала ріст рослин на 10 см порівняно з контролем. Інші дані свідчать, що використання регулятору росту Етефону і триапентанолу гальмувало ріст ріпаку, а багаторазова обробка рослин ріпаку протягом вегетації триапентанолом достовірно зменшувала висоту рослин на 36 см. Одним із важливих напрямів використання ретардантів є покращання стійкості рослин до несприятливих факторів навколишнього середовища

За внесення BAS 111 W у ґрунт та за обприскування листків озимого і ярого ріпаку відбувалося гальмування росту стебла на 6–13% з одночасним зменшенням вилягання. На інтенсивність цвітіння препарати не впливали. Застосування цих препаратів при пророщуванні насіння озимого і ярого ріпаку знижувало інтенсивність його проростання на 50%.

Регулятори росту і розвиток рослин. Препарати Тебепас і RSW гальмували ріст озимого ріпаку на 12–25 см, одночасно зменшували вилягання у 1,4–3,6 разу і посилювали галуження стебла рослини. Препарат іншої групи, триапентанол, суттєво (на 5–11%) зменшував кінцеву довжину стебла і на 1,4–2,7 бала за 9-бальною шкалою зменшував вилягання рослин ріпаку. В інших літературних джерелах міститься інформація про зменшення вилягання посівів ріпаку за дії паклобутразолу і флурпірамідолу. Деякі штучно виведені ріпакові гібриди характеризуються великою кількістю стручків, доброю кущистістю, але сильним виляганням. Цього недоліку вдалося майже зовсім позбутися за використання регуляторів росту у фазі початку цвітіння культури (відмічено найефективніше використання паклобутразолу).

Під час дослідження дії препарату Баронет на посівах озимого ріпаку було виявлено, що за обробки в осінній період висота рослин зменшувалася від 152 до 93 см, а у весняний — від 132 до 101 см, водночас посилювалося галуження стебла. Інші дані свідчать, що обробка рослин ріпаку Культаром і Баронетом у фазі початку цвітіння знижує висоту рослин у середньому на 25 см. Найбільший ефект спостерігався за використання препаратів у розріджених посівах.

Застосування регуляторів росту для ріпаку. Обробка озимого ріпаку паклобутразолом упродовж вегетації зменшувала висоту рослин на 10–12 см, одночасно посилюючи продуктивне галуження стебла, а за використання його на рослинах Brassica сarіnata у концентраціях 5, 10, 20 мкг/мг вдавалося суттєво зменшувати висоту рослин, також препарат модифікував у них габітус і посилював гіллястість. Використання іншого представника триазолових сполук — BAS 111 W на ячмені, ріпаку, рисі і горосі як в умовах кліматичної камери, так і на практиці, в полі, гальмувало ріст рослин від 5 до 75%.

Обробка рослин озимого ріпаку ретардантами триазолового типу найефективніша у фазі цвітіння або бутонізації культури, інші регламенти обробки були менш ефективними. У ярого ріпаку найефективнішою була обробка у фазі трьох-п’яти листків.

Одним із важливих напрямів використання ретардантів є покращання стійкості рослин до несприятливих факторів навколишнього середовища. У літературі є багато даних про використання ретардантів з такою самою метою на плодово-ягідних, зернових, овочевих та декоративних культурах, значно менше — на технічних і олійних.

Регулятори росту, застосування під ріпак. Установлено, що обприскування ріпаку аналогами абсцизової кислоти підвищувало їхню холодостійкість на 1–2%, а обробка 2-ХЕФК поліпшувала водний баланс рослин завдяки збільшенню водного потенціалу листя та зменшенню інтенсивності транспірації, але дія самого етилену не впливала на заводнення рослин. Відмічено, що тебуконазол (Фолікур) використовували для підвищення зимостійкості озимого ріпаку. Застосування препарату у дозі 0,5 л/га на стадії шести листків (у вересні) сприяло підвищенню інтенсивності зеленого забарвлення рослин і їхньої стійкості до низьких температур.

Під дією препарату BAS 111 W відмічалося посилення посухо- та зимостійкості рослин ріпаку завдяки кращому розвитку кореневої системи та накопиченню вуглеводів. Відмічено, що мепікватхлорид зменшував пошкоджуваність вітром проростків рослин, а триапентанол поліпшував водний режим рослин ячменю та ріпаку.

П’ятирічні дослідження використання ретардантів із групи азолів (триапентанолу, флурпірамідолу, BAS 111) на озимому ріпаку попереджувало надмірний розвиток вегетаційної маси в осінній період, перед входженням рослин у зиму, підвищувало їхню морозо- і зимостійкість, а обробка навесні обмежувала ураженість культури низкою хвороб.
Іншими авторами встановлено, що паклобутразол посилював відтік асимілятів із листків, а також стебел у репродуктивні органи, і особливо в ті, що розміщені на верхівці стебла. Водночас зростала загальна суха маса рослини і змінювався коефіцієнт її розподілення. Листки характеризувалися підвищеним вмістом хлорофілу, кращою збереженістю на рослинах.

Регулятори росту рослин застосування. Встановлено, що уніконазол гальмував процес старіння рослин ріпаку, сприятливо впливав на ріст коріння і стебла. Обробка препаратом у фазі трьох листків поліпшувала та стабілізувала врожай. Застосування Міксталолу покращувало структуру компонентів урожаю, збільшувало кількість ефективних стебел і стручків на одній рослині. Найефективнішим було застосування препарату на початку цвітіння та на стадії повного цвітіння рослин. Препарат не впливав на якість насіння і тривалість вегетаційного періоду культури.

Дослідження із використання різних груп ретардантів на рослинах ріпаку стверджують, що препарати Алар-85, Невірол-20 WP, RSW-0411 збільшували кількість стручків на рослині на 7–10%. Багаторазова обробка ріпаку триапентанолом протягом вегетації збільшувала врожайність ріпаку: від 50 до 54 г з однієї рослини завдяки збільшенню на ній кількості насіння, числа стручків — від 617 до 686, маси 1000 насінин — від 3,6 до 4 г.

Виявлено, що препарат Баронет (триапентанол) залежно від умов вегетації збільшував урожайність озимого ріпаку за осінньої обробки на 21%, а за весняної — на 9%. Причиною збільшення врожайності було посилене галуження та зростання кількості стручків на одній рослині від 80,9 до 124,5–152,5, а також зростання кількості насінин у стручках.

Максимальні значення зростання врожайності трапляються у розріджених посівах. Обробка рослин озимого ріпаку ретардантами RSW і Тебепасом сприяла збільшенню врожайності від 35,7 до 37,6–38,1 ц/га, а також маси 1000 насінин — від 4,5 до 4,8 г. У польових дослідженнях за використання препаратів триапентанолу та флурпірамідолу на рослинах ріпаку збільшувалась урожайність за невисоких доз азоту на 24–33%. Значні дози азоту не сприяли позитивній дії ретардантів.

Осіння обробка рослин ріпаку триапентанолом, BAS 111 і флурпірамідолом сприяла дружному і рівномірному цвітінню рослин та дозріванню плодів, стабілізувала врожай і збільшувала його на 10%. А застосування Невіролу на посівах низькоерукових сортів ріпаку достовірно збільшувало його врожайність на 10–40% порівняно із контролем, не впливаючи на масу насінин та вміст білків і олії.

Застосування ретардантів для ріпаку. Деякі дослідження впливу внесення ретардантів на посіви ріпаку мали негативні результати. Наприклад, мінімальні концентрації Церону збільшували врожайність озимого ріпаку на 7% за обробки перед початком цвітіння культури. Інші строки обробки і дози препаратів зменшували насіннєву продуктивність. Обробка рослин ріпаку триапентанолом у дозі 1 кг/га у фазі відокремлення головного квітконоса для запобігання виляганню та надмірному осипанню насіння призводила до зменшення кількості стручків на рослині та зниження маси 1000 насінин. Депресивно на врожайність озимого ріпаку впливала й обробка Культаром та Баронетом у фазі наливання насіння.

Протягом семи років вивчали дію ретардантів різних груп (хлормекват, етефон, триапентанол, паклобутразол, BAS 115 W) на безерукових і низькоглюкозинолатних сортах озимого ріпаку в різні періоди вегетації. Спостерігали низку побічних негативних ефектів, одним із яких було зниження урожайності за дії триазолових сполук.

Вміст олії у ріпаковому насінні та її якісні характеристики є важливою складовою продуктивності культури. Відомо, що основними напрямами селекції озимого та ярого ріпаку є зменшення вмісту ерукової, ліноленової, пальмітинової кислот та глюкозинолатів і збільшення вмісту олеїнової та лінолевої кислот. Застосування паклобутразолу на рослинах Brassica carinata сорту РС-5 значно збільшувало вміст білка, крохмалю та розчинних цукрів у насінні і зменшувало вміст олії. Обробка ярого ріпаку аналогами четвертинних солей амонію збільшувала олійність насіння на 6–7% і одночасно зменшувала вміст глюкозинолатів на 14%. Такі самі результати спостерігали за обробки ріпаку сумішшю паклобутразолу і хлормекватхлориду. Однак обробка олійного ріпаку препаратами RSW і Тебепас збільшувала у ріпаковому насінні вміст білків, але водночас зменшувала вміст олії (без зміни її хімічного складу).

Різні групи регуляторів росту дають змогу поліпшити стійкість рослин ріпаку до вилягання, оптимізувати продуктивність рослин. Разом з тим, дані досліджень розрізнені, іноді носять суперечливий характер, що визначає потребу подальших досліджень цієї проблеми.

Під час вирощування ріпаку варто враховувати не лише потенційну врожайність сорту, агрокліматичні умови та рівень мінерального живлення, але й сучасні досягнення із вивчення результатів внесення біохімічних препаратів для регуляції процесів росту і розвитку рослин, застосованих на культурі для оптимізації продуктивності та підвищення якості продукції.

Ре­тар­данти для ріпа­ку

Ре­гу­ля­то­ри рос­ту рос­лин ре­тар­дант­ної дії

Ре­гу­ля­то­ри рос­ту на посівах ріпа­ку

Ре­ко­мен­дації по використанню і застосуванню регуляторів росту для ріпаку

Ретарданти для ріпаку

Регулятори росту рослин ретардантної дії

Регулятори росту на посівах ріпаку

Рекомендації по використанню і застосуванню регуляторів росту для ріпаку