Спецможливості
Агрохімія

Червиця в’їдлива — небезпечний шкідник яблуневих насаджень

03.07.2017
10506
Червиця в’їдлива — небезпечний шкідник яблуневих насаджень фото, ілюстрація

У технології вирощування яблунь системи удобрення та інтегрованого захисту — невід’ємна й досить витратна складова. Видове різноманіття шкідників і хвороб потребує постійного моніторингу їхнього розвитку, проведення профілактичних та превентивних заходів захисту. 

 

 

Сьо­годні до­б­ре вив­че­ни­ми й ре­гу­ль­о­ва­ни­ми шкідли­ви­ми ор­га­ніз­ма­ми є чис­ленні ви­ди ли­с­товійок, пло­до­же­рок, сис­них шкідників (трипсів, ли­с­то­блішок, ци­ка­до­вих, кліщів), збуд­ни­­ків гриб­них за­хво­рю­вань. Над­зви­чай­­но шкідли­вим та підступ­ним об’єк­том че­рез при­хо­ва­ний спосіб жит­тя є чер­ви­ця в’їдли­ва.

В Ук­раїні во­на най­по­ши­реніша в ли­с­тя­них лісах, по­ле­за­хис­них сму­гах, пар­ках. Шкідник — поліфаг, по­шко­д­жує пло­дові, зо­к­ре­ма яб­лу­ню, гру­шу, знач­ною мірою — лісові по­ро­ди: ясен, вер­бу, то­по­лю, оси­ку, бе­ре­зу, вільху, дуб, клен, во­лось­кий горіх. Особ­ли­вої шко­ди чер­ви­ця за­вдає в півден­них об­ла­с­тях Ук­раїни та Кри­му, де трап­ля­ють­ся ви­пад­ки за­ги­белі цілих ма­сивів пло­до­вих на­са­д­жень. Садівництву шко­дять ли­ше два ви­ди — чер­ви­ця в’їдли­ва та чер­ви­ця па­ху­ча (ос­тан­ня на­зва­на так із ог­ля­ду на спе­цифічний за­пах, що виділяється зі спеціаль­них за­лоз гу­се­ниці).Червиця в`їдлива

Чер­ви­ця в’їдли­ва на­ле­жить до Лу­с­ко­кри­лих ко­мах ро­ди­ни Чер­виць (Zeuzera pyrina L., Lepidoptera, Cossidae). Кількість видів цьо­го шкідни­ка на земній кулі пе­ре­ви­щує 1000. Ці до­сить ве­ликі нічні ме­те­ли­ки знач­но по­ши­рені в усіх країнах. Розміри пред­став­ників ро­ди­ни, що меш­ка­ють у тропіках, до­ся­га­ють 20 см.

Са­мець — із роз­ма­хом крил 50 мм, має пір’ясті ву­си­ки. Кри­ла білі, між жил­ка­ми є тем­но-сині або тем­но-зе­лені чис­ленні пля­ми (такі самі є та­кож на спині  — три па­ри). Че­рев­це тем­но-синє з біли­ми кільця­ми та ки­ти­цею білих лу­со­чок на йо­го кінці. Са­ми­ця — за­вдовжки до 70 мм, має дов­гий яй­це­клад. Ме­те­ли­ки відро­д­жу­ють­ся в червні-липні, до осені відкла­да­ють по­оди­но­ко або куп­ка­ми яй­ця по 20–200 екз., розміщу­ю­чи їх на верхівках та в місцях роз­га­лу­жен­ня па­гонів, біля ос­но­ви бру­нь­ок. Пло­до­витість са­мок, за різни­ми дже­ре­ла­ми, — від 1000 до 2000 яєць.

Яй­це розміром 0,8–1,2 мм ви­дов­же­но-оваль­не, яс­к­ра­во-жов­те. Ембріо­наль­ний роз­ви­ток три­ває 10–12 днів. Відро­д­жен­ня гу­се­ниць по­чи­нається в третій де­каді черв­ня і про­дов­жується в липні. Мо­лоді гу­се­ниці за­пов­за­ють на кро­ну де­рев, по­ви­са­ють на па­ву­тинці (за­вдовжки 15–20 см). По­ри­ви вітру  відри­ва­ють їх і роз­но­сять на при­леглі угіддя — це ос­нов­ний спосіб роз­се­лен­ня чер­виці в’їдли­вої.Гілка яблуні, ушкоджена червицею

Гу­се­ни­ця за­вдовжки до 60 мм, зав­тов­шки 7 мм, жов­та, інко­ли ро­же­ву­ва­та, на кож­но­му сег­менті є чорні крап­ки з ко­рот­ки­ми во­ло­с­ка­ми. Го­ло­ва, груд­ний і ана­ль­ний щи­ти — тем­но-бурі. Гу­се­ниці 16-ногі, жи­вуть під ко­рою та в де­ре­вині різних де­рев і кущів. Спо­чат­ку мо­лоді гу­се­ниці по­шко­д­жу­ють цьо­горічні па­го­ни, вгри­за­ю­чись у них че­рез че­ре­шок або біля бру­нь­ок. Ура­жені па­го­ни за­си­ха­ють і ста­ють до­б­ре помітні на тлі зе­ле­ної кро­ни де­рев. До осені гу­се­ниці пе­ре­се­ля­ють­ся на товстіші гілки, вгри­за­ють­ся в їхні тка­ни­ни, де й зи­му­ють, роз­ви­ва­ють­ся весь ве­ге­таційний період і після дру­гої зимівлі за­ляль­ко­ву­ють­ся в червні-липні.

Ля­леч­ка за­вдовжки 30 мм, тем­но-бу­ра, циліндрич­на, з ро­го­подібним відро­ст­ком між очи­ма. Ге­не­рація дворічна. Зи­му­ють гу­се­ниці пер­шо­го й дру­го­го років жит­тя. На­весні во­ни по­нов­лю­ють жив­лен­ня. Після йо­го закінчен­ня гу­се­ниці ос­тан­нь­о­го віку за­ляль­ко­ву­ють­ся в хо­дах під ко­рою де­рев. Про­цес цей роз­тяг­ну­тий і три­ває з трав­ня по сер­пень. Літа­ють ме­те­ли­ки з се­ре­ди­ни черв­ня до се­ре­ди­ни серп­ня, відкла­да­ють яй­ця на стов­бу­ри й гілки. Гу­се­ниці, що ви­хо­дять із яєць, про­ни­ка­ють під ко­ру, жив­лять­ся де­ре­ви­ною гілок та стов­бурів про­тя­гом двох років, ви­г­ри­за­ю­чи хо­ди під ко­рою. Ча­с­то такі по­шко­д­жен­ня — хо­ди охоп­лю­ють кільцем стов­бур чи гілку й та­ким чи­ном по­ру­шу­ють со­ко­рух де­ре­ви­ни. Під по­шко­д­же­ним де­ре­вом мож­на поміти­ти куп­ку чер­во­но-бу­рої чер­во­то­чи­ни, яку гу­се­ни­ця ви­ки­дає з от­во­ру хо­ду. Жив­лять­ся гу­се­ниці до жовт­ня.Екскременти шкiдника на ґрунтi

По­шко­д­жені де­ре­ва чах­нуть, мо­лоді й са­д­жанці навіть від не­ве­ли­ко­го вітру ла­ма­ють­ся в місцях по­шко­д­жен­ня. Шко­да від чер­виці в’їдли­вої ви­яв­ляється в за­галь­но­му ос­лаб­ленні де­рев, що по­зна­чається на змен­шенні за­галь­но­го при­ро­с­ту па­гонів та на вро­жаї плодів.

Боротьба з чер­вицею в’їдли­вою

Об­ме­жен­ня чи­сель­ності чер­виці в’їдли­вої — спра­ва до­сить копітка. На­сам­пе­ред — це прид­бан­ня здо­ро­вих са­д­жанців у роз­сад­ни­ках, ад­же по­ши­рен­ня шкідни­ка, зо­к­ре­ма, відбу­вається і з по­сад­ко­вим ма­теріалом. 

Од­ним із обов’яз­ко­вих еле­ментів за­хи­с­ту са­ду від шкідників є обрізу­ван­ня і проріджу­ван­ня кро­ни в осінньо-зи­мо­вий період, що сприяє ви­да­лен­ню гілок, за­се­ле­них ко­роїда­ми, чер­ви­цею в’їдли­вою, клад­ка­ми яєць кільча­с­то­го шов­ко­пря­да. Та­кож цей захід ство­рює кращі умо­ви для повнішо­го по­крит­тя інсек­ти­ци­да­ми ли­с­тя й плодів під час об­при­с­ку­ван­ня. За­гиблі де­ре­ва слід ви­кор­чу­ва­ти й спа­ли­ти. 

У са­до­за­хис­них та вітро­лом­них сму­гах до­б­рим при­тул­ком для цьо­го шкідни­ка є на­са­д­жен­ня ясе­ня, який силь­но по­шко­д­жується чер­ви­цею в’їдли­вою, то­му та­ко­го «сусідства» вар­то ос­теріга­тись.
Во­се­ни та на­прикінці зи­ми слід про­во­ди­ти побілку штамбів для їхнього убез­пе­чен­ня від мо­ро­зо­боїн, ут­во­рен­ня тріщин ко­ри, со­няч­них опіків. Та­кож обов’яз­ко­во потрібно за­ма­зу­ва­ти ра­ни на де­ре­вах са­до­вим ва­ром. Ліку­ван­ня ран — три­ва­лий біологічний про­цес, у ре­зуль­таті яко­го ут­во­рюється кал­лю­со­ве кільце, схо­же на ру­бець, яке збільшується та рос­те про­тя­гом кількох років, до­по­ки ра­на за­вдя­ки камбію, з яко­го во­но ут­во­рюється, повністю за­жи­ве.

Са­до­вий вар — не­роз­чин­на у воді тя­гу­ча ре­чо­ви­на, яку ви­ко­ри­с­то­вують для ліку­ван­ня зрізів і по­шко­д­жень де­ре­ви­ни. Суміш за­хи­щає уш­ко­д­же­ну ділян­ку рос­ли­ни від про­ник­нен­ня крізь неї грибів, бак­терій та інших збуд­ників хво­роб, за­побігає витікан­ню рос­лин­но­го со­ку, за­хи­щає від шкідників. Ви­ко­ри­с­то­ву­ють са­до­вий вар для за­хи­с­ту ран після при­щеп­лю­ван­ня, обрізу­ван­ня, по­шко­д­жень гри­зу­на­ми, інши­ми шкідни­ка­ми та па­ра­зи­та­ми, а та­кож після ут­во­рен­ня на штам­бах тріщин різно­го по­хо­д­жен­ня. Гусениця шкідника

Є безліч за­па­тен­то­ва­них ре­цептів при­го­ту­ван­ня са­до­во­го ва­ру. До йо­го скла­ду, як пра­ви­ло, вхо­дять: про­дук­ти бджільництва (про­поліс, віск), жи­ри рос­лин­но­го й тва­рин­но­го по­хо­д­жен­ня, ал­ко­голь, каніфоль, озо­ке­рит, ге­те­ро­аук­син, попіл, от­ри­ма­ний від спа­лю­ван­ня ви­но­град­ної ло­зи. Ге­те­ро­а­ук­син до­да­ють на­прикінці при­го­ту­ван­ня са­до­во­го ва­ру в співвідно­шенні одна пігул­ка на 1 кг суміші, а як­що це спир­то­вий роз­чин — кількість спир­ту не має пе­ре­ви­щу­ва­ти ре­ко­мен­до­ва­ну. За­сто­су­ван­ня ге­те­ро­­­а­ук­си­ну сприяє швид­шо­му за­гоєнню ран. Пра­виль­но при­го­то­ва­ний са­до­вий вар лег­ко на­но­сить­ся, він лип­кий, не сох­не, не розпли­вається за жар­кої по­го­ди та не розтріскується — за хо­лод­ної.

Хо­ро­ший ефект дає об­ма­зу­ван­ня штамбів де­рев гли­ною з ко­ров’яком або ка­зеїно­вим клеєм (200–250 г на 10 л суміші) із до­да­ван­ням киш­ко­во-кон­такт­них інсек­ти­цидів, які не ма­ють фіто­ток­сич­ної дії. За та­кого способу ги­не ча­с­ти­на ме­те­ликів у період їхньо­го ви­ль­о­ту та ча­с­ти­на гу­се­ниць — під час про­ник­нен­ня в де­ре­ви­ну.

За слаб­ко­го за­се­лен­ня (до 10%) штамбів та гілок де­рев гу­се­ни­ця­ми цьо­го шкідни­ка їх зни­щу­ють шля­хом уп­ри­с­ку­ван­ня в хо­ди інсек­ти­цидів кон­такт­ної дії з на­ступ­ним за­крит­тям ходів гли­ною, са­до­вим ва­ром то­що. За се­ред­нь­о­го (11–30%) та силь­но­го за­се­лен­ня (по­над 30%) про­во­дять об­при­с­ку­ван­ня са­ду інсек­ти­ци­да­ми або їхніми суміша­ми з Бо­ве­ри­ном (до цвітіння, ко­ли тем­пе­ра­ту­ра повітря пе­ре­ви­щить 16°С).

У при­са­диб­них са­дах у ран­нь­о­вес­ня­ний період гу­се­ниць у хо­дах стов­бурів і гілок де­рев про­ни­зу­ють дро­том і впор­ску­ють ту­ди роз­чи­ни інсек­ти­цидів.Гілка горіха, пошкоджена червицею

Під час ма­со­во­го льо­ту ме­те­ликів, відкла­дан­ня яєць та ви­хо­ду гу­се­ниць чер­виці в’їдли­вої сад об­при­с­ку­ють БІ-58 но­вим, к.е., 0,8–4,0 л/га, Дур­сба­ном 480, к.е., 2,0 л/га, Піри­нек­сом, КЕ, 3,0—3,5 л/га. Об­роб­ку про­во­дять у липні й серпні з інтер­ва­лом 12–14 днів, при­чо­му по­кри­ва­ють роз­чи­ном інсек­ти­ци­ду не тільки ли­ст­ки, а й ко­ру гілок та штамбів де­рев. Ефек­тив­ним за­хо­дом бо­роть­би та профілак­ти­ки по­ши­рен­ня гу­се­ниць є ви­да­лен­ня та зни­щен­ня по­шко­д­же­них (за­се­ле­них) чер­ви­цею цьо­горічних па­гонів у са­дах та по­ле­за­хис­них сму­гах у серпні-ве­ресні, за­вдя­ки чо­му на­са­д­жен­ня вдається очи­с­ти­ти від гу­се­ниць шкідни­ка на 95%.

У пло­до­нос­них яб­лу­не­вих са­дах осінніх та зи­мо­вих сортів чер­ви­цю в’їдли­ву зни­щу­ють об­при­с­ку­ван­ням про­ти яб­лу­не­вої пло­до­жер­ки. На літніх сор­тах за ма­со­во­го за­се­лен­ня де­рев потрібні од­на-дві об­роб­ки після зби­ран­ня яб­лук у період ма­со­во­го відро­д­жен­ня гу­се­ниць.

Чи­сельність шкідни­ка знач­но об­ме­жу­ють ко­ма­хи-їздці, ли­чин­ки яких па­ра­зи­ту­ють у гу­се­ни­цях чер­виці в’їдли­вої: Apanteles laevigatus Ratz., Sympiensis sericeicornis Nees., Pristomerus vulnerator Grav. Ча­с­ти­на гу­се­ниць ги­не від гриб­них та бак­теріаль­них за­хво­рю­вань. Знач­на за­ги­бель гу­се­ниць пер­шо­го віку спо­с­терігається в період їхньо­го роз­се­лен­ня, особ­ли­во за вітря­ної по­го­ди.

Слід за­зна­чи­ти, що че­рез знач­ну шко­до­чинність чер­виці (од­на гу­се­ни­ця мо­же зни­щи­ти здо­ро­вий пагін або навіть ча­с­ти­ну кро­ни) ви­роб­ни­ки в бо­ротьбі зі шкідни­ком ча­с­то при­пу­с­ка­ють­ся по­мил­ки, пе­ре­ви­щу­ю­чи нор­ми ви­т­ра­ти інсек­ти­цидів без ура­ху­ван­ня їхньої фітоток­сич­ності. Це при­зво­дить до знач­них по­шко­д­жень ли­ст­ко­во­го апа­ра­ту кро­ни че­рез хімічні опіки. То­му ще раз вар­то на­га­да­ти про до­три­ман­ня ре­ко­мен­до­ва­ної нор­ми за­сто­су­ван­ня пе­с­ти­цидів. Та як­що де­ре­ва все ж за­зна­ли опіків, то для віднов­лен­ня кро­ни слід за­сто­су­ва­ти ан­ти­ст­ре­сові ре­чо­ви­ни, зо­к­ре­ма гу­ма­ти. До­ве­де­но, що ос­танні здатні зв’язу­ва­ти в ґрунті шкідливі домішки, мобілізу­ва­ти за­хисні функції рос­лин. До їхньо­го скла­ду вхо­дять спе­цифічні фер­мен­ти, що підви­щу­ють стійкість рос­лин до не­спри­ят­ли­вих умов і стре­со­вих си­ту­ацій.

Аміно­кис­ло­ти в складі гумітів спри­я­ють збільшен­ню кон­цен­т­рації хло­рофілу в рос­ли­нах, підви­щу­ють рівень фо­то­син­те­зу, ак­ти­ву­ють фіто­гор­мо­ни, зо­к­ре­ма син­тез аук­си­ну, й за­без­пе­чу­ють ба­ланс ґрун­то­вої мікро­ф­ло­ри. У стре­со­вих для рос­лин си­ту­аціях вне­сен­ня аміно­кис­лот має ліку­валь­ний ефект. Кон­тро­лю­ва­ти стрес рос­лин за до­по­мо­гою аміно­кис­лот­них пре­па­ратів мож­на шля­хом їхнього за­сто­су­ван­ня для по­за­ко­ре­не­вих піджив­лень. При­чо­му їхнє ви­ко­ри­с­тан­ня ре­ко­мен­до­ва­не як до на­стан­ня стре­су, так і під час йо­го дії та після ньо­го.Опік крони яблуні пестицидами

Відо­мо, що до­три­ман­ня си­с­те­ми удо­б­рен­ня яб­лунь га­ран­тує оп­ти­ма­ль­­­не за­кла­дан­ня та ди­фе­ренціацію ге­­­­не­ра­тив­них бру­нь­ок, ак­тивізацію фі­­зіо­­­­логічних про­цесів, що за­без­пе­чу­ють зи­­­мостійкість де­рев, от­ри­ман­ня до­б­ро­го вро­жаю ви­со­кої якості. Спеціалісти за­з­на­ча­ють, що дворічній яб­луні на рік по­­трібно 10–15 кг ор­ганіки, 70 г азот­них до­б­­­­рив (аміач­ної селітри), 200 г су­пер­фо­с­фа­ту про­сто­го і 80 г калію сірча­но­кис­ло­го. Удо­б­рю­ва­ти потрібно при­стов­бурні ко­­­­­­­­­­­ла діаме­т­ром 2 м. Де­ре­во тре­­­­­­тьо­­­го-чет­­­­вер­то­го ро­ку має при­стов­бурні ко­ла діа­­­­ме­т­ром 2,5 м і спо­жи­ває на рік 15–20 кг ор­ганіки, 150 г аміач­ної селіт­­ри, 250 г про­сто­го су­пер­фо­с­фа­ту і 140 г калію сір­ча­но­кис­ло­го. При­стов­бур­не ко­ло яб­­луні п’ято­го-шо­с­то­го ро­ку збільшується до 3 м, а річна по­тре­ба в мікро­е­ле­мен­тах на кож­не де­ре­во зро­с­тає та­ким чи­ном: ор­ганіки — 20–30 кг, азот­них до­б­рив — 210 г, фо­с­фатів — 350 г, калійних до­б­рив — 190 г. Діаметр при­стов­бур­но­го ко­ла де­ре­ва, яко­му ви­пов­ни­ло­ся сім-вісім років, до­ся­гає 3,5 м, а до­б­рив одній такій яб­луні на рік не­­об­хідно: 30–40 кг гною, 280 г азо­ту, 420 г фо­с­фо­ру й 250 г калію. В яб­луні віком дев’ять років і більше при­стов­бурні ко­ла ся­га­ють 4,5 м у діаметрі, річна по­тре­ба в мікро­е­ле­мен­тах: ор­ганічних до­б­рив — 50–60 кг, азот­них — 280 г, фо­с­фатів — 0,5 кг, калійних до­б­рив — 340 г.

Фо­с­фа­ти, калійні до­б­ри­ва та всю нор­му ор­ганіки вно­сять во­се­ни під пе­ре­ко­пу­ван­ня при­стов­бур­но­го ко­ла (у перші три ро­ки — завглибшки 12–15 см). Після тре­ть­о­го ро­ку жит­тя яб­луні, ко­ли її ко­ре­не­ва си­с­те­ма йде вглиб, до­б­ри­ва вно­сять у спеціаль­но зроб­лені три-чо­ти­ри сверд­ло­ви­ни зав­глиб­шки до півме­т­ра, роз­та­шо­вані на відстані 1,0–1,5 м від стов­бу­ра де­ре­ва. Дві тре­ти­ни азот­них до­б­рив вно­сять у період роз­пу­с­кан­ня бру­нь­ок, а тре­ти­ну — після цвітіння яб­луні, для цьо­го мож­на ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти аміач­ну селітру, пе­­регній або се­чо­ви­ну. Кра­ще вно­си­ти їх у при­стов­бурні ко­ла де­ре­ва по­ча­ст­ко­во і в рідко­му ви­гляді — як роз­чин до­б­ри­ва слаб­кої кон­цен­т­рації в чистій воді.

М. Кон­стан­ти­но­ва, канд. с-г. на­ук,
старш. на­ук. співробітник, кон­суль­тант

 

Інформація для цитування
Червиця в’їдлива — небезпечний шкідник яблуневих насаджень/ М. Кон­стан­ти­но­ва// Пропозиція/ — 2017. — № 6. — С. 144-146

Інтерв'ю
Максим Тарапата
Україна є лідером з експорту олії в світі. Один з перспективних ринків для української олії - КНР, на якому інтерес до соняшниковій олії постійно зростає. Які складнощі очікують українських імпортерів, розповів Максим Тарапата, генеральний... Подробнее
Український агрокомплекс відзначає експортна орієнтованість. Тому логістична складова для аграріїв має не менше значення, ніж власно агровиробництво. Зокрема, протягом врожайного минулого року обсяги перевалки зерна в українських портах... Подробнее

1
0