Кон­цен­т­рація і розміщен­ня куль­тур у сівозмінах

В ста­нов­ле­но, що беззмінне ви­ро­щу­ван­ня більшості сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур за­ко­номірно при­зво­дить до помітно­го зни­жен­ня про­дук­тив­ності. На­впа­ки, в умо­вах пло­дозміни най­повніше ре­алізується біологічний по­­тенціал їхньої про­дук­тив­ності (табл. 1).

Різні куль­ту­ри не­од­на­ко­во ре­а­гу­ють на беззмінне їхнє ви­ро­щу­ван­ня. Ку­ку­руд­зу, про­со, ко­ноплі, греч­ку, кар­топ­лю (за відсут­ності не­ма­тод) мож­на по­втор­но ви­ро­щу­ва­ти навіть декілька років поспіль на од­но­му полі без істот­но­го зни­жен­ня вро­жай­ності. Го­рох, цу­к­рові бу­ря­ки, пше­ни­ця, ячмінь, овес, жи­то, ви­ка не­га­тив­но ре­а­гу­ють навіть на один по­втор­ний висів і, на­впа­ки, «віддя­чу­ють» помітни­ми при­бав­ка­ми вро­жаю за пра­виль­но­го розміщен­ня їх у сіво­зміні. Лю­пин, льон, со­няш­ник, ка­пу­с­та, ко­ню­ши­на, лю­цер­на різко не­га­тив­но ре­а­гу­ють на по­вторні висіви. Ви­со­ка про­дук­тивність куль­тур, яким «не до впо­до­би» по­втор­ний висів, за­без­пе­чується тільки за пра­виль­но­го розміщен­ня у сівозміні з ура­ху­ван­ням до­пу­с­ти­мої періодич­ності їхніх посівів на од­но­му і то­му са­мо­му полі.

Вибір кра­щих по­пе­ред­ників за­без­пе­чується за оп­ти­маль­ної кон­цен­т­рації різних куль­тур у сівозміні. Де­які з них про­яв­ля­ють не­га­тив­ну ре­акцію не тільки за по­втор­но­го ви­ро­щу­ван­ня, але й за ча­с­то­го по­вер­нен­ня їх на по­пе­реднє місце. От­же, на­си­чен­ня сівозмін най­чут­ливіши­ми до місця ви­ро­щу­ван­ня куль­ту­ра­ми об­ме­жується мінімаль­но до­пу­с­ти­мим періодом їхньо­го по­вер­нен­ня на по­ле, за до­три­ман­ня яко­го не спо­с­терігається істот­но­го зни­жен­ня вро­жай­ності. Вста­нов­лені нор­ма­ти­ви є ос­но­вою для роз­роб­ки сівозмін, у то­му числі для виз­на­чен­ня мінімаль­но до­пу­с­ти­мої три­ва­лості ро­тації (табл. 2).

За пев­но­го на­бо­ру куль­тур, які не­обхідно розмісти­ти у сівозміні, три­валість ро­тації виз­на­чає куль­ту­ра із найбільшим періодом по­вер­нен­ня. На­при­клад, цу­к­рові бу­ря­ки, для яких період по­вер­нен­ня ста­но­вить три-чо­ти­ри ро­ки, мо­же зай­ма­ти од­не по­ле в 4–5-пільній сівозміні за чер­гу­ван­ня із куль­ту­ра­ми, що ма­ють та­кий са­мий або ко­рот­ший період по­вер­нен­ня (го­рох — пше­ни­ця ози­ма — бу­ря­ки цу­к­рові — ку­ку­руд­за — ячмінь).

Такі ви­мог­ливі куль­ту­ри, як льон, лю­пин, со­няш­ник, мож­на ви­ро­щу­ва­ти на од­но­му полі тільки у 6–8-пільних сівозмінах. Ок­ре­мим куль­ту­рам, на­при­клад ку­ку­рудзі, вла­с­ти­ва стійка са­мо­сумісність, що дає змо­гу ви­ро­щу­ва­ти їх про­тя­гом чо­ти­рь­ох-п’яти років поспіль на ок­ре­мих запільних ділян­ках та вивідних по­лях.

В інших рівних умо­вах мак­си­маль­на про­дук­тивність куль­тур мо­же бу­ти одер­жа­на за ви­ко­ри­с­тан­ня спри­ят­ли­вих по­пе­ред­ників, а за розміщен­ня їх після умов­но до­пу­с­ти­мих спо­с­теріга­ють помітне погіршен­ня рос­ту і роз­вит­ку на­ступ­них куль­тур (табл. 3).

Уро­жайність зер­но­вих, а зна­чить, і збір зер­на із гек­та­ра ріллі знач­ною мірою виз­на­ча­ють­ся рівнем кон­цен­т­рації сівозміни зер­но­ви­ми куль­ту­ра­ми і, на­сам­пе­ред, най­про­дук­тивніши­ми у кон­крет­них умо­вах.

Своєю чер­гою, вро­жайність ок­ре­мих куль­тур без­по­се­ред­ньо за­ле­жить від їхньої частки у сівозміні. Так, за збільшен­ня частки тієї чи іншої куль­ту­ри у сівозміні або гру­пи куль­тур, близь­ких за біологічни­ми вла­с­ти­во­с­тя­ми, по­над оп­ти­мальні па­ра­ме­т­ри їхня про­дук­тивність помітно зни­жується че­рез змен­шен­ня площі кра­щих по­пе­ред­ників, ско­ро­чен­ня строків по­вер­нен­ня куль­ту­ри на по­пе­реднє місце ви­ро­щу­ван­ня, у зв’яз­ку з чим погіршується фіто­санітар­ний стан грун­ту і посівів.

За да­ни­ми Ерастівської дослідної станції ко­лиш­нь­о­го Інсти­ту­ту ку­ку­руд­зи, най­е­фек­тивнішою за про­дук­тивністю і еко­логічною без­печністю бу­ла зер­но­ва сі­­возміна  го­рох — пше­ни­ця — ку­ку­ру­дза — ку­ку­руд­за (табл. 4). Во­на мак­си­маль­но на­си­че­на порівня­но ви­со­ко­про­дук­тив­ни­ми у цих умо­вах ку­ку­руд­зою і пше­ни­цею ози­мою за спри­ят­ли­во­го поєднан­ня груп куль­тур, різних за біологічни­ми вла­с­ти­во­с­тя­ми (зер­нові, ко­ло­сові, бо­бові, про­сапні). Ця сівозміна за­без­пе­чи­ла порівня­но ви­сокі вро­жаї, збо­ри зер­на, кор­мо­вих оди­ниць і пе­ре­трав­но­го про­теїну, до­б­рий фіто­санітар­ний стан грун­ту.

Розміщен­ня куль­тур після кра­щих по­пе­ред­ників ус­клад­нюється в спеціалізо­ва­них сівозмінах, які ха­рак­те­ри­зу­ють­ся ви­со­кою кон­цен­т­рацією ок­ре­мих куль­тур. У та­ко­му разі до ви­ро­щу­ван­ня до­реч­но підхо­ди­ти із ро­зум­ним ком­промісом, що дасть змо­гу за­без­пе­чи­ти стійку про­дук­тивність аг­ро­си­с­те­ми. В ос­нові та­ко­го підхо­ду — до­пу­с­ти­ма на­си­ченість, що за­без­пе­чує прий­нят­ну періодичність чер­гу­ван­ня ви­мог­ли­вих до розміщен­ня куль­тур, пра­виль­не поєднан­ня їх за сумісністю, до­дат­кові прий­о­ми, що поліпшу­ють чер­гу­ван­ня (проміжні посіви, вне­сен­ня міне­раль­них до­б­рив, за­сто­су­ван­ня си­де­ратів та ін.). На­при­клад, за по­тре­би у сівозміні мож­на ма­ти 75–100% і більше зер­но­вих. Такі куль­ту­ри, як ку­ку­руд­за, ячмінь, овес, соя, ріпак, за пра­виль­но­го поєднан­ня їх із ози­ми­ми (20–30%) мож­на ви­ро­щу­ва­ти без зни­жен­ня їхньої про­дук­тив­ності.

Уза­галь­нен­ня ре­зуль­татів досліджень у різних грун­то­во-кліма­тич­них зо­нах Ук­раїни свідчить, що за умов до­три­ман­ня оп­ти­маль­них па­ра­метрів на­си­чен­ня сівозмін відповідни­ми зер­но­ви­ми, технічни­ми і кор­мо­ви­ми куль­ту­ра­ми та раціональ­но­го розміщен­ня після по­пе­ред­ників уро­жайність по­льо­вих куль­тур за­ле­жить як від на­бо­ру (частки) їх у сівозміні, так і від співвідно­шен­ня у гру­пах куль­тур, різних за біологічни­ми вла­с­ти­во­с­тя­ми і тех­но­логією ви­ро­щу­ван­ня за прин­ци­пом пло­дозміни.

Оп­ти­маль­ний рівень на­си­чен­ня сівозмін зер­но­ви­ми, вра­хо­ву­ю­чи і по­тре­бу ви­ро­щу­ван­ня інших куль­тур (технічних — цу­к­ро­вих бу­ряків, со­няш­ни­ку; олійних — ріпа­ку і сої; кор­мо­вих — трав ба­га­торічних, од­норічних то­що) у Сте­пу і Лісо­сте­пу — до 60% (30 — пше­ниці ози­мої і 30 — ярих зер­но­вих, зер­но­бо­бо­вих і ку­ку­руд­зи), на Поліссі — до 50–55% (30–35 — ози­мих, 20 — ярих зер­но­вих, зер­но­бо­бо­вих і ку­ку­руд­зи).

У Сте­пу і Лісо­сте­пу на­си­чен­ня спеціалізо­ва­них сівозмін зер­но­ви­ми куль­ту­ра­ми мо­же до­ся­га­ти 70–100% шля­хом збільшен­ня: у Сте­пу — посівних площ ку­ку­руд­зи, сої, яч­ме­ню; у Лісо­сте­пу — ку­ку­руд­зи, яч­ме­ню і сої. Вод­но­час частка ози­мих у та­ких сівозмінах ста­но­вить 20–30%; ку­ку­руд­зи — 30–40, зер­но­бо­бо­вих — 20–30, яч­ме­ню — до 20–30%. У Сте­пу на­си­чен­ня сівозмін пше­ни­цею до 40% мож­ли­ве за умов розміщен­ня її посівів після кра­щих по­пе­ред­ників (чор­ний і зай­ня­тий па­ри, зер­но­бо­бові), а до 50% — за на­яв­ності в сівозміні двох полів чор­но­го й од­но­го по­ля зай­ня­то­го па­ру.

Слід та­кож звер­та­ти ува­гу на ре­акцію ок­ре­мих куль­тур на місцеві грун­то­во-кліма­тичні умо­ви і відповідно до цьо­го ро­би­ти свій вибір. Так, у рай­о­нах сте­по­вої зо­ни у на­прям­ку із півночі на південь збільшен­ня у сівозміні частки зер­но­вих куль­тур сприяє зро­с­тан­ню про­дук­тив­ності гек­та­ра ріллі. Ви­ро­щу­ван­ня яч­ме­ню ози­мо­го у спри­ят­ли­вих для ньо­го умо­вах зу­мов­лює за­вдя­ки цій куль­турі роз­ши­рен­ня площ ози­мих. На­при­клад, в умо­вах Ми­ко­лаївської об­ласті, за досліджен­ня­ми об­лас­ної дослідної станції, за пізніх строків сівби або висіву в су­хий грунт і пізньо­осінньо­го ви­па­дан­ня дощів ози­мий ячмінь дає ви­щу вро­жайність зер­на, ніж пше­ни­ця.

Не­до­пу­с­ти­мим є надмірне на­си­чен­ня сівозмін чут­ли­ви­ми до ви­ро­щу­ван­ня на од­но­му місці (са­мо­не­сумісни­ми) куль­ту­ра­ми, та­ки­ми як со­няш­ник, льон, лю­пин, для яких важ­ли­вий оп­ти­маль­ний період по­вер­нен­ня.

За­для поліпшен­ня фіто­санітар­но­го ста­ну грун­ту і посівів та підви­щен­ня вро­жай­ності аг­рофіто­це­нозів і сівозмін в умо­вах зро­шен­ня Сте­пу, а та­кож у регіонах до­стат­нь­о­го зво­ло­жен­ня Лісо­сте­пу і на Поліссі потрібно впро­ва­д­жу­ва­ти проміжні (після­укісні і після­­жнивні) посіви куль­тур на зе­ле­ний корм або на си­де­ральні до­б­ри­ва. Цим са­мим підви­щується по­льо­ва вро­жайність у сівозмінах, на­си­че­них од­но­ви­до­ви­ми куль­ту­ра­ми, зо­к­ре­ма, зер­но­ви­ми ко­ло­со­ви­ми, олійни­ми то­що.

Вітчиз­ня­но­му АПК вла­с­ти­вий дис­па­ри­тет цін між про­мис­ло­вою і сільсько­го­с­по­дарсь­кою про­дукцією, чим він відрізняється від аг­рар­них ком­плексів інших країн. Бо у нас не­має де­ше­вих кре­дитів, дер­жав­них про­грам, до то­го ж низькі за­купівельні ціни на цу­кор, пше­ни­цю, греч­ку та інші куль­ту­ри, че­рез що аг­рарії зму­шені сіяти пе­ре­важ­но со­няш­ник, ку­ку­руд­зу та ріпак. Що­прав­да, ос­таннім ча­сом до цьо­го спи­с­ку на­по­лег­ли­во «підби­рається» і соя. Отже, сьо­годні ук­раїнський аг­рар­ний ком­плекс мож­на сміли­во на­зва­ти «со­няш­ни­ко­во-ріпа­ко­во-ку­ку­руд­зя­но-соєвим». Ад­же ці куль­ту­ри про­тя­гом ос­танніх де­ся­ти років заміню­ють і бан­ки, і дер­жавні до­тації, і стра­хові кон­то­ри, бо за­вдя­ки ви­сокій рен­та­бель­ності є надійним дже­ре­лом по­пов­нен­ня обіго­вих коштів.

На­при­клад, со­няш­ник уже дав­но оку­пу­вав по­ля півдня країни і пе­ре­мож­но на­сту­пає на північ. Навіть у Черні­гів­ській та Сумській об­ла­с­тях, не­тра­диційних для цієї куль­ту­ри, з’яви­лись со­няш­ни­кові план­тації. Со­няш­ник зай­має 15% ріллі (близь­ко 4,5–5,0 млн га), а в півден­но-східних об­ла­с­тях у струк­турі посівних площ цій куль­турі відве­де­но до 30%. Аг­рарії у цих кра­ях не ра­ху­ють­ся із сівозміна­ми. Бо, одер­жу­ю­чи навіть по 0,7–1,0 т/га, за ціни на насіння со­няш­ни­ку на рівні по­над 4 тис. грн/т от­ри­му­ва­ли га­ран­то­ва­ний при­бу­ток. Але ж та­ке по-вар­варсь­ки спо­жи­ваць­ке став­лен­ня до землі зре­ш­тою при­зве­де до опу­с­те­лю­ван­ня!

Щоб по­вер­ну­ти ви­роб­ників у рам­ки ве­ден­ня на­уко­во об­грун­то­ва­них сівозмін, уря­дом бу­ло прий­ня­то низ­ку по­ста­нов, про­те во­ни не місти­ли роз­ро­бок і про­грам ма­те­ріа­ль­ної підтрим­ки сіль­госп­ви­роб­ництва. А без гро­шей рішучі на­­міри вла­ди впо­ряд­ку­ва­ти сівозміни і зу­пи­ни­ти збільшен­ня площ со­няш­ни­ку не да­ло ба­жа­них ре­зуль­татів…

Про­те не ли­ше че­рез фінан­со­­вий інте­рес аг­раріїв відбу­лось бурх­ли­ве не­об­грун­то­ва­не роз­ши­рен­ня площ со­няш­ни­ку, а й че­рез ко­мерційну зацікав­леність олійно-жи­ро­во­го ком­плек­су. Відо­мо, що у 1999 р. бу­ло за­про­ва­д­же­но за­кон про вивізне ми­то на насіння со­няш­ни­ку, після чо­го ста­ло не­вигідно ек­с­пор­ту­ва­ти цю про­дукцію. Тож аг­рарії спря­му­ва­ли її на місцеві пе­ре­робні за­во­ди, що ак­тивізу­ва­ло будівництво но­вих, ефек­тивніших, по­туж­но­с­тей. І олійно-жи­ро­вий ком­плекс (ОЖК) у нас до­сяг­нув фан­та­с­тич­них успіхів не ли­ше усе­ре­дині країни, а й на міжна­род­но­му рин­ку, де вітчиз­ня­на про­дукція сяг­ну­ла ча­ст­ки 58%. Ук­раїна за ек­с­пор­том олії посідає пер­ше місце у світі.

Га­лузь не­ст­рим­но роз­ви­вається ек­с­тен­сив­ним шля­хом, лег­ко роз­ши­рю­ю­чи площі і не завжди дба­ю­чи про підви­щен­ня вро­жай­ності. На­при­клад, у 2012 р. во­на ста­но­ви­ла 1,84 т/га, а в 2013-му — 1,9–2,0 (10-те місце у світі, це ж спостерігається і цього року), тоді як у Бол­гарії цей по­каз­ник дорівнює 3,5, у Крас­но­дарсь­ко­му краї Росії — 2,5–3,0 т/га. У Німеч­чині прий­ня­то вва­жа­ти: як­що вро­жайність насіння цієї куль­ту­ри не до­ся­гає 3,5 т/га, то зай­ма­тись нею не­вигідно.

Вар­то на­га­да­ти, що три­ва­лий час дефіцит си­ро­ви­ни «грав на ру­ку» сільгоспви­роб­ни­кам: кон­ку­ренція за неї «на­кру­чу­ва­ла» ціни до рівня 4–5 тис. грн/т и вище. Тоб­то со­няш­ник був «рятівним кру­гом» для аг­раріїв. Але із 1 серп­ня 2013 р., ко­ли на Рот­тер­дам­ській біржі (центр фор­му­ван­ня світо­вої ціно­вої аг­рар­ної кон’юнк­ту­ри) ціна на со­няш­ник об­ва­ли­ла­ся від 1250 до 90 дол./т, відповідно, впа­ла і вартість олії. Це відби­лось на внутрішніх за­­купі­вель­них цінах на со­няш­ник: вони знизи­лись від 4200–4500 грн у 2012 р. до 2800–2900 грн/т у 2013-му. Наразі, враховуючи попит та курсові коливання, ціни знову «поповзли» у верх і становлять 9600—10 000 грн/т.

Така цінова нестабільність знач­ною мірою за­ле­жить від погодних умов (цього року вони явно не сприяли виробництву олійної), від дис­па­ри­те­ту цін на сільсько­го­с­по­дарсь­ку і про­мис­ло­ву про­дукцію. З цьо­го при­во­ду го­ло­ва Аг­рар­но­го со­ю­зу Ген­надій Но­ви­ков пе­ре­кон­ли­во за­яв­ив, що ук­раїнським аг­раріям тре­ба на­вчи­ти­ся во­лодіти всіма рин­ко­ви­ми інстру­мен­та­ми, вміти тор­гу­ва­ти на біржі, фор­му­ва­ти ве­ликі партії продукції (звідси — пи­тан­ня на­яв­ності відповідних по­туж­но­с­тей для її тим­ча­со­во­го зберіган­ня і пе­ре­вал­ки: еле­ва­торів, пор­то­вих терміналів).

Не­кон­тро­ль­о­ва­не на­ро­щу­ван­ня по­­туж­но­с­тей ОЖК три­ває. Так, за даними асоціації «Ук­ролієпром», на кінець 2015 р. во­ни ста­но­ви­ли 14,5 млн т. Вод­но­час за­­ван­та­женість — близь­ко 70%, тоб­то си­ро­ви­ни бра­­­кує (цьогоріч зібрано близько 10,3 млн т насіння). То­му по­тре­би ОЖК «підштов­ху­ють» аг­раріїв до збільшен­ня ви­роб­ництва насіння, і ті охо­че це роб­лять шля­хом роз­ши­рен­ня площ під со­няш­ни­ком.

От­же, сільгоспви­роб­ни­кам і дер­жаві у зв’яз­ку із втра­тою пев­ної ефек­тив­ності ви­ро­щу­ван­ня со­няш­ни­ку слід знай­ти йо­му надійну заміну і за­про­ва­ди­ти пе­ревірені в усь­о­му світі ме­­ха­нізми підтрим­ки АПК, ви­ра­жені у де­ше­вих кре­ди­тах, аг­ро­ст­ра­ху­ванні, до­таціях для за­без­пе­чен­ня оп­ти­маль­но­го рівня рен­та­бель­ності, про­ве­с­ти ре­гу­лю­ван­ня сівозмін шля­хом ко­ре­гу­ван­ня струк­ту­ри посівних площ із уве­ден­ням інших технічних олійних куль­тур, зо­к­ре­ма ріпа­ку та сої.

П. Бой­ко, д-р с.-г. на­ук, про­фе­сор,
ННЦ «Інсти­тут зем­ле­роб­ст­ва НА­АН»,
Н. Ко­ва­лен­ко, канд. с.-г. на­ук, ст. на­ук. співробітник,
Національ­на на­уко­ва с.-г. бібліоте­ка НА­АН

Інформація для цитування
Кон­цен­т­рація і розміщен­ня куль­тур у сівозмінах/ П. Бой­ко, Н. Ко­ва­лен­ко// Пропозиція/ — 2015. — № 12. — С. 74-78