Обрізу­ван­ня кісточ­ко­вих плодових куль­тур

Кількість і ме­то­ди весняної обрізки плодових дерев за­ле­жать від віку де­ре­ва. В один період жит­тя їх мож­на за­сто­со­ву­ва­ти, в інший — ні. То­му будь-який аг­ро­технічний ме­тод слід роз­гля­да­ти відповідно до віко­во­го ста­ну де­ре­ва, а знан­ня за­ко­номірності роз­вит­ку де­рев до­по­мо­же пра­виль­но сфор­му­ва­ти кро­ну. 

До­гляд за де­ре­ва­ми тре­ба роз­по­чи­на­ти­ відра­зу після їхньо­го ви­са­д­жу­ван­ня. Про­тя­гом пер­ших двох-трьох років обрізу­ван­ня потрібне для ство­рен­ня міцно­го ске­ле­та. Від тре­ть­о­го ро­ку до ут­во­рен­ня пер­ших плодів во­но виз­на­чає особ­ли­вості май­бут­нь­о­го пло­до­но­шен­ня. Це кри­тич­ний період, по­за­як обрізу­ван­­ням мож­на при­ско­ри­ти чи сповіль­ни­ти по­ча­ток ма­со­во­го пло­до­но­шен­ня. На­далі ця опе­рація ре­гу­лює си­лу рос­ту й про­дук­тивність де­ре­ва та якість плодів. У цей період проріджу­ють кро­ну для поліпшен­ня освітлен­ня. Ко­ли в де­ре­ва по­чи­нається відми­ран­ня пло­до­вої де­ре­ви­ни та зни­жен­ня вро­жай­ності, то обрі­зу­­ван­ня, а са­ме силь­не вко­ро­чен­ня, спри­­яє віднов­лен­ню ве­ге­таційно­го рос­ту па­гонів, на яких онов­люється пло­до­ва де­ре­ви­на. 

Обрізу­ван­ня кісточ­ко­вих має свої особ­­ли­вості за­леж­но від по­ро­ди де­рев. Роз­г­ля­не­мо їх де­тальніше. 

Али­ча та аб­ри­кос

Для цих порід ха­рак­тер­ний ко­рот­кий період зи­мо­во­го роз­вит­ку бру­­ньок, що за­без­пе­чує от­ри­ман­ня двох-трьох хвиль рос­ту па­гонів за період ве­ге­тації. 

Інтен­сивні тех­но­логії пе­ред­ба­ча­ють три- або чо­ти­ри­крат­не обрізу­ван­ня. Обрізку плодових взимку проводять взимку або ж варто планувати обрізку плодових дерев навесні (до по­чат­ку роз­пу­с­кан­ня бру­нь­ок), або в червні — на по­чат­ку лип­ня, або відра­зу після зби­ран­ня вро­жаю. Особ­ли­ву роль відіграє літнє обрізу­ван­ня — ви­да­лен­ня зай­вих па­гонів і вко­ро­чен­ня силь­них. Во­но за­без­пе­чує пізніше на­стан­ня ок­ре­мих фе­но­фаз у про­цесі роз­пу­с­кан­ня бру­нь­ок і рос­ту па­гонів. 

Мо­лоді са­д­жанці обріза­ють на­весні.  Обрізка плодових дерев навесні проводиться так: до по­чат­ку роз­пу­с­кан­ня бру­нь­ок їх уко­ро­чу­ють на ви­соті 90 см (аб­ри­кос) та 70–75 см (али­ча). Ви­да­ля­ють усі гілки, що відхо­дять від провідни­ка під гос­трим ку­том. Бо­кові гілки ма­ють рівномірно розміщу­ва­ти­ся на­вко­ло ліде­ра (кут їхньо­го відхо­д­жен­ня від стов­бу­ра — не менш як 45°). У гілок, що рос­туть уго­ру, зріз роб­лять над брунь­кою, спря­мо­ва­ною на­зовні, а в силь­но відхи­ле­них — на внутрішню.

В аличі та аб­ри­ко­са на дру­гий-чет­вер­тий рік після ви­са­д­жу­ван­ня ут­во­рю­ють­ся сильні па­го­ни, що не гілку­ють­ся, у то­му числі й па­го­ни-кон­ку­рен­ти. То­му, по­чи­на­ю­чи з дру­го­го ро­ку, весняна обрізка плодових - це періодич­не проріджування. Потрібно силь­но вко­ро­чу­ють од­норічні па­го­ни на 1/2 до­вжи­ни в силь­но­рос­лих сортів та на 2/3 — у сла­бо­рос­лих. Кон­ку­рен­та ви­да­ля­ють повністю або ж ріст пе­ре­во­дять на ньо­го, ви­да­ля­ю­чи провідник.

Обрізу­ван­ня на по­чат­ку пло­до­но­шен­ня підтри­мує ак­тив­ний ріст де­ре­ва та сприяє фор­му­ван­ню вро­жаю. Як­що цьо­го до­сяг­ну­то, то обрізу­ван­ня зво­дить­ся до мініму­му — вирізу­ван­ня зла­ма­них, хво­рих та тих, що за­гу­щу­ють кро­ну, гілок, вовчків, штам­бо­вої по­рос­лі. В цей період у силь­но­рос­лих сортів про­­­дов­жується ріст, то­му, крім прорід­жу­ван­ня, для от­ри­ман­ня плодів ви­со­кої якості доцільно вко­ро­чу­ва­ти па­го­ни на 1/3–1/4 до­вжи­ни. У де­рев сла­бо­рос­лих сортів уко­ро­чу­ють на по­ло­ви­ну до­вжи­ни од­норічні па­го­ни, щоб за­побігти за­­ги­­­белі пло­до­вих ут­во­рень та зни­жен­ню вро­жаю.
До кінця періоду пло­до­но­шен­ня ріст пригнічується і май­же при­пи­няється. У цей час про­во­дять омо­ло­д­жу­валь­не обрізу­ван­ня кро­ни на п’яти-, се­мирічну де­ре­ви­ну з пе­ре­ве­ден­ням на до­б­ре роз­ви­нені бічні гілки, які та­кож уко­ро­чу­ють на дво-, трирічні.

Літнє обрізу­ван­ня дає ре­зуль­тат ли­ше за до­стат­нь­о­го за­без­пе­чен­ня рос­лин во­ло­гою та по­жив­ни­ми ре­чо­ви­на­ми. Як­що цих умов не­має, то йо­го про­во­ди­ти не­доцільно, оскільки стан де­рев погіршить­ся.

Пер­сик

Од­на з особ­ли­во­с­тей пер­си­ка — здатність за один ве­ге­таційний період ут­во­рю­ва­ти два ти­пи при­ростів на провідни­ках ске­лет­них і пло­до­вих гілок, унаслідок чо­го кро­на мо­же за­гу­щу­ва­ти­ся. Перші па­го­ни ут­во­рю­ють­ся на­весні з бру­нь­ок, сфор­мо­ва­них по­пе­ред­нь­о­го ро­ку. Під час ве­ге­тації (влітку) на цих па­го­нах із па­­­­зуш­них бру­нь­ок ви­ро­с­та­ють па­го­ни дру­гої ге­не­рації (так звані пе­ред­часні).

Ос­нов­ною про­мис­ло­вою фор­мою кро­ни для пер­си­ка є ча­шо­подібна. Во­на найбільше відповідає йо­го ви­мо­гам до світла й теп­ла. Фор­мується за ви­со­ти штам­бу 50–60 см. Кро­ну за­кла­да­ють із трьох-чо­ти­рь­ох ске­лет­них гілок. Про­від­­­ник після ви­бо­ру гілок виріза­ють.

У пер­ший рік після ви­са­д­жу­ван­ня од­норічки вко­ро­чу­ють до 50–70 см. Із бічних літніх па­гонів або бру­нь­ок ви­би­ра­ють від трьох до п’яти май­бутніх ске­лет­них гілок — кра­ще че­рез дві-три брунь­ки, або 10–20 см. Ви­б­рані па­го­ни обріза­ють на дві-три брунь­ки, а як­що па­го­ни сильні, то на 1/4–1/3 їхньої до­вжи­ни. Зайві гілки вирізу­ють на кільце, не­за­де­рев’янілі гілки, що ут­во­ри­ли­ся на штамбі влітку, ви­да­ля­ють. 

У на­ступні три ро­ки ске­летні гілки вко­ро­чу­ють на 1/4–1/3 — за­ли­ша­ють не більш як 50–55 см їхньої до­вжи­ни. Вод­но­час за­кла­да­ють гілки дру­го­го по­ряд­ку (від однієї до трьох на кожній гілці) на відстані 30–50 см од­на від од­ної. Перші гілки розміщу­ють не ближ­че ніж 35–45 см від штам­ба.

У період пло­до­но­шен­ня пер­сик більше від інших куль­тур по­тре­бує обрізу­ван­ня й кра­ще ре­а­гує на ньо­го. Інак­ше кро­на швид­ко за­гу­щується, пло­до­но­шен­ня зміщується на пе­ри­ферію, а пло­ди дрібніша­ють. Обрізу­ван­ня в цей період сприяє силь­но­му при­ро­с­ту і за­­по­­­­­­­­­бігає пе­ри­ферійно­му зміщен­ню пло­до­но­шен­ня. То­му на пер­си­ку за­сто­со­ву­ють щорічне вко­ро­чен­ня і проріджу­ван­ня гілок.

Ступінь уко­ро­чен­ня гілок обу­мов­ле­ний си­лою при­ро­с­ту й розміщен­ням пло­до­вих бру­нь­ок по їхній до­вжині. За­леж­но від си­ли рос­ту під час уко­ро­чен­ня за­ли­ша­ють від трьох-п’яти до 12–15 груп пло­до­вих бру­нь­ок. У сортів із гу­с­то розміще­ни­ми пло­до­ви­ми брунь­ка­ми, на­бли­же­ни­ми до ос­но­ви гілок, уко­­­ро­чен­ня про­во­дять сильніше. За рідшо­го роз­та­шу­ван­ня пло­до­вих бру­­­ньок па­го­ни вко­ро­чу­ють мен­шою мірою.

У сортів, що за­кла­да­ють пло­дові брунь­ки у верхній ча­с­тині при­ро­с­ту, гілки не обрізу­ють або вко­ро­чу­ють ду­же сла­бо, а ті, що відпло­до­но­си­ли, ви­да­ля­ють. Та­ким чи­ном пло­до­но­шен­ня пе­­ре­­­­во­дять на од­ну-дві нижні рос­тові гіл­ки. Зайві гілки й па­го­ни ви­да­ля­ють.

Щоб за­побігти ого­лен­ню гілок, про­во­дять обрізу­ван­ня на заміщен­ня — рос­тові або змішані гілки вко­ро­чу­ють, за­ли­ша­ю­чи дві ве­ге­та­тивні брунь­ки. На­ступ­но­­­­­­го ро­ку з них ут­во­рю­ють­ся два па­го­ни: нижній із них зно­ву обріза­ють на дві брунь­ки (на заміщен­ня), а верхній — уко­­­ро­чу­ють на 5–12 бру­нь­ок і за­ли­ша­ють для пло­до­но­шен­ня. Що слаб­ший па­­­­­­гін, то мен­ше за­ли­ша­ють пло­до­вих бру­нь­ок. На­ступ­но­го ро­ку па­го­ни, що відпло­до­но­си­ли, ви­да­ля­ють, а два нижніх — обріза­ють, як і по­пе­ред­нь­о­го.

У сортів із гу­с­то роз­та­шо­ва­ни­ми пло­до­ви­ми брунь­ка­ми, розміще­ни­ми ближ­че до ос­но­ви гілок, за­сто­со­ву­ють гос­п­­­­о­дарсь­ке обрізу­ван­ня. Во­но про­сте, про­дук­тив­не і сприяє от­ри­ман­ню ви­со­ких уро­жаїв. Але в та­ко­му разі пло­до­но­шен­ня швид­ко пе­реміщається на пе­ри­ферію кро­ни, гілки ого­лю­ють­ся, і пло­ди дрібніша­ють. За та­ко­го обрізу­ван­ня ви­да­ля­ють слабкі од­норічні при­ро­с­ти (менш як 20 см), а нор­мальні па­го­ни (за­вдовжки 20–40 см) за­ли­ша­ють на пло­до­но­шен­ня. На кож­но­му з них за­ли­ша­ють по три-п’ять або шість-вісім пло­до­вих бру­нь­ок (за­леж­но від си­ли рос­ту). На прак­тиці за­зви­чай гос­по­дарсь­ке поєдну­ють з обрізу­ван­ням на заміщен­ня.

Гілки на заміщен­ня за­ли­ша­ють між пло­до­но­сни­ми на відстані до 20 см і вко­ро­чу­ють їх на дві-три брунь­ки. На­ступ­но­го ро­ку кра­щу гілку обріза­ють на пло­до­но­шен­ня, за­ли­ша­ю­чи шість-вісім ге­не­ра­тив­них бру­нь­ок, а слабші — на заміщен­ня. Гілки, що відпло­до­но­си­ли, вирізу­ють біля ос­но­ви.

У ста­ро­го пер­си­ка, ко­ли од­норічний приріст стає менш як 25–30 см, де­ре­ва омо­ло­д­жу­ють на дво-, трирічну де­ре­ви­ну. Зго­дом, ко­ли приріст стає ще мен­ший, омо­ло­д­жу­ють сильніше — на п’яти-, ше­с­тирічну де­ре­ви­ну.

У пер­си­ка з но­вих відрос­лих гілок лег­ко сфор­му­ва­ти кро­ну. Силь­не омо­ло­д­жен­ня де­рев доцільне тільки тоді, ко­ли най­ниж­ча ча­с­ти­на при­ще­пи ура­же­на ка­ме­де­те­чею. За силь­но­го обрізу­ван­ня де­рев не вар­то до­пу­с­ка­ти ура­жен­ня ли­с­тя кур­чавістю, кля­с­те­ро­с­поріозом та інши­ми хво­ро­ба­ми. Інак­ше важ­ко за­без­пе­чи­ти нор­маль­ну па­го­но­у­тво­рю­валь­ну здатність для віднов­лен­ня кро­ни.

У північних рай­о­нах Ук­раїни, де пер­сик ча­с­то підмер­зає, доцільно ви­ро­щу­ва­ти йо­го у ви­гляді ку­ща з трьо­ма-чо­тир­ма гілка­ми. Ку­що­ва фор­ма лег­ше віднов­люється після підмер­зан­ня.

Сли­ва

Без до­по­мо­ги садівни­ка в сли­ви за­гу­щується кро­на, во­на фор­мується з гос­три­ми ку­та­ми відхо­д­жен­ня ске­лет­них гілок від стов­бу­ра, в ре­зуль­таті чо­го мож­ли­ве відча­ху­ван­ня ве­ли­ких гілок. На ске­лет­них гілках ду­же ча­с­то ут­во­рю­ють­ся роз­га­лу­жен­ня, які та­кож не ба­жані, бо при­зво­дять до їхньо­го роз­ла­му­ван­ня. То­му фор­му­ван­ня кро­ни має три­ва­ти постійно. Де­ре­ва сли­ви обрізу­ють на­весні. Най­кра­щий період для цьо­го — бе­ре­зень — по­ча­ток квітня (до на­стан­ня ве­ге­тації).

Відомі різні си­с­те­ми фор­му­ван­ня кро­ни. Най­кра­щою для про­мис­ло­во­го ви­ро­щу­ван­ня вва­жа­ють поліпше­ну ярус­ну. Од­нак садівни­ки-ама­то­ри мо­жуть фор­му­ва­ти де­ре­ва у ви­гляді навскісної паль­ме­ти, пло­щин­но­го ве­ре­те­на, ку­що­подібної кро­ни або інших штуч­них форм, більш де­ко­ра­тив­них і тру­домістких.

За фор­му­ван­ня кро­ни за поліпше­но-ярус­ною си­с­те­мою штамб ли­ша­ють зав­виш­ки близь­ко 60 см (сли­ву після ви­са­д­­­­­­­­­­­­­­­жу­ван­ня зрізу­ють на ви­соті 80–90 см). Як­що ви­ще штам­бу є ко­роткі па­го­ни, то їх уко­ро­чу­ють, ли­шив­ши дві-три брунь­ки. Так вільно де­ре­во рос­те про­тя­гом пер­шо­го ве­ге­таційно­го періоду. На­весні на­ступ­но­го ро­ку оби­ра­ють чо­ти­ри кращі па­го­ни. Три з них ли­ша­ють для за­кла­дан­ня гілок пер­шо­го яру­су, а ос­танній як пагін про­дов­жен­ня цен­т­раль­но­го стов­бу­ра. Ре­ш­ту, що ви­рос­ли в кроні, або виріза­ють на кільце, або вко­ро­чу­ють до 25–30 см. Дру­гий і третій яру­си фор­му­ють із двох ске­лет­них гілок. Відстань між пер­шим і дру­гим яру­сом — 70–90, а між дру­гим і третім — 50–60 см.

Перші ске­летні гілки дру­го­го по­ряд­­­ку фор­му­ють на ске­лет­них гілках на відстані близь­ко 60 см від ос­но­ви, а на­ступні  — на відстані 50–60 см від по­пе­ред­ньої. Па­го­ни, що ви­рос­ли між за­ли­ше­ни­ми гілка­ми дру­го­го по­ряд­ку, потрібно ви­да­ля­ти або вко­ро­чу­ва­ти до 25–30 см.

Під час фор­му­ван­ня кро­ни постійно ви­да­ля­ють гілоч­ки-кон­ку­рен­ти па­гонів і цен­т­раль­но­го провідни­ка. За нор­маль­но­го рос­ту де­ре­ва фор­му­валь­ний про­цес за­вер­шу­ють на чет­вер­тий-п’ятий рік, що збігається з по­чат­ком пло­до­но­шен­ня де­ре­ва. В цей період спо­с­теріга­ють зро­с­тан­ня вро­жай­ності з од­но­ча­сним про­дов­жен­ням ак­тив­но­го рос­ту. Відповідно до цьо­го про­во­дять та­ке обрізу­ван­ня: як­що од­норічні при­ро­с­ти ма­ють до­вжи­ну 30–40 см, то їх доцільніше за­ли­ши­ти. Ко­ли ж во­ни зайві й кон­ку­ру­ють із па­го­на­ми по­до­вжен­ня чи надмірно за­гу­щу­ють кро­ну — ви­да­ля­ють. Як­що па­го­ни по­до­вжен­ня ске­лет­них гілок ма­ють до­вжи­ну по­над 60 см, то їх слід уко­ро­ти­ти до 45–50 см.

У період по­вно­го пло­до­но­шен­ня звер­та­ють ува­гу на проріджен­ня кро­ни — вирізу­ють вовчки й гілки, що за­гу­щу­ють її. Про­те як­що в кроні є вільний простір, то де­які жи­рові па­го­ни не ви­да­ля­ють, а на­ги­на­ють чи підріза­ють для спря­му­ван­ня до вільно­го про­сто­ру. З ча­сом їх пе­ре­тво­рю­ють на пло­дові гілки. Гілоч­ки за­вдовжки по­над 35 см, які за­гу­щу­ють кро­ну, слід ви­да­ли­ти або вко­ро­ти­ти до 20–25 см. Усі інші гілки, за­вдовжки менш як 30 см, уко­ро­чу­ва­ти не слід.

Де­ре­ва сли­ви з ма­лим од­норічним при­ро­с­том (менш як 20–25 см) потрібно омо­ло­д­жу­ва­ти. Для цьо­го обріза­ють ске­летні й напівске­летні гілки на дворічну де­ре­ви­ну над бічним роз­га­лу­жен­ням. У період по­вно­го пло­до­но­шен­ня різко зга­са­ють рос­тові про­це­си й ви­ни­кає по­тре­ба в омо­ло­д­женні де­рев для по­до­вжен­ня про­дук­тив­но­го віку. За омо­ло­д­жу­валь­но­го обрізу­ван­ня ске­летні гілки тре­ба вко­ро­чу­ва­ти на дво-, трирічну де­ре­ви­ну, а гілки дру­го­го по­ряд­ку — на дворічну.

Як­що після та­ко­го омо­ло­д­жен­ня од­норічний приріст до­стат­нь­ою мірою не по­си­люється, тоді про­во­дять сильніше обрізу­ван­ня — вко­ро­чу­ють ске­летні гілки на чо­ти­ри-, п’ятирічну де­ре­ви­ну. Од­но­час­но з омо­ло­д­жен­ням слід проріди­ти кро­ну, особ­ли­во це сто­сується ста­рих об­ро­с­та­ю­чих гілок.Та­ке омо­ло­д­жу­ван­ня про­во­дять че­рез чо­ти­ри-п’ять років — своєчас­не та якісне обрізу­ван­ня ста­рих де­рев підви­щує їхню про­дук­тивність на 25–30% і знач­но підви­щує якість плодів. Важ­ли­ве за­ува­жен­ня: омо­ло­д­жу­валь­не обрізу­ван­ня дає ви­со­кий ефект ли­ше тоді, як­що пе­ред цим вне­сти в ґрунт підви­щені до­зи ор­ганічних і міне­раль­них до­б­рив.

Че­реш­ня та виш­ня

Обрізу­ван­ня че­решні має бу­ти си­с­те­ма­тич­ним із пер­шо­го ро­ку ви­са­д­жу­ван­ня з ура­ху­ван­ням за­ко­номірно­с­тей рос­ту, особ­ли­во­с­тей сор­ту, віку й умов зро­с­тан­ня.

Че­реш­ня пло­до­но­сить тільки на од­норічних па­го­нах і бу­кет­них гілоч­ках, на які при­па­дає три чверті вро­жаю. У цієї куль­ту­ри ду­же ви­со­кий ступінь про­бу­д­жен­ня бру­нь­ок на­весні, а от здатність га­лу­зи­ти­ся — низь­ка. То­му для неї вла­с­ти­ва ярус­на фор­ма кро­ни. Крім то­го, слаб­ке роз­га­лу­жен­ня су­про­во­д­жує щорічне силь­не відро­с­тан­ня па­гонів, де­ре­во важ­ко піддається фор­му­ван­ню — замість зріза­них па­гонів ду­же швид­ко відро­с­та­ють інші, ча­с­то ще довші. За­ли­шені без обрізуван­ня або невміло обрізані де­ре­ва ма­ють ма­ло­про­дук­тив­ну, рідку, ого­ле­ну та над­то ви­со­ку кро­ну.

Ос­нов­ним за­вдан­ням обрізу­ван­ня мо­ло­дих де­рев є пра­виль­не фор­му­ван­ня кро­ни зі зруч­но роз­та­шо­ва­ни­ми ске­лет­ни­ми гілка­ми, що міцно зрос­ли­ся із стов­бу­ром. У пер­ший рік ви­са­д­жені не­роз­га­лу­жені сильні од­­норічки вко­ро­чу­ють на ви­соті до 100 см від по­верхні ґрун­ту, як­що ви­со­та мен­ша, то зрізу­ють ли­ше верхівко­ву брунь­ку, щоб спо­ну­ка­ти ріст бічних гілок.

На дру­гий-третій рік у мо­ло­дих де­рев силь­но вко­ро­чу­ють річний приріст ске­лет­них гілок, при­близ­но на 1/3–1/2 до­вжи­ни. Цен­т­раль­ний провідник має бу­ти один. За на­яв­ності роз­га­лу­жень нижні з них уко­ро­чу­ють на 20–30 см від ос­но­ви, а цен­т­раль­ний — ви­ще на шість бру­нь­ок від них. Кро­ну май­же не проріджу­ють. Як­що є гілки, роз­та­шо­вані під гос­трим ку­том до стов­бу­ра, їх тре­ба ви­да­ли­ти повністю.

На чет­вер­тий рік рос­ту де­ре­ва про­дов­жу­ють фор­му­ва­ти йо­го кро­ну, але обрізу­ють на­ба­га­то мен­ше — вко­ро­чу­ють тільки па­го­ни, які відрос­ли більш ніж на 50 см. У пло­до­нос­них де­рев на 1/4 вко­ро­чу­ють приріст ске­лет­них гілок тільки в сортів, що слаб­ко га­лу­зять­ся. Ви­лу­ча­ють по­шко­д­жені гілки й ті, що пе­репліта­ють­ся. Ви­со­ту де­рев ут­ри­му­ють у ме­жах 4–4,5 м, пе­ре­во­дя­чи цен­т­раль­ний провідник на бічну гілку. У період по­вно­го пло­до­но­шен­ня кро­ну че­решні проріджу­ють сла­бо, виріза­ють ли­ше сухі, по­шко­д­жені та зайві гілки.

За змен­шен­ня в пло­до­нос­них де­рев до­вжи­ни од­норічно­го при­ро­с­ту до 15 см ске­летні гілки знач­но ого­лю­ють­ся, а пло­ди дрібніша­ють і вро­жайність змен­шується. То­му за­сто­со­ву­ють омо­ло­д­жу­валь­не обрізу­ван­ня на дво-, трирічну де­ре­ви­ну.

Обрізу­ван­ня де­рев вишні про­во­дять ра­но на­весні, до роз­пу­с­кан­ня бру­нь­ок. На са­д­жанці після по­сад­ки за­ли­ша­ють близь­ко п’яти силь­них гілок, рівномірно роз­та­шо­ва­них по різні бо­ки кро­ни й на відстані не менш як 10 см од­на від од­ної вздовж стов­бу­ра.

За обрізу­ван­ня мо­ло­дої вишні до­три­му­ють­ся та­ких пра­вил:

— на дру­гий і в на­ступні ро­ки після ви­са­д­­­жу­ван­ня фор­му­ють кро­ну, не до­пу­с­ка­ю­чи її надмірно­го за­гу­щен­ня (за­ли­ша­ють у кроні близь­ко 10–15 гіло­чок);

— як­що виш­ня де­ре­во­подібна, то обріза­ють гілки, які рос­туть за­над­то ви­со­ко, що ство­рить ком­пакт­ну кро­ну й на­далі по­лег­шить до­гляд та зби­ран­ня вро­жаю;

— за­сохлі та хворі гілки ви­да­ля­ють що­ро­ку.

Є певні відмінності обрізу­ван­ня вишні де­ре­во­подібної та ку­що­вої: пер­ша за щорічно­го при­ро­с­ту гілок мо­же да­ва­ти ба­га­тий уро­жай. Для то­го щоб обрізу­ван­ня бу­ло вда­лим, звер­та­ють ува­гу на бу­кетні гілоч­ки, ад­же са­ме від них за­ле­жить кількість плодів. Слід уко­ро­чу­ва­ти ли­ше од­норічні па­го­ни, щоб ут­во­рю­ва­лось яко­мо­га більше бічних.

Та­кож, щоб сфор­му­ва­ти зріле про­дук­тив­не де­ре­во, потрібно про­во­ди­ти омо­ло­д­жу­валь­не обрізу­ван­ня. За йо­го до­по­мо­гою пе­ре­во­дять пло­до­но­шен­ня зі ста­рих гілок на нові, сильні ске­летні, та­ким чи­ном відбу­вається по­етап­на заміна. Не страш­но, ко­ли після силь­но­го обрізуван­ня верх­ня ча­с­ти­на кро­ни вишні повністю ви­да­ле­на. Це кра­ще ро­би­ти, ко­ли з’яв­ля­ють­ся бічні відга­лу­жен­ня, на яких і фор­мується но­вий уро­жай (при­чо­му розмір плодів збільшується вдвічі). Та­ке обрізу­ван­ня де­ре­ва про­во­дять тільки на­весні.

Про ко­ристь вес­ня­но­го обрізу­ван­ня де­рев, на­пев­но, зна­ють усі, про­те не слід не­хту­ва­ти цією про­це­ду­рою і во­се­ни. Осіннє обрізу­ван­ня про­во­дять, за­леж­но від кліма­тич­ної зо­ни, у період із ве­рес­ня по ли­с­то­пад. Важ­ли­во не че­ка­ти на­стан­ня за­мо­розків, оскільки тоді ра­ни на де­реві го­ять­ся дов­го й болісно. Та­кож не вар­то обрізу­ва­ти де­ре­ва, са­д­жанці яких ви по­са­ди­ли на­весні то­го са­мо­го ро­ку — во­ни ма­ють по­сто­я­ти рік до осінньо­го обрізу­ван­ня, хо­ча вес­ня­не во­ни ма­ють прой­ти. Во­се­ни де­ре­ва обрізу­ють із санітар­ною ме­тою (ви­да­ля­ють і зни­щу­ють сухі, хво­рі й ура­жені гілки) та фор­му­валь­ною — проріджу­ють кро­ну для до­сяг­нен­ня оп­ти­маль­них її розмірів. Осіннє обрізу­ван­ня менш тру­домістке, про­те не менш важ­ли­ве, ніж вес­ня­не.

До­три­ман­ня всіх за­зна­че­них ви­ще ре­ко­мен­дацій під час обрізу­ван­ня кісточ­ко­вих де­рев до­по­мо­же садівни­кам ство­ри­ти гар­ний і про­дук­тив­ний сад, який по­ра­дує сво­го гос­по­да­ря відмінною якістю плодів і кількістю зібра­но­го вро­жаю.

О. Га­лич, О. Гри­цай, О. Дя­чук, В. Ла­с­ка­вий, ст. на­ук. співробітни­ки, Інсти­тут по­мо­логії ім. Л.П. Си­ми­рен­ка НА­АН Ук­раїни

Інформація для цитування

Обрізу­ван­ня кісточ­ко­вих плодових куль­тур / О. Га­лич, О. Гри­цай, О. Дя­чук, В. Ла­с­ка­вий // Пропозиція. — 2017. — № 2. — С. 164-167