Система захисту ярої пшениці від шкідників і хвороб

За висловом колишнього віце-президента США, автора екологічного бестселера “Земля в рівновазі. Екологія і людський дух” Альберта Гора, “битва за те, щоб вирвати у землі достатню кількість продовольства, завжди була основним клопотом людського роду”. Від себе додамо: не тільки вирвати, а й довести до збирання. Особливо це актуально для зернових культур узагалі й для ярої пшениці зокрема. Виграємо ми цю “битву” чи ні — остаточно залежить від того, як буде захищено посіви.

Результати “битви” за врожай, як і результативність справжніх бойових дій, краще бачаться лише з відстані. І як у справжніх бойових діях, дуже велике значення має тактика: від яких об’єктів і чим захищати пшеницю — основний економічний потенціал нашого сільського господарства. Це залежить від фітосанітарної обстановки та асортименту наявних засобів, системі захисту ярової пшениці. Саме допомогти виробничникам розібратися в масиві сучасних пестицидів, рекомендованих для застосування на ярій пшениці, висвітлити слабкі та сильні сторони сучасного асортименту, нагадати певні технологічні “хитрощі” системи захисту ярої пшениці, а також особливості біології основних шкідників та хвороб і є метою нашої статті.

Біологічні особливості основних шкідників
Поміж величезної кількості шкідників зернових колосових, а, нагадаємо, зареєстровано їх понад 300 видів, ярій пшениці в Україні найбільше шкодять: шкідлива черепашка, хлібна жужелиця, хлібні жуки, п’явиця, пшенична, шведська й гессенська мухи, злакові попелиці, озима та зернова совки й пшеничний трипс.
Наведемо біологічні особливості деяких із них.
П’явиця червоногруда — Oulema melanopus L. Зимують жуки в грунті на глибині 3–5 см, на полях зернових культур або в травостої. Навесні вони виходять наприкінці квітня — на початку травня й розселяються в пошуках кормових рослин. На пшениці жуки прогризають листя, утворюючи видовжені отвори. Самки відкладають яйця на нижньому боці листків ланцюжком уздовж жилок. Період яйцекладки триває понад місяць, а ембріональний розвиток — приблизно два тижні. Личинки шкідника вкриті зеленувато-бурим слизом, який захищає їх від пересихання. Розвиваються вони теж два тижні, виїдаючи м’якоть листка вздовж жилок, а потім заляльковуються в грунті на глибині 2–3 см у спеціальній комірці. Через тривалий період льоту й розтягнутий період яйцекладки жуки та личинки пошкоджують рослини від фази кущіння до початку колосіння. Лялечка розвивається близько 14 діб. Молоді жуки виходять на поверхню грунту й живляться на рослинах, але більшість їх залишається в грунті до весни наступного року. В Україні протягом року розвивається одна генерація.
П’явиця синя — Oulema lichenis Voet. Цикл розвитку шкідника майже такий самий, як у п’явиці червоногрудої, але личинки заляльковуються безпосередньо на рослинах. Зимують імаго в рослинній підстилці, траві, соломі на глибині до 5 см. Навесні, після виходу, живляться дикими та культурними злаками, пошкоджуючи й сходи ярих зернових. Характер пошкоджень тотожний із попереднім видом. Період відкладання яєць триває від 34 до 75 діб. Протягом року розвивається одне покоління.
Хлібна жужелиця мала — Zabrus tenebrioides Goeze. Зимують переважно личинки, рідше жуки. Навесні личинки починають живитися вже за температури 7…8°С і роблять це в середньому п’ять-сім тижнів, після чого вони заляльковуються. Розвиток шкідника на стадії лялечки триває 12–25 діб. Виходять жуки протягом травня-червня. Живляться вони зернами дикорослих злаків. Імагінальне живлення триває, залежно від зони, до кінця червня (Степ) або липня (Лісостеп), після чого жуки зариваються в грунт на глибину 25–40 см, де перебувають у стані діапаузи до кінця серпня — початку вересня. У хлібних злаків жуки поїдають зерно (багато зерна вони й витрушують під час переміщення колосом). Яйця відкладають із половини липня до кінця вересня в грунт на глибину 3–50 см. Основна маса жуків після відкладення яєць гине. Личинки відроджуються з половини вересня до початку жовтня. Живляться вони сходами озимини, об’їдаючи листя, причому живлення триває навіть під сніговим покривом. Часто личинки затягують листя до нірок, у яких живуть, де й живляться ним. Після перезимівлі личинки відновлюють живлення на посівах озимих до заляльковування.
Клоп шкідлива черепашка — Eurygaster integriceps Put. Зимують дорослі особини під опалим листям у лісових масивах і лісосмугах. Навесні, коли настил прогрівається до 16…17°С, клопи виходять на поверхню. Масовий переліт на посіви пшениці починається, якщо протягом трьох-п’яти діб денна температура повітря утримується на рівні 18…19°С. Через п’ять-дванадцять діб після заселення посівів самки починають відкладати яйця, процес триває протягом усього їхнього життя (до кінця червня — початку липня). Яйця розміщують у два ряди на листках колосових зернових, бур’янів, на рослинних рештках і грудочках грунту. Ембріональний розвиток триває від шести до двадцяти діб і залежить від температури та вологості повітря. Личинки першого віку не живляться, цей процес починається з другого віку й поступово зростає з проходженням стадії личинки. Найбільшої шкоди завдають личинки старших віків і клопи нового покоління, в яких цикл розвитку може завершитися тільки в разі живлення зерном. Якщо розвиток шкідника не закінчується до збирання врожаю, то й личинки та імаго можуть “доїдати” під валками на падалиці. Переселення черепашки в місця зимівлі починається в період збирання озимих або відразу після нього. Довго вони можуть затриматися і у валках пшениці в полі, а за прохолодної погоди — й просто на стерні, де живляться падалицею. Переселяються клопи й на ярі культури, навіть на кукурудзу. Клопи, які накопичили достатню для зимівлі кількість жирових запасів, мігрують на місця зимівлі, де ховаються до весни під підстилкою в розпушеному шарі грунту.
Хлібний жук — Anisoplia austriaca Hrbst. Жуки літають із кінця травня до початку серпня. Через два тижні після виходу починається відкладення яєць, які самка розміщує невеликими купками в грунті на глибині 10–15 см. Через три тижні з яєць виходять личинки, що живляться перегноєм. Протягом літнього періоду личинки раз-двічі линяють і живляться коренями (особливо личинки старших віків, які істотно шкодять зерновим). Восени вони ховаються в грунт на глибину 36–80 см, а навесні знову підіймаються у верхні шари грунту, де в другій половині травня — в червні утворюють спеціальну комірку (на глибині 10–15 см), в якій заляльковуються. Стадія лялечки триває до 14 діб, після чого назовні виходить жук. У багатьох місцевостях, зважаючи на дворічний цикл розвитку шкідника, через рік бувають льотні роки, що характеризуються підвищеною чисельністю.
Гессенська муха — Mayetiola destructor Say. Зимують личинки на сходах озимих, а також на дикорослих злаках. Восени більша частина личинок закінчує живлення та утворює несправжні кокони, в яких зимує. Життєздатними є мухи, що виходять за температури 14°С. Саме тоді вони спаровуються й відкладають яйця. Самка живе п’ять-сім діб і відкладає за цей час близько 500 яєць ланцюжком на верхньому боці листкової пластинки. Для розвитку яєць потрібна температура на рівні 16…24°С. Ембріональний розвиток у цих умовах триває дві-три доби, личинки, що відродилися, через п’ять-шість годин проникають за піхву листка. Розвиток личинок триває чотири-шість діб. Личинка перебирається в піхву листка й присмоктується до стеблини: на молодих рослинах — поблизу основи стебла, згодом — у міжвузлях нижніх, середніх і верхніх ярусів. На ярій пшениці та ячмені личинки першого покоління розвиваються на сходах, а другого — на рослинах у період виходу в трубку. В циклі розвитку гессенської мухи велике значення має діапауза, яка особливо чітко буває виражена в личинок першого покоління. Оскільки погодні умови літнього періоду часто бувають несприятливими для розмноження виду, інтенсивність льоту мухи восени визначається запасом діапаузуючих личинок першого покоління. Отже, що більше личинок першого покоління впало в діапаузу, то інтенсивніше розвиватиметься осіннє покоління.
Сіра зернова совка — Apamea anceps Schiff. Зимує гусінь останнього віку в грунті на глибині 5–10 см у земляних коконах, які зсередини викладені павутиною. Навесні, наприкінці квітня, за середньодобової температури 3…9°С, гусінь виходить із місць зимівлі, живиться сходами бур’янів і культурних злаків протягом семи-дев’ятнадцяти діб, а потім заляльковується в земляному коконі або просто в грунті на глибині 2–6 см. Розвиток лялечки триває 25 діб. Літають метелики в травні-червні, тривалість їхнього життя — приблизно два тижні. Для утворення повноцінних статевих продуктів метеликам потрібне додаткове живлення вуглеводами — нектаром квітуючої рослинності. Через чотири-сім діб після вильоту самки починають відкладати яйця на колоссі злаків, розміщуючи їх колосковими лусками, або на зав’язь кладками по 10–25 штук. Ембріональний розвиток триває один-два тижні. Гусінь першого віку живиться всередині зав’язі, а потім всередині зерна, що формується, невеликими групами або поодиноко. Починаючи з четвертого віку, гусінь живиться на зерні відкрито вночі, ховаючись удень за пазухами листя та у верхньому шарі грунту.

Основні хвороби ярої пшениці
Кількість збудників хвороб, зафіксованих на ярій пшениці, надзвичайно велика, тому, не вдаючись у деталі хитросплетінь біологічних циклів, дуже побіжно розглянемо лиш основні їхні групи.
Сажкові. Збудники сажкових захворювань ярої пшениці (твердої, карликової, летючої, стеблової) — базидіальні гриби, які уражують різні, але найчастіше генеративні органи рослин. Темного забарвлення ураженим місцям надає величезна кількість темнозабарвлених теліоспор, які часто називають сажковими спорами. У деяких видів (тверда сажка) спори перебувають у сажкових мішечках — в оболонці зернівки. Зараження рослин відбувається через проросток насінини, у фазі квітування — через канали маточки та стінки молодої зав’язі, через стебло на поверхні грунту тощо.
Іржасті. Ця група захворювань ярої пшениці (стеблова, бура листкова та жовта іржа) теж спричиняється базидіальними грибами, повний цикл розвитку яких проходить на двох видах рослин. Шкодочинність іржастих хвороб полягає в зниженні зимостійкості рослин унаслідок “перевитрати” вуглеводів і порушення цілісності тканин. Стеблова іржа здебільшого уражує стебла ярої пшениці, порушуючи транспортування пластичних речовин рослиною. Бура іржа спричиняє передчасне всихання листя та порушення фотосинтезу.
Кореневі гнилі. Причина появи — гриби. Уражуються первинні та вторинні корені, підземне міжвузля та основа стебла, внаслідок чого рослини гинуть на стадії проростання насіння, появи сходів, трубкування та цвітіння, а також відмирають продуктивні стебла та утворюється порожнє колосся. Залежно від збудників, розрізняють звичайну, офіобольозну, фузаріозну й церкоспорельозну кореневі гнилі. Джерелами інфекції можуть бути: уражене зерно, рослинні рештки та інфекція в грунті.
Септоріоз. Спричиняється грибами. Уражуються листя, листкові піхви, стебла та колосся. Ураження пшениці збудниками септоріозу зумовлює зміни фізіолого-біохімічних процесів, зменшує вміст хлорофілу, впливає на якість насіння. Іноді захворювання може спричинити безпліддя колоса. Основні джерела інфекції — уражене листя, рослинні рештки та насіння, а додаткові — бур’яни й культурні злакові трави.
Борошниста роса. Захворювання спричиняється сумчастим грибом. Уражуються листя, стебла, листкові піхви, іноді колосся. Проявляється у вигляді білого павутинного нальоту, який згодом набуває борошнистої консистенції й утворює щільні валоподібні подушечки. Інфекція поширюється восени та навесні за допомогою сумчастого й конідіального спороношення від рослини до рослини. Може зберігатися на падалиці. Шкодочинність полягає насамперед у зменшенні асиміляційної поверхні листя та руйнації хлорофілу. За сильного ураження рослин уповільнюються кущіння та колосіння, але прискорюється достигання. Пізні посіви ярих уражуються сильніше. Розвиток борошнистої роси призводить до зменшення кількості та маси зернівок, при цьому втрати врожаю можуть сягати 30 відсотків.

Аналіз асортименту хімічних препаратів
Система захисту ярової пшениці. Не зупиняючись детально на протруєнні, тільки зазначимо, що на ярій пшениці зареєстровано 28 протруйників фунгіцидної дії (на основі 20 діючих речовин) і один — інсектицидної. Цікаво, що з 28 торгових фунгіцидних протруйників 12 “побудовано” на комбінації різних діючих речовин, що, відповідно, забезпечує ширший спектр дії цих препаратів щодо цільових об’єктів. Жаль, що інсектицидним протруйником є лише Круїзер 350 FS, 35% т.к.с. Така ситуація на ринку може мати негативні наслідки, а саме: або через брак рекомендованого препарату чи високу його вартість зерно протруюватимемо абичим, або ж обходитимемося лише фунгіцидами, й грунтові шкідники та шкідники сходів матимуть змогу досхочу поласувати нашими рослинами. Можливий інший сценарій розвитку подій: стрімко зросте кількість підробок під такий конче потрібний препарат. Як наслідок, знову ж таки втратить господар, бо жодна підробка не буває якісною. Все це наводить на думки щодо потреби оптимізації структури асортименту хімічних засобів, пошуку тієї “золотої середини”, яка задовольнила б і виробників “хімії”, і господарників.( система захисту ярої пшениці)
Ознайомившись уважно з асортиментом інсектицидів, можна зробити один цікавий висновок: у ньому абсолютно немає препаратів проти грунтових шкідників, причому будь-яких — і гранульованих для внесення в грунт, і протруйників для обробки насіння (адже єдиним препаратом інсектицидної дії, зареєстрованим у цьому сегменті, та й то на озимій пшениці, є Круїзер 350 FS, 35% т.к.с., на основі тіаметоксаму, 350 г/л, що, звичайно, важко назвати асортиментом). У 24 торгових марках, зареєстрованих на ярій пшениці, “задіяно” 16 діючих речовин як окремо, так і в композиціях. Є і “хіти” асортименту: діючі речовини, на основі яких зареєстровано кілька продуктів. Це, насамперед, диметоат, 400 г/л, на основі якого зареєстровано абсолютно аналогічні препарати Акцент, 40% к.е., Бі-58 новий, 40% к.е., та Біммер, 40% к.е.; Діазинон, 600 г/л, — Дамаск, 60% в.е., Діазинон, 60% к.е., Діазол 60, 60% в.е.; Альфа-циперметрин, 100 г/л, — Блискавка, 10% к.е., Альфагард 100, 10% к.е., Фастак, 10% к.е.; хлорпірифос, 480 г/л, — Драгун, 48% к.е. та Піринекс 48, 48% к.е. Повторювана також композиція хлорпірифос, 500 г/л, + циперметрин, 50 г/л, на основі якої є два препарати: Нурел Д, 55% к.е. та Кілер, 55% к.е. Щодо препаратів-аналогів, то слід зауважити: незважаючи на повну чи майже повну ідентичність, реєструють їх часто проти різних ентомологічних об’єктів і з різними нормами витрати. Тож, щоб уникнути неприємних несподіванок під час застосування, треба порівнювати рекомендовані норми та орієнтуватися на максимальну. Такий підхід не є “екологічним”, але він дасть змогу нівелювати негативний вплив суперництва виробників хімічних засобів.(інтегрований захист ярої пшениці)
Система захисту ярової пшениці. Тепер звернімося до фунгіцидного асортименту. Чим він цікавий? Кількість препаратів порівняно невелика — всього тринадцять найменувань. Якщо ж рахувати за діючою речовиною, то й того менше — вісім. Лідерами поміж останніх є карбендазим, на основі якого маємо чотири препарати (Бар-Кот 5, 50% к.с., Дезарал, 50% к.с., Дерозал, 50% к.с., Колфуго Супер, 20% в.с.), пропіконазол — два продукти (Тилт 250 ЕС, 25% к.е., Ескулап, 25% к.е.) та тебуконазол — теж два препарати (Фолікур 250 EW, 25% к.е., Фортеця ЕС, 25% к.е.). Приємно, що в списку є перевірені часом препарати. Маємо на увазі Фундазол, 50% п.з. (беноміл, 500 г/л), і Тилт 250 ЕС, 25% к.е. (пропіконазол, 250 г/л). У переліку є й два препарати на основі композицій хімічних речовин: Рекс Дуо, 9,7% к.е. (епоксиконазол, 187 г/л, + тіофанатметил, 310 г/л), та Фалькон, 46% к.е. (тебуконазол, 167 г/л, + триадименол, 43 г/л, + спіроксанін, 250 г/л).(інтегрований захист ярої пшениці)
Підсумовуючи, можна сказати: асортимент препаратів для захисту ярої пшениці непоганий. Єдиний, на наш погляд, “прокол” — немає препаратів проти грунтових шкідників. А оскільки ця проблема залишиться й надалі, то доцільно було б переглянути асортимент діючих речовин наявних інсектицидів щодо рекомендації в цьому сегменті, можливо, навіть і зі зміною препаративної форми продукту.
Елементи системи захисту ярої пшениці від шкідників та хвороб
Шкідники (за Васильєвим, 1989)
1. У період масового відкладання яєць хлібними жуками, озимою совкою та відродження їхніх личинок потрібно здійснювати культивацію всіх просапних полів сівозміни. За першої культивації глибина обробітку 8–10, а в подальшому — 7–8 сантиметрів.
2. Для знищення хлібної жужелиці рекомендується поточний спосіб збирання врожаю, коли водночас із підбиранням та обмолочуванням валків комбайн подрібнює солому. Можна вдатися до лущіння стерні, оранки та культивації грунту, що забезпечує знищення бур’янів і сходів падалиці.
3. Сіють у другій половині оптимального строку, якнайдовше підтримуючи поле в чистому стані. Цей захід обмежує чисельність хлібного пильщика, злакових мух, цикадок, трипсів тощо.
4. Щоб обмежити розмноження та поширення хлібних клопів, хлібних жуків, хлібної жужелиці та зменшити їхню шкодочинність, слід дотримуватися ранніх і стислих строків збирання врожаю.
5. Навесні, за появи смугастої хлібної блохи, крайові смуги треба обробити одним із рекомендованих препаратів.
6. Навесні посіви, за наявності на них клопа шкідливої черепашки, теж слід обробити.
7. Проти личинок червоногрудої та синьої п’явиць у фазі виходу рослин у трубку їх обробляють відповідним препаратом. Тоді можна одночасно знищити й попелиць.
8. У період закінчення формування молочної і початку воскової стиглості зерна, щоб зберегти його властивості, уникнувши шкодочинної дії личинок шкідливої черепашки та інших хлібних клопів, та запобігти втратам урожаю від жуків хлібної жужелиці, жука-кузьки, злакових попелиць, личинок пшеничного трипса, теж вдаються до хімічної обробки одним із рекомендованих препаратів.(інтегрований захист ярої пшениці)

Збудники захворювань (за Пересипкіним, 1989)
1. Висівання в оптимальні строки забезпечує підвищення стійкості ярої пшениці проти борошнистої роси, кореневих гнилей, септоріозу, бактеріальних та вірусних захворювань. Відносно менше розвиваються іржасті хвороби та кореневі гнилі на вузькорядних і перехресних посівах.
2. Для пригнічення розвитку іржі (бурої, жовтої, стеблової), борошнистої роси, септоріозу, а також кореневих гнилей у період вегетації варто проводити хімічні обробки рекомендованими фунгіцидами. При цьому обприскування бажано поєднувати з позакореневим підживленням рослин мінеральними добривами.
3. Внесення високих норм азотних добрив під час вирощування ярої пшениці підвищує небезпеку вилягання рослин, запобігти якому можна, застосовуючи регулятори росту (аналоги Туру або хлорхолінхлориду). Обробляють рослини у фазі виходу в трубку. Непоганий ефект дає також підживлення сечовиною одночасно з обробкою регулятором росту.
4. Хімічні заходи проти хвороб ярої пшениці часто доцільно поєднувати з інсектицидними та гербіцидними обробками.
5. Для запобігання локальним спалахам розвитку стеблової іржі варто знищувати барбарис на відстані не менше 300 м від посівів.
6. Вчасне, в стислі строки й без втрат, збирання врожаю дасть можливість запобігти розвитку оливкової плісняви та накопиченню збудників багатьох захворювань. Сходи падалиці варто знищувати до появи сходів озимих, що особливо важливо під час боротьби проти накопичення інфекції в агроценозах, а саме: іржастих, борошнистої роси, септоріозу, бактеріальних і вірусних захворювань.(інтегрований захист ярої пшениці)

А. Фокін,
канд. біол. наук