Збирання та збереження ріпаку
Із-поміж усіх культур ріпак залишається економічно вигідним і забезпечує навіть за відносно невеликого врожаю високий рівень чистого прибутку.
Але для того, щоб досягти бажаного результату, необхідно витримувати всі елементи його вирощування. Особливої уваги потребує збирання та післязбиральна обробка врожаю у зв’язку з індивідуальними біологічними і фізико-механічними властивостями цієї культури та хімічним складом насіння.
По-перше, для ріпаку характерне надто нерівномірне дозрівання насіння як окремих рослин, так і в межах однієї рослини. У разі перестоювання перестиглі насінини (за вологості 9% і нижче) легко осипаються і травмуються. Є дані про те, що осипання ріпакового насіння може знижувати врожай на 20–40% і більше залежно від режиму роботи комбайна.
По-друге, ріпак має дрібне насіння: маса 1000 насінин становить 1,9–5,5 г, інколи зростає до 7 г, об’ємна маса — близько 630–650 кг/м3. Така специфіка насіння позначається на збиранні, очищенні, сушінні і зберіганні врожаю. Тому потрібно ущільнювати місця проходження й обробки насіння, герметизувати обладнання і машини, добре відрегулювати вентилятори й вентиляційні канали.
По-третє, насіння ріпаку містить до 45–54% олії, яка також має свою особливість: вона належить до напіввисихаючої групи і складається переважно з олеїнової кислоти. Висока олійність впливає на стійкість насіння, зібраного комбайном, і потребує його негайної обробки. Крім того, високоолійне насіння схильне до інтенсивного дихання, має низьку вологопоглинальну здатність, тому потребує спеціальних умов зберігання.
З огляду на зазначене вище рекомендують проводити збирання, обробку та зберігання насіння ріпаку за такими способами і режимами.
Збирання ріпаку
Кращим способом слід вважати роздільне (двофазове) збирання. До скошування рослин у валки приступають, коли вони набувають жовто-лимонного кольору, а насіння в нижніх стручках центральної гілки більшості рослин має характерний для сорту колір. Вологість насіння на початку скошування має становити 25–30%. Запізнення зі скошуванням призводить до значних втрат насіння через розтріскування стручків під час вилежування у валках.
Для визначення оптимальних строків збирання потрібно вести регулярний контроль за станом посіву: як за вологістю насіння, так і за зовнішніми ознаками рослини (табл. 1).
Скошувати ріпак краще широкозахватними жатками, наприклад ЖВН-6, за висоти зрізування рослин 15–20 см та швидкості руху агрегату до 8 км/год. У разі скошування високорослого та виляглого ріпаку на жатці монтують торпедні дільники, низькорослого — на планках мотовила прикріплюють прогумований пас завширшки 70–80 мм для пом’якшення ударів по рослинах і зменшення осипання насіння. Щоб запобігти втратам насіння і руйнуванню стручків, мотовило слід змістити дещо назад і підняти в напрямку руху агрегату. Пом’якшують режим його роботи: для цього співвідношення відцентрової швидкості руху планок мотовила до швидкості руху комбайна має бути рівномірним, у межах 1,0:1,1. Частоту обертів мотовила регулюють таким чином, щоб утворювались рівномірні, без скупчення, валки.
До підбирання валків приступають через три-шість діб, коли вологість насіння досягає 10–12%. Добре зарекомендували себе на збиранні ріпаку вітчизняні комбайни «Лан» і «Славутич», а також закордонні «Джон Дір», «Кейс», «Сампо», «Клаас», «Домінатор», «Бізон». Високу ефективність збирального процесу демонструють комбайни фірми Massey Ferguson, обладнані спеціальними ріпаковими жатками-столами. Вітчизняні комбайни оснащують спеціальним пристроєм ПКК-5 для збирання дрібнонасіннєвих культур. Перед збиранням усі основні місця комбайнів, де можливе просипання насіння, герметизують.
Під час збирання швидкість руху комбайнів має не перевищувати 5–6 км/год, частота обертів барабана — 600 об./хв (відповідний показник обертання вентилятора — 340–440), зазори на вході в барабан — 35, на виході — 10 мм, жалюзі решета мають бути відкриті на 2/3, а подовжувачі решета — майже повністю.
Пряме комбайнування посівів ріпаку застосовують тільки на площах, чистих від бур’янів, за рівномірного достигання рослин або коли упущено строки роздільного збирання. Пряме збирання слід починати до настання повної стиглості стручків на всій рослині, за вологості насіння 11–15%. Перестиглі насінини (вологість 9% і нижче) дуже осипаються від контакту з мотовилом. Тому такий спосіб збирання краще застосовувати у вечірні або нічні години, коли насіння менше осипається. Число обертів молотильного барабана за прямого комбайнування слід збільшувати до 800 об./хв.
Бажано також обладнувати комбайни подрібнювачем соломи, оскільки вона не має цінності як кормова продукція. Тому її залишають у полі і приорюють як органічне добриво. Але в перспективі ріпакову солому можна буде переробляти для отримання целюлозно-стружкових плит, картону, паперу.
Для полегшення збирання ріпаку останнім часом усе більше застосовують різні техніко-технологічні прийоми, які враховують особливості цієї культури. До найефективніших слід віднести десикацію рослин, склеювання та надання посівам певної передзбиральної форми.
Десикацію (хімічне сушіння) проводять з метою прискорення дозрівання рослин та їхнього прямого комбайнування. Для проведення цього заходу зазвичай рекомендують застосовувати препарат Реглон-супер із нормою внесення 3 л/га. Він належить до групи дикватів, тобто діє місцево і підсушує рослину лише в зоні безпосереднього контакту. Ефективнішими є препарати групи гліфосатів, наприклад, Раундап Макс, Раундап Екстра, які, внаслідок своєї мобільності, рухаються в системі рослини і рівномірно підсушують стручки всіх ярусів. Норма витрати препарату — 1,5–2,0 л/га, об’єм робочого розчину — 200–300 л/га залежно від температури навколишнього середовища. Фазу десикації визначають за станом стручків і кольором насіння в них: якщо близько 2/3 насінин коричневого забарвлення — через п’ять-сім діб розпочинають обробку посіву, вологість у цей час становить 25–30%. За 10–14 діб оброблений ріпак рівномірно дозріває, і його вже можна збирати без загрози втрат урожаю.
Склеювання — використання полімерних препаратів, які після нанесення на рослину утворюють еластичну плівку, яка огортає її і запобігає розтріскуванню достиглих верхніх та частково середніх ярусів стручків до настання стиглості насіння стручків нижнього ярусу. Для склеювання застосовують різні імпортні препарати, які добре наносяться, утворюють стійку плівку. Останнім часом створено вітчизняний біоклей Липосам, який не поступається за своїми властивостями закордонним аналогам. Норма внесення Липосаму — 0,7–1,5 л/га, його застосовують за два-чотири тижні до збирання, коли верхній ярус стручків починає буріти. Обприскувати посіви можна як за допомогою авіації, так і наземним транспортом. До переваг Липосаму слід віднести одноразову обробку в один слід, м’яке огортання рослини полімером, рівномірне достигання і накопичування олії, добре висихання стручків як верхніх, так і нижніх ярусів.
Передзбиральне надання посівам певної форми (за допомогою штовхання рослин відповідним пристроєм і укладання їх певним чином) означає примусове нахилення рослин у горизонтальне положення, завдяки чому посів набуває вигляду килима з переплетених між собою стебел та повітряної подушки знизу завтовшки 15–25 см. Таке горизонтальне положення стебел забезпечує рівномірне достигання і висушування стручків різних ярусів, підвищує стійкість посіву до вітрів, переміни погоди і самоосипання насіння. Штовхання ріпакових стебел проводять за допомогою спеціального нескладного обладнання — платформи, яку навішують на трактор, єдина вимога — щоб ширина платформи відповідала ширині жатки. Цю операцію слід виконати до закінчення цвітіння культури, на початку зміни кольору рослин. Є дані про те, що методом штовхання можна за день обробляти до 150–180 га посіву ріпаку за швидкості агрегату 15–18 км/год. Сформовані таким чином посіви можна збирати комбайнами зі звичайними жатками (відпадає потреба мати спеціальні ріпакові столи). Збирання слід вести у напрямку, протилежному нахилу рослин, зрізання стебел відбувається, коли основна частина стебла і стручки вже перебувають у шнеку жатки. Мотовило за такого збирання відключене, що сприяє уникненню його механічного травмування і максимальному збереженню насіння.
Отже, попри складнощі, пов’язані із нерівномірним і нестійким дозріванням ріпаку, цілком реально збирати його без втрат або ж звести їх до мінімуму. Для цього технологія має бути гнучкою, слід виходити зі стану посіву, матеріально-технічного забезпечення, рівня виконавчої майстерності.
Приймання та формування партій
Насіння, що надходить від комбайнів, формують в окремі партії за показниками якості та класу.
Ріпак поділяють на три класи залежно від масової частки ерукової кислоти та глюкозинолатів (табл. 2).
До показників якості насіння ріпаку, які визначають на стадіях заготівлі і постачання на промислову переробку, відносять: вологість, смітну й оліїсту домішки, кислотне число олії, ураженість шкідниками. Крім того, визначають вміст пестицидів, токсичних елементів, мікотоксинів, радіонуклідів з певною періодичністю, відповідно до вимог із техніки санітарної безпеки.
На стадії заготівлі встановлено такі обмежувальні норми: вологість насіння — в межах 6–15%, домішки: сміттєва — не більш ніж 5%, оліїста — 10%, кислотне число олії — 3,5%, ураженість шкідниками не допускається, крім ураженості кліщем. Вологість і вміст сміттєвої домішки можуть перевищувати вказані значення у разі узгодження між постачальником і замовником за умови доведення такого насіння до граничних норм.
Насіння, яке постачають на промислову переробку, має задовольняти таким вимогам: вологість — у межах 6–8%, вміст сміттєвої домішки — не більше 3%, оліїстої — 5%, кислотне число олії — 5,0%, ураженість шкідниками недопустима, крім ураження кліщем на рівні не вище ніж ІІ ступінь.
Винятково важливе значення для ріпаку має формування партій урожаю за категорією вологості насіння: сухе — з вологістю до 7%; середньої сухості — 7–8; вологе — 8–10; сире (вогке) — понад 10%. За таких показників насіння сухе та середньої сухості підлягає зберіганню, вологе — сушінню чи тимчасовому зберіганню в умовах активного вентилювання, сире — обов’язковому сушінню у потоці зі збиранням.
Очищення ріпаку
Насіння ріпаку, залежно від способу збирання, може мати різний ступінь засміченості. Але за роздільного збирання засміченість, як правило, нижча, до того ж у зерновій масі будуть відсутні вологі органічні домішки, які є найбільш небажаними.
Засміченість насіння ріпаку складається із сміттєвої та оліїстої домішок. До сміттєвої належать дрібні частки, які проходять через сито з отворами діаметром 1 мм, а в залишку — мінеральні й органічні компоненти, насіння інших культур, крім родини хрестоцвітих, а також ушкоджене насіння ріпаку (із зіпсованим ядром чорного кольору). До оліїстої — бите, розчавлене, зіпсоване шкідниками, проросле, ушкоджене (зі зміненим кольором ядра) насіння ріпаку, а також насіння родини хрестоцвітих (суріпиці, гірчиці, рижію тощо). Формують партії насіння ріпаку відповідно до вмісту домішок та стану його засміченості. Чисте насіння: рівень сміттєвої домішки — до 1%; оліїстої — 3; середньої чистоти, відповідно, — 1–3 і 3–5; засмічене — понад 3 і 5%.
Очищенню підлягає насіння із вмістом сміттєвої домішки понад 3% та оліїстої — понад 5%. Проте можуть бути встановлені й інші норми, якщо приймання та заготівля насіння ріпаку виконують за контрактом, яким установлено певні погоджені норми.
Якісне очищення має бути дворазовим. Під час першого очищення відокремлюють крупні та легкі домішки, під час другого — решту домішок, а також надто дрібне насіння (із діаметром насінини менше 1 мм).
Для очищення ріпаку використовують плоскорешітні зерносепаратори, укомплектовані відповідними ситами. Типорозмір сит орієнтовно встановлюють за табл. 3, але на початку та в ході очищення його обов’язково уточнюють, виходячи із фактичних результатів просіювання.
У процесі очищення особливу увагу звертають на роботу аспіраційних систем зерносепараторів. Оскільки насіння ріпаку дрібне і легке, то швидкість повітряного потоку в аспіраційних каналах знижують до 4–5 м/с і контролюють вміст основного насіння у витоках із каналів.
Щоб витримувати заплановані обсяги очищення, слід правильно розраховувати продуктивність зерносепараторів. Для цього паспортну продуктивність машини коректують за показниками смітності, вологості і сортової особливості зерна, що надходить на очищення. Наприклад, якщо смітність зерна перевищує 5%, а вологість — 18%, то продуктивність машини знижується на 20–30%. Під час очищення ріпаку продуктивність зерносепараторів знижується на 60–70%.
Сушіння ріпаку
Якщо вологість насіння ріпаку перевищує 8%, його краще спрямовувати на досушування. Сушіння виконують за певної температури залежно від стану, вологості і призначення зерна та конструкції сушарки. Товарний ріпак (продовольче, кормове і технічне насіння) за вологості до 13% рекомендовано висушувати в шахтних прямоточних сушарках за температури теплоносія 80…90°С та нагрівання насіннєвої маси до 50°С. За вологості понад 13% температуру теплоносія знижують на 10…20°С, а нагрівання зерна — на 5…10°С. У сушарках без перемішування насіння температуру теплоносія витримують на рівні 60°С. Насіннєвий ріпак висушують, враховуючи поточну вологість зерна і знижуючи температуру мірою підвищення збиральної вологості (табл. 4).
Порівняно невеликі об’єми ріпаку можна висушити в сушарках камерного типу чи подовими, обладнаними підігрівачами повітря, теплогенераторами. В цих сушарках сушіння виконується в нерухомому шарі, тому температура теплоносія має становити 40…50, а нагрівання зерна — не вище 30…35°С залежно від його вологості, висота насіннєвого шару — до 30 см.
У господарствах, які не мають власних сушарок, насіння досушують за сонячної погоди на відкритих майданчиках (шар насіння завтовшки 5–10 см) за регулярного перемішування. Однак цей спосіб надто ризикований і тривалий, тому слід надавати перевагу застосуванню сушарок.
Під час сушіння ріпаку дотримують таких важливих техніко-технологічних вимог:
— слід максимально загерметизувати сушарку в місцях руху та можливого просипання насіння;
— вологість насіння після сушіння не має бути нижчою ніж 6%, оскільки за нижчого її рівня різко зростає насіннєве травмування;
— максимальне зняття вологості за один прохід насіння через сушарку становить 5–6%;
— насіння після сушіння охолоджують до температури, яка не перевищує зовнішню більш ніж на 5°С.
Для сушіння бажано використовувати зерносушарки, в яких теплоносієм є чисте атмосферне повітря, підігріте до потрібної температури.
Вентилювання ріпаку
Це ефективний прийом підсушування насіння, прискорення післязбирального дозрівання, охолодження і призупинення самозігрівання. Він особливо ефективний для насіннєвого зерна, оскільки обробка проходить у м’якому помірному режимі, з максимальним збереженням насіннєвої якості.
Для вентилювання використовують склади, обладнані стаціонарними вентиляційними установками. Найбільшого поширення набули такі установки: СВУ-63, СВУ-63М, УСВУ-62, СВУ-1, СВУ-2, СВУ-3, які оснащують різними вентиляторами продуктивністю до 11–15 тис. м3/год.
Плануючи провести вентилювання, потрібно, насамперед, правильно дібрати вентилятори до сушильних установок і оптимально їх використати, аби забезпечити ефективне продування ріпакового насипу. Тому слід брати до уваги їхню фактичну продуктивність, потрібну норму об’єму питомого подавання повітря на одну тонну насіння (залежить від вологості насіння: збільшується із її підвищенням і навпаки) та мінімально можливого витрачання електроенергії. Орієнтовні норми: до 60 м3/год — за вологості до 10%, 120 — до 12%, 240 м3/год — понад 12%. У такому разі можна послуговуватись одним вентилятором для підсушування 50–100 т насіння протягом 20–25 год.
Фактична продуктивність вентилятора залежатиме від висоти насипу (вказана для найпоширеніших вентиляторів — табл. 5). Максимальна продуктивність, вказана у таблиці, відповідає висоті насипу 1,5 м, мінімальна — 3,0 м, проміжна — середньому значенню висоти.
Під час вентилювання насіння ріпаку забезпечують такі техніко-технологічні умови:
— висота насипу має бути в межах 1,5–3,0 м (з огляду на підвищений аеродинамічний опір зернової маси);
— слід ущільнити всі місця з’єднання конструктивних елементів вентиляційних установок;
— місця подавання повітря у ріпаковий насип закривають решетами із діаметром отворів не більше 1 мм або мішковиною.
Окрім зерноскладів, обладнаних вентиляційними установками, для активного вентилювання насіння ріпаку можна також використовувати бункери із системами аерації. Особливо ефективні бункерні сховища із пошаровою системою аерації, які дають змогу проводити почергову обробку шарів зерна залежно від їхнього стану і висоти насипу.
Провентилювати та охолодити насіння ріпаку можна також за допомогою шахтних сушарок. Для цього за холодної погоди насіння пропускають через охолоджувальні шахти сушарки з увімкненими вентиляторами. Здебільшого достатньо однієї такої пропускної операції для того, щоб охолодити насіння і підвищити його стійкість під час зберігання.
Зберігання ріпаку
Насіння, призначене для зберігання, має бути сухим, чистим і бажано охолодженим. За короткочасного зберігання (строком до 1 міс.) вологість має становити не вище 8%, вміст сміттєвої домішки — до 3, оліїстої — 5%. За тривалого зберігання (терміном від 1 міс. до року і більше) вологість має бути до 7%, вміст домішок — 1 і 3%, відповідно. Водночас важливо, щоб насіння залишалось неушкодженим, без ознак механічного чи теплового травмування. Насіння ріпаку з понад 8% вологості не можна зберігати на токах понад одну добу.
Надзвичайно важливе значення має чітко налагоджений догляд за насінням, що зберігається. Слід регулярно контролювати температуру та вологість насіння, а також відносну вологість повітря у зерноскладі. Особливої уваги потребує контроль стану верхніх шарів насипу насіння. Практика показує, що внаслідок підвищення температури та дихання насіння, насамперед, у верхніх шарах конденсується волога, з’являються осередки самозігрівання. Тому в разі зволоження верхнього шару, насип необхідно негайно перемішати або ж піддати його активному провітрюванню з допомогою вентиляторів.
Отже, науковий та практичний досвід показує, що зберегти врожай насіння ріпаку та забезпечити його якість можна навіть в умовах фермерського господарства. Для цього потрібно завчасно подбати про техніко-технологічне оснащення господарства, а також дотримувати чіткого виконання окремих технологічних процесів із урахуванням стану насіння та цільового призначення врожаю.
Але все ж, враховуючи специфічність та технологічну складність кондиційної обробки цієї культури, радимо довірити організацію збереження ріпакового врожаю мережі хлібоприймальних підприємств і елеваторів, які оснащені відповідними комплектами обладнання і сертифікованими сховищами, володіють сучасною системою контролю якості. Практика показує, що для ріпаку слід виділяти і завчасно готувати окремі технологічні лінії (сушарки, зерносепаратори, конвеєри, бункери) і зерносклади — це дає змогу провести ефективну спеціальну обробку, зберегти врожай, його чистоту та якість.
М. Кирпа, д-р с.-г. наук, завлабораторії післязбиральної обробки і зберігання зерна та стандартизації, Інститут сільського господарства степової зони НААН, Дніпропетровськ
Інформація для цитування
Збирання та збереження ріпаку/ М. Кирпа// Спецвипуск ж. Пропозиція. Озимий ріпак від А до Я/ — 201. — С.- 16-48