Ри­зок­тонія кар­топлі —  кон­тро­ль­о­ва­на хво­ро­ба

Аг­ро­ме­те­о­ро­логічні умо­ви по­точ­но­го ро­ку, зо­к­ре­ма хо­лод­на і во­ло­га вес­на, не­ви­ко­ри­с­тан­ня відповідних про­труй­ників та не­до­три­ман­ня си­с­те­ми за­сте­реж­них за­ходів при­зве­ли до роз­вит­ку ри­зок­тоніозу.

Хвороби картоплі і методи боротьби з ними. Ри­зок­тоніоз кар­топлі (збуд­ник — гриб Rhizoctonia solani Khn, син. — Pillicularia fillamentosa (Cook) Rog), по­ши­ре­ний по всій те­ри­торії Ук­раїни та ура­жує рос­ли­ни на всіх ета­пах он­то­ге­не­зу. Ос­нов­ни­ми дже­ре­ла­ми за­ра­жен­ня кар­топлі гри­бом ризоктоніоз у період ве­ге­тації є інфіко­ва­ний насіннєвий ма­теріал і грунт. Оп­ти­мальні умо­ви для про­яву за­хво­рю­ван­ня — тем­пе­ра­ту­ра грун­ту 17°С, во­логість — 60–70% по­вної во­ло­гоємності і рН 5,5–6,5. У ре­зуль­таті ге­не­тич­ної кла­сифікації по­пу­ляції гри­ба Rh. solani ви­яв­ле­но, що в Ук­раїні во­на не­од­норідна і пред­став­ле­на шта­ма­ми, які на­ле­жать до ана­с­то­моз­них груп АГ1, АГ3 і АГ4. Оп­ти­мальні умо­ви для рос­ту і на­ко­пи­чен­ня їхньо­го міцелію де­що відрізня­ють­ся. Тип АГ1 кра­ще роз­ви­вається за тем­пе­ра­ту­ри 25…28°С, во­ло­гості 80–90%, рН се­ре­до­ви­ща 6,5–7,0. Най­не­без­печнішою, кон­ку­рен­тоспромож­ною і до­волі аг­ре­сив­ною що­до кар­топлі є АГ3 . Ри­зок­тоніоз ду­же ча­с­то по­мил­ко­во плу­та­ють із чор­ною ніжкою, про­те це хво­ро­би різно­го по­хо­д­жен­ня: пер­ше — гриб­но­го, а дру­ге — бак­теріаль­но­го.
Ос­нов­ни­ми оз­на­ка­ми для їхньо­го розпізна­ван­ня є не­приємний за­пах (тух­ло­го яй­ця, зіпсо­ва­ної ри­би) ко­ре­не­вої си­с­те­ми за ура­жен­ня чор­ною ніжкою та затх­лий (за­пах підва­лу, плісня­ви, вог­кості) — за ура­жен­ня ри­зок­то­ніозом. Най­ха­рак­тернішою оз­на­кою чор­ної ніжки кар­топлі є по­чорніння ос­но­ви стеб­ла, яке по­ши­рюється від буль­би вго­ру на 10–15 см і ви­ще. Чор­ну ніжку кар­топлі лег­ко виз­на­чи­ти за та­ки­ми оз­на­ка­ми: за три­ва­лої во­ло­гої по­го­ди стеб­ло чорніє, за­гни­ває і лег­ко ви­с­ми­кується, спо­с­терігається за­гни­ван­ня мо­ло­дих тка­нин верхніх ча­с­тин стеб­ла у ви­гляді суцільно­го ос­лиз­нен­ня тем­но-зе­ле­но­го ко­ль­о­ру («плив­ке стеб­ло»). По­пе­реч­ний йо­го розріз ви­яв­ляє по­чорніння су­дин. За ран­нь­о­го роз­вит­ку чор­ної ніжки хворі рос­ли­ни бульб не ут­во­рю­ють, а за пізньо­го — буль­би хо­ча й ут­во­рю­ють­ся, але більшість із них ура­жується внутрішньою чор­ною гнил­лю, яка завжди по­чи­нається із пу­по­вин­ної ча­с­ти­ни буль­би.
Го­ло­вни­ми особ­ли­во­с­тя­ми ура­жен­ня ри­зок­тоніозом є по­ява чор­ної парші, по­глиб­ле­ної (ям­ко­вої) пля­ми­с­тості і сіт­ча­с­то­го не­кро­зу бульб (фо­то 2), за­­гни­­­­ван­ня вічок і па­ростків (фо­то 3), відми­ран­ня сто­лонів і ко­ренів. Та­кож за­хво­рю­ван­ня ризоктоніоз про­яв­ляється су­хою гнил­лю підзем­ної ча­с­ти­ни стеб­ла — ко­рич­не­ви­ми ви­раз­ка­ми різної ве­ли­чи­ни у ви­гляді, так би мо­ви­ти, «трух­ля­вої де­ре­ви­ни» і білої ніжки сте­бел .  Ура­жен­ня ри­зок­тоніозом мож­ли­ве на всіх стадіях роз­вит­ку куль­ту­ри —від сходів і до зби­ран­ня. За ура­жен­ня ри­зок­тоніозом буль­би, що ут­во­ри­ли­ся, мо­жуть не ма­ти вічок , тож, відповідно, во­ни не про­ро­с­та­ють після ви­са­д­жу­ван­ня. Стійких до ри­зок­тоніозу сортів кар­топлі не­має, а ви­ко­ри­с­тан­ня порівня­но стійких сортів дає змо­гу ли­ше де­що змен­ши­ти втра­ти від хво­ро­би.
Чорні скле­роції на буль­бах — най­помітніша ха­рак­тер­на ри­са ри­зок­то­ніозу. Во­ни схожі на шма­точ­ки грун­ту, які не зми­ва­ють­ся і на­си­лу зішкріба­ють­ся. У цій формі ри­зок­тоніоз май­же не за­подіює шко­ди бульбі (скле­роції пе­ре­бу­ва­ють на по­верхні, не вик­ли­ка­ю­чи її по­шко­д­жен­ня). Ос­нов­ну шко­ду гриб ризоктоніоз за­подіює у період роз­вит­ку сходів. За си­рої і про­хо­лод­ної по­го­ди і теп­ло­вої тем­пе­ра­ту­ри ниж­че 8°С на ви­са­д­же­них буль­бах скле­роції про­ро­с­та­ють міцелієм, який про­ни­кає у па­ро­ст­ки і при­зво­дить до ут­во­рен­ня на них тем­них удав­ле­них плям, які ча­с­то зли­ва­ють­ся і охоп­лю­ють па­ро­ст­ки кільцем. На цій стадії рос­ли­на кар­топлі на­си­лу ви­с­ми­кується із грун­ту. В цьо­му по­ля­гає ос­нов­на відмінність від бак­теріаль­но­го ура­жен­ня — чор­ної ніжки. Хворі па­ро­ст­ки ги­нуть іноді ще до ви­хо­ду на по­верх­ню. Хво­ро­ба найінтен­сивніше роз­ви­вається за ранніх строків ви­са­д­жу­ван­ня та гли­бо­ко­го за­кла­дан­ня бульб у во­ло­гий і не­до­стат­ньо прогрітий грунт. Схо­ди з’яв­ля­ють­ся нерівномірно, ви­па­дан­ня рос­лин від ри­зок­тоніозу мо­же до­ся­га­ти 30%.
За теп­лої по­го­ди рос­ли­ни мо­жуть ут­во­рю­ва­ти про­ро­ст­ки з ура­жен­ням ниж­ньої ча­с­ти­ни стеб­ла, скру­чені вздовж жил­ки верхні ли­ст­ки (іноді во­ни або їхні краї ма­ють ан­тоціано­ве за­барв­лен­ня. Іншою до­б­ре помітною оз­на­кою ри­зок­тоніозу є ут­во­рен­ня зе­ле­них повітря­них бульб у па­зу­хах па­гонів. Кущі за силь­но­го рівня ура­жен­ня ри­зок­тоніозом за­ли­ша­ють­ся низь­ко­рос­ли­ми. Нерідко спо­с­терігається в’янен­ня кар­топлі у денні го­ди­ни. Влітку за теп­лої і во­ло­гої по­го­ди ри­зок­тоніоз мо­же про­яв­ля­ти­ся у нижній ча­с­тині до­рос­лих рос­лин у ви­гляді білої ніжки. У та­ко­му разі ни­жня ча­с­ти­на стеб­ла по­кри­вається білу­ва­то-сіру­ва­тим на­льо­том, ут­во­ре­ним ба­зидіаль­ною стадією гри­ба. Ба­зидіос­по­ри зі стеб­ла мо­жуть зми­ва­ти­ся до­щем у грунт і за­ра­жа­ти мо­лоді буль­би, ут­во­рю­ю­чи на них чорні щільні скле­роції різно­го розміру. Інтен­сивність роз­вит­ку ба­зидіос­пор пов’яза­на із тем­пе­ра­тур­ним ре­жи­мом ри­зо­сфе­ри. Спо­чат­ку біла ніжка фор­мується на ранніх, а че­рез чо­ти­ри-шість днів — на се­ред­нь­о­с­тиг­лих сор­тах.
У ро­ки зі зни­же­ною тем­пе­ра­ту­рою повітря і пе­ре­зво­ло­же­ним грун­том у фазі бу­тонізації — цвітіння рос­лин кар­топлі мож­на спо­с­теріга­ти про­яв симп­томів по­глиб­ле­ної пля­ми­с­тості на буль­бах. Ут­во­рені на буль­бах ви­раз­ки бу­ва­ють двох типів: відкриті і за­криті епідермісом. На де­я­ких сор­тах, особ­ли­во ве­ли­ко­буль­бо­вих з інтен­сив­ним на­ко­пи­чен­ням уро­жаю, во­ни про­ни­ка­ють ду­же гли­бо­ко (до 20–25 мм), зли­ва­ють­ся і ут­во­рю­ють­ся до­сить ве­ликі по­рож­ни­ни.
Про­яву ри­зок­тоніозу у ви­гляді сітча­с­то­го не­кро­зу на буль­бах сприяє су­ха і спе­кот­на по­го­да у фазі цвітіння кар­топлі (період ма­со­во­го зав’язу­ван­ня бульб) і ко­ли во­ни до­ся­га­ють розміру у діаметрі 2–3 см. На­далі за збільшен­ня по­верхні бульб пля­ми розтріску­ють­ся, ут­во­рю­ю­чи сітку, а самі бульби — деформуються.
Най­важ­ливішою біологічною особ­ливістю ри­зок­тонії вва­жа­ють її здатність жи­ти у грунті і зберіга­ти свою віру­лентність про­тя­гом пев­ної три­ва­лості періоду спо­кою. Гриб мо­же пе­ре­зи­мо­ву­ва­ти у ви­гляді міцелію або скле­роціїв на буль­бах або у грунті про­тя­гом трьох-чо­ти­рь­ох років. Та­кож слід відміти­ти, що рос­линні решт­ки куль­тур по­пе­ред­ни­ка та свіжі ор­ганічні до­б­ри­ва є до­б­рим суб­ст­ра­том для на­ко­пи­чен­ня і збе­ре­жен­ня інфекції ризоктоніозу.

   Ду­же ча­с­то розтріску­ван­ня бульб по­мил­ко­во вва­жа­ють наслідком впли­ву ри­зок­тонії. Але розтріску­ван­ня мо­жуть спри­чи­ни­ти різні фак­то­ри, на­при­клад:
   -нерівномірні по­ли­ван­ня та опа­ди — ут­во­рен­ня поз­довжніх тріщин відбу­вається че­рез те, що тка­ни­ни все­ре­дині буль­би рос­туть швид­ше, ніж зовнішні тка­ни­ни пе­ри­дер­ми;
   -вплив післядії гліфо­са­ту (Ра­ун­дап, Ура­ган та ін.) на чут­ливі сор­ти;
   -післядія гербіци­ду гру­пи суль­фонілсе­чо­ви­ни (Ло­г­ран, Хар­моні та ін.);
  - про­яв вто­рин­них симп­томів вірус­но­го за­хво­рю­ван­ня PMTV.
Ско­ро­чен­ня кількості ме­ханічних об­робітків міжрядь і ущільнен­ня по­верх­не­во­го ша­ру грун­ту че­рез по­всюд­не ви­ко­ри­с­тан­ня гербіцидів про­ти бур’янів зу­мов­лю­ють збільшен­ня кількості ура­же­них бульб кар­топлі ризоктоніозом.
У зи­мо­вий період, під час зберіган­ня кар­топлі, мо­же спо­с­теріга­тись за­гни­ван­ня бульб, як­що гриб­ни­ця па­ра­зи­та ризоктоніоз про­ник­ла че­рез со­че­вич­ки (от­во­ри у вто­ринній тка­нині — пе­ри­дермі) або че­рез по­шко­д­же­ну шкірку у внутрішні тка­ни­ни буль­би. Ура­же­на м’якоть пе­ре­тво­рюється на су­ху
бу­ру ма­су.
На­весні під час про­ро­с­тан­ня насіннєвих бульб (у схо­ви­щах) ети­о­ль­о­вані рост­ки за­ра­жа­ють­ся ризоктоніозом і чорніють. Слід за­зна­чи­ти, що най­ва­гоміші втра­ти від ри­зок­тоніозу — в кінці ве­ге­тації куль­ту­ри. За досліджен­ня­ми І. Мар­ко­ва, зни­жен­ня вро­жаю кар­топлі від цьо­го за­хво­рю­ван­ня варіює за ро­ка­ми і сор­та­ми, до­ся­га­ю­чи 40% і більше, а за зни­жен­ня якості насіннєво­го ма­теріалу мож­ливі й по­дальші втра­ти, які ­ся­га­ють 60% і більше.

   За­хо­ди кон­тро­лю­ван­ня ри­зок­тоніозу, або чор­ної парші, по­тре­бу­ють ком­плекс­но­го підхо­ду, знань кож­ної стадії роз­вит­ку хво­ро­би. По­даємо важ­ливі ас­пек­ти си­с­те­ми за­ходів бо­роть­би із за­хво­рю­ван­ням:
   -прид­бан­ня та ви­са­д­жу­ван­ня насіннєво­го ма­теріалу ви­со­ких ре­про­дукцій (еліта, пер­ша ре­про­дукція) і тільки ви­со­кої якості, який не ура­же­ний хво­ро­бо­твор­ни­ми гри­ба­ми;
   -ви­ко­ри­с­тан­ня по­сад­ко­во­го ма­те­ріалу ве­ли­кої насіннєвої фракції  — 45–60 мм або 71–100 г;
   -по­вер­нен­ня кар­топлі на по­ле не раніш ніж че­рез три-чо­ти­ри ро­ки;
  - до­три­ман­ня сівозміни: так, оп­ти­мальні по­пе­ред­ни­ки для кар­топлі — ба­га­торічні зла­кові тра­ви, жи­то, овес, ку­ку­руд­за, ози­мий ріпак, льон;
  -не­до­пу­щен­ня розміщен­ня кар­топлі на ділян­ках після ура­же­них ри­зок­то­нією куль­тур: то­матів, бу­ряків, морк­ви, лю­цер­ни, лю­пи­ну;
  -си­де­раль­них парів на ос­нові яро­го ріпа­ку літніх і пізньолітніх термінів сівби сприяє суттєво­му зро­с­тан­ню чи­сель­ності грун­то­вих ан­та­гоністів па­то­ге­ну;
  - ви­ко­ри­с­тан­ня фіто­санітар­них по­пе­ред­ників (лю­цер­ни, бур­ку­ну) дає змо­гу зни­зи­ти інтен­сивність ура­жен­ня ри­зок­тоніозом на 50–90%;
  - пе­ред­по­сад­ко­ве про­ро­щу­ван­ня, прогріван­ня та озе­ле­нен­ня бульб со­няч­ним світлом;
   -якісний пе­ред­по­сад­ко­вий об­робіток грун­ту та роз­пу­шу­ван­ня міжрядь у період сходів кар­топлі;
  - вне­сен­ня оп­ти­маль­них доз ор­ганічних (особ­ли­во — пта­ши­но­го посліду) і міне­раль­них до­б­рив дає змо­гу мінімізу­ва­ти ура­жен­ня буль­би для відби­ран­ня якісно­го по­сад­ко­во­го ма­теріалу, а вне­сен­ня підви­ще­них норм калійних до­б­рив (мінімум 500 кг/га хло­ри­с­то­го калію во­се­ни) підви­щує стійкість рос­лин проти хво­ро­би;
 -  найс­лаб­ше роз­ви­ток хво­ро­би ризоктоніозу спо­с­терігається за пізньо­го ви­са­д­жу­ван­ня кар­топлі. Од­нак у цьо­му разі зни­жується про­дук­тивність рос­лин, а, от­же, змен­шується уро­жай. То­му оп­ти­маль­ни­ми вва­жа­ють се­редні ви­са­д­жу­вальні терміни;
  - гли­би­на за­кла­дан­ня бульб на дер­но­во-підзо­ли­с­тих грун­тах ста­но­вить 6–8 см, на супіща­них — 8–11, на торф’яних — 12–14 см;
   -зби­ран­ня вро­жаю слід про­во­ди­ти у стислі терміни. Інтер­вал між зни­щен­ням ба­дил­ля і ви­ко­пу­ван­ням буль­би має не пе­ре­ви­щу­ва­ти 14 днів. Це по­яс­нюється тим, що по­годні умо­ви, які скла­да­ють­ся у кінці се­зо­ну (у се­редній смузі — по­ча­ток ве­рес­ня), зо­к­ре­ма: тем­пе­ра­ту­ра грун­ту — 5…10°С, во­логість — 80–90%, — спри­я­ють за­се­лен­ню бульб кар­топлі збуд­ни­ком ри­зок­тоніозу.
Про­те всі ці за­хо­ди не мо­жуть по­вною мірою стри­ма­ти роз­ви­ток хво­ро­би. То­му, як і раніше, хімічний ме­тод кон­тро­лю­ван­ня ри­зок­тоніозу є най­е­фек­тивнішим і еко­номічно ви­прав­да­ним: пе­ред­по­сад­ко­ва об­роб­ка бульб на інспекційних сто­лах фунгіци­дом Мак­сим, КС (0,4 л/т) або інсек­то­фунгіцідним пре­па­ра­том Се­лест Топ, КС (0,4 л/т), грун­то­ве вне­сен­ня фунгіци­ду Ква­д­рис, СК (3,0 л/га). Од­нак із них тільки пре­па­рат Мак­сим доз­во­ле­ний до за­сто­су­ван­ня на дач­них і при­са­диб­них ділян­ках. Що­до пре­па­ра­ту ТМТД, який та­кож доз­во­ле­ний до за­сто­су­ван­ня на кар­топлі, є за­сте­ре­жен­ня: йо­го не ре­ко­мен­дується ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти для бо­роть­би зі збуд­ни­ком ри­зок­тоніозу че­рез по­яву в по­пу­ляціях па­то­ге­ну ве­ли­кої ча­ст­ки стійких до ньо­го штамів.

А. Та­ран
Спеціаль­но для жур­на­лу «Про­по­зиція»