Як тебе не любити, агрокредите?
Складна ситуація, яка наразі виникла в аграрному секторі України, мабуть, як ніколи досі, потребує збільшення та підвищення якості його кредитування. Бо, як відомо, без грошового та товарного забезпечення — ні виростити врожаю, ні зібрати. Тому дуже багато нині залежить від того, чи знайдуть спільну мову ті, хто потребує кредиту, й ті, хто його може дати, з користю для обох сторін. Та ще й державу не «залишити в дурнях».
Складна ситуація, яка наразі виникла в аграрному секторі України, мабуть, як ніколи досі, потребує збільшення та підвищення якості його кредитування. Бо, як відомо, без грошового та товарного забезпечення — ні виростити врожаю, ні зібрати. Тому дуже багато нині залежить від того, чи знайдуть спільну мову ті, хто потребує кредиту, й ті, хто його може дати, з користю для обох сторін. Та ще й державу не «залишити в дурнях».
О. Петруня
Спеціально для журналу «Пропозиція»
Звідки гроші беруться?
Аграрний сектор через свою специфіку (сезонність, тривалий виробничий період тощо) має підвищену об’єктивну потребу в кредитах. Де їх взяти? Ми не розглядатимемо кредитну допомогу з боку держави та закордонні інвестиції і позики. Що можуть запропонувати недержавні структури? До кредитних інструментів, які використовують для фінансового забезпечення діяльності учасників аграрного сектору, належать: банківські кредити та позики кредитних спілок, іпотека, а також різного роду товаророзпорядчі документи, за допомогою яких залучають необхідні кошти та інші ресурси.
Якщо говорити про відносно просту та зрозумілу дрібним сільськогосподарським виробникам форму фінансування через кредитні спілки, то, на жаль, із різних причин вона не отримала в Україні широкого застосування. Але, як розповіла президент Всеукраїнської асоціації кредитних спілок (ВАКС) Вікторія Волковська, у 2013 р. члени ВАКС видали невеликим сільським господарствам 23% усіх позик. На її думку, це пристойний показник, бо раніше частка сільгоспкредитування становила 3–4%.
«Новітня історія аграрного розвитку України підтвердила невисоку ефективність кредитування фермерів кредитними спілками. Це зумовлено низкою факторів», — каже президент Спілки обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів Іван Томич. Зокрема, на його думку, заважає недосконалість законодавства щодо діяльності спілок і недостатня підтримка їх державою. Крім того, стримує сільгоспвиробників і висока вартість кредитів. «Якщо в банку ціна кредиту 25%, то зробити його в кредитній спілці дешевшим — нереально. Там відсоткова ставка становить ще плюс 3–4%, тобто загалом 30% річних», — додає він. На думку Томича, поліпшити цю ситуацію можна, але змінити серйозно — практично неможливо. Хоча, якщо вони перетворяться згодом на кооперативні банки — цілком можлива зміна ситуації, не виключає він.
Ще одна форма фінансування агарного сектору — кредитування сільськогосподарських підприємств під заставу землі (земельно-іпотечне кредитування) з подальшим рефінансуванням відповідних кредитних вимог. Таке кредитування передбачає стабільну правову базу, відпрацьовані процедури надання банківських позик та, як правило, сек’юритизацію іпотечних активів. Світова практика знає дві основні форми земельно-іпотечного кредитування: однорівневу систему, за якої кредити підприємцям аграрного сектору надають земельно-іпотечні банки і кредитні спілки, та дворівневу, де, окрім банків і кредитних спілок, діють ще спеціалізовані установи небанківського типу — земельно-іпотечні агентства, які за підтримки держави рефінансують банки шляхом викупу у них іпотечних кредитів, оформлених цінними паперами.
Дотацій не треба — кредити давай!
Роль та значення банківських кредитів для розвитку аграрного сектору важко переоцінити. Поки державна система кредитування перебуває на стадії, як кажуть, розробки, «намацування» й опробування різних варіацій, аграріїв виручає комерційний сектор. За даними Мінагропроду, протягом 2013 р. майже 2, 5 тис. агропідприємств залучали кредити за відсотковою ставкою 9–25% річних.
Щодо пільгового кредитування, то тут кількість господарств набагато менша. Взагалі протягом останніх років пільгове кредитування мало різні варіанти: від бартерних розрахунків до різноманітних програм зниження відсоткової ставки за кредитом. Разом із тим, такі заходи залишались неефективними для малих та середніх сільгосппідприємств. Чого не скажеш про потужних агровиробників, які володіють і капіталом, і заставою для укладання кредитного договору.
Але, треба визнати, що довіра аграріїв до залучення банківських кредитів для власного розвитку постійно зростає. Безумовно, тут свою роль відіграють як неспроможність держави на гідному рівні підтримати агросектор кредитами, так і численність та якість кредитних програм комерційних банків, асортимент яких щороку зростає. Вигода від таких програм очевидна для всіх — для аграріїв, виробників мінеральних добрив і сільгосптехніки, самих банків.
Здавалося б, чого ж іще бажати? Ясна річ — держава має не витрачати величезні гроші на дотації та «підтримку штанців» аграріїв, а створювати всі необхідні умови для розвитку фінансування та кредитування агросектору з боку сектору банківського.
Та й самі аграрії дуже добре це розуміють і кажуть: «Досить. Не треба нам дотацій і солодких обіцянок, дайте нам доступ до кредитів». Як тут не згадати мудрий вислів: «Не треба давати рибу, дайте вудочку — рибу ми і самі зловимо!»
Але йдеться не тільки про доступ до кредитів банків, але й про їхнє здешевлення, тобто зменшення відсоткової ставки. Справді, переважна частина підприємницьких структур, що працює в аграрному секторі економіки, на сьогодні не мають доступу до банківських кредитів. Це пояснюється як високими відсотковими ставками, так і низькою кредито-
спроможністю виробників сільськогосподарської продукції. Більшість із них як заставу під позику, окрім майбутнього врожаю, нічого надати не можуть, оскільки земля, яка слугує їм основним засобом виробництва, — орендована. В результаті традиційне банківське кредитування, що розглядається в інших країнах світу як головний інструмент фінансування потреб сільгоспвиробників, в Україні, на жаль, застосовується ще дуже мало.
Як подолати інформаційний голод?
В Україні функціонує на сьогодні 176 банків. Проте близько 20 практикують у своїй діяльності надання послуг з агрокредитування. На них наразі припадає до 80% сільгосппозик. Кредитний портфель в аграрній сфері сягає майже 6% загального кредитного портфеля банків.
Водночас, на думку експертів, кредитні портфелі банків за рахунок виданих кредитів АПК ростимуть, і свої кредитні продукти банки тільки поліпшуватимуть. Такі висновки можна зробити виходячи з того, що на сьогодні відновлюється механізм компенсації державою відсотків за кредитуванням.
До того ж простежується прагнення великих гравців на ринку збільшити свою частку шляхом об’єднання чи поглинання. «Враховуючи всі ці чинники, банки концентруватимуть свої зусилля, насамперед, на розробці комплексних пакетних програм із кількох банківських продуктів», — говорить заступник голови правління ПУМБ із корпоративного бізнесу Олексій Волчков. За його словами, банки намагатимуться зацікавити аграріїв у довгостроковій роботі з банком (протягом кількох виробничих циклів), а не обмежуватися одноразовою сезонною угодою.
Зі свого боку, держава намагається підтримати банки в їхньому прагненні кредитувати аграрний сектор. Наприклад, НБУ розширив можливості банків щодо залучення рефінансування для кредитування агросектору. Зокрема, НБУ дозволив використовувати цей механізм для того, щоб кредитувати аграрний сектор. Таке рішення Центрального банку країни закріплено у постанові Нацбанку № 194. Досі банківські установи, які отримали рефінансування від НБУ для того, щоб зберегти ліквідність, не мали можливості підвищувати обсяги кредитування. Постанова містить виняток у вказаному приписі. Відтепер такі вимоги не поширюються на кредити і фінансові зобов’язання, які надаються банком аграріям, не пов’язаним із банком.
Національний банк України також на кількісному тендері з рефінансування банків задовольнив заявки трьох банків у сумі 1,2 млрд грн. Рефінансування надано під ставку в розмірі 10,00% річних. Рефінансування банків під 10% річних здійснюється для потреб агрокредитування. Термін рефінансування — 180 днів.
Як вирішити проблему забезпечення аграріїв кредитами?
Згідно із результатами опитування Міжнародної фінансової корпорації (МФК), 75% агропідприємств мають обмежений доступ до банківських кредитів. Основними джерелами фінансування господарської діяльності для них лишаються власні кошти (нерозподілений прибуток — для 60% респондентів, особисті заощадження — для 13%). Банківські кредити отримують лише 28% агропідприємств.
Натомість банкіри декларують готовність видавати позики АПК. «Практично всі банки готові кредитувати аграріїв, — каже заступник голови правління Райффайзен Банку Аваль Віктор Горбачов. — У нас кожен п’ятий кредит, наданий бізнесу, адресується саме підприємству АПК. На початок року наш портфель кредитів для АПК становив близько 5 млрд грн. Водночас понад 65% позик було видано безпосередньо агровиробникам».
«Для нас аграрна індустрія — одна з пріоритетних. Частка кредитів аграріям у портфелі банку майже дорівнює часткам інших провідних індустріальних секторів економіки», — зауважує директор департаменту підприємств АПК, харчової, легкої промисловості і торгівлі Промінвестбанку Сергій Середа.
Власне, кредитування цієї пріоритетної для нашої країни галузі економіки з кожним роком стає все вигіднішим та «тримається» винятково на комерційному секторі.
Зокрема, на сьогодні основними гравцями на ринку кредитування АПК виступають АТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Банк “Київська Русь”», ПАТ «VAB Банк», ПАТ «Креді Агріколь Банк», ПАТ «Державний ощадний банк України». Водночас державна підтримка досі залишається надто слабкою. На сьогодні Міністерство аграрної політики та продовольства України заявило про принципово нову систему кредитування галузі сільського господарства — під іпотеку землі, що дасть змогу залучити додаткові інвестиції у вітчизняний агропромисловий комплекс.
Крім іпотеки землі як основної застави для отримання кредиту, нова система передбачає створення Державного земельного фонду як інституту контролю за обігом земель та управління землями державної власності. Міністерство пропонує також створити Державний земельний іпотечно-інвестиційний банк і ввести обов’язкове страхування сільськогосподарської продукції. Нова схема кредитування припускає також запровадження пільгового кредитування (до 10% річних) у спеціалізованому банку.
Водночас кредитування банками агросектору залишається проблемою. Чому?
Леонід Козаченко, голова Ради підприємців при Кабміні: «Сьогодні дві третини аграріїв за всіма параметрами можуть розраховувати на отримання кредитів. Разом із тим, не всі вони на це йдуть. Адже 90% сільгоспвиробників не задоволені умовами позик, і тільки 5% великих гравців можуть "придивлятися" до них».
Іван Томич, голова Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів: «Дрібні та середні виробники переважно беруть короткі кредити — на два-три місяці у пік гострого дефіциту обігових коштів. Найчастіше такі критичні моменти настають у період після жнив — напередодні осінньої посівної. До середньострокового кредитування, як правило, вдаються середні і великі господарства — для технічного переозброєння, придбання нової техніки, а до довгострокового — агрохолдинги й ті, хто міцно стоїть на ногах».
Олександр Бакуменко, голова ради директорів асоціації «Союз птахівників України»: «Насторожує те, що всього лише 200 млн грн передбачено на компенсацію кредитних відсотків комерційних банків. Усім відомо, що найдорожчі гроші, з відсотковою ставкою 20–22%, — тільки в Україні. На 1 грн держави, яка компенсує кредитну ставку, що була у межах 10–15%, бізнес залучає 10 грн. Експерти переконані: якби у бюджеті з цією метою було передбачено хоча б 1,5 млрд грн, то АПК міг би генерувати у комерційні банки 15 млрд грн тих кредитів, що потрібні для поповнення обігових засобів».
Але все ж сподіваймося на краще. Зокрема, на те, що аграрії і банки «знайдуть» один одного. На користь усім. І насамперед — економіці України.