Аг­ро­номічні ігри: ек­с­пе­ри­мен­туємо, але без фа­на­тиз­му

Завітавши в одне із господарств Черкащини, нам випадково вдалося «підслухати» переговори менеджера однієї зі світових компаній безпосередньо із керівником (щоправда, ми застали кінець цих перемовин). Мова йшла про закупівлю насіння на аграрний сезон 2016 року.

Г. Жолобецький
g.zholobetskiy@univest-media.com

Керівник — ме­не­д­же­ру: Ти ж сам ба­чив, що цьо­го ро­ку (2015) гібри­ди ва­шої ком­панії да­ли вро­жай по 8 т, а «мої» на цьо­му са­мо­му полі — по 13 т.
Ме­не­д­жер — керівни­ку: То що, на на­ступ­ну посівну хоч 500 мішків (посівних оди­ниць) бе­ре­те?   
Керівник — ме­не­д­же­ру: 500 — ні, а от мішків 50 візьму, ку­ди вас подіти, ад­же та­ких, як ви, ба­га­то — щод­ня приїжджаєте, уп­ро­шуєте «ку­пи» та «ку­пи», а ніхто нор­маль­но­го насіння так і не за­про­по­нує…   
Це бу­ла йо­го ос­тан­ня фра­за. Ос­­кільки, очіку­ю­чи на прий­ом, на по­розі вже сто­я­ли ми, то керівник поспіхом по­про­щав­ся із ме­не­д­же­ром та, при­вітав­шись із на­ми, за­про­сив нас до кабіне­ту. Та все ж по­дум­ки він усе ще за­ли­шав­ся «у роз­мові» з ме­не­д­же­ром. Далі йо­го емоції та­ки не втри­ма­ли­ся в ре­жимі «внутрішньої вібрації», і він ви­пу­с­тив їх, як джи­на із пляш­ки. Тож на нас вих­люп­нув­ся га­ря­чий потік інфор­мації, до­б­ря­че заміша­ної на обу­ренні.   
— Ви уяв­ляєте, висіяв цьо­го ро­ку їхні гібри­ди ку­ку­руд­зи, во­ни да­ли по 8 т з гек­та­ра, а «мої» гібри­ди да­ли в та­ких са­мих умо­вах на п’ять тонн більше! Так він мені про­по­нує один мішок за 90 євро, а мені при­во­зять по 65 євро. Тож різни­цю мо­же­те самі по­ра­ху­ва­ти — за уро­жайністю та ціною. За що пе­ре­пла­чу­ва­ти?!   
Ад­же від чо­го за­ле­жить якість насіння? Пра­виль­но — від батьківських форм. Про­бле­ма у нас в Ук­раїні із ви­роб­ництвом насіння в то­му, що за рік йо­го ви­роб­ни­ки, всі як один, хо­чуть ста­ти мільйо­не­ра­ми — по­насіюють, а да­ти йо­му ра­ду не мо­жуть.
Хто б там що не го­во­рив мені, але все од­но у на­ших насінниць­ких гос­по­дар­ст­вах про­сто­ро­ва ізо­ляція по­ру­шує­ться, повністю ви­да­ли­ти во­лоть на ку­­ку­рудзі до її цвітіння все од­но за­зви­чай не всти­га­ють… На­прикінці, звісно, от­ри­му­ють не­по­га­не гібрид­не насіння, кра­ще за вітчиз­ня­ну се­лекцію, але чо­мусь за якістю во­но не­до­тя­гує до євро­пейсь­ко­го рівня. В Європі ж площі полів знач­но менші, ніж у нас в Ук­раїні, тож се­лекційний кон­троль, на­пев­но, ве­деть­ся якісніше.
Два ро­ки то­му ми із однією відо­мою ком­панією ук­ла­ли до­говір, що во­ни на моєму полі пло­щею 200 га висіють батьківські лінії со­няш­ни­ку для от­ри­ман­ня гібрид­но­го насіння для по­даль­шої ре­алізації. Потім зібра­ли во­ни ці гібри­ди, про­ве­ли очи­щен­ня, за­па­ку­ва­ли у фірмові мішки та за­ли­ши­ли мені партію на ре­алізацію. Пер­шо­го ро­ку ще якось ішли про­дажі — про­да­вав в ос­нов­но­му знай­о­мим ко­ле­гам, які теж зай­ма­ють­ся аг­робізне­сом. На дру­гий рік аб­со­лют­но всі відмо­ви­ли­ся від та­ко­го «якісно­го» насіння.   
   
«Про­по­зиція»: А звідки Вам при­во­зять насіння за ниж­чою ціною та ще й за по­каз­ни­ка­ми вро­жай­ності чи не на 50% більши­ми?
Керівник: Є у ме­не в Польщі один хо­ро­ший знай­о­мий — теж фер­мер. Він об­роб­ляє пло­щу близь­ко 1 тис. га. У місце­во­го дис­три­бу­то­ра він за­мов­ляє собі насіння, а за­од­но і мені (мішок насіння ку­ку­руд­зи там ко­ш­ту­вав ми­ну­ло­го се­зо­ну 55 євро). Потім дру­гий мій то­ва­риш, який меш­кає у Рівно­му, за­би­рає моє за­мов­лен­ня та при­во­зить у моє гос­по­дар­ст­во мікро­ав­то­бу­сом. За до­став­ку од­но­го мішка із насінням бе­ре 10 євро. Тож вартість однієї посівної оди­ниці ку­ку­руд­зи мені обійшла­ся у 65 євро.
   
«Про­по­зиція»: Ви за­во­зи­те тільки насіння ку­ку­руд­зи, чи, мож­ли­во, ще якесь?
Керівник: Три ро­ки то­му (2012), я завіз два мішки ози­мо­го ріпа­ку, сор­то­во­го (не гібрид­но­го) насіння су­пе­р­еліти. Висіяв на площі 2 га для розмно­жен­ня і 2013-го змо­ло­тив. Так, уже на се­зон 2014-го я висіяв цей сорт у се­бе на площі 150 га, ре­ш­ту насіння про­дав своїм най­кра­щим знай­о­мим. У 2014-му вро­жайність ози­мо­го ріпа­ку в ме­не ста­но­ви­ла 6 т, у моїх ко­лег, яким про­дав насіння, мен­ше 5 т не бу­ло. Після цьо­го во­ни го­тові бу­ли в ме­не ви­ку­пи­ти все до насіни­ни, ад­же во­ни за ро­ки гос­по­да­рю­ван­ня більше 4 т ніко­ли не от­ри­му­ва­ли. Що­прав­да, гу­с­то­ту рос­лин сортів ріпа­ку потрібно збільшу­ва­ти до 800–850 тис. га, тоді як для гібридів ця нор­ма — 500 тис.   
       
«Про­по­зиція»: А вза­галі, як­що порівню­ва­ти сор­ти ріпа­ку із гібри­да­ми, то що кра­ще ви­ро­щу­ва­ти — сор­ти чи гібри­ди?       
Керівник: У 2015 році я висіяв ози­мий ріпак на площі 250 га, із яких ча­ст­ка під гібри­да­ми ста­но­ви­ла 100 га, ре­ш­та — сор­то­ве насіння. У період ве­ге­тації аб­со­лют­но вся пло­ща, яка бу­ла засіяна гібри­да­ми, за­зна­ла силь­но­го ура­жен­ня фо­мо­зом, унаслідок чо­го рос­ли­ни по­ча­ли «ви­па­да­ти». На 1 м2 на­ра­хо­ву­ва­ло­ся 12–15 шт. здо­ро­вих рос­лин. Я вирішив цю пло­щу пе­ре­дис­ку­ва­ти, ад­же, самі ро­зумієте, про яке по­даль­ше ви­ро­щу­ван­ня мо­же йти мо­ва…
І са­ме в цей час приїжджає до ме­не пред­став­ник ком­панії, який про­дав мені це гібрид­не насіння, і, відсто­ю­ю­чи йо­го якість, по­чи­нає пе­ре­ко­ну­ва­ти, що нічо­го ще не втра­че­но. Зре­ш­тою про­по­нує та­ку уго­ду (по суті, парі): як­що я за­ли­шаю ці посіви, він на­далі сам «ве­де» їх, а після зби­ран­ня вро­жаю віддає мені 3 т з гек­та­ра, як­що ж уро­жайність бу­де ви­ща — різни­цю він за­би­рає собі, а як­що мен­ша — ком­пен­сує ви­т­ра­ти не­по­га­ною зниж­кою на прид­бан­ня насіння  на на­ступ­ний рік за за­мов­лен­ня відповідної партії насіння.
Я по­го­див­ся, ад­же втра­ча­ти бу­ло вже нічо­го, тож по­ра­ху­вав, що 3 т з гек­та­ра та по 9 тис. за тон­ну — хо­ча б окуп­лять­ся ви­т­ра­ти. У кінці се­зо­ну ми от­ри­ма­ли вро­жайність гібрид­но­го насіння 3,6 т/га — це за­вдя­ки то­му, що рос­ли­ни, які за­ли­ши­ли­ся, ма­ли до­б­ре гілку­ван­ня, а от­же, ут­во­ри­ли більшу кількість стручків. Та са­ма пло­ща, що бу­ла засіяна сор­то­вим насінням, не бу­ла по­шко­д­же­на фо­мо­зом, ад­же сор­ти, як на ме­не, ви­я­ви­лись стійкіши­ми за гібри­ди.    
Та­кож що­ро­ку висіваю со­няш­ник: як­що вро­жайність гібридів, прид­ба­них в Ук­раїні, ста­но­вить у се­ред­нь­о­му
3,2–3,5 т/га, то справжні євро­пейські гібри­ди за­без­пе­чу­ють на 900 кг більшу вро­жайність.           

«Про­по­зиція»: І скільки років Ви вже зай­маєте­ся та­ким «по­ста­чан­ням» євро­пейсь­ко­го насіння для своїх по­треб?
Керівник: Із 2007-го ро­ку. Спер­шу це бу­ла ку­ку­руд­за, че­рез па­ру років, ко­ли я по­ба­чив суттєву різни­цю у вро­жай­ності, по­чав за­во­зи­ти со­няш­ник, потім — ріпак та ози­му пше­ни­цю.   

«Про­по­зиція»: А до євро­пейсь­ко­го насіння за­сто­со­вуєте, відповідно, євро­пейські тех­но­логії?
Керівник: На сьо­годні май­же всі євро­пейські — та, я б ска­зав, у ціло­му світові тех­но­логії уже не один рік впро­ва­д­жу­ють­ся в Ук­раїні. Але я, як і більшість аг­ро­ви­роб­ників, про­во­д­жу різні досліди із ви­ро­щу­ван­ня куль­тур.
Так, на­при­клад, ек­с­пе­ри­мен­тую з ози­мою пше­ни­цею. У зв’яз­ку зі зміною кліма­ту у бік по­тепління зи­ма в на­ших кра­ях ста­ла більш пізньою та змісти­ла­ся ближ­че до но­во­го ро­ку. То­му ба­га­то аг­ро­ви­роб­ників прак­ти­ку­ють пізні стро­ки висіву ози­мих. На­стан­ня зи­ми хоч і «змісти­ло­ся», але ж що­ро­ку не вга­даєш із по­го­дою, то­му я по­чи­наю висіва­ти пше­ни­цю у пе­ревірені прак­ти­кою стро­ки — 10 ве­рес­ня. Ви­ро­щую сор­ти іно­зем­ної се­лекції Са­му­рай та Ак­тер. Мені во­ни по­до­ба­ють­ся тим, що до­б­ре ку­щать­ся. За­кла­даю кілька варіантів посівів: 100 га висіваю із гу­с­то­тою 2 млн рос­лин на гек­тар, ще 100 га — 3,5 мнл, і на­ступні — 4,5 млн шт./га. Висіван­ня на ос­танній площі при­па­дає на кінець ве­рес­ня. Там, де гу­с­то­та рос­лин ста­но­ви­ла 2 млн шт., ко­ефіцієнт ку­щен­ня ста­но­вив 1:8, тоб­то вісім ре­про­дук­тив­них сте­бел. На цих посівах рос­ли­ни ут­во­рю­ва­ли ко­лос за­вдовжки до 30 см, усе зер­но бу­ло круп­ним та ви­пов­не­ним. Уро­жай 2015 ро­ку ста­но­вив на та­ких посівах 82 ц/га у пе­ре­ра­хун­ку на стан­дарт­ну во­логість. Де гу­с­то­та посівів бу­ла 3,5 млн рос­лин, сфор­му­ва­лась уро­жайність та­кож на рівні 8 т. А на площі із гу­с­то­тою висіву 4,5 млн шт. от­ри­мав уро­жайність 6–6,6 т/га.
До то­го ж на посів із мен­шою гу­с­то­тою рос­лин я вніс 100 кг/га аміач­ної селітри по мерз­ло­та­ло­му грун­ту та 100 кг/га кар­баміду. За­гу­щені посіви (4,5 мнл/га) я піджи­вив уне­сен­ням 200 кг аміач­ної селітри, 100 кг суль­фа­ту амонію та 200 кг кар­баміду. Тож за ре­зуль­та­та­ми от­ри­ма­но­го вро­жаю зро­бив вис­но­вок, що пше­ни­цю мож­на висіва­ти із більшою гу­с­то­тою, але в оп­ти­мальні стро­ки, оскільки во­на має більше ча­су для то­го, щоб роз­ку­щи­ти­ся. За пізніх строків висіван­ня куль­ту­ри рос­ли­нам для нор­маль­но­го рос­ту та роз­вит­ку вже не ви­с­та­чає теп­ла, оскільки зни­жується до­бо­ва тем­пе­ра­ту­ра. Як­що ж осінь бу­де із міну­со­ви­ми тем­пе­ра­ту­ра­ми, то та­ка пше­ни­ця піде у зи­му ос­лаб­ле­ною, бо не змо­же до­б­ре роз­ку­щи­ти­ся. Це що­до дослідів з ози­мою пше­ни­цею.
Та­кож два ро­ки ек­с­пе­ри­мен­ту­вав із «дру­гим» уро­жаєм. Так, після об­мо­ло­чу­ван­ня ози­мо­го яч­ме­ню, стро­ки яко­го при­па­ли у 2015-му на 15 лип­ня, я відра­зу висівав греч­ку на площі 60 га та сою — 40 га, щоб от­ри­ма­ти до­дат­ко­вий при­бу­ток ще в по­точ­но­му році.
Для цьо­го потрібно (на­при­клад, як­що ви висіваєте сою) об­ра­ти ранній, або уль­т­ра­ранній сорт, щоб куль­ту­ра до при­мо­розків ус­тиг­ла сфор­му­ва­ти вро­жай. Так, я висівав сорт Ан­нуш­ка. По­за­ми­ну­ло­го (2014) ро­ку відра­зу після зби­ран­ня ози­мо­го яч­ме­ню за кілька днів ви­па­ла по­ло­ви­на місяч­ної нор­ми опадів. Тож я тоді і вирішив після яч­ме­ню висіяти 10 га сої — щоб по­ди­ви­ти­ся, що із цьо­го вий­де. І та­ки вий­ш­ло! Во­се­ни я зібрав сою уро­жайністю 2,2 т, а це — се­ред­ня уро­жайність по Ук­раїні на сьо­годні.
На­дих­нув­шись успіхом, 2015-го, як я вже го­во­рив, «за­ря­див» сою на площі 40 га. Ду­мав, збе­ру на та­ко­му са­мо­му рівні. Але фак­тич­но вий­шов на собівартість — уро­жайність її ста­но­ви­ла 10 ц/га. Як то ка­жуть, раз на раз не при­па­дає: від мо­мен­ту зби­ран­ня по­пе­ред­ни­ка (яч­ме­ню) по ве­ре­сень не ви­па­ло ні міліме­т­ра опадів, і соя дов­го «сиділа» у грунті. От­ри­мані схо­ди бу­ли до­сить кволі. До речі, вод­но­час із висівом я вно­шу один цент­нер діамо­фо­с­ки. Нор­ма висіву ста­но­ви­ла 900 тис./га.
 Пе­ред висівом насіння в обов’яз­ко­во­му по­ряд­ку про­тру­юю фунгіцид­но-інсек­ти­цид­ним про­труй­ни­ком. Що сто­сується бо­роть­би із бур’яна­ми, то грун­тові гербіци­ди не слід за­сто­со­ву­ва­ти, то­му що в грунті бра­кує во­ло­ги і їхня ефек­тивність май­же ну­ль­о­ва. У період ве­ге­тації куль­ту­ри див­лю­ся по си­ту­ації. Так, я за­сто­со­ву­вав Ба­за­г­ран та Хар­моні. Об­при­с­ку­ван­ня потрібно про­во­ди­ти вве­чері, до ви­па­дан­ня ро­си, — за та­ко­го вне­сен­ня рос­ли­ни сої більш-менш м’яко ви­т­ри­му­ють гербіцид­ний стрес. Хво­ро­би два ро­ки поспіль на після­укісній сої не про­яв­ля­ли­ся, то­му і фунгіцидів не за­сто­со­ву­ва­ли. Та­кож без де­си­кації сої не обійти­ся — її про­ве­ден­ня обов’яз­ко­ве.
   
«Про­по­зиція»: Які по­ра­ди Ви мо­же­те да­ти що­до ви­бо­ру насіння та от­ри­ман­ня двох уро­жаїв за рік?
Керівник: Що­до ви­бо­ру насіння по­льо­вих куль­тур, то моя дум­ка та­ка: со­няш­ник, ози­мий ріпак та цу­к­рові бу­ря­ки — тут не­має із чо­го ви­би­ра­ти: од­но­знач­но — ли­ше іно­зем­на се­лекція. Більшість аг­ро­ви­роб­ників, як пра­ви­ло, ки­да­ють­ся із од­них край­нощів у другі, вирішив­ши ви­ро­щу­ва­ти тільки най­рен­та­бельніші куль­ту­ри. При­клад ос­танніх років по­ка­зує, що це соя та со­няш­ник. Але я ви­ро­щую та­кож цу­к­рові бу­ря­ки на площі 250 га, і по­ки що най­при­бут­ковішої куль­ту­ри впро­довж ос­танніх двох років я не ба­чу. Скажіть, будь ла­с­ка, яка куль­ту­ра (окрім овочів) на сьо­годні мо­же да­ти при­бу­ток 40 тис. грн із од­но­го гек­та­ра? І це при то­му, що ви­ро­ще­ну про­дукцію ми здаємо на пе­ре­роб­ку. Ніяка! Хо­ча і за ви­роб­ни­чи­ми ви­т­ра­там во­на не­де­ше­ва — близь­ко 20 тис./га.
А що­до зер­но­вих ко­ло­со­вих та ку­ку­руд­зи — тут справді є не­по­гані сор­ти та гібри­ди, які мо­жуть да­ти вро­жайність на рівні справжніх євро­пейсь­ких, але ж во­ни по­тре­бу­ють спри­ят­ли­вих по­год­но-кліма­тич­них умов, а їх ми маємо один раз на п’ять років. То ж і ви­хо­дить, що вітчиз­няні сор­ти та гібри­ди — ви­со­ко­в­ро­жайні, але не зовсім стабільні.       
Що сто­сується от­ри­ман­ня двох уро­жаїв на рік ска­жу так: висіван­ня після­укісних посівів — це сво­го ро­ду ек­с­пе­ри­мент, а він бу­ває як вда­лим, так і не­вда­лим. То­му аг­ро­ви­роб­ни­ки по­винні бу­ти завжди го­тові до то­го, що не всі ек­с­пе­ри­мен­ти ви­прав­до­ву­ють сподіван­ня, і трап­ляється, що ви­т­ра­чені ко­ш­ти мо­жуть бу­ти про­сто «за­ко­пані» в зем­лю. Як­що ж під час зби­ран­ня ози­мих ви­па­ли опа­ди, то сіяти мож­на без сумнівів, але й без фа­на­тиз­му… У вся­ко­му разі, навіть як­що вро­жай не встиг­не дозріти, над­зем­на ма­са бу­де до­б­рим си­де­ра­том, і зем­ля обов’яз­ко­во віддя­чить вам на­ступ­но­го ро­ку.