Чилі: там, де живе чемпіон світу з вирощування буряків

Казкові землі, поганий розподіл опадів і швидкозростаючі ринкові ціни - у цих умовах, не одержуючи дотацій, чилійські селяни можуть "викручуватися" тільки за допомогою накручування ціни. Ми відвідали кілька господарств типової південноамериканської країни.

Я вирушив у дорогу разом з Даніелем Бендиксеном (Daniel Bendixen). На його білому Ніссані-пікапі ми проїхали всю країну (1000 кілометрів через Центральну долину Чилі зі сприятливим кліматом і в багатьох місцях - родючими землями) на південь Пан-Америки, дорогою, що пролягла від Аляски до Вогненної Землі.
Два паралельні гірські пасма обмежовують цю південноамериканську країну: високі Анди на сході й невисокі Кордильєри на заході до узбережжя Тихого океану. У Центральній долині оселилася більшість із майже 17 млн жителів країни, і саме тут розвивається інтенсивне сільське господарство. Всього близько 17% чилійських земель можуть бути використані як сільськогосподарські й лише 3% - як орні землі.
Республіка Чилі вдвічі більша, ніж Німеччина. Завширшки вона сягає близько 180 км, але вздовж простягнулася з півночі на південь на неймовірні 4300 км - відстань від Берліна до Дубая (ОАЕ). Через довжину й "затиснутість" між гірськими пасмами тут зафіксовано широку розмаїтість кліматичних і рослинних зон. Наприклад, на півночі країни розкинулася Атакама - найсухіша пустеля світу, а на півдні за рік випадає майже 6000 мм опадів.
У Чилі - країні, що є найбільшим у світі виробником столового винограду, що вирощує найвищі врожаї картоплі й буряків, яка забезпечує весь світ вином і деревиною, а також перебуває на другому, після Норвегії, місці з видобутку лосося, працює понад 150 000 дрібних фермерів з наділами менше 10 га, які господарюють (одержують доходи) на рівні прожиткового мінімуму. Країна, південний край якої межує з Антарктикою, працює далеко від світових ринків збуту, але все-таки має певну вагу в Південній півкулі завдяки своїм грунтам і кліматичним особливостям.
У співвідношенні з кількістю населення Чилі - найбагатша держава Південної Америки з сильним експортом. У цій країні рівень корупції - один з найнижчих у світі: Чилі тут попереду Франції і дуже випереджає Італію.
Даніель Бендиксен (Daniel Bendixen) розповів нам про деякі чилійські підприємства, що розвиваються. Йому 33 роки, за освітою він агроном (інженер у сільськогосподарському машинобудуванні), народився на землях Шлезвіг-Гольштейн (ФРН) і живе в Чилі вже майже п'ять років. Він вільно спілкується іспанською мовою, одружений на чилійці, з якою має двох синів. Працюючи на чилійське підприємство "Сарджент" (Sargent) - імпортера сільськогосподарської техніки, - він щодня перебуває в роз'їздах. Ця компанія в основному спеціалізується на імпорті європейської техніки в Чилі таких виробників, як Lemken, Grimme, He-Va, Bogballe або JF-Stoll.
Як показала практика, в Чилі найпопулярніші європейські машини. Республіка традиційно тісно контактує з Європою, особливо з країнами типу Іспанії та Німеччини. Маленькі господарства працюють тут на дуже застарілій техніці, виробленій понад 20 років тому, або навіть використовують коней чи волів для оранки. На всій спекотній півночі країни поля мають такий самий вигляд, як і на півдні Італії або в Греції. Що далі ми просуваємося на південь Чилі, то зеленіші й більші бачимо поля.
На час нашої подорожі (середина квітня) - в Чилі осінь. Протягом шести днів Даніель покаже нам десять господарств, починаючи з підприємств, що займаються переробкою ківі й збором винограду на сухій півночі країни й закінчуючи великими молочно-тваринницькими на вологому півдні. Проїдемо через усю надзвичайно красиву панамериканську країну.
Хуан-Карлос Альєнде (Juan-Carlos Allende) розвиває свою "вперту" рису характеру: він відмовляється від субсидій за своїми переконаннями.
Ми приїхали до хлібороба й фермера на його підприємство в місті Булнес (Bulnes) - приблизно за 400 км південніше Сантьяго. Цей землеробський регіон щорічно одержує 1000 мм опадів, які, в основному, випадають під час чилійської зими - з травня до вересня.
Альєнде - відоме прізвище в Чилі: Сальвадор Альєнде під час свого правління з 1970 до 1973 року намагався перебудувати країну в соціалістичну на кубинський манер. Багато великих ферм було експропрійовано. Серед них була й ферма батьків Хуана-Карлоса. Хуан одразу зрозумів, що його родина не належить до роду Сальвадоре Альєнде, - вони з "добрих Альєнде".
Аугусто Піночет унаслідок військового перевороту припинив соціалістичне правління в країні. Під час диктатури Піночета права людини порушували ще більше. Генерала змістили лише 1988 року. Дотепер чилійське суспільство розділене на два табори: одні вважають Піночета злочинцем, а другі - що під час його правління простежувалося економічне відродження країни.
 Хуан-Карлос - добрий Альєнде - на сьогодні має в своєму господарстві 800 га землі. Воно належить його родині вже п'ять поколінь. Раніше землі було значно більше, але в роки експропріації їм залишили тільки 130 га. Після припинення диктатури родина поступово повертала втрачені гектари, докуповуючи їх. Спеціальних урядових програм компенсації потерпілим від диктатури фермерам не існує. За державні субсидії (які в Чилі й так дуже малі) Хуан-Карлос не хапається. Уряд спонсорує лише іригаційні проекти в країні.
Альєнде відмовляється від усіх видів субсидій. Він звик з дитинства працювати на свій заробіток і розраховувати тільки на себе. Альєнде постійно контролює своє підприємство, щоб воно перебувало на належному рівні прибутковості (рентабельності). Тож у нього немає, як у багатьох його чилійських колег, ніяких проблем з тим, що найближчим часом доведеться залишити один з напрямів виробничої діяльності. Ріпак не дає прибутків? Наступного року він вирощуватиме щось інше - відбувається сівозміна. Така широта думки робить планування чилійського сільського господарства дуже невдячним заняттям. Наприклад, позаторік два цукрові заводи змушені були закритися, бо через низькі ціни на буряки багато фермерів відмовилися вирощувати їх. Протягом останніх десяти років посівні площі буряків скоротилися з 50000 до 15000 га. І тепер не вистачає сировини. Через обмаль цукрових буряків ціни на них зросли в 2009 р. з 42 євро приблизно до 54 євро за тонну. Альєнде зробив правильну ставку: він засіяв буряками 60 га. А ріпаку, на щастя, немає. Після стрибка цін у 2008 р. стався бум рибних ферм на фіордах (вузьких морських затоках) Тихого океану, куди було продано весь урожай ріпаку, - ситуація змінилася. Тим часом через сильний вірус у лосося в 2009 р. повністю "провалився" продаж ріпаку рибним фермерам.
Крім буряків, Альєнде вирощує на 250 га пшеницю, на 30 га - цикорій і на 30 га - боби (на насіння). Ще в нього близько 130 га під травами й люцерною. Він має також 300 га кукурудзи, яку частково використовує на силос, а частково продає на зерно. Серед великих споживачів зерна кукурудзи в Чилі - компанія AgroSuper. Компанія виробляє й продає 65% усієї свинини, 55 - курячого м'яса й 70% м'яса індичок. Альєнде розповідає, що з усього чилійського виробництва кукурудзи компанія AgroSuper може використати лише близько 70% своїх потреб.
Кукурудзу на його полі добре зрошують. Рослини заввишки сягають близько 4 м і густо вкриті качанами. Дивлячись на таке кукурудзяне поле, розумієш, що в Південній Америці кукурудза - в себе вдома.
У господарстві Альєнде є також 300 дійних корів. Узимку тут не буває сильних морозів, хоча й часто йдуть затяжні дощі, тож Альєнде використовує стійлове безприв'язне утримання худоби. Два роки поспіль, коли ціни на молоко були досить високі, він вкладав значні кошти в молочне господарство. Тепер ціни впали з 250 песо (32 центи) менш ніж до 150 (19 центів), тому він більше не інвестує в цю галузь.
Легко помітити, що Альєнде пишається своєю прямолінійністю.
Про гостинність чилійців складено чимало приказок. Увечері Хуан-Карлос Альєнде запросив нас помилуватися мальовничими пейзажами з висоти його "Чессне" (Cessna).  Цей літак потрібний йому, щоб у вихідні літати до своєї родини, яка живе в Сантьяго, за 400 км від нього. Або він їде до них на своєму мотоциклі, а коли йде дощ, - на машині. "Добрий Альєнде" - дуже гнучка людина.
Густий дим зустрічає нас із Бендиксеном, коли ми в'їжджаємо на пікапі в двір Хуана Гільєрмо Мартінеса (Juan-Guillermo Martinez). Довкола горять поля: робітники Мартінеса палять солому від останнього врожаю.
Палаючі поля господарства, якому належить світовий рекорд у врожаї цукрових буряків? Кілька років тому підприємство могло за один раз виростити понад 140 тонн урожаю з одного гектара на площі 30 га землі. Тепер середній урожай з його 400 га, засіяних буряками, сягає від 105 до 110 тонн з гектара (очищених коренів). Рослини стоять у полі майже рік, сезон починається під час чилійської осені (з 15 квітня) і триває до вересня. В ці місяці випадає понад 1000 мм опадів.
 Хуан Гільєрмо Мартінес працює в своєму сучасному господарстві з 20 співробітниками дуже інтенсивно, і все ж солому просто спалює. Чому він відмовився від частини корисних поживних речовин і позитивної грунтової структури? Чому майже всі фермери в Чилі спалюють свою солому?
Шукати відповіді нам допоможе Генріх Вульф (Henri Wolf), з яким ми зустрінемося пізніше в нашій поїздці. Вульф родом із Саксонії, працює підрядником на сільськогосподарському підприємстві. В Чилі він допомагає другові-землевласникові Хорхе Андре Радемахеру (Jorge-Andre Rademacher) в його обережній економічній політиці. Вульф зачарований грунтами трумао (Trumao) в Центральній долині, подібні до них він бачив тільки в Новій Зеландії та Японії. Грунт тут вулканічного походження й дуже молодий. Трумао може містити від 10 до 20% органічної маси, має високий рівень вільного алюмінію й тому дуже бідний на придатний для рослин фосфор. Чилійські фермери підживлюють грунт фосфатами втроє-вчетверо більше, ніж ми, часто вгноюють його. "Коли грунт висихає, він стає, як попіл, або тече, як вода", - сказав нам Вульф. Тоді солома буде реальною проблемою, бо тутешні зернові рослини залишають майже 12 т/га рослинних решток. А два легкі інгредієнти, такі як попіл і солома, легко перемішаються. Плюс до всього влітку бувають посухи. Тож солому спалюють окремо. Багато підприємств після цього поле засівають прямо по обгорілій землі, без попереднього обробітку. Це заощаджує витрати.
Правда, Вульф визнає й негативні моменти. Частина недогорілих решток після мінімального обробітку грунтом не загорнеться, а насіння, що потрапляє в повітряну подушку з цих решток, без контакту з грунтом не проросте. Яскраве сонце нагріває голі чорні грунти до температури понад 70°C, тож у зерна немає шансів для життя в грунті. А ще - грунтові капіляри не буде зруйновано, і грунт висохне на глибину до 40 см. І навіть правильно обчислений вміст гумусу - це ще не все, бо немає структури грунту, вона часто після спалювання значно погіршується.
Тож виявляється, що спалювання негативно позначається на врожайності, а це не може сподобатися "цукровому профі" Мартінесу. І яким же він бачить своє майбутнє? Він зосередиться на своїх конкурентних перевагах: високий рівень знань, кращі грунти й сучасні системи зрошення. "Може, завтра я почну вирощувати цикорій, розмножувати насіння маїсу або саджати соняшник - хто знає?", - сказав нам господар. Тільки, як визнає світовий чемпіон з вирощування солодких коренів, у буряків немає великого майбутнього. Йому заперечують сусіди з Бразилії з мільйонами гектарів цукрової тростини. Але, як водиться, в Чилі значно важливіше те, що "тут" і "зараз". Цього року фермери одержать гарні гроші за цукрові буряки. Буряки Мартінеса знову "б'ють рекорд".
Коли ми залишали господарство Мартінеса, повітря все ще було насичене димом. Він  повільно спливав на південь. У лабіринті польових доріг з живоплотами, доріжками й численними будинками фермерів ми шукаємо Оттмара Опітца-Швенке (Ottmar Opitz-Schwenke).
Оттмар забезпечує людей інуліном. Щонайменше, він стежитиме за тим, щоб цикорій, який містить інулін, вирощували так активно, як це можливо. Чилійський сільськогосподарський інженер має німецьке коріння й працює топ-менеджером у фірмі "Орафті" (Orafti). Вона є стовідсотковою дочірньою компанією підприємства Sudzucker AG і має два заводи: один у Бельгії, а другий - у Чилі. Маючи завод у Південній півкулі, Sudzucker може швидше реагувати на зміни ринку: інулін виготовляють різної якості. Це цінний вуглевод, який додають у багато сучасних продуктів харчування. Інулін сприяє здоров'ю, в тому числі - чилійських фермерів. Бо вони покладають свої надії на вирощування цієї культури. Посівні площі цикорію, за договорами 2009 року, становлять 2500 га. Щороку до них планують додавати ще по 500 га. І це рослина, яку в Чилі вирощують менше чотирьох років!
На першому етапі завод за добу може переробити близько 2000 тонн цикорію. Переробна кампанія нині триває 58 днів, ще 100 днів заплановано в найближчому майбутньому. Відповідає за роботу заводу доктор Йоганн Майер (Dr. Johann Maier). Приємний у спілкуванні баварець уже близько року живе в чилійському Лос-Анджелесі. Він ретельно вивчив увесь виробничий процес. Деякі технічні терміни спонтанно спливають у нього в голові тільки іспанською, а не німецькою мовою.
Цикорій потребує особливих умов. Хоча ця рослина й схожа на цукровий буряк, але вона укорінюється набагато глибше. Тож пухка структура грунту для цикорію дуже важлива. Тому діяльність "Орафті"  сприяє належній переробці соломи. "Люди мають засвоїти: солома - це гроші", - впевнений доктор Майер.
Він стурбований непослідовною гнучкістю чилійських фермерів. Варто цінам хоча б трохи захитатися, як виробники відразу перестають вирощувати цикорій. Завдяки сприятливим умовам обробітку, а також обмеженому простору, завжди є інші культури, які в майбутньому, можливо, дадуть більший прибуток. Тому для Йоганна Майера особливо важливо заручитися довірою всіх фермерів-флагманів, таких як Мартінес або Альєнде.
На сьогодні врожай цикорію мають у межах 35-40 т/га, найближча мета - 50 тонн. Йоганн Майер оцінює врожайний потенціал культури на рівні близько 70 тонн. Профі Мартінес уже вирощує цикорій і має його по 70 т з гектара...  
Ласкаво просимо в житницю Чилі!", - Эрік фон Баер (Erik von Baer) вітає нас у штаб-квартирі його селекційного підприємства в Темуко, що за 800 км на південь від Сантьяго. Його родина переїхала в Чилі після війни. Мати фон Баера - уродженка Лохува (Польща). Його батько працював у Чилі як керівник державної науково-дослідної станції. Любов до рослинництва йому прищепили з колиски. Нині Баер займається селекцією на своєму підприємстві - Semillas Baer ("Насіння від Баера").  
Насіння має велике значення в чилійському сільському господарстві, і не тільки як основа для нового врожаю. "Чилі - це зерносховище Землі", - зазначив Баер. Світові активні насіннєві підприємства виробляють тут свою продукцію. Тут якісна робоча сила, що важливо, наприклад, для вирощування гібридної кукурудзи. Завдяки виробництву на Південній півкулі, нове насіння потрапляє на ринки Північної півкулі.
Ще одне важливе джерело доходу - насіння овочевих культур. Эрік фон Баер оцінює обсяги експорту чилійського насіння в сумі понад 300 млн дол. На Південній півкулі Чилі - найбільший виробник насіння, а в світі країна займає шосте місце.
Чверть прибутку фон Баер має завдяки співробітництву з європейськими селекційними компаніями. Європейці швидко реагують на зміни попиту на Південній півкулі. Баер одержує посівну сировину літаком, а готове насіння відправляє назад морським контейнером. Безперервний процес розведення дає йому за рік два покоління насіння. Збільшення кількості насіння - економічно дуже вигідно для Баера, розведення - його пристрасть. Його премійована пшениця Інвесто (Invento) стійка до гербіцидів суцільної дії. Надійні різновиди насіння фон Баер розводить спеціально для чилійського ринку, особливостями клімату якого є волога зима й сухе літо, і це гарантує стабільний дохід. "Помісь качки й верблюда" - так він називає свої сорти. Взимку вони повинні витримувати великі потоки води, а влітку, завдяки кореневій системі, що глибоко проростає в грунт, - справлятися з посухами. Можливо, ці сорти й не найвищої врожайності, але вони ефективні й безпечні. Можливо, його нова пшениця - така сама, як і він сам: мужицька, стійка і з сильним корінням.
Даніель Бендіксен заінтригував мене: "Ми їдемо до людини, що вже тепер точно знає, яким буде його підприємство через десять років. В Эріко є бізнес-план, 800 га землі, він збирає по 6 т ріпаку з гектара й обходиться трьома тракторами". Ми з нетерпінням їдемо на доглянутий двір у Вальдивії, що приблизно на півдорозі між Темуко й Осорно.
Фермер-бізнесмен спілкується з нами прямо: "Тут, у Чилі, ми не можемо вплинути на світові ціни. Якщо ми хочемо бути економічно успішними, то ціни повинні бути вищі за наші витрати". Эріко Кульмер (Erico Kullmer) привітно усміхається. Стати економічно успішним завдяки низьким витратам і чіткій організації господарства - здається, це йому вдалося.
Його батько обробляв 1200 га землі. Кожному зі своїх трьох синів він залишив по 5 га як стартовий капітал. Вони мали твердо стояти на своїх ногах. Сьогодні з 800 га тільки 50%  Эріко здає в оренду.
Сільськогосподарський менеджер міцно тримає підприємство в своїх руках і чітко розпланував свою діяльність на найближчі десять років, що є зовсім нетиповим для Чилі. Із записів погоди за останні 40 років він вирахував середню кількість робочих днів на полях. З 1 березня по 30 липня (з осені до ранньої зими) буде 60 сухих днів. Насіння має бути готове з 1 серпня до 30 вересня. Тут не йдуть дощі в середньому 22 дні. За цей період Кульмер має щодня засівати по 36 га. Але це можливо тільки на специфічних землях трумао, де навіть після ста міліметрів опадів через короткий час вони швидко висихають і готові до засівання. Щоправда, значним викликом для цієї місцевості є зміцнення легких грунтів.
Завдяки своїй концепції,  Кульмер справляється з роботою лише з трьома співробітниками і трьома тракторами. Найбільший трактор - John Deere 6930. Грунтообробне знаряддя - фірми Lemken, обприскувачі - фірми Hardi. Немає жодної машини, якій більше п'яти років. Один не новий трактор, але в хорошому робочому стані, Кульмер продав і одержав  80% його первісної ціни.
Всі трактори оснащено системами GPS. Кульмер усміхається й підраховує: "Я заощаджую 10% на непотрібному дублюванні зусиль, часу й ресурсів. Завдяки системі GPS, я безплатно обробляю 80 гектарів землі". Всю техніку GPS куплено безпосередньо в США.
Попри зниження витрат, здається, що на врожайність це мало впливає. На своїх кращих землях він збирає в середньому по 5-6,5 т ріпаку з гектара із 48-відсотковим вмістом олії. Яриця дає від 7,6 до 8,4 т/га; овес - близько 8 т/га, врожай зріс на 1,5 т з гектара.
Все робиться відповідно до планової ротації культур. Кульмер не залежить від короткострокових коливань цін: "Я розраховую результат на кілька років". Його співробітники заробляють значно більше, ніж на інших фермах, тому вони одержують пристойний відсоток від прибутку підприємства. Саме тому на нього працюють кращі фахівці.
Чи є в такого сільського господарства майбутнє? В підприємства, що працює тільки відповідно до таблиць і планів. Де принадність традиційного землеробства?
Эріко Кульмер пропонує нам екскурсію його землями на своєму "Мерседесі ML". Ми очікували побачити квадратні поля, а приїхали в ландшафтний парк. Там ростуть величезні дерева. Бо тут більше не палять соломи, листя на деревах - насичено-зелене. Як це все відповідає його суворо орієнтованому бізнесу? Кульмер знову задоволено усміхається: "У всьому, що я роблю, має бути краса". А якщо виробничо-економічне сільське господарство саме таке, тоді все буде прекрасно.
М. Хенер