Спецможливості
Технології

Здоров’я кукурудзи: ймовірна загроза вирощеному врожаю

11.11.2013
1348
Здоров’я кукурудзи:  ймовірна загроза вирощеному врожаю фото, ілюстрація
Кукурудзяне поле

Прохолодний, з великою кількістю атмосферних опадів цьогорічний вересень створив усі передумови для «успішного» ураження та розвитку численних інфекційних хвороб на стеблах і качанах кукурудзи.

 

На стеблах кукурудзи в більшості областей України стали інтенсивно розвиватись стеблові гнилі. В місцях ураження тканина руйнується, що зрештою призводить до зламування стебел у вітряну погоду, особливо в місцях прикріплення качанів. Верхня частина уражених рослин разом із качанами падає на вологу поверхню грунту, де відбувається швидке пліснявіння і загнивання качанів і стебел. Поступово, внаслідок дії сапротрофних організмів, частина вирощеного врожаю розкладається і перетворюється в прілу гнилу масу.

Характерними ознаками стеблових гнилей у фазі молочно-воскової і повної стиглості є побуріння, солом’яний або світло-зелений колір стебла. Руйнуються тканини, утруднюється транспортування води, листки і стебла жовтіють, рослини передчасно всихають, в’януть і відмирають. У місцях ураження стебла часто ламаються, що нерідко призводить до вилягання рослин. Качани хворих рослин зазвичай звисають донизу. Ті з них, що торкаються землі або перебувають близько від поверхні вологого грунту, швидко уражуються пліснявими та іншими грибами, зернівки руйнуються, втрачають схожість. Здебільшого вони стають непридатними для використання на корм тваринам через наявність небезпечних мікотоксинів, які виділяють патогени.

Залежно від збудника хвороби, розрізняють фузаріозну, гельмінтоспоріозну, пітіозну, вугільну, білу, сіру, пеніцильозну, бактеріальну гнилі. Часто на рослинах спостерігають розвиток змішаних інфекцій — збудників кореневих і стеблових гнилей. В усіх зонах кукурудзосіяння в Україні переважає фузаріозний тип гнилі, гельмінтоспоріозний частіше виявляють у західних областях, білу, сіру та інші гнилі — в північних та центральних областях і в умовах зрошення.
Поширення і розвиток кореневих і стеблових гнилей, як правило, відбува-ється на рослинах, ослаблених унаслідок погодних стресів та порушень технології вирощування кукурудзи, механічно пошкоджених, частіше — перед закінченням їхньої вегетації, особливо у вологу і дощову осінь.   

Серед усіх кореневих і стеблових гнилей в Україні найпоширенішою і найбільш шкідливою є фузаріозна гниль. Характерною особливістю прояву цього захворювання є те, що на стеблах і міжвузлях, частіше на двох-трьох нижніх, інколи і вище, виявляють поверхневі білі, світло-жовті або бурі плями, на яких вологої погоди біля основи листкових піхов з’являється біло-рожевий або червонуватий наліт — конідіальне спороношення збудника хвороби. На поздовжньому розрізі ураженого міжвузля виявляється безбарвна або білувато-рожева серцевина.
На стеблах захворювання може проявлятись у трьох формах: некрозу тільки вузлів, некрозу тільки міжвузлів і одночасного некротичного ураження і вузлів, і міжвузлів. Усередині стебел патоген розвивається міжклітинно, в процесі життєдіяльності він виділяє в уражену тканину мікотоксини, що спричинюють їхнє відмирання і загнивання. У результаті цього стебло у місцях ураження розм’якшується, стає порожнистим, часто розмочалюється. Серцевина уражених стебел, підземне міжвузля і корінці набувають рожевого або червоного кольору. Інфіковані рослини безплідні або утворюють недорозвинені качани. На ураженій тканині утворюються численні кулясті чорні крапки — перитеції гриба.

Збудником хвороби, в основному, є сумчастий гриб Giberella fujikuroi Ito et Kimura (анаморфа: Fusarium moniliforme Sheld.), який у циклі розвитку формує конідіальне і сумчасте спороношення. Не останню роль у патогенезі хвороби відіграють також інші гриби роду Fusarium.

Сприяють розвитку хвороби наявність на рослинах механічних пошко-джень, викликаних комахами, градом, завданих робочими органами машин під час проведення операцій з догляду за рослинами, волога погода у період дозрівання качанів. Існує прямий зв’язок між кількістю нематод у грунті і ступенем розвитку стеблової та кореневої гнилей кукурудзи. Насамперед уражуються ослаблені рослини внаслідок порушення водного режиму грунту, загущення посіву та внесення надмірних доз азотних добрив.

Рівень шкідливості фузаріозної гнилі залежить від ступеня ураження рослин. Дослідженнями встановлено, що на кожні 10% збільшення ураженості кукурудзи гнилями ламкість стебел зростає на 1,0–6,4%. Розвиток стеблових і кореневих гнилей ускладнює механізоване збирання урожаю, що зумовлює підвищення вартості збиральних робіт.
Джерелом інфекції слугує грунт і уражені рештки. Інфекція також може передаватись зараженим насінням, за висіву якого проростки уражуються кореневою фузаріозною гниллю, що призводить до передчасного достигання рослин. Інфіковані рослини легко вириваються з грунту. Слід пам’ятати, що з уражених решток навесні, за наявності високої вологості повітря і краплинної вологи, з перитеціїв вивільняються сумкоспори і спричинюють первинне зараження рослин. У літній період конідії патогенів, що утворились на ураженій тканині, попадають на здорові ділянки піхов листків, на стебла, обгортки качанів і викликають вторинне зараження рослин.

У посівах кукурудзи повсюдно поширена вугільна гниль. Найшкідливіша вона на Півдні України, де складаються найсприятливіші погодні умови для її розвитку, а також цьому сприяє значне насичення польових сівозмін кукурудзою, соняшником, соєю. На стеблах, зазвичай на нижніх міжвузлях, утворюються світло-бурі плями, які пізніше розростаються, тканина знебарвлюється, буріє, за сухої погоди розтріскується і поступово руйнується.
За ураження рослин вугільною гниллю на поздовжньому розрізі ураженого стебла виявляють суху сірувато-буру гниль серцевини, всипану численними дрібними, гладенькими, кулястими чорними тільцями — склероціями збудника хвороби. Стебло стає порожнистим, судинні пучки розмочалюються, що призводить до в’янення та вилягання рослин. У місцях ураження стебла часто надламуються.

На качанах уражується насіння, яке набуває вугільно-чорного забарвлення. За висівання таким насінням формуються уражені проростки, які гинуть у грунті, не виходячи на його поверхню.
Уражені органи рослин набувають сірувато-чорного забарвлення внаслі-док утворення чорних дуже дрібних склероціїв гриба, які містяться під епідермісом.

Збудником хвороби є мітоспоровий гриб Macrophomina phaseolina Goid.
Основне джерело інфекції — уражені рештки, на яких зберігаються склероції гриба. Вони здатні зберігати свою життєздатність у грунті впродовж п’яти-шести років.
Крім кукурудзи, гриб уражує сорго, соняшник, цукрові буряки, картоплю, квасолю, арахіс, перець та інші культури.

Повсюдно у зонах кукурудзосіяння поширена біла гниль, яка найбільше шкодить посівам культури у західних і північних областях України, особливо за вирощування в понижених, перезволожених місцях. На стеблах уражених рослин утворюються великі м’які гнилі плями, вкриті білим нальотом пухнастої ватоподібної грибниці. Надалі тканини загнивають, плями набувають неправильної форми. На їхній поверхні та всередині ураженого стебла утворюються темно-коричневі або чорні склероції, які можуть досягати до 1 см у діаметрі. За умов високої вологості повітря в полі та під час зберігання можливе ураження качанів.

Збудником білої гнилі є сумчастий гриб Sclerotinia sclerotiorum (Lib.) de Bary, який уражує понад 360 видів одно- та дводольних культурних і дикорослих рослин, у тому числі гречку, горох, квасолю, соняшник, ріпак, буряки, капусту, цибулю, моркву. В циклі розвитку гриб формує грибницю у вигляді білого нальоту, склероції і сумчасте спороношення — відкриті плодові тіла — апотеції з сумками і сумкоспорами. Грибниця патогену за несприятливих умов середовища видозмінюється і утворює численні чорні склероції різної форми і величини.
Джерелом інфекції є склероції гриба на рослинних рештках у грунті, які зберігають життєздатність до семи-десяти років. Додатковим джерелом є заражене насіння, в якому зберігається грибниця.

Проростання склероціїв із утворенням апотеціїв із сумками і сумкоспора-ми триває 30–38 діб від початку польових робіт. За високої вологості повітря із дозрілих апотеціїв вивільняється велика маса сумкоспор (до 31 млн шт.), які розносить вітер. Вони викидаються в довкілля порціями протягом п’яти-шести тижнів, за сприятливих умов проростають протягом 4 год, формуючи проросток. У сухих умовах сумкоспори зберігають свою життєздатність до 1,5 місяця, а за низьких температур (5…7°С) — впродовж кількох місяців.

Рослини протягом своєї вегетації заражуються насамперед від сумкоспор. Окрім них, гриб у вологу погоду може поширюватись вегетативно — шматочка-ми грибниці за допомогою вітру, крапель дощу, комах, тому хвороба в полі часто має осередковий характер. Розвитку хвороби сприяє дощова погода і висока вологість повітря. Шкідливість хвороби полягає у виляганні рослин, ламкості стебел і загниванні качанів.

Значної шкоди кукурудзі у фазі молочно-воскової та повної стиглості, особливо на перестояних посівах і на перезволожених грунтах, завдає сіра гниль. Зовнішні ознаки хвороби проявляються в нижній частині стебла у вигляді світло-бурих мокрих плям. Пізніше стебло у місцях ураження розмочалюється, що у вітряну погоду призводить до вилягання і ламкості стебел. За підвищеної вологості уражена тканина покривається сірим нальотом. Пізніше в масі з’являються дрібні чорні склероції. У суху погоду плями мають вигляд бурих сухих виразок без нальоту.
Збудником хвороби є гриб-поліфаг Botryotiana fuckeliana Whetzel (анаморфа: Botrytis cinerea Pers.), який уражує понад 400 видів рослин із різних родин. У циклі свого розвитку патоген формує грибницю, склероції, конідіальне і сумчасте спороношення.

Протягом вегетації гриб поширюється конідіями, які легко розносяться повітряними течіями на значну відстань.
Джерелом інфекції є склероції і грибниця патогену на уражених рештках у грунті, які не втрачають своєї життєздатності впродовж восьми років і більше. Додатковим резерватором інфекції є заражене насіння, в якому зберігається грибниця патогену. Збудник сірої гнилі здатний розвиватись і під час зберігання вологого насіння кукурудзи, викликаючи його псування.
Ураженню рослин кукурудзи сірою стебловою гниллю і поширенню інфекції сприяють висока вологість повітря, часті дощі, випадання рясних рос у нічні години, коротка ротація культур у сівозміні, відсутність просторової ізоляції між культурами, що уражуються збудником хвороби, загущені, забур’янені посіви.

У північно-західному регіоні, особливо за вологої дощової погоди, що спричинює затягування строків збирання врожаю та перестоювання рослин на корені, великої шкоди завдає пеніцильозна гниль (пліснява). Вона проявляється на нижніх міжвузлях стебла, біля основи відмерлих листкових піхов і на обгортках качанів у вигляді мокрих слизьких плям різних форм і величини, які покриваються оксамитовим сіро-блакитним, блідо-зеленим, жовтувато-сіро-зеленим або темно-зеленим нальотом. Уражені рослини мають запах плісняви. Сиза пеніцильозна гниль частіше розвивається за змішаних інфекцій (фузаріозної, білої, сірої, бактеріальної). У місцях ураження тканина загниває, стебла з качанами ламаються, качани під дією грунтових мікроорганізмів загнивають, зернівки покриваються пліснявою різних відтінків, загнивають.
Збудниками хвороби є грунтові мітоспорові гриби з роду Penicillium: частіше — P. martensii Biourge; P. urticae Bain; P. glaucum Link та ін., які за способом живлення належать до типових сапрофітів. Однак, потрапивши на фізіологічно ослаблені тканини кукурудзи в період дозрівання рослин, вони функціонують як напівсапорофіти. Грибниця патогенів проникає спочатку через механічні пошкодження в міжклітинники, а потім і в клітини паренхіми, отруюючи їх своїми токсинами, у результаті чого стебла швидко загнивають і ламаються.

Гриби поширюються в навколишньому середовищі за допомогою конідій. Інфекція може передаватися під час контактування уражених і здорових рос-лин. Збудники хвороби здатні розвиватись навіть за температури 0°С і форму-вати конідіальне спороношення за 2°С.

Джерелами інфекції пеніцильозу є грунт і уражені післяжнивні рештки.

Шкодочинність хвороби полягає у ламкості стебел рослин, зниженні якості вирощеного врожаю.

Серед хвороб качанів і насіння кукурудзи, особливо у період дозрівання і зберігання, значної шкоди найчастіше завдають нігроспороз, фузаріоз, червона і сіра головчасті гнилі.

У південних областях України значного поширення на кукурудзі набув нігроспороз. Проявляється він у період достигання кукурудзи, на початку вос-кової стиглості зерен і аж до збирання культури, особливо в умовах дощової і вологої осені. Зовнішні ознаки хвороби проявляються на качанах, репродук-тивних бруньках, інколи — на листкових піхвах і стеблах. У місцях ураження стебло набуває брудно-сірого забарвлення з синюватим відтінком. Згодом уражена тканина стебла розмочалюється, серцевина стає трухлявою. Під епідермісом помітне скупчення спор у вигляді чорного сажкового нальоту.

Уражені качани, як правило, легкі, недорозвинуті; стрижень у них пухнастий, тьмяного, ледь сіруватого кольору із синім відтінком. Унаслідок утворен-ня в ньому спороношення гриба, легко розщеплюється вздовж і розламується впоперек, розпадаючись на окремі пучки волокон. Незначне ураження виявляється розмочалюванням основи стрижня і потемнінням зернівок у нижній частині качана. Зерно плюскле, без блиску, тьмяного або буруватого кольору. Ряди зерен розміщуються на стрижні нещільно, зернівки легко вдавлюються в стрижень і легко розтираються на сірувато-буру масу. Зернівки мають понижену життєздатність. Біля основи качана помітні чорні скупчення спор, їх можна виявити і на зернівках, у місцях прикріплення їх до стрижня. Інколи такі купки спороношення патогену утворюються на сухих обгортках біля основи качанів і на піхвах листків.

Збудником хвороби є мітоспоровий гриб Nigrospora oryzae Petch., який поширюється конідіями за допомогою вітру, крапель дощу, комахами на значні відстані. Після незначного періоду спокою вони проростають і викликають нові зараження на рослинах. Гриб заселяє спочатку відмерлу або сильно ослаблену тканину, а потім, виділяючи токсини, поширюється, спричинюючи відмирання сусідніх клітин і тканин. Інтенсивне ураження рослин нігроспорозу відбувається на пізніх посівах кукурудзи.

Сприяють розвитку хвороби низька агротехніка вирощування кукурудзи, наявність механічних пошкоджень на рослинах, викликаних градом, шкідниками (особливо бавовниковою совкою та кукурудзяним метеликом), робочими органами машин із догляду за рослинами, страховими гербіцидами, а також пізні строки збирання культури.
Основне джерело інфекції — уражені рослинні рештки (качани, стрижні, обгортки, листкові піхви) та насіння, на яких патоген зберігається у вигляді конідій і грибниці.    

Шкідливість хвороби полягає в тому, що уражені качани не мають господарської цінності. Насіння із них за проростання сильно пліснявіє, має знижену схожість, проростки відмирають ще до появи на поверхні грунту. Уражене зерно, обгортки, листкові піхви є токсичними і не придатними як корм для тварин.   

У районах надмірного зволоження та у вологі роки поширеною хворобою кукурудзяних качанів є фузаріоз, який проявляється в період молочно-воскової стиглості й може продовжувати свій розвиток також під час їхнього збирання та зберігання в умовах підвищеної вологості. На качані з’являються один або декілька уражених осередків, які поступово розростаються й охоплюють значну частину качана. В їхньому центрі виявляється поверхнева біла грибниця, яка вкриває бурі, без блиску, м’які зернівки, які без великих зусиль легко ламаються, кришаться або розтираються на буру масу. На межі із здоровими зернівками качана розвивається рожева пухка грибниця. Вона поширюється спочатку між рядами зернівок, а потім покриває поверхню качана. З часом уражений осередок збільшується, охоплює весь качан, який руйнується.

Збудником хвороби є сумчастий гриб Giberella fujikuroi Ito et Kimura (анаморфа: Fusarium moniliforme Sheld.). Сприяє розвитку фузаріозу на качанах висока вологість повітря у періоди воскової і повної стиглості зерна та збирання врожаю, тривалі й часті дощі, роси, тумани. Інтенсивніше уражуються фузаріозом качани з нещільною обгорткою порівняно зі щільно прилеглою.

Фузаріоз зазвичай розвивається насамперед на качанах, які пошкоджені бавовниковою совкою, кукурудзяним метеликом і уражені біллю. У такому разі збудник проникає в ендосперм, руйнує його, а потім переходить на здорові зернівки. Поширені й інші змішані інфекції на качанах за участю фузаріозу.

Основне джерело інфекції — післязбиральні уражені рештки, особливо обгортки качанів, на яких гриби зберігаються у вигляді грибниці, склероціїв, конідіального і сумчастого спороношення, а додаткове — заражене насіння і грунт.
Фузаріоз — надзвичайно шкідлива хвороба, що спричинює значні втрати врожаю і суттєво знижує його якість. За інтенсивного її розвитку уражується понад 60% качанів на рослинах. Насіння кукурудзи у стадії сильного ураження фузаріозом не утворює сходів, і навіть якщо зародок не пошкоджений, проростає із запізненням, утворює слабкі паростки, які часто гинуть ще до виходу на поверхню грунту. Слід зауважити, що частина зернівок у хворому качані, які перебувають на достатній відстані від фузаріозного осередку і не мають видимих зовнішніх ознак ураження, часто є теж інфікованими.
Розвиток хвороби триває і під час зберігання качанів, якщо їх заклали у сховище за вологості 18% і більшої та за недостатньої аерації в приміщенні. Слід пам’ятати, що патоген виділяє в уражені тканини мікотоксини — фумонізини, які є канцерогенними для людини і тварин.

Особливої уваги з-поміж хвороб кукурудзи заслуговує червона гниль качанів. Проявляється вона у фазі молочно-воскової стиглості, ураження починається з верхівки качана, на якому з’являється яскраво-рожевий наліт, що поширюється згодом на весь качан. Обгортки щільно прилягають до качана, набувають червоно-цеглянистого кольору. Уражені зернівки також забарвлені в червоно-коричневий колір, стають крихкими, всередині них утворюються порожнини, які повністю заповнені грибницею патогену. За більш раннього ураження качани кукурудзи не формують зернівок, а їхні стрижні руйнуються.
Червона гниль качанів відрізняється від фузаріозної тим, що розвиток хвороби охоплює весь качан, а не окремі його частини. Заселеність качана патогеном не залежить від наявності на ньому механічних пошкоджень, викликаних шкідниками. Унаслідок високої агресивності, він здатний самостійно і швидко пронизувати, заселяти й уражувати здорові зернівки.

У фазах воскової та повної стиглості, особливо за затягування термінів збирання врожаю у вологі роки, хвороба проявляється також на стеблах у вигляді бурих міжвузлів і солом’яно-червоного їхнього забарвлення. На поздовжньому розрізі стебла виявляють уражену серцевину, яка має рожево-червоне забарвлення. У місцях ураження відбувається зламування стебел. Уражуються і корені рослин, які загнивають і набувають червонувато-цеглянистого забарвлення.
Збудником червоної гнилі є гриб Giberella zeae Petch. (анаморфа: Fusarium graminearum Schwabe), який у навколишньому середовищі поширюється конідіями. У своєму циклі розвитку гриб формує також сумчасту стадію і в невеликій кількості хламідоспори.

Сумчаста стадія представлена формуванням на уражених обгортках і ніж-ках качанів, на уражених стеблах біля вузлів пласких або удавлених стром різної конфігурації з округлими дрібними перитеціями чорно-синього забарвлення. Усередині плодових тіл формуються сумки із сумкоспорами, які навесні вивільняються з перитеціїв через отвір і розлітаються в навколишньому середовищі, викликаючи первинне зараження рослин.

Основні джерела інфекції — грунт і уражені рештки, на яких патоген зберігається у вигляді грибниці, хламідоспор і перитеціїв. Життєздатність сумкоспор у перитеціях зберігається до двох років. Додатковим джерелом інфекції є заражене насіння, в якому зберігається грибниця.

Шкідливість хвороби полягає в тому, що уражені зернівки не дають сходів і повністю руйнуються. Інфіковані качани не зберігаються: через велику гігроскопічність швидко пліснявіють. Крім того, гриб виділяє в уражені органи рослин токсини. Згодовування тваринам або птиці ураженого зерна спричинює у них сильне отруєння, яке нерідко закінчується смертельним результатом.

У вологі роки, особливо із частими дощами восени, а також за вирощування культури на низинних ділянках, значного поширення на качанах набуває сіра (головчаста) гниль. Зовнішні ознаки хвороби проявляються на качанах кукурудзи у фазі молочно-воскової стиглості у вигляді густого темно-сірого нальоту, який спочатку виявляється у верхній частині качана, потім поширюється між рядами зернівок і вкриває всю його поверхню. Уражені зернівки набувають бурого забарвлення, втрачають блиск і легко кришаться, розтираються. Обгортки уражених качанів, які пронизани гіфами гриба, щільно прилягають до поверхні і погано відокремлюються.

Збудником сірої гнилі є гриб Rhizopus maydis Brud., який поширюється спорангіоспорами.
Основне джерело інфекції — уражені рослинні рештки, на яких зберігається патоген у формі грибниці та спорангіїв.     Шкідливість хвороби полягає у тому, що за раннього ураження кукурудзи качани залишаються недорозвиненими, насіння втрачає схожість і сильно пліснявіє під час зберігання.

Пліснявіння качанів і зерна має прояв скрізь, де вирощують кукурудзу, але найбільшої шкоди завдає в північних та західних областях Полісся, де грунтово-кліматичні та погодні умови часто сприяють розвиткові захворювання. Хвороба проявляється у вигляді сіро-зеленого, темного і рожевого пліснявіння, інтенсифікація ураження відбувається за понижених температур і підвищеної вологості в період збирання і зберігання кукурудзи.

Збудниками хвороби є численні гриби родів Penicillium Link, Aspergillus Micheli et Fr., Botrytis Micheli, Mucor Micheli, Cladosporium Link, Alternaria Nees, Nigrospora Zimm, Trichothecium Link, Sporotrichum Link, Cephalosporium Corda та ін., які спочатку заселяють зернівки з механічними пошкодженнями або уражені біллю, а потім поступово охоплюють увесь качан.

Більшість збудників починають розвиватись за температури 5…8°С, а окремі види навіть за 2…3°С, що дає можливість таким патогенам пригнічувати розвиток інших грибів, які містяться на зернівках кукурудзи. Хвороба часто зумовлює загнивання зернівок, а за незначного ураження різко знижуються енергія проростання та схожість, що робить зерно непридатним для висіву.

Сильний розвиток пліснявіння качанів і зерна відбувається за недотриман-ня умов зберігання у зерносховищах, наприклад, відсутність вентиляції або   потрапляння вологи під час задування дощу або снігу. За сильного ураження пліснявою качани в буртах повністю загнивають.
Уражене зерно непридатне для сівби через низьку енергію проростання і погану схожість, а вміст токсинів робить його непридатним для згодовування худобі і птиці.

Захисні заходи

Слід дотримувати вимог технології вирощування культури як на богарі, так і на зрошенні, що дає змогу суттєво обмежити розвиток стеблових і кореневих гнилей, хвороб качанів і пліснявіння насіння.

Одним із економічно вигідних і екологічно безпечних заходів захисту кукурудзи від цих захворювань є вирощування стійких гібридів і сортів. Біль-шість нових із-поміж них характеризуються груповою стійкістю проти хвороб, які завдають найбільшої шкоди у певній екологічній зоні. У районах із високою вологістю грунту і недостатнім його прогріванням особливу увагу приділяють стійкості проти пліснявіння насіння. Для районів із підвищеною вологістю у період дозрівання і збирання кукурудзи більше значення має стійкість проти хвороб качанів.

За умов сильного розвитку вугільної, білої, сірої, бактеріальної кореневої та стеблової гнилей повертати кукурудзу на попереднє поле слід через чотири-п’ять років. Збільшення у сівозміні площі посіву кукурудзи на понад 30% призводить до інтенсивного ураження рослин кореневими і стебловими гнилями та іншими хворобами, через що знижується продуктивність та якість вирощеного врожаю. Беззмінне вирощування кукурудзи слід переривати хоча б один раз на три-чотири роки висівом озимої пшениці або ячменю, кореневі виділення яких сприяють біологічному очищенню грунту від багатьох збудників хвороб, які перебувають у стані спокою.

За удобрення рослин азотом слід надавати перевагу нітратній формі, яка є ефективнішою проти кореневих і стеблових гнилей.

Ураженість кукурудзи більшістю хвороб залежить від густоти стояння рослин:    загущені посіви посилюють вилягання рослин, що спричинює розвиток кореневих і стеблових гнилей, а також зумовлюють гірше визрівання зернин у качанах, що призводить до їхнього зараження пліснявою. Під час догляду за посівами насіннєвої кукурудзи слід старанно оглядати рослини, а за виявлення малопоширених хвороб потрібно видаляти з коренем уражені рослини і знищувати. За період вегетації кукурудзи необхідно провести одне-два фітопрочищення із видаленням і знищенням рослин, уражених білою, сірою, фузаріозною, вугільною та бактеріальною гнилями.

Проводити своєчасний захист рослин від шкідників (насамперед від грун-тових та кукурудзяного метелика і бавовникової совки), які сприяють розвитку стеблових і кореневих гнилей, хвороб качанів.
Збирати врожай кукурудзи в качанах слід у стислі строки, починаючи від настання повної стиглості зерна, за його вологості 35–37%. Варто уникати пере-стоювання рослин на корені.

Зібране зерно висушують на зерноочисних агрегатах або на майданчиках активного вентилювання до вологості 14%, що дає змогу зберігати його трива-лий час і уникнути розвитку хвороб. За невчасного збирання (затягування строків збиральних робіт) на качанах посилюється розвиток нігроспорозу, фузаріозу, сірої головчастої гнилі.

Не можна допускати і завчасного збирання, особливо насіннєвих посівів, бо недорозвинені зернівки у період зберігання сильніше уражуються пліснявими грибами і втрачають схожість.

Обов’язково потрібен контроль за вмістом мікотоксинів перед закладан-ням зерна кукурудзи на зберігання або перед його переробкою.

Рослинні післязбиральні рештки є резерваторами збудників багатьох хво-роб кукурудзи. Тому їхнє подрібнення і глибоке загортання в грунт — неодмін-ний захід із оздоровлення полів. Осіннє дворазове лущення кукурудзяної стерні дисковими боронами впоперек рядків і подальша оранка поля створюють умови для швидкого перегнивання рослинних решток і накопичення вологи у грунті.  

 

І. Марков, канд. біол. наук, професор, НУБіП України

Ключові слова: Кукурудза

Інтерв'ю
Ірина Кухтіна
Про необхідність об’єднання виробників ягід, левова частка яких в Україні вирощується одноосібниками й домогосподарствами, говорять уже давно. Минулого року така асоціація – «Ягідництво України» - була зареєстрована. Редакція вирішила... Подробнее
Каролін Спаанс, радник із питань сільського господарства Посольства Королівства Нідерланди в Україні
Каролін Спаанс із серпня 2016-го обіймає посаду радника з питань сільського господарства в Посольстві Королівства Нідерланди в Україні. Ми вирішили поцікавитися найбільш перспективними напрямками

1
0