Оптимізація вирощування озимого ріпаку восени

Створення нових перспективних сортів ріпаку озимого та широке впровадження їх у виробництво потребують вдосконалення наявних технологій вирощування цієї культури в зоні Південного Степу України. Для розкриття генетичного потенціалу озимого ріпаку слід враховувати біологічні особливості та потреби культури за певних погодних умов.

Ріпак — це невибаглива до тепла олійна культура. Його насіння починає проростати за температури  1°С, проте  для  одержання сходів на третій-четвертий  день повітря має прогрітися  до 14–17°С.  Рослини  вегетують за температури 5–6°С і продовжують осінню вегетацію навіть у разі настання нічних заморозків. Вирішальними умовами для нормальної перезимівлі ріпаку є добре  розвинута розетка (діаметром 20–30 см), коренева шийка завтовшки 8–12 мм, що дає змогу  витримувати зниження температури до -15…-18°С.

Важливими чинниками для отримання оптимально розвинутих рослин перед входженням у зиму є строк сівби та інтенсивність росту висіяних сортів і гібридів. Для формування таких рослин сума  ефективних температур (понад  5°С) від сходів до входження в зиму має становити 650–800°С. 

Для формування 1 ц насіння озимий ріпак потребує доброї родючості ґрунту, в якому має бути  значно більше поживних речовин, ніж для зернових культур. Рослина добре росте на чорноземах, темно-сірих та сірих лісових ґрунтах, дерново-підзолистих  та ін. з нейтральною або слабокислою реакцією ґрунтового  розчину  (рН 6,6–7,2), може також розвиватися і з рН вище 7,2 і нижче 6,6.

Одним  із основних чинників, що визначають продуктивність озимого ріпаку, є забезпечення  його елементами мінерального живлення. На формування 1 ц основної продукції потрібно до 8,5 кг азоту, 3,2 кг фосфору, 8 кг калію. Норма внесення мінеральних добрив — N60–80Р40–60 кг/га д. р. За нестачі калію та мікроелементів ґрунт підживлюють К40–60, до  30–50 кг/га сірки й 2–3 кг/га борної  кислоти.  До того ж фосфорно-калійні  добрива вносять під основний обробіток ґрунту. 

Не можна використовувати великі дози азоту до сівби, особливо на родючих ґрунтах, оскільки  це призводить до значного переростання рослин восени й часткової або повної їхньої загибелі під час зимівлі.  У разі слабкого розвитку рослин озимого ріпаку восени через дефіцит суми ефективних  температур проводять підживлення посівів аміачною селітрою (100 кг/га) у фазі 4 справжні листки  культури. 

А за переростання рослин посіви обробляють ретардантом Фолікур із діючою речовиною  тебуконазол  (250 г/л) у фазі  6 справжніх листків культури  у ясну сонячну погоду під час активного  росту рослин. Останнім часом на ріпаку в якості ретардантів застосовують препарати Карамба і Сетар,  які:

затримують ріст рослин у довжину;

стимулюють накопичення асимілянтів та інших поживних  речовин у корені;

знижують вміст вологи в рослинах, що підвищує їхню морозостійкість; 

стимулюють розвиток кореневої системи, а також розростання кореневих волосків. 

Крім того, ці ретарданти діють як фунгіциди проти збудників низки хвороб ріпаку.

Восени  ретарданти застосовують залежно від стану посівів: якщо на період третьої декади  жовтня ріпак перебуває в стадії чотирьох розвинутих справжніх листків, із кореневою шийкою 4 мм, листки нормального зеленого кольору й майже сходяться в рядках, то такі посіви обробляти не слід. Якщо рослина має понад 4 листки, діаметр кореневої шийки — понад  5 мм,  колір великого листя  темно-зелений і рядки змикаються, на таких посівах для затримання росту стебла проводять обробку  ретардантами. 

Для сівби відбирають очищене, відкаліброване якісне насіння з високою схожістю. Щоб захистити від ураження хворобами та пошкодження шкідниками у початкових фазах росту, насіння обов’язково протруюють. Проти комплексу ґрунтових шкідників та шкідників сходів, а також від  захворювань,  що уражують рослини в період сходів, насіння перед висівом протруюють препаратами з д.  р.:  тіаметоксам, 350 г/л,  фіпроніл, 250 г/л, бета-цифлутрин, 100 г/л + імідаклоприд,  100 г/л, карбоксил, 200 г/л + тирам, 200 г/л та ін.  Для протруювання в якості плівкоутворювача  рекомендують  2%-й водний розчин NaKMH і 5%-й водний розчин ПВС.

Така технологія протруювання насіння подібна до традиційної зі зволоженням. Різняться такі технології лише тим, що пестицид наносять на насіння з розчином полімеру, який після випаровування води створює на поверхні насіння плівку, що містить цей пестицид.  За використання  плівкоутворювача зменшуються втрати пестициду, покращуються умови праці обслуговуючого персоналу,  знижується можливість забруднення довкілля. 

Строк сівби має вирішальне значення для забезпечення надійної перезимівлі рослин і формування  врожаю. Оптимальним є висів за 15–20 днів до строку сівби озимих колосових, що для Південного Степу України відповідає періоду з 25 серпня  до 10 вересня, рядковим способом з міжряддям 15 см. Залежно від умов виробництва часто відходять від оптимальних термінів у той або  інший бік, що зумовлено відсутністю вологи у верхньому горизонті ґрунту під час сівби.

За ранніх строків сівби виникає небезпека переростання рослин (початок стеблування) і різке зниження їхньої зимостійкості. За пізніх — до входження у зиму рослини не встигають сформувати  потрібну кількість листя і накопичити в точках росту достатньої кількості цукрів, які забезпечують їхню  високу морозостійкість. А оскільки кількість листя перед зимівлею визначає кількість стебел на рослині,  то це, як правило, призводить до зниження врожаю. 

Норма висіву насіння має забезпечувати оптимальну густоту стояння рослин, яка також дуже  впливає на зимостійкість культури і досягається висівом 1,–1,2 млн схожих насінин на гектар,  або 5–6 кг/га. Оптимальна густота стояння рослин восени — 0,8–1 млн  рослин на гектар, навесні — 0,7–0,9 млн/га. Загущення посівів призводить до слабкого розвитку рослин, що спричинює слабку зимостійкість, зниження стійкості до вилягання. У загущених посівах погіршується мікроклімат, що зумовлює ураження грибними хворобами. 

Глибина загортання насіння — 2–3  см, проте за пересихання верхнього шару ґрунту її можна  збільшувати до 4–5 см із одночасним збільшенням норми висіву на 10–15%. Для отримання дружних  сходів ріпаку обов’язково проводять післяпосівне коткування поля.

Догляд за посівами озимого ріпаку восени включає комплекс заходів, які створюють  оптимальні умови для росту і розвитку рослин, забезпечують знищення бур’янів, захист від хвороб  і  шкідників. У разі утворення щільної ґрунтової кірки до появи сходів посіви обробляють легкими  боронами  або ротаційною мотикою.

На засмічених полях за появи проростків бур’янів через 3–4 дні після сівби ріпаку доцільно буде  провести досходове боронування. У пізніші строки бур’яни також можна знищити післясходовим  боронуванням посівів, але не раніше, ніж у фазі 3–5 справжніх листків у ріпаку. Цей агроприйом краще проводити в другій половині дня впоперек рядків. 

Найнебезпечнішим шкідником ріпаку в період появи сходів є хрестоцвітна блішка, особливо  якщо сівба проведена непротруєним насінням, для знищення якої найефективнішим є застосування  інсектицидів кишково-контактної дії. 

Таким чином, комплекс агрозаходів щодо створення оптимальних умов вирощування ріпаку  озимого восени дає змогу підвищити адаптацію цієї культури до погодно-кліматичних умов, зменшити пошкодження шкідниками (оптимально розвинені рослини стійкіші до пошкодження та пригнічують ріст і розвиток бур’янів, які є джерелом розмноження шкідників ріпаку) та збільшити  зимо- та  морозостійкість, підвищити витривалість до низьких температур у результаті оптимізації  росту й розвитку рослин. 

О. Поляков, зав. відділу агротехнологій та впровадження, д-р с.-г. наук

О. Нікітенко, наук. співробітник відділу агротехнологій та впровадження

Інститут олійних культур НААН

Журнал «Пропозиція», № 11, 2017 р.