Догляд пару: основні моменти

Чистий пар — єдиний попередник озимої пшениці, який за належної підготовки щороку гарантує одержання своєчасних повноцінних сходів, укорінення та добрий розвиток культурних рослин. Він сприяє покращенню фітосанітарного стану посівів наступних культур, вирощуванню якісного насіння, розмноженню інтенсивних сортів, сталому виробництву продовольчого зерна в зоні Степу.

Водночас чистий пар залишається найуразливішим полем сівозмі­ни, де надзвичайно важко призупинити ерозію ґрунту, унормувати техногенні навантаження, урівноважити баланс вологи, поживних речовин і енергії. Під час догляду за чистим паром особливо важливу роль відіграє мульчування ґрунту. Дієвість захисного й вологозберігаючого механізмів стерньового екрану залежить від кількості, фізичних властивостей, орієнтації та аеродинамічної пружності рослинних решток, а також потужності, пористості й однорідності мульчувального шару. Для мульчування в пару найдоцільніше використовувати грубі післяжнивні рештки кукурудзи, сорго, соняшнику. Вони довгий час не мінералізуються, частково загорнуті й перемішані з верх­нім шаром ґрунту, завдяки чому його поверхня стає шорсткою та краще вбирає воду. До того ж цей агроприйом послаблює процеси кіркоутворення і блокування ґрунтових пор.

Ґрунт у чорному пару на схилах краще захищений від літніх злив у разі непроведення закриття вологи та перенесення першої культивації на кінець весняних польових робіт (друга-третя декади травня). До цього вдаються задля максимального збереження мульчувального покриття й утворення грудочкуватої структури верхнього шару ріллі, що в 2,4 раза подовжує час до початку його стікання та підвищує водопроникність ґрунту від 0,65 до 1,08 мм/хв. На плакорі (рівнині) запропонований варіант весняного догляду за паром, за наявності в шарі ґрунту 0–5 см понад 50% брилуватих фракцій розміром 10–15 мм, унеможливлює прояв ерозії «замулення», негативний вплив якої полягає в зменшенні біологічно активного профілю чорнозему (особливо в понижених міс­цях поля) та збільшених втратах ґрунтової вологи через капіляри внаслідок формування провідних ґрунтових шпарин вертикальної орієнтації (табл. 1).

Після ранозібраних попередників (зернові колосові, просо, гречка, соя, горох) істотно послабити стік води та убезпечити ріллю від руйнування можна шляхом вирощування в літньо-осінній період падалицевої або сіяної післяжнивної культури до певної фази розвитку, який припиняється в результаті дії десиканту чи морозу. В такому разі формується комбінований рослинно-стерньовий біологічний екран, тобто відбувається одночасне мульчування й залуження поля до початку весняно-польових робіт наступного року. Ґрунтозахисна роль агрофону обумовлюється сукупною дією розвиненої кореневої системи про­міжної культури, яка оструктурює та скріплює ґрунт і надземну частину вегетуючих або відмерлих рослин, що гасять енергію дощу та вітру.

З апробованих покривних культур, придатних для захисту ґрунтів від еро­зії, кращим виявився овес, коренева система якого дуже розгалужена і завдяки великій зоні вбирання майже повніс­тю охоплює верхні ґрунтові шари. Ця культура слабо реагує на ступінь еродованості чорноземів, швидко росте, не уражується кореневими гнилями, добре пригнічує бур’яни. Для суцільного екранування полів використовують також озиму пшеницю, жито, горох, ярі зернові культури, які не конкурують з основною культурою за воду та поживні речовини і вирощуються з мінімальними витратами коштів, праці та робочого часу.Стримати розвиток ерозійних процесів і покращити водний режим ґрунту можливо шляхом запровадження так званих зелених парів. Утримання їх передбачає вирощування проміжної культури (гірчиця, ріпак, вико-вівсяна або горохово-вівсяна сумішки), припинення вегетації рослин у червні за допомогою гербіцидів і збереження захисного вологовбирного екрану в непорушеному стані до сівби озимої пшениці, яку виконують ґрунтообробно-висівними агрегатами або сівалками прямого висіву.

Весняне боронування може підсилювати втрати вологи опадів і розвиток ерозії через утворення тонкого (1–2 см) поверхневого шару пилової мульчі, що піддається змиву та видуванню. Під час проведення технологічної операції в умовах «неспокійного» рельєфу ймовір­ний розвиток агротехнічної ерозії, коли ґрунт під дією сил тяжіння переміщується схилом униз. За кількістю зсунутого дрібнозему боронування з-поміж різних видів обробітку поступається тільки культивації. Агроприйом втрачає сенс за значного замулення ділянки, тобто в разі утворення на поверхні поля шару диспергованого мулу, який важко піддається розпушуванню.

Водночас ранньовесняне закриття вологи на чорних парах обов’язкове за наявності гребенів, сформованих восени чизельними знаряддями, а також на фоні брилуватого зябу, піднятого за повного або часткового зневоднення ґрунту.

Вкрай необхідним є закриття вологи на ранніх парах. Затримка з проведенням цього прийому на 10–12 днів за підвищеного температурного режиму повітря зумовлювала висушування шару ґрунту 0–10 см до рівня вологості в’янення рослин (11–12%), шару 10–30 см — до рівня вологості розриву капілярів (17–18%).

Тому за виконання цієї операції потрібно дотримуватися відповідних нормативів і режимів роботи. А саме: оптимальна вологість орного шару ґрунту — 15–20%, глибина розпушення — 7–10 см, ступінь подрібнення листостеблового матеріалу — частки розмі­ром 5–10 см, швидкість руху агрегату — 10–12 км/год.

Для обробітку застосовують різноманітні знаряддя дискового чи ротаційного типу. Модельний ряд останніх передбачає конструктивні схеми, які включають зубчасті напівсферичні робочі органи, що подрібнюють і частково перемішують рослинні рештки з ґрунтом навіть за великої кількості органічної маси (зокрема кукурудзи й соняшнику) та ущільненої поверхні поля.

На важких, сухих або перезволожених чорноземах перевагу мають комбіновані агрегати, обладнані турбоколтерами — спеціальними хвилеподібними дисками, призначеними для обробітку (прорізування) ґрунту без інтенсивного переміщення його шарів. Працюючи в режимі постійної вібрації, вони утворюють вертикальні розломи й мікротріщини в ґрунті, залишаючи незагорнутими понад 30% рослинних субстратів, які захищають поверхню від різ­них видів ерозії, а також сприяють додатковому поглинанню та збереженню вологи опадів.

Швидкість випаровування ґрунтової вологи на мульчувальному фоні значною мірою залежить від кількості залученої побічної продукції і ступеня проективного покриття нею поверхні поля. Після проведення основного ґрунтообробітку навесні (ранній пар) за наявності 3–3,7 т/га подрібнених решток ячменю (проективність — 50–55%) втрати вологи із шару 0–150 см за пері­од парування становили в середньому 29 мм, за обсягів 4,6–5,4 т/га решток кукурудзи (проективність — 70–75%) цей показник не перевищував 8 мм.

Важливою передумовою збереження вологи є пошаровість культивацій (від 10–14 см у травні до 6–8 см у серп­ні). За оптимально допустимої товщини верхнього ізолюючого шару ґрунту перед сівбою (6–8 см) на чорноземах звичайних кількість вологи на глибині загортання насіння є достатньою для одержання своєчасних і повних сходів озимини навіть за відсутності опадів упродовж 20–25 днів.

Сумарний ефект мав місце, коли ізолюючий шар ґрунту, який перериває капілярний рух вологи до горизонту випаровування, складався переважно із грудочок розміром 3–10 мм, а поверхня поля на 60–70% була вкрита подрібненими рослинними рештками. За цих умов втрати вологи ґрунтовим шаром 21 мм (серпень, рівнина) в перші десять днів після випадання дощу були на 20–25% нижчі, ніж на відкритому фоні без мульчі (табл. 2).

Для основного ґрунтообробітку ранніх парів та першого весняного обробітку безполицевих чорних парів використовують важкі протиерозійні культиватори, дисколапові агрегати та інші знаряддя, що забезпечують суцільне поверхневе мульчування та розпушування скиби на глибину 12–16 см. У результаті знищуються багаторічні бур’яни, руйнується ущільнений прошарок, ґрунт краще протистоїть ерозії і добре вбирає воду. Зорані поля обробляють паровими культиваторами, конструкція яких обмежує коливання стояків у горизонтальній площині та гарантує якісне підрізування вегетуючих бур’янових рослин. У другій половині парування в усіх випадках пріоритет надають культиваторам із плоскорізальними (лезовими) робочими органами, які працюють в щадному режимі, запобігають надмірному руйнуванню мульчі, перемішуванню сухих і зволожених шарів ґрунту.

Варто зважати на те, що ранній (до серпня) перехід на поверхневий обробіток пару спричиняє утворення на глибині 5–7 см ущільненої підошви, схильної до пересихання. Тому насіння, висія­не на зневоднене ложе, не проростає. Натомість застосування в другій половині літа важких культиваторів, що розпушують ґрунт на 10–14 см, призводить до висушування верхнього прошарку на глибину обробітку й унеможливлює, за браку опадів, отримання своєчасних сходів озимини. До того ж наявність у посівному шарі значної кількості післяжнивних решток за певних умов (посуха, суховії) створює додатковий вентиляційний ефект, який прискорює процеси випаровування й вивітрювання води.

Навесні та влітку пари не слід культивувати відразу після дощу, однак і не можна тримати довго в нерозпушеному стані за утворення суцільної ґрунтової кірки та жаркої погоди. Щоб запобігти надмірним втратам продуктивної вологи, виконують боронування, ефективність якого зростає на добре оструктурених ґрунтах і в разі, коли бур’яни перебувають у фазі проростків чи схо­дів. На безполицевих фонах перевагу надають пружинним боронам, які за роботи в активному положенні робочих органів краще виносять на поверхню раніше загорнуті в ґрунт післяжнивні рештки й меншою мірою розпорошують його (на відміну від зубових борін) за швидкості руху агрегату понад 10 км/год.

До плюсів пружинних борін зараховують також можливість оперативного групового регулювання положення зубів, рівномірне рослинне мульчування поверхні поля, поліпшення структури чорнозему завдяки збільшенню в шарі 0–5 см агрономічно цінних фракцій грунту розміром 0,25–10 мм.

У системі догляду за паром варте уваги застосування оборотних ротаційних борін. Ці мотики застосовують переважно на мульчувальному агрофоні метою для проведення поверхневого розпушування, аерації ґрунту, знищення ниткоподібних сходів бур’янів.

Коткування чистого пару не сприяє нагромадженню вологи, легкодоступної фосфорної кислоти, обмінного калію, нітратного азоту. Позитивні результати від проведення цього агроприйому отримують лише в дуже посушливі періоди, за зменшення вологості орного шару до позначки розриву капілярних зв’язків (17–18%) та ущільненості ґрунту менше як 1 г/см³. На схилових землях коткування зумовлює помітне зниження водопроникності ґрунту й, навпаки, посилює його змиванняя під час злив.

Небезпечно, особливо навесні, застосовувати в системі догляду за паром важкі колісні трактори з одинарними шинами. Внаслідок багаторазових проходів потужних машин щільність ґрунту в місцях пролягання колії може перевищувати верхню допустиму межу для озимих культур (1,35–1,45 г/см³), твердість — досягати 20–30 кг/см², уміст повітря в ґрунті — знижуватись до критичного рівня (15%), а водопроникність — до 10–15 мм/год. Спостерігається деградація ґрунтової структури та перебудова парового простору. Послаблюється роль підорного шару в забезпеченні рослин поживними речовинами, обмежується глибина проникнення кореневої системи, її загальний розмір, посилюються ерозійні процеси. Негативні наслідки об’ємного переущільнення відмічаються упродовж трьох — п’яти років, зумовлюючи недобір урожаю зерна від 10–20% у сприятливі за зволоженням роки та до 30–50% — у посушливі.

А. Горбатенко, В. Судак, Н. Судак, кандидати с.-г. наук

Д. Решетняк, канд. біол. наук

С. Семенов,

ДУ «Інститут зернових культур НААН України»