Ризоктонія картоплі — контрольована хвороба
Для отримання здорового і якісного врожаю фермери, що займаються вирощуванням сільськогосподарських культур, зокрема картоплі, мають безпомилково розпізнавати різні захворювання, до яких вона схильна. Тож звернемо увагу на одну із них — ризоктоніоз, або чорна парша. У цій статті подано особливості перебігу цієї хвороби, її ознаки і головне — дієві заходи запобігання її розвитку та методи боротьби з нею.
Агрометеорологічні умови поточного року, зокрема холодна і волога весна, невикористання відповідних протруйників та недотримання системи застережних заходів призвели до розвитку ризоктоніозу.
Хвороби картоплі і методи боротьби з ними. Ризоктоніоз картоплі (збудник — гриб Rhizoctonia solani Khn, син. — Pillicularia fillamentosa (Cook) Rog), поширений по всій території України та уражує рослини на всіх етапах онтогенезу. Основними джерелами зараження картоплі грибом ризоктоніоз у період вегетації є інфікований насіннєвий матеріал і грунт. Оптимальні умови для прояву захворювання — температура грунту 17°С, вологість — 60–70% повної вологоємності і рН 5,5–6,5. У результаті генетичної класифікації популяції гриба Rh. solani виявлено, що в Україні вона неоднорідна і представлена штамами, які належать до анастомозних груп АГ1, АГ3 і АГ4. Оптимальні умови для росту і накопичення їхнього міцелію дещо відрізняються. Тип АГ1 краще розвивається за температури 25…28°С, вологості 80–90%, рН середовища 6,5–7,0. Найнебезпечнішою, конкурентоспроможною і доволі агресивною щодо картоплі є АГ3 . Ризоктоніоз дуже часто помилково плутають із чорною ніжкою, проте це хвороби різного походження: перше — грибного, а друге — бактеріального.
Основними ознаками для їхнього розпізнавання є неприємний запах (тухлого яйця, зіпсованої риби) кореневої системи за ураження чорною ніжкою та затхлий (запах підвалу, плісняви, вогкості) — за ураження ризоктоніозом. Найхарактернішою ознакою чорної ніжки картоплі є почорніння основи стебла, яке поширюється від бульби вгору на 10–15 см і вище. Чорну ніжку картоплі легко визначити за такими ознаками: за тривалої вологої погоди стебло чорніє, загниває і легко висмикується, спостерігається загнивання молодих тканин верхніх частин стебла у вигляді суцільного ослизнення темно-зеленого кольору («пливке стебло»). Поперечний його розріз виявляє почорніння судин. За раннього розвитку чорної ніжки хворі рослини бульб не утворюють, а за пізнього — бульби хоча й утворюються, але більшість із них уражується внутрішньою чорною гниллю, яка завжди починається із пуповинної частини бульби.
Головними особливостями ураження ризоктоніозом є поява чорної парші, поглибленої (ямкової) плямистості і сітчастого некрозу бульб (фото 2), загнивання вічок і паростків (фото 3), відмирання столонів і коренів. Також захворювання ризоктоніоз проявляється сухою гниллю підземної частини стебла — коричневими виразками різної величини у вигляді, так би мовити, «трухлявої деревини» і білої ніжки стебел . Ураження ризоктоніозом можливе на всіх стадіях розвитку культури —від сходів і до збирання. За ураження ризоктоніозом бульби, що утворилися, можуть не мати вічок , тож, відповідно, вони не проростають після висаджування. Стійких до ризоктоніозу сортів картоплі немає, а використання порівняно стійких сортів дає змогу лише дещо зменшити втрати від хвороби.
Чорні склероції на бульбах — найпомітніша характерна риса ризоктоніозу. Вони схожі на шматочки грунту, які не змиваються і насилу зішкрібаються. У цій формі ризоктоніоз майже не заподіює шкоди бульбі (склероції перебувають на поверхні, не викликаючи її пошкодження). Основну шкоду гриб ризоктоніоз заподіює у період розвитку сходів. За сирої і прохолодної погоди і теплової температури нижче 8°С на висаджених бульбах склероції проростають міцелієм, який проникає у паростки і призводить до утворення на них темних удавлених плям, які часто зливаються і охоплюють паростки кільцем. На цій стадії рослина картоплі насилу висмикується із грунту. В цьому полягає основна відмінність від бактеріального ураження — чорної ніжки. Хворі паростки гинуть іноді ще до виходу на поверхню. Хвороба найінтенсивніше розвивається за ранніх строків висаджування та глибокого закладання бульб у вологий і недостатньо прогрітий грунт. Сходи з’являються нерівномірно, випадання рослин від ризоктоніозу може досягати 30%.
За теплої погоди рослини можуть утворювати проростки з ураженням нижньої частини стебла, скручені вздовж жилки верхні листки (іноді вони або їхні краї мають антоціанове забарвлення. Іншою добре помітною ознакою ризоктоніозу є утворення зелених повітряних бульб у пазухах пагонів. Кущі за сильного рівня ураження ризоктоніозом залишаються низькорослими. Нерідко спостерігається в’янення картоплі у денні години. Влітку за теплої і вологої погоди ризоктоніоз може проявлятися у нижній частині дорослих рослин у вигляді білої ніжки. У такому разі нижня частина стебла покривається білувато-сіруватим нальотом, утвореним базидіальною стадією гриба. Базидіоспори зі стебла можуть змиватися дощем у грунт і заражати молоді бульби, утворюючи на них чорні щільні склероції різного розміру. Інтенсивність розвитку базидіоспор пов’язана із температурним режимом ризосфери. Спочатку біла ніжка формується на ранніх, а через чотири-шість днів — на середньостиглих сортах.
У роки зі зниженою температурою повітря і перезволоженим грунтом у фазі бутонізації — цвітіння рослин картоплі можна спостерігати прояв симптомів поглибленої плямистості на бульбах. Утворені на бульбах виразки бувають двох типів: відкриті і закриті епідермісом. На деяких сортах, особливо великобульбових з інтенсивним накопиченням урожаю, вони проникають дуже глибоко (до 20–25 мм), зливаються і утворюються досить великі порожнини.
Прояву ризоктоніозу у вигляді сітчастого некрозу на бульбах сприяє суха і спекотна погода у фазі цвітіння картоплі (період масового зав’язування бульб) і коли вони досягають розміру у діаметрі 2–3 см. Надалі за збільшення поверхні бульб плями розтріскуються, утворюючи сітку, а самі бульби — деформуються.
Найважливішою біологічною особливістю ризоктонії вважають її здатність жити у грунті і зберігати свою вірулентність протягом певної тривалості періоду спокою. Гриб може перезимовувати у вигляді міцелію або склероціїв на бульбах або у грунті протягом трьох-чотирьох років. Також слід відмітити, що рослинні рештки культур попередника та свіжі органічні добрива є добрим субстратом для накопичення і збереження інфекції ризоктоніозу.
Дуже часто розтріскування бульб помилково вважають наслідком впливу ризоктонії. Але розтріскування можуть спричинити різні фактори, наприклад:
-нерівномірні поливання та опади — утворення поздовжніх тріщин відбувається через те, що тканини всередині бульби ростуть швидше, ніж зовнішні тканини перидерми;
-вплив післядії гліфосату (Раундап, Ураган та ін.) на чутливі сорти;
-післядія гербіциду групи сульфонілсечовини (Логран, Хармоні та ін.);
- прояв вторинних симптомів вірусного захворювання PMTV.
Скорочення кількості механічних обробітків міжрядь і ущільнення поверхневого шару грунту через повсюдне використання гербіцидів проти бур’янів зумовлюють збільшення кількості уражених бульб картоплі ризоктоніозом.
У зимовий період, під час зберігання картоплі, може спостерігатись загнивання бульб, якщо грибниця паразита ризоктоніоз проникла через сочевички (отвори у вторинній тканині — перидермі) або через пошкоджену шкірку у внутрішні тканини бульби. Уражена м’якоть перетворюється на суху
буру масу.
Навесні під час проростання насіннєвих бульб (у сховищах) етиольовані ростки заражаються ризоктоніозом і чорніють. Слід зазначити, що найвагоміші втрати від ризоктоніозу — в кінці вегетації культури. За дослідженнями І. Маркова, зниження врожаю картоплі від цього захворювання варіює за роками і сортами, досягаючи 40% і більше, а за зниження якості насіннєвого матеріалу можливі й подальші втрати, які сягають 60% і більше.
Заходи контролювання ризоктоніозу, або чорної парші, потребують комплексного підходу, знань кожної стадії розвитку хвороби. Подаємо важливі аспекти системи заходів боротьби із захворюванням:
-придбання та висаджування насіннєвого матеріалу високих репродукцій (еліта, перша репродукція) і тільки високої якості, який не уражений хвороботворними грибами;
-використання посадкового матеріалу великої насіннєвої фракції — 45–60 мм або 71–100 г;
-повернення картоплі на поле не раніш ніж через три-чотири роки;
- дотримання сівозміни: так, оптимальні попередники для картоплі — багаторічні злакові трави, жито, овес, кукурудза, озимий ріпак, льон;
-недопущення розміщення картоплі на ділянках після уражених ризоктонією культур: томатів, буряків, моркви, люцерни, люпину;
-сидеральних парів на основі ярого ріпаку літніх і пізньолітніх термінів сівби сприяє суттєвому зростанню чисельності грунтових антагоністів патогену;
- використання фітосанітарних попередників (люцерни, буркуну) дає змогу знизити інтенсивність ураження ризоктоніозом на 50–90%;
- передпосадкове пророщування, прогрівання та озеленення бульб сонячним світлом;
-якісний передпосадковий обробіток грунту та розпушування міжрядь у період сходів картоплі;
- внесення оптимальних доз органічних (особливо — пташиного посліду) і мінеральних добрив дає змогу мінімізувати ураження бульби для відбирання якісного посадкового матеріалу, а внесення підвищених норм калійних добрив (мінімум 500 кг/га хлористого калію восени) підвищує стійкість рослин проти хвороби;
- найслабше розвиток хвороби ризоктоніозу спостерігається за пізнього висаджування картоплі. Однак у цьому разі знижується продуктивність рослин, а, отже, зменшується урожай. Тому оптимальними вважають середні висаджувальні терміни;
- глибина закладання бульб на дерново-підзолистих грунтах становить 6–8 см, на супіщаних — 8–11, на торф’яних — 12–14 см;
-збирання врожаю слід проводити у стислі терміни. Інтервал між знищенням бадилля і викопуванням бульби має не перевищувати 14 днів. Це пояснюється тим, що погодні умови, які складаються у кінці сезону (у середній смузі — початок вересня), зокрема: температура грунту — 5…10°С, вологість — 80–90%, — сприяють заселенню бульб картоплі збудником ризоктоніозу.
Проте всі ці заходи не можуть повною мірою стримати розвиток хвороби. Тому, як і раніше, хімічний метод контролювання ризоктоніозу є найефективнішим і економічно виправданим: передпосадкова обробка бульб на інспекційних столах фунгіцидом Максим, КС (0,4 л/т) або інсектофунгіцідним препаратом Селест Топ, КС (0,4 л/т), грунтове внесення фунгіциду Квадрис, СК (3,0 л/га). Однак із них тільки препарат Максим дозволений до застосування на дачних і присадибних ділянках. Щодо препарату ТМТД, який також дозволений до застосування на картоплі, є застереження: його не рекомендується використовувати для боротьби зі збудником ризоктоніозу через появу в популяціях патогену великої частки стійких до нього штамів.
А. Таран
Спеціально для журналу «Пропозиція»