Вугільна гниль — симптоми, діагностика та заходи захисту

Значною мірою це сто­сується хво­роб ко­ренів і при­ко­ре­не­вої ча­с­ти­ни стеб­ла. На­си­чен­ня сівозмін куль­ту­ра­ми, що ма­ють спіль­них збуд­ників хво­роб, які мо­жуть збе­ріга­ти­ся у ґрунті, при­зве­ло до знач­но­го по­ши­рен­ня білої гни­лі, вер­ти­ци­ль­о­зу, фу­заріозу.

За да­ни­ми Міна­гро­політи­ки, 2016 ро­ку со­няш­ник висіяли на площі 5,2 млн га ( 2015-го — 4,6 млн га), соя зай­ма­ла 1,8 млн га,  ріпак — 518 тис. га. Збуд­ник білої гнилі (скле­ро­ти­ніозу), гриб Sclerotinia sclerotiorum (Lib.) de Bary, ура­жує всі ці куль­ту­ри і три­ва­лий час мо­же зберіга­ти­ся у ви­гляді скле­ро­ціїв у ґрунті. Зро­с­тан­ня площ зер­но­вих ко­ло­со­вих, ви­ро­щу­ван­ня їх у мо­но­куль­турі при­зве­ло до по­ши­рен­ня ко­ре­не­вих та при­ко­ре­не­вих гни­лей. Зо­к­ре­ма, фу­заріозу, офіобо­льо­зу, ри­зок­тоніо­зу та цер­ко­с­по­ро­зу.

Ос­танніми де­ся­тиліття­ми по всій те­ри­торії Ук­раїни спо­с­теріга­ють­ся зміни тем­пе­ра­тур­но­го ре­жи­му, відмічається тен­денція до підви­щен­ня теп­ло­за­без­пе­чен­ня ве­ге­таційно­го періоду. Однією з особ­ли­во­с­тей періоду 1991–2016 рр. ста­ла нерівномірність ви­падіння опадів у се­ре­дині ро­ку. Це при­зво­дить до по­ру­шень роз­вит­ку при­род­них про­цесів і три­ва­лості ве­ге­таційно­го періоду. За да­ни­ми Гідро­мет­цен­т­ру України, внаслідок за­галь­но­го підви­щен­ня тем­пе­ра­ту­ри повітря зміни­ли­ся по­ча­ток, кінець і три­валість теп­ло­го й хо­лод­но­го періодів ро­ку до 10 днів на Поліссі та в Лісо­сте­пу. Відмічається знач­на зміна ча­су пе­ре­хо­ду тем­пе­ра­ту­ри повітря че­рез 0°С на­весні (у Лісо­сте­пу він відбу­ває­ть­ся на 15 днів раніше). По­ряд із погір­шен­­ням еко­номічних умов та по­ру­шен­ня­ми тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня кліма­тич­ні зміни ста­ють ре­аль­ним чин­ни­ком, що зу­мов­лює транс­фор­мацію це­нозів сіль­сь­­ко­­го­с­по­дарсь­ких куль­тур. Як наслі­док, еко­номічно­го зна­чен­ня на­бу­ва­ють хво­ро­би, що раніше винакали епізо­дич­но. Це сто­сується вугільної гнилі, оскільки збуд­ник хво­ро­би є тер­мофілом й оп­ти­маль­ні для йо­го роз­вит­ку по­каз­ни­ки тем­пе­ра­ту­ри коливаються в ме­жах 25...35°С.

Ос­танніми ро­ка­ми з цією хво­ро­бою, яку ви­роб­нич­ни­кам до­стат­ньо склад­но іден­тифіку­ва­ти, зіткну­ли­ся в ба­га­ть­ох гос­по­дар­ст­вах різних аг­рокліма­тич­них зон. Во­на не є но­вою. Од­нак комбінація та­ких чин­ників, як на­си­чен­ня сівозмін со­­няш­­ни­ком і соєю, а та­кож зміна теп­ло- й во­ло­го­за­без­пе­чен­ня ве­ге­таційно­го періоду, при­зве­ли до її суттєво­го по­ши­рен­ня.

Збудник вугільної гнилі

Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Macro­pho­­mina phaseolina (Tassi) Goid. (си­нонім Sclerotium bataticola Taubenh). Па­то­ген зда­тен роз­ви­ва­ти­ся більш ніж на 500 ви­дах рос­лин із 100 ро­дин, зок­ре­­ма на таких по­ши­рених у сівозмінах куль­ту­рах, як со­няш­ник, ку­ку­руд­за, соя. Крім то­го, ура­жа­ють­ся сор­го, цу­к­ро­ві бу­­ря­ки, ка­пу­с­та, кар­топ­ля, пе­рець, ква­со­ля. Ву­гіль­на гниль по­­ши­­ре­на в Європі, краї­нах Північної та Півден­ної Аме­ри­ки, Близь­ко­го Схо­ду, Аф­ри­ки, Ав­ст­ралії. Є повідо­млен­ня про спа­ла­хи хво­ро­би на по­лу­ниці в США, Франції, Іспанії, Греції, Єгипті. Крім куль­тур­них рос­лин, ура­жу­ва­ти­ся мо­жуть бур’яни, які ста­ють ре­зер­ва­то­ра­ми хво­ро­би. У 80-х рр. ХХ ст. вт­ра­ти вро­жаю сої в США від вугільної гнилі ко­ли­ва­ли­ся від 5 до 50%. Зго­дом во­на увійшла до п’ятірки найбільш шкідли­вих гриб­них хво­роб сої. За да­ни­ми російських уче­них, по­ши­рен­ня хво­ро­би на сої в Крас­но­дарсь­ко­му краї ся­гає 86,8%. В умо­вах східної ча­с­ти­ни Лісо­сте­пу Ук­раїни 2012-го ви­яв­ля­ли 100% по­ши­рен­ня вугільної гнилі в посівах со­няш­ни­ку. Співробітни­ки ла­бо­ра­торії фіто­па­то­логії ІЗР НА­АН у 2014–2016 рр. про­во­ди­ли мар­ш­рутні об­­сте­жен­ня посівів со­няш­ни­ку в Київській, Чер­каській та Хме­­ль­ницькій об­ла­с­тях. Вста­нов­ле­но, що по­ши­рен­ня хво­ро­би ко­ли­вається в ме­­жах 28–60%. Мак­си­маль­ний рівень ура­жен­ня ви­яв­ле­но 2015 ро­ку на Чер­кащині.

Симп­то­ми вугільної гнилі

Симп­то­ми хво­ро­би, за­леж­но від куль­ту­ри, де­що відрізня­ють­ся. На со­няш­ни­ку й сої во­ни, за­га­лом, подібні. В умо­вах по­су­ш­ли­вої теп­лої вес­ни перші оз­на­ки ура­жен­ня мо­жуть спо­­­стеріга­ти­ся на стадії про­ро­ст­ка. На ура­же­них тка­ни­нах стеб­ла ви­ни­ка­ють не­кро­зи. Ко­ре­не­ва си­с­те­ма відми­рає.

За силь­но­го роз­вит­ку хво­ро­би рос­ли­ни ги­нуть. Найбільш ти­пові симп­то­ми спо­с­теріга­ють­ся по­чи­на­ю­чи з фа­зи цвітіння. Спо­чат­ку на інфіко­ва­них ко­ре­нях з’яв­ля­ють­ся світло-ко­рич­неві пля­ми, які по­сту­по­во по­ши­рю­ють­ся на всю ко­ре­не­ву си­с­те­му. Стеб­ло на­бу­ває світ­ло-сіро­го (срібля­с­то­го) відтінку. Під епідермісом фор­му­ють­ся безліч чор­них мікро­с­к­ле­роціїв, унаслідок чого інфіко­вані тка­ни­ни ста­ють по­пе­ля­с­ти­ми. Мікро­с­к­ле­роції ут­во­рю­ють­ся в ко­ре­невій си­с­темі, а та­­кож у стеблі. За­ку­пор­ка су­дин при­зво­дить до в’янен­ня ли­с­тя, па­гонів або рос­ли­ни в ціло­му.

На ку­ку­рудзі й сор­го ха­рак­терні оз­на­ки хво­ро­би мож­на ви­я­ви­ти в період дозріван­ня у ви­гляді по­буріння чи зне­барв­лен­ня ниж­ньої ча­с­ти­ни стеб­ла й ко­ренів. Сер­це­ви­на руй­нується, стеб­ла за­си­ха­ють.

Буль­би кар­топлі ура­жу­ють­ся в ґрунті. Перші оз­на­ки ви­яв­ля­ють під час зби­ран­ня. По­ряд із вічка­ми ут­во­рю­ють­ся чорні, злег­ка во­дя­нисті пля­ми. Шкірка спо­чат­ку зберігає свою ціліс­ність, але зго­дом ут­во­рю­ють­ся ви­раз­ки, оскільки роз­та­шо­ва­ні глиб­ше тка­ни­ни за­гни­ва­ють. Во­ни на­бу­ва­ють сіро­го, а пізніше чор­но­го за­барв­лен­ня.

На цу­к­ро­вих бу­ря­ках хво­ро­ба має ще й іншу на­зву — су­хий скле­роціоз. Во­на про­яв­ляється на по­верхні ко­ре­неп­лодів у ви­гляді сірих су­хих плям і по­вз­довжніх тріщин. В ура­же­них місцях тка­ни­на стає зде­рев’янілою і різко від­ме­жо­ва­ною від здо­ро­вої. В інфікованих тка­ни­нах фор­му­ють­ся мікро­с­к­ле­роції.

На рос­ли­нах ро­ди­ни гар­бу­зо­вих у період по­яви сходів на підсім’ядоль­но­му коліні ви­ни­ка­ють вдав­лені чорні пля­ми. Во­ни по­чи­на­ють відста­ва­ти в рості й ги­нуть. Ура­жен­ня в більш пізній період при­зво­дить до по­яви плям на рівні ґрун­ту. Во­ни по­сту­по­во збільшу­ють­ся і охоп­лю­ють усе стеб­ло на ви­соті кількох сан­ти­метрів. Пло­ди, що тор­ка­ють­ся ґрун­ту, та­кож мо­жуть ура­жу­ва­ти­ся. На їхній по­верхні ут­во­рю­ють­ся во­дя­нисті пля­ми, які по­сту­по­во підси­ха­ють, на­бу­ва­ю­чи світло-жов­ту­ва­то-ко­рич­не­во­го за­барв­лен­ня. На ура­же­них тка­ни­нах фор­му­ють­ся мікро­с­к­ле­роції.

Мор­фо­ло­го-куль­ту­ральні особ­ли­вості й життєвий цикл збуд­ни­ка. Гриб існує ви­нят­ко­во в ана­морфній стадії у ви­гляді міцелію, фор­мує мікро­с­к­ле­роції і пікніди. Ізо­ля­ти мо­жуть сут­тєво відрізня­ти­ся один від од­но­го за розміра­ми скле­роціїв та здатністю ут­во­рю­ва­ти пікніди. Розміри скле­роціїв ва­ріюють від 50 до 150 мкм. За­барв­лен­ня міцелію гри­ба мінли­ве: від світло­го до сіро­го, тем­но-ко­рич­не­во­го й май­же чор­но­го. Пікнідіаль­не спо­ро­но­шен­ня фор­муєть­ся на ква­солі й кун­жуті.

Зберігається гриб у ґрунті на рос­лин­них решт­ках куль­тур­них і ди­ких рос­лин у ви­гляді мікро­с­к­ле­роціїв. Крім то­го, ура­жені ча­с­тин­ки сте­бел і бобів та­кож мо­жуть місти­ти міцелій і мікро­с­к­ле­роції гри­ба. Зберіган­ня про­тя­гом три­ва­ло­го ча­су не­о­чи­ще­но­го насіннєво­го ма­теріалу ство­рює за­гро­зу до­дат­ко­во­го інфіку­ван­ня зер­на.

Інтен­сив­но­му роз­вит­ку хво­ро­би сприяє жар­ка по­су­ш­ли­ва по­го­да. Тем­пе­ра­тур­ний оп­ти­мум для рос­ту міцелію гри­ба ста­но­вить 25...30°С, а для фор­му­ван­ня мікро­с­к­ле­роціїв — 27...35°С.

За­хо­ди що­до об­ме­жен­ня хво­ро­би по­винні ґрунтуватися на до­три­манні ви­со­кої куль­ту­ри зем­ле­роб­ст­ва (якісно­му посів­­но­му ма­теріалі, на­у­ко­во обґрун­то­ваній сівозміні, об­ро­біт­ку ґрун­ту із за­орю­ван­ням рос­лин­них ре­ш­ток, бо­ротьбі з бур’я­на­ми).

Та­ким чи­ном, кліма­тичні зміни, які спо­с­теріга­ють­ся ос­танніми ро­ка­ми, є спри­ят­ли­ви­ми для роз­вит­ку па­то­генів, що на­да­ють пе­ре­ва­гу теп­ло­му та по­су­ш­ли­во­му кліма­ту, зо­к­ре­ма для  збуд­ни­ка ву­гільної гнилі. Як засвідчу­ють дані об­сте­жень посівів 2016 ро­ку, ця хво­ро­ба ви­хо­дить на доміну­ючі по­зиції на та­ких куль­ту­рах, як со­няш­ник та соя, не ли­ше в півден­них і східних, а й у цен­т­раль­них об­ла­с­тях.

С. Ре­ть­ман, за­ступ­ник ди­рек­то­ра з на­уко­вої ро­бо­ти, д-р с.-г. на­ук, про­фе­сор, Т. Кис­лих, cтар­ший на­уко­вий співробітник ла­бо­ра­торії фіто­па­то­логії, канд. с.-г. на­ук, Н. Ба­зикіна, науко­вий співробітник ла­бо­ра­торії фіто­па­то­логії, Інсти­тут за­хи­с­ту рос­лин НА­АН

Інформація для цитування

Вугільна гниль — симптоми, діагностика та заходи захисту/ С. Ре­ть­ман, Т. Кис­лих, Н. Ба­зикіна // Пропозиція. — 2017. — №2 —  С. 148-150