Пе­с­ти­ци­ди: ви­гад­ки і прав­да

У людей різних професій і освіти побутує думка, що застосування пестицидів у народному господарстві є вельми небезпечним для здоров’я людини, диких і домашніх тварин, загалом для довкілля. За їхнього застосування забруднюється повітря робочої зони
й атмосфера у цілому, грунти і грунтові води, водоймища. Через забруднення повітря стійкими пестицидами (персистентними) часто випадають «пестицидні» дощі.

В. Ящук, канд. с.-г. на­ук, на­чаль­ник відділу реєстрації пе­с­ти­цидів
Мінпри­ро­ди Ук­раїни,
В. Ри­баль­чен­ко, про­фе­сор,
ННЦ «Інсти­тут біології» Київсько­го національ­но­го універ­си­те­ту
імені Та­ра­са Шев­чен­ка

Вод­но­час відо­ма і ко­ристь від пе­с­ти­цидів: збе­ре­жен­ня вро­жаю і підви­щен­ня про­дук­тив­ності куль­тур, за­хист на­се­лен­ня від шкідників — пе­ре­нос­ників збуд­ників хво­роб то­що. По­при такі про­ти­лежні точ­ки зо­ру на пе­с­ти­ци­ди, у пе­ресічно­го гро­ма­дя­ни­на ці пре­па­ра­ти асоціюють­ся більше зі злом, аніж до­б­ром.
Мас­шта­би за­сто­су­ван­ня пе­с­ти­цидів щорічно зро­с­та­ють. Підви­щується і мож­ли­ва не­без­пе­ка їхньо­го за­сто­су­ван­ня для лю­ди­ни, тва­рин і довкілля. То­му й роз­роб­ле­но су­ворі ви­мо­ги що­до за­сто­су­ван­ня су­час­них пе­с­ти­цидів, ос­нов­ни­ми се­ред яких є: низь­ка ток­сичність для лю­ди­ни і вод­ної, грун­то­вої та над­зем­ної еко­си­с­тем; відсутність відда­ле­них не­га­тив­них ефектів, у т. ч. кан­це­ро­ген­но­го, му­та­ген­но­го і те­ра­то­ген­но­го (по­шко­д­жен­ня за­род­ка) та го­на­до­т­роп­но­го (по­ру­шен­ня ре­про­дук­тив­ної функції) ха­рак­те­ру; низь­ка пер­си­с­тентність, тоб­то низь­ка стійкість у довкіллі із три­валістю роз­кла­дан­ня, що не пе­ре­ви­щує од­но­го ве­ге­таційно­го періоду. Ра­зом із цим, пе­с­ти­ци­ди ма­ють бу­ти ви­со­ко­е­фек­тив­ни­ми що­до цільо­вих об’єктів (шкідників), з еко­номічно до­ве­де­ною доцільністю їхньо­го ви­ко­ри­с­тан­ня, а та­кож їхнє ви­роб­ництво має пе­ред­ба­ча­ти до­ступність си­ро­ви­ни і нешкідливість ви­роб­ни­чо­го про­це­су.
Ос­танніми ро­ка­ми прак­тич­но у всіх країнах — ви­роб­ни­ках пе­с­ти­цидів про­ва­дять інтен­сив­ну ро­бо­ту, спря­мо­ва­ну на змен­шен­ня ток­сич­ності су­час­них пе­с­ти­цидів. На це ви­т­ра­чається по­над
3 млрд дол./рік. Об­грун­ту­ван­ням є те, що у наш час з ог­ля­ду на зро­с­тан­ня на­се­лен­ня Землі і руй­ну­ван­ня грунтів від за­сто­су­ван­ня пе­с­ти­цидів відмов­ля­тись не мож­на. На­при­клад, у США і Японії, які найбільшою мірою ви­ко­ри­с­то­ву­ють ці пре­па­ра­ти, вро­жайність зер­но­вих у 2,5–3 ра­зи ви­ща, ніж у Мек­сиці і Ка­зах­стані, і у 1,5–2 ра­зи — порівня­но з Ук­раїною. У країнах, які інтен­сив­но використо­ву­ють пе­с­ти­ци­ди, — най­ви­ща три­валість жит­тя, що свідчить про відсутність ток­сич­но­го впли­ву цих ре­чо­вин (за пра­виль­но­го їхньо­го за­сто­су­ван­ня) на живі ор­ганізми.
Що­до ток­сич­ності хімічних спо­лук уза­галі, то відо­мий алхімік і лікар швей­царсь­ко-німець­ко­го по­хо­д­жен­ня Філіп Ау­ре­ол Те­о­фраст Бом­баст фон Го­ген­гейм (Го­ген­хайм), псев­донім Па­ра­цельс (1493–1541) — один із пер­ших фар­ма­ко­логів світу — вва­жав: «Усе є от­ру­тою, і ніщо не поз­бав­ле­но от­рут­ності; од­на ли­ше до­за ро­бить от­ру­ту не­поміче­ною». Тоб­то будь-яку спо­лу­ку мож­на вва­жа­ти вод­но­час і от­ру­тою, і ліка­ми: на сьо­годні ток­сичність за­зви­чай виз­на­чається за ве­ли­чи­ною ЛД50 — до­за пре­па­ра­ту, за якої ги­не 50% ек­с­пе­ри­мен­таль­них тва­рин (роз­ра­хо­вується на кіло­г­рам ма­си тва­ри­ни). Там, де не по­ру­шу­ють­ся пра­ви­ла за­сто­су­ван­ня пе­с­ти­цидів, смер­тельні ви­пад­ки від от­руєння ни­ми у кілька разів нижчі, ніж від от­руєння, на­при­клад, ал­ко­го­лем. Що більше зна­чен­ня ЛД50, то менш ток­сич­на ре­чо­ви­на. Як вид­но із при­кладів таб­лиці, ба­га­то су­час­них пе­с­ти­цидів за без­печністю є близь­ки­ми до ліку­валь­них пре­па­ратів.
Ос­таннім ча­сом най­частіше се­ред гербіцидів за­сто­со­ву­ють похідні суль­фонілсе­чо­ви­ни, нор­ма ви­т­ра­ти яких не пе­ре­ви­щує 50 мг/кг. Не втра­ти­ли сво­го зна­чен­ня і «най­старіші» пред­став­ни­ки гербіцидів, до яких на­ле­жить 2,4-Д (2,4-дих­ло­рок­си­фе­нок­си­оц­то­ва кис­ло­та) та її похідні, а та­кож інші до­б­ре знані гербіци­ди. Такі низькі нор­ми ви­т­ра­ти пе­ред­ба­ча­ють обе­реж­не ви­ко­ри­с­тан­ня гербіцидів, бо їхнє підви­щен­ня зу­мо­вить не тільки не­га­тив­ний вплив на пше­ни­цю (чи іншу куль­ту­ру), а й на вод­ну, над­зем­ну і грун­то­ву еко­си­с­те­ми.

   Як фунгіци­ди і про­труй­ни­ки насіння най­частіше ви­ко­ри­с­то­ву­ють дитіокар­ба­ма­ти (Ман­ко­цеб та ін.). Ве­ли­ким до­сяг­нен­ням ос­танніх де­ся­тиріч ста­ло відкрит­тя си­с­тем­ної фунгіцид­ної дії у похідних три­а­зо­лу і мор­фоліну — їхньої здат­ності ру­ха­ти­ся су­дин­ною си­с­те­мою рос­лин. За­сто­су­ван­ня си­с­тем­них фунгіцидів дає змо­гу ефек­тив­но бо­ро­ти­ся із ба­га­ть­ма збуд­ни­ка­ми гриб­них за­хво­рю­вань рос­лин, у т. ч. і з та­ки­ми, як фу­заріум, що про­ду­кує от­руйні міко­ток­си­ни. По­каз­ник ток­сич­ності ос­танніх ся­гає рівня стрихніну і де­я­ких бой­о­вих от­руй­них ре­чо­вин (таблиця). То­му за­сто­су­ван­ня кож­но­го пе­с­ти­ци­ду су­во­ро рег­ла­мен­то­ва­но що­до ви­ду куль­тур, на яких йо­го доз­во­ле­но ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти, нор­ми ви­т­ра­ти, спо­со­бу і термінів об­роб­ки, ча­су без­печ­но­го ви­хо­ду працівників на по­льові ро­бо­ти то­що.
На відміну від хімічних ме­тодів бо­роть­би зі шкідни­ка­ми, у яких ви­ко­ри­с­то­ву­ють­ся ре­чо­ви­ни і спо­лу­ки, біологічні ме­то­ди ви­ко­ри­с­то­ву­ють живі ор­ганізми. До ос­танніх відно­сять хи­жаків і па­ра­зитів чле­ни­с­то­но­гих. Для за­хи­с­ту від хво­роб рос­лин за­сто­со­ву­ють і ан­тибіоти­ки, але во­ни зай­ма­ють пер­ше місце се­ред алер­генів. Про­ти чле­ни­с­то­но­гих ви­ко­ри­с­то­ву­ють пре­па­рат Ден­д­ро­ба­цилін (містить спо­ри грун­то­вої бак­терії Bacillus thurengiensis); ство­ре­но сор­ти ба­вов­ни­ку із ге­ном, який відповідає за ут­во­рен­ня цьо­го ток­си­ну. У за­хисті рос­лин від чле­ни­с­то­но­гих за­сто­со­ву­ють ста­теві фе­ро­мо­ни (тип гор­монів) для дез­орієнтації самців, що зни­жує по­пу­ляцію шкідників, такі пре­па­ра­ти є прак­тич­но не­ток­сич­ни­ми для тва­рин і лю­дей. Вод­но­час біологічні ме­то­ди бо­роть­би зі шкідни­ка­ми не пе­ре­ви­щу­ють 10% за­га­лу за­сто­со­ву­ва­них пе­с­ти­цидів. То­му ко­ри­с­ту­ван­ня ли­ше біологічни­ми ме­то­да­ми сьо­годні не тільки не мо­же за­без­пе­чи­ти ефек­тив­но­го зни­щен­ня бур’янів і шкідників, а й обу­мов­лює підви­щен­ня (за відсут­ності хімічних ме­тодів) вар­тості сільсько­го­с­по­дарсь­кої про­дукції у два-три ра­зи.
То­му най­пер­спек­тивнішим є інте­г­ро­ва­ний за­хист рос­лин із ви­ко­ри­с­тан­ням усіх мож­ли­вих ме­тодів з ура­ху­ван­ням біологічних особ­ли­во­с­тей і шкідни­ка, і йо­го «во­ро­га». Слід та­кож вра­хо­ву­ва­ти і на­бут­тя ре­зи­с­тент­ності шкідни­ка­ми до пе­с­ти­цидів. З ог­ля­ду на це за­сто­со­ву­ють суміші пе­с­ти­цидів із різни­ми ме­ханізма­ми дії (кон­такт­ним і си­с­тем­ним). Як­раз ре­зи­с­тентність шкідників і є при­чи­ною си­с­те­ма­тич­но­го по­пов­нен­ня асор­ти­мен­ту пе­с­ти­цидів, що по­тре­бує фінан­со­вих ви­т­рат і за­тра­ти ча­су.
По­вер­та­ю­чись до на­зви статті, «прав­дою» потрібно вва­жа­ти те, що без пе­с­ти­цидів, як і без ліків, люд­ст­во, на жаль, ви­жи­ти не мо­же. Істот­на шко­да від них мож­ли­ва ли­ше за по­ру­шен­ня рег­ла­мен­ту їхньо­го за­сто­су­ван­ня та не­до­три­ман­ня ви­мог що­до охо­ро­ни праці під час ро­бо­ти із пе­с­ти­ци­да­ми чи по­ру­шен­ня термінів до­пу­с­ти­мо­го ви­хо­ду лю­дей на по­ля після їхньо­го вне­сен­ня. Що ж до «ви­га­док» про пе­с­ти­ци­ди, то во­ни обу­мов­лені, на­сам­пе­ред, на­шим не­знан­ням ме­ханізмів дії цих ре­чо­вин та не­ща­сни­ми ви­пад­ка­ми у разі по­ру­шень рег­ла­мен­ту та охо­ро­ни праці під час їхньо­го за­сто­су­ван­ня. Ре­алії на­шо­го сьо­го­ден­ня такі, що без пе­с­ти­цидів люд­ст­во страж­да­ти­ме від го­ло­ду так са­мо, як від хво­роб — без ліків. А то­му пе­с­ти­ци­да­ми, як і всіма над­бан­ня­ми люд­ст­ва, слід ко­ри­с­ту­ва­ти­ся зва­же­но і роз­суд­ли­во — так, як це і на­ле­жить Homo sapiens, а не про­сто Homo.