Спецможливості
Досвід господарств

Досвід вирощування сої як монокультури

17.12.2015
7336
Досвід вирощування сої як монокультури фото, ілюстрація
Гри­горій Го­ло­вань, фермер з Ро­кит­нянсь­кого рай­ону на Київщині

У сучасних аграрних «джунглях» виживають ті, хто має великі або середні капіталовкладення, тобто великі агрохолдинги та низка великих, середніх і малих господарств. Але, окрім них, є ще й малі фермерські господарства, кількість яких в Україні перевищує 20 тис. А як вижити малому фермерові, у  якого немає коштів, зате є тверде, генетично закладене прадідами, бажання працювати на землі?

Інфор­мацію про досвід успішно­го гос­по­да­рю­ван­ня у сег­менті ма­ло­го фер­мер­ст­ва  до­во­дить­ся зби­ра­ти бук­валь­но по крих­тах… Тож із пред­став­ни­ком цієї чис­лен­ної сільсько­го­с­по­дарсь­кої ко­гор­ти (яка хо­ча й не «ро­бить по­го­ди» у вітчиз­ня­но­му аг­робізнесі, про­те її вне­сок у за­галь­ну еко­номіку країни та підтри­ман­ня до­б­ро­бу­ту співгро­ма­дян та­кож ду­же важ­ли­вий) нам ви­па­ла на­го­да по­знай­о­ми­ти­ся на ви­с­тавці «Інте­рА­ГРО ком­п­лекс». Він один із тих, хто вже три­ва­лий час, ма­ю­чи у своєму роз­по­ря­д­женні мінімаль­ну кількість за­собів та коштів, до­сить вда­ло гос­по­да­рює у своєму ма­ло­му фер­мерсь­ко­му бізнесі вже по­над 10 років.

Гри­горій Го­ло­вань, землі яко­го розміщені у Ро­кит­нянсь­ко­му рай­оні на Київщині, про­ва­дить у се­бе до­сить не­зви­чай­не зем­ле­роб­ст­во. Дізнав­шись, що він ви­ро­щує сою, виріши­ли по­да­ру­ва­ти йо­му від ре­дакції спец­ви­пуск «Удо­с­ко­на­ле­на тех­но­логія ви­ро­щу­ван­ня сої», аби він зміг по­черп­ну­ти ко­рис­ної інфор­мації.

— Ціка­во, що ви тут пи­ше­те, — про­мо­вив, відкри­ва­ю­чи пер­шу сторінку та за­чи­ту­ю­чи вго­лос пер­ше, що по­тра­пи­ло на очі: —  «У насінні сої містить­ся 30—55% білка, 13–26 — жи­ру та 20–32% крох­ма­лю. Жод­на рос­ли­на у світі не мо­же за три-чо­ти­ри місяці ви­ро­би­ти стільки білка та жи­ру».   Усе геніальне — просто. Прикочувальний коток зі старих автомобільних шин, надітих на дерев’яну колоду, не гірше, ніж дорогі котки, виконуює свою функцію

І тут, як ка­жуть, «Ос­та­па по­нес­ло»… Ці ряд­ки, пев­но, вик­ли­ка­ли у мо­го співроз­мов­ни­ка якісь згад­ки чи ана­логії, і він по­чав жва­во роз­повіда­ти:

— Знаєте, є та­ка од­ноклітин­на рос­ли­на, яка на­зи­вається «хло­ре­ла». Так от аме­ри­канці роз­ро­би­ли од­ну тех­но­логію: бе­руть скляні ре­зер­ву­а­ри, ви­го­тов­лені із квар­цо­во­го скла (яке не до­пу­с­кає де­фракції, а повністю про­пу­с­кає че­рез се­бе все­ре­ди­ну по­су­ди­ни со­няч­не проміння, у т. ч. уль­т­рафіолет), на­пов­ню­ють їх во­дою та за­се­ля­ють ту­ди хло­ре­лу. Для то­го, аби во­на ак­тив­но рос­ла, потрібне ли­ше со­няч­не проміння та СО2, а щоб при­ско­ри­ти про­цес рос­ту, до­да­ють азотні до­б­ри­ва. Та­ким чи­ном із гек­та­ра хло­ре­ли от­ри­му­ють 50 т білка й олії! Тоді як соя дає йо­го 3–4 т/га. Про­теїну хло­ре­ла містить 25%, а от жирність у неї більша, ніж у сої, — 30%. Та­ким чи­ном ви­ро­щу­ван­ня хло­ре­ли на кор­мові й технічні цілі дає мож­ливість знач­но раціональніше ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти ви­роб­ничі площі. До  то­го ж для її ви­ро­щу­ван­ня не потрібно ора­ти, сіяти, че­ка­ти на дощ… Тоб­то от­ри­ман­ня білка та інших ко­рис­них ре­чо­вин відбу­вається у тех­но­логічно­му ре­жимі — як на будь-яко­му за­воді. Че­рез пев­ний час ці рос­ли­ни відо­крем­лю­ють­ся від во­ди та про­хо­дять до­роб­ку. Ви­ко­ри­с­та­на для ви­ро­щу­ван­ня хло­ре­ли во­да, у якій ча­ст­ко­во містять­ся од­ноклітинні рос­ли­ни, зно­ву по­вер­тається у ре­зер­ву­а­ри та є розплідни­ком но­вої хло­ре­ли. Та­ка тех­но­логія не по­тре­бує пев­но­го по­тенціалу землі як не­обхідної умо­ви для ви­ро­щу­ван­ня (ад­же до­б­ре, як­що ми маємо ро­дючі чор­но­зе­ми і во­ни ро­дять) — її мож­на за­сто­со­ву­ва­ти на будь-яких зем­лях, навіть у пу­с­те­лях. Але ця тех­но­логія по­ки є ек­с­пе­ри­мен­таль­ною, тож на сьо­годні соя все ж за­ли­шається бо­бо­вою куль­ту­рою но­мер один — по­ки що ва­ше ви­дан­ня пра­виль­но пи­ше.  

«Про­по­зиція»: Роз­кажіть про Ва­шу тех­но­логію ви­ро­щу­ван­ня сої у мо­но­куль­турі.

— Я ви­ро­щую перші сор­ти сої, які бу­ло за­ве­зе­но із Євро­пи в Ук­раїну у 2005 році. Пер­шо­го ро­ку сво­го гос­по­да­рю­ван­ня ви­ко­ри­с­тав вітчиз­ня­ний сорт сої: про­труїв насіння, висіяв, декілька разів вно­сив гербіци­ди, фунгіци­ди, до­гля­дав, піджив­лю­вав мікро­е­ле­мен­та­ми. На по­чат­ку серп­ня вда­ри­ла спе­ка — все по­сох­ло,  а ко­ли по­чав мо­ло­ти­ти, то лед­ве з неї взяв по 0,5 т/га. Поїхав на сусіднє по­ле, по­ди­вив­ся на «не­зви­чай­ну» сою, а во­на там  стоїть у по­яс, зе­ле­на, здо­ро­ва…  і хто б там що мені не го­во­рив, але ре­зуль­тат я по­ба­чив на власні очі. Вже де­сять років я висіваю один і той са­мий сорт (на­зви не пам’ятаю).

 Вирощування хлорели у скляних резервуарах«Про­по­зиція»: А як же до­три­ман­ня сівозміни?       

— Аме­ри­канські фер­ме­ри у штаті Не­бра­с­ка висіва­ють сою 30 років у мо­но­куль­турі — ма­буть, во­ни щось зна­ють. Так, на­при­клад, у Південній Аме­риці  у джун­г­лях конкіста­до­ри знай­ш­ли по­ля Тер­ра пре­та. Що це та­ке? Ба­га­то століть на цих по­лях індіанці ви­ро­щу­ва­ли аб­со­лют­но всі куль­ту­ри. Су­часні вчені взя­ли там про­би грун­ту на аг­рохімічний аналіз, ви­я­ви­ло­ся, що грун­ти на цих по­лях ба­гаті на по­живні ре­чо­ви­ни в не­до­ступній для рос­лин формі, про­те висіяні на них куль­ту­ри да­ють ве­ликі вро­жаї.  З’ясу­ва­ло­ся, що в грунті є де­рев­не вугілля та че­реп­ки із би­то­го по­су­ду (ке­раміка), на­явність яких ду­же важ­ли­ва. На­вко­ло кож­ної ча­ст­ки де­рев­но­го вугілля чи шмат­ка роз­би­то­го гле­чи­ка жи­вуть певні бак­терії. За на­яв­ності у грунті де­рев­но­го вугілля та бак­терій бу­ло за­пу­ще­но ме­ханізм са­мовідтво­рен­ня грун­ту. Але цей ме­ханізм не зовсім звич­ний для нас, ад­же 1 см ро­дю­чо­го грун­ту ут­во­рюється не за кілька­сот чи ти­сяч років, а про­тя­гом… ли­ше од­но­го ро­ку. Ко­ли на­ста­ють не­спри­ят­ливі умо­ви для функціону­ван­ня бак­терій, во­ни ізо­лю­ють­ся у де­рев­но­му вугіллі, яке має ви­со­ку по­ристість (1 г де­рев­но­го вугілля має пло­щу за різних си­с­тем ви­го­тов­лен­ня від 150 до 1500 м2). За спри­ят­ли­вих умов во­ни зно­ву роз­по­чи­на­ють свою життєдіяльність, за­вдя­ки якій не­до­ступні для рос­лин по­живні ре­чо­ви­ни пе­ре­тво­рю­ють­ся на до­ступні. І в ре­зуль­таті куль­ту­ри до­б­ре рос­туть не на тих по­лях, які ба­гаті на по­живні ре­чо­ви­ни, а там, де ця «по­жи­ва» пе­ре­бу­ває у до­ступній для них формі. Для при­кла­ду: є ук­раїнські чор­но­зе­ми, по­тенціал яких і на­по­ло­ви­ну не ви­ко­ри­с­та­ний, ад­же во­ни ду­же ба­гаті на по­живні ре­чо­ви­ни, але чо­мусь на цих зем­лях куль­ту­ри не роз­кри­ва­ють повністю сво­го по­тенціалу — їхній уро­жай мен­ший, ніж то­го ба­жа­ють і очіку­ють аг­рарії. Тож уро­жайність потрібно підви­щу­ва­ти не по­тенціалом рос­ли­ни, а по­тенціалом грунтів.   

Сою я ви­ро­щую у мо­но­куль­турі близь­ко 10 років. Пе­ред сівбою про­во­­джу дис­ку­ван­ня на гли­би­ну 10 см та за­пу­с­каю на по­ле сівал­ку. Ста­ра­ю­ся висіва­ти у пізні стро­ки. Після зби­ран­ня вро­жаю по­ле на зи­му не об­роб­ляю вза­галі. У та­ко­му стані во­но пе­ре­бу­ває до пер­шо­го трав­ня. Чо­му так? Тут потрібно вра­хо­ву­ва­ти все. Тож бе­ре­мо ка­лен­дар 2015 ро­ку… Оскільки у моєму роз­по­ря­д­женні землі ду­же ма­ло — ли­ше 60 га, то будь-яка ви­роб­ни­ча «дрібни­ця» ду­же важ­ли­ва. Так, не мож­на висіва­ти, ко­ли на небі не­має міся­ця, ад­же це — най­кри­тичніший період для рос­ли­ни. Як­що висіяли насіння са­ме в цей період — от­ри­маєте як мінімум на 40% мен­ший уро­жай. Хо­че­те — вірте, хо­че­те — ні, але я завжди висіваю у пев­ну фа­зу міся­ця, а са­ме у пер­шу йо­го чверть. Во­на при­па­дає у різні ро­ки на не­од­на­кові ка­лен­дарні да­ти — бу­ває 23, 26 квітня, бу­ває 2, 3 трав­ня.

Но­вий місяць у небі про­бу­де 28 днів, і за цей термін потрібно висіяти все. Чо­му? Ко­ли ця спри­ят­ли­ва місяч­на фа­за закінчить­ся, при на­станні но­вої — так зва­но­го мо­ло­до­го міся­ця — ви­па­да­ють опа­ди і при­хо­дить, як пра­ви­ло, теп­лий цик­лон. Який йо­го вплив на наш чор­но­зем? Чор­но­зем по­чи­нає да­ва­ти по­живні ре­чо­ви­ни рос­ли­нам тільки тоді, ко­ли тем­пе­ра­ту­ра грун­ту на гли­бині 10 см ста­но­ви­ти­ме 18…21°С. Як­що ж він як слід не прогріється, по­живні ре­чо­ви­ни в ньо­му пе­ре­бу­ва­ти­муть у не­до­ступній для рос­лин формі. Під час висіван­ня я не вно­шу ніяких до­б­рив. У нашій ок­рузі фер­ме­ри висіва­ють, як пра­ви­ло, раніше від ме­не і ра­зом із сівбою вно­сять міне­ральні до­б­ри­ва. Але та­ка сівба має пев­ний ню­анс: ко­ли насіни­на про­ро­с­тає, «під бо­ком» у неї ле­жить азот, во­на тут же по­чи­нає за­сво­ю­ва­ти йо­го із нітро­а­мо­фо­с­ки чи селітри і повністю ви­ко­ри­с­то­вує. І все — до лип­ня та­ка соя (ран­нь­о­го стро­ку висіву) азо­ту не ви­роб­ляє, тож потрібно до цьо­го ча­су вно­си­ти кар­бамід, щоб її «про­го­ду­ва­ти».

«Про­по­зиція»: Але ж як у ва­шо­му ви­пад­ку мож­на от­ри­ма­ти ви­сокі вро­жаї без вне­сен­ня міне­раль­них до­б­рив у ос­нов­не вне­сен­ня чи вод­но­час із висівом?

— Як у лісі гри­би жи­вуть ра­зом із де­ре­ва­ми? Ад­же ліс ніхто ніко­ли не піджив­лює, а для де­рев потрібно ку­ди більше по­жив­них ре­чо­вин, аніж для сої. У лісі пра­цює ме­ханізм при­род­но­го біоце­но­зу. Як на полі за­без­пе­чи­ти біоце­ноз? Євро­пейці, на­при­клад, роз­ро­би­ли пре­па­рат, в ос­нові яко­го містять­ся спо­ри гри­ба сімей­ст­ва Гло­мус. Суть йо­го дії та­ка: спо­ри гри­ба вно­сять у грунт (для ефек­тив­ності потрібно, щоб грунт мав 90% во­ло­гості), там він роз­пов­сю­д­жує свої гіфи, які пе­репліта­ють­ся із ко­ре­ня­ми рос­лин. Та­ким чи­ном на полі між гри­бом та рос­ли­на­ми про­хо­дить взаємо­обмін по­жив­ни­ми ре­чо­ви­на­ми. Тоб­то про­дук­ти роз­па­ду діяль­ності грибів спри­я­ють інтен­сив­но­му рос­ту коріння в рос­лині. Що інтен­сивніше по­чи­нає рос­ти коріння рос­ли­ни, то змен­шується міцність ко­ре­не­во­го епідермісу — він по­чи­нає ут­во­рю­ва­ти тріщи­ни, че­рез які виділяється цу­кор. Гри­би, «зро­зумівши» цю функцію рос­ли­ни, по­чи­на­ють про­ни­ка­ти у ці тріщи­ни і зро­щу­ва­ти­ся із рос­ли­ною. При­чо­му гри­би в та­ко­му разі не за­би­ра­ють у рос­лин по­живні ре­чо­ви­ни, оскільки у них різні си­с­те­ми жив­лен­ня.

Так на полі ут­во­рюється біоце­ноз, що є ана­логічний при­род­но­му лісо­во­му. За до­стат­ньої во­ло­гості грун­ту та­кий біоце­ноз дає ду­же ве­ликі ре­зуль­та­ти. Гіфи рос­лин мо­жуть про­ни­ка­ти вглиб грун­ту до 5 м та по­ста­ча­ти рос­ли­нам не­обхідні ре­чо­ви­ни у до­ступній для них формі. Ці грибні пре­па­ра­ти вно­сять у грунт один раз на 10 років, при цьо­му зем­лю не мож­на об­роб­ля­ти глиб­ше ніж на 12 см, ад­же ос­нов­на кількість грибів містить­ся у 15–20-сан­ти­ме­т­ро­во­му шарі грун­ту. Мож­ли­во, ви поміча­ли: ко­ли пе­ре­орю­ють ціли­ну, ви­о­рюється ніби «цвілий» грунт. На­справді то цінні гіфи грибів, і оран­ка — найбільша шко­да, якої мо­же за­вда­ти землі лю­ди­на, зни­щив­ши їх.
Із 2005 ро­ку я не за­сто­со­вую оран­ки, а не­що­дав­но поїхав на по­ле, так би мо­ви­ти, «по­чи­с­ти­ти» плу­га, прой­шов па­ру разів на гли­би­ну 25 см — і ви­о­рав плуж­ну підо­шву, «посіче­ну» черв’яка­ми та бур’яно­вим корінням. Далі я взяв еле­к­т­род для зва­рю­ван­ня (3 мм) і в різних місцях по­ля по­чав за­га­ня­ти у зем­лю — він про­хо­див уг­либ без жод­них про­блем. Потім я пе­рей­шов на сусіднє по­ле, де бу­ло за­сто­со­ва­но зяб­ле­ву оран­ку на гли­би­ну 20 см, і провів та­ку са­му опе­рацію — еле­к­т­род зай­шов у зем­лю ли­ше на 20 см, а далі гнув­ся і не хотів за­глиб­лю­ва­тись. От вам і ре­зуль­тат біоце­но­зу на полі.   

Звісно, гри­ба сімей­ст­ва Гло­мус я не куп­лю, бо він до­ро­гий, а нор­ма йо­го вне­сен­ня — 22 кг/га (вартість 1 кг — близь­ко 200 грн). Тож що ро­би­ти? Зре­ш­тою я знай­шов свій спосіб. Ко­лись, у ди­тинстві, ми всі гра­ли у фут­бол гри­бом, що на­зи­вається «до­що­вик». Він теж на­ле­жить до са­профітів і є пред­став­ни­ком то­го са­мо­го сімей­ст­ва, що й гри­би Гло­мус. Тож я бе­ру зви­чайнісінький до­що­вик (у яко­го дозріли спо­ри), роз­ри­ваю йо­го у воді, в ре­зуль­таті во­да стає ко­рич­не­вою, потім цю за­спо­ре­ну во­ду до­даю до про­труй­ни­ка Скар­лет МЕ й об­роб­ляю ним насіння сої. Після об­роб­ки висіваю насіння зер­но­вою сівал­кою СЗ-3,6 з нор­мою 150–160 кг/га.

«Про­по­зиція»: Чо­му збільшуєте нор­му?           

— У ви­ро­щу­ванні сої всім відо­ма та­ка про­бле­ма, як низь­ке прикріплен­ня ниж­нь­о­го струч­ка. Під час зби­ран­ня вро­жаю, ко­ли не ро­би­ти це спеціаль­ни­ми жат­ка­ми, не­добір мо­же ста­но­ви­ти до 10% уро­жаю. У ме­не не­має та­ко­го «до­ро­го за­до­во­лен­ня», як імпорт­ний ком­байн із та­кою жат­кою. Тож за­пи­тую в од­но­го про­фе­со­ра: яким чи­ном мож­на «підня­ти» нижній стру­чок сої? Відповідь от­ри­мав як на про­фе­со­ра ду­же кваліфіко­ва­ну: нижній стру­чок ніяк не мож­на «підня­ти», ад­же та­ка оз­на­ка у рос­лин за­кла­де­на ге­не­тич­но. Тож я пішов своїм шля­хом, збільшив­ши нор­му висіву за ши­ри­ни міжрядь 15 см. У та­ко­му разі між рос­ли­на­ми на полі ви­ни­кає міжви­до­ва кон­ку­ренція, унаслідок якої рос­ли­ни ви­тя­гу­ють­ся і нижні струч­ки за­вдя­ки цьо­му «підійма­ють­ся» де­що ви­ще, що дає змо­гу без втрат зібра­ти вро­жай.       

Оскільки я висіваю «не­зви­чай­ну» сою, то про­ти бур’янів за­сто­со­вую ізо­пропіламінну сіль із до­да­ван­ням імідак­ло­при­ду про­ти па­ву­тин­но­го кліща та інших шкідників. Хімічних пре­па­ратів я на­ма­га­юсь вно­си­ти яко­мо­га мен­ше. Про­ти хво­роб за­сто­со­вую біологічний засіб бо­роть­би, в ос­нові яко­го — дріжджі. На цу­к­ро­во­му за­воді бе­ру ме­ля­су, до­даю до неї дріжджі, відбу­вається про­цес бродіння. Та­кож сю­ди до­даю свіже горіхо­ве ли­с­тя, мо­лоч­но­кислі бак­терії, 3 л мо­ло­ка, а та­кож со­сно­ву хвою, у якій містять­ся тер­пе­нові кис­ло­ти. Ад­же чо­му ера го­ло­насінних так швид­ко за­по­ло­ни­ла на­шу пла­не­ту? То­му, що во­ни по­ча­ли син­те­зу­ва­ти тер­пе­нові кис­ло­ти, а в тих своєю чер­гою по­ча­ли роз­ви­ва­ти­ся мікро­ор­ганізми, які не вик­ли­ка­ли гнилісних ре­акцій — че­рез це у со­сно­во­му лісі ви ніко­ли не знай­де­те гни­лих пеньків, а ли­ше за­сохлі. Та­кож до­даю кро­пи­ву, у якій містить­ся вітамін В12 (який так са­мо, як і бор, сти­му­лює запліднен­ня квіток сої), а ще — рос­ли­ни чи­с­тотілу, сік яких уби­ває па­то­ген­ну мікро­ф­ло­ру, не пригнічу­ю­чи при цьо­му дріжджі. Роз­чин го­тую так, щоб на 100 л во­ди бу­ло не мен­ше ніж 30% ор­ганічної ре­чо­ви­ни. Ко­ли весь цей роз­чин пе­ре­бро­див, я йо­го віджи­маю та вно­шу ра­зом із гербіци­дом із роз­ра­хун­ку 20 л/га. Після дво­ра­зо­во­го вне­сен­ня та­ко­го са­мо­роб­но­го біоп­ре­па­ра­ту соя стоїть зе­ле­на, здо­ро­ва — без будь-яких оз­нак за­хво­рю­ван­ня.

Об­при­с­ку­ван­ня про­во­д­жу із пев­ни­ми про­пу­с­ка­ми рядків. Об­при­с­ку­вач має ши­ри­ну за­хва­ту 10 м. Че­рез кожні 20 або 30 м за­леж­но від площі по­ля пе­ре­кри­вається фор­сун­ка, яка об­роб­ляє рос­ли­ни, що пе­ре­бу­ва­ють між коліями аг­ре­га­ту. На цих не­об­роб­ле­них ділян­ках потім ви­ро­с­тає ло­бо­да до 2 м зав­виш­ки. Для чо­го це потрібно? По-пер­ше, коріння ло­бо­ди гли­бо­ко про­ни­кає у грунт і роз­пу­шує йо­го, що сприяє кра­що­му про­ник­нен­ню во­ло­ги та повітря, по-дру­ге — її міцні стеб­ла да­ють змо­гу на полі про­ве­с­ти сніго­за­т­ри­ман­ня: у зи­мо­вий період на ділян­ках із цим бур’яном снігу за­три­мується учет­ве­ро більше, ніж на рівній ча­с­тині по­ля.          

«Про­по­зиція»: Тож яку вро­жайність Вам вдається от­ри­ма­ти за та­кої тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня сої?

— Цьо­го ро­ку ви­ник­ла про­бле­ма із па­ву­тин­ним кліщем. Я помітив йо­го, ко­ли він уже до­сить силь­но по­шко­див рос­ли­ни, об­ро­бив сою інсек­ти­ци­дом, про­те вже бу­ло запізно. Ко­ли в по­пе­редні ро­ки я от­ри­му­вав уро­жай сої по 4 т/га, то цьо­го ро­ку зібрав ледь-ледь 2,5 т/га. Після закінчен­ня об­мо­ло­чу­ван­ня сої відра­зу при­сту­паю до… ло­бо­ди: об­мо­ло­чую бур’янові верхівки та за­би­раю її насіння, щоб во­но не розсіюва­ло­ся та не засмічу­ва­ло посіви на­ступ­но­го ро­ку. Сою на цих не­об­роб­ле­них ділян­ках не об­мо­ло­чую.

P.S. Чес­но ка­жу­чи, важ­ко уя­ви­ти цю тех­но­логію, яку впро­ва­д­жує на своїй землі Гри­горій Ми­ко­лай­о­вич, про­те во­на, за йо­го сло­ва­ми, що­ро­ку при­но­сить до­волі не­по­гані ре­зуль­та­ти. Та­кож цей ініціатив­ний і до­пит­ли­вий аг­рарій має безліч влас­них роз­ро­бок, так би мо­ви­ти, «на па­пері»: зо­к­ре­ма, як мож­на зе­ко­но­ми­ти до 40% ви­т­ра­ти ди­зель­но­го палива під час за­сто­су­ван­ня трак­торів, як із до­по­мо­гою вих­лоп­них трак­тор­них газів та уль­т­ра­­­­фіоле­то­вих лам­по­чок (еле­мен­тар­ною мо­вою) «за­ря­д­жа­ти» грунт азо­том і об­хо­ди­ти­ся та­ким чи­ном без купівлі міне­раль­них до­б­рив та ба­га­то інших «се­лянсь­ких хи­т­рощів», які у на­шо­му житті, звісно, ніхто не впро­ва­дить у ши­ро­ке ви­роб­ництво, ад­же, як усі ро­зуміють, у цьо­му житті за все потрібно пла­ти­ти…

Отак малі, але за­пов­зяті ук­раїнські фер­ме­ри ха­зяй­ну­ють на своїй землі, заміню­ю­чи не­ста­чу су­час­ної мо­дернізо­ва­ної техніки та за­до­ро­гих для ки­шені гос­по­да­ря за­собів ви­роб­ництва своєю при­род­ною, одвічною, як то ка­жуть, із діда-прадіда, життєвою мудрістю, се­лянсь­кою ме­ти­ку­ватістю та гос­по­дарсь­кою кмітливістю. І це все­ляє надію, що ма­ле фер­мер­ст­во ви­с­тоїть і пе­ре­жи­ве скрутні ча­си. А за спри­ят­ли­вих умов во­но, бе­зу­мов­но, бу­ло б здат­не зди­ву­ва­ти світ…

Г. Жолобецький, g.zholobetskiy@univest-media.com

Інтерв'ю
FAO не тільки переймається питанням, як нагодувати людство, а й намагається спрогнозувати прийдешнє АПК. Яким буде сільське господарство через 10 років, розповідає експерт FAO, українець Андрій Ярмак.
Коли на землі буде впевнений власник, який міцно стоїть на ногах, він дбатиме про її благополуччя, сприятиме збагаченню рідного краю. Опорою для розвитку села є сільгоспвиробники середнього рівня, сімейні фермерські господарства. З початку... Подробнее

1
0