«Я запитую: чому їздите моїм полем? Відповідають — так воно ж незоране…»

Фермер із Полтавщини Олександр Петренко розповів про нелегкий шлях освоєння «ноу-тіллу»

І. Бірюкова
i.byrukova@univest-media.com

У селі Остап’є Великобагачанського району Полтавської області фермера Олександра Петренка називають Капітаном. Саме у такому званні він колись залишив військову службу і вирішив зайнятися сільським господарством. Сьогодні Олександр очолює фермерське господарство «Надія» і вже три роки поспіль освоює технологію «ноу-тілл». Найбільша проблема, з якою він зіштовхнувся, у тому, що про існування «нуля» не знають (і не хочуть знати!) його сусіди. Для фермера іноді це закінчується справжнісінькою трагедією. Ми самі у цьому переконалися, відвідавши господарство.

Спочатку поїхали на поля. Мимоволі замилувалися ще незібраною кукурудзою: висока, рядок у рядок, з добірними качанами. Поряд — поле з цією культурою, але вже іншого господарства, яке обробляє землю у традиційний спосіб. Проте, якщо і видно різницю, то вона на користь Олександра Петренка. А у майбутньому, як прогнозує фермер, результати будуть ще кращими. Однак є і проблеми. Одну із них ми побачили на власні очі: сусідський тракторист, зоравши суміжне поле, додому відправився прямісінько через поле Олександра, мовляв, воно ж необроблене. Фермер розповів нам і про інші проблеми, але одночасно ми поцікавилися й успіхами в освоєнні прогресивної технології. Вийшло щось на зразок інтерв’ю.

Олександре, Ви — професійний військовий. Чому вирішили зайнятися сільським господарством?
— Хоча я і закінчив військове училище та служив в армії, весь час розумів, що це не моє — завжди тягло у село, до землі. У 1989 р. подав у відставку і приїхав у Остап’є. Через два роки, коли вийшов закон про фермерські господарства, я і кілька моїх друзів вирішили зайнятися фермерством. Хоча про агрономію тоді мав доволі віддалене уявлення. Написав заяву, подав її у сільську раду, на розгляд сесії. Виділили 25 га землі, але поставили вимогу, аби здобув відповідну освіту. Тому вступив заочно до сільгоспінституту і почав працювати. Згодом фермерські господарства друзів розпалися, і вони виїхали із села, а я залишився. Так став сільгоспвиробником і вже працюю понад 20 років.
Чому назвали підприємство «Надією»?
— Спочатку хотів назвати його ПАНом — скорочено від Петренко Александр Николаевич російською. Адже є багато фермерів, котрі називають господарства своїми іменами, наприклад, ДІМ — Дорофєєв Іван Миколайович. Проте, коли приїхав реєструватися, комуністи, які керували сільрадою, подивилися на документи і кажуть: «Ага, ти хочеш стати у нас паном? Ніколи такого не буде!» Що вам, кажу, до того, як хочу назвати підприємство? У відповідь — рішуче «ні», кидають документи і — забирайся геть. Вийшов, ледве не плачучи, і вирішив господарство назвати Надією. Але це не в честь якоїсь жінки, а з надією на те, щоб таких чиновників, які не працюють, а лише командують, у нас не було.

Де брали стартовий капітал?
— Тоді у Полтаві діяв фонд підтримки фермерських господарств — виділили невеликий кредит. За ці кошти придбав трактор, сівалку, а згодом і «бевешний» комбайн. Нині маю 500 га землі. Вирощую кукурудзу, сою, соняшник, трохи пшениці, ячменю. Пшениця і ячмінь — лише для розрахунку із пайовиками. Таке рішення я прийняв після того, як сільгоспвиробників зібрали в райдержадміністрації і зобов’язали продавати пшеницю по 1500 грн/т. При цьому чиновники роблять акцент на так звану соціальну свідомість. Однак не можу зрозуміти, чому така свідомість має розпочинатися саме із нас, фермерів? Податки, орендна плата за землю зростають, тільки-но починається весна, відразу з невідомих причин дорожчають добрива, пально-мастильні матеріали. І за такого ставлення до нас держава змушує здавати зерно нижче за його собівартість! Тому я вирішив сіяти пшениці рівно стільки, щоб її вистачило віддати за паї. До речі, останнім часом так чинять багато фермерів. Через подібну державну політику незабаром може статися так, що вирощувати хліб буде нікому…

Чому вирішили перейти на «ноу-тілл»? Якими були перші результати?
— Років із 15 обробляв плугами. Потім зрозумів, що традиційна система землеробства — не тільки великий «головняк» (потребує багато людей і техніки, солярка ллється тоннами, величезні фінансові витрати), а й «чудовий спосіб» виснажити землю. Почав шукати вихід із ситуації, і ним став «ноу-тілл». Для обробітку землі по «нулю» потрібно менше людей, а отже, тим працівникам, які працюють у господарстві, можна платити більшу заробітну плату; значно зменшуються витрати пально-мастильних матеріалів (не треба орати, культивувати). Але, найголовніше, внаслідок такого обробітку змінюється структура грунту: краще зберігається волога, накопичується органіка, що актуально в часи глобального потепління. Вважаю, хороший фермер має працювати не так із рослиною, як із землею.
У перші два роки після переходу на «ноу-тілл» урожай, звичайно, був меншим (хоча у збиток я ніколи не працював). Але це нормально, оскільки після традиційної технології земля мало вміщує органіки, недостатньо мульчі. Все це накопичується років за п’ять. Хоча нинішнього року в Остап’є із Києва приїжджали люди, котрі цікавляться «ноу-тіллом», і брали проби землі на щільність: із мого поля, поля агрофірми, яка оре потужними плугами, та господарства, котре працює глибокорозпушувачами. Так от, моя земля виявилась найм’якшою, а найщільнішою була там, де обробляють плугами. Уявляєте, якими мої поля будуть ще через два роки! І який можна буде зібрати врожай! Влітку я їздив у гості до друга із Криму, який за «ноу-тіллом» працює вже сім років поспіль. У його соняшнику були такі великі «капелюшки», що всі милувалися цією культурою. І якби не ворони, то він зібрав би мінімум 25 ц/га, а так — лише 18. І це без зрошення! А чому насіння з’їли ворони? В агрофірми, яка поруч посіяла соняшник за традиційною технологією, соняшникові «капелюшки» були настільки маленькі, що птахи із них падали. Звичайно ж, вони обрали соняшник мого друга. Вважаю, великі агрофірми не хочуть займатися «ноу-тілл»-технологією, тому що їхня мета — швидкі гроші. Щоб працювати по «нулю», треба любити землю, набагато простіше — виорав, посіяв, зібрав.

Яка цього року у Вас урожайність вирощуваних культур?
— Соняшнику зібрав 35–36 ц/га, кукурудзи — на деяких полях по 120, на інших — по 62 ц/га. У сусідів, котрі працюють плугами, результати такі самі, але добрив вони вносили більше. Через рік-два по всіх культурах розраховую отримати набагато вищий урожай.
Яка техніка Вам потрібна для роботи по «нулю»? Чи багато коштів витратили на її придбання?
 — Техніки для «ноу-тіллу» треба менше: немає плугів, культиваторів. Я придбав дві сівалки: пневматичну «Джон Дір» — для технічних культур і аргентинську «Супер Вальтер» — для зернових, також комбайн, обприскувач, КАМАЗ. Техніка коштує дорого: сівалка «Супер Вальтер» — 1 млн грн, а «Джон Дір» обійшлася у 65 тис. дол. Тому, якщо у фермера небагато землі, не кожен зможе дозволити такі покупки.

Багатьох із тих, хто думає про перехід на «ноу-тілл», лякають проблеми із бур’янами. А у Вас як щодо засміченості полів?
— Рано навесні вношу гербіциди (в основному, Раундап), а потім, через два тижні, сію, через пару днів — знову гербіциди. Після цього, якщо є потреба, то застосовую так звані страхові препарати. Обираю гібриди соняшнику, стійкі до гербіцидів Євро-Лайтнінг або Експрес. І — жодних бур’янів. Стосовно сої, то під неї багато «хімії» не треба. Загалом у  перші роки вирощування гербіцидів може бути й більше, але потім, через три-чотири роки, якщо правильно дотримуватися технології, потреба у їхньому внесенні значно зменшується: мульча перешкоджає росту бур’янів. Набагато менше потрібно і добрив — працює біологічна маса (черв’яки, мікроорганізми), яка є у землі.

Чи були у Вас помилки, від яких хотіли б застерегти інших фермерів?
— Звісно, помилок вистачає. За нульовою технологією все потрібно робити вчасно. Наприклад, я нерідко позичав свою сівалку сусідам, котрі працюють за традиційною технологією. І траплялось так, що треба самому негайно сіяти, але сівалку не можу забрати — там ще не закінчили роботи. У результаті у мене земля пересихає і висіяти вже неможливо. Тому вирішив: доки сам не закінчу посівну, у борг техніку нікому не даватиму.

Розкажіть про свої найбільші проблеми.
— Найбільша біда у тому, що орендовані поля доступні для всіх. Люди не розуміють, що таке «ноу-тілл». Для них, якщо земля незорана, то по ній можна їздити, викидати сміття, розвертатися тракторами, полювати зайців. Я запитую: чому їздите моїм полем? Відповідають — так воно ж необроблене, ти ж його ще оратимеш. Та що кому до того, оратиму його чи ні? На жаль, у людей дуже низький рівень культури, тому вони не поважають працю інших. З’ясовувати стосунки даремно: щось скажеш, ще й погрожують, мовляв, ми тобі трактора спалимо. А ще страшно, коли випалюють посадки — трава суха, і вогонь дуже швидко поширюється на поля. Одного разу таким чином повністю знищили одне моє поле. Вже почала накопичуватись біомаса, з’явилась мульча — і за кілька годин нічого не стало. Бо хтось кинув сірника. Приїхав на знівечене поле, побачив, стало гірко від розпачу, але виправити ситуацію вже неможливо.
На мою думку, «ноу-тілл» має стати загальнодержавною технологією. Якщо держава дбає про збереження землі для наступних поколінь, то треба прийняти закон про перехід усіх агровиробників на цю прогресивну технологію. Розробити програму, визначити систему стимулів як для аграріїв, так і для підприємств, які випускатимуть техніку для обробітку землі за цією технологією. Адже «ноу-тілл» — єдиний спосіб не тільки полегшити працю аграріям, водночас збільшивши їхній прибуток, але й залишити для своїх дітей та онуків живу землю.