Зберіган­ня зер­на у схо­вищі

Свіже зер­но вирізня­ють за ко­ль­о­ром, за­па­хом і сма­ком. Ці ха­рак­те­ри­с­ти­ки виз­на­ча­ють ор­га­но­леп­тич­но (сен­сор­но). Вони да­ють уя­влення про до­б­ротність зер­на. Відхи­лен­ня цих по­каз­ників від нор­ми свідчить про те, що під час ви­ро­щу­ван­ня, об­роб­ки, зберіган­ня зер­но пе­ре­бу­ва­ло під уп­ли­вом не­спри­ят­ли­вих чин­ників.

Ор­га­но­леп­тич­не виз­на­чен­ня свіжості є обов’яз­ко­вим під час оцінки якості партії зер­на різно­го при­зна­чен­ня. Зер­но кож­ної куль­ту­ри, ви­ду, різно­ви­ду має своєрідний колір, блиск. Це — йо­го спе­цифічні бо­танічні оз­на­ки. Колір тісно пов’яза­ний із пев­ни­ми тех­но­логічни­ми по­каз­ни­ка­ми. Зміна при­та­ман­них зер­ну ко­ль­о­ру й бли­с­ку — пер­ша оз­на­ка мож­ли­во­го погіршен­ня якості внаслідок не­спри­ят­ли­вих умов за дозріван­ня і зби­ран­ня зер­на, по­ру­шен­ня тех­но­логічних прий­омів об­роб­ки і зберіган­ня.

На колір зер­на мо­жуть упли­ва­ти такі фак­то­ри, як: по­шко­д­жен­ня мо­ро­зом (так зва­не мо­ро­зобійне зер­но білу­ва­те із сіт­ча­с­тою обо­лон­кою), су­ховієм (дрібне, п­люскле, білу­ва­те), ура­же­не кло­па­ми-че­ре­паш­ка­ми (зі світли­ми вдав­ле­ни­ми пля­ма­ми), по­ру­шен­ня теп­ло­вих ре­жимів сушіння, са­мозігріван­ня (по­темніле). У разі роз­вит­ку на по­верх­ні зер­на мікро­ор­ганізмів во­но та­кож ут­ра­чає ха­рак­тер­ний блиск. Як пра­ви­ло, зер­на зі зміша­ним ко­ль­о­ром відріз­ня­ють­ся від нор­маль­них хімічним скла­дом і струк­ту­рою обо­ло­нок, хар­чові й тех­но­логічні пе­ре­ва­ги погіршу­ють­ся, то­му такі відно­сять до фракції зер­но­вої, а в де­я­ких ви­пад­ках — навіть смітної домішки.

Кож­на здо­ро­ва куль­ту­ра має за­пах: слаб­кий, ма­ловідчут­ний — у зер­на злаків, різкий спе­цифічний — в ефіро­олійних рос­лин. За по­хо­д­жен­ням усі не­вла­с­тиві зер­ну за­па­хи поділя­ють на дві гру­пи — сорбційні й за­па­хи роз­кла­ду. По­ява пер­ших зу­мов­ле­на капіляр­но-по­ри­с­тою струк­ту­рою зернівки, що дає мож­ливість па­рам і га­зам про­ни­ка­ти в пло­до­ву й насіннєву обо­лон­ки зер­на, а іноді — й в ен­до­с­перм. Сорбційних за­пахів на­бу­ва­ють під час зби­ран­ня вро­жаю зерна з по­ля, засміче­но­го по­ли­ном, час­ни­ком, коріан­д­ром та інши­ми куль­ту­ра­ми, які містять ефірні мас­ла. До зер­но­вої ма­си мо­жуть по­тра­пи­ти та­кож спо­ри й мішеч­ки твер­дої саж­ки, що ма­­ють за­пах осе­лед­ця, зу­мов­ле­ний при­сутністю у спо­рах три­ле­с­ти­ламіну. Зер­но інтен­сив­но ад­сор­бує йо­го.

За­па­ху ди­му зер­но на­бу­ває за по­ру­шення тех­но­логії сушіння, ко­ли пе­ре­бу­ває по­бли­зу про­дуктів горіння, а за­па­ху наф­то­про­дуктів — не ли­ше за без­по­се­ред­нь­о­го на­бли­жен­ня до них, а й ко­ли їх зберіга­ють не­по­далік зер­на. Зва­жа­ю­чи на те, що про­дук­ти пе­ре­роб­ки зер­на — бо­рош­но, кру­па, хліб, не по­винні ма­ти сто­ронніх за­пахів, на­явність їх у зерні розціню­ють як фак­тор, що погіршує йо­го якість. За­па­хи роз­кла­ду зу­­мов­лені ак­тив­ни­ми фізіологічни­ми й мікробіологічни­ми про­це­са­ми, що ви­ни­ка­ють під час зберіган­ня зер­на з підви­ще­ною во­логістю. Зер­но із за­па­хом роз­кла­ду вва­жа­ють де­фект­ним — крім зер­на, що має комірний за­пах (правила розміщення зерна і насіння).

Най­по­ши­реніши­ми за­па­ха­ми роз­кла­ду є комірний, со­ло­до­вий, плісня­во-тух­лий і гниль­ний. Комірний ви­ни­кає в зер­новій масі за три­ва­лого зберігання без пе­реміщен­ня. В йо­го ос­нові — на­ко­пи­чен­ня проміжних про­дуктів ана­ероб­но­го ди­хан­ня зер­на. За ре­гу­ляр­ного провітрю­вання цей за­пах лег­ко ви­да­ля­ти (правила розміщення зерна і насіння).
Плісня­во-тух­лий за­пах зерна — стійкий, не­приємний, з’яв­ляється внаслідок ак­­тив­но­го роз­вит­ку плісня­вих грибів під час зберігання зер­на в умо­вах підви­ще­ної во­ло­гості. Про­дук­ти життєдіяль­ності грибів і роз­пад азо­ти­с­тих ре­чо­вин зер­на, що при­зво­дять до по­яви плісня­во-тух­ло­го за­па­ху, — ду­же стійкі й зберіга­ють­ся в бо­рошні та ви­пе­че­но­му хлібі.

Гниль­ний за­пах зерна зу­мов­ле­ний інтен­сив­ним роз­вит­ком шкідників хлібних за­пасів (го­ло­вним чи­ном кліщів), на­ко­пи­чен­ням їхніх ек­с­кре­ментів і трупів. Ви­­ни­кає та­кож у ре­зуль­таті по­вно­го псу­ван­ня зер­на внаслідок йо­го гнит­тя.

У нор­маль­но­го зер­на зла­ко­вих смак — прісний, в ефіро­олійних — пря­ний. Відхи­лен­ня­ми від нор­маль­но­го сма­ку є со­лод­кий, гіркий, кис­лий. Со­лод­­кий ви­ни­кає в зерні під час про­ро­с­тан­ня і є наслідком діяль­ності аміло­літич­них фер­ментів ( a і b-аміла­зи), що роз­щеп­лю­ють крох­маль до дек­с­т­ринів і цукрів. Про­рослі зер­на відрізня­ють­ся від нор­маль­них та­кож за мор­фо­логічни­ми оз­на­ка­ми. Во­ни ма­ють роз­ви­нуті про­ро­ст­ки й корінці. Со­лод­кий смак відчу­вається та­кож у не­дозріло­му зерні з підви­ще­ним умістом цу­к­ру, то­му що про­це­си син­те­зу крох­ма­лю не за­вер­шені. Та­ке зер­но відно­сять до зер­но­вої домішки. Гіркий смак най­частіше зу­мов­ле­ний по­трап­лян­ням у зер­но ча­с­тин рос­лин по­ли­ну гірко­го чи Сівер­са, що містять гірку ре­чо­ви­ну — глю­ко­зид аб­­сінтин. Дрібні ча­с­ти­ни по­ли­ну за­пи­лю­ють зер­но під час об­мо­лоту й за­ли­ша­ють­ся на ньо­му. Крім гіркості, та­ке зер­но має й за­пах по­ли­ну внаслідок сорбції ефірних ма­сел. Кис­лий смак від­чуваєть­ся у разі роз­вит­ку на зерні пліс­ня­ви. Як пра­ви­ло, су­про­во­д­жується по­­явою плісня­во-тух­ло­го за­па­ху.

Зер­но, крім су­хих ре­чо­вин, містить во­ло­гу. Ча­с­ти­на її, що вхо­дить до скла­ду мо­ле­кул білка, крох­ма­лю, на­зива­ється зв’яза­ною. Ре­ш­ту во­ди — у гігро­скопічно­му стані, на­зи­ва­ють вільною. Її мож­на ви­да­ли­ти ви­су­шу­ван­ням лег­ше, ніж зв’яза­ну.

Во­логість є виз­на­чаль­ним по­каз­ни­ком під час збе­ре­ження зер­на. Вільна во­ло­га має всі ха­рак­терні вла­с­ти­вості во­ди (пи­то­му ма­су, діеле­к­т­рич­ну проникність, здатність бу­ти роз­чин­ни­ком), за­вдя­ки чо­му во­на лег­ко­рух­ли­ва. Вільна во­ло­га підви­щує ак­тивність фер­ментів зер­на, що при­зво­дить до втрат су­хих ре­чо­вин під час зберігання. Зв’яза­на во­да у фізіологічних про­це­сах участі не бе­ре; зер­но, що її містить, зберігається три­ва­лий час із не­ве­ли­ки­ми втра­та­ми. Во­логість, за ме­жа­ми якої в зерні з’яв­ляється вільна во­ло­га, на­зива­ється кри­тич­ною. А її ве­ли­чи­на за­ле­жить від хімічно­го скла­ду зер­на (вологість повітря та інші фактори зберігання зерна в сховищах).

Так, для пше­ниці во­на ста­но­вить близь­ко 14,5%, для го­ро­ху — 16. Під час зда­вання-прий­мання зер­на на хлібо­прий­мальні пунк­ти йо­го во­логість впли­ває на заліко­ву ма­су. Як­що во­логість ви­ща за ба­зис­ну нор­му, відра­хо­ву­ють зниж­ку з ма­си; як­що ниж­ча, то на­ра­хо­ву­ють над­бав­ку в розмірі 1% за кож­ний відсо­ток зни­жен­ня. За во­логістю зер­но поділя­ють на су­хе, се­ред­ньої су­хості, во­ло­ге й си­ре (табл. 1) ( вологість повітря та інші фактори зберігання зерна в сховищах).

Зер­но­ва ма­са, крім ос­нов­но­го ком­по­нен­та — зер­на ос­нов­ної куль­ту­ри, мо­же місти­ти та­кож ор­ганічні (зер­на інших куль­тур­них рос­лин, бур’янів, по­шко­д­жені зер­на ос­нов­ної та інших куль­тур) і міне­ральні домішки. За­леж­но від їх кількісно­го та якісно­го скла­ду, зер­но­ва ма­са має різну цінність і при­датність для зберіган­ня.
Засміченість зер­но­вої ма­си виз­на­ча­ють як при над­хо­д­женні її після зби­ран­ня вро­жаю на то­ки для ви­бо­ру тех­но­логії очи­щен­ня, так і після пер­вин­но­го очи­щен­ня для підго­тов­ки партій зер­на до ре­алізації та вто­рин­но­го — під час очи­щення зер­на на насіння.

Домішки бу­ва­ють рос­лин­но­го, тва­рин­но­го й міне­раль­но­го по­хо­д­жен­ня. У зв’яз­ку з цим ви­ни­кає по­тре­ба вив­ча­ти склад, кла­сифіку­ва­ти й нор­му­ва­ти їх вміст за ви­да­ми. Засміченість є обов’яз­ко­вим по­каз­ни­ком якості, що виз­нача­ється на всіх ета­пах хлібо­обігу.

Розрізня­ють зер­но­ву та смітну до­­мішки зер­но­вої ма­си, а в складі дру­гої виділя­ють шкідли­ву. Склад кож­ної з домішок у зерні про­до­воль­чо­го при­зна­чен­ня пев­ної куль­ту­ри нор­мується відповідним стан­дар­том. Йо­го ви­мо­га­ми ке­ру­ють­ся під час виз­на­чення засміче­ності зер­на про­до­воль­чо­го, кор­мо­во­го й технічно­го при­зна­чен­ня при над­хо­д­женні йо­го на хлібо­прий­мальні пунк­ти (табл. 2).

Зер­но зберіга­ють як у за­кри­тих, так і у відкри­тих умо­вах. У пер­шо­му ви­пад­ку — на скла­дах, у си­лос­них ямах, бун­ке­рах. За та­ких умов об­роб­ле­ну зер­но­ву ма­су мож­на зберіга­ти три­ва­лий час (табл. 3). Від­­криті умо­ви підхо­дять для свіжо­зібра­но­го зер­на на стадіях післяз­би­раль­ної об­роб­ки. Зер­но­ву ма­су роз­мі­щу­ють на май­дан­чи­ках на­си­пом чи у ви­гляді буртів для тим­ча­со­во­го збе­рі­ган­ня. Кор­мо­ве зер­но мож­на зберіга­ти більш три­ва­лий час у бур­тах, кон­тей­не­рах, ук­ри­тих поліети­ле­но­вою плівкою. 

Мож­на виділи­ти на­ступні ба­зові тех­но­логії зберіган­ня, які найбільш при­датні для про­мис­ло­во­го ви­ко­ри­с­тан­ня — зберіган­ня зер­на у су­хо­му стані; в умо­вах гер­ме­ти­зації; за ра­ху­нок кон­сер­ву­ван­ня. Ефек­тивність вка­за­них тех­но­логій потрібно оціню­ва­ти за по­каз­ни­ка­ми три­ва­лості й надійності збе­ре­жен­ня якості зер­на, рівнів енер­го- й ре­сур­со­ви­т­рат. Най­частіше су­хе зер­но куль­тур, не­за­леж­но від на­прямів йо­го ви­ко­ри­с­тан­ня, зберіга­ють у стаціонар­них схо­ви­щах (табл. 4) ( яких умов потрібно дотримуватись при зберіганні зерна в зерносховищах).
Виз­на­ча­ю­чи умо­ви зберіган­ня зер­на, не­обхідно на­сам­пе­ред вста­но­ви­ти струк­ту­ру зер­но­вої ма­си. З ви­кла­де­но­го вип­ли­ває, що це — суміш ком­по­нентів, більшість із яких є жи­ви­ми об’єкта­ми із вла­с­ти­ви­ми їм фізіологіч­ни­ми функ­ція­ми, а са­ме: зер­но дозріває й ди­хає. Мікро­ор­ганізми (кліщі, ко­ма­хи), наслідком життєдіяль­ності яких є зігрі­ван­ня зер­но­вої ма­си, ство­рю­ють умо­ви для про­ро­с­тан­ня, пліснявіння, за­бруд­нен­ня і по­шко­д­жен­ня зер­на. Цьо­му сприяє та­кож зер­но бур’янів, решт­ки сте­бел, ли­с­тя, суцвіття ос­нов­ної куль­ту­ри й інших рос­лин. Ча­с­то зер­­­но­ва ма­са містить міне­ральні до­мішки — камінці, зем­лю, пісок, що в ціло­му не­га­тив­но впли­ває на стан і якість зер­на.

Повітря в міжзер­но­вих про­шар­ках знач­но відрізняється від повітря на­вко­лиш­нь­ого се­ре­до­вища. Як пра­ви­ло, во­но має ви­щу тем­пе­ра­ту­ру й віднос­ну во­логість, більший вміст діок­си­ду вуг­ле­цю. В умо­вах зберіган­ня зерна (охо­ло­д­жен­ня чи гер­ме­ти­зації) зер­но­вої ма­си йо­го по­каз­ни­ки мо­жуть зміню­ва­ти­ся за га­зо­вим скла­дом, тем­пе­ра­ту­рою, віднос­ною во­логістю, ба­ро­ме­т­рич­ним ти­с­ком. То­му за вста­нов­лення ре­жимів збе­рі­ган­ня зер­но­вої ма­си необхідно насамперед вра­хо­ву­ва­ти її струк­тур­ний склад. Ре­жи­ми зберіган­ня ма­ють зво­ди­ти до мініму­му фізіологічні про­це­си в зер­новій масі, уне­мож­лив­лю­ва­ти життєдіяльність шкід­­­­­ників і роз­ви­ток мікро­­ф­ло­ри. Зер­но не­обхідно зберіга­ти в су­хо­му стані, підда­ва­ти охо­ло­д­жен­ню чи гер­ме­ти­зації з ура­ху­ван­ням йо­го при­зна­чен­ня (умови зберігання зерна).

Ос­нов­ни­ми чин­ни­ка­ми, від яких за­ле­жить стан зер­но­вої ма­си, є во­логість, тем­пе­ра­ту­ра й до­ступ кис­ню до зер­на. Вста­нов­ле­но, що на терміни зберіган­ня і якість зер­на суттєво впли­ва­ють ме­ханічні та смітні домішки, мікро­ор­ганізми, ко­ма­хи, кліщі й па­ра­ме­т­ри повітря.

Ос­таннім ча­сом зро­с­тає кількість ме­та­ле­вих схо­вищ для зберіган­ня зер­на. Їх без­за­пе­реч­ни­ми пе­ре­ва­га­ми є ви­сокі технічно-ек­сплу­а­таційні по­каз­ни­ки: швид­ке будівництво на ос­нові збірних, за­вчас­но підго­тов­ле­них еле­ментів, ши­ро­кий ти­по­розмірний ряд, ме­ханізація за­ван­та­жу­валь­но-роз­ван­та­жу­валь­них робіт, мож­ливість гер­ме­ти­зації, кон­троль за ре­жи­ма­ми зберіган­ня зерна. Ме­та­леві схо­ви­ща мо­жуть ма­ти й ви­со­кий рівень утилізації, на­при­клад, у разі їх заміни чи інших не­пе­ред­ба­чу­ва­них об­ста­вин. Але все ж ме­та­леві схо­ви­ща для зберігання зерна не є прин­ци­по­во но­ви­ми в тех­но­логіях зберіган­ня, оскільки їх раніше ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ли у ви­гляді опе­ра­тив­них чи на­ко­пи­чу­валь­них ємно­с­тей у складі ме­­ханізо­ва­них по­то­ко­вих ліній для при­йман­ня, очи­щен­ня і сушіння вро­жаю зер­на.

Про­бле­ма тех­но­логії зберіган­ня зер­на у схо­ви­щах тор­кається низ­ки пи­тань — які зернові куль­ту­ри мож­на в них збе­­ріга­ти, влас­не умо­ви збе­ре­жен­ня, до­­пу­с­тимі йо­го терміни то­що. Аналіз опуб­ліко­ва­них ма­теріа­лів по­ка­зує, що тех­но­логія зберіган­ня зер­на в ме­та­ле­вих схо­ви­щах до кінця не від­праць­о­ва­на й не мо­же бу­ти ме­ха­нічно пе­ре­не­се­на з іншо­го до­с­віду, оскільки схо­ви­ща для зерна ек­сплу­а­ту­ють­, як пра­ви­ло, на від­кри­тих не­за­хи­ще­них май­дан­чи­ках і вони за­з­на­ють знач­ної дії зовнішніх фак­торів. Не­­виз­на­че­ною залишається кі­не­ти­ка змі­ни тем­пе­ра­ту­ри й во­ло­гості зер­на у схо­ви­щах з ура­ху­ван­ням їхніх зов­нішніх ко­­ли­­вань (умови зберігання зерна).

Якість зер­на пше­ниці в про­цесі збе­ріган­ня виз­на­ча­ли за по­каз­ни­ка­ми во­ло­гості, чи­с­то­ти та вмісту ос­нов­но­го зер­на, рівня трав­мо­ва­ності, кис­лот­ності, схо­жості відповідно до чин­них норм ДСТУ і ГОСТ. Тем­пе­ра­тур­ний ре­жим у різ­них ша­рах на­си­пу зер­но­с­хо­ви­ща досліджу­ва­ли за до­по­мо­гою дис­танційної тер­мо­метрії. Тем­пе­ра­ту­ру ат­мо­сфер­но­го повітря вста­нов­лю­ва­ли за да­ни­ми цен­т­раль­но­го гідро­ме­те­о­бю­ро (умови зберігання зерна у зерносховищах).

На­ми на­ве­де­на ха­рак­те­ри­с­ти­ка оцінки ефек­тив­ності ве­ден­ня тех­но­логічно­го про­це­су зберіган­ня зер­на та йо­го пе­ре­роб­ки на бо­рош­но­мель­но­му ви­роб­ництві. Досліджен­ня­ми гігро­ско­пічних вла­с­ти­во­с­тей зер­но­вої суміші вста­нов­ле­но, що за різної віднос­ної во­ло­­гості повітря­но­го се­ре­до­ви­ща про­між­­ні про­дук­ти по­гли­на­ють різну кіль­кість во­ло­ги. За­лежність ад­сорбції від парціаль­них тисків парів во­ло­ги на по­верхні зер­но­во­го се­ре­до­ви­ща та парів во­ло­ги в повітрі по­ка­за­ла, що домішки зер­на по­гли­на­ють більше во­ло­ги за взаємодії з во­ло­гим повітрям, ніж са­ме зер­но. Так, досліджен­ня ро­бо­ти бо­рош­но­мель­но­го за­во­ду по­тужністю до 300 т/до­бу по­ка­за­ли відмінності між якістю зер­на в різні періоди ро­ку. Ко­ли хо­лод­но, зер­но зво­ло­жується мен­ше, ніж ко­ли теп­ло (умови зберігання зерна). Тем­пе­ра­ту­ра зер­на за коливання тем­пе­ра­ту­р повітря­но­го се­ре­до­ви­ща 30,0…32,0°С та відносної во­­ло­­гості по­вітря 25…30% ста­но­ви­ли 32,0…33,8°С, а при зни­женні тем­пе­ра­ту­ри повітря­но­го се­ре­до­ви­ща до 4,3°С за йо­го віднос­ної во­ло­гості 46% тем­пе­ра­ту­ра зер­на ста­но­ви­ла 11,4…11,6°С. По­рівнян­ня от­ри­ма­них да­них по­ка­за­ло, що тем­пе­ра­ту­ра зер­­­на в хо­лод­ний період ро­ку в 2,8–2,9 ра­зу ниж­ча, ніж у теп­лий (умови зберігання зерна).

Ціле зер­но з низь­кою во­логістю — більш крих­ке, то­му руй­нується при не­значній де­фор­мації. За ра­ху­нок підсу­шу­ван­ня обо­лон­ки втра­ча­ють во­ло­гу й більше подрібню­ють­ся у вальць­о­вих вер­ста­тах під час ви­роб­ництва бо­рош­на. Зі збільшен­ням во­ло­гості проміжні про­дук­ти подрібнен­ня ста­ють пла­с­тичніші, у ре­зуль­таті чо­го розмір де­фор­мації збільшується і відбу­вається мен­ше по­дріб­­нен­ня обо­ло­нок, які по­трап­ля­ють до го­то­вої про­дукції. Своєю чер­гою, під­су­­шу­ван­ня проміжних про­дуктів подріб­нен­ня зер­на за­ле­жить від па­ра­метрів повітря­но­го се­ре­до­ви­ща у ви­роб­ни­чих приміщен­нях бо­рош­но­мель­но­го за­во­ду(умови зберігання зерна у зерносховищах).

Досліджен­ня па­ра­метрів повітря аспі­раційних і пнев­мо­тран­с­порт­них ус­та­но­вок до­ве­ли, що тем­пе­ра­ту­ра повітря аспіраційних си­с­тем зер­но­очис­но­го від­ділен­ня ста­но­ви­ла 16,2…17,6°С за від­нос­ної во­­ло­гості повітря 38…54 %. У роз­ме­лю­валь­но­му відділенні тем­пе­ра­ту­ра повітря аспіраційних ме­реж бу­ла 18,0°С за від­нос­ної во­ло­гості 52…55%. Тем­пе­ра­ту­ра повітря пнев­мо­тран­с­порт­них ус­та­но­вок ко­ли­ва­ла­ся в ме­жах 32,0…32,8°С за від­нос­ної во­ло­гості 35…38%. Теп­лові втра­ти при ви­ки­данні очи­ще­но­го теп­ло­го повітря в ат­мо­сфе­ру за тем­пе­ра­ту­ри 0°С ста­но­ви­ли 4339,3 Мдж/год (умови зберігання зерна).

Зер­но по­вин­но ма­ти та­ку во­логість, ко­ли при­пи­няється або знач­но уповіль­нюється фізіологічний про­цес ди­хан­ня йо­го ма­си. Вод­но­час во­логість має бу­ти знач­но ниж­чою за кри­тич­ний рі­вень, вста­нов­ле­ний для зер­на ок­ре­мо взя­тої куль­ту­ри. Охо­ло­д­жен­ня ба­зується на прин­ципі тер­мо­анабіозу й ос­нов­не йо­го спря­му­ван­ня — це пригні­чен­ня життє­діяль­ності тих ком­по­нентів зер­но­вої ма­­си, що за­ле­жать без­по­се­ред­ньо від тем­пе­ра­ту­ри — мікро­ор­ганізмів, ко­мах, кліщів. Так, за тем­пе­ра­ту­ри 15°С зни­жується ак­­тивність ко­мах; ко­ли 10°С, біль­шість із них впа­да­ють у стан спо­кою; за 5°С упо­віль­нюється роз­ви­ток цвілі; за 0°С мож­ли­ва за­ги­бель більшості ко­мах( умови зберігання зерна у зерносховищах).

Удо­с­ко­на­лен­ня тех­но­логії зберіган­ня зер­на та ви­роб­ництва бо­рош­на з ви­­ко­ри­с­тан­ням спря­мо­ва­них повітря­них по­­то­ків  по­ля­гає у ство­ренні оп­ти­маль­них умов ро­бо­ти тех­но­логічно­го об­лад­нан­ня бо­­рош­но­мель­ної дільниці, що за­­без­пе­чу­єть­ся за ра­ху­нок на­уко­во-об­ґрун­­­­­­­то­­ва­них па­ра­метрів (тем­пе­ра­ту­ри та від­нос­ної во­­ло­гості у зерносховищах) повітря у ви­­роб­ни­чих примі­щен­­­нях. Цей підхід дає змогу під­три­му­ва­ти не­обхідну во­ло­гість зер­на і про­­­дуктів йо­го пе­ре­роб­ки й от­ри­му­ва­ти го­то­ву про­дукцію по­кра­ще­ної якості.

І. Стад­ник, д-р тех. наук, про­фе­сор,
Тер­нопільський національ­ний тех­нічний універ­си­тет імені Іва­на Пу­люя,
Ю. Су­хен­ко, д-р тех. наук, про­фе­сор,
В. Ва­силів, канд. тех. наук, до­цент,
Національ­ний універ­си­тет біоре­сурсів і при­ро­до­ко­ри­с­ту­ван­ня Ук­раїни