Спецможливості
Агрохімія

Хвороби кореневої системи сої

27.05.2020
1836
Хвороби кореневої системи сої фото, ілюстрація

Хвороби кореневої системи сої часто cпричиняють ґрунтові гриби. Інфекція може бути в ґрунті або зараженому насіннєвому матеріалі. Патології рослин починають проявлятися від фази проростання насіння аж до завершення вегетаційного періоду рослин.

Якщо ґрунт має високий ступінь накопичення патогенів рослинними пропагулами, за сприйнятливих для розвитку хвороб умов відбуваються масові їхні спалахи, що призводить до недобору врожаю та зниження його якості. Правильна ідентифікація збудників, точна діагностика хвороб, знання джерел резервації інфекції мають практичне значення для розробки ефективних систем захисту сої від кореневих гнилей.

 

Фузаріоз

Симптоми фузаріозу на насінні та кореневій системі соїНа сої фузаріоз проявляється у вигляді: загнивання насіння під час його проростання, кореневої гнилі, некрозу сім’ядоль, загибелі точки росту, в’янення рослин, плямистості листків, загнивання стебел, бобів та насіння.

Для діагностики хвороби слід викопати рослини, ретельно відмити кореневу систему, провести візуальний їхній огляд, за потреби застосувати біологіч­ний метод — провокувати формування спороношення та виконати його мікроскопічний аналіз. Водночас потрібно враховувати мінливість симптомів захворювання, що обумовлено різними чинниками: видовим складом збудників та їхніми патогенними властивостями, екологічними умовами, джерелом інфекції.

Ураження сходів рослин може бути наслідком нерівномірного потовщення та деформації проростків, появи на кореневій системі коричневих некротичних плям, а на сім’ядолях у вологу погоду — глибоких бурих виразок із рожевим нальотом і такого самого кольору подушечками. Прояв хвороби на молодих рослинах спричинює їхнє випадання.

Надалі, і період бутонізації і на початку утворення бобів, симптоми фузаріозу змінюються. Зокрема, хвороба може призводити до пожовтіння, засихання й опадання листків; стебло біля кореневої шийки набуває темно-коричневого забарвлення, і згодом уся рослина в’яне. У вологу погоду біля основи стебел з’являються оранжево-рожеві подушечки. На поперечному зрізі стебла та кореня хворих рослин можна спостерігати побуріння провід­них судин.

Морфологічні структури грибів Fusarium spp.За прояву фузаріозу на бобах їхні стулки знебарвлюються. Однак типові симптоми хвороби спостерігаються під час вологої погоди у вигляді блідо-рожевої грибниці патогену на уражених ділянках бобу. Зерно при цьому плюскле, зморшкувате, часто вкрите білуватим нальотом. Його посівні якості погіршуються або цілком утрачаються.

Збудниками хвороби є гриби роду Fusarium Link. Це ґрунтові міксоміцети, які у життєвому циклі формують різні морфологічні структури, що забезпечують їхнє розмноження, поширення та збереження за несприятливих умов. Видовий склад цих патогенів на сої залежить від ґрунтово-екологічних умов, фази росту та розвитку рослин.

Фузарієві гриби поширюються на багатьох культурних та дикорослих рослинах. Передумовою ураження культур є ослаблення рослин різними стресовими чинниками (перепадами температури та вологості ґрунту, порушенням агротехніки та ін.). У осінній та зимовий періоди збудники фузаріозу зберігаються в ґрунті на рослинних рештках (де можуть перебігати цикли їхнього росту, розвитку й масового накопичення інокулюму). Інфікованим також може бути насіння, в якому міститься грибниця.

Заходи контролю хвороби. Проти фузаріозу важливими заходами є збір насіння зі здорових ділянок, його очищення та калібрування. Сорти сої також різняться сприйнятливістю до збудників фузаріозу. Слід використовувати для висіву кондиційне насіння, що пройшло фітопатологічну експертизу, відповідає вимогам і оброблене дозволеним протруйником. Останнім часом в Україні є широкий вибір протруйників насіння сої з умістом різних дію­чих речовин (беноміл, 500 г/кг; тіабендазол 80 г/л + тебуконазол, 60 г/л; флудіоксоніл, 25 г/л + металаксил-М, 10 г/л; фіпроніл, 250 г/л + піраклостробін, 25 г/л + тіофанат-метил, 225 г/л; тирам, 400 г/л; протіоконазол, 300 г/л та ін.), які рекомендовані проти різних хвороб, у тому числі й проти фузаріозу. Спектр дії та регламент застосування препаратів наведено в «Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні». Насіння також обробляють біопрепаратами, що забезпечують фік­сацію атмосферного азоту.

Сівбу сої потрібно проводити в оптимальні строки, коли ґрунт на глибині загортання насіння прогрівся до температури 10°С. Посів насіння у непрогрітий ґрунт може призвести до масового пліснявіння та як наслідок — до зрідження сходів культури. В період вегетації рослин слід дотримуватися своєчасного та якісного виконання всіх заходів, що створюють оптимальні для росту й розвитку культури умови. Звісно, важливою умовою виробництва сої є своєчасне збирання врожаю з терміновим проведенням очищення та сушіння насіннєвого матеріалу.

 

Ризоктоніоз

Діагностичні ознаки ризоктоніозу на соїХвороба проявляється з початку проростання насіння. У хворих проростків сої на підсім’ядольному коліні утворюються бурі плями, що охоплюють кільцем із некротичних тканин стебло молодої рослини, яке тоншає, всихає і зрештою гине. У більш дорослих рослин біля основи стебла й на товстих коренях формуються червонувато-коричневі плями та виразки. Сильний розвиток хвороби призводить до ослаблення рослин, їхнього в’янення та засихання.

Збудником хвороби є факультативний паразит, ґрунтовий гриб Rhizoctonia solani Kuhn. (телеоморфа Thanatephorus cucumeris (A.B. Frank) Donk.), який здатен уражувати понад 200 видів рослин. В умовах України він паразитує на горосі, нуті, виці, квасолі, картоплі, буряках, капусті, моркві, огірках, салаті, тютюні та багатьох інших рослинах, а також на кореневій системі різноманітних бур’янів.

Для точної діагностики ризоктоніозу сої важливо виявити збудника та проаналізувати його морфологію (мікроскопічним методом). Зокрема, R. solani, на відміну від інших патогенів, можна виявляти під мікроскопом на зрізах ураженої тканини, завдяки коричневому забарвленню гіфа, колінчасто-зігнутій формі й значним потовщенням. У зрілому стані гіфи галузяться під прямим кутом. На поверхні уражених органів рослин, а також у разі ізоляції гриба та культивуванні in vitro можна спостерігати склероції патогену.

Захворюванню сприяє надмірне зволоження ґрунту й температура в діапазоні 9–27°С (оптимум становить 15–22°С). На рослинах сої ризоктоніоз досягає максимального розвитку в період утворення перших справжніх листків. Загалом хвороба трапляється на поодиноких рослинах або вогнищами. Зазвичай, будь-який екологічний фактор, що уповільнює ріст і розвиток молодих рослин, сприяє зростанню ураженості ризоктоніозом.

Джерело інфекції — склероція гриба в ґрунті. Інколи інфікованим може бути насіння. Розвиваючись у ґрунті, патоген заражує рослинні рештки.

Заходи контролю хвороби

Морфологічні особливості гриба Rhizoctonia solaniНасамперед слід дотримуватися сівозміни та культивувати сорти, що менше уражуються хворобою. Для висіву потрібно використовувати якісне сертифіковане насіння, оброблене дозволеним фунгіцидним протруйником (наприклад, на основі діючої речовини піраклостробін, 200 г/л). Обробіток ґрунту відсутність має бути ретельним, без ділянок із ущільненням, удобрення — збалансованим (надмірне сприяє розвитку ризоктоніозу).

Висівають насіння сої в оптимальні терміни за належного прогрівання ґрунту. Не допускати травмування насінин! Також слід використовувати рекомендовані гербіциди з дотриманням норм витрати й дотримуватися своєчасного та якісного виконання всіх агротехнічних прийомів під час вегетації рослин.

 

Південна склероціальна гниль (склероціальний опік)

Ознаки південної склероціальної гнилі Хвороба може виникати на рослинах сої протягом усього періоду вегетації рослин. Її симптоми проявляються на кореневій системі, основі стебла, а також на надземних органах рослин, що контактують із ґрунтом. Діагностичні ознаки хвороби характеризуються утворенням на уражених тканинних ділянках світлих округлих плям, які надалі темніють. Потім у місцях ураження виникають поздовжні тріщини, гнильні плями, які вкриваються білою пухнастою грибницею.

Важливою симптоматологічною ознакою під час візуальної діагностики хвороби є наявність на міцелії дрібних коричневих склероціїв патогену. Вони розташовані групами, їхній розмір становить 0,6–1,5 мм у діаметрі (за зовніш­нім виглядом нагадують насіння гір­чиці). Навколо інфікованих частин рослин і на ґрунті, що оточує хворі рослини, можна спостерігати білий ниткоподібний міцелій гриба.

Сильно уражені рослини в’януть і засихають. Хвороба може мати поширення у вигляді вогнищ. За інтенсивного її розвитку недобір урожаю сягає 30%.

Збудником хвороби є факультативний паразит — гриб Athelia rolfsii (Curzi) C.C. Tu and Kimbrа. (Sclerotium rolfsii Sacc.). На уражених рослинах він формує грибницю та склероції. Останні потрапляють у ґрунт. Для проростання склероціїв і формування грибниці сприятлива температура ґрунту 25–30°С і підвищена його вологість. Саме температурний фактор зумовлює поширення південної склероціальної гнилі в регіонах із високою температурою повітря.

Гриб A. rolfsii має широку трофічну спеціалізацію та може уражувати понад 500 видів рослин із різних ботанічних родин. Це можуть бути бобові, хрестоцвіті, гарбузові. Патоген уражує соняшник, томати, перець, баклажан, часник, декоративні культури. Рослинами-живителями гриба також можуть бути різноманітні бур’яни.

Джерелами інфекції є склероції в ґрунті та міцелій в уражених рослинних рештках. Тривалість життєздатності склероціїв становить від одного до двох — чотирьох років.

міцелій збудника південної склероціальної гнилі Заходи контролю хвороби. Для запобігання хворобі слід дотримуватися низки технологічних вимог, зокрема:

впроваджувати в сівозміну культури, які не є рослинами-живителями гриба;

вести контроль бур’янів;

висівати здоровим та протруєним насінням;

створювати оптимальні для росту та розвитку рослин умови під час вегетації;

після збирання врожаю сої — проводити глибоку зяблеву оранку з ретельним загортанням рослинних решток.

На разі на різних культурах також проводяться дослідження щодо можливості використання антагоністичних грибів Trichoderma spp., які здатні колонізувати склероції A. rolfsii. Також є спроби застосування Bacillus subtilis та інших бактерій-антагоністів.

 

 

 

 

Попеляста (вугільна) гниль

Склероції гриба попелястої гнилі в ураженій тканиніРослини уражуються в різні фази свого росту та розвитку. Захворювання проявляється на кореневій системі та основі стебла рослин. Зазвичай симптоми хвороби на рослинах сої з’являються після цвітіння. Візуально хворі рослини відстають у рості. Їхні листки спочатку в’януть, надалі стають хлоротичними та засихають, залишаючись прикріпленими до черешка. Уражена основа стебла та корені знебарвлюються, набувають світло-сірого забарвлення. Надалі розвиток хвороби призводить до мацерації тканин. Коли кора відшаровується від хворих ділянок, можна спостерігати наявність дуже дрібних чорних склероцій (мікросклероцій), які надають тканині вугільний вигляд. Велика кількість цих морфологічних структур може формуватися у внутрішніх тканинах кори й деревини. Наявність склероціїв є важливою діагностичною ознакою захворювання.

Збудник попелястої гнилі сої — гриб Macrophomina phaseolina (Tassi) Goid. — у життєвому циклі на рослинах розвивається в анаморфній стадії. Морфологічними структурами патогену є склероції і вегетативний міцелій. Гриб є ґрунтовим і паразитує на багатьох рослинах, загалом на понад 500 видах. Зокрема, M. phaseolina уражує соняшник, кукурудзу, сорго, картоплю, квасолю, нут.

Інфікуванню рослин сприяє суха погода з високою температурою (посушливі умови). Саме тому швид­кість розвитку патогену в організмі рослини зростає за підвищення температури ґрунту та низької його вологості. Загалом, такі фактори, як: дефі­цит вологи (водний стрес), рН ґрунту (надто кислий або лужний), нестача елементів живлення, загущеність рослин, ущільнення ґрунту, паразитування на сої інших грибів та фітонематод, порушення регламенту застосування пестицидів, — призводять до погіршення розвитку кореневої системи та підвищують ураження збудником попелястої гнилі. Накопичення інфекційного матеріалу (склероціїв) у ґрунті відбувається за умов порушення сівозміни (монокультура сої, наявність сприйнятливих до патогену культур).

Джерелом інфекції є склероції гриба в ґрунті та рослинних рештках. У природних умовах їхня життєздатність збе­рігається до двох-трьох років. Інколи й насіння може містити інфекцію.

Заходи контролю хвороби. У районах поширення хвороби для обмеження ураження рослин сої грибом M. phaseolina потрібно виконувати комплекс заходів, які забезпечать оптимальні умови для росту й розвитку рослин, підвищать стійкість проти патогену та зменшать накопичення інфекційного матеріалу в ґрунті.

Зокрема, слід дотримуватися сівозміни. Обробіток ґрунту повинен забезпечувати збереження в ньому вологи. Варто культивувати сорти, що менш сприйнятливі до патогену. Для висіву використовувати якісно підготовлене (оброблене) насіння. Застосовувати систему збалансованого живлення рослин.

 

М. Піковський, канд. біол. наук

М. Кирик, д-р біол. наук

Журнал «Пропозиція», №2, 2019 р.

Ключові слова: Соя, болезни сои

Інтерв'ю
Николай Сафонов
Потенціал зростання органічного сегменту великий, його частка може досягти 5-10%. Тоді як поки що в Україні на нього припадає це менше 0,1% від загального споживання продуктів харчування. І статися це може в найближчі 5-10 років. Багато що... Подробнее
Максим Мартинюк  Держгеокадастр
За посадою Максимові Мартинюку належить опікуватися усіма землями держави. Тому перше запитання до голови Держгеокадастру цілком зрозуміле...  

1
0