Основи удобрення плодових і ягідних культур
Значення макро- та мікроелементів живлення для плодових і ягідних культур
Вирізняють 12 елементів живлення, украй потрібних для росту й розвитку рослин, вплив яких обумовлюється фізіологічною роллю в живих організмах. У разі нестачі чи надлишку будь-якого елемента в системі живлення рослин порушується обмін речовин і настає збій їхнього розвитку, що спричинює зниження продуктивності або навіть їхню загибель.
Для живлення плодових рослин азот потрібен у значно більшій кількості, ніж інші елементи. За його нестачі насамперед послаблюються ростові процеси, а відтак зменшується нагромадження біомаси та співвідношення між надземною частиною та кореневою системою.
Фосфор — це енергетичне забезпечення процесів метаболізму речовини. На відміну від азоту, оптимальне живлення рослин фосфором сприяє швидшому вступу їх у плодоношення, стимулює процеси запліднення, формування та дозрівання не лише плодів, а й усіх тканин.
Значення калію варто розглянути детальніше, адже цей елемент хімічно не зв’язаний в органічних сполуках, але є одним із найнеобхідніших для розвитку плодових культур. Він відіграє важливу роль у вуглеводному й білковому обмінах, активує ферменти, сприяє використанню азоту в амонійній та нітратній формах, підвищує стійкість рослин до зневоднення тканин та несприятливих факторів середовища: посухи, низьких температур, грибних захворювань тощо. Калій впливає на якість плодів, їхній аромат, забарвлення і хімічний склад. Також за нормального забезпечення цим елементом підвищується морозостійкість рослин і регенеративна їхня здатність до відновлення тканин після підмерзання. Багато досліджень про визначення впливу калію в системі живлення рослини, які проводили науковці, показали, що цей елемент є дуже важливим — він незамінний, позаяк без нього неможливе нормальне живлення рослин.
За хімічним складом калійні добрива поділяють на дві основні групи — хлоридні і безхлоридні. На нашому ринку ЗЗР вони представлені переважно у формах хлориду калію (КСl) та сульфату калію (К2SO4). Хлоровмісні добрива потрібно вносити восени, щоб зменшити вплив токсичного хлору на рослину, а сульфати ефективні на лужних ґрунтах із карбонатним засоленням. Крім внесення у ґрунт калію, цей вид добрив підкислює його і тим самим підвищує рухомість елементів живлення і їхню доступність рослинам.
Достатнє живлення плодових рослин кальцієм забезпечує добрий ріст коренів та наростання кореневих волосків. Натомість його нестача зумовлює захворювання кісточкових порід на камедетечу — гомоз. Вважають, що кальцій забезпечує тривалу лежкість плодів та зменшує їхню захворюваність під час зберігання.
Магній впливає на плодоутворення, дозрівання та якість плодів, сприяє накопиченню в рослинах жирів і вуглеводів, підвищує морозостійкість рослин.
Нестача заліза у живленні рослини гальмує або навіть припиняє синтез хлорофілу, внаслідок чого послаблюється ріст та розвивається хлороз листя.
Сірка бере участь в утворенні хлорофілу, сприяє росту коріння, завдяки чому підвищується продуктивність плодових і ягідних рослин.
Бор істотно впливає на формування квіткових бруньок, запліднення (сприяє проростанню пилку), дозрівання плодів, ріст коріння та на підвищення посухо- й солестійкості рослин.
Марганець. Як і бор, цей елемент позитивно впливає на запліднення (зав’язування плодів), подальший їхній розвиток та вміст у них вітамінів і цукрів.
За нестачі міді в живленні рослин погіршується їхня водовбирна і вологоутримувальна здатність, знижується стійкість проти грибних та бактеріальних хвороб.
Нестача цинку негативно позначається на розвитку рослини: у неї розвивається фізіологічне захворювання — дрібнолистість (а в яблуні — ще й розетковість). Пагони слабкі, дуже чутливі до морозів і часто відмирають.
Молібден поліпшує живлення рослин кальцієм, бере участь в окисно-відновних процесах, утворенні хлорофілу і вітамінів, процесі обміну фосфору і вуглеводів.
Живлення рослин — складний фізіологічний процес, але основою його є збалансування елементів живлення, адже нестачу одного елемента не можна замінити надлишком іншого.
Система удобрення плодових і ягідних культур
Диференційовані системи удобрення плодово-ягідних насаджень допомагають вирішувати завдання:
— реалізації потенційної продуктивності шляхом оптимізації мінерального живлення;
— підвищення родючості ґрунту в садових ценозах зон плодівництва;
— виробництва високоякісних плодів і ягід із гранично обмеженою наявністю в них ксенобіотиків.
Головним фактором відтворення родючості ґрунту в плодових насадженнях є забезпечення його свіжою органічною речовиною, оскільки її розклад і синтез становлять основу процесу ґрунтоутворення.
У зв’язку з переходом до технологій із використанням скороплідних сортів яблуні та груші на слаборослих і напівкарликових підщепах зі щільним висаджуванням дерев, скороченням періоду їхньої експлуатації (до 15–18 років) та утриманням ґрунту в міжрядді за дерново-перегнійною системою внесення органічних добрив у період експлуатації саду стає малоефективним. Тому їх вносять у вказаних раніше дозах разом із слаборозчинними мінеральними (фосфорними) добривами під час передсадивної підготовки ґрунту, а азотні та калійні — в період росту й плодоношення — поверхнево, а за наявності зрошування — із поливною водою. За недостатнього зволоження та обмеженого надходження органічних добрив найраціональнішою є сидерально-мінеральна система удобрення. Вирощування в міжряддях насаджень сидеральних (бобових, олійних і злакових) культур чергується в часі та поєднується із використанням мінеральних добрив у відповідних дозах.
Найправильнішим і найбільш раціональним є комбінований спосіб внесення добрив: основне підживлення (в тому числі з поливною водою — фертигація) та позакореневе — шляхом обприскування. Позакореневе підживлення в певних умовах і в конкретні фази розвитку рослин є єдиним способом усунення дефіциту того чи іншого елемента живлення, що підвищує активність повторного його використання органами рослин. Позитивного впливу на фізіологічний стан рослин та істотної прибавки врожаю можна досягти завдяки обприскуванню насаджень сполуками бору, марганцю та сумішшю їхніх солей у певних концентраціях у відповідні фази розвитку.
Удобрення ґрунту перед закладанням саду
Способи визначення оптимальної кількості добрив для внесення в ґрунт спираються насамперед на дані агрохімічного аналізу ґрунту. Це основний і найточніший спосіб, проте й він потребує проведення аналізу ґрунту в агрохімічній лабораторії. Норми фосфорних і калійних мінеральних добрив слід встановлювати диференційовано, в кожному конкретному випадку виходячи з рівня забезпеченості ґрунту рухомими сполуками фосфору й калію.
Під час розрахунків оптимальної норми добрив для забезпечення ґрунту рухомими формами фосфору й калію слід враховувати, що вони не мають бути надмірно високими. Максимальна кількість фосфорних добрив, внесених одноразово перед закладанням саду, не повинна перевищувати 600 кг/га поживного елемента; калійних: у районах Полісся, Лісостепу та в передгір’ях Карпат вона становить 800, а в Степу, на чорноземах звичайних, південних і темно-каштанових ґрунтах — 600 кг/га. За високого рівня забезпеченості ґрунту фосфором і калієм ці добрива не вносять. Органічну поживу в плодоносних насадженнях застосовують раз на три-чотири роки, мінеральні — щороку.
Норми мінеральних добрив не потребують щорічного їхнього встановлення за даними хімічних аналізів ґрунту, досить це зробити раз на чотири-п’ять років із відповідним корегуванням доз.
Визначення норм внесення добрив на основі листкової діагностики рослин — це допоміжний спосіб, що допомагає уточнювати дози азотних і калійних добрив. У кожному конкретному випадку використовують також дані вмісту азоту й калію в листках однорічних пагонів у фазі закінчення їхнього росту (третя декада липня — перша серпня) (табл. 1).
Визначити потребу в добривах на основі листкової діагностики можна як у лабораторних, так і в польових умовах за допомогою портативного приладу «Флоратест», розробленого Інститутом кібернетики НАН та Інститутом садівництва НААН. Він дає змогу в польових умовах виявити дефіцит азоту і карбонатний хлороз у рослини.
Якщо в листі дерев рівень вмісту азоту й калію нижчий від оптимального, то дозу відповідних добрив збільшують на 20–30%.
Також визначають потребу в підживленні на основі візуальної листкової діагностики (допоміжний спосіб). Цей метод, зрозуміло, приблизний, але за наявності в садівника певних навичок допомагає йому оцінити стан мінерального живлення рослин і визначити дефіцит макро- та мікроелементів.
Якщо рослинам для нормальної життєдіяльності тривалий період не вистачає певного елемента мінерального живлення, біологічні процеси в їхніх тканинах порушуються. Це супроводжується зменшенням продуктивності, погіршенням ростових процесів, морфологічними та анатомічними змінами. На листках та інших органах рослин з’являються типові симптоми нестачі відповідних елементів, на основі яких можна встановити потребу рослин у добривах.
Застосовуючи метод візуальної діагностики, слід мати на увазі, що фізіологічна роль окремих елементів, так само як і здатність рослин використовувати повторно ті з них, що були засвоєні раніше (процес реутилізації), неоднакові. Азот, фосфор, калій та магній реутилізуються добре, а кальцій, залізо, сірка та майже всі мікроелементи — погано. Тому нестача елементів, які піддаються реутилізації, супроводжується зазвичай появою симптомів голодування на нижньому, старішому, листі пагонів. А за нестачі елементів, які погано або зовсім не реутилізуються, ці ознаки проявляються на верхніх, молодих, листках.
Як правило, поява візуальних ознак порушення мінерального живлення рослин пов’язана з тим, що тканини вже незворотно змінились або навіть загинули. Тому важливо якомога раніше виявити ці порушення, щоб якомога раніше встановити причини, що їх зумовлюють (табл. 2).
Слід обов’язково проводити візуальну діагностику кореневого живлення плодових рослин, адже вона допомагає вчасно виявити осередки несприятливого стану кореневмісного шару ґрунту. Водночас слід мати на увазі, що деякі пошкодження зумовлені не порушенням живлення, а іншими причинами. Так, важко розрізнити ознаки голодування та надмірного живлення, оскільки нестача одного з елементів супроводжується надмірним надходженням інших. Подібність симптомів, викликаних різними причинами, наприклад, поява опіку на листках, може бути результатом: недостатнього надходження води в рослину, інтенсивної транспірації за надмірної сухості повітря, затоплення кореневої системи, дефіциту калію, збільшення співвідношення N:К у ґрунті тощо. На жаль, ознаки нестачі певних елементів живлення з’являються здебільшого настільки пізно, що навіть терміновим внесенням відповідних добрив досить важко відновити нормальний стан і продуктивність рослин.
Візуальна діагностика не потребує лабораторної техніки і тому здається простішою і доступнішою. Для використання цього методу на практиці слід переконатися, що поганий стан рослин пов’язаний саме з фізичними функціями якого-небудь елемента, а не з іншими, часто невідомими, причинами.
У зв’язку з цим візуальну діагностику можна використовувати тільки як додатковий та приблизний метод водночас із обов’язковим застосуванням точніших способів — ґрунтової та рослинної діагностики.
Способи і терміни використання добрив у садах
Органічні, а також фосфорні та калійні мінеральні добрива слід вносити восени, під основний обробіток ґрунту. До того ж їх можна вносити щороку в одинарній нормі або раз на два-три роки, відповідно збільшивши дози. На кислих ґрунтах слід віддавати перевагу фізіологічно лужним формам добрив, а на лужних — фізіологічно кислим.
Для поліпшення умов живлення рослин в окремі фази їхнього розвитку, особливо в роки з високим урожаєм, їх підживлюють три-чотири рази швидкодіючими органічними добривами (гноївка, пташиний послід тощо) або азотними мінеральними. Перше підживлення проводять відразу після цвітіння рослин (наприкінці травня), а друге — після фізіологічного осипання зав’язі (наприкінці червня).
Добрива можна вносити як у ґрунт, так і позакоренево. Останній спосіб застосовують переважно для внесення мікроелементів і невеликої кількості азоту — це дає змогу оперативно «доставляти» елементи живлення в рослину. Позакореневе удобрення особливо ефективне за дефіциту вологи в ґрунті в садах і ягідниках на богарі (без поливу).
На сучасному етапі ведення рослинництва в Україні агрохімія, яка є основою сучасної «хімічної» системи землеробства — поза конкуренцією щодо біологічного рільництва. Уміле застосування засобів хімізації дає вдвічі вищу прибавку врожаю, до того ж не нижчої якості, ніж за біологічного ведення рослинництва.
Живлення рослин — складний процес, в основі якого є збалансування елементів живлення, адже нестачу одного елемента не можна замінити надлишком іншого.
Д. Гречковський, ст. наук. співробітник,
ІС НААН
Інформація для цитування
Основи удобрення плодових і ягідних культур/ Д. Гречковський // Пропозиція. — 2016. — № 12. — С. 97-100