Лохина: особливості культивування

В Україні лохину вирощують майже в усіх регіонах, де є кислі ґрунти й сприятливі природні умови. Спочатку аграрієві слід оцінити ґрунтово-кліматичні й економічні умови, ринки збуту продукції. Значному поширенню культури сприяє висока ціна на ягоди (150–200 грн/кг) та висока врожайність культури. Крім цього, рослини вирізняються довговічністю, тому високу продуктивність можна отримувати на насадженнях до 50 років.

Умови вирощування та вибір ділянки

Для лохини вибирають рівні, добре освітлені сонцем ділянки. За легкого затінення рослини також добре розвиваються, на тінистих місцях слабо закладаються генеративні бруньки й значно погіршується якість ягід через невисоку цукристість.

Оскільки лохина належить до вологолюбних культур — для неї оптимальними є добре зволожені ґрунти, з глибиною залягання підґрунтових вод не ближче 0,9–1,0 м. В зонах недостатнього нестабільного зволоження слід організувати різні системи поливу. Фізіологічною особливістю культури є вимогливість до кислотності ґрунту. Оптимальний її показник — умежах рН 3,8–4,8. За рН 5,5 урожайність різко зменшується, а за 6,8 — ріст рослин гальмується. Бажаний рівень гумусу — не менше як 3,5 %. Оптимальні легкі за механічним складом сірі, ясно-сірі лісові, дерново-опідзолені, торфові ґрунти з високим умістом витримує важких глинистих ґрунтів. Слід пам’ятати, що коренева система рослини пристосована до існування у перезволоженому субстраті з високим умістом органічної речовини та, на відміну від більшості інших рослин, не має кореневих волосків, що відіграють важливу роль у живленні та водопостачанні рослин.

У природних умовах рослини роду Vaccinium мають на кореневій системі ендомікоризу (симбіотичні гриби), що покращує мінеральне живлення рослин. Гіфи мікоризного гриба за проникнення в ґрунт виконують функцію кореневих волосків. Симбіоз дав рослинам лохини конкурентні переваги на болотних ґрунтах із підвищеною кислотністю. За вирощування лохини в культурі та інтенсивного удобрення рослин мінеральними добривами цей симбіоз спостерігається в меншій мірі. Інокуляція рослин лохини в розсаднику мікоризними грибами значно покращує їхні якісні вегетативні параметри: збільшується кількість пагонів, їхнє галуження та площа листкової поверхні. Розвиток мікоризи пригнічується на родючих ґрунтах, особливо за підвищеного вмісту доступного фосфору, а також на перезволожених або сухих ділянках.

Для оптимальних умов вирощування лохини створюють штучні смуги-гряди зі спеціальним субстратом із кислого верхового торфу крупної фракції (рН 2,8–4,0), подрібненої кори, тирси, лісової підстилки/хвої в різних пропорціях. Мінімальна кількість субстрату має становити 1 м³ на 15 п. м. ряду (на ґрунтах середнього механічного складу з підвищеним рівнем рН — 1 м³ на 10 п. м. ряду).

Підготовка ділянки до садіння

За рік до садіння ділянку утримують під чорним паром. На сильно забур’янених ділянках вносять спеціалізовані гербіциди. Після їхньої дії ґрунт переорюють, культивують і утримують під чорним паром до садіння лохини. Органічних добрив не вносять, бо вони розкислюють ґрунт. З органіки використовують торф, тирсу, хвою — все, що підкислює ґрунт, особливо на ділянках, де кислотність ґрунту близька (до рН 6,0). Кислий торф можна вносити у співвідношенні з ґрунтом 1:1 на глибину 30–40 см. Можна закислити ґрунт шляхом унесення гранульованої чи дрібно помеленої сірки. Сірку вносять у нормі, що залежить від механічного складу ґрунту: на супіщаних ґрунтах — від 200 кг/га, на важких суглинках — до 800 кг і більше. В ґрунті за оптимальної кількості тепла та вологи сірка окислюється бактеріями з утворенням аніону SO₄^2-.

У разі виявлення ґрунтових шкідників (личинки травневого хруща, вовчка звичайного) в рік підготовки ґрунту вносять гранульований ґрунтовий інсектицид. Після його внесення проводять глибоку культивацію для перемішування препарату з ґрунтом, а потім коткування.

Сорти лохини

За строками дозрівання сорти ділять на ранні, середні й пізні. Між цими основними групами сортів можна виділити ще середньоранні та середньопізні сорти, які дозрівають на п’ять-шість днів раніше чи пізніше за середні за строками дозрівання. Ранні сорти дозрівають уже наприкінці червня — на початку липня; середньоранні — в середині липня; середні — наприкінці липня; середньопізні й пізні — в серпні. Тривалість дозрівання сорту — майже місяць.

Найпоширеніші сорти з ранніх: Chanticler, Earliblue, Duke, Spartan, Patriot; середньоранні — Bluejay, Sierra; середні  — Toro, Bluecrop, Bluegold; середньопізні — Bonus; пізні — Nelson, Brigitta Blue, Aurora.

Spartan — ранньостиглий сорт із відносно пізнім терміном цвітіння, завдяки чому практично не пошкоджується ранньовесняними заморозками.

Кущ сильнорослий, прямостоячий, заввишки 1,5–2,0 м. Ягоди великі, світло-блакитного кольору. Оцвітина невеликого розміру, відрив сухий. Високопродуктивний сорт. Вимогливий до умов вирощування: найкраще росте й плодоносить на добре дренованих ділянках із оптимальним рівнем рН ґрунту. Для забезпечення перехресного запилення й реалізації максимальної продуктивності сорт потрібно вирощувати на ділянці з іншими сортами.

Bluejay — середньоранній сорт. Кущ сильнорослий, прямостоячий, заввишки 1,5–2,0 м. Ягоди великі, світло-синього кольору з щільним восковим нальотом, округлі, з міцною шкіркою і міцною зеленою м’якоттю. Відрив сухий. Транспортабельність хороша, лежкість висока. Високопродуктивний сорт. Для забезпечення перехресного запилення й реалізації максимальної продуктивності сорт слід вирощувати на ділянці з іншими сортами. Сорт морозостійкий, витримує зниження температури до -34 °С.

Toro — середньостиглий самозапильний сорт. Кущ сильнорослий, прямостоячий, заввишки до 2,0 м. Ягоди великі, синього кольору, зібрані в багатоплодові китиці, які легко збираються. Врожай достигає за відносно короткий період, можливий збір за два прийоми, придатний для механізованого збору. Транспортабельність ягід хороша, лежкість висока. Урожайність висока, регулярна. За перехресного запилення якість врожаю підвищується. Морозостійкий, витримує зниження температури до -34 °С.

Nelson — пізній сорт. Кущ прямостоячий, заввишки 1,3–1,6 м, дещо припіднятий. Ягоди великі, ароматні, десертного смаку. Збір ручний. Транспортабельність хороша, лежкість висока. Урожайність висока, регулярна. Для реалізації максимальної продуктивності сорт слід вирощувати на ділянці з іншими сортами. Морозостійкий, витримує зниження температури до -34 °С.

Aurora — пізній самозапильний сорт. Кущ прямостоячий, заввишки 1,5 м, дещо розлогий. Ягоди великі, світло-блакитні, з міцними шкіркою та м’якоттю, десертного смаку. Відрив сухий. Транспортабельність хороша, лежкість висока. За перехресного запилення якість урожаю підвищується. Сорт морозостійкий, витримує зниження температури до -34 °С.

Садіння лохини

Посадку можна проводити восени та навесні. Восени — за місяць до замерзання ґрунту (друга половина жовтня до середини листопада). Напровесні — до розпускання бруньок у саджанців. За весняної посадки вдається уникнути пошкодження молодих рослин гризунами та загибелі рослин через несприятливі погодні умови перезимівлі. Якщо використовують саджанці із закритою кореневою системою, строки садіння подовжуються.

Підготовлену ділянку розбивають на ряди, в підготовлені смуги ряду вносять тирсу, чи хвойну підстилку, загортають субстрат за допомогою фрези. Далі викопують садивні ямки або нарізають борозну чи траншею завглибшки 40–50 см залежно від довжини кореневої системи. Схема садіння залежить від наявної малогабаритної техніки для догляду за насадженням. Міжряддя мають бути завширшки не менше як 2,0 м, а за використання великогабаритної техніки — 3,0–3,5 м. Ряди розміщують із півночі на південь. Відстань між рослинами в ряду залежить від сили росту сорту — від 0,7 до 1,2 м.

Садивний матеріал готують заздалегідь. Оглядають кореневу систему, підрізають сухі та пошкоджені корені та вмочують у глинистий субстрат. У глиняну бовтанку можна додати добриво з кислою реакцією (сульфат калію) з розрахунку 20 г на 10 л води. Якщо використовують саджанці в контейнерах, їх перед садінням добре поливають. Під час садіння кореневу систему розправляють, присипають ґрунтом, злегка утрамбовують та щедро поливають. Рекомендована кількість води — не менше як 10 л на саджанець. Далі ґрунт мульчують тирсою, торфом чи лісовою хвойною підстилкою. Також розроблені технології з мульчування гряд чорним агроволокном.

Для кращого запилення й, відповідно, вищої врожайності насаджень бажано висаджувати декілька сортів лохини. Сорти комбінують таким чином: два ряди одного сорту, наступні два ряди — іншого. Таким чином легше організовувати збір урожаю за сортами.

Після садіння саджанці обрізують для кращого формування молодого куща. Кожен міцний пагін зрізують на 2–4 бруньки й вирізають дрібні пагони в зоні кущіння. Це дає змогу наступного року сформувати міцні кущі.

Догляд за насадженнями

Утримання ґрунту. Для боротьби з бур’янами й закриття вологи ґрунт у міжрядді та в рядках, якщо немає мульчування, розпушують. Для цього можна використати садові фрези, культиватори. Розпушення ґрунту виконують три — п’ять разів за сезон. У зонах достатнього зволоження застосовують залуження міжрядь травами із систематичним їхнім скошуванням.

Полив. Оскільки лохина надзвичайно вимоглива до зволоження ґрунту, бо має неглибоке залягання кореневої системи, потрібно організувати її полив. Особливо рослини потребують зволоження в період активного росту й формування ягід. Надмірне зволоження також небезпечне для рослин. І вже зовсім лохина не витримує затоплення. Найчастіше використовують краплинний полив із продуктивністю системи 2–5 л/год.

 Систему краплинного поливу облаштовують одночасно з формуванням гребенів та їхнім укриванням агротканиною. Для зрошення можна використовувати садову трубку діаметром 16 мм або стрічку завтовшки 12 мм. Відстань між крапельницями не має перевищувати 0,30 м. Для швидкого зволоження субстрату зазвичай на гребені розміщують дві трубки/стрічки. За формування гребенів трубку/стрічку краплинного поливу розміщують якомога далі від центра для уникнення її пошкодження під час висаджування рослин.

Показник рН поливної води утримують на рівні 5,0–5,5. Якщо поливна вода має вищий рН та високий уміст бікарбонатів кальцію та магнію — її підкислюють ортофосфорною чи сірчаною кислотою. Кількість поливів обумовлена природним зволоженням. За посушливої погоди полив виконують вранці або ввечері двічі на тиждень до досягнення повної вологоємності ґрунту. Разом із поливом застосовують підживлення рослин.

Обрізування кущів виконують рано навесні, до початку вегетації (наприкінці лютого — до середини березня). Залишений без обрізування кущ погано формує нові пагони, на верхівках яких закладається врожай майбутнього року. Запізнення з обрізуванням може призвести до завмирання молодих приростів, особливо під час травневої посухи, тому полив у травні обов’язковий.

Плодоносні кущі обрізують для освітлення та стимуляції росту міцних пагонів, у верхній частині яких закладаються генеративні бруньки для плодоношення наступного року. А також обрізування потрібне для омолодження кущів. Насамперед видаляють розгалуження, що старші чотирирічного віку, а також сухі й дуже тонкі пагони. Сформований кущ повинен мати шість — вісім скелетних розгалужень, молоді прирости — мати не менше 3 мм в діаметрі. Правильне обрізування стимулює формування більших плодів.

Як правило, слабкі кущі обрізують сильніше для стимуляції росту міцних молодих розгалужень. Слабке обрізування відтягує дозрівання ягід та розтягує період плодоношення. Сильне обрізування, навпаки, прискорює та скорочує період дозрівання плодів. За сильного обрізування ягоди значно більші, але врожайність зменшується.

Можна розпочинати обрізування кущів і пізнього літа, після збору врожаю. За ранньоосіннього (наприкінці літа — в першій декаді вересня) обрізування стимулюється ріст молодих приростів, на яких закладається врожай наступної вегетації. Осіннє обрізування (кінець вересня — жовтень) небажане, бо погіршує загартування молодих пагонів через втрату кущем асиміляційної поверхні. Осіннє обрізування також відтягує початок цвітіння навесні.

Удобрення рослин. Лохина для нормального росту й розвитку потребує різних елементів живлення. Основними є азот, фосфор і калій, нестача яких критична для росту, розвитку й плодоношення рослин. У великій кількості лохина потребує кальцію, магнію і сірки, які вносять у ґрунт періодично. Інші елементи (бор, залізо, молібден, марганець, цинк і кобальт) потрібні рослинам у невеликій кількості. Зазвичай, рослини отримують їх із ґрунту в достатній кількості. На торфових ґрунтах є нестача цих елементів живлення, тому їх треба вносити з поливом або під час обприскувань у якості позакореневого підживлення.

За використання мінеральних добрив слід зважати на їхній рН. Для лохини потрібні добрива, що підкислюють субстрат чи ґрунт, на якому росте лохина. З азотних добрив для лохини придатні: сульфат амонію, сечовина, аміачна селітра (амоній азотнокислий). Дози внесення азоту, як й інших елементів, залежать від його запасів у ґрунті. Як правило, підживлення азотом виконують тричі.

Перше внесення — половина від необхідної дози, решту розділяють на дві рівні частини. Перше внесення — під час набрякання бруньок; друге — під час активного росту пагонів; третє — після цвітіння. В липні азотні добрива не вносять, бо їхній надлишок спричиняє погане визрівання пагонів і підмерзання рослин у зимовий період. Фосфорні й калійні добрива, як правило, вносять у другій половині вегетації. З фосфорних добрив рекомендують фосфат амонію, а з калійних — сульфат калію. Не можна вносити під лохину органічні добрива, попіл і добрива з лужною реакцією, які розкислюють ґрунт.

Збір урожаю лохини

Лохина починає плодоносити на третій-четвертий рік, а в повне плодоношення вступає на шостий-сьомий рік життя. Кожен кущ може дати до 4 кг ягід, окремі сорти — до 10 кг.

До збору врожаю готуються заздалегідь. Спочатку визначають майбутній урожай для кожного сорту окремо. Для цього слід середній урожай з куща помножити на кількість кущів. Для розрахованої врожайності планують кількість тари й робочої сили. Складають план реалізації продукції.

Після збору врожаю ягоди слід якомога швидше охолодити, оскільки в процесі їхнього дихання виділяється значна кількість тепла, що, відповідно, призводить до підвищення температури зібраної продукції (не пізніше 4 годин після збору). За температури 27 °С інтенсивність дихання ягід зростає в 20 разів, порівняно з ягодами, які вчасно охолоджені до температури 4 °С.

Ключовими факторами, що впливають на вибір споживача під час купівлі свіжих ягід, є їхні якісні параметри: наявність на поверхні природного воскового покриття, міцність м’якоті, смак.

На сьогодні існує чимала пропозиція на ринку пакувальних матеріалів для лохини залежно від цільового призначення врожаю, терміну зберігання тощо. Компанії, що фасують свіжу продукцію, найчастіше використовують для пакування ягід лохини поліетиленову тару, забезпечуючи умови модифікованої атмосфери, що має низку переваг. Вона ефективно запобігає втраті вологи й маси, мінімізує пошкодження воскового покриття та погіршення зовнішнього вигляду ягід. Але в такої тари є недолік: конденсат (вільна волога, що виділяється в процесі дихання ягід), який накопичується в упаковці, спричиняє псування продукції.

Компанія StePac (Ізраїль) розробила індивідуальну запатентовану технологію упаковки на основі поліаміду для забезпечення тривалої свіжості для оптових поставок лохини — Xtend. Повітропроникна упаковка Xtend на основі поліаміду забезпечує регуляцію не тільки складу газового середовища у вільному просторі упакування, а й відносної вологості (MA/MH).

І. Рожко, І. Гель, кандидати с.-г. наук, доценти, Львівський національний аграрний університет