Спецможливості
Агробізнес

Поспішність із про­да­жем землі — за­гро­за Ук­раїні

14.01.2016
903
Поспішність із про­да­жем землі — за­гро­за Ук­раїні фото, ілюстрація

Хоча мораторій на продаж землі в Україні знову відтермінували, та у країні все ще триває антиселянська кампанія, що має на меті скасування мораторію на продаж землі та негайне запровадження ринку сільськогосподарських угідь. Нав’язувана суспільству думка про необхідність негайного запровадження ринку землі аж ніяк не відображає реальні настрої не тільки селян, а й всього населення України.

Хоча мораторій на продаж землі в Україні знову відтермінували, та у країні все ще триває антиселянська кампанія, що має на меті скасування мораторію на продаж землі та негайне запровадження ринку сільськогосподарських угідь. Нав’язувана суспільству думка про необхідність негайного запровадження ринку землі аж ніяк не відображає реальні настрої не тільки селян, а й всього населення України.

М. Хо­рун­жий, канд. екон. на­ук, про­фе­сор

Скла­дається вра­жен­ня, що на­ша вла­да по­во­дить се­бе що­до се­лян як ґвалтівник. Іще з часів слав­нозвісних «аг­рар­них пе­ре­тво­рень», які за­по­чат­ку­вав Ле­онід Ку­ч­ма, і до сьо­годні дер­жа­ва, ос­но­вою якої є ук­раїнське се­лян­ст­во, на­ма­гається не те щоб поз­ба­ви­ти се­лян від влас­ності на зем­лю, а зни­щи­ти їх за ко­муністич­ним прин­ци­пом «як клас». Зно­ву час від ча­су на­родні де­пу­та­ти, уря­довці та ук­раїнські ла­ти­фун­ди­с­ти на­ма­га­ють­ся ка­ва­лерійським на­ско­ком за­про­ва­ди­ти про­даж землі.
Вод­но­час аг­рарії, тоб­то се­ля­ни і фер­ме­ри, всі ті, хто пра­цює на землі, у своїй аб­со­лютній більшості ви­с­ту­па­ють про­ти ска­су­ван­ня мо­ра­торію, а зна­чить — про­да­жу землі. За да­ни­ми Ук­раїнсь­ко­­го клу­бу аг­рар­но­го бізне­су, 56% сіль­госпви­роб­ників (се­ред керівників ма­ло­го і се­ред­нь­о­­го аг­робізне­су) вва­жа­ють, що мо­ра­торій на про­даж землі не мож­на ска­со­ву­ва­ти.
Як ба­чи­мо, між се­ля­на­ми і дер­жа­вою про­сто збільшується прірва не­по­ро­зуміння: дер­жа­ва не хо­че чу­ти се­лян, а се­ля­ни не мо­жуть під ти­с­ком дер­жа­ви втра­ти­ти своє зем­не при­зна­чен­ня — бу­ти зем­ле­ро­бом. І ця прірва все більше по­глиб­люється. Тож по­стає цілком за­ко­номірне пи­тан­ня: чим за­ви­ни­ло ук­раїнське се­лян­ст­во пе­ред своєю ук­раїн­ською дер­жа­вою? Тут при­нагідно на­га­да­ти: се­ля­нин ніко­ли не відчу­вав тої дер­жав­ної підтрим­ки, на яку він на­справ­ді за­слу­го­вує.
Дер­жавні мужі та їхні де­які «гла­ша­таї» із на­уко­во­го се­ре­до­ви­ща вва­жа­ють, що су­час­ний се­ля­нин упер­ше в своєму житті із часів так зва­них аг­рар­них пе­ре­тво­рень на­решті поз­був­ся «кріпацтва», в яке йо­го втяг­ну­ли кол­го­с­пи. Справді, у кол­госпів бу­ло чи­ма­ло вад. Але де їх не бу­ло? Про­те, ніде прав­ди діти, той са­мий кол­госп навіть у перші ро­ки ре­фор­ма­торсь­ких ґвал­ту­вань за­ли­шав­ся ви­со­ко­роз­ви­ну­тим рен­та­бель­ним аг­рар­ним підприємством, у яко­му до свя­тості бу­ло зве­де­но став­лен­ня до землі, до своєї відповідаль­ності за за­до­во­лен­ня по­треб країни у сільсько­го­с­по­дарській про­дукції та про­до­вольстві, та й се­ля­нин не був обділе­ний суспільною по­ва­гою.
Добрі, на пер­ший по­гляд, наміри дер­жа­ви да­ти се­ля­нам зем­лю, тоб­то ви­ве­с­ти їх, так би мо­ви­ти, із «кол­госпно­го кріпацтва», ви­я­ви­лись чер­го­вою обо­руд­кою про­ти се­лян­ст­ва. Се­ред­нь­омі­сяч­на се­лянсь­ка за­робітна пла­та у 2014 році ста­но­ви­ла ли­ше 71% рівня, що склав­ся в усіх га­лу­зях національ­ної еко­номіки. За­бор­го­ваність се­ля­нам із за­робітної пла­ти ста­но­вить де­сят­ки мі­льйо­­нів гри­вень і з ро­ку в рік зро­с­тає. Роз­па­ю­ван­ня землі, яке на­чеб­то ма­ло зро­би­ти се­ля­ни­на справжнім її влас­ни­ком, по суті, ста­ло інстру­мен­том соціа­ль­но­го за­ка­ба­лен­ня се­лян. У струк­турі ви­т­рат на ви­роб­ництво сільсько­го­с­по­дарсь­кої про­дукції пи­то­ма ва­га ви­т­рат на оп­ла­ту праці та оренд­ну пла­ту, за да­ни­ми 2014 ро­ку, ста­но­вить ли­ше 7,5%. За­ува­жи­мо, що 1990 ро­ку, ко­ли ще не бу­ло оренд­ної пла­ти за зем­лю, ви­т­ра­ти на оп­ла­ту праці се­лян ся­га­ли 33,6%.

   Се­ля­нин нині не бе­ре ніякої участі у роз­поділі кінце­во­го ре­зуль­та­ту від ви­ко­ри­с­тан­ня йо­го землі, всі соціальні і ви­роб­ничі по­слу­ги ста­ли плат­ни­ми, сфе­ра до­кла­дан­ня праці ско­ро­ти­лась, що по­ро­ди­ло ма­со­ве без­робіття на селі. За ос­танні шість років (2010–2015 рр.) сільське на­се­лен­ня що­ро­ку ско­ро­чу­ва­лось на 198 тис. осіб, у т. ч. зай­нятість у ви­роб­ництві втра­ча­ла 132 тис. осіб. Важ­ко навіть уя­ви­ти, що нині в ук­раїнсько­му селі се­лян «розкріпа­чи­ли», аби по­ро­ди­ти ма­со­ве без­робіття. А ті се­ля­ни, для яких ще знай­ш­лось якесь ро­бо­че місце, ста­ли зви­чай­ни­ми най­ми­та­ми на землі, яка їм на­ле­жить де-юре. Про­цес ге­но­ци­ду ук­раїнсько­го се­лян­ст­ва три­ває на­ро­с­та­ю­чи­ми тем­па­ми. Це особ­ли­во за­го­ст­ри­лось звідтоді, як се­лянсь­ку зем­лю прав­да­ми і не­прав­да­ми за­дар­ма при­бра­ли до рук ве­ликі зе­мель­ні маг­на­ти.
Як­що нинішня вла­да хо­че ввійти в історію дер­жа­ви як та­ка, що по­кла­де край ук­раїнству, ук­раїнсько­му се­лу і се­лян­ст­ву в ціло­му, як подібне сво­го ча­су зро­би­ла імпе­ра­т­ри­ця Ка­те­ри­на що­до ук­раїнсько­го ко­зацтва, то тоді зро­зуміла та­ка поспішність із «про­би­ван­ням» про­да­жу землі.

   Ко­ли йдеть­ся про мож­ливість про­да­жу зе­мель, то слід бра­ти до ува­ги при­род­ну і соціаль­ну їхню особ­ливість. По-пер­ше, зем­ля не є і не мо­же бу­ти то­ва­ром, а зна­чить, про­да­ва­ти­меть­ся не во­на, а пра­во влас­ності на неї, бо, як відо­мо, її не мож­на ні пе­ре­вез­ти, ані зру­ши­ти з місця. Та чи інша зе­мель­на ділян­ка, яка по­ки що на­ле­жить се­ля­ни­ну, після її про­да­жу пе­рей­де у власність іншої фізич­ної чи юри­дич­ної осо­би. Відтак се­ля­нин бу­де відчу­же­ний від цьо­го ос­нов­но­го дже­ре­ла до­стат­ку. Більше то­го, він бу­де знач­но об­ме­же­ний в еле­мен­тар­них пра­вах людсь­ко­го по­бу­ту, бо йо­го звіду­сю­ди ото­чить при­ват­на власність. По-дру­ге, про­даж землі, ви­хо­дя­чи із на­ших юри­дич­но-пра­во­вих ре­алій, аж ніяк не бу­де ак­том до­б­ровільності. Се­ля­ни­на всіля­ки­ми при­на­да­ми чи обо­руд­ка­ми зму­сять про­да­ти свій пай, тоб­то обез­зе­ме­лять йо­го. Наскільки це ви­гля­дає аван­тюр­ним, до­сить звер­ну­ти ува­гу на су­час­ну роль осо­би­с­тих се­лянсь­ких гос­по­дарств у аг­рарній еко­номіці Ук­раїни. Як­що, за да­ни­ми Держ­ста­ту, у 2014 році в ціло­му по Ук­раїні ча­ст­ка се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ст­ва у ва­ло­во­му ви­роб­ництві країни ста­но­ви­ла 44,7%, то в регіональ­но­му ас­пекті во­на та­ка: най­ви­ща в та­ких об­ла­с­тях, як За­кар­патсь­ка, Чернівець­ка, Іва­но-Франківська, Львівська, Во­линсь­ка, а най­ниж­ча — в Чер­каській, Київській, Дніпро­пе­т­ровській, Кіро­во­градській та До­нецькій об­ла­с­тях.
Як­що в об­ла­с­тях із най­ви­щою пи­то­мою ва­гою осо­би­с­тих се­лянсь­ких гос­по­дарств ста­ти на шлях купівлі-про­да­жу землі, то це оз­на­ча­ти­ме ос­та­точ­ний за­не­пад аг­рар­ної, а то й регіональ­ної еко­номіки у ціло­му, бо при­ват­на власність зруй­нує ту струк­ту­ру аг­рар­но­го ви­роб­ництва, яка по­ки ще тут функціонує. На­сам­пе­ред це та об­ме­же­на струк­ту­ра га­лу­зей, у яких нині домінує се­лян­сь­ке гос­по­дар­ст­во (ви­роб­ництво кар­топ­лі, овочів, мо­ло­ка і відгодівля ху­до­би).
В об­ла­с­тях із най­мен­шою пи­то­мою ва­гою се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ст­ва у ва­ло­во­му ви­роб­ництві мож­ли­вий про­даж землі та­кож вик­ли­че чи­малі не­га­раз­ди. Це торк­неть­ся на­сам­пе­ред тва­рин­ництва, оскільки в цих об­ла­с­тях се­лянсь­кий двір досі за­без­пе­чує 70–75% ви­роб­ництва про­дукції тва­рин­ництва. А це та­кож по­зна­чить­ся на за­гальній про­дук­тив­ності сільсько­го гос­по­дар­ст­ва.
І, по-третє, поз­бав­лен­ня се­лян влас­ності на зем­лю — пря­мий шлях до роз­се­ля­ню­ван­ня, тоб­то втра­ти Ук­раїною істо­рич­них ко­ренів ду­хов­ності, національ­ної куль­ту­ри й іден­тич­ності ук­раїнсько­го ет­но­су.
Ми жи­ве­мо у ХХІ ст., ко­ли суспільний по­ступ виз­на­чається де­мо­кра­тич­ним шля­хом, а не аван­тюр­ним на­ско­ком. То­му без відо­ма тих, хто нині є влас­ни­ком землі, її не мож­на або конфіску­ва­ти, або ж без на­леж­но­го обґрун­ту­ван­ня зму­си­ти се­лян її про­да­ти.
Наші дер­жавні чи­нов­ни­ки ча­с­то по­си­ла­ють­ся на П. Ор­ли­ка та йо­го кон­сти­туцію. До­реч­но їм на­га­да­ти та­ке: кон­сти­туція П. Ор­ли­ка за­бо­ро­ня­ла ко­зацькій стар­шині відби­ра­ти у ко­заків зем­лю та зму­шу­ва­ти їх до її про­да­жу.
Наївною є дум­ка дер­жав­них чи­нов­ників, що внаслідок купівлі землі вдасть­ся ство­ри­ти кон­цен­т­ро­ва­не зем­ле­во­лодіння. По-пер­ше, що слід ро­зу­міти під кон­цен­т­ро­ва­ним зем­ле­во­лодін­ням — дві-три ти­сячі чи сотні ти­сяч гек­тарів? Це вже у нас і так є. Але по­ки та­ка кон­цен­т­рація ані се­ля­нам, ані дер­жаві нічо­го не до­да­ла. Во­на вигідна для зе­мель­них маг­натів, яких у нас уже те­пер налічується по­над сот­ня: у се­ред­нь­о­му на хол­динг при­па­дає на­разі 100 тис. га землі. Во­ни за­вдя­ки хімії та по­тужній ма­ши­нерії інтен­сив­но ви­ро­щу­ють ви­со­коліквідні куль­ту­ри, за­бу­ва­ю­чи про еле­мен­тарні аг­ро­технічні ви­мо­ги, і на­то­мість внаслідок нищівної ек­сплу­а­тації при­род­ної ро­дю­чості чор­но­земів із ро­ку в рік на­ро­щу­ють усе більші при­бут­ки.
Як­що ри­нок землі за­про­ва­ди­ти без зго­ди, а кра­ще ска­за­ти — без доз­во­лу се­лян, то без пе­ребільшен­ня мож­на ствер­д­жу­ва­ти, що Ук­раїна бу­де при­ре­че­на ста­ти на шлях де­фор­мації та роз­ба­лан­су­ван­ня і без то­го хит­кої націо­наль­ної еко­номіки, оскільки сільське гос­по­дар­ст­во з йо­го ба­га­то­га­лу­зе­вою струк­ту­рою бу­ло і є ва­го­мим рин­ко­вим парт­не­ром як у сфері за­купівлі ре­сурсів та по­слуг про­мис­ло­во­го по­хо­д­жен­ня, так і в сфері функціону­ван­ня аг­ро­про­до­воль­чо­го сек­то­ру. Зміни у зе­мель­них відно­си­нах, без сумніву, спри­чи­нять до­корінне ско­ро­чен­ня ви­роб­ництва і за­не­пад ок­ре­мих га­лу­зей сільсько­го гос­по­дар­ст­ва (зо­к­ре­ма, тва­рин­ництва, льо­нар­ст­ва, хме­ляр­ст­ва, овочівництва, садівництва, бу­ряківництва) та фор­му­ван­ня в національній еко­номіці до­сить три­вож­них дис­про­порцій. Зо­к­ре­ма, раз і на­завжди бу­дуть втра­чені етнічні ко­рені ук­раїнської нації, які зберігає ще ук­раїнське се­лян­ст­во — оберіг на­шої ду­хов­ності, мен­таль­ності, куль­ту­ри, пра­це­люб­ст­ва та свя­тої віри в кра­ще жит­тя. До­ве­деть­ся ви­к­рес­ли­ти із сус­піль­­но­го жит­тя по­над 30% на­се­лен­ня, яке нині про­жи­ває в сільській місце­вості, і це зу­мо­вить зни­щен­ня ук­раїнсь­ко­го се­ла, звідки пішли ви­то­ки ук­раїн­ства. Ли­ше се­ля­нин, і ніхто інший, при­род­но зда­тен пле­ка­ти та леліяти зем­лю і се­ло.
З кож­ним ро­ком усе відчутнішою стає про­бле­ма про­до­воль­чої не­без­пе­ки, бо при­ват­ник, яко­го ми сьо­годні на­ма­гаємо­ся сфор­му­ва­ти, ніко­ли не ста­не се­ля­ни­ном, а зна­чить, не дба­ти­ме про зем­лю для всьо­го суспільства (як це ро­бить нині свідо­мий се­ля­нин), а бу­де її нищівно ек­сплу­а­ту­ва­ти для збільшен­ня сво­го при­бут­ку, а не для одер­жан­ня про­до­воль­ст­ва для за­галь­но­го до­б­ра. Ук­раїні прий­деть­ся на­ро­щу­ва­ти імпорт про­до­воль­ст­ва і че­рез це втра­ти­ти про­до­воль­чу не­за­лежність дер­жа­ви, що є пе­ре­ду­мо­вою втра­ти ще й еко­номічної не­за­леж­ності.
Вод­но­час, ви­хо­дя­чи із тієї політич­ної си­ту­ації, яка на­разі скла­лась на­вко­ло рин­ку землі, — а інак­ше її на­зва­ти важ­ко, бо за ци­ми сумнівни­ми на­по­ля­ган­ня­ми дер­жа­ви зовсім не вид­но хо­ча б на­тяків на еко­номічні і соціальні наслідки очіку­ва­но­го зе­мель­но­го рин­ку, — бу­ло б до­­цільно зба­ви­ти тем­пи та ще раз хо­лод­но­кров­но об­ду­ма­ти ко­жен на­ступ­ний крок.

   По-пер­ше, не слід по­нят­тя «ри­нок землі» зво­ди­ти ли­ше до її купівлі-про­да­жу. Зе­мель­ний ри­нок — це на­сам­пе­ред орен­да землі, її за­ста­ва, ус­пад­ку­ван­ня, да­ру­ван­ня. А оскільки, як відо­мо, всі ці скла­дові рин­ку землі в Ук­раїні діють не най­кра­щим спо­со­бом, то, мо­же, потрібно в пер­шу чер­гу пе­рей­ня­ти­ся са­ме ни­ми. Вод­но­час не мож­на го­во­ри­ти про ри­нок землі, ко­ли не­ма чітко­го виз­на­чен­ня що­до ре­аль­них по­купців і про­давців. Як­що мож­ли­вий по­ку­пець за­ко­ном об­ме­же­ний у розмірі землі, то про­давці за­ли­ша­ють­ся фак­тич­но не­виз­на­че­ни­ми. Бо як мож­на пе­ред­ба­чи­ти фак­тич­ну пло­щу купівлі, як­що її не­має в на­турі, а є ли­ше паї, що фор­му­ють пев­ний зе­мель­ний ма­сив, влас­ни­ки яких ма­ють виріши­ти між со­бою, які паї під­ля­га­ють про­да­жу, а які ні. А як­що ча­с­ти­на цих влас­ників шу­ка­ти­ме ви­щу ціну, то як бу­ти тим, що по­го­ди­лись на за­про­по­но­ва­ну ціну.
І як бу­ти з ти­ми сот­ня­ми ти­сяч гек­тарів ро­дю­чих зе­мель, які вже де-фак­то на­ле­жать ве­ли­ким ла­ти­фун­ди­с­там. Ад­же во­ни уже не один рік вип­ла­чу­ва­ли оренд­ну пла­ту, і поз­бав­лен­ня їх та­ких зе­мель­них ма­сивів як юри­дич­них осіб має пе­ред­ба­ча­ти ком­пен­сацію ви­т­рат на орен­ду. Нині в оренді пе­ре­бу­ває уже 94,5% зе­мель сільсько­го­с­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня. За ро­ки орен­ду­ван­ня орен­дарі ви­пла­ти­ли уже мільяр­ди гри­вень. Хто їх ком­пен­сує?
На­решті, чи мож­на так огуль­но за­про­ва­д­жу­ва­ти ри­нок землі без йо­го прив'язу­ван­ня до зо­наль­них, регіональ­них та ло­каль­них умов ве­ден­ня сільсько­го гос­по­дар­ст­ва. Ад­же в регіональ­но­му розрізі зем­ле­за­без­пе­ченість над­то стро­ка­та. Так, на­при­клад, за се­ред­нь­о­го зна­чен­ня цьо­го по­каз­ни­ка по Ук­раїні
0,65 га/люд у п’яти об­ла­с­тях (До­нець­ка, Іва­но-Франківська, За­кар­патсь­ка, Львів­ська, Чернівець­ка) він ко­ли­вається у ме­жах 0,13–0,36 га, а в інших п’яти об­ла­с­тях (Кіро­во­градсь­ка, Ми­ко­лаївська, Пол­тавсь­ка, Чернігівська, Хер­сонсь­ка) йо­го ве­ли­чи­на ста­но­вить 1,05–1,5 га.

   По-дру­ге, як­що до­пу­с­ти­ти, що по­куп­ця­ми землі бу­дуть фізичні осо­би, фер­ме­ри і дер­жа­ва, то, ма­буть, і що­до них тре­ба ма­ти чіткі відо­мості, а са­ме:
   хто ці фізичні осо­би, яка ме­та купівлі землі, які га­лузі сільсько­го гос­по­дар­ст­ва во­ни роз­ви­ва­ти­муть, як ви­роб­ле­на ни­ми про­дукція впли­ва­ти­ме на про­до­воль­че за­без­пе­чен­ня на­се­лен­ня перш за все регіону, чи вкла­да­тимуть во­ни ко­ш­ти у відро­д­жен­ня інфра­с­т­рук­ту­ри та ук­раїнсько­го се­ла вза­галі. За­ува­жи­мо, що се­ред збідніло­го се­лян­ст­ва Ук­раїни фізич­них осіб, здат­них ку­пи­ти зем­лю, не знай­деть­ся. Як­що се­ля­нин за­хотів би при­ку­пи­ти хо­ча б ще один пай (а йо­го се­редній розмір ста­но­вить 4,2 га), то, вра­хо­ву­ю­чи обі­ця­ну пе­ред ви­бо­ра­ми ціну 20 тис. грн/га, йо­му потрібно за­пла­ти­ти 84 тис. грн.
У 2014 році се­ред­ня за­робітна пла­та за місяць ста­но­ви­ла 2476 грн. От­же, щоб при­ку­пи­ти 4,2 га землі, се­ля­ни­ну тре­ба пра­цю­ва­ти май­же три-чо­ти­ри ро­ки;
   на­вряд чи знай­дуть­ся фер­ме­ри, го­тові ку­пи­ти сотні гек­тарів землі, ад­же нині во­ни лед­ве зво­дять кінці з кінця­ми, за­ли­ша­ю­чись без­грошівни­ми, та всіма си­ла­ми на­ма­га­ють­ся об­ро­би­ти на­лежні їм землі, бо фінан­со­ва скру­та не дає їм змо­ги досі сфор­му­ва­ти влас­ну ма­теріаль­но-технічну ба­зу. Як­що навіть ви­хо­ди­ти з офіційної ціни од­но­го гек­та­ра на рівні 10 тис. грн, то, щоб ку­пи­ти 200 га, тре­ба ви­кла­с­ти що­най­мен­ше 2 млн грн;
   з чим мож­на і потрібно по­го­ди­тись, так це з тим, що по­куп­цем землі мо­же бу­ти дер­жа­ва. Як­що дер­жа­ва зацікав­ле­на в то­му, щоб ри­нок землі не призвів до її роз­ба­за­рю­ван­ня, то во­на по­вин­на ску­пи­ти землі, які мо­жуть надійти на ри­нок, з та­ких об’єктив­них при­чин: а) втра­та дер­жав­но­го кон­тро­лю за ру­хом зе­мель­них ре­сурсів оз­на­чає втра­ту ке­ро­ва­ності соціаль­но-еко­но­мічни­ми про­це­са­ми;
б) зем­ля, яка на­ле­жа­ти­ме дер­жаві, мо­же зда­ва­ти­ся в дов­го­ст­ро­ко­ву орен­ду на виз­на­че­них дер­жа­вою умо­вах, пла­та за яку над­хо­ди­ти­ме в дер­жав­ний (місце­вий) бю­д­жет; в) зе­мель­на рен­та, яка ство­рюється не пра­цею, а кра­щи­ми умо­ва­ми ви­роб­ництва (вищі за ро­дючістю землі, кра­ще їхнє рин­ко­ве місце­роз­та­шу­ван­ня) повністю на­ле­жа­ти­ме дер­жаві, а не зе­мель­ним влас­ни­кам. Це прикінце­ве по­ло­жен­ня на­бу­ває особ­ли­вої ва­ги те­пер, ко­ли ми ста­ли на шлях адміністра­тив­ної ре­фор­ми ук­руп­нен­ня сільських гро­мад, і як­що не зміни­ти пра­ви­ла зем­ле­ко­ри­с­ту­ван­ня, не за­без­пе­чи­ти по­зи­тивні соціальні зміни, то це при­зве­де до при­ско­ре­но­го ви­ми­ран­ня ма­лих сіл і по­се­лень, по­гли­нан­ня їх ве­ли­ки­ми се­ла­ми. От­же, потрібно, щоб сільські гро­ма­ди ма­ли по­вне пра­во роз­по­ря­д­жа­тись зе­мель­ни­ми ре­сур­са­ми і виз­на­ча­ти умо­ви орен­ди та оренд­ної пла­ти. Тільки та­ка сільська гро­ма­да, яка має у своєму роз­по­ря­д­женні зе­мельні ре­сур­си, здат­на діяти в інте­ре­сах се­лях, влас­ників зе­мель­них паїв. Далі бу­де

Інтерв'ю
Тарас Кутовий, міністр аграрної політики та продовольства України
Міністр аграрної політики та продовольства Тарас Кутовий визначив органічний напрямок як один із головних у роботі Мінагрополітики на цей рік. "Це одне з питань, яке мене особисто хвилює і за яке
Виробники добрив та аграрії не можуть дійти згоди у питанні справедливого ціноутворення на добрива вітчизняного виробництва. Ця ситуація викликає занепокоєння.

1
0