Спецможливості
Інтерв'ю

Чому Аргентина перейшла на «ноу-тілл»?

11.12.2018
7618
Чому Аргентина перейшла на «ноу-тілл»? фото, ілюстрація
Карлос Альберто Сесарі

В Україні за останні півтора десятки років чимало господарств пробувало впроваджувати нульовий або мінімальний обробіток грунту. І більшість, зіштовхнувшись із проблемою зниження врожайності, поверталися до традиційної технології.

Аргентина багато чим схожа на Україну — настільки, що свого часу туди переїхала добра сотня тисяч українських хліборобів і там осіла. Є там своя чорноземна зона, і основні експортні культури ті самі (пшениця, соняшник, соя, кукурудза), щоправда, з іншим співвідношенням.

Є й відмінності. І одна з них полягає в майже повному переході на «ноу-тілл». Нас, звичайно, зацікавило, чому Аргентина майже повністю перейшла на «ноу-тілл», а, головне, чому там не кидають цієї технології і не повертаються до оранки. Про це ми й вирішили поговорити з провідним аргентинським агрономом у сфері «ноу-тілл» Карлосом Альберто Сесарі, який 8 і 10 грудня провів в Україні семінари з цієї технології для клієнтів компанії «Украгроцентр».

 

 - Яка частка площ зараз в Аргентині обробляється за технологією «ноу-тілл»?

 - Точних свіжих даних немає, я думаю, десь від 92 до 95%. В 2015 р. було подолано позначку в 90%, тоді як на початку століття частка «ноу-тілл» складала всього 53%. Оранка зараз застосовується лише під такі культури, як арахіс, картопля, коренеплоди. Спочатку «ноу-тілл» почали впроваджувати на сої, потім на кукурудзі, потім на колосових (пшениця і ячмінь), а останнім серед польових культур став соняшник.

 

 - Коли почався перехід на «ноу-тілл» і чому?

 - В 70-х роках. Тоді фермери почали відчувати на собі наслідки деградації грунтів. За якусь сотню років вміст гумусу знизився з 6-7,5% до 2,5%. Почалася вітрова ерозія грунту, що негативно вплинуло на врожайність. Тоді наука підказала вихід — впровадити «ноу-тілл», або як цю технологію у нас називають частіше, — прямий посів.

 

 - Як держава стимулювала перехід на «ноу-тілл»?

 - Сільгоспвиробникам просто розповіли про цю технологію. Вони побачили її вигідність, і перейшли на «ноу-тілл». В Аргентині держава взагалі ніяк не підтримує сільське господарство. Тільки стягує податки, зокрема, ПДВ і місцеві податки. Відслідковує вивезення автомобілями зерна з рукавів (в Аргентині зерно — що сою, що пшеницю — зберігають переважно в рукавах) і якщо операція здійснювалася без присутності представника держави і, відповідно, не оподатковувалася, або власник вніс операцію з продажу в свої записи, карає виробника.

 

 - Що ж дало впровадження «ноу-тілл»?

 - Наприклад, вміст гумусу за 40 років зріс на пів-відсотка — до 3%. Грунт не перегрівається: коли температура на поверхні грунту на полі, що обробляється за «ноу-тілл», 27 градусів, то на зораному в цих же умовах – 41 градус.

 

 - Чи тільки це?

 - Звичайно, ні. Так, за останні 30 років валовий збір сільськогосподарських культур в Аргентині збільшився майже втричі — з 50 до 130–140 млн т на рік. І це насамперед завдяки «ноу-тілл». Крім того, завдяки прямому посіву вдалося збільшити посівні площі на 10%, а це 3 млн га, за рахунок освоєння, по-перше, так званих «вертісолів» — важких грунтів, по-друге, — земель у посушливих зонах, які раніше можна було використовувати тільки під пасовища, де кількість опадів не перевищувала 400 мм за рік. Секрет полягає в тому, що «ноу-тілл» краще зберігає вологу. Тому, до речі, тут немає необхідності поспішати з сівбою. Бо на «ноу-тілл» нарікають, що сівба затримується на 2-3 тижні. Але чому ми за старої технології так поспішали з сівбою? Бо поспішали використати вологу в грунті. А за «ноу-тілл» вона не втрачається так швидко.

Також завдяки прямому посіву вдалося отримувати два врожаї на рік за рахунок того, що після збирання зернових у листопаді-грудні стало можливим швидко, не пізніше грудня, посіяти сою. Адже тепер не потрібно витрачати час на численні обробітки грунту (оранка, боронування, культивація).

Важливим стимулом до переходу на «ноу-тілл» стала проблема з механізаторами. Їх в Аргентині бракує, бо багато молодих людей ні за що не хоче залишатися в селі. А так під час прямого посіву механізатор виконує 1 операцію замість 5 за традиційної технології. Відповідно, він може обробити більшу площі. Так, площу в 9000 га обробляє інколи всього 5 чоловік. А позаяк праця механізатора дорога, то «ноу-тілл» став єдиним виходом для Аргентини пропонувати конкурентні ціни на сою чи кукурудзу в умовах, коли держава, на відміну від інших основних виробників сільгосппродукції (США, Канада, Австралія, ЄС), ніяк не підтримує аграріїв.

 

 - Чому Ви говорите саме про механізаторів? Хіба в Аргентині фермери не самі обробляють землю?

 - Левову частку площ обробляють великі агроформування. Вони мають власних найманих працівників, а також користуються послугами контакторів — фірм, які мають лише парк сільгосптехніки і механізаторів і надають послуги з виконання польових робіт як великим агрофірмам, так і фермерам.

Однак фермери все менше самі вирощують польові культури. Візьмемо, наприклад, невеликого землевласника, у якого 500–1000 га. Середня врожайність сої, головної культури, становить 3 т/га. Навіть якщо такий невеликий фермер збере 4 т/га, вартість 1 т/га він витратить на пальне, хімікати, насіння, добрива, запчастини, тощо. Потім 1 т/га він витратить на маркетинг: простіше кажучи, саме настільки дешевшою виявиться соя, якщо продавати ту невелику кількість, яку збере такий фермер, порівняно з тією ціною, що отримують великі агроформування, які часто водночас є і трейдерами. Йому залишиться 2 т/га. Але ці самі 2 т/га йому пропонують великі агрокомпанії в якості орендної плати. То навіщо ризикувати, навіщо працювати і щось вирощувати самому, коли можна стільки отримати лише за оренду?

 

 - Скільки ж тоді коштує робота механізатора?

 - Оклад 800-1000 доларів на місяць, крім того наприкінці сезону премія, яка може коливатися від 1 тис. до 20 тис. доларів.

 

 - Як Ви думаєте, чому в Україні багато хто відмовився від «ноу-тілл» і повернувся до оранки?

 - Тому що технологія «ноу-тілл» не обмежується заміною комплекту сільгосптехніки на посівний комплекс. Це набагато більше, ніж техніка — це виробнича система, яка включає догляд, інокуляцію, генетику. І цим усім потрібно вміти керувати. І якщо один ланцюжок цієї системи порушиш — вся система не працюватиме. Бо прямий посів — це не тільки придбання відповідної техніки, це величезна кількість змін. І тут спочатку треба продумати, як це все впроваджувати. Особливість «ноу-тілл» в тому, що це дуже індивідуальна технологія. Вона не може бути однаковою навіть для двох різних полів.

А в Україні, я вважаю, у багатьох просто не витримали нерви. Вони рік пропрацювали, зібрали перший урожай, побачили, що він нижчий за торішній, і повернулися до старої технології. Тоді як «входити» в цю технологію потрібно 3–5 років.

 

 - Тобто, спад урожайності спостерігається протягом 3–5 років?

 - Все залежить від початкових умов. Якщо грунти бідні, виснажені, то спаду врожайності не уникнути. Якщо грунти родючі, то вже в перший рік роботи за «ноу-тілл» можна отримати врожайність не нижчу, ніж за старою технологією. А згодом урожайність починає стабільно зростати по мірі того, як відновлюється природна родючість грунту.

Зниження врожайності залежить від початкової родючості грунту і від обраного підходу, вибраної технології. Якщо ви як не вносили добрива, так і не вносите, або вносите так само і в таких же кількостях, що й за традиційного грунтообробітку, то однозначно буде втрата врожайності. Якщо перебудував технологію – втрати не буде не буде.

Однак головний показник для агробізнесу — не урожайність, а прибуток з гектара. Так от, в Аргентині він навіть в перший рік знижується рідко — хіба що на зовсім виснажених грунтах. А зазвичай прибуток уже в перший рік не нижчий, ніж за старої технології, а часто — відразу перевищує старі показники. Вища прибутковість досягається за рахунок зниження витрат. Адже для «ноу-тілл» потрібно всього 3 одиниці техніки, не рахуючи трактора: посівний комплекс, обприскувач і комбайн. Ну ще розкидач добрив і транспортна техніка (перевантажувальні бункери для зерна, тощо). Менше проходів по полю – менше витрат пального, мастила, менша амортизація.

 

  - Що ж Ви тоді могли б порадити українським аграріям, які збираються впроваджувати «ноу-тілл»?

 - Насамперед усвідомити те, що «ноу-тілл» починається ще на етапі збирання останнього врожаю, вирощеного за старою технологією. Тоді потрібно всі пожнивні рештки розкидати по всій ширині жатки комбайна, причому, що важливо, - рівномірно. Це створює передумови для рівномірного росту рослин.

Дуже важливо підтримувати потрібний баланс між вуглецем і азотом у грунті. Адже вуглець – це пальне, це енергія грунту.

Ще один основоположний принцип: грунт повинен бути вкритий. Тобто, пожнивні рештки в  повному обсязі залишаються на полі.

Інший важливий секрет «ноу-тілл» - уникати ущільнень на полі. В Аргентині сою збирають восени, коли нерідко стоїть дощова погода. Через це на комбайни, буває, ставлять навіть не «спарки», а зтроєні колеса. А перевантажувальні бункери все частіше ставлять на гусениці. Адже гусениця забезпечує всемеро більшу площу контакту з грунтом, ніж у найширшого колеса.

 

 - В чому секрети технології удобрення за технології «ноу-тілл»?

 - Насамперед, як і за інших технологій, - внесення добрив за результатами аналізу грунту. В Аргентині за «ноу-тілл» фосфорні добрива вносяться як стартові під час сівби нормою 50 кг/га. Азотні добрива вносять частину при посіві, частину – в період вегетації. А мікроелементи – зазвичай по листу.

 

 - А калійні добрива?

 - В Аргентині грунти від природи багаті на калій. Лише нещодавно подекуди почали вносити калій, зафіксувавши його дефіцит.

 

 - Скільки вносять органічних добрив?

 - Хто вносить, той дає по 6-8 т/га. Однак їх майже ніхто не вносить: великі транспортні витрати, дорога логістика. До того ж внесення органіки сприяє закисленню грунтів. Але хто вносить, той отримує хороші результати.

 

 - Чи вносять безводний аміак?

 - До впровадження «ноу-тілл» заводи з виробництва безводного аміаку стояли в кожній провінції. Але після переходу на «ноу-тілл» ніхто не вносить: за цієї технології безводний аміак складно внести й закрити так, щоб він не випаровувався. Зараз з’явилася відповідна техніка, але логістики наразі немає, тому й популярності у безводного аміаку немає.

 

 - Чи правда, що «ноу-тілл» неможливий без гліфосатів?

 - Правда. Зараз перед посівом вноситься в середньому 1,5 л/га гліфосату. Коли починали впроваджувати «ноу-тілл», вносили по 6-8 л/га. Також перед посівом вноситься 2,4-Д. Потім одна обробка по сходах: соя в Аргентині вирощується майже виключно генно-модифікована, стійка до гліфосатів.

 

 - Ви не станете заперечувати, що оборот пласта був хорошим засобом проти бур’янів, зимуючих шкідників, хвороб. Чи можна переорювати поле в порядку винятку, коли виникають подібні проблеми?

 - Справді, проблеми виникають, бо низка бур’янів виробили резистентність до гербіцидів. Але, технологія прямого посіву передбачає й інші способи протидії бур’янам і шкідникам. Насамперед це сівозміна: злакові слід чергувати з бобовими. Щоправда, у нас чимало сільгоспвиробників сівозміни не дотримуються і сіють сою по сої. Другий важливий момент: слід постійно тримати грунт покритим. У нас усе більше впроваджуються покривні культури. Найкращі покривні культури, на мою думку, - бобові, бо вони поповнюють запаси в грунті. Наприклад, широко застосовується вика.

Врешті, прямий посів – не догма. В Аргентині все одно не переорюють, але там дискують, зазвичай дисковою бороною. Дискують також у місцях ущільнень грунту. В цьому також виникає потреба там, де є така місцева проблема, як броненосці: вони риють нори, при цьому на порядок більші за крота.

 

 - Наостанок хочеться розпитати про соняшник, під який в Аргентині відведено значні площі: як там його вирощують?

 - Теж прямим посівом. Хоча слід відзначити, що площі під соняшником скоротилися. Зараз його сіють у посушливих місцевостях, на засолених грунтах - там, де більше ніякі культури не дають хорошого врожаю. Є й місцева специфіка: виробникам дошкуляють папуги й голуби, які викльовують до половини врожаю. Щоб боротися з ними, селекціонували нахил кошика вниз – і все одно це не вирішило проблеми. Бо у рослин, де кошики нахилені тільки частково, викльовують ще більше.

Аргентинський соняшник – це переважно ClearField. А вирощують його в 4-пільній сівозміні, повертаючи культуру на те саме поле раз на 3 роки: протягом першого року вирощують два врожаї – пшеницю або ячмінь і сою, на другий рік – соняшник, після нього – кукурудзу або сою.

 

Розмовляв Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com

Ключові слова: ноу-тилл, опыт Аргентины

Інтерв'ю
Як зробити молочну ферму рентабельною? Цим питанням задаються багато керівників та власників господарств. Із трибун спеціалізованих заходів доволі часто лунає фраза: «Формула рентабельності молочного підприємства базується на трьох китах.... Подробнее
Аномальна погода цієї весни для підприємств, що спеціалізуються на виробництві плодово-ягідної продукції, стала катастрофою. Сталася вона в ніч із 10 на 11 травня. Крім морозів, стабільна низька

1
0