Чи зацікавлені банки кредитувати АПК

В Україні протягом останніх років спостерігалось стрімке пожвавлення споживчого та іпотечного кредитування, водночас кредитування банками підприємств агропромислового комплексу було зведено до мінімуму або здійснювалося за залишковим принципом.

Такий стан речей має логічне пояснення та лежить у площині не тільки виробника-позичальника з позиції його ефективної діяльності й привабливості для кредиторів, а й в площині організації діяльності банків-кредиторів, сутність якої зводиться до виконання вимог регулюючих органів щодо забезпечення стабільності банківської системи та задоволення вимог власників банків. Крім зазначеного, від дій держави, які мають вираз у стратегічних планах розвитку та відповідних інструментах їхньої реалізації, залежить, крім іншого, і співпраця банків з аграріями.

Інституційний аналіз банківської системи України
З листопада 2006 року, відповідно до ст. 4 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" №2121-III від 07.12.2000 року, банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України згідно з положеннями цього закону. При цьому слід зауважити, що прямих заборон щодо входження іноземного капіталу в банківську систему України немає. Аналіз динаміки кількості банків, які діють на території України, дає змогу констатувати збільшення (за винятком останнього року) установ, при цьому значне збільшення присутності саме іноземного капіталу.
Станом на 01.08.2010 р. у Державному реєстрі було зареєстровано 194 банки, 176 з яких мали ліцензію на здійснення банківських операцій. Станом на кінець І півріччя 2010 року в країні функціонувало 52 банки з іноземним капіталом (серед них 20 - із 100%-вою участю), в стратегічних планах яких завоювання частки кредитного ринку співпраці з аграрним сектором не є пріоритетним.
Доцільним у межах даного питання є констатація наявності в банківській системі банків з часткою державного капіталу. Станом на кінець червня 2010 року функціонувало п'ять банків з державною часткою власності (зокрема 2 - із 100%-вою: ВАТ "Державний ощадний банк України" та ВАТ "Український експортно-імпортний банк України"). Здавалося б, що є інституційне підгрунтя для підтримки агропромислового комплексу, проте жодний з цих банків не спеціалізується на обслуговуванні сільськогосподарських товаровиробників.
Крім того, в межах законодавства для окремого регулювання визначено, що банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані (спеціалізація визначається за активними операціями банків). За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Окремих умов для функціонування банків, які спеціалізувалися б на обслуговуванні АПК, немає. Зрозуміло, що для регулюючих органів актуальнішим питанням щодо структури банківської системи є реалізація основної функції НБУ: "Відповідно до Конституції України, основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також у межах своїх повноважень - цінової стабільності". Проте розробка особливих умов для функціонування банків, які реалізували б програми сталого розвитку аграрного сектору економіки (за умови обрання цього напряму пріоритетним), на сьогодні лишається тільки мрією.
Йдеться, насамперед, про розвиток системи кооперативних банків. Відповідно до ст. 6 ЗУ "Про банки і банківську діяльність", банки в Україні створюють у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку, проте жодного банку у формі кооперативного в Україні не функціонує. На сьогодні без державної підтримки створення кооперативних банків майже неможливе. Причиною цього є не слабкість організаційно-правової форми кооперативного банку, а специфіка його неприбуткової природи, нинішня фінансова неспроможність сільськогосподарських товаровиробників створити статутний капітал банку. Для відродження кооперативних банків в Україні пропонувалося два варіанти: перший - перетворення кредитних спілок на банки, другий - створення кооперативного банку з подальшим викупом членами кооперативу паїв держави протягом визначеного тривалого терміну або навіть на безповоротних засадах, як це було в багатьох країнах з перехідною економікою.
Відповідно до статті 8 "Кооперативні банки" Закону України "Про банки і банківську діяльність", участь держави у формуванні системи місцевих і національного кооперативних банків, за підрахунками експертів, обійшлася б у 200-300 млн грн, які можна виділити за рахунок зменшення компенсаційних виплат частки відсоткової ставки за кредитами комерційних банків, що дало б змогу створити менш уразливу для сільського господарства систему банківського кредитування.

Формування ресурсів банками України
Ще одним чинником, який обумовлює можливості банків проводити кредитування, є джерела формування ресурсів та доступ банків до їхнього використання. Теоретично всі ресурси банків поділяють на власні та залучені. При цьому для здійснення банківської діяльності використовують переважно залучені кошти.
Залучені ресурси банки формують з депозитних джерел (залучення коштів фізичних і юридичних осіб, які обліковуються в банках на поточних та депозитних рахунках) або з недепозитних джерел (кошти, які розподіляються на фінансових ринках). Особливої уваги потребує розгляд банківських можливостей отримувати кошти від Національного банку України, який використовує різні механізми підтримки ліквідності банків та надає кошти банкам у межах реалізації цільових державних програм.
Аналіз пасивів банківської системи України за період 2004 - 2009 років дає змогу констатувати негативний вплив прояву фінансової кризи на ресурси банку. Так, за 2009 рік загальне скорочення пасивів банківської системи України становило 45,8 млрд грн за скорочення зобов'язань на 41,7 млрд грн. Випереджаючими темпами зменшилися залишки коштів суб'єктів господарської діяльності (на 20%) порівняно з коштами фізичних осіб (1,5%). Ця ситуація пояснюється введенням НБУ мораторію на дострокове зняття коштів з депозитних рахунків банків. За даними НБУ, з початку 2010 року обсяг депозитів фізичних осіб збільшився на 13,7% - до 240,5 млрд грн. Разом з тим, їхня прибавка в національній валюті (23,7%) більш ніж учетверо перевищувала відповідний показник за коштами в іноземній валюті (5%). Зростання обсягу депозитів юридичних осіб з початку року на 6,2% - до 123,5 млрд грн - стало можливим виключно завдяки коштам у національній валюті (збільшення на 12,4%), тоді як кошти в іноземній валюті зменшилися на 4,9%. Постійне збільшення вкладів у банківській системі свідчить про відновлення довіри до банків та відсутність альтернатив капіталізації для більшості вкладників, а його валютна структура - про зменшення пропозицій банків депозитних продуктів через заборону кредитування в іноземній валюті до 2011 року.
Потребує підвищеної уваги показник, який характеризує значне збільшення в структурі зобов'язань банків України коштів, одержаних з недепозитного джерела, а саме: коштів, залучених від випуску боргових цінних паперів та кредитів, отриманих з інших банків: з 29,8% станом на 01.01.2005 року до 57,5% станом на 01.01.2010 року. Окремої уваги щодо формування ресурсів та підтримки ліквідності заслуговують банки з участю іноземного капіталу, зокрема зі 100%-вою часткою іноземного капіталу. За прогнозами аналітиків, українські банки, які входять у міжнародні фінансові групи, мають доступ до ресурсів материнських компаній і використовуватимуть це джерело як дешевше та оперативніше. Збільшення регуляторних вимог від НБУ має обмежити їхнє використання в активних операціях, проте обумовить потребу їхнього використання для нарощування можливостей залишатися на ринку України.
В умовах зростання ліквідності банківської системи для забезпечення рівноваги на грошово-кредитному ринку Національний банк України проводить операції з мобілізації коштів, обсяг яких з початку 2010 року становить 115 млрд грн, тоді як обсяг операцій з рефінансування банків - 3,86 млрд гривень.
Водночас для стимулювання кредитної активності банків Національний банк України за цей період звузив строковий спектр пропонованих до розміщення депозитних сертифікатів, залучаючи кошти банків переважно на мінімальний термін. У зв'язку з цим змінюється середньозважена процентна ставка за мобілізаційними операціями.
Підсумовуючи зазначене вище, можна зробити такі висновки: відновлення ресурсної бази банків, а також відповідна спрямованість процентної політики Національного банку України сприяли зниженню вартості коштів як у національній, так і в іноземній валютах. Зокрема, середньозважена вартість депозитів у гривнях за період з початку 2010 року зменшилася з 11 до 9,6%, а в іноземній валюті - з 8,1 до 7,8%. Це, своєю чергою, має позначитися на ставках за кредитними операціями банків, в тому числі за банківськими кредитами. Однак на суттєве зменшення сподіватися не варто, бо в переважній більшості випадків у ціну на кредит банк закладає відсоток за ризиковість операції. Розглядаючи кредитування підприємств АПК, зокрема сільськогосподарських товаровиробників, маємо на увазі саме такі операції.
Організація банківського
кредитування з урахуванням специфіки підприємств аграрної галузі
На фоні певної стабілізації економічної ситуації і зниження вартості ресурсів у І півріччі 2010 року спостерігалося збільшення кількості банків, які проводили кредитування. З початку поточного року банківські установи надали нових кредитів підприємствам на суму 441,2 млрд грн. Частину кредитів надано позичальникам у рамках погашення раніше виданих кредитів (реструктуризація наявної заборгованості). Незважаючи на дії банків, які ті здійснюють для поліпшення якості прибуткових активів (серед них переведення на власні баланси застав за проблемними кредитами і продаж частини кредитів), у І півріччі 2010 року обсяг простроченої заборгованості за кредитами клієнтів збільшився на 7,66 млрд грн - до 77,59 млрд грн станом на 01.07.2010 р.), а її питома вага в кредитному портфелі перевищила 10%. Найбільш проблемними галузями й досі є сільське господарство (питома вага простроченої заборгованості - 14%), будівництво (17), торгівля (13), транспорт (12) і переробна промисловість (12,5%).
Як було зазначено, банки, які функціонують в Україні, здійснюють кредитування підприємств аграрної галузі на загальних принципах та підставах, при цьому розробляють власні методики оцінки кредитного ризику та інструменти його мінімізації, враховуючи специфіку галузі.
Оцінюючи кредитоспроможність позичальника, банки мають зарахувати його до певної групи, яка відповідає ступеню ризиковості та, відповідно до неї, сформувати резерв (підстава: Положення Національного банку України "Про затвердження Положення про порядок формування й використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків", затверджене постановою Правління НБУ №279 від 06.07.2000 року (зі змінами). Відповідно до зазначеного положення, резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, потреба формування якого обумовлена кредитними ризиками, властивими банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.
Для розрахунку резерву банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна". Що вищий ступінь ризиковості кредитної операції, то вища норма резервування і, відповідно, більшу вартість активів втрачає банк, який здійснює операцію.
Щоб довести, що банкам невигідно співпрацювати з більшістю підприємств аграрної галузі, достатньо зупинитися на кожній із складових, які впливають на ступінь ризиковості кредитної операції. По-перше, фінансовий стан позичальника, який визначається на підставі даних фінансової звітності підприємства.
Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності: платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності); фінансова стійкість (коефіцієнти маневровості власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів); обсяг реалізації; обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника та суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів - у динаміці); склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний і поточний роки); собівартість продукції (у динаміці); прибутки й збитки (в динаміці); рентабельність (у динаміці); кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність нових кредитів).
Банки мають визначати значення показників платоспроможності позичальника та його фінансової стійкості з урахуванням статистичних даних галузі господарства, в якій він працює, і даних про результати його діяльності.
Можуть бути враховані й суб'єктивні чинники, що характеризуються такими показниками: ринкова позиція позичальника, його залежність від циклічних та структурних змін в економіці й галузі промисловості; наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника; ефективність управління позичальника; професіоналізм керівництва та його ділова репутація; інша інформація.
По-друге, стан обслуговування боргу, оцінку якого банки зобов'язані здійснювати щомісяця. Стан погашення особою кредитної заборгованості за основний борг і відсотків/комісій за нього на підставі кредитної історії позичальників - юридичних осіб та їхніх стосунків з банком обслуговування боргу є:
"хорошим":
n якщо заборгованість за кредитом і відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;
n або кредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;
n або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника до 90 днів та відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;
"слабким":
n якщо заборгованість за кредитом прострочено від 8 до 90 днів та відсотки/комісії за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів;
n або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк від 91 до 180 днів, але відсотки/комісії сплачуються в строк або з максимальною затримкою до 30 днів;
"незадовільним":
n якщо заборгованість за кредитом прострочена
понад 90 днів;
n або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника понад 180 днів.
Якщо одна з вимог кожного підпункту, що характеризує групу кредитної операції за станом обслуговування боргу позичальниками, не виконується, то така операція зараховується до групи на один рівень нижче.
Відповідно до перелічених критеріїв, здійснюють класифікацію кредитного портфеля за ступенем ризику та визначають категорію кредитної операції.
Використання даної методики вже свідчить про те, що підприємств аграрної галузі, які належали б до класу не нижче ніж "під контролем", незначна кількість.
По-третє, рівень забезпечення кредитної операції, який визначають на підставі виду та ліквідності забезпечення. При цьому Національний банк України самостійно визначає коефіцієнти коригування оцінкової вартості забезпечення для врахування його в розрахунку бази під час застосування норми резервування.
На підставі класифікації обсягу кредитного ризику та, враховуючи прийнятне забезпечення, банк визначає чистий кредитний ризик заборгованості за кожною кредитною операцією і розглядає його для того, щоб встановити норму резервування.
Проаналізувавши нинішній підхід формування резервів під можливі втрати за кредитними операціями, можна зробити висновок, що банки не зацікавлені в співпраці з підприємствами АПК.
Ще одне питання, яке вирішують банки під час кредитування, - отримання прибутку, на розмір якого впливають доходи як результат дії плати за використання кредитних ресурсів банку та витрати, які об'єднують вартість залучення ресурсів, вимоги норм обов'язкових резервів, витрати на обслуговування боргу.
У 2000 р. Кабінет Міністрів України прийняв Постанову КМУ "Про додаткові заходи щодо кредитування комплексу сільськогосподарських робіт" від 25.02.2000 р. № 398, яка дала поштовх відновленню кредитних стосунків між комерційними банками та сільськогосподарськими товаровиробниками. На основі цієї постанови було затверджено бюджетну програму "Часткова компенсація ставки за кредити комерційних банків, що надаються сільськогосподарським виробникам для проведення польових робіт". Після впровадження її в дію відсоткові ставки з урахуванням компенсаційних виплат було знижено в 2000 р. до 17,5%, а в 2004-2009 рр. вона не перевищувала 10%, тоді як для промисловості ці показники становили 17% без надання компенсації. Починаючи з 2004 р., було запроваджено компенсацію відсоткової ставки за середньострокові кредити, що дало можливість підприємствам залучати їх для оновлення основних засобів.
У 2006 р. було видано банківських кредитів на загальну суму 12,8 млрд грн, з них пільгових - 7,1 млрд грн, тоді як у 2009 р. сільськогосподарські підприємства отримали кредити на суму всього в 5,8 млрд грн, а протягом січня-серпня 2010 р. кредитування галузі в цілому становило 4,2 млрд грн, а пільгового кредитування не здійснювали взагалі.
Причиною такої тенденції, є, насамперед, те, що в 2009 р. кредит сільськогосподарським виробникам стали видавати під 16-30% річних (у 2010 році розмір ставки коливався від 16 до 38% річних), що зробило його для господарств економічно невигідним.
Протягом 2000-2008 рр. було передбачено виділити з Державного бюджету 3,8 млрд грн, але фактично дану програму профінансовано у розмірі 2,8 млрд грн, що становить 73,7% запланованого за відповідний період. Незважаючи на те, що загальна картина дії програми з позиції зростання обсягів кредитування сільського господарства в цілому є позитивною, з позиції оцінки ефективності дана програма малоефективна для сільськогосподарських товаровиробників і занадто витратна для держави.
По-перше, господарства-позичальники сплачують банкам відсоткові ставки щомісяця і в повному обсязі. Компенсаційні ж виплати вони одержують від казначейства із запізненням, що певною мірою знецінює кредитну пільгу через інфляційні процеси.
По-друге, відсоткові ставки комерційних банків для сільського господарства завжди були вищими порівняно з іншими галузями (на 16% - у 2000 р., 5 - у 2001 р., 3 - у 2002 р., на 2% - у наступні роки), що теж знижує ефективність коштів, які виділяють за цією програмою.
По-третє, комерційні банки висувають такі вимоги до застави та її оцінки, які під силу лише третині господарств. Зазвичай, це господарства, що орендують значні масиви сільськогосподарських угідь, передусім так звані агрохолдинги, що репрезентують великий комерційний капітал.
Четверта проблема криється в процедурі надання компенсації, що відбувається на конкурсній основі для підприємств АПК. Для того щоб узяти участь у конкурсі, господарство має надати до конкурсної комісії від 10 до 12 документів, що не є гарантією одержання компенсації відсоткової ставки за кредитом. Дані умови роблять цей вид підтримки занадто бюрократичним і додатково затратним. Це спонукає власників господарств за потреби невеликих сум кредиту утримуватися від участі в програмі.
Крім того, ця програма однорічна. Щороку потрібно затверджувати запит, паспорт програми та контролювати виконання протягом року.
По-п'яте, доступ до даної програми, згідно із законодавством, мають лише сільськогосподарські підприємства. Отже, за її межами залишаються особисті селянські господарства, які виробляють понад половину продукції, особливо найбільш трудомістких і витратних її видів.
Для держави низька ефективність цієї програми полягає в тому, що виділені кошти діють протягом дуже короткого терміну підтримки кредитування, після якого вони є втраченими і для держави, і для сільськогосподарських підприємств.
І останнє, на що слід звернути увагу, це ті законопроекти, які, з одного боку, націлені на підтримку підприємств АПК, а з другого, не враховують інтереси банків, що обов'язково матиме зворотний ефект. Так, відповідно до Закону України "Про внесення змін в окремі Закони України для подолання негативних наслідків фінансової кризи в агропромисловому комплексі" №922 від 4 лютого 2009 року, банківські установи, що зверталися за рефінансуванням в центральний банк, були зобов'язані пролонгувати кредити, надані підприємствам АПК, не менше ніж на один рік. Так, у 2009 році було подовжено термін повернення запозичених коштів 1599 підприємствам, які потребували пролонгації до 1 січня 2010 року на суму 3,1 млрд грн, що становило 80% потреби.
У поточному році такою можливістю скористалися 253 підприємства, яким було пролонговано термін використання коштів на суму 719 млн грн до 1 жовтня 2010 року, що становить 76% потреби. Проте постає питання, а що зміниться в АПК за цей рік? Який механізм кредитування зможе реалізувати потреби АПК, що виникають протягом року?
Часткова компенсація процентної ставки за користування банківськими кредитами, зменшення вартості користування коштами для самих банківських установ (упродовж червня-липня 2010 року облікова ставка НБУ знизилася з 10,25 до 7,75%) є підставою для створення сприятливого мікроклімату для кредитування підприємств у перспективі.

Н. Маслак,
канд. екон. наук, доцент кафедри банківської справи ДВНЗ "Українська академія банківської справи Національного банку України"