Цен­х­рус дов­го­гол­ко­вий (ма­локвітко­вий) — багатоликий та небезпечний бур'ян

Тоді впер­ше йо­го ви­я­ви­ли в Хер­сонській об­ласті (Ларіонов Д.К., 1951), але виз­на­че­но йо­го бу­ло не­пра­виль­но — цен­х­рус якірце­вий. Під цією на­звою дов­гий час цен­х­рус був ві­­до­мий у літе­ра­турі, а та­кож містив­ся у пе­реліках ка­ран­тин­них ор­ганізмів, у т.ч. і в пер­ших пе­реліках періоду не­за­леж­ної Ук­раїни. Пізніше йо­го іден­тифіку­ва­ли як цен­х­рус ма­локвітко­вий. У су­час­но­му національ­но­му «Пе­реліку ре­гу­ль­о­ва­них шкідли­вих ор­ганізмів» ка­ран­тин­ний цен­х­рус вне­се­но до спи­с­ку А2 (ка­ран­тинні ор­ганізми, об­ме­же­но по­ши­рені на те­ри­торії Ук­раїни) під на­звою цен­х­рус дов­го­гол­ко­вий (Cenchrus longispinus). Най­б­лиж­чим ча­сом Держ­прод­спо­жив­служ­ба за­пла­ну­ва­ла пе­ре­гля­ну­ти й оно­ви­ти «Пе­релік ре­гу­ль­о­ва­них шкідли­вих ор­ганізмів», і, мож­ли­во, вітчиз­няні ек­с­пер­ти прий­муть рішен­ня про зміну на­з­ви цьо­го ка­ран­тин­но­го бур’яну.

На­уко­ва на­зва: C. tribuloides Benth., C. echinatus Torr., C. cardianus Roalt., C. pungens H. Од­нак як би не на­зи­вав­ся цей цен­х­рус — якірце­вий, дов­го­гол­ко­вий, ма­ло­квітко­вий — це ка­ран­тин­ний бур’ян, і йо­го за­ве­зен­ня у вільні регіони та по­­ши­­рен­ня те­ри­торією Ук­раїни мо­же ма­ти як еко­номічне, так і соціаль­не та ес­те­тич­не зна­чен­ня.

Цен­х­рус дов­го­гол­ко­вий зда­тен зро­ста­ти на будь-яких ти­пах ґрунтів, але на­дає пе­ре­ва­гу піща­ним, до­б­ре дре­но­ва­ним. Засмічує май­же всі по­льові куль­ту­ри, особ­ли­во про­сапні, а та­кож са­ди, ви­но­град­ни­ки й па­со­ви­ща. Ча­с­то зустрічається на узбіччях доріг, бе­ре­гах зро­шу­валь­них ка­налів, ставків, на пу­с­ти­щах та інших не­ор­них зем­лях. Бур’ян по­су­хостійкий, то­му особ­ли­ву не­без­пе­ку ста­но­вить для півден­них регіонів, ад­же у по­су­ш­ли­вих умо­вах мо­же з легкістю доміну­ва­ти се­ред більшості рос­лин­них спільнот.

Йо­го шко­до­чинність пов’яза­на на­сам­пе­ред зі зни­жен­ням уро­жай­ності сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур, погір­шен­ням про­дук­тив­ності па­со­вищ, не­га­тив­ним впли­вом на здо­ров’я лю­дей і тва­рин, а та­кож засмічен­ням ове­чої во­вни. Шкідливість бур’яну в посівах різних сільгоспкуль­тур про­яв­ляється по-різно­му і за­ле­жить від пев­них чин­ників: ви­ду куль­ту­ри (її кон­ку­рен­тоз­дат­ності), ча­су по­яви сходів куль­тур­них рос­лин і бур’яну, сту­пе­ня засміче­ності ор­но­го ша­ру насінням цен­х­ру­су та ін.

Ко­лючі ко­ло­с­ки цен­х­ру­су ма­ють але­ло­па­тичні вла­с­ти­вості — в насін­нє­вій об­гортці містять­ся ре­чо­ви­ни, що галь­му­ють про­ро­с­тан­ня насіння інших рос­лин. Зо­к­ре­ма, ек­с­пе­ри­мен­таль­но до­ве­де­но їхній не­га­тив­ний вплив на про­ро­с­тан­ня ку­ку­руд­зи (Мос­ка­лен­ко, Ку­д­ряв­це­ва, 1985).

Знач­на шкідливість цен­х­ру­су по­яс­нюється, вірогідно, ви­со­кою кон­ку­рен­цією бур’яну за ви­ко­ри­с­тан­ня еле­ментів жив­лен­ня і во­ло­ги. У по­льо­вих дослі­джен­нях (Мос­ка­лен­ко, Ку­д­ряв­це­ва, 1991) бу­ло ви­яв­ле­но, що цен­х­рус спо­жи­вав ос­новні еле­мен­ти жив­лен­ня на та­ко­му са­мо­му рівні, що і ку­ку­руд­за. За засмічен­ня посівів ку­ку­руд­зи на рівні 50 шт. рос­лин бур’яну на 1 м2 по­каз­ни­ки спо­жи­ван­ня куль­ту­рою азо­ту, фо­с­фо­ру і калію, порівня­но із чи­с­тою від бур’яну куль­ту­рою, зни­жу­ва­лись та­ким чи­ном: азо­ту — в 1,4; фо­с­фо­ру — в 1,9; калію — в 1,5 ра­зу. На ек­с­пе­ри­мен­таль­них ділян­ках, де за­бур’яненість ста­но­ви­ла 100–200 шт. рос­лин на 1 м2, рівень спо­жи­ван­ня ку­ку­руд­зою ос­нов­них еле­ментів жив­лен­ня змен­шу­вав­ся ще відчутніше.

Цен­х­рус мо­же пригнічу­ва­тись і від­ста­ва­ти у рості в посівах куль­тур су­ці­ль­­­но­го висіву. Найбільше йо­го за­глу­шує ози­ма пше­ни­ця, у посівах якої цен­х­рус зро­с­тає ук­рай рідко і в не­ве­ли­ких кілько­с­тях.

До фа­зи ви­хо­ду в труб­ку рос­ли­ни цен­х­ру­су ма­ють м’які ли­ст­ки, йо­го до­б­ре поїдає більшість видів до­машніх тва­рин. Од­нак пізніше, ко­ли ут­во­рять­ся ко­люч­ки, бур’ян стає для них не­без­печ­ним. Ко­лючі ко­ло­с­ки, по­трап­ля­ю­чи ра­зом із кор­мом у по­рож­ни­ну ро­та тва­рин, вик­ли­ка­ють пух­ли­ни й ви­раз­ки, за­плу­ту­ють­ся в шерсті, гри­вах ко­ней, псу­ють якість во­вни. Очи­с­ти­ти засміче­ну цен­х­ру­сом во­вну прак­тич­но не­мож­ли­во.

Бур’ян ду­же не­приємний і для лю­дей: ко­люч­ки мо­жуть по­ра­ни­ти шкіру ніг і рук, особ­ли­во під час зби­ран­ня ово­че­вих і ба­ш­тан­них куль­тур.

По­хо­дить цен­х­рус дов­го­гол­ко­вий із тропічної Аме­ри­ки. Нині він по­ши­ре­ний на всіх кон­ти­нен­тах: у Європі він «про­пи­сав­ся» у Греції, Іспанії, Італії, Мол­дові, Росії, Ук­раїні; у Азії — в Індії;  Аф­риці — ПАР; Північній Аме­риці — Ка­наді, Мек­сиці, США; Цен­т­ральній Аме­риці і країнах Ка­рибсь­ко­го ба­сей­ну — Гон­ду­расі, Кубі; Південній Аме­риці — Ар­ген­тині, Болівії, Бра­зилії, Ко­лумбії, Па­ра­гваї, Пе­ру, Уруг­ваї, Чилі; в Ав­ст­ралії.

У нашій країні сьо­годні во­гни­ща ка­ран­тин­но­го цен­х­ру­су зо­се­ре­д­жені в ос­нов­но­му в Хер­сонській об­ласті. До­кладніше про те­ри­торію, де за­про­ва­д­же­но ка­ран­тинні об­ме­жен­ня що­до цьо­го ка­ран­тин­но­го бур’яну, по­ка­за­но в таб­лиці 1.  

C. longispinus розмно­жується насінням. Од­на рос­ли­на, за­леж­но від умов зро­с­тан­ня, мо­же ут­во­рю­ва­ти від 20 до 3000 насінин. У кож­но­му ко­лю­чо­му ко­ло­с­ку цен­х­ру­су ут­во­рюється один-три зернівки. Свіжозібрані ко­ло­с­ки цен­х­ру­су не про­ро­с­та­ють, во­ни пе­­ре­бу­ва­ють у стані біологічно­го спо­кою про­тя­гом чо­ти­рь­ох-п’яти місяців. По­­трап­ля­ю­чи у ґрунт, ко­ло­с­ки дов­гий час (уп­ро­довж двох-трьох років) не за­гни­ва­ють. А мак­си­маль­ний термін, про­тя­гом яко­го насіння за­ли­шається жит­тєздат­ним у ґрунті, ста­но­вить п’ять років.

Насіння до­б­ре про­ро­с­тає в ґрунті із гли­би­ни 5–15 см. Мак­си­маль­на гли­би­на, із якої зафіксо­ва­но про­ро­с­тан­ня бур’яну, — 25 см. Оп­ти­маль­на теп­ло­ва тем­пе­ра­ту­ра для про­ро­с­тан­ня цен­х­ру­су — 20…25°С. За­леж­но від за­без­пе­че­ності теп­лом і во­логістю у вес­ня­ний період, схо­ди бур’яну мо­жуть з’яв­ля­ти­ся у пе­ріод від трав­ня до се­ре­ди­ни черв­ня. Фа­за кущіння по­чи­нається при­близ­но че­рез два тижні після сходів. У цей час на­ро­щу­ван­ня на­зем­ної біома­си йде пові­ль­но, швид­ше роз­ви­вається ко­ре­не­ва си­с­те­ма. Після фа­зи кущіння відмі­чає­ться інтен­сив­ний ріст на­зем­них ор­ганів. Стеб­ла бур’яну, при­си­пані во­ло­гим ґрун­том, ут­во­рю­ють до­дат­кові корінці із ниж­­ніх вузлів. Після ско­шу­ван­ня рос­лин цен­х­рус із вуз­ла кущіння й па­зуш­них бру­нь­ок відро­с­та­ють нові па­го­ни. Фа­за ви­хо­ду в труб­ку на­стає в се­ре­дині лип­ня, ко­лосіння —наприкінці лип­ня — на по­чат­ку серп­ня, дозріван­ня — у се­ре­дині серп­ня. Для по­вно­го цик­лу роз­вит­ку цен­х­ру­су потрібно в се­ред­нь­о­му 90 днів. Як­що схо­ди з’яв­ля­ють­ся пізніше, бур’ян роз­ви­вається швид­ше й про­хо­дить по­в­ний цикл роз­вит­ку за 60 днів.

C. longispinus — од­норічна трав’яни­с­та рос­ли­на. Стеб­ла плоскі, прямі, біля ос­но­ви злег­ка сланкі, лег­ко укоріню­ю­ть­ся у вуз­лах, ут­во­рю­ють чис­ленні роз­га­лу­жен­ня. До­вжи­на сте­бел — від 15 до 80 см. Корінь мич­ку­ва­тий, укорінює­ть­ся не­гли­бо­ко. 

Ли­ст­ки гла­денькі, лінійні, вузькі, за­вшир­ш­ки 2,5–5 мм, згор­нуті, звер­ху за­го­ст­рені. У мо­ло­дих рос­лин ли­ст­ки м’які й ела­с­тичні, у ста­рих — тверді й грубі. Піхви листків ши­рокі, пухкі, за­хо­дять од­на за од­ну, з до­б­ре помітним опу­ше­ним то­роч­ку­ва­тим язич­ком. 
Суцвіття — пе­ре­рив­ча­с­та во­лоть із 8–20 ко­лосків, роз­та­шо­ва­них по­одинці або по декілька ра­зом. Дозрілі ко­ло­с­ки оси­па­ють­ся ра­зом з уко­ро­че­ни­ми гілоч­ка­ми, на яких во­ни розміщені. Супліддя — ко­лючі двоквіткові ко­ло­с­ки за­вдовжки 8–9 мм, за­вшир­ш­ки 5–6 мм. Ко­ло­с­кові лу­соч­ки жов­то-зе­лені, грубі, де­рев’янисті. 

Плід — зернівка, вкри­та плівча­с­ти­ми лу­соч­ка­ми, бли­с­ку­чо-ко­рич­не­ва, пла­с­ка, оваль­на, з руб­чи­ком у ви­гляді не­ве­ли­кої чор­ної ця­точ­ки. До­вжи­на зернівки — 2,1–3,5 мм, ши­ри­на — 1,8–2,3, тов­щи­на — 1–1,4 мм.

По­ши­рюється C. longispinus пе­ре­важ­но з до­по­мо­гою ко­лю­чих ко­лосків. Ко­лючі пло­ди цен­х­ру­су лег­ко при­чіплю­ють­ся до гу­ми, тка­нин та інших м’яких ма­теріалів, а та­кож до во­вни й шкіри тва­рин, що збільшує швидкість по­ши­рен­ня бур’яну. Так насіння бур’я­ну роз­но­сить­ся на знач­но відда­лені від ма­те­ринсь­кої рос­ли­ни відстані. Крім то­го, після дозріван­ня ко­ло­с­ки опа­да­ють на зем­лю і лег­ко пе­ре­ко­чу­ю­ть­ся вітром. Во­ни дов­го три­ма­ють­ся на по­­верхні во­ди й на­весні із та­ли­ми во­да­ми пе­ремі­щу­ють­­ся на нові місця.

Один раз по­тра­пив­ши у но­ву місцевість, цен­х­рус дов­го­гол­ко­вий зда­тен ду­же швид­ко зай­ня­ти ве­ли­ку те­ри­торію і на­ту­ралізу­ва­ти­ся на ній.

Насіння бур’яну мо­же бу­ти за­не­се­не у регіони, вільні від цьо­го бур’яну, із вітчиз­ня­ним та імпорт­ним насіннєвим і про­до­воль­чим зер­ном, із во­вною, сіном, со­ло­мою, із підстил­кою у ван­таж­них ав­то­ма­ши­нах, які пе­ре­во­зять ка­ву­ни і дині (особ­ли­во з ти­ми, що над­хо­дять із Хер­сонсь­кої об­ласті), а та­кож з інши­ми ма­теріала­ми.Вітчиз­ня­не фіто­санітар­не за­ко­но­дав­ст­во за­бо­ро­няє за­ве­зен­ня в Ук­раїну насіння сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур, засміче­не цим бур’яном, а та­кож інши­ми ка­ран­тин­ни­ми бур’яна­ми.

У разі ви­яв­лен­ня у рос­линній про­дукції цен­х­ру­су дов­го­гол­ко­во­го умо­ви її ви­ко­ри­с­тан­ня виз­на­ча­ють у кож­но­му ви­пад­ку ок­ре­мо. Та­ка про­дукція має бу­ти очи­ще­на під кон­тро­лем фіто­санітар­но­го інспек­то­ра, а як­що це за пев­них умов не­мож­ли­во, во­на підля­гає по­вер­нен­ню до країни-ек­с­пор­те­ра.

Ос­нов­ним за­хо­дом із за­побіган­ня по­ши­рен­ню ка­ран­тин­но­го цен­х­ру­су є йо­го вчас­не ви­яв­лен­ня, що мож­ли­во ли­ше за постійної співпраці дер­жав­них фіто­санітар­них інспек­торів та влас­ників зе­мель­них угідь. 

У зв’яз­ку зі зміна­ми кліма­тич­них умов на­шої країни цей ка­ран­тин­ний бур’ян мо­же по­ши­ри­тись та акліма­ти­зу­ва­тись у будь-яко­му регіоні, в т.ч. у північно-західних об­ла­с­тях. То­му так важ­ли­во ре­гу­ляр­но про­во­ди­ти об­сте­жен­ня зе­мель, особ­ли­ву ува­гу приділя­ю­чи узбіччям та схи­лам ав­то­доріг і залізниць, те­ри­торіям хлібо­прий­маль­них і хлібо­пе­ре­роб­них станцій, пунк­там уве­зен­ня, прий­ман­ня, зберіган­ня та ви­ко­ри­с­тан­ня засміче­но­го насіннєво­го ма­теріалу, а та­кож при­лег­лим до них те­ри­торіям (у радіусі 3 км). 

Під час про­ве­ден­ня об­сте­жень вар­то ма­ти на увазі, що за зовнішнім ви­гля­дом рос­ли­ни цен­х­ру­су у по­чат­кові фа­зи зро­с­тан­ня схожі на мишій зе­ле­ний (Setaria viridis L.) і пло­с­ку­ху зви­чай­ну (Echinochloa crusgalli L.). Од­нак, уваж­но при­ди­вив­шись, мож­на поміти­ти від­міт­ні ри­си, що вирізня­ють цей бур’ян.

Оскільки це ка­ран­тин­ний бур’ян, за ви­яв­лен­ня цен­х­ру­су дов­го­гол­ко­во­го, згідно із ви­мо­га­ми відповідно­го за­ко­ну, на всій площі, де йо­го знай­ш­ли, за­про­ва­д­жується ка­ран­тин­ний ре­жим. Це оз­на­чає вве­ден­ня за­бо­ро­ни на без­кон­т­роль­не вве­зен­ня і ви­ве­зен­ня насіння, зер­на та інших рос­лин­них ма­теріалів із ка­ран­тин­ної зо­ни, а та­кож за­сто­су­ван­ня аг­ро­технічних, хімічних та інших за­ходів для ло­калізації і зни­щен­ня во­гни­ща бур’яну за­для не­до­пу­щен­ня йо­го по­ши­рен­ня у вільні від засмічен­ня ним регіони.

Як­що бур’ян ви­яв­ле­но на значній площі у посівах куль­тур, то, крім за­галь­них ка­ран­тин­них, про­во­дять ком­плекс аг­ро­технічних і хімічних за­ходів, які пе­ред­ба­ча­ють пра­виль­не чер­гу­ван­ня куль­тур у сівозміні, своєчас­ний і ре­тель­ний об­робіток ґрун­ту, оп­ти­мальні стро­ки і якість сівби, своєчас­ний до­гляд за посіва­ми. За розміщен­ня куль­тур у сівозміні на засміче­них цен­х­ру­сом угіддях слід вра­хо­ву­ва­ти, що озимі зла­кові куль­ту­ри за оп­ти­маль­ної гу­с­то­ти сто­ян­ня і ба­га­торічні тра­ви пригнічу­ють схо­ди цен­х­ру­су, спри­я­ють очи­щен­ню грун­ту від йо­го насіння, особ­ли­во у разі по­втор­них посівів. Посіви про­сап­них куль­тур (ку­ку­руд­за, сор­го, со­няш­ник, ка­ву­ни, ово­чеві куль­ту­ри та ін.) є ос­нов­ни­ми по­тенційни­ми дже­ре­ла­ми по­втор­но­го засмічен­ня полів цен­х­ру­сом і то­му по­тре­бу­ють особ­ли­во ре­тель­но­го й своєчас­но­го до­гля­ду. 

Відра­зу після зби­ран­ня уро­жаю по­трібно про­во­ди­ти лу­щен­ня або оран­ку стерні, щоб не до­пу­с­ти­ти мож­ли­вості ут­во­рен­ня насіння цен­х­ру­су. Як­що є ду­же засмічені цен­х­ру­сом по­ля, їх слід відве­с­ти під чор­ний пар і про­ве­с­ти на них не мен­ше трьох-чо­ти­рь­ох куль­ти­вацій уп­ро­довж ве­ге­тації. У си­с­темі за­ходів бо­роть­би із цим ка­ран­тин­ним бур’яном ско­шу­ван­ня є не­ефек­тив­ним аг­ро­технічним ме­то­дом, бо після ньо­го від вузлів ку­щен­ня цен­х­ру­су відро­с­та­ють нові по­вноцінні стеб­ла.

За ви­яв­лен­ня не­ве­ли­ко­го ізо­ль­о­ва­но­го во­гни­ща цен­х­ру­су про­во­дять ме­ханічне ви­­да­лен­ня рос­лин вруч­ну із по­даль­шим спа­лю­ван­ням або за­сто­со­ву­ють об­роб­ку гербі­ци­да­ми, най­е­фек­тивніші з яких — пре­па­ра­ти із гру­пи гліфо­сатів (Ра­ун­дап, Ар­ма­да та ін.). Об­роб­ки про­во­дять під час ве­ге­тації, у фазі ку­щен­ня бур’яну.

О. Ба­шинсь­ка, завіду­вач сек­то­ру аналізу ри­зиків, Уп­равління фіто­сані­тар­ної без­пе­ки Держ­прод­спо­жив­служ­би

Інформація для цитування

Багатоликий та небезпечний цен­х­рус дов­го­гол­ко­вий (ма­локвітко­вий)/ О. Ба­шинсь­ка // Пропозиція. — 2016. — № 12. — С. 86-88