Поборемо горохового зерноїда

Горох є основною зернобобовою культурою в Європі. За його виробництвом Україна посідає третє місце в світі. Упродовж останніх кількох сезонів у нашій країні спостерігається збільшення посівних площ під цією культурою. Ця тенденція зумовлена як активним попитом на бобову продукцію й збільшенням обсягів експортних поставок, так і досить високими закупівельними цінами. Важливим резервом для збільшення виробництва зерна гороху є захист посівів від шкідливих організмів.

Особливості та шкодочинність

Посівам гороху в Україні зна­чних збитків спричиняє комп­лекс шкідників, найнебезпечні­шим із яких є гороховий зерноїд, або брухус — Bruchus pisorum L. (комаха з ряду твердокрилих, або жуків).

Протягом останніх п’яти років ситуа­ція з гороховим зерноїдом у господар­ствах країни, що вирощують горох, зна­чно ускладнилась. Так, було виявлено збільшення кількості шкідника в період бутонізації — масового цвітіння культу­ри: на 100 помахів ентомологічним сач­ком виловлювали 1–14, максимально 30–50 жуків, що в 2–2,5 разу вище за економічні пороги шкідливості (ЕПШ), а відкладені яйця горохового зерноїда виявляли на 1–9, максимально 15% бобів. Чисельність жуків у 1 кг зерна в більшості регіонів становила 10–30, а в Донецькій, Київській та Луганській областях нараховували 50–130, макси­мально — 268–347 екземплярів (ЕПШ — 10 жуків/кг зерна).

Шкода від горохового зерноїда полягає у псуванні зерна, оскільки личинка під час свого розвитку виїдає в ньому великі порожнини, знищуючи близько половини ендосперму, а інколи й більше. Зниження схожості пошко­дженого насіння в крупнонасінних сор­тів гороху досягає 55%, у дрібнонасін­них — 85%. У роки масового розмно­ження шкідника недобори врожаю зерна від нього нерідко сягають 3–4%, вміст у ньому незамінних амінокислот знижується на 26–27%. В екскрементах личинок міститься шкідливий для здоров’я людей та тварин алкалоїд кан­таридин, тому пошкоджене зерно не можна використовувати в їжу та на корм худобі.

Важливими чинниками підвищення чисельності горохового зерноїда, поряд із погодними факторами (потепління клімату), є також умови господарюван­ня, а саме: різке зменшення обсягів застосування хімічних засобів захисту через їхню нестачу у господарствах.

Крім того, роль агротехнічних заходів недооцінюється, має місце й порушення технології застосування інсектицидів.

Гороховий зерноїд — це жук завдовжки 4–5 мм із тілом широко­овальної форми, приплюснутим, чорного кольору, вкритим іржаво-сірим пушком. Черевце шкідника в своїй задній частині має рисунок у вигляді білого хреста. Очі випуклі. Стегна задніх ніг із великим заго­стреним зубцем, передні гомілки, лапки і вершини середніх гомілок червоно-жовті.

Яйце видовжене, з двома джгути­коподібними придатками. Личинка першого віку червонувата, волосиста, з трьома парами добре розвинених черевних ніг; у наступних віках світло-жовта, вигнута С-подібно, зі світло-коричневою маленькою голо­вою й недорозвиненими грудними ногами, які мають вигляд невеликих виростів-бородавок; довжина дорос­лої личинки — 5–6 мм. Лялечка віль­на, трохи темніша від личинки, завдовжки до 6 мм.

Зимують переважно жуки, живля­чись усередині горошин, із яких потра­пляють на поле під час сівби, частково зимують також у скиртах соломи, на рослинних рештках, падалиці. На пів­дні ареалу його поширення значна час­тина жуків вилітає з горошин і зимує під корою дерев та в інших захищених місцях. На півночі ареалу зерноїд не встигає завершити свій розвиток, і час­тина його популяції зимує в горошинах у фазі личинки чи лялечки. У зерносхо­вищах за умов теплої зими, а також у теплих приміщеннях більшість жуків залишає зерна і зимує в щілинах, серед куп гороху тощо.

Масовий вихід жуків із горошин навесні спостерігають за настання тем­ператури 26°С, розтягнутий — за 20°С і слабкий — за 15°С. Підвищена воло­гість повітря прискорює вихід жуків із зерен. У першій половині травня кома­хи скупчуються в місцях, що добре прогріваються сонцем, — у садах, на бур’янах, квітучій черемсі тощо. На посіви гороху жуки частково потрапля­ють із насінням, але більшість перелі­тає на поля з місць зимівлі (в радіусі приблизно 3 км), зокрема й із торішніх горохових полів, де могли зимувати в падалиці і рослинних рештках. На посівах гороху жуки починають зосе­реджуватись із кінця травня (у фазі утворення вусиків у культури), але найбільшої чисельності досягають у фази бутонізації і початку цвітіння, спочатку заселяючи крайові смуги поля. У період цвітіння гороху шкідни­ки живляться пилком і пелюстками. Активні в жарку погоду, в хмарні дні, а також уранці й увечері вони ховаються в квітках гороху або між складеними молодими листками.

Самиці відкладають яйця переважно на молоді боби, плодючість — на рівні 35–222 яйця (по 1–3 шт. у кладці). Якщо в кладці по 2–3 яйця, вони лежать одне на одному. Через шість-десять днів виплоджуються личинки, які прогриза­ють оболонку яйця, потім — зовнішній покрив стулки бобу й, досягши зеленої горошини, проникають у неї. У відкри­тий простір личинки шкідника ніколи не виходять, і тому застосування інсек­тицидів у період утворення бобів не буде ефективним. Вхідний отвір личин­ки в зернині згодом заростає й залиша­ється помітним у вигляді невеликої чор­ної цяточки. В зернині гороху відбува­ється розвиток лише однієї личинки до перетворення її на лялечку, а потім — на дорослу комаху. Сформовані жуки зали­шаються в горошинах і під час збирання врожаю, таким чином потрапляючи у зерносховище, де продовжують псувати зерно під час його зберігання. За пізньо­го збирання та високих температур (25–30°С) багато жуків виходить із горошин і ховається на зимівлю в різ­них укриттях.

Сума ефективних температур, що потрібна для повного циклу розвитку зерноїда, становить 516–640°С. За оптимальних строків збирання врожаю (в липні) в зернах залишаються тільки личинки, а за пізніх (у серпні) та висо­ких температур (25–30°С) значна час­тина жуків виходить із горошин і хова­ється на зимівлю в укриття.

Для цього шкідника характерний розвиток одного покоління на рік.

Чисельність горохового зерноїда обмежують спеціалізовані ентомофа­ги: паразит яєць Lathromeris bruchocida Vas. та паразит личинок Triaspis sp. Спорадично шкідника заселяють і такі паразити: Bruchicida orientalis Crawf., Eupteromalus lequminis Gab., Uscana semifumipennis Gir. Однак регулюваль­на роль цих біологічних агентів най­частіше незначна, тому варто планувати захисні заходи.

Ефективні заходи захисту

З урахуванням особливостей розви­тку й способу життя горохового зерної­да для ефективного захисту посівів гороху потрібно застосовувати комп­лекс організаційно-господарських, агротехнічних, хімічних та біологічних заходів.

Важливе захисне значення мають дотримання сівозміни, вирощування стійких зеленозерних сортів гороху, які, порівняно з жовтозерними, зерноїд пошкоджує меншою мірою. Наявність довкола горохового поля посівів фаце­лії сприяє накопиченню ефективних паразитів багатьох шкідників.

У період утворення бутонів на куль­турі за чисельності в її посівах горохо­вого зерноїда понад пороговий рівень слід застосовувати інсектициди. Економічний поріг шкідливості брухуса, згідно з літературними даними, стано­вить 2 жуки на 1 кв. м посіву або 15–20 жуків на 100 помахів ентомологічним сачком. Згідно з «Переліком пестицидів та агрохімікатів, дозволених до викорис­тання в Україні» (2016), ефективними проти цього шкідника є Агростак Біо, КЕ (0,15 л/га), Актара 240 SC, к.с. (0,11 л/га), Актара 25 WG, в.г. (0,1 кг/га), Акцент, к.е. (0,5–1 л/га), Альтекс, КЕ (0,15–0,25 л/га), Антигусінь, КС (0,15 л/га), Армет, КС (0,15 л/га), Блискавка, КЕ (0,15–0,165 л/га), Децис Профі 25 WG, ВГ (0,04– 0,07 кг/га), Децис f-Люкс 25 ЕС, КЕ (0,4–0,7 л/га), Дуглас, КЕ (1 л/га), Енжіо 247 SC, к.с. (0,18 л/га), Карате 050 EC, к.е. (0,125 л/га), Карате Зеон 050 CS, к.е. (0,125 л/га), Коннект 112,5 SC, КС (0,4–0,5 л/га), Сірокко, КЕ (0,5–1 л/га), Фаскорд, КЕ (0,1 л/га), Фастак, к.е. (0,25 л/га), Фуфанон 570, КЕ (0,5–1,2 л/га), Ф’юрі, в.е. (0,07–0,1 л/га). За потреби обробки посівів повторюють через сім-вісім днів. Забороняється вживання молодого зеленого горошку, якщо застосовували Актару 25 WG. Оскільки гороховий зерноїд більшою мірою концентруєть­ся в крайових смугах завширшки 70–100 м, доцільні крайові обробки полів.

За збирання врожаю в ранні й стис­лі строки зменшується кількість зерен, у яких шкідник здатен розвитись до дорослої стадії й потім успішно перези­мувати в природних умовах.

Одним із профілактичних заходів боротьби з гороховим зерноїдом є ретельне очищення місць обмолоту від рослинних решток. Горохову полову, солому та вівсяно-бобове сіно слід використовувати до настання періоду вильоту жуків.

Недобори врожаю зерна гороху від зерноїда на великих площах значно менші, ніж на малих. Зважаючи на це, доцільним може бути створення ранніх принаджувальних посівів, що дає змогу ефективно боротися зі шкідником на невеликих ділянках.

Зерно гороху, сильно заселене бру­хусом, фумігують. Перед цим незаван­тажені складські приміщення слід обробити вологим чи аерозольним спо­собом за допомогою Актелліку 500 ЕС, КЕ, Актуалу, КЕ, Карате 050 ЕС, к. е., К-Обіолю ULV6, УР, К-Обіолю 25 ЕС, КЕ, Простору 420, к. е., Релдану 22 ЕС, КЕ, Фастаку, к. е., або провести їхню фумігацію Алфосом, Алюфосом, Геліофосом, Дакфосалом, Фоксі, Фосмінієм, Фосфіром. Територію довкола складу також рекомендують обробляти вологим способом, викорис­товуючи деякі з вищеназваних препа­ратів. Усі ці заходи застосовують згідно з вимогами відповідних інструкцій.

За допомогою Алюфосу, Геліофосу, Грейнфосу, Джину, Селфосу, Тофосу, Фосмінію, згідно з інструкціями, про­водять також фумігацію зерна насипом. Реалізовувати оброблену продукцію можна через 20 діб після фумігації.

М. Круть,  канд. біол. наук (PhD),  Інститут захисту рослин НААН

Журнал «Пропозиція», №7-8, 2017 р.