«Три кити» органічного землеробства

Головною вимогою органічного землеробства є заборона вико­ристання синтетично продуко­ваних хімікатів, які широко застосову­ють в інтенсивному землеробстві й частково в тваринництві та птахівни­цтві. У зв’язку з цим органічне земле­робство потребує вирішення трьох основних проблем: очищення посівів від бур’янів, компенсація винесення поживних речовин із ґрунту і боротьба з хворобами та шкідниками.

Передовий досвід показує, що вирі­шити це цілком реально. Слід усвідом­лювати, що всі заходи в цьому напрямі мають бути спрямовані на досягнення максимальної життєздатності рослин, що забезпечить їхню стійкість до хво­роб, шкідників і змін клімату.

Насамперед слід звернути увагу на впровадження раціональних сівозмін. Чергування культур послаблює ланцюги шкідливих мікроорганізмів, які сформувалися під час вирощування близь­ких за біологічними властивостями видів рослин. Цей ефект посилюється застосуванням у сівозміні зернобобо­вих, які є істотним джерелом зв’язування атмосферного азоту. За рік на 1 га вони здатні акумулювати до 150 кг азоту, що еквівалентно 400–450 кг амі­ачної селітри. Водночас на їхньому корінні, окрім бульбочкових, розвива­ється значна кількість інших корисних бактерій, які покращують засвоєння фосфорних сполук, збільшують вміст у ґрунті гумусу й мікоризних грибів.

За помірного клімату й вологості найпридатніші культури для такого використання — соя і горох. У посушливих регіонах для забезпечення кращих попередників під зернові доцільніше застосовувати інші зерно­бобові культури: нут, сочевицю або чину. Та найкраще культивувати вод­ночас декілька зернобобових попере­дників із різними критичними періода­ми щодо вологи. Так, для гороху бажа­ні опади в травні, нуту й сочевиці – в кінці травня – на початку червня, а для сої в липні – на початку серпня.

За посушливих умов, що, на жаль, має місце останніми роками, польові роботи повинні бути спрямовані на сво­єчасний обробіток ґрунту з максималь­ним збереженням вологи. З цієї точки зору для озимих культур найдоцільні­шими попередниками є ті, що звільня­ють поле найраніше — це дає можли­вість швидше підготувати ґрунт і нако­пичити в посівному шарі більшу кіль­кість вологи. Під озимину після збиран­ня попередника та внесення органічних добрив треба провести дворазове лущення стерні. Перше – на глибину 5–6 см, друге — на 10–12 см. Далі — оранка на глибину 20 см і дві культива­ції на глибину висівання насіння. У подальшому для збереження вологи слід уникати обробітку ґрунту на глиби­ну понад 5–6 см.

Що стосується боротьби з бур’янами, то слід навести такі факти: наяв­ність лише 100 шт./м² сходів бур’янів спричиняє втрату поживних речовин, що еквівалентна 30–40 кг/га комплек­сних добрив. Якщо бур’яни своєчасно не знищити, вони навесні, після актив­ної вегетації, можуть спожити вже до 100 кг/га комплексних добрив.

Головним заходом боротьби з бур’янами є механічний обробіток ґрунту. Для знищення смітних рослин у період осіннього та весняного кущення озимини, коли бур’яни перебувають у фазі білої ниточки, ефективно застосо­вувати штригельні борони. Із відомих закордонних виробників таких борін слід назвати австрійську фірму Einbоck, серед українських – Agrokalina, «Аверс-Агро», «Степаненко і К», «Лозівські машини», «Оріхівсільмаш» та ін.

Частково зменшити проблему забур’янення посівів можна й висіван­ням трав, які пригнічують небажану рослинність. Скажімо, позбутися хвоща польового допоможуть посіви спельти.

Слід також приділяти увагу й незначним, на перший погляд, дета­лям: мінімізувати ризики занесення на поле хімічних речовин під час обпри­скування посівів на сусідніх полях, а також насіння бур’янів із сусідніх полів і лісосмуг, навіть запилення культур із прилеглих полів, для чого краї полів і лісосмуг потрібно обкошу­вати, а органічне поле слід відокрем­лювати від інших принаймні лісосму­гою. Чистими мають бути й відповідна техніка та ємності для перевезення й зберігання зерна.

Для висіву краще обрати зернові сорти української селекції (Відрада, Лісова тощо), тому що закордонні — призначені для інтенсивного землероб­ства, а для органічного малопридатні. Заслуговує на увагу сівба з міжряддями 30 см для можливості проведення між­рядного обробітку ґрунту, який треба виконувати на глибину 3 см для збере­ження ґрунтової вологи.

Згідно з обмеженнями «Органік стандарт», за ведення органічного зем­леробства основними компенсаторами винесення поживних речовин із ґрунту є гній від тварин і птахів (за технологій неінтенсивного утримання), рослинні решки й сидеральні культури. Проте й використання гною (із зазначеною вище в дужках приміткою) згідно з постановою Кабінету Міністрів України №241 від 30 березня 2016 р. «Детальні правила виробництва органічної про­дукції тваринного походження» також має повні обмеження. Зокрема, це має бути гній від тварин, яких випасають на пасовищах лише органічного вироб­ництва, забороняється використовува­ти алопатичні ветеринарні препарати або антибіотики з профілактичною метою або для лікування, а також пре­паратів — стимуляторів росту та про­дуктивності тварин і низку кормових добавок, перелік яких наводиться у вказаній постанові.

Значним недоліком свіжого гною є великий уміст у ньому насіння бур’янів, що може призвести до небажаного результату, коли рівень винесення поживних речовин бур’янами буде менший від вмісту насіння останніх у самій органіці; низьке спів­відношення вуглецю до азоту, що при­зводить до великих втрат азоту за три­валого зберігання гною; засміченість яйцями й личинками гельмінтів, що спричиняє поширення хвороб серед людей через вживання «забруднених» продуктів харчування.

Тому використовувати свіжий гній в органічному землеробстві забороняєть­ся — попередньо треба вжити заходів для усунення названих вище його недо­ліків. Найдешевшим таким способом є біотермічне компостування. Під час цього процесу в гною виникає мікробі­ологічна ферментація завдяки діяль­ності бактерій і мезофільних мікроор­ганізмів. За компостування вказані мікроорганізми мінералізують вуглеце­ві органічні сполуки, що зменшує кіль­кість розчинних форм азоту та збіль­шує частку корисного білкового азоту.

Найпростіший спосіб — виготовлен­ня компосту з гною і соломи. Компостувати з додаванням торфу, згідно з вимогами «Органік стандарт», дозволя­ється тільки в садівництві і квітникар­стві. Використання сапропелів дозволе­но тільки після їхнього аналізу на вміст пестицидів. Для підсилення поживної, розкислювальної і знесолювальної дії компостів у їхній склад доцільно добав­ляти дозволені інгредієнти: фосфоритне борошно, томасшлак, каїніт, сульфат калію, крейду, вапнякове борошно, мергель, дефекат, гіпс.

Вітчизняні заводи не виготовляють техніку для компостування. Із закордон­них найвідоміша фірма Backhus, яка пропонує машинb такого призначення різної продуктивності як для відкритих майданчиків, так і для закритих примі­щень. Проте коштує таке обладнання досить дорого й застосовувати його доцільно для масштабного виробництва.

Тому в Україні поширений простіший спосіб компостування. Він полягає в змішуванні компонентів шляхом пошарового розташування зволоженої соломи (до 60%), подрібненої до часток розмірами 10–15 см, та гною вологістю 65%. Одержану суміш за допомогою бульдозера або маніпулятора укладають у високу купу для ферментації, дно якої устилають подрібненою соломою. В цій купі суміш витримують протягом п’яти-шести днів залежно від пори року (за температури повітря не менше ніж 5°С).

Після проходження процесу гідролі­зу суміш укладають у бурти, розташова­ні на майданчиках із твердим вологоне­проникним покриттям. Для запобігання втратам тепла й забезпечення опти­мальних умов для самозігрівання бурти слід розміщувати з орієнтацією в напря­мі з півдня на північ, вони мають бути завширшки до 3 м і заввишки до 2 м (довжина не обмежується). Поверхню буртів покривають землею – влітку її шар має бути завтовшки 15–20 см, узимку – 30–40 см. Задля уникнення анаеробних процесів і підвищення ефективності знезараження компосту масу слід періодично перемішувати, насичуючи її киснем.

За природних умов гній компосту­ється протягом одного — трьох місяців за плюсових температур навколишньо­го середовища. Бурти літнього складан­ня треба перемішувати через сім — десять діб після початку інтенсивного біотермічного процесу. Наступну опе­рацію слід повторити через місяць. Бурти після зими потрібно перемішува­ти навесні за настання стійкої плюсової  температури повітря. Виконувати цю операцію можна механічним аерато­ром, розробленим у ННЦ «ІМСГ» (фото 1), або пневматичним — із пода­ванням повітря в бурт під тиском.

Рівномірне розігрівання компостної суміші забезпечує позбавлення здат­ності насіння бур’янів до схожості за температури: 40°С – протягом трьох-чотирьох тижнів; 45°С – двох тижнів; 50°С і вище – упродовж одного тижня.

Після завершення біотермічного компостування й зниження температу­ри компосту нижче як 40°С проводять додаткове підсушування компосту до вологості 60% шляхом аерації бурта повітрям.

За останні п’ять років набуває поширення технологія приготування компостів із залученням штучно виро­щених мікроорганізмів. Останні при­скорюють дозрівання компосту, збіль­шують вміст у ньому NPK. У разі вне­сення такого компосту в ґрунт одночас­но вноситься і високоякісне органічне добриво, і ефективні мікроорганізми, які сприяють відновленню родючості ґрунтів, пригніченню патогенної мікро­флори. Норми внесення такого компос­ту значно нижчі від норм використання інших органічних добрив.

Застосування такої технології має деякі особливості: невисока кис­лотність наповнювачів (не більш ніж pH 6,5–7); неприпустимість навіть короткочасного перебування під впли­вом сонячного опромінення; необхід­ність використання мікробіологічних добавок протягом 4-х годин після роз­криття пакета, в якому він поставляєть­ся; ретельне перемішування препарату зі складовими компосту, вологість якого не має перевищувати 70%.

У сформованому компостному бурті суміш визріває впродовж 8–14 днів залежно від пори року. Ширина бурта — 2,5–3 м, висота – 1,5 м. Завдяки діяль­ності термофільних бактерій та прохо­дженню біохімічних реакцій температу­ра в бурті підвищується до 60–80°С. Мікроорганізми мінералізують вуглецеві органічні сполуки та використовують їх як джерело енергії для засвоєння азо­тистих та інших сполук. Ці бурти потріб­но вкрити чорною поліетиленовою плів­кою для обмеження потрапляння уль­трафіолетового проміння та зайвої вологи з навколишнього середовища.

Варто пам’ятати, що на ринку України є велика кількість готових органічних добрив у вигляді компостів з усілякими добавками типу «Гумівіт», «Біогумус», «Біопростір» тощо, проте практично всі вони сертифіковані до 2018 р. або пере­бувають у стадії сертифікації відповідно до вимог «Органік стандарт».

Зважаючи на хронічну нестачу в Україні добрив тваринного походжен­ня, сучасна система землеробства має ґрунтуватися на системному застосу­ванні соломи, інших рослинних решток та зеленої маси сидератів для удобрен­ня сільськогосподарських культур. Розрахунки показують, що, окрім користі від використання соломи як підстилки тваринам і як енергетичного матеріалу, її застосування (а також інших рослинних решток) може дати Україні в еквіваленті 160 млн т підстил­кового гною, що в 16 разів більше, ніж його було внесено 2011 року.

У разі загортання в ґрунт 1 т соломи надходить близько 800 кг органічної речовини, до 4–5,5 кг азоту (з гноєм — 4–5 кг), до 0,8–1,8 кг фосфору (з гноєм — до 3,5–4 кг), 5,5–14 кг калію, магнію, сірки та інших мікроеле­ментів. Крім того, солома зменшує дефіцит вуглецю в ґрунті та знижує рівень дегумізації ґрунтового покриву.

Особливістю використання соломи та інших рослинних решток є те, що їх слід застосовувати під просапні, кор­мові, зернові і зернобобові культури під основний обробіток ґрунту, де в подальшому передбачається вирощу­вати кукурудзу, буряки, соняшник і картоплю. Заорювати слід солому, подрібнену до часток завдовжки 5–10 см і рівномірно розподілену поверхнею ґрунту. Обов’язковою умовою раціо­нального використання є нанесення на її поверхню біодеструкторів. Вони на порядок, порівняно з азотними добри­вами, прискорюють розкладання решток, у ґрунті збільшується вміст доступних форм азоту, фосфору та калію і до того ж зменшується кіль­кість хвороботворних патогенів. Також треба враховувати те, що дія деструк­торів буде позитивна за температури не нижче як 3–7°С і за достатньої вологості. Це має значення особливо для решток кукурудзи, збирання якої затягується інколи до зими. Тому застосовувати деструктори в цьому разі слід за три-чотири тижні до очіку­ваного зниження температури.

Дія деструктора буде найефек­тивніша без дії прямих сонячних променів, тому що мікроби, які складають його основу, дуже ураз­ливі до впливу ультрафіолету.

Слід зауважити, що за застосування всіх деструкторів, які нині наявні на ринку України — на разі не сертифіко­вані чи перебувають на стадії сертифі­кації відповідно до вимог «Органік стандарт», у повітря виділяється значна кількість вуглекислого газу і можуть бути проблеми з екологією.

(закінчення статті читайте завтра)

Ю. Вожик, д-р техн. наук, ННЦ «ІМЕСГ»

Журнал «Пропозиція», №11, 2018 р.