Спецможливості
Агрохімія

Осіннє удобрення озимих зернових і зернобобових культур

16.09.2020
3556
Осіннє удобрення озимих зернових і зернобобових культур фото, ілюстрація

У сучасних умовах ризикованого землеробства України основним чинником одержання високих сталих урожаїв зернових культур є вдосконалення технології їхнього вирощування та, насамперед, підвищення ефективності використання ґрунтів і мінеральних добрив.

 

 

 

 

 

 

 

Пшениця озима

Серед зернових колосових культур пшениця озима найвибагливіша до умов живлення. Кожен етап її органогенезу характеризується відповідними вимогами до умов мінерального живлення. У розвитку пшениці виділяють два критичні періоди забезпеченості елементами живлення: перший — від появи сходів до припинення осінньої вегетації, коли рослини чутливі до нестачі азоту та фосфору, і другий — від початку відновлення весняної вегетації та до виходу в трубку, який характеризується досить високою чутливістю рослин до нестачі азоту.

Величина врожаю зерна та його якість насамперед залежать від забезпечення рослин азотом упродовж вегетації. Зазвичай зернові культури засвоюють азот у такій динаміці, % від загальної кількості: проростання і сходи — 8, кущіння — 28, вихід у трубку — 36, колосіння та цвітіння — 2, налив зерна — 16. Нестача або надлишок азоту у фазі кущіння, строки його внесення та метеорологічні умови можуть значно впливати на закладання й формування пагонів кущіння. Якщо нестача азоту спостерігається перед проростанням сплячої бруньки нового пагона, то він не утворюється. Під час розвитку в розподілі й реутилізації азоту рослина пшениці віддає перевагу передусім молодим пагонам і листкам. Оскільки пагін формується вже в період утворення третього листка, то в цей час особливо важлива наявність азоту для розвитку пагонів, тобто кущіння.

Якщо діагностикою було виявлено нестачу азоту під час формування 4–5-го листків на основному стеблі, то поверхневе внесення добрив після формування 6-го листка буде дуже пізнім для формування перших двох пагонів. Третій пагін ще може сформуватися, проте перший і другий будуть втрачені, а заодно й високий урожайний потенціал. По суті, недостатнє живлення азотом після формування 2–3-го пагонів обмежує розміри рослини до одного головного стебла та трьох пагонів.

Рослина здатна формувати нові пагони доти, доки відбувається живлення азотом і не починають діяти інші обмежувальні чинники або не надійде сигнал (сума активних температур або тривалість світлового дня) до видовження стебла. Тоді рослина перейде у фазу виходу в трубку, а нові пагони перестануть утворюватися.

Однією з істотних особливостей пшениці озимої, як й інших рослин, є нерозривність азотного й сірчаного живлення. Сірка, як і азот, — складова протеїну в рослинах. У разі її дефіциту в живильному середовищі припиняється відновлення та асиміляція азоту рослинами. Для діагностики нестачі сірки запропоновано вважати критичним вміст її рухомих сполук у ґрунті — менш як 12 мг/кг. Симптоми дефіциту сірки майже такі, як і азоту, але чіткіше виражені. Рослини слабко кущаться, низькорослі, від світло-зеленого до повністю жовтого кольору.

Під час визначення дози й складу основного удобрення важливо враховувати їхній вплив на зимостійкість рослин, яка залежить від накопичення з осені захисних речовин, передусім цукрів, та біохімічних і фізіологічних чинників обміну речовин. Фосфорні й калійні добрива сприяють більшому накопиченню цих речовин і значно поліпшують інші фізіологічно-біохімічні показники зимостійкості рослин. Цим і пояснюється їхня висока дія в основному удобренні.

Живлення рослин фосфором на початку їхнього зростання відбувається переважно завдяки використанню поживних речовин насіння. Коренева система молодих рослин слабко засвоює важкорозчинні сполуки фосфору з ґрунту, тому на початку вегетації потрібно мати резерв добре розчинних сполук цього елемента. Якщо врахувати масу орного шару ґрунту (3 тис. т/га) та прийняти, що його вологість 25% (хоча ці запаси не всі доступні для рослин), то за концентрації 0,05 мг Р2О5 на 1 л ґрунтового розчину загальна його кіль­кість становитиме лише 0,4 кг/га. У статистичних умовах міграція іонів Н2РО4- майже відсутня. Тому за низької розчинності добрив і значних відстаней між їхніми гранулами в ґрун­ті виникає ймовірність позиційної недоступності засвоєння фосфору рослинами, оскільки цей процес відбувається лише внаслідок дифузії у невеликій зоні навколо кореня. Рядкове внесення фосфорних добрив у чотири-п’ять разів ефективніше від розкидного способу, тому що коефіцієнт використання з них фосфору сягає 40–60%.

Калій, як й інші елементи живлення, надходить із ґрунту з перших діб зростання пшениці озимої до початку її цвітіння. Він збільшує холодостійкість рослин, зміцнює стебла, що особливо важливо для схильних до вилягання сортів. Калій середньою мірою впливає на величину врожаю, проте дуже сильно — на його якість (завдяки підвищенню стійкості рослин до хвороб). За нестачі калію восени, в період інтенсивного росту, верхні темно-зелені листки жовкнуть, потім жовкнуть і нижні, основне стебло пшениці озимої вкорочується (через короткі й тонкі міжвузля), в результаті рослини стають слабкими, схильними до вилягання. Листки жовтіють і з часом засихають, починаючи з верхньої частини стебла, потім починають жовкнути з країв і старіші листки, колоски поникають, достигання зерна затримується. Корені додаткових пагонів або взагалі не розвиваються, або з’являються, проте не розростаються. Багато з цих симптомів типові для рослин після стресу та під час посухи.

Тому під час складання системи удобрення пшениці озимої важливо враховувати умови її вирощування. В будь-якому разі не можна допускати переваги азотного живлення над фосфорним і калійним. Для вирішення питання про внесення азоту в основне удобрення існує єдина думка: на ґрунтах із низьким умістом його мінеральних форм (менш як 20 мг/кг орного шару ґрунту) вносять 20–30 кг/га азоту мінеральних добрив.

Під час встановлення доцільності осіннього внесення азотних добрив слід враховувати низку чинників (табл. 1).

Пшениця озима ефективно реагує на внесення мікродобрив. Іноді нестача кількох десятків грамів одного з мікроелементів гальмує засвоєння інших елементів живлення та призупиняє підвищення врожаю навіть за високих фонів живлення макроелементами. Найважливішими мікроелементами для пшениці озимої є марганець, молібден, мідь, цинк, бор. Їх вносять у ґрунт разом із мінеральними добривами, а також за позакореневого підживлення та передвисівної обробки насіння солями мікроелементів.

Пшеницю озиму підживлюють мікродобривами восени у фазі 3–5 листків у дозі по 50 г/га д. р. у баковій суміші з карбамідом (15 кг/га) та за потреби — з пестицидами.

Манган активізує окисно-відновні процеси, сприяє підвищенню вмісту цукрів у рослинах пшениці озимої, тим самим забезпечує вищі морозо- й зимостійкість, значно впливає на врожай та його якість. Нестача мангану спостерігається у вигляді блідо-жовтих смуг і коричневих плям на листках: рослини слабкі, пониклі, а поле — плямисте й неоднорідне. Для нормального розвитку пшениці вміст мангану в рослинах у фазі кущіння має бути 50– 150 мг/кг сухої речовини.

Мідь значно впливає на фотосинтез, формування генеративних органів, синтез лігніну в клітинних стінках, підвищує стійкість рослин до хвороб, вилягання, їхню посухо-, жаро- та зимостійкість, сприяє ліпшому засвоєнню ними азоту. Нестача міді спостерігається на провапнованих і лужних ґрунтах, із високим умістом гумусу і зависокої температури, підвищених доз внесення азотних добрив (понад 100 кг/га д. р.). Мідь значно впливає на врожайність. Для нормального розвитку пшениці озимої вміст міді в ній має становити 4–15 мг/кг сухої речовини. Замість показника вмісту міді зручніше користуватися співвідношенням Cu:N, яке має бути >1.

Бор сприяє синтезу хлорофілу, впливає на формування генеративних органів, розвиток кореневої системи, особливо молодих коренів. Він майже не переміщується з нижньої частини рослин до точки росту, тобто повторно не використовується. Нестача бору в живленні рослин спостерігається на провапнованих ґрунтах та після внесення високих доз азотних і калійних добрив.

Цинк бере участь у багатьох фізіо­логічних процесах, сприяє росту між­вузлів, підвищує жаро-, посухо- та морозостійкість рослин, вміст білка в зерні, стійкість рослин до ураження хворобами. Його нестача в живленні рослин спостерігається у вигляді блідо-жовтих смуг на листках паралельних листковим жилкам. Рослини набувають жовтого або оранжевого забарвлення в ранні фази онтогенезу, гальмуються в рості й розвитку. Особливу увагу на забезпеченість пшениці озимої цинком потрібно звертати за вирощування її на ґрунтах із високим умістом гумусу й фосфору, застосування високих доз азотних і фосфорних добрив, вапнування, низьких температур.

 

Жито озиме

Серед злакових хлібів воно менш вибагливе до родючості ґрунту та погодних умов. Часто на ґрунтах із середнім забезпеченням рухомими сполуками елементів живлення їх може не вистачати для пшениці, проте бути достатньо для жита. Оптимальне значення pHсол для жита — 5–6, але на його врожай негативно впливає сильнокисла реакція ґрунтового розчину. Оскільки жито вирощують переважно на кислих дерново-підзолистих ґрунтах, то вапнування останніх є одним із заходів для підвищення врожаїв.

Житу восени потрібно 45 діб вегетації — від сівби до настання зимової паузи у відповідному регіоні. Закладання стебла й колоса в жита відбувається восени, у фазі кущіння рослин. Подальше формування колоса продовжується напровесні. Тому найвідповідальніші періоди в живленні жита озимого — від появи сходів до входження в зиму, а також відновлення вегетації навесні. Восени культура засвоює значні кіль­кості фосфору й калію, потребує посиленого живлення ними. За достатнього фосфорного та калійного живлення рослини добре зміцнюються і накопичують велику кількість цукрів, що має велике значення для перезимівлі.

Вносити чи не вносити азотні добрива восени — залежить від низки чинників. Частину дози азоту (20– 30 кг/га) вносять під передвисівну культивацію або в рядки після небобових попередників, під пізні посіви, а також на супіщаних і суглинкових ґрунтах із вмістом гумусу менш як 2,0%. На добре окультурених ґрунтах, після бобових культур, на тлі внесення органічних добрив безпосередньо під жито азотні добрива не вносять, оскільки надмірне азотне живлення знижує зимостійкість рослин.

До закінчення фази кущіння посіви жита засвоюють приблизно 1/3 азоту та 1/4 фосфору й калію від кількості їхнього загального винесення за період вегетації. Тому жито восени має бути достатньо забезпечене всіма елементами живлення.

Жито озиме має потужну кореневу систему, здатну проникати на значну глибину й повніше засвоювати елементи живлення. Крім того, воно ліпше за інші зернові культури засвоює елементи живлення з важкорозчинних сполук, наприклад фосфор із фосфоритів. За значної нестачі фосфору в ґрунті процес зростання жита різко гальмується, листки скручуються, на них утворюються фіолетово-червоні плями. Іноді рослини навіть гинуть.

Жито озиме є культурою, що посередньо реагує на внесення калійних добрив. За оптимального калійного живлення рослини ліпше розвиваються, міцніші, менш схильні до вилягання. За нестачі калію восени, в період швидкого росту рослин, спочатку жовкнуть верхні темно-зелені листки, а потім і нижні. Це призводить до сповільнення асиміляційної діяльності рослинного організму. Значна нестача в живленні рослин калію восени знижує енергію кущіння, стебла формуються зі слаборозвиненою механічною тканиною, вони схильні до вилягання, колоски поникають, достигання зерна затримується. Рослини внаслідок цього більше уражуються хворобами. Разом із калійними добривами можна вносити 20 кг/га магнію та сірки.

Жито озиме ефективно використовує післядію органічних добрив, унесених під попередник. Проте за вирощування зернових культур декілька років поспіль на одному й тому самому полі органічні добрива вносять безпосередньо під жито. На ґрунтах легкого гранулометричного складу зелені добрива (сидерати), приорані одночасно з фосфорними й калійними добривами — в дозі 45–60 кг/га д. р., за ефективністю зазвичай не поступаються гною.

Жито озиме, порівняно з пшеницею, вибагливіше до забезпечення мікроелементами, особливо на ґрунтах, бідних на вміст їхніх рухомих сполук. Борні добрива доцільно застосовувати на торфових, дерново- підзолистих і опідзолених ґрунтах. Окрім того, на цих ґрунтах, легких за гранулометричним складом, потрібно також вносити мідні добрива. Цинк застосовують на всіх типах провапнованих ґрунтів та за високого вмісту в них рухомих сполук фосфору.

 

Горох озимий

У системі удобрення гороху важливо оптимально поєднувати біологічний азот і азот мінеральних добрив, а також правильно поєднувати основне та передвисівне удобрення й підживлення. Фосфорні й калійні добрива вносять восени під зяблевий обробіток ґрунту. В умовах нестійкого й недостатнього зволоження ефективність добрив значно залежить від глибини загортання їх у вологий ґрунт. Найкраще вони засвоюються тоді, коли їх загорнуто в шар ґрунту 12–20 см.

Фосфорні добрива ефективніше вносити під горох на слабоокультурених ґрунтах, особливо на чорноземах, калійні — на дерново-підзолистих ґрунтах легкого гранулометричного складу. Важливою особливістю гороху є здатність засвоювати фосфор із важкорозчинних сполук, тому як основне добриво під нього можна вносити фосфоритне борошно та інші водонерозчинні форми фосфорних добрив. Листкові підживлення фосфорними добривами ефективні лише на початку вегетації для посиленого формування кореневої системи.

Калій великою мірою визначає величину врожаю, тому калійний дефіцит у живленні рослин досить поширений. За нестачі калію в гороху краї нижніх листків жовкнуть, на ниж­ніх — з’являються коричневі й бурі плями, потім листки відмирають. Із калійних добрив можна використовувати всі форми. Листкові підживлення калійними добривами малопоширені, але можуть бути необхідні для зниження його дефіциту в живленні рослин.

Азотні добрива зазвичай вносять навесні, оскільки на перших етапах росту й розвитку рослини неспроможні повністю забезпечити себе азотом. Тому, особливо за холодних умов, посіви гороху потребують додаткового азотного живлення. Звідси й позитивна реакція на внесення оптимальних доз органічних і мінеральних добрив без зменшення кількості фіксованого атмосферного азоту. Восени зазвичай достатньо внести лише стартову дозу азотних добрив (20–60 кг/га д. р.) під передвисівну культивацію або в рядки під час сівби. Це сприяє забезпеченню рослин азотом на початку росту, коли діяльність бульбочкових бактерій ще слабка. Внесення невеликої стартової дози мінерального азоту особливо важливе на бідних ґрунтах, оскільки сприяє ліпшому розвитку бульбочкових бактерій на початку вегетації рослин. У разі внесення високих доз азотних добрив розвиток бульбочкових бактерій на коренях гальмується, знижується їхня азотфіксувальна активність, горох переходить на живлення азотом, який був унесений із мінеральними добривами.

Горох середньочутливий до сірки. Він засвоює близько 30–40 кг/га цього елемента, тобто приблизно стільки ж, як і фосфору. Сірка належить до мікроелементів. За її нестачі в живленні рослин сповільнюється синтез білків, накопичується азот у небілковій формі або у формі нітратів, знижується життєдіяльність бульбочкових бактерій. Застосовувати сірчані добрива потрібно в дозах, що визначаються вмістом рухомої сульфатної сірки в орному шарі ґрунту (табл. 2).

Важлива роль в удобренні гороху належить добривам, зокрема тим, що містять магній, молібден, кобальт, бор, залізо, марганець, цинк.

Мікродобрива можна вносити в ґрунт до початку сівби (наприклад, 1– 1,5 кг/га Mo, 1,5–2 кг/га В), під час сівби разом із фосфорними добривами або застосовують їх під час обробки насіння бактеріальними препаратами (150 г Мо, 70 г Со і 30 г В на 1 т насін­ня), а також для позакореневого підживлення. Оптимальний строк проведення удобрення — у фазі трьох листків культури. Цинк у вигляді 0,2%- вої хелатної сполуки вносять із періо­дичністю 7–10 діб після 20-ї доби від появи сходів рослин.

Застосування мікроелементів у технології вирощування гороху озимого спри­яє формуванню генеративних органів (бор), активізації росту рослин завдяки кращому засвоєнню азоту (кобальт), збільшенню кількості бульбочок та їхньої маси (молібден). Вони обмежують негативну дію несприятливих зовнішніх чинників, що поліпшує умови росту та розвитку рослин. Із фізіологічного погляду особливе значення в період вегетації культури належить бору й кобальту.

 

Г. Господаренко

Журнал «Пропозиція», №9, 2019 р.

Інтерв'ю
У сезоні-2017 представництво Syngenta в Україні визнано низкою аналітиків та аграрних ЗМІ однією з найуспішніших транснаціональних компаній в державі. Syngenta Ukraine лідирує в сегменті продажів ЗЗР і насіння, надає консалтингову та... Подробнее
Кілька місяців тому асоціацію «Укрсадпром» очолив кандидат с.-г. наук Олександр Матвієць, який раніше був заступником голови асоціації, пізніше  Головою Ревізійної  комісії.  Днями сайт «Пропозиція» поспілкувався з ним про актуальні... Подробнее

1
0