Спецможливості
Інтерв'ю

Чому Аргентина перейшла на «ноу-тілл»?

11.12.2018
2092
Чому Аргентина перейшла на «ноу-тілл»? фото, ілюстрація
Карлос Альберто Сесарі

В Україні за останні півтора десятки років чимало господарств пробувало впроваджувати нульовий або мінімальний обробіток грунту. І більшість, зіштовхнувшись із проблемою зниження врожайності, поверталися до традиційної технології.

Аргентина багато чим схожа на Україну — настільки, що свого часу туди переїхала добра сотня тисяч українських хліборобів і там осіла. Є там своя чорноземна зона, і основні експортні культури ті самі (пшениця, соняшник, соя, кукурудза), щоправда, з іншим співвідношенням.

Є й відмінності. І одна з них полягає в майже повному переході на «ноу-тілл». Нас, звичайно, зацікавило, чому Аргентина майже повністю перейшла на «ноу-тілл», а, головне, чому там не кидають цієї технології і не повертаються до оранки. Про це ми й вирішили поговорити з провідним аргентинським агрономом у сфері «ноу-тілл» Карлосом Альберто Сесарі, який 8 і 10 грудня провів в Україні семінари з цієї технології для клієнтів компанії «Украгроцентр».

 

 - Яка частка площ зараз в Аргентині обробляється за технологією «ноу-тілл»?

 - Точних свіжих даних немає, я думаю, десь від 92 до 95%. В 2015 р. було подолано позначку в 90%, тоді як на початку століття частка «ноу-тілл» складала всього 53%. Оранка зараз застосовується лише під такі культури, як арахіс, картопля, коренеплоди. Спочатку «ноу-тілл» почали впроваджувати на сої, потім на кукурудзі, потім на колосових (пшениця і ячмінь), а останнім серед польових культур став соняшник.

 

 - Коли почався перехід на «ноу-тілл» і чому?

 - В 70-х роках. Тоді фермери почали відчувати на собі наслідки деградації грунтів. За якусь сотню років вміст гумусу знизився з 6-7,5% до 2,5%. Почалася вітрова ерозія грунту, що негативно вплинуло на врожайність. Тоді наука підказала вихід — впровадити «ноу-тілл», або як цю технологію у нас називають частіше, — прямий посів.

 

 - Як держава стимулювала перехід на «ноу-тілл»?

 - Сільгоспвиробникам просто розповіли про цю технологію. Вони побачили її вигідність, і перейшли на «ноу-тілл». В Аргентині держава взагалі ніяк не підтримує сільське господарство. Тільки стягує податки, зокрема, ПДВ і місцеві податки. Відслідковує вивезення автомобілями зерна з рукавів (в Аргентині зерно — що сою, що пшеницю — зберігають переважно в рукавах) і якщо операція здійснювалася без присутності представника держави і, відповідно, не оподатковувалася, або власник вніс операцію з продажу в свої записи, карає виробника.

 

 - Що ж дало впровадження «ноу-тілл»?

 - Наприклад, вміст гумусу за 40 років зріс на пів-відсотка — до 3%. Грунт не перегрівається: коли температура на поверхні грунту на полі, що обробляється за «ноу-тілл», 27 градусів, то на зораному в цих же умовах – 41 градус.

 

 - Чи тільки це?

 - Звичайно, ні. Так, за останні 30 років валовий збір сільськогосподарських культур в Аргентині збільшився майже втричі — з 50 до 130–140 млн т на рік. І це насамперед завдяки «ноу-тілл». Крім того, завдяки прямому посіву вдалося збільшити посівні площі на 10%, а це 3 млн га, за рахунок освоєння, по-перше, так званих «вертісолів» — важких грунтів, по-друге, — земель у посушливих зонах, які раніше можна було використовувати тільки під пасовища, де кількість опадів не перевищувала 400 мм за рік. Секрет полягає в тому, що «ноу-тілл» краще зберігає вологу. Тому, до речі, тут немає необхідності поспішати з сівбою. Бо на «ноу-тілл» нарікають, що сівба затримується на 2-3 тижні. Але чому ми за старої технології так поспішали з сівбою? Бо поспішали використати вологу в грунті. А за «ноу-тілл» вона не втрачається так швидко.

Також завдяки прямому посіву вдалося отримувати два врожаї на рік за рахунок того, що після збирання зернових у листопаді-грудні стало можливим швидко, не пізніше грудня, посіяти сою. Адже тепер не потрібно витрачати час на численні обробітки грунту (оранка, боронування, культивація).

Важливим стимулом до переходу на «ноу-тілл» стала проблема з механізаторами. Їх в Аргентині бракує, бо багато молодих людей ні за що не хоче залишатися в селі. А так під час прямого посіву механізатор виконує 1 операцію замість 5 за традиційної технології. Відповідно, він може обробити більшу площі. Так, площу в 9000 га обробляє інколи всього 5 чоловік. А позаяк праця механізатора дорога, то «ноу-тілл» став єдиним виходом для Аргентини пропонувати конкурентні ціни на сою чи кукурудзу в умовах, коли держава, на відміну від інших основних виробників сільгосппродукції (США, Канада, Австралія, ЄС), ніяк не підтримує аграріїв.

 

 - Чому Ви говорите саме про механізаторів? Хіба в Аргентині фермери не самі обробляють землю?

 - Левову частку площ обробляють великі агроформування. Вони мають власних найманих працівників, а також користуються послугами контакторів — фірм, які мають лише парк сільгосптехніки і механізаторів і надають послуги з виконання польових робіт як великим агрофірмам, так і фермерам.

Однак фермери все менше самі вирощують польові культури. Візьмемо, наприклад, невеликого землевласника, у якого 500–1000 га. Середня врожайність сої, головної культури, становить 3 т/га. Навіть якщо такий невеликий фермер збере 4 т/га, вартість 1 т/га він витратить на пальне, хімікати, насіння, добрива, запчастини, тощо. Потім 1 т/га він витратить на маркетинг: простіше кажучи, саме настільки дешевшою виявиться соя, якщо продавати ту невелику кількість, яку збере такий фермер, порівняно з тією ціною, що отримують великі агроформування, які часто водночас є і трейдерами. Йому залишиться 2 т/га. Але ці самі 2 т/га йому пропонують великі агрокомпанії в якості орендної плати. То навіщо ризикувати, навіщо працювати і щось вирощувати самому, коли можна стільки отримати лише за оренду?

 

 - Скільки ж тоді коштує робота механізатора?

 - Оклад 800-1000 доларів на місяць, крім того наприкінці сезону премія, яка може коливатися від 1 тис. до 20 тис. доларів.

 

 - Як Ви думаєте, чому в Україні багато хто відмовився від «ноу-тілл» і повернувся до оранки?

 - Тому що технологія «ноу-тілл» не обмежується заміною комплекту сільгосптехніки на посівний комплекс. Це набагато більше, ніж техніка — це виробнича система, яка включає догляд, інокуляцію, генетику. І цим усім потрібно вміти керувати. І якщо один ланцюжок цієї системи порушиш — вся система не працюватиме. Бо прямий посів — це не тільки придбання відповідної техніки, це величезна кількість змін. І тут спочатку треба продумати, як це все впроваджувати. Особливість «ноу-тілл» в тому, що це дуже індивідуальна технологія. Вона не може бути однаковою навіть для двох різних полів.

А в Україні, я вважаю, у багатьох просто не витримали нерви. Вони рік пропрацювали, зібрали перший урожай, побачили, що він нижчий за торішній, і повернулися до старої технології. Тоді як «входити» в цю технологію потрібно 3–5 років.

 

 - Тобто, спад урожайності спостерігається протягом 3–5 років?

 - Все залежить від початкових умов. Якщо грунти бідні, виснажені, то спаду врожайності не уникнути. Якщо грунти родючі, то вже в перший рік роботи за «ноу-тілл» можна отримати врожайність не нижчу, ніж за старою технологією. А згодом урожайність починає стабільно зростати по мірі того, як відновлюється природна родючість грунту.

Зниження врожайності залежить від початкової родючості грунту і від обраного підходу, вибраної технології. Якщо ви як не вносили добрива, так і не вносите, або вносите так само і в таких же кількостях, що й за традиційного грунтообробітку, то однозначно буде втрата врожайності. Якщо перебудував технологію – втрати не буде не буде.

Однак головний показник для агробізнесу — не урожайність, а прибуток з гектара. Так от, в Аргентині він навіть в перший рік знижується рідко — хіба що на зовсім виснажених грунтах. А зазвичай прибуток уже в перший рік не нижчий, ніж за старої технології, а часто — відразу перевищує старі показники. Вища прибутковість досягається за рахунок зниження витрат. Адже для «ноу-тілл» потрібно всього 3 одиниці техніки, не рахуючи трактора: посівний комплекс, обприскувач і комбайн. Ну ще розкидач добрив і транспортна техніка (перевантажувальні бункери для зерна, тощо). Менше проходів по полю – менше витрат пального, мастила, менша амортизація.

 

  - Що ж Ви тоді могли б порадити українським аграріям, які збираються впроваджувати «ноу-тілл»?

 - Насамперед усвідомити те, що «ноу-тілл» починається ще на етапі збирання останнього врожаю, вирощеного за старою технологією. Тоді потрібно всі пожнивні рештки розкидати по всій ширині жатки комбайна, причому, що важливо, - рівномірно. Це створює передумови для рівномірного росту рослин.

Дуже важливо підтримувати потрібний баланс між вуглецем і азотом у грунті. Адже вуглець – це пальне, це енергія грунту.

Ще один основоположний принцип: грунт повинен бути вкритий. Тобто, пожнивні рештки в  повному обсязі залишаються на полі.

Інший важливий секрет «ноу-тілл» - уникати ущільнень на полі. В Аргентині сою збирають восени, коли нерідко стоїть дощова погода. Через це на комбайни, буває, ставлять навіть не «спарки», а зтроєні колеса. А перевантажувальні бункери все частіше ставлять на гусениці. Адже гусениця забезпечує всемеро більшу площу контакту з грунтом, ніж у найширшого колеса.

 

 - В чому секрети технології удобрення за технології «ноу-тілл»?

 - Насамперед, як і за інших технологій, - внесення добрив за результатами аналізу грунту. В Аргентині за «ноу-тілл» фосфорні добрива вносяться як стартові під час сівби нормою 50 кг/га. Азотні добрива вносять частину при посіві, частину – в період вегетації. А мікроелементи – зазвичай по листу.

 

 - А калійні добрива?

 - В Аргентині грунти від природи багаті на калій. Лише нещодавно подекуди почали вносити калій, зафіксувавши його дефіцит.

 

 - Скільки вносять органічних добрив?

 - Хто вносить, той дає по 6-8 т/га. Однак їх майже ніхто не вносить: великі транспортні витрати, дорога логістика. До того ж внесення органіки сприяє закисленню грунтів. Але хто вносить, той отримує хороші результати.

 

 - Чи вносять безводний аміак?

 - До впровадження «ноу-тілл» заводи з виробництва безводного аміаку стояли в кожній провінції. Але після переходу на «ноу-тілл» ніхто не вносить: за цієї технології безводний аміак складно внести й закрити так, щоб він не випаровувався. Зараз з’явилася відповідна техніка, але логістики наразі немає, тому й популярності у безводного аміаку немає.

 

 - Чи правда, що «ноу-тілл» неможливий без гліфосатів?

 - Правда. Зараз перед посівом вноситься в середньому 1,5 л/га гліфосату. Коли починали впроваджувати «ноу-тілл», вносили по 6-8 л/га. Також перед посівом вноситься 2,4-Д. Потім одна обробка по сходах: соя в Аргентині вирощується майже виключно генно-модифікована, стійка до гліфосатів.

 

 - Ви не станете заперечувати, що оборот пласта був хорошим засобом проти бур’янів, зимуючих шкідників, хвороб. Чи можна переорювати поле в порядку винятку, коли виникають подібні проблеми?

 - Справді, проблеми виникають, бо низка бур’янів виробили резистентність до гербіцидів. Але, технологія прямого посіву передбачає й інші способи протидії бур’янам і шкідникам. Насамперед це сівозміна: злакові слід чергувати з бобовими. Щоправда, у нас чимало сільгоспвиробників сівозміни не дотримуються і сіють сою по сої. Другий важливий момент: слід постійно тримати грунт покритим. У нас усе більше впроваджуються покривні культури. Найкращі покривні культури, на мою думку, - бобові, бо вони поповнюють запаси в грунті. Наприклад, широко застосовується вика.

Врешті, прямий посів – не догма. В Аргентині все одно не переорюють, але там дискують, зазвичай дисковою бороною. Дискують також у місцях ущільнень грунту. В цьому також виникає потреба там, де є така місцева проблема, як броненосці: вони риють нори, при цьому на порядок більші за крота.

 

 - Наостанок хочеться розпитати про соняшник, під який в Аргентині відведено значні площі: як там його вирощують?

 - Теж прямим посівом. Хоча слід відзначити, що площі під соняшником скоротилися. Зараз його сіють у посушливих місцевостях, на засолених грунтах - там, де більше ніякі культури не дають хорошого врожаю. Є й місцева специфіка: виробникам дошкуляють папуги й голуби, які викльовують до половини врожаю. Щоб боротися з ними, селекціонували нахил кошика вниз – і все одно це не вирішило проблеми. Бо у рослин, де кошики нахилені тільки частково, викльовують ще більше.

Аргентинський соняшник – це переважно ClearField. А вирощують його в 4-пільній сівозміні, повертаючи культуру на те саме поле раз на 3 роки: протягом першого року вирощують два врожаї – пшеницю або ячмінь і сою, на другий рік – соняшник, після нього – кукурудзу або сою.

 

Розмовляв Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com

Ключові слова: ноу-тилл, опыт Аргентины

https://mzuri.in.ua/

Інтерв'ю
Геннадій Юдін, віце-президент ВГО "Українська горіхова Асоціація"
Горіхівництво за останній час уже встигло стати однією із найбільш скандальних галузей аграрного виробництва. Після всім відомого  розголосу  із «горіховою мафією» цікавість до саджанців та
Органіка
Садівництво належить до найперспективніших галузей аграрного сектора. Інтенсивні сади у поєднанні з органічним садівництвом збільшують можливості експорту продукції.

1
0