Голова асоціації «Укрсадпром»: «Ніколи не думав, що буду займатися садівництвом, але так затягнуло…»

Кілька місяців тому асоціацію «Укрсадпром» очолив кандидат с.-г. наук Олександр Матвієць, який раніше був заступником голови асоціації, пізніше  Головою Ревізійної  комісії.  Днями сайт «Пропозиція» поспілкувався з ним про актуальні проблеми галузі та перспективи її розвитку.

Дозвольте привітати Вас із обранням головою асоціації і попросити трохи розповісти про те, чим Ви займалися до того, як очолили об’єднання.

До обрання головою я працював головним інженером проектів ТОВ «НВП «Ірігаційні системи». Раніше я спочатку довгий час займався дослідженнями в галузі меліоративного землеробства та овочівництва в галузевому НДІ, зокрема, вирощуванням огірків на шпалері та інших культур при краплинному зрошенні. Потім взявся за проектування та будівництво систем зрошення - краплинного і не тільки. Але в садівництво прийшов тільки в останні роки. Тож ніколи не думав, що займуся садівництвом. Але коли почав, то так затягнуло…

Що зараз представляє собою асоціація?

На сьогодні вона об’єднує 130 садівничих господарств такорпорації «Вінницясадвинпром» і «Дністер». Всього до 400 господарств, які разом мають 35 тис. га багаторічних насаджень. У цих господарствах працює понад 30 тис. чоловік.

А чи є в асоціації дрібні садівники, яких, скажімо, лише в Чернівецькій області працюють тисячі?

Є й такі. Членами Асоціації є господарства, які мають 1 га. Також є ФГ «Ласкі», розташоване на висоті 800 м над рівнем моря в Міжгірському р-ні на Закарпатті, яке в минулого року посадило 1,5 га лохини. Ми допомогли їм включитися в державну програму компенсації, укласти аграрну розписку на систему зрошення. І подібні господарства повністю рівноправні з такими «акулами» галузі, як ФГ «Гадз»,ПАТ «Жорнище», СТОВ «Енограй» - кожен член має один голос.

Які проблеми зараз є найбільш актуальними для галузі?

На даний момент найбільша проблема пов’язано з реалізацією вирощеної продукції, а також те, що вже середина лютого, а ніякої конкретики в питанні урядової підтримки АПК ще немає. Тільки 11 лютого уряд визначився з сумою, яка піде на розвиток садівництва і виноградарства — 400 млн грн.

Більше того, на які саме цілі держава хотіла б спрямувати гроші і скільки саме — невідомо. Адже затвердженого порядку використання коштів на 2020 рік  на сьогодні ще немає. Провідні Асоціації з садівництва виступили з пропозицією залишити діючий порядок і діючі нормативи. Адже гроші потрібні садівникам двічі на рік — навесні і восени: навесні — щоб посадити сад або створити систему поливу, восени гроші потрібні тим, хто хоче провести осінню посадку, а також побудувати сховище. І якщо господарство, яке збиралося в 2020 р. закласти насадження, отримає кошти, скажімо, наприкінці грудня, то воно втратить цей рік. Тому ми категорично не згодні з висунутою міністерством економіки  пропозицією — давати кошти раз на рік.

Так само за минулий рік були випадки, коли не врахували певні особливості, і господарства, які створили сучасні сади, сучасні холодильники і лінії з шокового заморожування, не змогли отримати компенсації винятково з бюрократичних причин. Тому ми виступили з пропозицією переглянути це питання і надати можливість повторно розглянути їхні заявки в цьому році.

Нещодавно один з адептів ліберальної економіки виступив із заявою, що від державної підтримки нема нічого, крім шкоди. Чому це має бути не так?

Ця людина абсолютно некомпетентна. Про це свідчить хоча б його пропозиція замінити державну підтримку спільним фінансуванням. Адже чинна на сьогодні підтримка садівництва — це не що інше, як спільне фінансування. Річ у тім, що 1 га сучасного саду коштує до 1 млн грн. І за рахунок чинної підтримки компенсується не більше 20–30% вартості насаджень, решта — це витрати господарства. Що ж це, як не спільне фінансування? Причому воно відбувається на ще вигідніших для держави умовах, ніж, скажімо, фінансування будівництва фруктосховищ у Польщі, де бюджет ЄС компенсує 50% вартості.

Головною статтею витрат на державну підтримку садівництва у попередні роки була компенсація частини вартості посадкового матеріалу. Але чи потрібно надалі фінансувати створення насаджень у ситуації, коли, наприклад, на ринку головної плодової культури — яблук — за словами садівників, уже кілька років спостерігається перевиробництво? Невже не краще було б спрямувати ці кошти на створення потужностей зі зберігання, зокрема, з РГС, а ще — на експортний маркетинг?

Неможливо вийти на зовнішні ринки без зміни сортового складу насаджень. Справа в тому, що сади, яким по 10 років і більше, насаджені сортами, які користувалися найбільшим попитом на внутрішньому ринку та в Росії. А на світовому ринку — зовсім інші сортові вподобання.

Справді, українські сорти в деяких випадках не гірші за найпопулярніші у світі. І зараз уже господарства з Чернівецької й Вінницької областей домовилися про експорт яблук Ренет Симиренка до Великобританії та Азії. Але щоб налагодити масштабний експорт, потрібно вкласти мільйони доларів у його популяризацію на зовнішніх ринках, на маркетингові дослідження.

До того ж Ренет Симиренка згодні купувати за кордоном тільки, якщо це буде яблуко високої якості. А щоб вирощувати таке яблуко, потрібно змінювати схему насаджень, потрібно створювати сучасні інтенсивні сади на вегетативних підщепах при краплинному зрошенні.

Окрім сортової заміни насаджень розвиток експорту неможливий і без наявних сучасних сортувальних ліній які сортують яблуко за 10–20 параметрами. Тож на експорт зараз українські господарства сортують яблуко переважно вручну.

Багато хто говорить, що для налагоджування експорту плодово-ягідної продукції необхідна кооперація. Як її підтримує Ваша асоціація?

Справді, щоб на зовнішніх ринках щось продавати, треба там когось посунути. Разовою поставкою цього не зробиш. Для зовнішньої торгівлі треба великі партії, гарантовані поставки, причому саме високоякісної продукції. Сама лише поїздка на іноземні виставки не дасть змоги бути стабільно присутнім на зовнішніх ринках. Треба мати гарантований обсяг якісної продукції. Тому ми вже попередньо ознайомлювали провідних світових трейдерів плодово-ягідної продукції з нашими господарствами. Очікуємо на їх візит. Якщо переконаємо їх, що дійсно працюватиме кооперація і будуть сформовані однорідні великі партії якісної продукції, тоді, я сподіваюсь, справа піде. І це одне з головних завдань асоціації — забезпечити гарантований збут.

При асоціації вже створено кооператив «Укрсадпром-КООП». Засновниками стали 3 господарства, зараз приєднуються нові. Та проблема в тому, що вітчизняне законодавство не стимулює кооперацію: відбувається подвійне оподаткування, зокрема, ПДВ. Тому зараз у системі кооперації можна надавати хіба що певні консультативні послуги за певні відсотки. Але закуповувати продукцію, наприклад, плоди, і реалізовувати через кооператив наразі невигідно. Водночас часто доводиться спостерігати неформальну кооперацію садівників, в першу чергу в напрямках формування партій та зберігання. Така практика поширена серед дрібних господарів у Вінницькій та Чернівецькій областях.

Якими ще проблемами садівників переймається асоціація?

Необхідність адаптації українського законодавства до міжнародного в галузі реєстрації сортів. Бо ми використовуємо те, що залишилося з радянських часів. Тоді як увесь світ захищає право на інтелектуальну власність. А у нас у реєстрі немає сортів, які є у вільному доступі.

Зокрема, немає сучасних вегетативних підщеп кісточкових (персика, абрикоса) та деяких інших культур. Це не дає можливості офіційно закладати сучасні насадження на вегетативних підщепах. Залишається закладати екстенсивні насадження, з яких неможливо експортувати продукцію.

Раніше ці підщепи були в Держреєстрі. Але власник — Нікітський ботсад — не подав вчасно документи на продовження реєстрації через окупацію — і ці сорти були автоматично виключені. В результаті державної підтримки не змогли отримати господарство «Енограй» з Білозерського р-ну на Херсонщині, яке забезпечує більше 10% виробництва персика в Україні.

Асоціація виступила з пропозицією переглянути дане рішення, щоб господарства змогли повторно подати документи і отримати врешті гроші. Треба всього лише гармонізувати наше законодавство в галузі розсадництва з європейським. І з цього приводу вже є взаєморозуміння з головою аграрного комітету. Хочу сказати, що Україна брала на себе таке зобов’язання, але воно не виконується.

А нещодавно я помітив ще таку проблему, як недопущення виробників до тендерів на поставку фруктів через «Prozorro». Місцева влада прописує тендери так, що виробникам нереально взяти в них участь — тільки трейдерам, тільки посередникам.

Які господарства можна назвати взірцями в технологічному плані?

Оскільки я живу на Закарпатті, то насамперед хочу згадати ФГ «Коник», з яким я співпрацюю вже 20 років і яке зараз стабільно збирає не менше 60 т яблук з гектара. Пам’ятаю, як і господарства, і науковці не сприймали ідею краплинного зрошення, яке вони впровадили чи не першими в області. А тепер на Закарпатті працює десятки господарств, які вчилися у ФГ «Коник» і теж показують відмінні результати.

Також хочеться згадати ФГ «Гадз» із Тернопільщини, яке експортує фрукти в більш ніж 20 країн. Зараз високотехнологічні господарства є в усіх областях: у Хмельницькій (ФГ «Сам+», «Агро 2000»), Чернівецькій («Молодіжна аграрна спілка»), Черкаській («Маїс», відоме також своїми соками, а також Уманський тепличний комбінат, який насадив суперсучасний черешневий сад), Львівській (ТОВ «Грін Гарден»), Херсонській (СТОВ «Енограй») , Полтавській («Сади Карлівщини»). І це не обов’язково великі господарства. Під Полтавою є суперінтенсивний сад ФГ «Гарант»  площею всього 3 га. Не можу не згадати чудові сади Вінниччини – це і ФГ «Перлина Поділля» і ТОВ «Дельта фрут» і ПрАТ «Федорівське» і ПАТ «Жорнище». Всі названі господарства є членами нашої Асоціації.

Членами асоціації є також майже 20 розсадників, в т. ч. вітчизняні лідери розсадництва – Бахмутський розсадник, ФГ «Надія-Сад» з Ужгорода, де за 5 років створено один з найкращих розсадників. Хочу відзначити, що вони пускають до себе будь-яких експертів, які можуть перевірити чистоту посадкового матеріалу від вірусів. До речі, асоціація зараз планує  створити комплекс для вирощування безвірусних саджанців.

Як Ви охарактеризуєте ситуацію в різних сегментах ринку: де цього року спостерігатиметься перевиробництво, а де — дефіцит?

Багато хто вже не перший сезон говорить про перевиробництво яблука. Хоча дефіцит яблука експортної якості зберігається. Те саме з горіхом: насадили багато, але лише в одному господарстві я бачив потужну промислову плантацію, яка вже дає врожай. Також багато хто переживає, що от-от почнеться перевиробництво лохини. Та я так не вважаю. Ті 2–3 тис. га промислових насаджень високої якості, що посаджені в Україні, — це крапля в морі порівняно з тими обсягами, що висаджуються в Перу, в Мексиці.

Також дехто каже, що на українському ринку бракує груші, деяких інших менш поширених фруктів. Я скажу так: розвиватиметься культура споживання, зростатиме попит — то й товару буде достатньо.

Розмовляв Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com