Гумати: позакореневе підживлення доцільне

Тож за внесення добрив у грунт до висівання або навіть одночасно із проведенням цієї операції неможливо повністю забезпечити потреби рослин у елементах живлення протягом усього вегетаційного періоду, тому виникає потреба у додатковому підживленні рослин, що вегетують. У період найінтенсивнішого розвитку листя, коли потреба у поживних речовинах буває найбільшою, удобрювати рослини звичайним способом без ризику завдати їм механічних пошкоджень дуже важко. Що стосується культур суцільного висіву, то підживлювати їх шляхом загортання добрив практично неможливо, за винятком дуже раннього періоду їхнього росту. Неефективне звичайне підживлення у разі пересихання поверхневого шару грунту, тому що добрива, внесені навіть у вигляді розчину, залишаються не використаними рослинами; малоефективне удобрення також на холодних та засолених грунтах. 

Тому виникла потреба у розробці такого способу підживлення вегетуючих рослин, який би давав змогу застосовувати добрива у тому разі, коли їхнє загортання у грунт неможливе або малоефективне. Мова йде про позакореневе підживлення, якому останнім часом аграрії приділяють усе більшу увагу.

Насамперед варто підкреслити, що цілковито неприпустимо протиставляти позакореневе підживлення звичайному, а тим більше — основному та рядковому удобренню. Підживлення через листя є лише однією із форм підвищення рівня живлення культурних рослин у період їхньої вегетації. Тобто за сприятливих умов позакореневе підживлення має лише доповнювати звичайні способи використання добрив, правильно поєднуючись із ними.

Теоретичне підгрунтя

Можливість поглинання листям розчинів мінеральних поживних речовин на сьогодні вже не підлягає сумніву. Доведено багато теоретичних сторін фізіології живлення рослин позакореневим шляхом і таким чином підведено міцну наукову основу під практику такого способу підживлень, зокрема:

1. вивчено механізм поглинання листям поживних речовин, шляхи та швидкість їхнього переміщення органами рослини, залежність цього процесу від особливостей її біології, а також від умов навколишнього середовища. 
2. Встановлено позитивний вплив позакореневих підживлень на процеси фотосинтезу і дихання, доведено можливість регулювати спрямованість дії ферментного апарату рослин і таким чином визначати характер внутрішньоклітинного обміну в рослинному організмі, а у кінцевому рахунку — управляти процесом формування врожаю. 
3. Доведено також, що позакореневим підживленням рослин можна посилювати їхню стійкість до несприятливих умов навколишнього середовища (підвищення зимостійкості, посухостійкості тощо), а також імунітет проти бактеріальних та грибних захворювань.

Метод позакореневого підживлення, особливо новітніми добривами, якими сьогодні перенасичений ринок в Україні, необхідно спочатку випробовувати щодо дії на кожну конкретну культуру з урахуванням грунтово-кліматичних та організаційно-господарських умов. Агровиробник повинен на власному досвіді переконатись в ефективності та рентабельності позакореневого підживлення конкретним добривом. 

“Вузькі місця”

Чи є специфічні «вузькі місця» застосування цього агроприйому? Насамперед слід пам’ятати, що поживні речовини, які наносять на поверхню листя, можуть справляти позитивну дію лише після того, як вони проникнуть усередину листкової тканини. 

Швидкість висихання розчину на поверхні листя також залежить від низки факторів (зокрема, від температури і вологості повітря, сили вітру тощо). Встановлено, що навіть у разі підживлення у кінці дня листя висихає за 15–20 хв, зрідка волога зберігається протягом 30–40 хв. Добрий результат від позакореневого підживлення можна отримати тільки за умови вторинного розчинення залишкового осаду поживних речовин на поверхні листя (під впливом роси). За несприятливих умов для повного їхнього використання рослини часто засвоюють тільки ту, вельми незначну, частину поживних речовин, яка закріплюється на поверхні листя у процесі обмінної адсорбції і становить 10–15% (а інколи й менше) загальної кількості добрив, витрачених на підживлення. Коли мова йде про забезпечення потреби рослин у мікроелементах, такий низький коефіцієнт використання добрив виявляється недостатнім для створення відчутного позитивного ефекту.

Інакшого результату можна очікувати від використання позакореневого підживлення мікроелементами, позаяк навіть незначна кількість діючої речовини, яка встигає до висихання розчину закріпитись на поглинальній поверхні листя шляхом обмінної адсорбції, може бути достатня для забезпечення потреб рослини.

Що стосується кількості підживлень, то з точки зору рентабельності, якщо мова йде про польові культури, які займають у межах одного господарства сотні або тисячі гектарів, не рекомендується проводити їх понад один-два рази. На малих площах, які не створюють технічних труднощів, можна рекомендувати багаторазові підживлення (у розплідниках, теплицях тощо). В умовах зрошення (способом дощування) кожне поливання можна поєднувати із підживленням, додаючи до поливної води поживні речовини у кінці дощування. 

Рекомендувати оптимальні строки проведення позакореневих підживлень дуже важко, оскільки для різних культур вони настільки різні, що узагальнити принципи їхнього вибору практично неможливо.

Таким чином, поглинання поживних речовин через листя і подальше їхнє засвоєння більшою мірою залежать від рівня кореневого живлення і, навпаки, позакореневе підживлення може справляти прямий або опосередкований вплив на поглинання мінеральних речовин корінням та їхнє подальше використання рослиною. Тому позакореневе живлення потрібно розглядати не тільки як спосіб підвищення рівня мінерального, що, своєю чергою, є доповненням звичайного кореневого, але і як спосіб корегування останнього, адже таким чином можна посилювати його позитивний ефект на величину урожаю та якість продукції.

Гумати

Найпопулярніші останнім часом інновації у рослинництві, овочівництві, садівництві, вирощуванні культур декоративного напряму — використання регуляторів та стимуляторів росту рослин, бактеріальних препаратів, мікро- та біодобрив, рідких і твердих органо-мінеральних добрив тощо. Асортимент фізіологічно активних препаратів постійно розширюється, однак використання багатьох із них на практиці часто обмежується їхньою високою вартістю. У цьому сенсі гумати більш перспективні для застосування завдяки їхній доступності і відносно простому виробництву, тому останніми роками гумінові препарати набувають все більшого застосування в аграрному секторі країни. Встановлено, що ці препарати ефективні за відчутних відхилень показників навколишнього середовища від оптимуму, в тому числі у разі забруднення біосфери, оскільки підвищують загальну неспецифічну резистентність рослинних організмів до несприятливого впливу.

Найпоширенішим методом одержання гумінових препаратів є вилуговування гумусових речовин. Виробництво цих препаратів іде у двох напрямах: одержання баластних та безбаластних гуматів. У процесі виробництва баластних гуматів біологічно активні речовини не відділяються від загальної маси, і вони є напівпродуктами — у подальшому користувач має виділяти із них гумати шляхом настоювання на воді. 

Технологія одержання безбаластних гуматів передбачає обробку сировини (буре вугілля, торф тощо) водними розчинами каустичної соди за високого тиску в автоклавах із наступним відокремленням рідкого продукту від твердого залишку. 

Гумінові кислоти бурого та окисленого кам’яного вугілля не мають принципової різниці від гумінових кислот грунту, хоча і різняться будовою залежно від біохімічних факторів, ступеня вивітрювання, стадії вуглеутворення. Особливістю гумінових кислот торфу є велика периферійна частина, яка здатна до гідролітичних та окислювальних перетворень.

Ефективність

Результати виробничих дослідів у різних грунтово-кліматичних зонах України свідчать про неоднакову їхню ефективність. Так, на Поліссі цей показник вищий, у Центральному Степу — знижується і знову підвищується на Півдні України. В умовах посушливого клімату застосування гумінових добрив сприяє підвищенню стійкості с.-г. культур до повітряної та грунтової посухи, що позитивно впливає на врожайність зернових культур.

Деякі дослідники відмічають специфічну видову та сортову чутливість рослин до гумінових препаратів, інші — обгрунтовують потребу застосування гуматів як комплексоутворювальних речовин, які сприяють зв’язуванню важких металів у грунті для зниження їхнього накопичення у сільськогосподарській продукції. Дослідженнями виявлено, що катіони важких металів утворюють із гуматами нерозчинні солі, які випадають в осад. Завдяки міцелярній будові молекула гумату може зв’язати двократну кількість важких металів. Встановлено, що внесення у грунт гумату натрію у дозі 0,5–5,0 т/га зменшує надходження радіоактивного цезію у рослини на 30–43%, а також допомагає уникнути шкідливої дії пестицидів, прискорює синтез нуклеїнових кислот та білка.

В Україні ці агротехнічні прийоми починають дуже широко впроваджуватися, що, звісно, викликає багато питань. На сьогодні офіційно зареєстрованих у Департаменті дозвільно-ліцензійної діяльності та регуляторної політики Міністерства екології та природних ресурсів України («Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні») нараховується понад 50 препаратів і рідких органо-мінеральних добрив, що містять гумінові кислоти (одним із найвідоміших на українському ринку є німецький гумат калію Гуміфілд). Варто зазначити, що лише близько 50% зареєстрованих препаратів виготовляють вітчизняні виробники (і це за наявності в Україні значних обсягів сировини для їхнього виробництва). Одним із стримуючих факторів для налагодження виробництва необхідної для сільського господарства продукції є доволі витратна і складна процедура одержання дозвільної документації і проходження реєстрації у відповідних установах. 

Але слід відмітити ще один аспект цієї проблеми. На жаль, на сьогодні на ринку України значна кількість різного роду стимуляторів, регуляторів, рідких органічних та органо-мінеральних добрив тощо не відповідає за своєю якістю вимогам, що встановлені для цього виду продукції, — користувачі, застосовуючи її за призначенням (згідно з інструкцією, яку надає виробник) не одержують очікуваного ефекту. Причин цьому декілька:

• По-перше, якість продукції виробник, в основному, перевіряє на етапі державних випробувань і реєстрації, хоча у технічних умовах чітко вказується, як і коли слід проводити такий контроль (до речі, якщо виробник хоче, щоб його продукція мала попит на ринку, він, звісно, буде чітко стежити за цим). 

• По-друге, якість продукції потрібно перевіряти в атестованих лабораторіях. 

Чому ці питання дуже важливі? Від фактичного вмісту (а не розрахункового чи ще якогось) діючої речовини (до речі, на упаковці готової продукції, яка є на ринку України, цей показник трактується по-різному, а саме: вміст органічної речовини, гумітів, солей гумінових кислот тощо) залежить нормування внесення препарату (добрива). Це дуже важливо пам’ятати, особливо — під час позакореневої обробки рослин, що вегетують (внесення підвищених доз призведе до негативного ефекту, а за низьких — немає очікуваного ефекту).

Наукові дослідження попередніх років і наш багаторічний досвід практичної роботи у цьому напрямі показує, що під час використання гуматовмісних препаратів і рідких органо-мінеральних добрив слід диференціювати дози їхнього внесення залежно від фаз розвитку рослин. Тобто що менша листкова поверхня, то більша концентрація препарату (добрива) за діючою речовиною (комерційні структури, на жаль, цього принципу не дотримуються із цілком зрозумілих причин). Необхідно акцентувати увагу на ще одному аспекті, що рекламується виробниками цієї продукції, а саме: у разі сумісного застосування гуматів із засобами захисту рослин та протруйниками насіння виробники рекомендують зменшувати дози дороговартісних препаратів (приваблива спокуса економією коштів!). Ні про яке зменшення доз внесення не може йти мова — у баковій суміші для забезпечення потрібного ефекту має бути та кількість препарату за діючою речовиною, яка рекомендована. Насправді ж економія виявляється у тому, що за один технологічний прийом вноситься декілька препаратів, і, крім цього, гумати знижують стрес для рослин від застосування гербіцидів, пестицидів тощо.

Крім наведеного вище, варто відмітити технологічний аспект використання гуматовмісних препаратів і добрив, який багато виробників чомусь не вказують в інструкціях. А це дуже важливо! Специфіка цієї продукції полягає у тому, що обробку рослин, що вегетують, слід проводити за хмарної погоди без випадання опадів і туману.

У ННЦ «ІГА імені О.Н. Соколовського» протягом останніх років у тимчасових дослідах у різних грунтово-кліматичних умовах було проведено науково-дослідні роботи зі встановлення ефективності дії гуматів і рідких гуматовмісних органо-мінеральних добрив на ріст, розвиток і врожай сільськогосподарських культур: ячменю, кукурудзи, соняшнику, картоплі, овочевих тощо. Відзначено отримання позитивних результатів як за прибавкою урожаю, так і за якістю продукції.

Висновки

Позакореневе підживлення має свої переваги:

1. Дозволяє уникнути іммобілізації поживних речовин.
2. Його можна проводити при звужних міжряддях і за суцільного висіву.
3. Можна застосовувати як альтернативу грунтовому удобренню у разі пересушеного поверхневого грунтового шару, а також на засолених, холодних, затоплених водою грунтах.
4. Дає змогу рівномірно розподіляти малі кількості поживних речовин.
5. Підвищує коефіцієнт корисної дії добрив.
6. Дозволяє проводити диференційоване живлення рослин у різні фази їхнього розвитку і керувати процесом формування врожаю.
7. Рослини реагують  на таке підживлення набагато швидше, ніж на кореневе.

Варто пам’ятати, що ефективність позакореневого живлення залежить від таких моментів:

• інтенсивності процесу проникнення поживних речовин через листя;
• швидкості висихання розчину на їхній поверхні;
• можливості повторного розчинення сухого залишку на листковій поверхні (наприклад, при випадінні роси) або його здатність проникати всередину листя без попереднього зовнішнього розчинення (завдяки внутрішньотканинній волозі).  

Таким чином, виробництво і застосування якісних гуматів та гуматовмісних органо-мінеральних добрив є доцільним і економічно вигідним.

Є. Скрильник, д-р с.-г. наук, ННЦ «Інститут грунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського», Харків