Спецможливості
Технології

Фу­заріоз ко­ло­са пше­ниці: діаг­но­стич­ні оз­на­ки, шкідливість, облік і за­хо­ди об­ме­жен­ня роз­вит­ку хво­ро­би

06.11.2014
5400
Фу­заріоз ко­ло­са пше­ниці:  діаг­но­стич­ні оз­на­ки, шкідливість, облік  і за­хо­ди об­ме­жен­ня роз­вит­ку хво­ро­би фото, ілюстрація

На основі літературних джерел та власних спостережень у цій статті описано симптоми прояву, шкідливість, методи обліку і заходи захисту пшениці від фузаріозу колоса — однієї із найнебезпечніших хвороб, що масово проявилась у 2014 р.

 

Діаг­но­с­тичні оз­на­ки фу­заріозу ко­ло­са пше­ниці

Фу­заріоз ко­ло­са пшениці про­яв­ляється у фазі ко­лосіння куль­ту­ри і роз­ви­вається до зби­ран­ня вро­жаю. Ура­же­ний ко­лос на­бу­ває світло­го ко­ль­о­ру (зне­барв­лює­ть­ся) біля ос­но­ви, по­чи­на­ю­чи з цен­т­раль­ної йо­го ча­с­ти­ни або з верхівки. Ура­же­ни­ми та­кож мо­жуть бу­ти ли­ше ок­ремі ко­ло­с­ки пшениці — тоді во­ни на­бу­ва­ють світло-жов­то­го ко­ль­о­ру і до­б­ре помітні на фоні ре­ш­ти зе­ле­них. Збуд­ни­ка­ми хво­ро­би є гри­би ро­ду Fusarium.
На ура­же­них ко­ло­с­ко­вих лу­с­ках мож­на ви­я­ви­ти міцелій та конідіаль­не спо­ро­но­шен­ня Fusarium spp. у ви­гляді ро­же­во-чер­во­них по­ду­ше­чок .

За ча­с­тих дощів ура­жені фу­заріозом ко­ло­с­ки за­се­ля­ють­ся са­про­т­роф­ни­ми па­то­ге­на­ми, зо­к­ре­ма Cladosporium her­barum (Pers.) Link — збуд­ни­ком олив­ко­вої плісня­ви. У цьо­му разі во­ни вкри­ва­ють­ся чор­ним на­льо­том .

Про­ник­нен­ня па­то­генів у цен­т­раль­ний ко­ло­со­вий стри­жень бло­кує над­хо­д­жен­ня по­жив­них ре­чо­вин до всіх ко­лос­ків, розміще­них ви­ще. Це при­зво­дить до біло­ко­ло­сиці (або пу­с­то­ко­ло­сиці). Хво­ро­ба про­яв­ляється та­кож на листі у ви­гляді пля­ми­с­тості, подібної до піре­но­фо­ро­зу.
За­ра­жен­ня рос­лин відбу­вається пе­ре­важ­но під час цвітіння, ко­ли дозріва­ють ас­ко­с­по­ри па­то­генів . Пи­ля­ки пше­ниці є до­б­рим жи­виль­ним суб­ст­ра­том для рос­ту грибів ро­ду Fusarium, зо­к­ре­ма F. grami­nearum. Гіфи грибів ко­лонізу­ють тка­ни­ни пи­ляків, про­ни­ка­ють у за­ро­док і по­ши­рю­ють­ся зер­но­вою обо­лон­кою.
Вва­жається, що ступінь роз­вит­ку хво­ро­би на 70% за­ле­жить від сор­ту й аг­ро­­техніки, а на 30% — від по­год­них умов. Інтен­сив­но­му роз­вит­ку фу­заріозу ко­ло­са сприяє тем­пе­ра­ту­ра 20...25°С і підви­ще­на во­логість повітря (75% і біль­ше) у період від цвітіння до зби­ран­ня вро­жаю.

Своєю чер­гою, ступінь ура­жен­ня зер­на за­ле­жить та­кож від ви­ду збуд­ни­ка та ча­су йо­го про­ник­нен­ня у тка­ни­ни. У зв’яз­ку з цим розрізня­ють два ти­пи ура­жен­ня зер­на пщениці : яс­к­ра­во ви­ра­же­не (гли­бо­ке) і при­хо­ва­не (по­верх­не­ве). Яс­к­ра­во ви­ра­же­не фу­заріоз­не зер­но за по­верх­не­во­го (ма­к­ро­скопічно­го) аналізу вирізняється плюсклістю і ро­же­вим ко­ль­о­ром че­рез на­явність міцелію грибів. Та­ка фор­ма ура­жен­ня ви­ни­кає в ре­зуль­таті ран­нь­о­го інфіку­ван­ня ко­лосків у полі (у фазі цвітіння), в ос­нов­но­му, гри­ба­ми F. culmorum, F. graminearum і F. avenaceum. При­хо­ва­на ж фор­ма про­яву фу­заріозу зер­на пшениці ви­ни­кає за пізньо­го йо­го ура­жен­ня, слаб­ко­го інфекційно­го на­ван­та­жен­ня або у разі ура­ження зер­на у період зби­ран­ня і зберіган­ня вро­жаю. Та­ке зер­но візу­аль­но не відрізняється від здо­ро­во­го, про­те є дже­ре­лом інфекції під час йо­го зберіган­ня та висіван­ня. У ро­ки надмірно­го зво­ло­жен­ня спо­с­терігається тен­денція до збільшен­ня гли­бо­ко­го ура­жен­ня зер­на пшениці фу­заріозом, а за­галь­на кі­ль­­кість фу­заріоз­но­го зер­на мо­же зро­ста­ти втричі-вчет­ве­ро. У Лісо­сте­пу Ук­раїни кількість зе­рен із внутрішньою інфек­­цією мо­же ­ся­га­ти 90%.

Го­ло­вни­ми дже­ре­ла­ми інфекції фу­заріозу пше­ниці є ура­жені рос­линні решт­­ки і насіння.

Гри­би ро­ду Fusarium ха­рак­те­ри­зу­ють­ся ви­со­кою мінливістю і пе­ре­бу­ва­ють під постійним впли­вом біотич­них та абіотич­них (грун­то­во-кліма­тич­них) фак­­торів. Ча­с­то це про­яв­ляється у па­то­генній і ток­си­но­творній не­од­норідності.
 

Шкідливість хвороби

Ура­жен­ня ко­ло­са пшениці при­зво­дить до інфіку­ван­ня зер­на, у ре­зуль­таті чо­го не­добір уро­жаю ся­гає 45–73%, погіршу­ють­ся посівні якості насіння: енергія про­ро­с­тан­ня і схожість мо­жуть зни­жу­ва­­ти­ся на 24%, ма­са 1000 насінин — на 39–72%. Пу­с­то­ко­лосість ура­же­них рос­лин інко­ли до­ся­гає 60%. Ла­бо­ра­тор­на схо­жість насіння із ко­ло­са з яв­ни­ми оз­на­ка­ми фу­заріозу мо­же зни­жу­ва­ти­ся на 96%. Погіршу­ють­ся щільність клей­ко­ви­ни і хлібо­пе­карські вла­с­ти­вості бо­рош­на, на 1,3–5,6% змен­шується кількість білка (із виділен­ням аміаку), у зерні на­ко­пи­чу­ють­ся не­без­печні ток­сичні ре­чо­ви­ни (фу­заріото­кси­ни). У разі ви­ко­ри­с­тан­ня фу­заріоз­но­го зер­на пшениці у хар­чо­вих або кор­мо­вих цілях во­но мо­же бу­ти при­чи­ною от­руєння лю­дей і тва­рин. Не доз­во­ляється ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти со­ло­му ура­же­них фу­заріозом рос­лин як під­стил­­ку для тва­рин.

У зерні пшениці із чітко ви­ра­же­ни­ми оз­на­ка­ми фу­заріозу міцелій грибів ро­ду Fusarium про­ни­кає в усі тка­ни­ни: в обо­лон­ку, алей­ро­но­вий шар і ен­до­с­перм. Ос­нов­не місце ло­калізації міцелію Fusarium spp. у зерні з при­хо­ва­ною ін­фек­цією — кліти­ни пе­ри­карпію. Від­бу­вається де­фор­мація і по­ру­шен­ня щіль­ності по­пе­реч­них йо­го клітин. Тов­щи­на клітин зовнішньо­го епідермісу, порівня­но з не­ура­же­ни­ми, збільшується в 1,5–2,0 ра­за, а кліти­ни стінок алей­ро­но­во­го ша­ру, на­впа­ки, тон­ша­ють у 2,0–2,5 ра­за.

Ок­ремі ви­ди Fusarium мо­жуть спри­чи­ню­ва­ти не­ти­пові симп­то­ми фу­заріозу. Так, на ко­ло­с­ко­вих лу­с­ках з’яв­ля­ють­ся по­темніння, штри­ху­ватість або оч­ко­ва пля­мистість із ма­ло­помітним на­льо­том спо­ро­но­шен­ня. То­му відсутність чітких симп­томів роз­вит­ку фу­заріозу ко­ло­са не мож­на вва­жа­ти по­каз­ни­ком за­довільно­го фіто­санітар­но­го ста­ну посівів і, від­по­відно, — до­пу­с­ти­мо­го рівня на­ко­пи­чен­ня у зерні фу­заріото­ксинів.
Фу­заріото­кси­ни. Про­ду­ку­ван­ня мі­ко­ток­синів — ос­нов­ний фак­тор па­то­ген­ності грибів ро­ду Fusarium. Міко­ток­­си­ни (від грец.: mykes — гриб, toxikon — от­ру­та) — це низь­ко­мо­ле­ку­лярні ре­чо­ви­ни різної хімічної при­ро­ди (кис­ло­ти, пеп­ти­ди, поліса­ха­ри­ди, тер­пе­ни, сте­ро­ли, фе­но­ли), що про­ду­ку­ють­ся мікро­скопічни­ми гри­ба­ми і про­яв­ля­ють шкідли­ву (от­руй­ну) дію на рос­ли­ни, тва­рин і лю­дей. По­ру­шен­ня обміну ре­чо­вин і нор­маль­ної життєдіяль­ності ор­ганізму, спри­чи­нені впли­вом ток­сич­них ме­та­болітів грибів, на­зи­ва­ють міко­ток­си­ко­за­ми. Най­частіше гри­би спри­чи­ню­ють алімен­тарні ток­си­ко­зи (від лат.: alimentarius — хар­чо­вий) — неінфекційні хво­ро­би лю­дей і тва­рин, що ви­ни­ка­ють унаслідок вжи­ван­ня про­дуктів (кормів), ура­же­них ток­си­но­твор­ни­ми гри­ба­ми. Крім цьо­го, виділя­ють ще респіра­торні та кон­та­гіозні (кон­тактні) міко­ток­си­ко­зи.

Ток­сичні вла­с­ти­вості ма­к­роміцетів відомі дав­но. Але ток­сичність грибів, що роз­ви­ва­ють­ся на рос­ли­нах, по­ча­ли вив­ча­ти з XVI ст., ко­ли бу­ло вста­нов­ле­но от­руй­ну дію скле­роцій Claviceps purpurea (ріжки зла­ко­вих куль­тур). У кінці ХІХ ст. діаг­но­с­ту­ва­ли хво­ро­би лю­дей, спри­чи­нені вжи­ван­ням про­дуктів, ви­го­тов­ле­них із зер­на, ура­же­но­го гри­бом Fusarium graminearum («п’яний хліб»).

Та­кий ток­си­коз су­про­во­д­жу­вав­ся блю­во­тою, бо­ля­ми в об­ласті кишківни­ка, діареєю, від­чут­тя­ми слаб­кості і важ­кості в кін­цівках. Че­рез день стан хво­ро­го був схо­жим на важ­ке сп’яніння (сильні го­ловні болі, за­па­мо­ро­чен­ня). За три­ва­ло­го вжи­ван­ня «п’яно­го хліба» про­яв­ля­ло­ся вис­на­жен­ня, втра­та зо­ру, по­ру­шен­ня психіки. Це ста­ло по­чат­ком вив­чен­ня фу­заріото­ксинів. Що­до тва­рин, то для них ха­рак­тер­ним от­руєнням фу­заріоз­ним зер­ном є відмо­ва від кор­му, збу­д­женість, що змінюється слабкістю із пригнічен­ням ре­флексів.

Нині відо­мо по­над 300 видів грибів, що про­ду­ку­ють до 500 міко­ток­синів (із них близь­ко 150 — фу­заріото­кси­ни), але в ході по­даль­ших досліджень їхня кількість ли­ше зро­ста­ти­ме. Міко­ток­си­ни здатні спри­чи­ню­ва­ти му­та­ген­ну, те­ра­то­ген­ну (від грец.: teratos — ви­ро­док), кан­це­ро­ген­ну (від лат.: cancer — рак), іму­но­де­пре­сив­ну дію та алергічні ре­акції у працівників сільсько­го гос­по­дар­ст­ва і мікробіологічних ла­бо­ра­торій.

На­явність міко­ток­синів у хар­чо­вих і кор­мо­вих про­дук­тах нині ста­но­вить серй­оз­ну про­бле­му, що не ли­ше за­вдає еко­номічних збитків сільсько­го­с­по­дарсь­ко­му ви­роб­ництву, а й за­гро­жує здо­ров’ю та жит­тю лю­дей і тва­рин. За да­ни­ми FAO, 20–25% зер­на у світі за­бруд­не­но міко­ток­си­на­ми, у країнах, що роз­ви­ва­ють­ся, до 36% усіх хво­роб лю­дей пов’язані з їхньою дією. Більшість міко­ток­синів не руй­нується у про­цесі зви­чай­ної пе­ре­роб­ки си­ро­ви­ни. То­му по­ста­ла гос­тра по­тре­ба ре­тель­но­го кон­тро­лю цих ре­чо­вин на всіх ета­пах ви­роб­ництва — від ви­ро­щу­ван­ня сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур до зберіган­ня вро­жаю і ви­роб­ництва кінце­во­го про­дук­ту. Без знан­ня шляхів біосин­те­зу і ме­ханізмів дії міко­ток­синів не­мож­ли­во роз­ро­би­ти ефек­тивні за­хо­ди за­хи­с­ту куль­тур і ство­ри­ти стійкі сор­ти.

Най­по­ши­реніши­ми пред­став­ни­ка­ми фу­­за­ріото­ксинів, що за­бруд­ню­ють сіль­сь­ко­го­с­по­дарсь­ку про­дукцію, є Т-2-ток­син, дез­ок­синіва­ле­нол (ДОН, вомі­ток­­син) і зе­а­ра­ле­нон (F-2-ток­син). Най­частіше виділяється ДОН, а най­не­без­печнішим вва­жається Т-2-ток­син. У при­род­них умо­вах зе­а­ра­ле­нон май­же завжди на­ко­пи­чується ра­зом із ДОН, особ­ли­во у зерні у стані йо­го фізіо­логічно­го спо­кою.
У нашій країні вста­нов­ле­но гра­нич­но до­пу­с­тимі кон­цен­т­рації ос­нов­них фу­заріото­ксинів у зерні пшениці та хар­чо­вих про­дук­тах. У бо­рошні, що ви­ко­ри­с­то­вується для ви­го­тов­лен­ня ди­тя­чо­го та дієтич­но­го хар­чу­ван­ня, вміст ток­синів не до­пу­с­кається.
 Між міко­ток­си­на­ми мо­же спо­с­те­рі­га­ти­ся яви­ще си­нергізму, що при­зво­дить до зни­жен­ня по­ро­го­вих зна­чень, за яких про­яв­ляється їхня шкідли­ва дія. Ре­аль­ну за­гро­зу фу­заріото­кси­ни ста­нов­лять для півден­них рай­онів Ук­раїни, де во­ни мо­жуть на­ко­пи­чу­ва­тись навіть у зерні пшениці , візу­аль­но не ура­же­но­му фу­заріозом.
 

Облік фузаріозу колоса пшениці

Ступінь ура­жен­ня ко­ло­са фу­заріозом виз­на­ча­ють у відсот­ках або ба­лах за міжна­род­ною 9- або 5-баль­ною шка­лою. Обліки про­во­дять від мо­мен­ту про­яву хво­ро­би до фа­зи мо­лоч­но-вос­ко­вої стиг­лості. Це ви­клю­чає мож­ливість сплу­та­ти симп­то­ми зне­барв­лен­ня ко­ло­са внаслідок па­то­ге­не­зу з оз­на­ка­ми дозріван­ня (при­род­не йо­го світлішан­ня).

Під час об­сте­жен­ня посівів відби­ра­ють не мен­ше ніж 100 проб по одній рос­лині рівномірно у різних місцях по діаго­налі по­ля.

Заходи обмеження розвитку фуза­ріо­зу колоса та накопичення фуза­ріо­токсинів у зерні

Профілак­ти­ка фу­заріото­ксинів зво­дить­ся, в ос­нов­но­му, до об­ме­жен­ня роз­вит­ку фу­заріозу ко­ло­са. Ефек­тив­них і еко­логічно без­печ­них за­ходів по­пе­ре­д­жен­ня або зни­жен­ня їхньо­го на­ко­пи­чен­ня ма­со­во не впро­ва­д­же­но у ви­роб­ництво.

Ви­ро­щу­ван­ня стійких сортів пшениці . Ви­ро­щу­ван­ня на ве­ли­ких пло­щах ви­со­ко­про­дук­тив­них ге­не­тич­но близь­ких сортів зла­ко­вих куль­тур по­си­лює при­сто­со­ваність і сприяє ма­со­во­му по­ши­рен­ню па­то­генів у аг­ро­це­но­зах. Вва­жається, що сор­ти м’якої пше­ниці про­яв­ля­ють ви­щу стійкість про­ти фу­заріозу, ніж сор­ти твер­дої. Та­кож мен­ше ура­жу­ють­ся сор­ти пшениці із по­тов­ще­ною со­ло­ми­ною, щільною ку­ти­ку­лою та у яких ко­ло­с­кові лу­с­ки щіль­но при­ля­га­ють до зер­на. Та­кож більшою мірою підда­ють­ся фу­заріоз­но­му за­хво­рю­ван­ню сор­ти із по­до­вже­ним періодом ве­ге­тації або по­до­вже­ною фа­зою цвітін­ня. Як відо­мо, ко­лос мо­же бу­ти інфіко­ва­ним ас­ко­с­по­ра­ми, що пе­ре­но­сять­ся із рос­лин­них ре­ш­ток у грунті. То­му низь­ко­рослі сор­ти пшениці більше схильні до інфіку­ван­ня, ніж ви­со­ко­рослі. Кра­щим варіан­том є ви­ро­щу­ван­ня од­но­час­но не од­но­го, а двох-трьох стійких сортів пшениці .
Навіть за спри­ят­ли­вих умов роз­вит­ку фу­заріозу стійкі сор­ти здатні про­яв­ля­ти то­ле­рантність до хво­ро­би (не зни­жу­ють своєї уро­жай­ності).
 

Фіто­па­то­логічна ек­с­пер­ти­за та про­тру­ю­ван­ня насіння

Прямі втра­ти уро­жаю зер­но­вих куль­тур, спри­чи­нені насіннєви­ми хво­ро­ба­ми, мо­жуть пе­ре­ви­щу­ва­ти 20%. То­му про­труєння насін­ня є обов’яз­ко­вим за­хо­дом тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­­тур, що дає змо­гу за­хи­с­ти­ти мо­лоді про­ро­ст­ки від насіннєвої, грун­то­вої, а в ок­ре­мих ви­пад­ках — і від ае­ро­ген­ної інфекцій.
Насіння пе­ред висівом ре­тель­но сор­ту­ють для ви­да­лен­ня плю­с­к­ло­го і лег­ко­го зер­на, яке ча­с­то є дже­ре­лом збуд­ників фу­заріозу.
Обов’яз­ко­ва та­кож фіто­па­то­логічна ек­с­пер­ти­за висівно­го ма­теріалу для вста­нов­лен­ня ви­до­во­го скла­ду збуд­ників, ха­рак­те­ру інфекції (внутрішня, зовнішня або зміша­на) та сту­пе­ня ура­же­ності насіння.

Ме­тод про­ро­щу­ван­ня насіння у ру­ло­нах фільтру­валь­но­го па­пе­ру дає мож­ливість виз­на­чи­ти посівні якості насіння за­леж­но від сту­пе­ня роз­вит­ку фу­заріозу. Про­дезінфіко­ва­не насіння (100 шт.) з інтер­ва­лом 1 см роз­кла­да­ють на фільт­ру­валь­но­му па­пері розміром 115х10 см, змо­че­но­му до по­вної во­ло­гоємності сте­риль­ною во­дою, і закріплю­ють вуж­чою сму­гою зво­ло­же­но­го па­пе­ру. Після цьо­го папір змо­ту­ють у ру­лон, поміща­ють у скля­ну по­су­ди­ну і став­лять у тер­мо­стат за тем­пе­ра­ту­ри 23…25°С. Ру­ло­ни у тер­мо­статі періодич­но змо­чу­ють.

Че­рез 7–10 днів їх роз­гор­та­ють, виз­на­ча­ють ла­бо­ра­тор­ну схожість насіння і ступінь роз­вит­ку хво­ро­би на про­ро­ст­ках за 5-баль­ною шка­лою: 0 — про­ро­ст­ки без оз­нак хво­ро­би і міцелію збуд­ників; 1 — про­ро­ст­ки нор­мальні, на насінні і про­ро­ст­ках фор­мується міцелій грибів; 2 — слаб­ке по­темніння тка­нин про­ростків у ви­гляді штрихів або дрібних плям; 3 — де­фор­мація про­ростків із суцільни­ми пля­ма­ми на них і за­гни­ван­ням тка­нин; 4 — за­гни­ван­ня і відми­ран­ня насіння під час про­ро­с­тан­ня. Ступінь ура­жен­ня насіння і роз­вит­ку хво­ро­би виз­на­ча­ють за фор­му­ла­ми 1 і 2. Ефек­тивність про­тру­ю­ван­ня насіння за­ле­жить від пра­виль­но­го ви­бо­ру пре­па­ра­ту, ос­но­ва­но­го на ре­зуль­та­тах фіто­па­то­логічної ек­с­пер­ти­зи насіння (табл. 4). Насіння із ча­ст­кою фу­заріоз­но­го зер­на по­над 20% висіва­ти не ре­ко­мен­дується.

До­три­ман­ня сівозміни. Пше­ни­цю (особ­ли­во насіннєві посіви) слід висіва­ти після чор­но­го і зай­ня­то­го парів, го­ро­ху. Вар­то пам’ята­ти, що роз­вит­кові фу­заріозу колосу пшениці сприяє розміщен­ня пше­ниці по зер­но­вих ко­ло­со­вих по­пе­ред­ни­ках і ку­ку­рудзі — рос­линні решт­ки цих куль­тур є до­б­рим суб­ст­ра­том для на­ко­пи­чен­ня і збе­ре­жен­ня інфекції. Посіви пше­ниці після ку­ку­руд­зи вдвічі-втричі сильніше ура­жу­ють­ся фу­заріозом, ніж після го­ро­ху і сої.

Об­робіток грун­ту. Роз­вит­ку фу­за­ріо­зу сприяє си­с­те­ма об­робітку «ноу-тілл», по­верх­не­вий об­робіток грун­ту та не­гли­бо­ке за­гор­тан­ня рос­лин­них ре­ш­ток. Доцільно та­кож уни­ка­ти скир­ту­ван­ня со­ло­ми по­ряд із посіва­ми пше­ниці.
До­три­ман­ня оп­ти­маль­них висів­них строків, нор­ми висіву та гли­би­ни за­гор­тан­ня насіння. Висіван­ня пше­ниці на по­чат­ку оп­ти­маль­них строків дає змо­гу при­ско­ри­ти дозріван­ня рос­лин та уник­ну­ти силь­но­го ура­жен­ня посівів. Яра пше­ни­ця за ранніх строків висіву мен­ше ура­жується фу­заріозом ко­ло­са за­вдя­ки швид­ко­му дозріван­ню зер­на.

Гли­бо­ке за­гор­тан­ня насіння за­три­мує по­яву сходів, що про­яв­ляється ос­лаб­лен­ням рос­лин, по­си­лен­ням роз­вит­ку ко­ре­не­вих гни­лей. За­ви­щені нор­ми висіву при­зво­дять до за­гу­щен­ня і ви­ля­ган­ня посівів, а це, своєю чер­гою, — до по­си­лен­ня роз­вит­ку фу­заріозу.

За­без­пе­чен­ня зба­лан­со­ва­но­го міне­раль­но­го жив­лен­ня грун­тується на ре­зуль­та­тах щорічно­го аг­рохімічно­го об­сте­жен­ня полів із ура­ху­ван­ням по­тре­би рос­лин на за­пла­но­ва­ний уро­жай. Ви­сокі до­зи азот­них до­б­рив, нез­ба­лан­со­вані за інши­ми еле­мен­та­ми, ча­с­то при­зво­дять до ток­си­ко­зу грун­ту, на­ко­пи­чен­ня у ньо­му па­то­ген­них грибів. Ос­танні здатні по­си­лю­ва­ти роз­ви­ток ко­ре­не­вих гни­лей і фу­заріозу ко­ло­са пшениці .

Вне­сен­ня азот­них до­б­рив у ви­со­ких до­зах по­си­лює роз­ви­ток фу­заріозу ко­ло­са у 3–7 разів. Не­ста­ча азо­ту мо­же спри­чи­ню­ва­ти ви­ля­ган­ня пше­ниці, що за на­яв­ності дощів і ви­со­кої тем­пе­ра­ту­ри зу­мов­лю­ва­ти­ме роз­ви­ток хво­ро­би.
За­га­лом, вне­сен­ня підви­ще­них доз до­б­рив мо­же по­до­вжу­ва­ти про­це­си син­те­зу у зерні аж до фа­зи йо­го по­вної стиг­лості. Це зу­мов­лює різке збільшен­ня ре­сурсів жив­лен­ня ток­си­ко­ген­них грибів, по­до­вжує їхню ве­ге­та­тив­ну стадію на рос­лині-гос­по­да­реві і три­валість періоду про­ду­ку­ван­ня міко­ток­синів.
 

За­сто­су­ван­ня фунгіцидів

Без­по­се­ред­ньо про­ти фу­заріозу ко­ло­са пшениці за­сто­со­ву­ють один із ре­ко­мен­до­ва­них фун­гі­цидів (табл. 5) у фазі по­чат­ку цвітіння (по­ява пер­ших ви­ди­мих пи­ляків), а за по­тре­би — по­втор­но у фазі мо­лоч­ної стиг­лості зер­на. Вибір строків об­роб­ки посівів пов’яза­ний із тим, що най­ви­щий роз­ви­ток хво­ро­би про­яв­ляється за інфіку­ван­ня рос­лин у фазі цвітіння, мен­ший — у фазі мо­лоч­но-вос­ко­вої стиг­лості. Се­ред біологічних пре­па­ратів про­ти фу­заріозу ко­ло­са за­реєстро­ва­но Агат 25-К, ПА (іна­кти­во­вані бак­терії Pseudomonas aureofaciens шта­му Н-16 — 2%, БАР куль­ту­раль­ної ріди­ни — 38%) із нор­мою ви­т­ра­ти 30 г/га і мак­си­маль­ною по­вто­рю­ваністю об­роб­ки три ра­зи.

Але май­же відсут­ня інфор­мація про вплив фунгіцидів са­ме на біосин­тез фу­за­ріото­ксинів. По­ши­ре­ною дум­кою є про­порційне змен­шен­ня вмісту міко­ток­синів віднос­но сту­пе­ня пригнічен­ня рос­ту гри­ба-про­ду­цен­та. Про­те не мож­на ви­клю­ча­ти мож­ливість спе­цифічно­го впли­ву фунгіцидів на ток­си­ко­ге­нез.
До­сить ефек­тив­ни­ми у за­хисті пше­ни­ці від фіто­па­то­генів ро­ду Fusarium і їхніх ток­синів є фунгіци­ди три­а­золь­ної гру­пи.
 

Зби­ран­ня вро­жаю

За пер­ших оз­нак фу­заріозу пшениці про­во­дять пе­редзби­раль­не об­сте­жен­ня посівів із ме­тою вста­нов­лен­ня сту­пе­ня ура­же­ності різних сортів та по­даль­шо­го розміщен­ня партій зер­на на то­ку. Ступінь по­ши­рен­ня і роз­вит­ку фу­заріозу ко­ло­са важ­ли­во вра­хо­ву­ва­ти та­кож під час про­гно­зу­ван­ня на­ко­пи­чен­ня інфекції і роз­вит­ку хво­ро­би на­ступ­но­го ро­ку. Ура­жені фу­заріозом посіви зби­ра­ють у стислі стро­ки і зберіга­ють ок­ре­ми­ми партіями. На во­ло­го­му зерні гри­би ро­ду

Fusarium мо­жуть роз­ви­ва­ти­ся під час зберіган­ня навіть за тем­пе­ра­ту­ри 3…8°С. То­му для запобігання на­ко­пи­чен­ню міко­­ток­синів йо­го терміно­во про­су­шу­ють до во­ло­гості 14%.

Аналіз пше­ниці на на­явність фу­заріоз­но­го зер­на. Ча­ст­ка фу­заріоз­но­го зер­на пше­ниці у партії, при­зна­ченій для про­до­воль­чих цілей та ек­с­пор­ту не має пе­ре­ви­щу­ва­ти 0,3–0,5%, а для кор­мо­вих по­треб — не більше ніж 1,0% (ДСТУ 3768). За вмісту фу­заріоз­но­го зер­на по­над 1,0% потрібно обов’яз­ко­во про­ве­с­ти аналіз на вміст у ньо­му фу­заріото­ксинів для прий­нят­тя рішен­ня про йо­го по­да­ль­­ше цільо­ве ви­ко­ри­с­тан­ня (фото 4).
Під час про­ве­ден­ня аналізу зер­на потрібно відрізня­ти фу­заріозні, зне­барв­лені та ро­же­во­за­барв­лені (не­фу­заріозні) зер­на.
 

Ос­новні оз­на­ки, що ха­рак­те­ри­зу­ють фу­заріозні зер­на

  • зер­но білу­ва­те, крей­дя­не, із по­вною втра­тою бли­с­ку; на ок­ре­мих зер­ни­нах є пля­ми ро­же­во-ма­ли­но­во­го або кре­мо­во-ро­же­во­го ко­ль­о­ру;
  •  ен­до­с­перм крих­кий, із бо­рош­ни­с­тою кон­си­с­тенцією; за пізньо­го ура­жен­ня фу­заріозом — від бо­рош­ни­с­то­ї до ча­ст­ко­во скло­подібно­ї;
  • більшість зер­нин змор­щені, плюсклі; ма­ють за­го­ст­рені бо­ки і до­б­ре вдав­ле­ну бо­ро­зенку; у разі пізньо­го ура­жен­ня фу­заріозом зер­но пшениці за фор­мою бо­ро­зен­ки та розміром близь­ке до нор­маль­но­го, іноді зду­те, із відлу­ще­ною обо­лон­кою;
  • за­ро­док не­життєздат­ний, на зрізі — чор­но­го ко­ль­о­ру; на са­мо­му за­род­ку
  • і в бо­ро­зенці зер­ни­ни містить­ся міцелій гри­б.

Зне­барв­ле­не та ро­же­во­за­барв­ле­не зер­но пшениці відрізняється від фу­заріоз­но­го ви­пов­неністю, нор­маль­ним ен­до­с­пер­мом та скло­подібністю, життєздат­ним блідо-жов­тим (на зрізі) за­род­ком без міцелію гри­ба. Ро­же­во­за­барв­ле­не зер­но має нор­маль­ний блиск і пля­ми ро­же­во-чер­во­них відтінків (пе­ре­важ­но біля за­род­ка), що не зішкрібу­ють­ся.

Зберіган­ня зер­на. Не­на­леж­ний рі­вень тех­но­логічно­го ре­гу­лю­ван­ня умов зберіган­ня зер­на пше­ниці та постійний вплив на ньо­го біотич­них і еко­логічних чин­ників при­зво­дять до на­ко­пи­чен­ня міко­ток­синів, зо­к­ре­ма воміток­си­ну.

То­му не об­лад­нані відповідним чи­ном зер­но­с­хо­ви­ща мо­жуть ста­ти ре­зер­ва­то­ром інфекції ток­си­ко­ген­них видів грибів. Та­ким чи­ном, рівні роз­вит­ку і шко­до­чин­ності фу­заріозу ко­ло­са виз­на­ча­ють­ся фак­то­ра­ми зовнішньо­го се­ре­до­ви­ща (зо­к­ре­ма, тем­пе­ра­ту­рою, во­ло­гістю, скла­дом і рН жи­виль­но­го суб­ст­ра­ту), біотич­ни­ми ком­по­нен­та­ми (стій­кіс­тю сор­ту, кон­ку­рент­ни­ми взаємовідно­си­на­ми збуд­ників у біоце­но­зах), а та­кож ксе­нобіоти­ка­ми. До ос­танніх, на­сам­пе­ред, мож­на відне­с­ти фунгіци­ди.

Інтерв'ю
Заріпов Андрій
Несприятливі погодні умови часто спричинюють втрату частини врожаю.  Але аграрії можуть зберегти фінансову стабільність  за допомогою агрострахування. 
Наразі багато виробників ЗЗР, насіння та техніки вдаються до транспортно-складського аутсорсингу. Адже це дає змогу з мінімальними витратами (не секрет, що у великих компаніях витрати на логістику на сьогодні часто перевищують інші... Подробнее

1
0