Вимоги до приймання і заготівлі насіння соняшнику

Насіннєва суміш — це сукупність взаємозв’язаних компонентів насіння основної культури, домішок, мікроорганізмів, шкідників та пові­тря міжнасіннєвих проміжків.

Оскільки кожен із зазначених компонентів насіннєвої суміші має свої природні властивості, які значно різняться, то насіннєву суміш слід вважати неоднорідним середовищем. Тому всі числові характеристики насіннєвої суміші повинні бути представлені не тільки середніми значеннями, а й відповідними середньоквадратичними відхиленнями.

Розподіл домішок і окремих їхніх компонентів у насіннєвій суміші відбувається зі значною нерівномірністю, що також зумовлює коливання середніх значень відповідних характеристик (вологість, температура та ін.) по всьому об’єму суміші.

Партія насіннєвої суміші може бути значно неоднорідною за окремими властивостями насіння. Тому для достовірного визначення середнього значення показника і його відхилення слід правильно проводити відбір проб.

Мета відбирання — отримання достатніх за розміром для аналізування проб, у яких наявні ті самі складники і в тих самих пропорціях, що й у партії насіння, яку вони репрезентують. Пробу від партії відбирають невеликими порціями (точкові проби) з різних місць і, переконавшись у їхній однорідності, змішують (об’єднана проба). З отриманої кількості насіння поділом в один чи декілька етапів виділяють менші проби. На кожному з етапів пробу (після перемішування насіння) розділяють поступово або беруть із неї без вибирання невеликі порції і об’єднують їх (середня проба).

Відбір проб насіннєвої суміші соняшнику проводять відповідно до ДСТУ 4601:2006 (Насіння олійних культур. Методи відбирання проб), ГОСТ 10852-86 (Семена масличные. Правила приемки и методы отбора проб), ГОСТ 29142-91 (Семена масличных культур. Отбор проб), ДСТУ 3355- 96 (Продукція сільськогосподарська рослинна. Методи відбору проб у процесі карантинного огляду та експертизи), ДСТУ ІSО 542:2006 (Насіння олій­них культур. Методи відбирання проб).

Партії (контрольні одиниці) нумерують. Складають схему поділу партії на контрольні одиниці. У разі очевидної неоднорідності партії насіння відбирання проб не проводять.

Проби повинні бути типові для тієї партії, з якої вони взяті. Для цього кожну поставку насіння слід поділити на партії масою не більше як 500 т. Із кожної партії слід взяти певну кількість точкових проб і ретельно перемішати, щоб отримати об’єднану пробу, з якої шляхом подальших поділів отримують середні проби.

Точкові проби насіння з автомобілів відбирають пробовідбірником або вручну щупом. Із автомобілів із довжиною кузова до 3,5 м точкові проби відбирають у п’яти точках за схемою А; з довжиною кузова від 3,5 до 4,5 м — у восьми точках за схемою Б; із довжиною кузова від 4,5 м і більше — в 11 точках за схемою В на відстані від 0,5 до 1 м від переднього і заднього бортів і на відстані близько 0,5 м від бічних бортів (рис. 1).

Точкові проби пробовідбірником відбирають по всій глибині насипу насіння. Щупом точкові проби відбирають із верхнього (на глибині 10–15 см від поверхні насипу) і нижнього (торкаючись щупом дна) шарів насипу.

У автопоїздах точкові проби відбирають із кожного кузова (причепа).

Загальна маса точкових проб, що відбираються за схемою А, має бути не менше як 1 кг, за схемою Б — не менше як 1,5, а за схемою В — не менше як 2 кг.

За надходження від господарств одиночних партій насіння різної якості загальна маса точкових проб, які відбирають від кожної партії, повинна бути не менше ніж 2 кг. Якщо загальна маса буде менша від зазначеної, відбирають додаткові точкові проби в тих самих точках насипу.

Відбір точкових проб від партії насіння, що зберігається насипом у складах і на майданчиках (окрім скла­дів із похилими підлогами) також виконують із дотриманням відповідних вимог стандарту.

Точкові проби від партії насіння, що зберігаються в складах і на майданчиках за висоти насипу до 1,5 м відбирають щупом, а за більшої висоти насипу — щупом зі штангами.

Для відбору точкових проб поверхню насипу насіння ділять на секції площею приблизно 200 або 100 м². У кожній секції площею 200 м² точкові проби відбирають у восьми точках (схема Б) поверхні насипу, а площею 100 м² (і менше) — в п’яти точках (схема А) на відстані 1 м від стін складу (краю майданчика) та кордонів секції і на однаковій відстані одна від одної (рис. 2).

Точкові проби відбирають із верхнього (на глибині 10–15 см від поверхні насипу), середнього й нижнього (торкаючись щупом підлоги) шарів насипу. Загальна маса точкових проб, що відбираються від кожної секції, повинна становити не менше як 2 кг.

Точкові проби, які відбирають під час навантаження/розвантаження насіння у/із вагонів, суден, складів, силосів елеваторів. Їх відбирають з потоку насіння, що переміщується, в місцях їхнього перепаду пробовідбірником або спеціальним ковшем шляхом перетину струменя насіння через рівні проміжки часу протягом усього періоду переміщення насіннєвої партії. Під час розвантаження вагонів-зерновозів точкові проби відбирають з-під кожного розвантажувального бункера.

Відбір точкових проб із мішків. Із різних місць партії відбирають мішки в кількості, зазначеній у табл. 1.

Із відібраних зашитих мішків точкові проби відбирають мішковим щупом із одного кута. Щуп уводять у напрямку до середньої частини мішка жолобком униз, потім повертають його на 180° і виймають. Отвір, що утворився в мішку, закладають хрестоподібними рухами вістря щупа, зсуваючи нитки полотнини мішка.

Із відібраних розшитих мішків точкові проби відбирають щупом у трьох місцях: зверху, всередині і внизу мішка.

Загальна маса точкових проб повинна бути не менше як 2 кг.

Після відбору розпочинають вимірювання потрібного для аналізу показника.

Спочатку розглянемо види похибок вимірювання й статистичного відхилення показника.

Похибка вимірювання — відхилення результату вимірювання від істинного значення вимірюваної фізичної величини. Похибка вимірювання є кількісною характеристикою точності вимірювання.

Абсолютна похибка вимірювання — це похибка вимірювання, виражена в одиницях вимірюваної величини.

Відносна похибка вимірювання — це похибка вимірювання, виражена як відношення абсолютної похибки до результату вимірювання.

Інструментальна похибка — складова похибки вимірювання, зумовлена властивостями засобу вимірювання. Ця похибка, в свою чергу, може містити кілька компонентів, зокрема похибку засобу вимірювання та похибку, обумовлену взаємодією засобу вимірювання з об’єктом вимірювання (так звана похибка зчитування).

Методична похибка — складова похибки вимірювання, обумовлена недосконалістю методу вимірювання або невідповідністю об’єкта вимірювання його моделі, прийнятій для вимірювання.

Похибка оператора — складова похибки вимірювання, обумовлена індивідуальними властивостями оператора. Така класифікація зручна для ідентифікації компонентів повної похибки вимірювання з метою її оцінювання.

Систематична похибка — складова загальної похибки вимірювання, яка залишається постійною або закономірно змінюється під час повторних вимірювань однієї і тієї самої величини.

Випадкова похибка — складова загальної похибки вимірювання, яка змінюється випадковим чином (як за знаком, так і за величиною) під час повторних вимірювань однієї і тієї самої величини.

Таким чином, повна похибка вимірювання є сумою систематичної та випадкової похибок.

Під час вимірювання показника насіннєвої суміші слід ураховувати його абсолютну інструментальну похибку ΔПінст., похибку зчитування ΔПзч. і абсолютну випадкову похибку вимірювання ΔПвип..

Абсолютна інструментальна похибка ΔПінст. вказується у технічній документації відповідного приладу.

Похибка зчитування ΔПзч. визначається як половина ціни поділу шкали приладу.

Абсолютна випадкова похибка ΔПвип. вимірювань, які проводять у N-кратній повторності, розраховують у певній послідовності.

Вимоги щодо якості насіння соняшнику, яке використовують для виробництва олії, олеїнової кислоти, кондитерських потреб, наведено у табл. 2.

Насіння соняшнику, незалежно від сфери використання, має бути у здоровому стані, без ознак самозігрівання та теплового пошкодження під час сушін­ня; мати властивий здоровому насінню запах (без затхлого, пліснявого, інших сторонніх запахів); мати властивий здоровому насінню колір відповідно до його певних сортових ознак.

У разі невідповідності насіння соняшнику для виробництва олії граничній нормі якості хоча б за одним показником його переводять у відпо­відний за якістю клас, а за невідповід­ності нормам третього класу (окрім як за показником «кислотне число олії») насіння визначають для обліку як «нестандартне» із зазначенням показника (-ів) невідповідності.

У разі невідповідності за показником «кислотне число олії» насіння соняшнику третього класу для виробництва олії, кондитерських виробів, виробництва олеїнової кислоти його використовують на технічні та інші потреби.

У разі невідповідності насіння соняшнику (доведеного доробкою до вимог цього стандарту за вмістом олій­ної і сміттєвої домішок) для виробництва кондитерських виробів і олеїнової кислоти хоча б за одним із показників його визначають як «нестандартне» із зазначенням показника/показників невідповідності.

Насіння соняшнику, що формують для експортування, має бути в здоровому стані, не зараженим шкідниками зерна й насіння, мати нормальний запах і колір. Вимоги до інших показників якості встановлюють у договорі (контракті) між постачальником і покупцем.

Під час приймання насіннєвої суміші визначають такі показники:

Органолептичні показники насіння соняшнику (колір, запах, смак) визначають згідно з ГОСТ 27988 (Семена масличные. Методы определения цвета и запаха), ДСТУ 8840:2019 (Насіння олій­них культур. Методи визначення кольору та запаху).

Вологість насіння соняшнику визначають згідно з ДСТУ 4811, ДСТУ ІSО 665:2008 (Насіння олійних культур. Визначення вмісту вологи та летких речовин), ДСТУ ІSО 10565 (Насіння олійних культур. Одночасне визначання вмісту олії та вологи. Метод спектрометрії з використовуванням імпульсного ядерного магнітного резонансу).

Визначення сміттєвої та олійної домі­шок проводять відповідно до ГОСТ 10854-88 (Семена масличные. Методы определения сорной, масличной и особо учитываемой примеси), ДСТУ ІSО 658:2006 і ІSО 658:2002 (Насіння олій­них культур. Метод визначення вмісту домішок). Маса 1000 насінин визначається відповідно до ГОСТ 10842-89, ISO 520-77 (Зерно зерновых и бобовых культур и семена масличных культур. Метод определения массы 1000 зерен или 1000 семян), а об’ємна вага (натура) — за ГОСТ 10840-2017 (Зерно. Метод определения натуры).

Кислотне число насіння соняшнику визначають за ДСТУ ІSО 729:2005, ІSО 729:1988 (Насіння олійних культур. Визначення кислотності олії), ГОСТ 26597-89 (Подсолнечник. Метод определения кислотного числа масла с применением рН-метрии), ГОСТ 10858-77 (Семена масличных культур. Промышленное сырье. Методы определения кислотного числа масла).

Олійність насіння соняшнику визначають відповідно до ГОСТ 10857-64 (Семена масличные. Методы определения масличности), ДСТУ ISO 10565-2003 (Насіння олійних культур. Одночасне визначання вмісту олії та вологи. Метод спектрометрії з використовуванням імпульсного ядерного магнітного резонансу), ДСТУ ІSО 659:2007, ІSО 659:1998 (Насіння олій­не. Визначення вмісту олії (контрольний метод).

Протеїн (білок) у насінні соняшнику визначають відповідно до ГОСТ 53600-2009 (Семена масличные, жмыхи и шроты. Определение влаги, жира, протеина и клетчатки методом спектроскопии в ближней инфракрасной области), ДСТУ 7169:2010 (Корми, комбікорми, комбікормова сировина. Методи визначання вмісту азоту і сирого протеїну), ГОСТ 10846-91 (Зерно и продукты его переработки. Метод определения белка), ДСТУ ISO 5983:2003 (Корми для тварин. Визначення вмісту азоту і обчислювання вмісту сирого білка. Метод К’єльдаля).

Зазначені вимоги узагальнюють чинні державні стандарти і доповнюють їх статистичною оцінкою.

Е. Алієв, канд. техн. наук, завідувач відділу техніко-технологічного забезпечення насінництва,

Інститут олійних культур НААН

журнал "Пропозиція"