Якщо село не виробляє продукту, то далі — безвихідь

Апостолівський район Дніпропетровщини має давні хліборобські традиції: після ліквідації Нової Січі у цих місцях оселився відставний секунд-майор Ямбурзького кірасирського полку Михайло Апостол, який 1793 року одержав земельний наділ - 1200 десятин землі обабіч річки Вошивої для створення нових поселень. Місцеві чорноземи в змозі віддячити дбайливим господарям. Проте...

Олексій Рижков
o.ryzhkov@univest-media.com
    

...Школа в одному із сіл Апостолівського району. На стінах - групові фотографії випускників різних років. Якщо світлини 80-х - початку 90-х сповнені синьоокої юні - випускний клас складався тоді з кількох десятків осіб, - то на стику нульових і десятих років нового століття кількість випускників можна перерахувати ледве чи не на пальцях однієї руки. Сама по собі школа справляє чудове враження. Нещодавно зроблений ремонт, чистесенький дворик, на стінах - зразки дитячої творчості. Втім, дивлячись на жахливу тенденцію до зменшення кількості випускників, навіть боїшся задати самому собі запитання: а що буде ще через десять років? І це, відзначимо, в аж ніяк не найбіднішому районі України.
   Нині у сільськогосподарському виробництві Апостолівського району використовують понад 100 тис. га землі. У районі працює понад дві сотні фермерських господарств. Основна спеціалізація - вирощування зернових: у структурі посівних площ вони займають 50%. Господарюють тут вправно, не нарікаючи на тяжку селянську долю, а намагаючись будь-що позбутися неврожайної дійсності. Втім, є на Апостолівщині господарі, які мають стратегічне, державне, мислення, яким не байдужа доля сільськогосподарської України в цілому. Один із них - голова фермерського господарства "Фортуна" Микола Каменський.
Микола Миколайович господарює з 1993 року. Наразі обробляє 30 га землі, вирощує пшеницю, кукурудзу, соняшник, донедавна займався люцерною. Є в нього і птахівництво. "Без тваринництва господарювати на такій площі дуже складно, - переконаний пан Микола. - Адже зернова група дає дохід раз на рік, а тваринництво - щомісяця. Нині, щоб вижити, займаючись винятково зерновою чи олійною групою, варто чимало вкладати, мати великі обігові кошти. Тоді ти одержиш непоганий урожай. Але, скажімо, в нашій зоні ризикованого землеробства, навіть попри чорноземи, це надзвичайно складно. Отже, якщо не займаєшся тваринництвом, то життя змусить ним зайнятися. У мене в планах - збільшення поголів'я птиці. Збільшувати оброблювану площу, вважаю, недоцільно. Нинішня мене цілком влаштовує.
Хочу сказати інше: мені гірко бачити те, що відбувається в нашій країні. Ні для кого не є секретом, що села в Україні розвалюються. В Україні виникло "зайве" населення - сільське. Так далі жити неможливо.
Коли країна багата? Лише тоді, коли всі люди працюють. Який вихід? Вважаю, що в Україні має бути створена така система, яка у будь-якому разі гарантуватиме людині роботу. У селянина є двір, хата, сарай, домашня інфраструктура. Він може вдома виробляти продукт - якісний, екологічно чистий, який матиме попит не лише в Україні, а й у світі. Держава має організувати закупівлю сільгосппродукції у селянина. Я, як селянин, фізична особа, можу продати державі за державними закупівельними цінами, які є нижчими на 15-20% від ринкових, занормований обсяг продукції (скажімо, 3 т свинини, 3 т яловичини, 1,5 т м'яса птиці, 20 тис. шт. яєць, 6 т молока, 2 т меду), тоді мені цей рік можна зарахувати в трудовий стаж. Приміром, я здаю 3 т м'яса свинини. Наша ціна на ринку - 40 грн. Я згоден продати державі по 30 грн у забійній вазі. Держава, одержавши продукт за такою ціною, вийде на ринок, заплатить гроші у Пенсійний фонд. Отже, не витративши жодної копійки, держава створює мільйони й мільйони робочих місць й, до того ж, отримує чистий і якісний продукт.
Наразі багато йдеться про продаж землі, великі обсяги, масштабність господарювання. А чи потрібні вони? Великі площі спонукають відмовлятися від тваринництва. А якщо заборонити надавати у власність великі площі? Орендувати - нехай орендують, будь ласка. Переконаний, що для фермера, який господарює на площі до 50 га, варто відмінити бухгалтерію. Оптимальний податок - 100 грн/га за такої площі. До 300 га, вважаю, може бути у володінні. А понад 300 га - лише оренда! Що менший шматок землі, то більша потреба займатися тваринництвом. А нас переконують у тому, що треба будувати латифундії. Прийде дядько з-за кордону і що він робитиме? Він сіятиме ріпак і реалізовуватиме продукцію за кордон. Відтак грунти будуть виснажені. Чим займаються Управління агропромислового розвитку? Здебільшого статистикою. У разі ухвалення запропонованого мною варіанта продажів державі за закупівельними цінами, що будуть нижчими на 15-20% від ринкових, у спеціалістів управління з'явиться робота. Вони прийдуть до селянина для укладання угоди щодо постачання певної кількості продукції у певний термін, які передбачатимуть серед іншого і контроль виробника.
В Україні існує дуже добра система ветеринарного обслуговування. Спеціалісти цієї служби, згідно з угодами, мають приходити до мене з контрольною перевіркою, щоб побачити, якими кормами я годую, чи не додаю до раціону якихось анаболіків. Городяни також зацікавлені у такій системі, адже за неї в них на столах будуть якісні продукти за прийнятною ціною. А так - на селі 70% безробітних. Це - неприпустима ситуація. Якщо село не виробляє продукту, то що далі? Безвихідь.
В Україні села некеровані. Будь-хто може зруйнувати дорогу, спиляти дерево - ніхто й слова не скаже. А вся біда в тому, що голова сільради як був практично ніким, таким залишається й надалі. Фактично керував селом голова колгоспу, а голова сільради видавав довідки. Села не можуть бути некерованими. Назва посади "голова сільської ради" спричиняє те, що керівник уявляє себе керівником контори під назвою "Сільська рада", основне завдання якого - добре "прогнутися" під керівництвом. Я пропоную замінити назву цієї посади на "голова села". У кожному селі має бути свій голова. Зарплата в нього має залежати від кількості населення. Контору можна тримати одну на кілька сіл, але голова має бути у кожному селі. Він має відповідати за дорогу, воду, чистоту на селі, освітлення. А раз на три місяці має бути зібрання села, на якому б люди виставляли йому оцінку за роботу, а від цієї оцінки в нього залежала б зарплатня. І якщо людям не сподобалося, то вони проголосували відповідним чином і обрали нового. Й він має відповідати на кожному зібранні, скільки коштів надійшло до каси й про шляхи їхнього розподілу. Не районний керівник має розподіляти кошти, а люди!
Так само звітувати перед людьми раз на квартал має і голова районної ради, й інші керівники району. Це дисциплінуватиме будь-якого чиновника. Так само, може, раз на півроку звітувати мають і голови обласних адміністрацій. А щоб народний депутат, обраний від певної партії, не переходив до іншої фракції, в Україні має бути дієвим закон про відкликання народних депутатів. Відтак і проблема "тушок" зникне.
Крім того, вважаю, що в Україні обов'язково варто створити Аграрну, або Селянську партію - політичне об'єднання, яке б обстоювало інтереси сільських жителів. Земля в нас багатюща, чорноземи родючі, розташована Україна в найкращому місці на Землі, з чудовим кліматом. Що нам ще треба? Варто менше плакатися, натомість більше працювати! Вирощуй урожай і живи собі без горя! Україна має бути основним гравцем на світовому ринку продовольства!"
   Численні круглі столи, агросаміти, науково-практичні конференції, семінари, що відбуваються, зазвичай, у фешенебельних готелях Києва, присвячені сільськогосподарській проблематиці й темі реформування земельних відносин на селі, мають істотний недолік: на них часто-густо власне сільгоспвиробників якраз і немає. Звісно, добре, що бізнесові кола дедалі голосніше говорять про свою зацікавленість в українській землі. Втім, позитив у цьому можна вбачати лише за відсутності тотальної монополізації та кишенькового перерозподілу чорноземів (лише для своїх). На селі ж живуть зовсім іншими проблемами, не надто переймаючись стратегічними задумами "реформаторів". Закореніле українське протиріччя: кожен бачить себе господарем, просто в різних осіб - різні апетити - унеможливлює оптимізацію земельних відносин.
Неафішований слоган "Ріпак після ріпаку", взятий на озброєння декотрими "бізнесменами", що не мають стратегічного бачення ситуації, на жаль, "інаугурований" на панування. Недбайливе ставлення до вітчизняних грунтів, схоже, має всі шанси стати сумною ознакою найближчого майбутнього. За варіанта, що пропонує Микола Каменський, господарювати на вітчизняних землях буде переважно місцеве населення, яке, хай там як, поважатиме землю, на якій працювали діди-прадіди.
   Чи можливий ефективний пошук оптимальної системи господарювання? Суперечки між малими бізнесменами та олігархатом видаються вічними. Так чи інак, процес холдингізації в агробізнесі триватиме. Інша річ, що може статися вкрай небезпечна ситуація, коли вся багатюща українська земля опиниться в руках невеличкої купки далеких від агробізнесу людей. Спрогнозувати їхню дальшу поведінку за таких умов вельми складно.
...А чи є соціальне майбутнє у села? Чимало подорожуючи Україною, спілкуючись із фермерами, головами та спеціалістами агрофірм, ведучи численні приватні розмови за гостинно накритими столами, ми помітили цікаву деталь. Наші співбесідники, говорячи про дітей, з гордістю розповідають про їхні успіхи у навчанні, влаштування на роботу в Києві, Москві, Німеччині, Чехії, США, Канаді тощо. Запитання, чи повернуться діти до рідної оселі, зазвичай супроводжується лише посмішками люблячих батьків і запевненнями, що ось незабаром свята, які ми відсвяткуємо разом із нашими хлопцями та дівчатами. Але після свят настануть будні. І, на жаль, в амбітної молоді місця для рідних селищ у ділових буднях не залишається. Після цього напрошується дуже невтішна відповідь на запитання, винесене на початок статті.