Новий президент АФПЗУ Віктор Гончаренко: "Відкриття ринку землі було поспішним і не продуманим до кінця"

Нинішнього року Асоціацію фермерів та приватних землевласників України очолив новий президент. Ним став Віктор Гончаренко, який з 2013 р. очолював Черкаську обласну асоціацію фермерів, а з 2016 р. був одночасно також віце-президентом АФПЗУ. Так сталося, що він очолив Асоціацію фермерів у переломний час – менш ніж за 3 тижні до відкриття ринку землі, яке відкладалося багато років. Тож розмова з новим президентом АФПЗУ пішла про те, як виживають фермери в нинішньому «ідеальному штормі», коли до невизначеності в земельному питанні додалося безпрецедентне подорожчання міндобрив.

Вікторе Григоровичу, розкажіть трохи про себе, про свій шлях як аграрія і як фермера.

Працювати на землі я почав відразу після школи - трактористом-машиністом у колгоспі рідного села Коврай Золотоніського району. Пропрацювавши рік, вступив на факультет механізації УСГА (нинішній НУБіП). Після навчання і служби в армії в 1991 році повернувся в колгосп, де став головним інженером, а згодом за сумісництвом і заступником голови.

В 1998 році зважився створити власне фермерське господарство. Багато знайомих, навіть родичів, вважали, що я роблю щось неправильне, дехто навіть дивився косо, як на буржуя, який несе загрозу суспільству.

Але попри всі негаразди вдалося створити господарство, яке обробляє трохи більше 100 га і має увесь набір техніки, що зміг би обробити й більшу площу. Паралельно з фермерством я вже багато років займаюся громадською діяльністю. В 2013 р. очолив обласну асоціацію фермерів, яка має 1300 членів, і вже 6 років, друге скликання поспіль, є депутатом обласної ради.

Чи вдалося чимось допомогти фермерам області, засідаючи в обласній раді?

Так, і багато чим. До аграрної комісії, де я працюю, мало не щодня звертаються сільгоспвиробники. Комісія стала своєрідним майданчиком для спілкування і переговорів аграріїв з обласною радою. Також часто доводилось вирішувати питання блокування податкових накладних.

Останніми роками неодноразово проходила інформація, яку подавав і наш сайт, про скарги сільгоспвиробників області на корумпованість місцевого Держгеокадастру. Чи долучались Ви до вирішення проблеми?

Звичайно ж. Я у складі ініціативної групи з 10 фермерів їздив до Києва до тодішньої керівниці Держгеокадастру, де ми пару годин спілкувалися, обговорювали шляхи запобігання конфліктним ситуаціям. Ми скаржилися, що часто пропадали документи, які фермери подавали на продовження договору оренди. Фермери мали першочергове право на продовження цього договору, сумлінно платили орендну плату. Коли ж підходив час аукціону, виявлялося, що якийсь папірець загубився, квитанція наприклад, і фермера вже не допускали до аукціону. Доводити свою правоту в судах було безперспективно. Суди штучно затягували розгляд скарг і багато хто землю втратив. Втім, це мало місце не лише в нашій області, а скрізь.

Ринок землі вже працює чотири з половиною місяці. Які перші враження фермерів від нього? Чи в правильному напрямку йде земельна реформа?

Скажімо так, особливого задоволення  від земельної реформи немає. Фермери зустріли її насторожено. Я не бачу, чим би вона допомогла розвитку фермерства або навіть рядовому громадянину. Частина науковців говорять, що реформа була поспішною, що вона не була продуманою до кінця. Ціна на землю наразі сміховинна порівняно з європейською.

Так, нам останніми роками багато розповідали, що незаконно позбавляти пайовика права вільного розпорядження його власністю. Навіть відповідне рішення Європейського суду з прав людини отримали. Але подивімося на це питання під іншим кутом. От у пайовиків є земля, зокрема, в мене, бо я теж працював у колгоспі. А де земля для підростаючого покоління? Адже якщо земля в Конституції проголошена національним надбанням, то чому одна частина нації може її мати, а інша – ні?

Обсяги продажу землі поки що, як свідчить оперативна статистика, невеликі. Хоча висловлювались побоювання, що на селі чимало людей зловживають алкоголем і буцімто через це проп’ють землю при першій же можливості. Чи багато людей хочуть продати землю, просто чекають нормальної ціни?

Багато людей свідомо не хочуть продавати землю. Не лише тому, що зараз ціни нормальної не дають. Звісно, інколи й таких життєві обставини змушують продавати землю. Бо хіба є вибір, коли, наприклад, доводиться рятувати близьку людину?

Разом з тим влада, схоже, готує механізм примусу пайовиків до продажу землі – у вигляді законопроєкту №5600. Він запроваджує таке податкове навантаження, що одноосібники його не витримають і змушені будуть продати землю. Та що там, не всі фермери його витримають. Хоча більшість із нас іще не таке переживало.

А ті, хто живе одним днем (а таких вистачає і в містах, просто квартири приватизували вже давно, відповідно, і виручені за них гроші вони давно спустили), то на селі такі переважно продали свою землю ще до відкриття ринку – через емфітевзис. Договір емфітевзису можна укласти хоч на 300 років, тоді як оренда обмежувалася 50-ма. Були такі, що по 5 паїв продавали шляхом емфітевзису. Давали їм на руки 100-120 тис. грн за пай, тобто, до півмільйона загалом, проходило півроку – і цих грошей у людини не було - розлетілися моментально. Приходить зима, а субсидії на опалення нема, бо людина отримала на руки півмільйона гривень. Так пай давав би 10-15 тис. грн на рік, 5 паїв – 50-70 тис., і це була б суттєва і постійна опора. А так у результаті людина «тусується» цілий день у магазині, бо хата не топлена, потім проситься до сусідів, мовляв, телевізор подивитися, бо свій зламався, а на ніч повертається в холодну хату. На жаль, такі випадки не поодинокі.

А чи багато орендованої землі вже викупили фермери?

У фермерів бракує коштів на викуп землі. Викуповують по 1-2 паї – не тому, що більше не пропонують, а тому, що на більше грошей нема. А так проблем нема. Хіба що певна черга до нотаріусів, бо не всі вони працюють з договорами купівлі-продажу сільгоспземель.

Значно гірше з землями постійного користування. Фермерам дали право на її викуп без аукціонів і на виплат на 10 років. Але поки що випадків викупу дуже мало, бо процес штучно затягують. Річ у тім, що для цього потрібна підтримка сесії ради ОТГ. А на сесію ці питання не виносять, бо голови ОТГ виправдовуються тим, що немає роз’яснення щодо методики викупу такої землі. Вони заявляють, що бояться кримінальних справ, оскільки у них нема чіткої вказівки, як правильно цю землю продати фермеру, що бояться помилитись: раптом якийсь підзаконний акт порушать?

У зв’язку з цим ми зверталися ми до Держгеокадастру, Мінагрополітики, щоб дати чітке роз’яснення для ОТГ, як зробити так, щоб не було порушень, на що обпертись, і опублікувати це роз’яснення на своєму сайті. З’явилась методика викупу на сайтах облдержадміністрацій. Але чомусь усе одно процес не так швидко йде, як хотілося б.

Звісно, є й такі фермери, що чекають, поки їм хтось «принесе на блюдечку». А є й ті, хто хоче викупити якомога швидше, та не виходить, бо рішення відкладають. Є підозра, що, напевне, це робиться в очікуванні відкриття ринку сільськогосподарських земель для юросіб. Бо тоді іноземний капітал гарантовано знайде шпарини для інвестицій в українську землю. Заводитимуть іноземний капітал для поповнення обігових коштів, для забезпечення технологічного процесу. А кошти, акумульовані для цих цілей раніше, підуть на придбання землі. Є підозра, що депутатський корпус низки ОТГ залежить від великих агрокомпаній, які вже будують плани з викупу земель.

А чи багато землі викуповують так звані інвестори, які взагалі не планують навіть приїхати подивитись на свою землю, а розраховують тільки на орендну плату і, можливо, на прибуток від перепродажу згодом?

Точної інформації я не маю, але інтерес із боку подібних інвесторів шалений. До кожної поштової скриньки приходить цілий жмут рекламних буклетів, де обіцяють купити землю дорого, вигідно, взяти на себе оформлення документації, коротше, зробити все, аби лише їм продали землю. Явно це не кінцеві покупці роблять, а агенти.

Надходила інформація про надання фермерам кредитів під викуп землі. Це одиничні випадки чи дійсно, як колись казали, «процес пішов»?

Обіцянки дешевих кредитів, як ми і підозрювали, залишаються обіцянками. Фермери готові користуватися кредитами, якщо відсотки будуть доступними. Держбанки переважно пропонують вигідні умови кредитування. Але чи багато кредитів можуть узяти фермери зі своїми оборотами?

Та й дають кредити під купівлю землі не всім. Хто має добру кредитну історію, то їх кредитувати готові, але є питання додаткової застави. Багатьом фермерам відмовили, бо у них бракує заставного майна. Зазвичай у заставу беруть ліквідне майно. Стару машину чи тим більше трактор або сільську хату в заставу не візьмуть.

Тому фермери побоюються брати іпотечні кредити: раптом щось станеться - фермер втратить і гроші, і землю. Бояться і того, що з банком щось станеться. Так, під час «банкопаду» кілька років тому у багатьох фермерів кошти з рахунку безслідно зникли і вони досі судяться без особливих перспектив.

Чи цікава українська земля європейським фермерам?

Однозначно так. Вони дивляться на таку землю і облизуються. У них набагато більше коштів, ніж у українських фермерів, то вони шукають можливості. Але нас лякають не вони, а «грошові мішки». Недалеко від мене працює такий фермер, який приїхав з Бельгії. Він успішно працює, створює робочі місця. Від мешканців того села, від фахівців, з якими я спілкуюся ще з часів роботи в колгоспі, відгуки про нього позитивні. Є й дрібніші фермери, які самі закочують рукави і працюють.

Нас лякають холдинги. Ми вже зараз бачимо: де прийшов холдинг – там села немає, розруха гірша, ніж була в війну. Чомусь саме до фермера звертаються за допомогою представники соціальної сфери - сміття вивезти, школу відремонтувати, дорогу почистити від снігу. Адже ці фермери теж живуть у цьому селі, їм не байдуже. Так що краще, коли в селі 20-30 фермерів, ніж один агрохолдинг, який тримає 20-30 співробітників.

А як фермери зараз забезпечені добривами?

Майже не забезпечені. Вони просто шоковані такими цінами: з весни добрива подорожчали втричі – за тонну селітри інколи просять до 30 тис. грн, коли навесні вона коштувала 8-9 тис. грн.

За такої забезпеченості добривами врожай наступного року буде нижчим на 20-30%, ніж цьогорічний. На якості продукції дефіцит елементів живлення також позначиться. Якщо ж внести стільки ж добрив, як і останніми роками, собівартість продукції зросте на 40-50%.

В такій ситуації фермери вже менше стали купувати техніки, відкладають плани з викупу орендованої землі. А саме останніми роками фермери почали було купувати вітчизняну техніку завдяки програмі часткової компенсації вартості. Хоч вона й не найкраща, але це були ще й робочі місця в промисловості.

Чи закривалися ФГ після посухи минулого сезону на Півдні?

Що стосується закриття, то це були поодинокі випадки. Але втратили фермери багато. Наші члени асоціації як могли допомагали тим, хто опинився в біді. З Донецької області 2 фури посівного матеріалу відправили в Одеську, хоча тим фермерам самим несолодко на лінії розмежування. Відправляли посівний матеріал і фермери з Полтавщини, Черкащини, Київщини.

Хоча в подібних ситуаціях першою мала б надати допомогу держава. Якусь допомогу вона врешті надала. Треба, щоб Український державний фонд підтримки фермерських господарств працював саме в цьому напрямку, щоб у ньому були заощаджені кошти саме на такі випадки.

Зараз багато хто звинувачує Укрдержфонд у корупції. Я вважаю, там треба тільки правильно поставити роботу. У фонді отримати кредит набагато простіше, ніж у банку, там кошти без відсотків, з заставою. То там мав би бути і страховий фонд на випадок стихійного лиха.

Підсумовуючи розмову, хочу запитати: що буде з фермерами в найближчі роки і як їм вижити?

Фермери виживуть. Ми переживали ще важчі часи. Аби лише держава повернулася до нас обличчям. Бо наразі ми поки що бачимо протилежне. Яскравий приклад - тваринники. Аграрні чиновники так багато говорять говорять про додану вартість, про робочі місця. А тільки хтось повірить їм, почне займатися тваринництвом, створить ферму, яка працює «по-білому», під наглядом ветеринарів, щойно з’являється у нього якась копійка, проходить 2-3 роки – так і вишиковуються «колядники» з різних контролюючих органів. Так само з тими, хто організовує переробку. Бо якщо захотіти, то й до стовпа можна причепитись – сказати, що він не так стоїть. І фермери наразі беззахисні перед усією цією армією, яка приходить доїти фермера, поки той доїть корів, будучи невідлучно прив’язаним до них.

Розмовляв Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com