Спецможливості
Технології

Гороховий зерноїд — “життя, проведене в зернівці”

08.02.2010
733
Гороховий зерноїд — “життя, проведене в зернівці” фото, ілюстрація

В Україні горох є найпоширенішою урожайною зернобобовою культурою - джерелом рослинного білка. Порівняно короткий вегетаційний період і здатність накопичувати азот у грунті, завдяки засвоєнню його з повітря бульбочковими бактеріями, роблять горох одним із кращих попередників озимих культур.

В Україні горох є найпоширенішою урожайною зернобобовою культурою - джерелом рослинного білка. Порівняно короткий вегетаційний період і здатність накопичувати азот у грунті, завдяки засвоєнню його з повітря бульбочковими бактеріями, роблять горох одним із кращих попередників озимих культур.

Горох - відносно маловибаглива до тепла холодостійка культура. Насіння починає проростати за температури 1...2°С. Проте біологічний мінімум для одержання дружних сходів гороху становить 4...5°С. За нижчої температури сходи з'являються лише через 15-25 днів, погіршується польова схожість та енергія проростання зерна. Із підвищенням температури до 10°С насіння проростає швидше, сходи з'являються за п'ять-сім днів. Вони можуть витримувати приморозки до мінус 5...7°С. Стійкіші до морозів кормові сорти (пелюшки). Оптимальна температура для утворення вегетативних органів гороху - 12...16°С, генеративних - 16...20°С. Температура понад 26°С негативно впливає на величину і якість урожаю.
До вологи горох вибагливий. Для набубнявіння й проростання насінню більшості сортів потрібно 110-115% води від його маси, а для мозкових сортів - близько 150%. Найкращі умови для росту цієї культури - 450-600 мм опадів за рік і 70-80% відносної вологоємності грунту.
Сприятливі для росту й розвитку гороху агрометеорологічні умови в Степу (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Одеська області), де за ранніх строків сівби вдається ефективно використати продуктивну вологу. В Лісостепу (Вінницька, Полтавська, Київська, Хмельницька, Сумська області), передусім на родючих чорноземних грунтах, за достатнього забезпечення вологою протягом вегетації складаються кращі умови для вирощування гороху, що сприяє зацікавленості аграріїв у виробництві товарного його зерна. Багаторічні наукові та практичні дослідження свідчать, що найсприятливіші для вирощування цієї культури зони Лісостепу та північної частини Степу.
Здавалося б, для того щоб мати стійкі врожаї якісного гороху, слід лише чітко виконувати технологічні вимоги вирощування, й результати цієї роботи порадують. Однак на заваді одержанню високих і сталих урожаїв гороху в горохосійних господарствах зазначених вище зон стають численні багатоїдні (совки, лучний метелик, дротяники тощо) та спеціалізовані (попелиця, трипс, зернівка, довгоносики, комарик, плодожерка тощо) шкідники, які за масового розвитку й непроведення захисних заходів можуть знищити вегетативні та генеративні органи культури.
Із тих, що пошкоджують зерно, найнебезпечніший гороховий зерноїд (Bruchus pisorum L.), який є олігофагом, бо пошкоджує тільки горох (Pisum sativum - горох посівний, Pisum arvense - горох польовий). Зазвичай, його так і називають - брухус. Цей шкідник - типовий фітофаг. Він не лише зменшує масу врожаю, а й погіршує його якість і товарність. Так, насіння, пошкоджене личинками горохового зерноїда, втрачає від 12 до 35% маси, а його схожість знижується на 55-85%. Зараженість шкідником насіння гороху може становити 98 відсотків.
Регулювання його чисельності ускладнюється прихованим способом життя шкідливої стадії шкідника - личинки, яка весь час перебуває всередині горошини й добре захищена від дії інсектицидів. Менше захищений від цього жук, який виходить із зернини для парування й відкладання яєць. Знання біології та особливостей розвитку цього шкідника допоможе спеціалістам-аграріям вчасно виявити й запобігти появі чи локалізувати вогнища його масового накопичення.
Гороховий зерноїд - жук завдовжки 4-5 мм, чорний, з іржаво-сірим опушенням. Тіло жука широке, овальне, приплюснуте. Ширина передньої спинки вдвічі більша за довжину, бічний зубчик сильно розвинутий, перед щитком - біла пляма. Надкрила вкорочені, кожне зі скошеною білою перев'яззю з окремих поздовжніх плям. Кінець черевця вкритий світлими волосками, має дві овальні чорні плями, що утворюють форму хреста. Стегна задніх ніг із великим загостреним зубцем. Ротовий апарат жуків є модифікацією гризучого типу, яка істотно різниться з тим, що має більшість твердокрилих. Це пов'язано зі специфікою живлення жуків.
Яйця завдовжки 0,6-1 мм янтарно-жовтого кольору, видовжені, з одного кінця дещо звужені й мають два джгутикоподібні придатки.
Доросла личинка завдовжки 5-6 мм, кремового кольору, із зачатками ніг у вигляді бородавок. Тіло голе, голова маленька, глибоко втягнута в потовщену грудну частину тіла. Лялечки дещо темніші за личинки.
Щороку розвивається одне покоління зерноїда. Зимують жуки здебільшого в зернині гороху, переважно в зерносховищах, частково в горошинах, що осипалися в полі під час збирання врожаю. Частина жуків зимує в соломі, потрапляючи туди з розколотих під час обмолочування зерен. У Степу зафіксовано вихід жуків із зерна до збирання врожаю, а також зимівлю їх під корою дерев і в рослинних рештках. У північних горохосійних районах основна маса шкідників потрапляє на посіви гороху здебільшого з посівним матеріалом, у південних - із торішніх гороховищ (у радіусі до 3 км), де на 1 м2 інколи може зимувати 10-15 жуків.
Перезимувавши, жуки за денної температури повітря близько 20°С з'являються на полях, де живляться пилком дикої квітучої рослинності та озимого ріпаку. На посіви жуки починають перелітати у фазі утворення на горосі вусиків - спершу самці, а потім самиці. Найбільша кількість спостерігається під час бутонізації - на початку цвітіння, коли жуки, приваблені ароматом квітучого гороху, живляться пилком і крапельками соку, що виступає з виразок, зроблених мандибулами жуків на пиляках, іноді на приймочці квіток. Досліджено, що без додаткового живлення на квітках гороху в самиць не формується яйцепродукція, вони не спарюються і не здатні відкладати яйця незалежно від попереднього живлення на квітучій дикій рослинності. Іноді через це вони можуть тривалий час (три-чотири тижні) до початку цвітіння гороху обходитися без їжі. Активні в спекотну погоду, жуки ховаються в квітках або між складеними молодими листками гороху в хмарні дні, а також уранці та ввечері.
Самки починають відкладати яйця на боби гороху в період їхнього утворення (у північно-східній частині Лісостепу - на початку червня). Процес відкладання яєць триває 10-15 днів, але в цілому він може розтягнутися на два місяці. Це пов'язано переважно з раннім вильотом жуків, сприятливими метеорологічними умовами та, відповідно, - строками цвітіння гороху. Плодючість самок перебуває в межах від 70 до 220 яєць, в окремих випадках - до 730 яєць. Під час відкладання яєць самки віддають перевагу бобам гороху, які закінчили свій ріст у довжину й ширину, що звичайно буває на сьмий день після відпадання суцвіття. На одному бобі може бути відкладено близько 35 яєць. Яйця прикріплюються до поверхні боба клейкою речовиною, яку виділяє самка водночас із відкладанням яєць, і вони добре помітні на зеленому фоні. Після відкладання яєць імаго зерноїда відмирають.
Через шість-десять днів з яєць відроджуються личинки, які прогризають стулки боба й проникають у недостигле зерно. Все живлення й дальший розвиток зерноїда відбувається виключно всередині однієї горошини протягом 1-1,5 місяця. Вхідний отвір личинки в оболонці незабаром заростає і в стиглих зерен має вигляд невеликої чорної цятки. У горошину можуть проникнути кілька личинок, але надалі залишається тільки одна, інші гинуть. Живлячись вмістом насінини, личинка утворює в ній порожнину, не пошкоджуючи при цьому насіннєвої шкірки. Надалі вона заляльковується й перебуває у стадії лялечки 7-23 дні (залежно від зони вирощування гороху). Так починається життя, яке комаха проводить в одній єдиній зернівці гороху, вмісту якої виявляється достатньо для формування повноцінного організму фітофага.
У природних умовах оптимальною для росту й розвитку зерноїда є температура 24...26°С, за температури 10...12°С розвиток личинок і лялечок призупиняється. Сума ефективних температур, потрібна для повного циклу розвитку зерноїда, становить 516...640°С. Перед заляльковуванням личинки зсередини горошини підгризають шкірку у вигляді правильного кола, внаслідок чого утворюється слабо помітна кругла кришечка, витиснувши яку із середини горошини, з часом виходять жуки.
Сформований у середині горошини жук восени здебільшого не виходить назовні, а залишається в ній до весни. Вихід жуків з горошини восени спостерігається тільки в південних степових районах, а також тоді, коли горох зберігають в опалюваних приміщеннях. Весняний вихід зерноїда з горошини інколи дуже розтягнутий і залежить від температури та вологості повітря. Низька вологість і різкі коливання температур усередині горошини часто призводять до загибелі значної кількості жуків.
Масово зерноїд гине в полі, якщо відразу після збирання врожаю зерно, що потрапило на грунт, набрякає. Зерноїд у цей час перебуває в стадії личинки, що завжди гине в таких зернах. Якщо набрякання відбувається пізніше і в зерні встигають з'явитися жуки, то вони не гинуть, а виходять назовні.
Опади наприкінці липня і в першій половині серпня, коли зерноїд ще перебуває в стадії личинки, спричиняють його загибель. Навпаки, дуже суха погода в цей період сприяє живленню личинок, природному протіканню стадії лялечки й подальшій задовільній перезимівлі шкідника. Ступінь пошкодження насіння зерноїдом залежить також від строків достигання гороху. За дружного достигання зерноїд пошкоджує насіння менше, за розтягнутого - більше. Ранньостиглі сорти гороху з коротким терміном вегетації, зазвичай, пошкоджуються менше. У Степу та Лісостепу сприятливі умови для розвитку зерноїда складаються практично щороку. Тут у період збирання й після, зазвичай, спостерігається дефіцит опадів, а зерно, яке перебуває на поверхні грунту, тривалий час не набрякає. У західних областях вологи під час збирання гороху більше, що згубно діє на личинок шкідника. Отже, посушливі, спекотні весна та літо сприяють високій активності жуків, їхній плодючості, розвитку нового покоління та перезимівлі в природних умовах (за теплої зими).
За оптимальних строків збирання врожаю (в липні) в зернах спостерігаються тільки личинки, за пізнього збирання (в серпні) та високих температур (25...30°С) значна частина жуків виповзає з горошин і ховається на зимівлю в укриттях. Так закінчується весь цикл розвитку комахи, яку називають гороховий зерноїд, або брухус.
Обмежують чисельність горохового зерноїда спеціалізовані природні ентомофаги - паразит яєць латромерис - Lathromeris bruchocida Vas. - і паразит личинок тріаспіс - Triaspis sp.
Шкодочинність горохового зерноїда полягає, передусім, у псуванні зерна, оскільки личинка під час розвитку виїдає у зернині великі порожнини, знищує близько половини (а то й більше) ендосперму. Пошкоджене насіння втрачає схожість. До того ж, в екскрементах личинок міститься шкідливий для здоров'я людей і тварин алкалоїд кантаридин, тому пошкоджене зерно не можна використовувати в їжу й на корм худобі.
Моніторинг розвитку зерноїда, як і інших фітофагів, здійснюють спеціалісти державних інспекцій захисту рослин, які систематично повідомляють аграріїв про стан шкідника та доцільність захисту гороху. За даними, що надходять до Головдержзахисту, торік масове заселення посівів гороху зерноїдом відбувалося в період бутонізації - цвітіння гороху. Повсюди на території України на 100 помахів сачком відловлювали в середньому 2-15, а в осередках Харківської, Запорізької, Київської областей - 32 жуки.
Рівень пошкодження зерна в цілому залишається високим. Так, в 1 кг зерна гороху до фумігації було виявлено в господарствах Степу 10-580, Лісостепу - 25-1030, Полісся - 7-58 особин горохового зерноїда. Максимальну кількість зерноїда виявлено в окремих партіях зерна господарств Вінницької, Донецької, Київської, Одеської, Хмельницької та інших областей. Економічний поріг шкодочинності - 10 екз./кг зерна, зокрема в деяких партіях зерно гороху пошкоджено в Степу в 58, Лісостепу - в 103 рази більше проти допустимого рівня. Проведене знезараження зерна за біологічної ефективності - до 90 відсотків.
Масштаби розмноження зерноїда залежатимуть від того, як він перезимує в полі й скільки жуків потрапить на посів із насіннєвим матеріалом у разі непроведення фумігації. Великий запас шкідника як у насінні, так і на полях, де вирощували горох, зумовлює велику кількість зерноїда. Виліт перезимувалих жуків на посіви гороху починається за температури повітря не нижче 21°С. Облік жуків у період їхнього перебування на посівах здійснюють методом косіння ентомологічним сачком. Для виявлення початку льоту жуків косіння сачком слід проводити щодня. Через п'ять-сім днів після початку льоту жуків у крайових смугах посівів, для виявлення проникнення жуків у середину посівів, обліки проводять косінням через 25 і 50 м уздовж краю поля.
За чисельністю жуків визначають потребу в хімічному захисті гороху. В період достигання гороху проводять аналіз зараженості горошин зернівкою. Для цього розтинають горошини із 100 бобів, узятих із різних ділянок поля. Підраховують зерна, в яких знайдено шкідника, і виявляють відсоток ураженості, що важливо для прийняття рішення щодо дальшої фумігації зараженого зерна.
Заходи захисту гороху від горохового зерноїда мають бути спрямовані на регулювання кількості шкідника, насамперед у полі. Потрібно дотримуватися всіх зазначених нижче організаційно-господарських, агротехнічних і хімічних заходів, щоб зерноїд не потрапив до зерносховищ, а в наступному році, за доброї перезимівлі, не загрожував новим плантаціям культури.
Нагадуємо основні технологічні рекомендації захисту посівів від горохового зерноїда:
1) дотримуватися правильного чергування культур у сівозміні: горох висівати через чотири-п'ять років;
2) висівати районовані ранньостиглі сорти гороху;
3) здійснювати передпосівний обробіток грунту та вносити збалансовані норми добрив;
4) сіяти горох у ранні строки, тоді він пошкоджується зерноїдом слабше порівняно з посівами середнього й пізнього строків;
5) за можливості, здійснювати раннє збирання та обмолот зерна гороху;
6) одразу після збирання врожаю проводити лущення, а через сім-десять діб - зяблеву оранку гороховищ. Завдяки цим операціям, затримується виліт жуків, що залишилися в полі в осипаному під час збирання зерні.
Для знешкодження горохового зерноїда та інших шкідливих комах (горохових попелиць, трипса, комарика, плодожерки, акацієвої вогнівки), що заселяють горох, посіви під час вегетації обробляють інсектицидами. Якість обприскування гороху проти цих шкідників залежить від погодних умов, строків застосування, вибору ефективних препаратів та технологічно правильного їхнього використання.
Найкращим періодом для проведення обприскування посівів гороху проти зерноїда є фаза бутонізації - цвітіння, бо забезпечує знищення жуків, які живляться в квітках культури й ще не встигли відкласти яйця. За перевищення чисельності жуків понад дві-три особини на десять помахів сачком посіви треба обробити інсектицидами (за потреби повторити через сім-вісім днів). Особливо ретельно слід обробляти крайові смуги посіву завширшки 50-60 м, бо заселення зерноїдом розпочинається від країв поля. Насіннєві ділянки гороху в разі потреби обробляють тричі. Першу обробку починають на три-чотири дні раніше вказаного строку. Інтервал між обробками - в межах зазначеного вище.
Слід зазначити, що рекомендовані "Переліком хімічних засобів захисту рослин, дозволених для використання в Україні" інсектициди небезпечні для людей, тварин і навколишнього середовища. Тому слід суворо дотримуватися правил техніки безпеки, передбачених відповідними інструкціями, які спеціалісти доводять до відома безпосередніх виконавців хімічних обробок (таблиця).
Як ми бачимо, багато зусиль потрібно докласти, щоб виростити високий урожай гороху. Та не менш важливим етапом захисту гороху від зерноїда, без зниження його посівних і продовольчих властивостей, є й зберігання зерна. Воно складається, зокрема, із вчасного збирання врожаю за оптимальної вологості, очищення насіння відразу після обмолоту й доведення його до відповідних посівних кондицій, сортування й сушіння зерна.
За наявності в 1 кг зерна десяти заражених зерноїдом зерен все зерно підлягає фумігації, яку проводять здебільшого спеціальні ліцензовані підрозділи, використовуючи спеціально розроблені та зареєстровані в країні фуміганти, а саме: Фостоксин, 2-5 таблеток або 10-30 пелет на тонну, Магтоксин, 2-6 таблеток або 10-30 пелет на тонну, Фуміфос, 6-9 г на тонну, Джин, 6-9 г на тонну та інші дозволені препарати. Фумігацію здійснюють за температури 5...10°С за експозиції десять діб; 11...15°С - сім діб; 16...20°С - шість діб; 21...25°С - п'ять діб; понад 26°С - чотири доби. Допуск людей і завантаження складських приміщень дозволено після повного провітрювання протягом двох-семи діб. Реалізація - через 20 діб після фумігації та за наявності решток фосфіду водню не вище МДР. Зерно потрібно розміщувати й зберігати за категоріями натуральної маси, засміченості, вологості, яка не повинна перевищувати 15,5%. Свіжозібране зерно зберігають окремо від зерна минулих років, насіннєве - окремо від продовольчого й фуражного.
Питаннями фітосанітарного стану посівів гороху, як і інших сільгоспрослин у країні, займається Державна служба захисту рослин, підрозділи якої - обласні та районні інспекції - розміщені в усіх регіонах і структурно підпорядковані Головній державній інспекції захисту рослин, яка міститься в Києві.

С. Довгань,
канд. с.-г. наук, начальник Головдержзахисту
О. Сядриста,
консультант Головдержзахисту
О. Омелянчук,
провідний спеціаліст відділу прогнозування та фітосандіагностики Головдержзахисту

Advertisement

Інтерв'ю
Попри бурхливий розвиток аграрного сектору в економіці України рівень проникнення агрострахування у сільське господарство коливається на позначці 2-3%. Натомість світовий досвід підказує, що становлення потужної аграрної держави неможливе... Подробнее
Рейдерство – стихійний термін, що дослівно означає «недружнє захоплення активів». В аграрній сфері найчастіше використовуються підроблені документи, а часто — в купі із тупою грубою силою. Чому рейдерство набуло такого поширення в Україні... Подробнее

1
0