Міне­раль­не живлення го­ро­ху

Спе­цифіка жив­лен­ня го­ро­ху, як й інших зер­но­бо­бо­вих куль­тур, обу­мов­ле­на їхніми біологічни­ми особ­ли­во­с­тя­ми: віднос­но не­ве­ли­ким ве­ге­таційним пе­­ріо­­дом, сла­бо­роз­ви­ну­ти­ми ко­ре­не­вою си­с­те­мою і над­зем­ною ма­сою, що по­­тре­бує до­стат­нь­о­го вмісту в ґрунті за­­сво­ю­ва­них форм по­жив­них ре­чо­вин. Щоб сфор­му­ва­ти вро­жай зер­на на рівні 4,0 т/га, рос­ли­ни ви­но­сять із ґрун­ту 240–260 кг азо­ту, 48–50 — фо­с­фо­ру і май­же 80 кг калію. Крім того, во­ни ви­­ко­ри­с­то­ву­ють кальцій, магній, залізо, мо­­ліб­­ден, бор та інші по­живні еле­мен­ти (мінеральне живлення гороху).
Ре­акція го­ро­ху на ґрун­ти і за­без­пе­ченість еле­мен­та­ми жив­лен­ня тісно по­­в’я­зана з життєдіяльністю буль­боч­ко­вих бак­терій. Ад­же тільки зер­но­бо­бові ку­­ль­­­­­ту­ри ма­ють унікаль­ну здатність всту­па­ти у симбіотичні взаємовідно­си­ни з буль­боч­ко­ви­ми бак­теріями й ство­рю­ва­ти цілісну фізіологічну си­с­те­му фік­са­ції азо­ту з повітря. За спри­ят­ли­вих умов симбіозу рос­ли­ни мо­жуть фіксу­ва­ти до 73 кг/га та­ко­го азо­ту! У життєвих про­це­сах го­ро­ху, як й інших жи­вих ор­­га­­нізмів, особ­ли­ву роль відіграє азот, який вхо­дить до скла­ду білків, хло­ро­філу, нук­леїно­вих кис­лот та інших ор­­ганічних ре­чо­вин. Не­ста­ча цьо­го ма­к­ро­еле­мен­та зу­мов­лює пригнічен­ня рос­лин. Надмірна йо­го кількість та­кож не­­га­тив­но по­зна­чається на їхньо­му роз­вит­ку та якості зер­на: збільшує період ве­ге­тації, що при­зво­дить до нерівномірності дозріван­ня бобів і зер­на, по­слаб­лює стійкість про­ти ви­ля­ган­ня й ура­жен­ня хво­ро­ба­ми (мінеральне живлення гороху).
Од­ним із виз­на­чаль­них за­ходів фор­му­ван­ня вро­жаю насіння го­ро­ху є по­си­лен­ня асиміляційної здат­ності рос­лин, яка сприяє на­ко­пи­чен­ню вуг­ле­це­вих спо­лук (крох­маль, цу­кор). Ос­танні, своєю чер­гою, підви­щу­ють ак­тивність за­своєння ко­ре­не­вою си­с­те­мою еле­ментів жив­лен­ня з ґрун­ту і фіксацію біологічно­го азо­ту з повітря. Го­рох під час пер­шо­го-тре­ть­о­го етапів ор­га­но­ге­не­зу по­тре­бує не­знач­ної кількості азо­ту для по­си­ле­но­го жив­лен­ня про­ростків рос­лин. На­далі за­па­си азо­ту по­пов­ню­ють­ся шля­хом фіксації йо­го буль­боч­ко­ви­ми бак­теріями. 
Швидкі тем­пи на­ро­с­тан­ня ве­ге­та­тив­ної ма­си го­ро­ху і ви­со­ка по­тре­ба в азоті що­до вста­нов­лен­ня ефек­тив­но­го симбіозу в поєднані з не­роз­ви­ну­тою ко­­­ре­не­вою си­с­те­мою зу­мов­лю­ють азот­не го­ло­ду­ван­ня рос­лин го­ро­ху в по­чат­кові фа­зи йо­го роз­вит­ку, особ­ли­во на бідних ґрун­тах. На­ко­пи­чен­ня по­жив­них ре­чо­вин в ор­га­нах рос­ли­ни го­ро­ху про­тя­гом ве­ге­тації відбу­вається нерівномірно. Так, у період цвітіння гороху ос­нов­на кількість азо­ту містить­ся в ли­ст­ках, у ко­ре­нях йо­го кількість мен­ша, в стеблі — най­мен­ша. Найбільше по­гли­нан­ня азо­ту рос­ли­на­ми гороху спо­с­терігається за вне­сен­ня тільки азот­них до­б­рив, а фо­с­фо­ру — за сумісно­го вне­сен­ня з азо­том. Кальцій у ціло­му не впли­ває на по­гли­нан­ня рос­ли­ною до­дат­ко­вої кількості азо­ту та роз­­­поділен­ня йо­го ор­га­на­ми рос­ли­ни. У фазі цвітіння гороху азот, уне­се­ний у ґрунт, сприяє на­ко­пи­чен­ню йо­го в усіх над­зем­них ор­га­нах. За­вдя­ки впли­ву фо­с­фо­ру збільшується вміст азо­ту в ко­ре­нях та пе­реміщен­ня йо­го в квітки (мінеральне живлення гороху).
За ре­зуль­та­та­ми досліджень до­ве­де­но, що за вне­сен­ня в ґрунт азо­ту та фо­с­фо­ру од­но­час­но вміст азо­ту в стеблі гороху збіль­шу­вав­ся більш ніж ут­ричі, в ли­ст­ках — удвічі, в квітках — в 2,5 ра­зу(добриво під горох). 
Ефек­тивність ви­ко­ри­с­тан­ня до­б­рив, зо­к­ре­ма азот­них, у посівах го­ро­ху пев­ною мірою за­ле­жить від строків і спо­собів їхньо­го вне­сен­ня. Удо­б­рен­ня, за­сто­со­ва­не під посівну куль­ти­вацію або в піджив­лен­ня, порівня­но з осіннім вне­сен­ням, сприяє підви­щен­ню вро­жай­ності го­ро­ху на 0,3 т/га. Та­ка при­бав­ка вро­жаю го­ро­ху по­яс­нюється тим, що азотні до­б­ри­ва на фоні фо­с­фор­но-ка­лій­­них за­без­пе­чу­ють фор­му­ван­ня більшої кількості бобів і зе­рен у них, а та­­кож підви­щу­ють ма­су зер­на (добриво під горох). На чор­но­зе­мах ре­гра­до­ва­них лісо­сте­по­вої зо­ни вне­сен­ня азот­них до­б­рив у до­зах N30–60 спри­я­ло от­ри­ман­ню мак­си­маль­но­го вро­жаю зер­на го­ро­ху — 2,17–3,58 т/га за­леж­но від ме­те­о­ро­логічних умов. Ра­зом з тим, ре­ко­мен­до­вані різни­ми ав­то­ра­ми до­зи міне­раль­но­го азо­ту варіюють від 15–30 до 70–165 кг/га (добриво під горох).
Вне­сен­ня стар­то­вих доз азо­ту за­леж­но від умов ро­ку підви­щує ефект вне­сен­ня до­б­рив від 3 до 107%. При­чо­му окупність по­вної нор­ми вне­сен­ня до­б­рив мо­же як пе­ре­ви­щу­ва­ти, так і бу­ти ниж­чою, ніж за фо­с­фор­но-калій­но­го піджив­лен­ня (добриво під горох). Так, у ро­ки із по­су­ш­ли­вими умовами навесні та по­чат­ку літа окупність удо­б­рен­ня зни­зи­лась на 23%, а в умо­вах во­ло­го­го ро­ку — підви­щи­лась на 55%. 
Для вста­нов­лен­ня оп­ти­маль­ної до­зи азот­но­го до­б­ри­ва кра­ще бра­ти до ува­ги по­каз­ник ро­дю­чості ґрунтів за біоло­гічним азо­том, який вра­хо­вує вміст за­галь­но­го азо­ту, ма­су ко­ре­не­вих ре­ш­ток в ор­но­му шарі ґрун­ту та діяльність ґрун­то­вих мікро­е­ле­ментів. 
Азотфіксація у го­ро­ху за спри­ят­ли­вих умов роз­по­чи­нається у фазі двох-трьох листків і до­ся­гає сво­го мак­си­му­му в фазі бу­тонізації — цвітіння. То­му до по­чат­ку ак­тив­ної азотфіксації рос­ли­ни по­тре­бу­ють міне­раль­но­го азот­но­го жив­­лен­ня (мінеральне добриво під горох). Як­що на час сівби за­па­си нітрат­но­го азо­ту в ор­но­му шарі становлять менш ніж 30 мг/кг ґрун­ту, слід до­дат­ко­во вне­сти цей ма­к­ро­еле­мент у дозі 20–30 кг/га. По­тре­ба у ви­щих (40–60 кг/га д.р.) до­зах азот­них до­б­рив ви­ни­кає за ви­ро­щу­ван­ня го­ро­ху на низь­ко­окуль­ту­ре­них ґрун­тах із вмістом гу­му­су мен­ш ніж 2% (добриво під горох).
За ре­зуль­та­та­ми досліджень ННЦ «Інсти­тут зем­ле­роб­ст­ва НА­АН» вне­сен­ня азот­них до­б­рив у піджив­лен­ня на IV та IX ета­пах ор­га­но­ге­не­зу за­без­пе­чує при­бав­ку вро­жай­ності куль­ту­ри гороху на 0,54–1,10 т/га. 

Для го­ро­ху ха­рак­тер­на ви­со­ка інтен­сивність по­гли­нан­ня фо­с­фо­ру. Найбільше куль­ту­ра за­своює йо­го в період I–VIII етапів ор­га­но­ге­не­зу — рос­ли­ни на­ко­пи­чу­ють до 75% за­галь­ної йо­го кількості за ве­ге­таційний період. Ре­ш­та по­тре­би у фо­с­форі про­дов­жує над­хо­ди­ти до по­вно­го дозріван­ня го­ро­ху. Не­ста­ча цьо­го ма­к­ро­еле­мен­та в ґрунті по­ру­шує фор­му­ван­ня ре­про­дук­тив­них ор­ганів, за­тя­гує період дозріван­ня зер­на.

Для го­ро­ху ха­рак­тер­на ви­со­ка інтен­сивність по­гли­нан­ня фо­с­фо­ру. Найбільше куль­ту­ра за­своює йо­го в період I–VIII етапів ор­га­но­ге­не­зу — рос­ли­ни на­ко­пи­чу­ють до 75% за­галь­ної йо­го кількості за ве­ге­таційний період. Ре­ш­та по­тре­би у фо­с­форі про­дов­жує над­хо­ди­ти до по­вно­го дозріван­ня го­ро­ху. Не­ста­ча цьо­го ма­к­ро­еле­мен­та в ґрунті по­ру­шує фор­му­ван­ня ре­про­дук­тив­них ор­ганів, за­тя­гує період дозріван­ня зер­на (добриво під горох).

За­сто­су­ван­ня фо­с­фор­них до­б­рив сти­му­лює ріст ко­ре­не­вої си­с­те­ми (особ­ли­во ко­ре­не­вих во­лосків) та ак­тивність буль­боч­ко­вих бак­терій, змен­шує шкід­ли­ву дію підви­ще­них доз азо­ту на про­цес ут­во­рен­ня буль­бо­чок. Над­зви­чай­но важ­ли­вим є й те, що буль­боч­кові бак­терії ма­ють ви­со­ку роз­чин­ну здат­ність. Во­ни пе­ре­во­дять важ­ко­роз­чинні спо­лу­ки фо­с­фо­ру в при­датніші для за­своєння рос­ли­на­ми гороху фор­ми. Це свідчить про те, що симбіоз буль­боч­ко­вих бак­терій із го­ро­хом поліпшує за­без­пе­чен­ня рос­лин не тільки азо­том, а й фо­с­фо­ром.
Найбільший вміст фо­с­фо­ру в ор­га­нах рос­лин спо­с­терігається в період цвітіння куль­ту­ри гороху. На рівень по­гли­нан­ня рос­ли­на­ми Р₂О₅ у фазі цвітіння мак­си­маль­ний вплив має азот­но-фо­с­фор­не жив­лен­ня (добриво під горох). Поєдна­не вне­сен­ня цих ма­к­ро­еле­ментів має ви­щу ефек­тивність, ніж ко­ли їх за­сто­су­ва­ти ок­ре­мо. Відзна­ча­ють та­кож спе­цифічну роль азо­ту та фо­с­­фо­ру в роз­поділенні жив­лен­ня ор­га­на­ми рослини гороху.
Знач­ний вплив на фо­с­фор­ний обіг у си­с­темі жив­лен­ня го­ро­ху має калій. По­вна за­без­пе­ченість рос­лин калієм підви­щує їхню по­су­хостійкість, стійкість до за­хво­рю­вань, поліпшує обмін ре­чо­вин. Не­ста­ча калію спри­чи­нює відми­ран­ня тка­нин на старіших ли­ст­ках та пе­ри­фе­рійній ча­с­тині між жил­ка­ми, а йо­го над­ли­шок при­ско­рює ут­во­рен­ня й дозрі­ван­ня бобів гороху, унаслідок чо­го во­ни фор­му­ють­ся дрібни­ми, а рос­ли­ни — низь­ко­рос­ли­ми.
На лег­ких ґрун­тах калій у не­ве­ли­ких до­зах май­же повністю ви­ко­ри­с­то­вується до по­чат­ку цвітіння гороху. За ви­со­кої за­без­пе­че­ності калієм за­сво­ю­ван­ня йо­го відбу­вається інтен­сивніше і три­ває до кінця ве­ге­тації. Дефіцит калію мен­шою мірою по­­зна­чається на йо­го на­яв­ності в ли­ст­ках гороху, але зу­мов­лює зни­жен­­­ня рівня азот­фіксації та пригнічує ут­во­рен­ня ор­ганіч­ної ма­си. А в період ут­во­рен­ня бобів гороху за­три­мується про­цес пе­ре­міщен­ня азо­ти­с­тих ре­чо­вин із листків у ре­про­дук­тивні ор­га­ни.
Калійні до­б­ри­ва на азот­но-фо­с­фор­но­му фоні по­зи­тив­но впли­ва­ють на вро­жайність го­ро­ху, його при­бав­ки до кон­тро­лю ста­нов­лять 0,23–0,24 т/га. Най­кра­ща нор­ма вне­сен­ня калійних до­б­рив на тем­но-сірих ґрун­тах — 60 кг/га (добриво під горох). В умо­вах Північно­го Лісо­сте­пу та­ка до­за цих до­б­рив на фоні післядії гною з пе­ред­посівною іно­ку­ляцією насіння за­без­пе­чи­ла підви­щен­ня вро­жаю го­ро­ху на 0,67 т/га. Не­пра­виль­не за­сто­су­ван­ня до­б­рив, що най­частіше ви­ра­жається у за­ви­щенні доз, нез­ба­лан­со­ва­ності калію з інши­ми еле­мен­та­ми, невідповідності біологічної гру­пи де­я­ких рос­лин ок­ре­мим фор­мам калійних до­б­рив, обу­мов­лює не стільки змен­шен­ня вро­жаю, скільки погіршен­ня йо­го якості (добриво під горох).
Вап­ну­ван­ня ґрун­ту в разі та­кої по­тре­би доцільно про­во­ди­ти під по­пе­ред­ни­ки го­ро­ху. Цей аг­ро­прий­ом зни­жує кис­лотність ґрун­ту, ком­пен­сує не­ста­чу магнію, як ре­зуль­тат — підви­щується ефек­тивність фо­с­фор­них і калійних до­б­рив.
Дія до­б­рив за­ле­жить від фізич­них та хімічних вла­с­ти­во­с­тей ґрун­ту, йо­го во­ло­гості; строків, спо­собів та доз вне­сен­ня до­б­рив; удо­б­рен­ня куль­ту­ри — по­пе­ред­ни­ка го­ро­ху; рівня за­бур’яне­ності та інших фак­торів. Так, зо­к­ре­ма, вста­нов­ле­но ви­со­ку ефек­тивність фо­с­фор­них, фо­с­фор­но-калійних до­б­рив за їхньо­го вне­сен­ня во­се­ни під ос­нов­ний об­робіток або ж на­весні в ряд­ки (добриво під горох). Порівня­но з уне­сен­ням під пе­ред­посівну куль­ти­вацію, ос­нов­не піджив­лен­ня збільшує ефек­тивність до­б­рив на 10–30, а в по­су­ш­ливі ро­ки — на 40–50%. 
Під час про­гра­му­ван­ня вро­жаю гороху ве­ли­ке зна­чен­ня має вра­ху­ван­ня спеціаль­них спо­собів уне­сен­ня до­б­рив. Так, ло­каль­не їхнє за­сто­су­ван­ня із нор­мою N₃₀Р₆₀К₆₀, порівня­но з уне­сен­ням уроз­кид, за­без­пе­чує при­бав­ку вро­жаю на­сіння го­ро­ху на 0,23–0,37 т/га, а поєд­нан­ня ло­каль­но­го ви­ко­ри­с­тан­нян­ня з ряд­ко­вим під час сівби — на 0,63 т/га. За ло­каль­но­го вне­сен­ня міне­раль­них до­б­рив збільшується рівень ви­ко­ри­с­тан­ня азо­ту до­б­рив, не­вра­хо­вані (або га­зо­подібні) втра­ти зни­жу­ють­ся від 23,2 до 16,5% за поєдна­но­го вне­сен­ня до­б­ри­ва і 18,8% — тільки азот­них. Піджив­лен­ня посівів N14Р2К6 на фоні післядії гною та іно­ку­ляції насіння за­без­пе­чи­ло вро­жай го­ро­ху на рівні 3,40 т/га, а вне­сен­ня міне­раль­них до­б­рив у дозі N₃₀Р₆₀К₉₀ + N₁₅ у піджив­лен­ня (VІІ е.о.) на фоні побічної про­дукції, пе­ред­посівно­го іно­ку­лю­ван­ня насіння — 3,62–3,73 т/га (ННЦ ІЗ НА­АН) ( мінеральні добрива під горох).
В умо­вах північної ча­с­ти­ни Лісо­сте­пу на сірих лісо­вих ґрун­­тах вне­сен­ня міне­раль­них до­б­рив у дозі N₁₅Р₆₀К₉₀ + N₁₅ (ІІІ–ІV е.о.) + N15 (VIII е.о) + пре­па­рат Рос­ток (VII–VIII е.о) на фоні побічної про­дукції (со­ло­ма зер­но­вих) та пе­ред­посівної іно­ку­ляції насіння бу­ло от­ри­ма­но вро­жайність на рівні 3,58–3,67 т/га. За спри­ят­ли­вих ме­те­о­ро­логічних умов ви­роб­ни­чо­го ро­ку — 5,01–5,41 т/га.
За да­ни­ми по­льо­вих досліджень Інсти­ту­ту кормів НА­АН, вне­сен­ня по­вно­го міне­раль­но­го до­б­ри­ва під горох в нормі N30Р40К60 за співвідно­шен­ня еле­ментів жив­лен­ня 1:1,5:2 за­без­пе­чи­ло вро­жайність зер­на го­ро­ху на рівні 4,02 т/га. Це на 0,82 т/га більше порівня­но з ділян­ка­ми без за­сто­су­ван­ня до­б­рив (контроль).

Про­те вне­сен­ня азот­них, фо­с­фор­них і калійних до­б­рив ча­с­то не за­без­пе­чує очіку­ва­но­го ре­зуль­та­ту без за­сто­су­ван­ня мікро­до­б­рив. Під впли­вом ок­ре­мих із них (молібден) змінюється вміст форм азо­ту в ґрунті і в ор­га­нах рос­лин гороху, зро­с­тає вро­жайність і підви­щується вміст білка в зерні.
За сту­пе­нем на­ко­пи­чен­ня в зерні й со­ломі го­ро­ху мікро­е­ле­мен­ти роз­та­шо­ву­ють­ся в та­ко­му по­ряд­ку: молібден, бор, цинк, мідь. Так, вне­сен­ня бо­ру та молібде­ну під го­рох на дер­но­во-підзо­ли­с­то­му супіща­но­му ґрунті в до­зах 0,5–3,0 кг/га та міді і цин­ку — 2,5–15 кг/га по­зи­тив­но впли­ває на су­мар­ний вміст у зерні азо­ти­с­тих спо­лук та аміно­кис­лот, а та­кож на вміст білко­во­го азо­ту ( мінеральне живлення гороху). Об­пу­д­рю­ван­ня насіння го­ро­ху мар­ган­цем, молібде­ном, магнієм, міддю, ко­баль­том збільшує вро­жайність зер­на го­ро­ху на 13,3–14,7%.
У сучасній аг­ро­куль­турі підви­щується ак­ту­альність біологізації і еко­логізації сільсько­го­с­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва. У зв’яз­ку з цим на­бу­ває важ­ли­во­го зна­чен­ня вне­сен­ня гною під го­рох в ос­нов­них рай­о­нах йо­го ви­ро­щу­ван­ня. Досліди, про­ве­дені в різних ґрун­то­во-кліма­тич­них зо­нах, засвідчи­ли ефек­тивність вне­сен­ня ор­ганіки в дозі 20–30 т/га без­по­се­ред­ньо під го­рох.
Ви­со­ка про­дук­тивність куль­ту­ри горох за­без­пе­чується за співвідно­шен­ня аніонів (NO₃, PO₄ та SO₄) в по­жив­но­му роз­чині за ета­па­ми ор­га­но­ге­не­зу рос­лин: від сходів до бу­тонізації — цвітіння — 1:2:1; у період цвітіння — 2:1:1; від ут­во­рен­ня бобів до дозріван­ня насіння — 3:1:1.

С. Дво­рець­ка, канд. с.-г. на­ук,
О. Люб­чич, канд. с.-г. на­ук,
ННЦ «Інсти­тут зем­ле­роб­ст­ва НА­АН»