Основні хвороби пшениці

Хвороби уражують пшеницю озиму впродовж усієї вегетації — від сходів і майже до збирання. В народі говорять: що посієш — те й пожнеш. Тому дуже важливо мати інформацію про запас інфекції збудників хвороб ще до висіву, щоб запобігти їхньому подальшому розвитку. Адже більшість збудників хвороб пшениці озимої передається через насіннєвий матеріал і зберігається в ґрунті та на рослинних рештках.

Зокрема, в сезоні 2020 р. в зоні діяльності Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла НААН рослини пшениці озимої були уражені твердою сажкою, септоріозом листя, кореневими гнилями, борошнистою росою і незначно — фузаріозом колоса та частково бурою іржею. Посушливі погодні умови вегетаційного року призупинили розвиток хвороб пшениці озимої. Найбільшого поширення цього року серед хвороб пшениці м’якої озимої набули тверда сажка (37,7%), септоріоз листя (31,3%), кореневі гнилі (22,8%). Слід зазначити, що нестача вологи та підвищений температурний режим у осінній період 2019 р. зумовили зниження ураження рослин збудником твердої сажки. За сприятливих погодних умов ураження рослин цим збудником сягало 70–90%.

Ураження рослин борошнистою росою перебувало на рівні 11,4%, а фузаріозом колоса — 4,5%. Розвиток борошнистої роси на рослинах зупинили жаркі погодні умови та конкуренція зі збудником септоріозу листя. Високий температурний режим і бездощів’ я протягом літньої вегетації не сприяли розвитку на рослинах бурої іржі та фузаріозу колоса. Відзначено тільки початковий прояв цих збудників. Щодо збудника стеблової іржі на пшениці озимій спостерігали незначне поодиноке ураження рослин. На пшениці ярій він проявився локально, місцями ураження ним сягало 16,5%.

Тверда сажка (головня, мокра, вонюча сажка)

Одна з хвороб пшениці, що уражує злаки з періоду їхнього окультурення й донині залишається одним із найшкодочинніших захворювань, поширених практично в усіх зонах вирощування культури. Збудником твердої сажки є базидіальний гриб Tilletia caries Tul. (T. tritici Wint). Хвороба поширена повсюдно і є дуже шкідливою. Шкідливість її зумовлюється як утворенням спорової маси замість зерна, так і зрідженням посівів унаслідок відмирання заражених рослин. За сильного ураження недобір урожаю може становити 15–20% і більше. Крім того, встановлено, що використання в годівлі тварин заспореного теліоспорами твердої сажки зерна матиме негативний вплив на здоров’ я не тільки тварин, а й людей. Досить чітко симптоми збудника проявляються на початку молочної стиглості зерна. Колос в уражених рослин дещо сплющений, інтенсивно зелений із сизим відтінком, колоски неприродно розчепірені, лусочки розсунуті під дією спор гриба. Після роздавлювання уражених колосків виділяється чорна спорова маса із специфічним запахом оселедця через вміст триметиламіну. У фазі повної стиглості уражений збудником гриба колос стоїть прямо. Замість зерна, в ньому утворюються спорові мішечки, заповнені чорною масою теліоспор. Джерелом інфекції є ґрунт, а також заражені посівний матеріал, тара, техніка. Інфікування рослин відбувається під час проростання насіння в ґрунті: в процесі сівби теліоспори потрапляють у ґрунт, де проростають і утворююють базидію з базидіоспорами, які формують інфекційну гіфу, що проникає в проросток. У період вегетації в рослині утворюється міцелій гриба, який дифузно поширюється її тканинами, досягаючи конуса наростання, а далі проникає і в колос.

Проростання теліоспор твердої сажки та зараження ними рослин пшениці озимої значно залежить від температури й вологості ґрунту. Максимальне інфікування проростків пшениці відбувається за температури 5–10°С та відносної вологості ґрунту 40–60%. Сприяють ураженню збудником твердої сажки пшениці озимої пізні строки сівби, а ярої — надмірно ранні.

Кореневі гнилі

На пшениці озимій розрізняють декілька видів кореневих гнилей: гельмінтоспоріозну (збудник — Helminthosporium sativum Pamel., King Bakkel), фузаріозну (Fusarium culmorum Sacc., Fusarium avenaceum Sacc., Fusarium oxysporium Schlecht, Fusarium sporotrichiella Bilai, Fusarium graminearum Shwabe), офіобольозну (Ophiobolus graminis Sacc.), ризоктоніозну (Rhizoctoniacerealis Vander Hoeven), церкоспорельозну прикореневу гниль (Рseudocercosporella herpotrichoides Fron) та ін. Деякі з них можуть знищувати третину, половину й навіть більше врожаю пшениці озимої. Ці збудники — одні з найпоширеніших і шкодочинних хвороб хлібних злаків. Ареал їхнього поширення практично збігається з ареалом вирощування колосових культур. Кореневі гнилі належать до еколого-паразитних захворювань. Їхніми збудниками є факультативні патогени, які уражують рослини, ослаблені внаслідок несприятливих умов вирощування.

Борошниста роса (Erysiphe graminis DC. f. sp. tritici Em. Marchal)

Поширена в зонах вирощування зернових колосових культур. Облігатний, вузькоспеціалізований паразит уражує листя, листкові піхви, стебла, а в роки сильного розвитку хвороби — колоскові луски та остюки. Вона проявляється утворенням білого павутинистого нальоту, який пізніше набуває борошнистого вигляду і розміщується на органах рослин щільними ватоподібними подушечками.

Проявляється хвороба восени на молодих, активно вегетуючих рослинах. Спочатку її виявляють на піхвах листків у вигляді матових плям, потім наліт поширюється на листкову пластинку, частіше з верхнього, а іноді й з обох боків. Навесні з відновленням вегетації продовжується наростання хвороби. На піхвах листків спочатку з’являються матові плями, а згодом білий павутинистий наліт, що поширюється на листя і вкриває його, в основному, зверху, опуклими подушечками різного розміру, які згодом зливаються і темніють. Поступово наліт поширюється на верхні яруси листя рослин і навіть колос. Потім наліт ущільнюється, набуває сіро-жовтого кольору й на ньому формуються клейстотеції у вигляді чорних цяток.

Оптимальними умовами зараження, розвитку та наростання борошнистої роси на рослинах є температура повітря 17–20°С і відносна вологість 80% і вище. Конідії можуть проростати вже за температури 1°С. Інкубаційний період захворювання триває 3–11 діб залежно від температури повітря. Обмежує розвиток борошнистої роси спекотна суха погода з температурним режимом понад 28–30°С.

Шкодочинність її полягає у зменшенні асиміляційної поверхні листя, що уповільнює розвиток рослин. Хвороба призводить до зменшення кількості й маси зерен і неповного наливу зерна. За сильного розвитку хвороби зменшується кущистість рослин, передчасно засихають листя й підгони, затримується колосіння, виникають пустоколосість і плюсклість зерна. В зерні зменшується вміст сирої клейковини, білка й крохмалю. Недобір урожаю унаслідок ураження борошнистою росою становить 10–15%, а в роки епіфітотій сягає 30%.

Септоріоз листя — Septoria tritici Rob.et. Desm.

Поширений у всіх зонах вирощування пшениці. Особливо високої інтенсивності він набуває за умов тривалої вологої і вітряної погоди та рясних опадів. Перші ознаки септоріозу за сприятливих погодних умов можна виявити восени під час появи сходів: на листі утворюються жовті плями, які поступово буріють, а потім темніють. Пікніди найчастіше утворюються на нижньому ярусі листя пшениці, яке лежить на поверхні ґрунту. Збудник септоріозу уражує рослини на всіх фазах розвитку, але найбільшої шкоди завдає в період трубкування — колосіння (S. tritici) і проявляється у вигляді плямистостей. Septoria tritici з’являється на стеблах, листках та їхніх піхвах у вигляді бурих чи світло-бурих плям, що, розростаючись, зливаються, внаслідок чого листки поступово втрачають зелений колір і засихають. На стеблах пікніди утворюються рідко.

Оптимальна температура для розвитку хвороби — 14–25°С. Інтенсивному розвитку септоріозу сприяють часті дощі та відносна вологість повітря 80% і вище. Інкубаційний період розвитку — 6–12 і більше діб залежно від погодних умов і стійкості сорту. Коли відносна вологість повітря нижча за 85%, утворення пікнід і споруляція гриба не відбуваються. Шкодочинність захворювання характерна тим, що уражені рослини відстають у рості, листя на них часто всихає, колосся недорозвинене, зерно плюскле, що призводить до зниження врожаю до 20% та погіршення посівних якостей насіння.

Серед іржастих захворювань проявляються бура та стеблова іржа. Найпоширеніша — бура іржа (Puccinia recondita Rob. et Desm f. sp. tritici Eriks.) уражує переважно листя й листкові піхви, на яких утворюються дрібні округлі оранжеві уредопустули, хаотично розміщені на листковій поверхні. Уредоспори можуть переноситись вітром на значні відстані і є істотним джерелом інфекції. Зараження пшениці відбувається лише за наявності краплинної вологи і температури 20–25°С. Шкодочинність її полягає у зменшенні асиміляційної поверхні і вмісту хлорофілу, посиленні транспірації та дихання рослин. Це призводить до порушення водного балансу і передчасного відмирання листя та утворення плюсклого зерна.

Ураження молодих рослин восени затримує утворення коренів і стебел, що призводить до зниження зимостійкості посіву. У зв’язку зі зменшенням вмісту в зерні уражених рослин глютенінових компонентів із низькою молекулярною масою через дію хвороби, знижується якість борошна.

Шкодочинність бурої іржі залежить від тривалості та сили епіфітотії. У свою чергу, тривалість та сила епіфітотії залежать від ступеня сприйнятливості сорту та погодних умов, які складаються в період розвитку хвороби. Втрати врожаю за ураження до 40% становлять 0,3–0,4 т/га, а понад 40% — перевищують 1,0 т/га, максимальні втрати врожаю — до 30% його обсягу.

Стеблова (лінійна) іржа

На пшениці збудником є гриб Рuccinia graminis Ptrs. f. sp. tritici Eriks.et Henn. Хвороба найпоширеніша й дуже шкідлива у західних областях України, там, де є достатнє зволоження, але за сприятливих умов проявляється в усіх зонах вирощування пшениці. За сильного її розвитку недобір урожаю може становити 60–70%. Прояв хвороби можна спостерігати вже на сходах, але максимального розвитку вона набуває у фазі цвітіння — молочно- воскової стиглості зерна. Симптоми проявляються на стеблах, листі, піхвах, остюках та колоскових лусочках у вигляді іржасто- бурих порошистих подушечок — уредопустул зі спорами збудника. Пустули, особливо на стеблах, розташовані лінійно, тож, прориваючи епідерміс, зливаються в смужки.

Фузаріоз колоса (Fusarium graminearum Schwabe)

Проявляється у фазі колосіння й розвивається до збирання врожаю. Хвороба поширена всюди, особливої шкоди завдає в роки з вологою погодою та помірними температурами після фази колосіння культури.

Шкодочинність збудників фузаріїв значно залежить від того, в якій фазі розвитку рослин пшениці відбувається ураження. Особливо небезпечна глибинна інфекція, коли збудник досягає зародка насінини за ураження колосся на ранніх фазах розвитку — в період цвітіння й до молочної стиглості зерна. В такому разі грибниця повністю пронизує зерно й заражене насіння втрачає схожість. У колосках, інфікованих у цей період, формуються плюсклі білуваті зерна, часто з видимим нальотом грибниці на поверхні зернівки. Таке насіння майже повністю втрачає схожість.

На пізніх строках зараження уражені зернівки, як правило, зовні не відрізняються від здорових, але несуть приховану форму інфекції. Таке зерно залишається в партії товарного зерна й створює найбільшу загрозу, оскільки є джерелом інфекції для здорового насіння в період зберігання. Ураження колоса призводить до інфікування зерна, в результаті чого недобір урожаю сягає 45–73%, погіршуються посівні якості насіння: енергія проростання та схожість можуть знижуватися на 24%, маса 1000 насінин — на 39–72%. Пустоколосість уражених колосків інколи досягає 60%. В ураженому зерні погіршується щільність клейковини, зменшується кількість білка. За наявності фузаріозного зерна під час розмелу погіршується якість борошна, в результаті випечений хліб втрачає об’єм і пористість. У ньому виникають тріщини, а м’якуш має коричневий відтінок. Такі збудники гриба, як F. sporotrishiella та F. graminearum, виділяють сильні мікотоксини, тому зерно, уражене ними, може викликати отруєння людей і тварин.

Симптоми ураження колоса проявляються насамперед у вигляді знебарвлення колоскових лусочок, що добре помітно на фоні здорового зеленого колосся. За сприятливих умов (відносна вологість повітря понад 71% і температура вище як 15°С в період від цвітіння до збирання врожаю) на ураженому колосі, залежно від виду збудника, з’являється наліт міцелію білого, рожевого, оранжевого або червоного кольору. На міцелії утворюються конідії. Наприкінці вегетації деякі види збудників утворюють перитеції чорного кольору — сумчаста стадія гриба. За раннього й сильного ураження зернівка стає легкою, зморшкуватою, білою, втрачає блиск та склоподібність, ендосперм крихкий, борозенка глибока. За пізніших строків ураження зернівка за зовнішніми ознаками не відрізняється від здорової, але несе в собі внутрішню інфекцію.

Джерелом інфекції є рослинні рештки, ґрунт, насіння. Зараження відбувається сумкоспорами, конідіями, які поширюються вітром, дощем, комахами. Розвитку хвороби сприяють підвищені показники вологості й температури повітря, дощі. Критичним періодом для зараження є фаза цвітіння.

З огляду на шкодочинність хвороб пшениці м’якої озимої, перш за все, слід провести один із головних методів захисту рослин — протруєння посівного матеріалу, що вбереже посів від збудників хвороб і шкідників у осінній період і дасть змогу рослинам увійти в зиму сильними та накопичити цукри й добре перезимувати.

Таким чином, із урахуванням шкідливості хвороб пшениці озимої задля гарантії отримання високих урожаїв потрібно проводити фітосанітарні обстеження посівів, складати прогноз розвитку хвороб і за потреби своєчасно проводити захисні заходи посівів зернових культур. Щодо заходів профілактики й захисту, то основними з них є: використання здорового посівного матеріалу; вирощування стійких сортів; протруювання насіння; застосування якісних фунгіцидів; стимулювання швидкої появи сходів та дотримання агротехнічних заходів вирощування культури.

О. Демидов, д-р с.-г. наук, професор, член-кореспондент НААН

Т. Муха, зав. відділом захисту рослин

Л. Мурашко, наук. співробітник відділу захисту рослин,

Миронівський інститут пшениці імені В.М. Ремесла НААН

Журнал «Пропозиція», №10, 2020 р.