Гнилі соняшнику та заходи щодо обмеження їх шкідливості
Серед численних хвороб соняшнику найбільший вплив на економіку виробництва справляють біла і сіра гнилі. Ці хвороби за збігу сприятливих абіотичних і біотичних чинників можуть звести нанівець зусилля товаровиробника у вирощування цієї культури.
Останніми роками в зоні Степу й Південного Лісостепу в посівах соняшнику інтенсивно поширилась вугільна гниль, повсюдно зросла шкідливість бурої сухої гнилі кошиків. Висока частка цих захворювань пояснюється значною пристосованістю їхніх збудників до виживання у несприятливих умовах середовища, широкою спеціалізацією до рослин-живителів, генетичною варіабельністю тощо.
Для ефективного захисту культури від хвороб фахівцям потрібно точно знати діагностичні ознаки проявлення кожного захворювання на різних органах рослин, щоб розпізнати хворобу, мати чіткі відомості про біологічні та екологічні особливості збудника хвороби, цикл його розвитку, джерела інфекції, що дає змогу виявити найуразливіші стадії розвитку патогену, з однієї сторони, та рослини-живителя — з іншої, цілеспрямовано і максимально використати ці дані для розроблення та проведення ефективних організаційно-господарських, агротехнічних, селекційно-насіннєвих, фізико-механічних, біологічних та хімічних профілактичних захисних заходів.
Нижче наводимо найтиповіші діагностичні ознаки білої, сірої, вугільної та бурої сухої гнилей кошиків, біологічні й екологічні особливості їхніх збудників, науково-обґрунтовані підходи до проведення захисних заходів.
Біла гниль
Біла гниль поширена повсюдно, де вирощують соняшник. Особливо небезпечна хвороба за умов високої вологості повітря і рясних опадів протягом вегетації рослин, коли її розвиток набуває епіфітотії. Біла гниль спричинює випадання уражених молодих рослин і зрідження посівів, викликає передчасне дозрівання хворих рослин, в результаті чого формується щупле насіння зі зниженими посівними та технологічними якостями. Недобір врожаю може сягати 30–50%, а в роки епіфітотійного розвитку — і більше.
Біла гниль проявляється протягом вегетації рослин у вигляді трьох форм: кореневої, стеблової й кошикової.
Коренева форма характеризується ураженням кореневої системи. Корені стають м’якими та мокрими, у вологому ґрунті покриваються білим нальотом — грибницею збудника хвороби.
Стеблова форма спостерігається як на сходах, так і на дорослих рослинах. Біла гниль проростків соняшнику завжди проявляється під час проростання ураженого насіння. На молодих рослинах сім’ядолі, листки й стебла біля основи буріють, загнивають і покриваються білим нальотом, верхня частина стебла поникає, листки в’януть, рослина відмирає. На дорослих рослинах стеблова форма хвороби проявляється у вигляді бурувато-коричневих плям, тканина у місцях ураження руйнується, провідні пучки оголюються, серцевина стебла всихає, у порожнині утворюються численні склероції чорного кольору, щільної консистенції й різні за формою. Стебла в місцях ураження надламуються, засихають і відмирають.
Кошикова форма характеризується утворенням на тильному боці кошиків блідо-коричневих плям, тканина стає мокрою та легко продавлюється. У місцях плям і на поверхні кошика з’являється білий наліт, що пронизує всю тканину кошика й насіння, між яким формуються чорні склероції у вигляді решітки. Уражене насіння всередині темніє, стає плюсклим і гірким на смак. На його поверхні й усередині утворюються дрібні склероції.
За вологої погоди гриб продовжує розвиватися на післяжнивних рештках рослин, формуючи на них чисельні склероції.
Збудником хвороби є сумчастий гриб Sclerotinia sclerotiorum Korf. еt Dumont. Гриб — поліфаг, який уражує понад 360 видів одно- та дводольних культурних і дикорослих рослин, у тому числі гречку, горох, квасолю, соняшник, ріпак, буряк, капусту, цибулю, моркву. У період розвитку гриб формує грибницю у вигляді ватоподібного білого нальоту, склероції й сумчасте спороношення — відкриті плодові тіла — апотеції з сумками та сумкоспорами. Грибниця патогену за несприятливих умов середовища видозмінюється та утворює численні чорні склероції різної форми й величини.
Джерелом інфекції є склероції гриба на рослинних рештках у ґрунті, а також склероції у вигляді домішок, які висіваються в ґрунт разом із насінням. У ґрунті склероції зберігають свою життєздатність до 7–10 років. Додаткове джерело — заражене насіння, в якому є грибниця. Завдяки здібності розвиватися в широкій амплітуді температур гриб в районах із зимовими відлигами продовжує свій розвиток і взимку на рослинних рештках. Тому післязбиральні рештки є субстратом для розвитку і розмноження патогену восени, взимку й навесні.
Оптимальна температура для проростання склероціїв — в межах 18…24°С. Грибниця розвивається за вологості ґрунту 40–50%. Апотеції формуються за температури 12…22°С і вологості 60–80%. У природних умовах склероції масово проростають за достатнього зволоження ґрунту протягом усього періоду вегетації рослин. За проростання склероціїв, які знаходяться на поверхні насіння або в контакті з коренями, інфіковані проростки гинуть. За ураження коренів у більш пізній час спостерігається прикоренева форма білої гнилі. Проростання склероціїв відбувається в ґрунті завглибшки не більше ніж 9 см.
Протягом вегетації рослин гриб розповсюджується сумкоспорами. За високої вологості повітря із дозріваючих апотеціїв звільняється велика кількість сумкоспор і розноситься вітром на значні відстані. Вони дружно проростають за вологості повітря не нижче ніж 80% і температури 18...26°С. За сухих умов сумкоспори зберігають свою життєздатність 1,5–4,5 місяця залежно від температури.
Найбільше соняшник уражується збудником білої гнилі наприкінці цвітіння. Найкращим субстратом для проростання сумкоспор і формування інфекційних гіф є фізіологічно старі опалі пелюстки квіток соняшнику, які прилипли до вологої поверхні стебла, переважно в місцях прикріплення черешків листків. Гриб спочатку розвиває інфекційні гіфи в пелюстках, а потім проникає в тканину стебла і черешків листків. Ураження коренів і надземної частини стебла молодих рослин відбувається також грибницею патогену, яка знаходиться у верхніх шарах ґрунту.
За сухої погоди гниль не розвивається і залишається непомітною. За вологої дощової погоди або у разі випадання рясної роси чи туманів грибниця патогену розростається і уражує живі органи кошика.
За вологої погоди гриб може поширюватися також вегетативно — окремими частинами грибниці, які переносяться в основному птахами, комахами, повітряними течіями чи контактним методом у разі дотику хворої частини рослини до іншої здорової. За таких умов передачі інфекції хвороба в посівах соняшнику спостерігається окремими осередками. Слід зазначити, що біла гниль інтенсивно розвивається на рослинах соняшнику, які уражені несправжньою борошнистою росою.
Встановлено приховану форму ураження рослин білою гниллю. Ззовні хвороба на рослинах не проявляється, проте уражені рослини — дещо нижчі, їхні кошики мають менший діаметр. Урожай насіння з таких рослин знижується на 25% і більше.
У соняшникуа виявлена також вікова стійкість до збудника білої гнилі: сильніше уражуються рослини у фазі проростка та за дозрівання кошиків, найстійкіші вони у фазі бутонізації.
Сіра гниль
Сірою гниллю соняшник уражується впродовж всієї вегетації. За шкідливістю сіра гниль не поступається білій. Розвиток хвороби зумовлює зрідження сходів через випадання уражених молодих рослин, погіршує посівні й технологічні якості насіння, знижує продуктивність рослин. Збудник сірої гнилі здатний продовжувати розвиток і під час зберігання вологого насіння соняшнику, призводячи до його псування.
Захворювання проявляється у вигляді пліснявіння насіння й проростків, і має кореневу, стеблову та кошикову форми.
Пліснявіння насіння і проростків характеризується пліснявим сірим нальотом, який покриває поверхню насіння. На проростках з’являються бурі плями, видовжені поздовжні водянисті смуги, які згодом покриваються пухким сірим нальотом, проростки загнивають і часто гинуть ще до виходу на поверхню ґрунту.
Коренева форма частіше проявляється на молодих рослинах. У разі ураження кореневої системи рослини у фазі сім’ядольних і 1–2 пари справжніх листків лягають на поверхню ґрунту, за вологої погоди вкриваються сірим нальотом і гинуть, за сухої — в’януть і відмирають. Така форма хвороби спостерігається під час проростання зараженого насіння.
Кошикова форма сірої гнилі проявляється з тильного боку кошиків, на якому утворюються темно-бурі маслянисті плями. Уражена тканина квітколожа розм’якшується, за вологої погоди вкривається димчасто-сірим нальотом і дрібними чорними склероціями. За ураження кошиків оболонка насіння стає пухкою, набуває мармурового забарвлення. На поверхні та всередині сім’янок виявляються склероції. За вологої погоди уражений кошик загниває, а за сухої — тканина кошика втрачає міцність і легко розкришується.
Після спалаху захворювання навесні його розвиток за сухої погоди дещо уповільнюється, а після рясних дощів знову посилюється. Біля основи стебла спостерігається штрихуватість і потемніння тканин з утворенням плям сірого кольору.
Стеблова форма проявляється спочатку у вигляді світло-бурих, згодом бурих і темно-бурих плям різної форми та величини, які часто охоплюють значну його частину, за вологої погоди покриваються сірим нальотом, який легко розпорошується за дотику. Верхні листки уражених рослин злегка прив’ядають, а нижні в’януть і засихають. Згодом в уражених місцях формуються дрібні чорні склероції. Пошкоджені тканини стебла руйнуються, рослина надламується.
Збудником хвороби є гриб Botryotiana fuckeliana Whetzel (анаморфа: Botrytis cinerea Pers), який належить до факультативних паразитів, що проникають у рослину через механічні пошкодження, кутикулу, продихи. Гриб уражує понад 400 видів рослин із різних родин.
У період свого розвитку патоген формує грибницю, склероції, конідіальне і сумчасте спороношення. Протягом вегетації збудник поширюється конідіями і сумкоспорами. Ураженню рослин у фазі сходів та поширенню хвороби на кошиках у фазі їхнього пожовтіння спричинюють надмірні опади та температура повітря в межах 14…16°С.
Джерелами інфекції є: склероції та грибниця патогену на уражених рештках в ґрунті, які зберігають свою життєздатність до восьми років і більше, засмічений посівний матеріал склероціями гриба і заражене насіння, в якому зберігається грибниця патогену.
Вугільна (попеляста) гниль
Хвороба спостерігається в усіх районах вирощування культури, але найшкідливіша — в зоні Степу, а останніми роками і в Лісостепу. Її шкідливість виявляється в передчасному відмиранні, ламкості та поляганні уражених рослин, зменшенні розміру кошика, зниженні виповненості сім’янок і вмісту в них олії. Хворі рослини майже не дають урожаю. Залежно від фази зараження рослин недобір урожаю насіння сягає 20–60%, знижуються його насіннєві й технологічні якості, до 10% зменшується вміст олії, а кислотне число збільшується в 10–100 разів, що робить його непридатним для вживання в їжу.
Вугільна гниль починає проявлятися під час цвітіння рослин у вигляді їхнього в’янення. На стеблах у прикореневій частині рослини з’являються бурі плями, які зливаються і охоплюють кільцем основу стебла. Потемніння стебла поширюється знизу вгору, листки на уражених рослинах в’януть, некротизуються і відмирають. За інтенсивного розвитку хвороби уражена рослина в’яне і відмирає. Характерною діагностичною ознакою, яка вирізняє ураження соняшнику вугільною гниллю від прикореневої форми білої гнилі, є те що, за розвитку білої гнилі уражена тканина загниває і стає мокрою, в той час за прояву вугільної гнилі уражена тканина в місцях плям суха і не розм’якшується навіть за вологої дощової погоди. Згодом темно-бурі плями на стеблі набувають світло-попелястого забарвлення.
Усередині ураженої тканини в основі стебла виявляються дрібні, гладенькі, кулясті, чорні склероції діаметром 50–400 мкм. У місцях ураження тканина розм’якшується, паренхіма руйнується, серцевина всихає, стебла легко ламаються або полягають під час дозрівання.
Збудником хвороби є мітоспоровий гриб Sclerothium bataticola Taub. Грибниця патогену розвивається у провідній системі стебла, чим і пояснюється в’янення рослин. Воно відбувається в результаті розростання грибниці, яка закупорює судини рослини, порушуючи цим самим обмін речовин, а також інтоксикації організму через виділення патогеном токсинів.
Ураження рослин відбувається за проростання насіння в ґрунті і продовжується від фази сім’ядоль до формування 6–8 листків.
Розвитку хвороби сприяють: суха та жарка погода за температури 25...30°С, дефіцит вологи в ґрунті, забур’яненість посівів соняшнику, а також його вирощування після попередників, які уражуються даним збудником хвороби. Поширення хвороби за сухої жаркої погоди може сягати до 90%. Інтенсивне зараження сім’янок відбувається у фазі їхнього наливання на зелених кошиках.
Збудник хвороби є поліфаг, який уражує понад 300 видів дикорослих і культурних рослин: соняшник, цукрові буряки, кукурудзу, картоплю, квасолю, арахіс тощо. У загущених посівах соняшнику розвиток попелястої гнилі є найінтенсивнішим.
Основне джерело інфекції — уражені рештки, на яких зберігаються склероції гриба. Їхня життєздатність у ґрунті — до 5–6 років і за наявності кореневих виділень рослини-живителя проростають, утворюючи нову грибницю. Склероції патогену, які загортаються в ґрунт глибше 18 см, не проростають.
Захисні заходи
Дотримання сівозміни і просторової ізоляції між насіннєвими і товарними посівами соняшнику та цукрового буряку, кукурудзи, зернобобових культур і бобових трав, капустяних, овочевих культур, які уражуються патогеном; вирощування стійких гібридів; збалансоване живлення рослин; збирання врожаю в стислі строки; подрібнення та глибоке загортання післязбиральних решток в ґрунт.
Бура суха гниль кошиків
Захворювання проявляється повсюдно, але найшкідливіше — в степовій зоні. За сухої та жаркої погоди ураженість корзинок інколи сягає до 100%, а недобір урожаю складає 50% і більше.
Хвороба проявляється на тильному боці кошика у вигляді коричнево-бурих сухих плям, з лицьового боку уражена тканина спочатку дещо розм’якшена. Плями швидко розростаються і охоплюють весь кошик, який засихає і твердіє. Характерною ознакою хвороби є наявність сірувато-брудного повстяного нальоту на ураженій тканині кошика. Це нестатеве спороношення збудників хвороби. За сухої жаркої погоди уражені ділянки викришуються разом із комірками і ураженим насінням. Насінини залипаються і не дозрівають, ядра в них, як правило, гіркі на смак.
Збудниками хвороби є гриби із роду Rhizopus., які поширюються спорангієспорами. Зберігаються патогени у вигляді грибниці та спорангіїв на уражених рештках і насінні.
Інтенсивний розвиток хвороби відбувається за вітряної дощової погоди і тривалих густих туманів під час дозрівання рослин, за короткої ротації культури в сівозміні, внесення надмірних доз азотних добрив, на загущених, забур’янених посівах, наявності падалиці соняшнику в посівах с.-г. культур, вирощування сприйнятливих до хвороби сортів і гібридів соняшнику.
Захисні заходи
Захист соняшнику від гнилей є важливою складовою інтенсивної технології вирощування культури, яка відповідає соціальній та екологічній безпеці, ресурсо- та енергозбереженню, а також економічній доцільності. Захист спрямований на обмеження та запобігання розвитку хвороб і включає комплекс заходів профілактичного характеру та активної дії.
Найрадикальнішим, екологічно безпечним і економічно вигідним заходом є вирощування в господарстві стійких сортів та гібридів соняшнику. Високою польовою стійкістю до гнилей характеризуються гібриди: Арена ПР, Бонд, Голдсан, Дарій, Джазі, ЗУ Кларіса, Тамара КЛ, ЕС Бамбіна, ЕС Бесана, ЕС Муза, КВС Драгон, Заклик, Капрал, Курсор, Ларісса, ЛГ 5550, НК Армоні, НК Делфі, НК Долбі, НК Камен, НК Конді, НК Ферті, Опера ПР, ПР64Г34, ПР64Г46, Рембо, Український F1, Суперсол, Трубіж, Тутті, Федот, Форвард, Фушія КЛ та ін. Сучасні гібриди соняшнику з комплексною стійкістю до гнилей здатні реалізувати свою потенційну продуктивність не менше, як на 70–80%.
З метою запобігання епіфітотійного розвитку кошикової форми білої і сірої гнилей, бурої сухої гнилі кошика та інших хвороб слід вирощувати не менше двох-трьох гібридів соняшнику з різною тривалістю вегетаційного періоду, що дасть змогу уникнути напруги під час збирання врожаю та суттєво знизити шкідливість хвороб. Практика показує, що у південних районах частка середньостиглих гібридів має становити понад 60%, решта — ранньостиглі гібриди; у північних районах вміст скоростиглих гібридів — не перевищувати 30–40%, раньостиглих — 60–70%.
Дотримання науково-обгрунтованої сівозміни
Основною вимогою щодо вибору попередників під соняшник є наявність у ґрунті вологи. Кращими попередниками є озимі та ярі зернові культури; в зонах достатнього зволоження — кукурудза на зерно і силос, після яких ураження рослин білою і сірою гнилями та іншими хворобами є незначне порівняно з іншими попередниками. До кращих попередників слід віднести також ярі колосові, які не вико-ристовують вологу глибоких шарів ґрунту і не уражуються одними і тими ж самими хворобами, що і соняшник.
Оптимізація структури посівних площ культур
Раніше соняшник займав не більше ніж 10% площ, що давало змогу його повертати на попереднє місце через 8–10 років, що суттєво зменшувало ураження рослин гнилями. Як відомо, в останнє десятиріччя у більшості сільськогосподарських підприємств частка посівів соняшнику зросла до 20–25%, а в окремих господарствах — до 40–50% від загальної структури посівних площ. Порушення системи сівозмін і зменшення ротації культур призвело до інтенсивного ураження рослин гнилями та іншими хворобами, суттєвого зростання їхньої шкідливості. У разі запровадження короткоротаційних сівозмін слід використовувати гібриди з високою польовою стійкістю, насамперед, до білої і сірої гнилей та інших хвороб. Після ріпаку, сої, гороху, гречки, льону, коноплі та інших культур, які уражуються збудниками білої і сірої гнилей, соняшник потрібно висівати через три-чотири роки.
Обробіток ґрунту
Своєчасне та якісне проведення основного обробітку ґрунту дотримуючись зональних систем землеробства, чим забезпечується максимальне накопичення вологи та поживних речовин у ґрунті, прискорюється гуманізація рослинних решток, розпушується ґрунт, знищуються бур’яни, серед яких є багато видів, що уражуються білою і сірою гнилями та зумовлюють поширення цих захворювань.
Передпосівний обробіток ґрунту сприяє розпушенню й вирівнюванню його поверхні, знищенню бур’янів — резерваторів інфекцій багатьох збудників хвороб, створенню умов для рівномірного загортання насіння соняшнику й швидкого їхнього проростання, появі дружних та рівномірних сходів, що підвищує їхню стійкість до пліснявіння та різних гнилей.
Збалансоване живлення рослин є гарантом їхньої високої стійкості до хвороб та інших несприятливих погодних чинників. Дозу та співвідношення елементів мінерального живлення встановлюють за результатами агрохімічних аналізів ґрунту. Слід пам’ятати, що одностороннє внесення високих доз азоту викликає інтенсивне ураження рослин соняшнику білою, сірою гнилями та іншими хворобами. Також соняшник дуже чутливий до нестачі бору, за його дефіциту в ґрунті суттєво знижується стійкість рослин до грибних і бактеріальних хвороб. Необхідну дозу бору вносять у ґрунт або проводять листове підживлення.
Сівба соняшнику
Сівбу соняшнику потрібно проводити високоякісним насінням, у якому не має бути склероціїв — збудників білої та сірої гнилей, насіння, ураженого бурою й рожевою сухою гнилями та іншими хворобами.
Проти зовнішньої та внутрішньої інфекції білої, сірої та інших гнилей насіннєвий матеріал слід протруїти одним із дозволених препаратів на основі карбендазима, тирама, тирама + металаксил-М + тіабендазол, флудиоксоніла + металаксил-М, флутриафола + тіабендазол. Вибір протруйника проводиться на основі даних фітоекспертизи насіннєвого матеріалу.
Протруювання насіння або його інкрустацію слід поєднувати з обробкою насіння рідкими добривами та регуляторами росту рослин. Така обробка насіння соняшнику підвищує стійкість молодих рослин до хвороб та інших стресових чинників, суттєво зростає врожайність, покращується якість продукції.
Найкращий фітосанітарний стан посівів соняшнику й високий урожай гібридів можна досягти за умов дотримання рекомендованої густоти стояння рослин на 1 га залежно від гібриду та зони. Слід проводити систематичний нагляд за фітосанітарним станом соняшникових полів та здійснювати рекомендовані захисні заходи.
Після фітопрочищення ділянки гібридизації соняшнику (у фазі 3–4 пари справжніх листків) обприскують одним із фунгіцидів на основі таких діючих речовин: азоксистробін + дифеноконазол; азоксистробін + ципроконазол + епосиконазол; дімоксістробін + боскалід; карбендазим, пікосістробін; металаксил + цимоксаніл; протіоконазол + флуопірам, сірка + тебуканозол; тебуконазол + азоксистробін; тебуконазол + прохлораз; тебуконазол + трифлоксістробін; тіофанат-метил; фенамідон + пропамокарб гідрохлориду; ципродиніл; цимоксаніл + фамоксадон. Вибір фунгіцида здійснюють за даними моніторингу фітосанітарного стану посівів і спектра захисної дії препарату.
У разі прогнозу епіфітотійного розвитку білої і сірої гнилей, задля обмеження інфекції в осередках виявлених хвороб і запобігання їхнього подальшого поширення, на початку цвітіння рослин посіви культури обробляють одним із фунгіцидів: Аканто, 1,0 л/га; Дерозал 500 SC, 0,5 л/га та аналогами; Консенто 450 SC, 2,0 л/га; Кустодія, 1,0–1,2 л/га; Пропульс 250 SE, 0,8–1,0/га; Супрім, 1,0–1,5 л/га; Тайтл 50, 0,4–0,6 кг/га або аналогами. За необхідності через два тижні обприскування посівів фунгіцидами повторюють.
Обробку рослин фунгіцидами слід поєднувати з позакореневим підживленням рослин добривами.
Своєчасно знищувати падалицю соняшнику в полях сівозміни, резерватора інфекції білої, сірої, вугільної, бурої сухої гнилей та інших хвороб.
З метою прискорення дозрівання й просушування насіння на корені, зменшення ураження кошиків і насіння білою, сірою, сухою та бактеріальною гнилями застосовують десикацію посівів. Десикацію соняшнику проводять, коли у 50–60% рослин корзинки стають жовтими, 20–30% — з бурими краями і в 10–20% — корзинки бурі за середньої вологості насіння 25–30% і не більше ніж 35%. Для десикації використовують один із дозволених десикантів.
І. Марков, професор,
Ю. Заремба, НУБіП України
Інформація для цитування
Гнилі соняшнику та заходи щодо обмеження їх шкідливості
/ І. Марков, Ю. Заремба// Пропозиція/ — 2017. — № 6. — С. 118-123