Спецможливості
Досвід господарств

Досвід вирощування сої як монокультури

17.12.2015
10707
Досвід вирощування сої як монокультури фото, ілюстрація
Гри­горій Го­ло­вань, фермер з Ро­кит­нянсь­кого рай­ону на Київщині

У сучасних аграрних «джунглях» виживають ті, хто має великі або середні капіталовкладення, тобто великі агрохолдинги та низка великих, середніх і малих господарств. Але, окрім них, є ще й малі фермерські господарства, кількість яких в Україні перевищує 20 тис. А як вижити малому фермерові, у  якого немає коштів, зате є тверде, генетично закладене прадідами, бажання працювати на землі?

Інфор­мацію про досвід успішно­го гос­по­да­рю­ван­ня у сег­менті ма­ло­го фер­мер­ст­ва  до­во­дить­ся зби­ра­ти бук­валь­но по крих­тах… Тож із пред­став­ни­ком цієї чис­лен­ної сільсько­го­с­по­дарсь­кої ко­гор­ти (яка хо­ча й не «ро­бить по­го­ди» у вітчиз­ня­но­му аг­робізнесі, про­те її вне­сок у за­галь­ну еко­номіку країни та підтри­ман­ня до­б­ро­бу­ту співгро­ма­дян та­кож ду­же важ­ли­вий) нам ви­па­ла на­го­да по­знай­о­ми­ти­ся на ви­с­тавці «Інте­рА­ГРО ком­п­лекс». Він один із тих, хто вже три­ва­лий час, ма­ю­чи у своєму роз­по­ря­д­женні мінімаль­ну кількість за­собів та коштів, до­сить вда­ло гос­по­да­рює у своєму ма­ло­му фер­мерсь­ко­му бізнесі вже по­над 10 років.

Гри­горій Го­ло­вань, землі яко­го розміщені у Ро­кит­нянсь­ко­му рай­оні на Київщині, про­ва­дить у се­бе до­сить не­зви­чай­не зем­ле­роб­ст­во. Дізнав­шись, що він ви­ро­щує сою, виріши­ли по­да­ру­ва­ти йо­му від ре­дакції спец­ви­пуск «Удо­с­ко­на­ле­на тех­но­логія ви­ро­щу­ван­ня сої», аби він зміг по­черп­ну­ти ко­рис­ної інфор­мації.

— Ціка­во, що ви тут пи­ше­те, — про­мо­вив, відкри­ва­ю­чи пер­шу сторінку та за­чи­ту­ю­чи вго­лос пер­ше, що по­тра­пи­ло на очі: —  «У насінні сої містить­ся 30—55% білка, 13–26 — жи­ру та 20–32% крох­ма­лю. Жод­на рос­ли­на у світі не мо­же за три-чо­ти­ри місяці ви­ро­би­ти стільки білка та жи­ру».   Усе геніальне — просто. Прикочувальний коток зі старих автомобільних шин, надітих на дерев’яну колоду, не гірше, ніж дорогі котки, виконуює свою функцію

І тут, як ка­жуть, «Ос­та­па по­нес­ло»… Ці ряд­ки, пев­но, вик­ли­ка­ли у мо­го співроз­мов­ни­ка якісь згад­ки чи ана­логії, і він по­чав жва­во роз­повіда­ти:

— Знаєте, є та­ка од­ноклітин­на рос­ли­на, яка на­зи­вається «хло­ре­ла». Так от аме­ри­канці роз­ро­би­ли од­ну тех­но­логію: бе­руть скляні ре­зер­ву­а­ри, ви­го­тов­лені із квар­цо­во­го скла (яке не до­пу­с­кає де­фракції, а повністю про­пу­с­кає че­рез се­бе все­ре­ди­ну по­су­ди­ни со­няч­не проміння, у т. ч. уль­т­рафіолет), на­пов­ню­ють їх во­дою та за­се­ля­ють ту­ди хло­ре­лу. Для то­го, аби во­на ак­тив­но рос­ла, потрібне ли­ше со­няч­не проміння та СО2, а щоб при­ско­ри­ти про­цес рос­ту, до­да­ють азотні до­б­ри­ва. Та­ким чи­ном із гек­та­ра хло­ре­ли от­ри­му­ють 50 т білка й олії! Тоді як соя дає йо­го 3–4 т/га. Про­теїну хло­ре­ла містить 25%, а от жирність у неї більша, ніж у сої, — 30%. Та­ким чи­ном ви­ро­щу­ван­ня хло­ре­ли на кор­мові й технічні цілі дає мож­ливість знач­но раціональніше ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти ви­роб­ничі площі. До  то­го ж для її ви­ро­щу­ван­ня не потрібно ора­ти, сіяти, че­ка­ти на дощ… Тоб­то от­ри­ман­ня білка та інших ко­рис­них ре­чо­вин відбу­вається у тех­но­логічно­му ре­жимі — як на будь-яко­му за­воді. Че­рез пев­ний час ці рос­ли­ни відо­крем­лю­ють­ся від во­ди та про­хо­дять до­роб­ку. Ви­ко­ри­с­та­на для ви­ро­щу­ван­ня хло­ре­ли во­да, у якій ча­ст­ко­во містять­ся од­ноклітинні рос­ли­ни, зно­ву по­вер­тається у ре­зер­ву­а­ри та є розплідни­ком но­вої хло­ре­ли. Та­ка тех­но­логія не по­тре­бує пев­но­го по­тенціалу землі як не­обхідної умо­ви для ви­ро­щу­ван­ня (ад­же до­б­ре, як­що ми маємо ро­дючі чор­но­зе­ми і во­ни ро­дять) — її мож­на за­сто­со­ву­ва­ти на будь-яких зем­лях, навіть у пу­с­те­лях. Але ця тех­но­логія по­ки є ек­с­пе­ри­мен­таль­ною, тож на сьо­годні соя все ж за­ли­шається бо­бо­вою куль­ту­рою но­мер один — по­ки що ва­ше ви­дан­ня пра­виль­но пи­ше.  

«Про­по­зиція»: Роз­кажіть про Ва­шу тех­но­логію ви­ро­щу­ван­ня сої у мо­но­куль­турі.

— Я ви­ро­щую перші сор­ти сої, які бу­ло за­ве­зе­но із Євро­пи в Ук­раїну у 2005 році. Пер­шо­го ро­ку сво­го гос­по­да­рю­ван­ня ви­ко­ри­с­тав вітчиз­ня­ний сорт сої: про­труїв насіння, висіяв, декілька разів вно­сив гербіци­ди, фунгіци­ди, до­гля­дав, піджив­лю­вав мікро­е­ле­мен­та­ми. На по­чат­ку серп­ня вда­ри­ла спе­ка — все по­сох­ло,  а ко­ли по­чав мо­ло­ти­ти, то лед­ве з неї взяв по 0,5 т/га. Поїхав на сусіднє по­ле, по­ди­вив­ся на «не­зви­чай­ну» сою, а во­на там  стоїть у по­яс, зе­ле­на, здо­ро­ва…  і хто б там що мені не го­во­рив, але ре­зуль­тат я по­ба­чив на власні очі. Вже де­сять років я висіваю один і той са­мий сорт (на­зви не пам’ятаю).

 Вирощування хлорели у скляних резервуарах«Про­по­зиція»: А як же до­три­ман­ня сівозміни?       

— Аме­ри­канські фер­ме­ри у штаті Не­бра­с­ка висіва­ють сою 30 років у мо­но­куль­турі — ма­буть, во­ни щось зна­ють. Так, на­при­клад, у Південній Аме­риці  у джун­г­лях конкіста­до­ри знай­ш­ли по­ля Тер­ра пре­та. Що це та­ке? Ба­га­то століть на цих по­лях індіанці ви­ро­щу­ва­ли аб­со­лют­но всі куль­ту­ри. Су­часні вчені взя­ли там про­би грун­ту на аг­рохімічний аналіз, ви­я­ви­ло­ся, що грун­ти на цих по­лях ба­гаті на по­живні ре­чо­ви­ни в не­до­ступній для рос­лин формі, про­те висіяні на них куль­ту­ри да­ють ве­ликі вро­жаї.  З’ясу­ва­ло­ся, що в грунті є де­рев­не вугілля та че­реп­ки із би­то­го по­су­ду (ке­раміка), на­явність яких ду­же важ­ли­ва. На­вко­ло кож­ної ча­ст­ки де­рев­но­го вугілля чи шмат­ка роз­би­то­го гле­чи­ка жи­вуть певні бак­терії. За на­яв­ності у грунті де­рев­но­го вугілля та бак­терій бу­ло за­пу­ще­но ме­ханізм са­мовідтво­рен­ня грун­ту. Але цей ме­ханізм не зовсім звич­ний для нас, ад­же 1 см ро­дю­чо­го грун­ту ут­во­рюється не за кілька­сот чи ти­сяч років, а про­тя­гом… ли­ше од­но­го ро­ку. Ко­ли на­ста­ють не­спри­ят­ливі умо­ви для функціону­ван­ня бак­терій, во­ни ізо­лю­ють­ся у де­рев­но­му вугіллі, яке має ви­со­ку по­ристість (1 г де­рев­но­го вугілля має пло­щу за різних си­с­тем ви­го­тов­лен­ня від 150 до 1500 м2). За спри­ят­ли­вих умов во­ни зно­ву роз­по­чи­на­ють свою життєдіяльність, за­вдя­ки якій не­до­ступні для рос­лин по­живні ре­чо­ви­ни пе­ре­тво­рю­ють­ся на до­ступні. І в ре­зуль­таті куль­ту­ри до­б­ре рос­туть не на тих по­лях, які ба­гаті на по­живні ре­чо­ви­ни, а там, де ця «по­жи­ва» пе­ре­бу­ває у до­ступній для них формі. Для при­кла­ду: є ук­раїнські чор­но­зе­ми, по­тенціал яких і на­по­ло­ви­ну не ви­ко­ри­с­та­ний, ад­же во­ни ду­же ба­гаті на по­живні ре­чо­ви­ни, але чо­мусь на цих зем­лях куль­ту­ри не роз­кри­ва­ють повністю сво­го по­тенціалу — їхній уро­жай мен­ший, ніж то­го ба­жа­ють і очіку­ють аг­рарії. Тож уро­жайність потрібно підви­щу­ва­ти не по­тенціалом рос­ли­ни, а по­тенціалом грунтів.   

Сою я ви­ро­щую у мо­но­куль­турі близь­ко 10 років. Пе­ред сівбою про­во­­джу дис­ку­ван­ня на гли­би­ну 10 см та за­пу­с­каю на по­ле сівал­ку. Ста­ра­ю­ся висіва­ти у пізні стро­ки. Після зби­ран­ня вро­жаю по­ле на зи­му не об­роб­ляю вза­галі. У та­ко­му стані во­но пе­ре­бу­ває до пер­шо­го трав­ня. Чо­му так? Тут потрібно вра­хо­ву­ва­ти все. Тож бе­ре­мо ка­лен­дар 2015 ро­ку… Оскільки у моєму роз­по­ря­д­женні землі ду­же ма­ло — ли­ше 60 га, то будь-яка ви­роб­ни­ча «дрібни­ця» ду­же важ­ли­ва. Так, не мож­на висіва­ти, ко­ли на небі не­має міся­ця, ад­же це — най­кри­тичніший період для рос­ли­ни. Як­що висіяли насіння са­ме в цей період — от­ри­маєте як мінімум на 40% мен­ший уро­жай. Хо­че­те — вірте, хо­че­те — ні, але я завжди висіваю у пев­ну фа­зу міся­ця, а са­ме у пер­шу йо­го чверть. Во­на при­па­дає у різні ро­ки на не­од­на­кові ка­лен­дарні да­ти — бу­ває 23, 26 квітня, бу­ває 2, 3 трав­ня.

Но­вий місяць у небі про­бу­де 28 днів, і за цей термін потрібно висіяти все. Чо­му? Ко­ли ця спри­ят­ли­ва місяч­на фа­за закінчить­ся, при на­станні но­вої — так зва­но­го мо­ло­до­го міся­ця — ви­па­да­ють опа­ди і при­хо­дить, як пра­ви­ло, теп­лий цик­лон. Який йо­го вплив на наш чор­но­зем? Чор­но­зем по­чи­нає да­ва­ти по­живні ре­чо­ви­ни рос­ли­нам тільки тоді, ко­ли тем­пе­ра­ту­ра грун­ту на гли­бині 10 см ста­но­ви­ти­ме 18…21°С. Як­що ж він як слід не прогріється, по­живні ре­чо­ви­ни в ньо­му пе­ре­бу­ва­ти­муть у не­до­ступній для рос­лин формі. Під час висіван­ня я не вно­шу ніяких до­б­рив. У нашій ок­рузі фер­ме­ри висіва­ють, як пра­ви­ло, раніше від ме­не і ра­зом із сівбою вно­сять міне­ральні до­б­ри­ва. Але та­ка сівба має пев­ний ню­анс: ко­ли насіни­на про­ро­с­тає, «під бо­ком» у неї ле­жить азот, во­на тут же по­чи­нає за­сво­ю­ва­ти йо­го із нітро­а­мо­фо­с­ки чи селітри і повністю ви­ко­ри­с­то­вує. І все — до лип­ня та­ка соя (ран­нь­о­го стро­ку висіву) азо­ту не ви­роб­ляє, тож потрібно до цьо­го ча­су вно­си­ти кар­бамід, щоб її «про­го­ду­ва­ти».

«Про­по­зиція»: Але ж як у ва­шо­му ви­пад­ку мож­на от­ри­ма­ти ви­сокі вро­жаї без вне­сен­ня міне­раль­них до­б­рив у ос­нов­не вне­сен­ня чи вод­но­час із висівом?

— Як у лісі гри­би жи­вуть ра­зом із де­ре­ва­ми? Ад­же ліс ніхто ніко­ли не піджив­лює, а для де­рев потрібно ку­ди більше по­жив­них ре­чо­вин, аніж для сої. У лісі пра­цює ме­ханізм при­род­но­го біоце­но­зу. Як на полі за­без­пе­чи­ти біоце­ноз? Євро­пейці, на­при­клад, роз­ро­би­ли пре­па­рат, в ос­нові яко­го містять­ся спо­ри гри­ба сімей­ст­ва Гло­мус. Суть йо­го дії та­ка: спо­ри гри­ба вно­сять у грунт (для ефек­тив­ності потрібно, щоб грунт мав 90% во­ло­гості), там він роз­пов­сю­д­жує свої гіфи, які пе­репліта­ють­ся із ко­ре­ня­ми рос­лин. Та­ким чи­ном на полі між гри­бом та рос­ли­на­ми про­хо­дить взаємо­обмін по­жив­ни­ми ре­чо­ви­на­ми. Тоб­то про­дук­ти роз­па­ду діяль­ності грибів спри­я­ють інтен­сив­но­му рос­ту коріння в рос­лині. Що інтен­сивніше по­чи­нає рос­ти коріння рос­ли­ни, то змен­шується міцність ко­ре­не­во­го епідермісу — він по­чи­нає ут­во­рю­ва­ти тріщи­ни, че­рез які виділяється цу­кор. Гри­би, «зро­зумівши» цю функцію рос­ли­ни, по­чи­на­ють про­ни­ка­ти у ці тріщи­ни і зро­щу­ва­ти­ся із рос­ли­ною. При­чо­му гри­би в та­ко­му разі не за­би­ра­ють у рос­лин по­живні ре­чо­ви­ни, оскільки у них різні си­с­те­ми жив­лен­ня.

Так на полі ут­во­рюється біоце­ноз, що є ана­логічний при­род­но­му лісо­во­му. За до­стат­ньої во­ло­гості грун­ту та­кий біоце­ноз дає ду­же ве­ликі ре­зуль­та­ти. Гіфи рос­лин мо­жуть про­ни­ка­ти вглиб грун­ту до 5 м та по­ста­ча­ти рос­ли­нам не­обхідні ре­чо­ви­ни у до­ступній для них формі. Ці грибні пре­па­ра­ти вно­сять у грунт один раз на 10 років, при цьо­му зем­лю не мож­на об­роб­ля­ти глиб­ше ніж на 12 см, ад­же ос­нов­на кількість грибів містить­ся у 15–20-сан­ти­ме­т­ро­во­му шарі грун­ту. Мож­ли­во, ви поміча­ли: ко­ли пе­ре­орю­ють ціли­ну, ви­о­рюється ніби «цвілий» грунт. На­справді то цінні гіфи грибів, і оран­ка — найбільша шко­да, якої мо­же за­вда­ти землі лю­ди­на, зни­щив­ши їх.
Із 2005 ро­ку я не за­сто­со­вую оран­ки, а не­що­дав­но поїхав на по­ле, так би мо­ви­ти, «по­чи­с­ти­ти» плу­га, прой­шов па­ру разів на гли­би­ну 25 см — і ви­о­рав плуж­ну підо­шву, «посіче­ну» черв’яка­ми та бур’яно­вим корінням. Далі я взяв еле­к­т­род для зва­рю­ван­ня (3 мм) і в різних місцях по­ля по­чав за­га­ня­ти у зем­лю — він про­хо­див уг­либ без жод­них про­блем. Потім я пе­рей­шов на сусіднє по­ле, де бу­ло за­сто­со­ва­но зяб­ле­ву оран­ку на гли­би­ну 20 см, і провів та­ку са­му опе­рацію — еле­к­т­род зай­шов у зем­лю ли­ше на 20 см, а далі гнув­ся і не хотів за­глиб­лю­ва­тись. От вам і ре­зуль­тат біоце­но­зу на полі.   

Звісно, гри­ба сімей­ст­ва Гло­мус я не куп­лю, бо він до­ро­гий, а нор­ма йо­го вне­сен­ня — 22 кг/га (вартість 1 кг — близь­ко 200 грн). Тож що ро­би­ти? Зре­ш­тою я знай­шов свій спосіб. Ко­лись, у ди­тинстві, ми всі гра­ли у фут­бол гри­бом, що на­зи­вається «до­що­вик». Він теж на­ле­жить до са­профітів і є пред­став­ни­ком то­го са­мо­го сімей­ст­ва, що й гри­би Гло­мус. Тож я бе­ру зви­чайнісінький до­що­вик (у яко­го дозріли спо­ри), роз­ри­ваю йо­го у воді, в ре­зуль­таті во­да стає ко­рич­не­вою, потім цю за­спо­ре­ну во­ду до­даю до про­труй­ни­ка Скар­лет МЕ й об­роб­ляю ним насіння сої. Після об­роб­ки висіваю насіння зер­но­вою сівал­кою СЗ-3,6 з нор­мою 150–160 кг/га.

«Про­по­зиція»: Чо­му збільшуєте нор­му?           

— У ви­ро­щу­ванні сої всім відо­ма та­ка про­бле­ма, як низь­ке прикріплен­ня ниж­нь­о­го струч­ка. Під час зби­ран­ня вро­жаю, ко­ли не ро­би­ти це спеціаль­ни­ми жат­ка­ми, не­добір мо­же ста­но­ви­ти до 10% уро­жаю. У ме­не не­має та­ко­го «до­ро­го за­до­во­лен­ня», як імпорт­ний ком­байн із та­кою жат­кою. Тож за­пи­тую в од­но­го про­фе­со­ра: яким чи­ном мож­на «підня­ти» нижній стру­чок сої? Відповідь от­ри­мав як на про­фе­со­ра ду­же кваліфіко­ва­ну: нижній стру­чок ніяк не мож­на «підня­ти», ад­же та­ка оз­на­ка у рос­лин за­кла­де­на ге­не­тич­но. Тож я пішов своїм шля­хом, збільшив­ши нор­му висіву за ши­ри­ни міжрядь 15 см. У та­ко­му разі між рос­ли­на­ми на полі ви­ни­кає міжви­до­ва кон­ку­ренція, унаслідок якої рос­ли­ни ви­тя­гу­ють­ся і нижні струч­ки за­вдя­ки цьо­му «підійма­ють­ся» де­що ви­ще, що дає змо­гу без втрат зібра­ти вро­жай.       

Оскільки я висіваю «не­зви­чай­ну» сою, то про­ти бур’янів за­сто­со­вую ізо­пропіламінну сіль із до­да­ван­ням імідак­ло­при­ду про­ти па­ву­тин­но­го кліща та інших шкідників. Хімічних пре­па­ратів я на­ма­га­юсь вно­си­ти яко­мо­га мен­ше. Про­ти хво­роб за­сто­со­вую біологічний засіб бо­роть­би, в ос­нові яко­го — дріжджі. На цу­к­ро­во­му за­воді бе­ру ме­ля­су, до­даю до неї дріжджі, відбу­вається про­цес бродіння. Та­кож сю­ди до­даю свіже горіхо­ве ли­с­тя, мо­лоч­но­кислі бак­терії, 3 л мо­ло­ка, а та­кож со­сно­ву хвою, у якій містять­ся тер­пе­нові кис­ло­ти. Ад­же чо­му ера го­ло­насінних так швид­ко за­по­ло­ни­ла на­шу пла­не­ту? То­му, що во­ни по­ча­ли син­те­зу­ва­ти тер­пе­нові кис­ло­ти, а в тих своєю чер­гою по­ча­ли роз­ви­ва­ти­ся мікро­ор­ганізми, які не вик­ли­ка­ли гнилісних ре­акцій — че­рез це у со­сно­во­му лісі ви ніко­ли не знай­де­те гни­лих пеньків, а ли­ше за­сохлі. Та­кож до­даю кро­пи­ву, у якій містить­ся вітамін В12 (який так са­мо, як і бор, сти­му­лює запліднен­ня квіток сої), а ще — рос­ли­ни чи­с­тотілу, сік яких уби­ває па­то­ген­ну мікро­ф­ло­ру, не пригнічу­ю­чи при цьо­му дріжджі. Роз­чин го­тую так, щоб на 100 л во­ди бу­ло не мен­ше ніж 30% ор­ганічної ре­чо­ви­ни. Ко­ли весь цей роз­чин пе­ре­бро­див, я йо­го віджи­маю та вно­шу ра­зом із гербіци­дом із роз­ра­хун­ку 20 л/га. Після дво­ра­зо­во­го вне­сен­ня та­ко­го са­мо­роб­но­го біоп­ре­па­ра­ту соя стоїть зе­ле­на, здо­ро­ва — без будь-яких оз­нак за­хво­рю­ван­ня.

Об­при­с­ку­ван­ня про­во­д­жу із пев­ни­ми про­пу­с­ка­ми рядків. Об­при­с­ку­вач має ши­ри­ну за­хва­ту 10 м. Че­рез кожні 20 або 30 м за­леж­но від площі по­ля пе­ре­кри­вається фор­сун­ка, яка об­роб­ляє рос­ли­ни, що пе­ре­бу­ва­ють між коліями аг­ре­га­ту. На цих не­об­роб­ле­них ділян­ках потім ви­ро­с­тає ло­бо­да до 2 м зав­виш­ки. Для чо­го це потрібно? По-пер­ше, коріння ло­бо­ди гли­бо­ко про­ни­кає у грунт і роз­пу­шує йо­го, що сприяє кра­що­му про­ник­нен­ню во­ло­ги та повітря, по-дру­ге — її міцні стеб­ла да­ють змо­гу на полі про­ве­с­ти сніго­за­т­ри­ман­ня: у зи­мо­вий період на ділян­ках із цим бур’яном снігу за­три­мується учет­ве­ро більше, ніж на рівній ча­с­тині по­ля.          

«Про­по­зиція»: Тож яку вро­жайність Вам вдається от­ри­ма­ти за та­кої тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня сої?

— Цьо­го ро­ку ви­ник­ла про­бле­ма із па­ву­тин­ним кліщем. Я помітив йо­го, ко­ли він уже до­сить силь­но по­шко­див рос­ли­ни, об­ро­бив сою інсек­ти­ци­дом, про­те вже бу­ло запізно. Ко­ли в по­пе­редні ро­ки я от­ри­му­вав уро­жай сої по 4 т/га, то цьо­го ро­ку зібрав ледь-ледь 2,5 т/га. Після закінчен­ня об­мо­ло­чу­ван­ня сої відра­зу при­сту­паю до… ло­бо­ди: об­мо­ло­чую бур’янові верхівки та за­би­раю її насіння, щоб во­но не розсіюва­ло­ся та не засмічу­ва­ло посіви на­ступ­но­го ро­ку. Сою на цих не­об­роб­ле­них ділян­ках не об­мо­ло­чую.

P.S. Чес­но ка­жу­чи, важ­ко уя­ви­ти цю тех­но­логію, яку впро­ва­д­жує на своїй землі Гри­горій Ми­ко­лай­о­вич, про­те во­на, за йо­го сло­ва­ми, що­ро­ку при­но­сить до­волі не­по­гані ре­зуль­та­ти. Та­кож цей ініціатив­ний і до­пит­ли­вий аг­рарій має безліч влас­них роз­ро­бок, так би мо­ви­ти, «на па­пері»: зо­к­ре­ма, як мож­на зе­ко­но­ми­ти до 40% ви­т­ра­ти ди­зель­но­го палива під час за­сто­су­ван­ня трак­торів, як із до­по­мо­гою вих­лоп­них трак­тор­них газів та уль­т­ра­­­­фіоле­то­вих лам­по­чок (еле­мен­тар­ною мо­вою) «за­ря­д­жа­ти» грунт азо­том і об­хо­ди­ти­ся та­ким чи­ном без купівлі міне­раль­них до­б­рив та ба­га­то інших «се­лянсь­ких хи­т­рощів», які у на­шо­му житті, звісно, ніхто не впро­ва­дить у ши­ро­ке ви­роб­ництво, ад­же, як усі ро­зуміють, у цьо­му житті за все потрібно пла­ти­ти…

Отак малі, але за­пов­зяті ук­раїнські фер­ме­ри ха­зяй­ну­ють на своїй землі, заміню­ю­чи не­ста­чу су­час­ної мо­дернізо­ва­ної техніки та за­до­ро­гих для ки­шені гос­по­да­ря за­собів ви­роб­ництва своєю при­род­ною, одвічною, як то ка­жуть, із діда-прадіда, життєвою мудрістю, се­лянсь­кою ме­ти­ку­ватістю та гос­по­дарсь­кою кмітливістю. І це все­ляє надію, що ма­ле фер­мер­ст­во ви­с­тоїть і пе­ре­жи­ве скрутні ча­си. А за спри­ят­ли­вих умов во­но, бе­зу­мов­но, бу­ло б здат­не зди­ву­ва­ти світ…

Г. Жолобецький, g.zholobetskiy@univest-media.com

Інтерв'ю
Наскільки важливо дбати про якість зерна? Що таке нотифікації і чому їх варто боятися Україні? Які хвороби зернових є загрозою для іміджу української сільгосппродкції propozitsiya.com розповів 
 Стручков
В Україні практично відсутнє власне виробництво ЗЗР. Попит на цю продукцію задовольняється завдяки імпорту. Економічна криза спричинила збільшення фальсифікату засобів захисту рослин. 

1
0