Агротехнічні елементи захисту озимої пшениці

У всіх ґрунтово-кліматичних зонах поширеними й найбільш шкідливими хворобами пшениці, які спричинюють значні втрати врожаю, є сажка (тверда, летюча, стеблова, карликова), кореневі гнилі, борошниста роса, септоріозні хвороби, фузаріоз колоса, іржа (бура листкова, лінійна, або стеблова, і жовта).

З-поміж ефективних заходів обмеження хвороб — упровадження стійких до ураження ними сортів пшениці. За сприятливих умов для розвитку хвороб такі сорти не знижують урожайність культури. До хімічної обробки посівів не вдаються або застосовують вибірково. Особливо слід надавати перевагу тим сортам, які мають комплексну стійкість проти основних хвороб. Із числа рекомендованих щодо стійкості або витривалих до комплексу хвороб добирають сорти, які мають господарське значення.

Проте, попри генетичний потенціал, сучасним сортам пшениці для формування високих урожаїв потрібно створити належні умови для росту й розвитку. Для досягнення цієї мети і реалізації цінних якостей сортів потрібно застосовувати комплекс заходів, які здатні оптимізувати умови вирощування пшениці на всіх етапах органогенезу.

Важливими складовими комплексу таких заходів є розміщення посівів культури в сівозміні після кращих попередників, використання сортів інтенсивного типу, оптимальне забезпечення рослин мінеральним живленням із урахуванням вмісту елементів у ґрунті, почасткове внесення азотних добрив протягом вегетації відповідно до даних ґрунтової і рослинної діагностики, інтегрована система захисту рослин від бур’янів, хвороб і шкідників, регулювання росту ретардантами. Також до складу цього комплексу входять: система заходів, спрямованих на підвищення родючості ґрунту, система протиерозійних заходів, сівба з передбаченням постійних технологічних колій, своєчасне та високоякісне виконання всіх технологічних операцій із дотриманням строків, норм, регламентів застосування хімічних засобів контролю бур’янів, шкідників і хвороб та внесення мінеральних добрив.

Агротехнічні заходи, виконані якісно та своєчасно, також значно обмежують ураження культури хворобами. Основним заходом є правильне чергування культур у сівозміні, розміщення пшениці після кращих попередників. Для обмеження шкідливості кореневих гнилей, септоріозу, фузаріозу колоса під час планування розміщення культур у сівозміні потрібно проводити такі заходи: вводити сівозміни з насиченням колосовими культурами не більше як 40–50% і частково колосовими в структурі попередників озимих — до 10–15%. Після колосових попередників у Степу доцільно сіяти ячмінь озимий, на Поліссі — жито. Кращими попередниками для пшениці озимої, які забезпечують задовільний фітосанітарний стан у степовій зоні, є чорний і зайнятий пари, горох; а в лісостеповій і на Поліссі — зайнятий та сидеральні пари, зернобобові, багаторічні трави, льон. Вчасно виконаний основний обробіток ґрунту значно зменшуватиме нагромадження інфекції на полях.

Найстійкіша до ураження хворобами культура — оптимальних строків сівби. На надто ранніх посівах восени нагромаджується значно більше інфекції бурої і жовтої іржі, борошнистої роси, кореневих гнилей, септоріозу, бактеріальних і вірусних хвороб. Пізні посіви сильніше уражауються сажкою. Глибоко висіяне насіння (6–8 см) довше сходить, а його проростки інфікуються збудниками пліснявіння, кореневої гнилі, твердої сажки. Під час догляду за посівами комплекс заходів має бути спрямований на підтримання й збереження до збирання врожаю не менше як 500–700 продуктивних стебел рослин культури на 1 м² та високу продуктивність кожного колоса.

Внесення під пшеницю органічних добрив не тільки підвищує родючість ґрунту та забезпечує рослини необхідними елементами живлення, а й сприяє розвитку мікрофлори, яка є антагоністом значної кількості фітопатогенів. Цим і пояснюється значно нижчий розвиток кореневих гнилей, твердої і стеблової сажок та інших хвороб на полях, де вносять гній. Норми його внесення мають бути строго диференційовані з урахуванням родючості ґрунту, попередника, кліматичних умов.

Пшениця з-поміж зернових є найвибагливішою культурою до забезпечення мінеральними речовинами. За вегетацію пшениця озима проходить 12 етапів органогенезу, і на кожному етапі культура потребує відповідного мінерального підживлення. Тому недооцінювати роль добрив — непрофесійно!

Ефективність мінеральних добрив залежить від ґрунтово-кліматичних умов, попередника та біологічних особливостей сорту. Для правильного визначення оптимальних співвідношень і норми витрати слід керуватися результатами агрохімічних аналізів ґрунту. Адже ефективність мінеральних добрив залежить від їхнього співвідношення. Фосфорні й калійні добрива підвищують стійкість рослин до хвороб. Надмірне, непропорційне внесення азотних добрив призводить до розпушення тканин рослин, що сприяє розвитку хвороб.

Особливе значення для росту й розвитку пшениці мають азотні добрива. За умов достатньої кількості азоту рослини культури добре кущаться, утворюють щільний колос із високою масою 1000 зерен. Водночас як нестача азотних добрив, так їхній надлишок негативно впливають на розвиток рослин і врожайність культури. Особливо шкідливе надмірне внесення азотних добрив, яке сприяє переростанню рослин пшениці озимої восени. Такі посіви втрачатимуть морозо- й зимостійкість, а також у них зменшуватиметься продуктивність фотосинтезу через надмірне загущення посіву і взаємозатінення рослин, у результаті якого ці рослини сильніше уражуватимуться збудниками хвороб.

Азотні добрива вносять декілька разів, орієнтуючись на фазу та етапи органогенезу культури. На початку трубкування (ІV етап органогенезу) вносять 50% повної норми азоту (20– 30 кг). Такий захід доцільно виконувати і в посівах, які перший раз, по мерзлоталому ґрунту, не підживлювали. Підживлення пшениці в цей період розвитку рослин покращує озернення колоса, підвищує врожай і якість зерна й водночас не збільшує вихід соломи. Вносять аміачну селітру поверхневим способом по технологічних коліях.

Чергове підживлення проводять під час колосіння — цвітіння (VІІІ-ІX етапи органогенезу), зокрема вносять азот у дозі 30–40 кг/га (20% норми). Ефективність цього підживлення краще проявляється в зоні достатнього зволоження та в роки з вологою погодою.

На бідних ґрунтах та після стерньових попередників рекомендується вносити азот у амонійній формі (NН₄), який менше вимивається. У зоні Степу для покращення якості зерна під час його формування і наливу здійснюють позакоренево підживлення водним розчином карбаміду, що підвищує вміст білка в зерні на 0,5–1,5%, сирої клейковини — на 1,5–3%. Ефективне також у цей період обприскування посівів рідкими комплексними добривами.

На родючих ґрунтах недоцільно вносити азотні добрива з осені, оскільки тоді збільшуються втрати від снігової плісняви. Азотні добрива краще вносити почастково, в три-чотири прийоми, залежно від розвитку рослин.

Варто зазначити, що внесення азотних добрив не тільки забезпечує збільшення густоти стеблостою культури, але й за підвищення норми здатне посилювати споруляцію патогену і, відповідно, збільшити поширення борошнистої роси. Високі дози азотних добрив, не збалансовані за іншими елементами, часто призводять до токсикозу ґрунту, накопичення в ньому патогенних грибів. Останні здатні посилювати розвиток фузаріозу колоса. Тому друга група захисних агротехнічних заходів передбачає внесення збалансованих норм мінеральних добрив.

Випробуваним засобом підвищення стійкості зернових культур до борошнистої роси є внесення фосфорних і калійних добрив. Це є особливо ефективним, коли у ґрунті відзначають нестачу поживних речовин, а також коли їх вносять у період після танення снігу.

Пшениця озима має підвищену потребу у вільному фосфорі в ґрунті. Тому передвисівне внесення фосфорних добрив, зазвичай, обов’язкове. На малозабезпечених рухомим фосфором ґрунтах одночасно з висіванням вносять 30– 40 кг/га Р2О5, а на середньо- та високозабезпечених — відповідно 20 і 10 кг/га. Враховуючи високу інтенсивність зв’язування фосфору ґрунтом, на бідних на цей елемент ґрунтах фосфорні добрива, як і азотні, треба вносити порціями, в кілька прийомів, а саме: безпосередньо перед висівом або водночас із ним і під час ранньовесняного підживлення. Калійні добрива в нормах, визначених за результатами ґрунтової діагностики, краще вносити в один прийом під основний ґрунтообробіток, бо період зв’язування їх у ґрунті значно триваліший, ніж фосфорних, а міграція вглиб ґрунту незначна.

Фосфорно-калійні добрива роблять механічну тканину рослин міцнішою, більш жорсткою і сприяють швидкій їхній регенерації після пошкоджень. Ці добрива підвищують стійкість рослин проти шкідливості збудників іржі, септоріозу, кореневих гнилей, у тому числі й борошнистої роси. Оптимальні норми мінеральних добрив підвищують стійкість рослин до ушкоджень хворобами.

Пшениця позитивно реагує і на мікроелементи, які оптимізують обмін речовин у рослинах, підвищують урожай і покращують якість зерна. На дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах пшениця вимоглива до мікродобрив, які містять бор; на чорноземних і каштанових — марганець і цинк.

Внесення збалансованих доз органічних і мінеральних добрив під основний та передвисівний обробітки ґрунту, а також своєчасне підживлення рослин макро- й мікроелементами суттєво підвищує стійкість рослин проти септоріозу. Слід враховувати, що внесення високих доз азоту сприяє розвитку не тільки борошнистої роси, а й септоріозу.

Відмічено, що сорти м’якої пшениці проявляють вищу стійкість проти фузаріозу, ніж сорти твердої пшениці. Також менше уражуються сорти з потовщеною соломиною, щільною кутикулою та сорти, в яких колоскові луски щільно прилягають до зерна. Сорти з подовженим періодом вегетації або подовженою фазою цвітіння більше уражуються фузаріозом. Колос може бути інфікованим аскоспорами, які переносяться з рослинних решток у ґрунті. Тому низькорослі сорти більше піддаються інфекції, ніж високорослі. Навіть за сприятливих умов розвитку фузаріозу стійкі сорти здатні проявляти толерантність до хвороби (не знижувати врожайність). Кращим варіантом є вирощування одночасно не одного, а двох-трьох стійких сортів.

Для збереження високої якості зерна варто розробити графік збирання врожаю та забезпечувати його дотримання. Цілеспрямований вибір способу збирання врожаю з урахуванням стану посівів, зональних і сортових особливостей, цільового призначення врожаю, строків достигання, рівня якості зерна — це ті заходи, що забезпечують збереження його якості під час фази достигання — повна стиглість. Першочергово в оптимально стиглі строки слід збирати прямим комбайнуванням пшеницю з високою якістю зерна (сильна, цінна), а також уражену фузаріозом та іншими хворобами зерна. На полях під повторну озимину збирати врожай рекомендується якомога раніше потоковим способом з одночасним подрібненням і вивезенням соломи та невідкладним лущенням стерні.

У післязбиральний період для запобігання перезараженню пліснявими й бактеріальними хворобами та фузаріозом зерна, що зберігається насипом на токах і в зерносховищах, рекомендовано провести заходи з очищення та просушування зерна до 13–14%-ї вологості та розміщувати його окремими партіями з однаковим ступенем ураження фузаріозом.

І. Сторчоус, канд. с.-г. наук

Журнал «Пропозиція», №9, 2020 р.