Екофіто­санітарні ас­пек­ти аг­ро­технічно­го ме­то­ду за­хи­с­ту рос­лин від хво­роб

Кожен господар має власний підхід до ведення справ та застосовує певну техніку. Хтось для обробітку 2 тис. га використовує цілий арсенал техніки, хтось користується лише кількома одиницями. Що це за «одиниці» і чи справляються вони із покладеними на них завданнями, ми вирішили перевірити на прикладі одного із фермерських товариств.

І. Мар­ков, про­фес­ор НУБіП Ук­раїни

Аг­ро­технічні прий­о­ми спри­я­ють при­­гнічен­ню дже­рел пер­вин­ної інфекції і об­ме­жен­ню по­ши­рен­ня збуд­ників хво­роб. Ці прий­о­ми ділять­ся на за­галь­ні аг­ро­технічні та спеціальні. Перші не по­­­­тре­­­­­бують с­пеціаль­них ви­т­рат і є обов’яз­­­ко­ви­ми у ви­ро­щу­ван­ні да­ної куль­ту­ри. Другі пов’язані з до­дат­ко­ви­ми ви­т­ра­та­ми праці і за­собів. Ви­ко­ри­с­тан­ня аг­ро­технічних прий­омів у за­хисті рос­лин ефек­тив­но тільки на фоні прий­ня­тих для да­ної зо­ни сіво­змін з вла­с­ти­ви­ми їм си­с­те­ма­ми об­робітку грун­ту, до­гля­ду за куль­ту­ра­ми і оп­ти­маль­ни­ми терміна­ми висіву і зби­ран­ня. Особ­ли­во ве­ли­ке зна­чен­ня в за­хисті рос­лин від хво­роб ма­ють такі фіто­санітарні за­хо­ди, як сівозміна, про­сто­ро­ва ізо­ляція по­сі­вів, зни­щен­ня післяж­нив­них решток і бур’янів, оп­ти­мальні стро­ки висіву і зби­ран­ня, вап­ну­ван­ня кис­лих грунтів, вне­сен­ня до­б­рив та ін.

   Сівозміна. Як з еко­номічної, так і з аг­ро­еко­логічної точ­ки зо­ру на­си­ченість сівозмін куль­ту­ра­ми доцільна до пев­ної межі, пе­ре­ви­щен­ня якої при­зво­дить до зни­жен­ня їхньої уро­жай­ності через погіршен­ня фіто­санітар­но­го ста­ну посівів. За надмірно­го на­си­чен­ня сівозміни однією куль­ту­рою або за вирощування у мо­но­куль­турі шкідливість збуд­ників хво­роб різко зро­с­тає, що при­зво­дить до зни­жен­ня уро­жай­ності куль­ту­ри у 2–6 разів (фото 1–14).
Сівозміна як важ­ли­вий профілак­тич­ний захід за­без­пе­чує зни­щен­ня за­пасів інфекції в грунті. На­при­клад, за умов по­вер­нен­ня со­няш­ни­ку в сіво­змі­ну на по­пе­реднє по­ле че­рез 2 ро­ки ура­женість рос­лин со­няш­ни­ко­вим вовчком ста­но­ви­ла 86%, че­рез 4 ро­ки — 31, че­рез 7 років — ли­ше 13%. Та­ким чи­ном, сівозміна сприяє зни­жен­ню за­па­су фіто­па­то­генів у грунті тільки у разі як­що по­вер­та­ти куль­ту­ру на по­ле не раніше, ніж у грунті за­ги­не ос­нов­ний за­пас пер­вин­ної інфекції. Так, ви­клю­чен­ня рос­лин з ро­ди­ни ка­пу­с­тя­них з да­но­го по­ля на два ро­ки звільняє йо­го від збуд­ни­ка не­справжньої бо­рош­ни­с­тої ро­си, а на п’ять-шість років — від збуд­ни­ка ки­ли ка­пу­с­ти. Сівозміна дає мож­ливість очи­с­ти­ти грунт від збуд­ників стеб­ло­вої саж­ки злаків, пу­хир­ча­с­тої та ле­тю­чої саж­ок ку­ку­руд­зи та ін. Ре­зуль­та­ти чи­слен­них досліджень по­ка­зу­ють, що обгрун­то­ва­ний період по­вер­нен­ня ози­мої пше­ниці на по­пе­реднє по­ле у сівозміну ста­но­вить 2–3 ро­ки, лю­цер­ни — 3–4, го­ро­ху, ріпа­ку, цу­к­ро­вих бу­ряків — 5–6, со­няш­ни­ку — 8–10 ро­ків.
Упро­ва­д­жен­ня ос­танніми роками ко­рот­ко­ро­таційних сівозмін спри­я­ло суттєво­му зро­с­тан­ню інтен­сив­ності ура­жен­ня рос­лин бу­ряків цу­к­ро­вих цер­ко­с­по­ро­зом, ра­му­ляріозом, ко­ре­неїдом, ко­ре­неп­лодів — різни­ми ви­да­ми гни­лей; со­няш­ни­ку, ріпа­ку — білою та сірою гни­ля­ми, не­справжнь­ою бо­рош­ни­с­тою ро­сою; ку­ку­руд­зи — пу­хир­ча­с­тою та ле­тю­чою саж­ками.
За чер­гу­вання куль­тур не­обхідно вра­хо­ву­ва­ти філо­ге­не­тич­ну спеціа­лі­за­цію збуд­ників, то­му не тільки ура­же­на да­ною хво­ро­бою куль­ту­ра по­вин­на бу­ти ви­клю­че­на на кілька років з по­ля, але й ті куль­ту­ри, які є спри­ят­ли­ви­ми для роз­вит­ку хво­ро­би. На­при­клад, у сівозміні полів роз­сад­ни­ка пло­до­вих куль­тур не мож­на ви­ро­щу­ва­ти ко­ре­неп­ло­ди морк­ви, бу­ряків, оскільки ці куль­ту­ри ура­жу­ють­ся од­ним і тим са­мим збуд­ни­ком ко­ре­не­во­го бак­теріаль­но­го ра­ку. У за­хис­них сму­гах на­вко­ло роз­сад­ників пло­до­вих куль­тур не мож­на ви­са­д­жу­ва­ти пло­дові куль­ту­ри і ялівець, які є ос­нов­ним гос­по­да­рем-жи­ви­те­лем збуд­ників іржі яб­луні і груші.
За ви­ро­щу­ван­ня в одній сівозміні цу­к­ро­вих бу­ряків і ріпа­ку є ве­ли­ка за­гро­за ура­жен­ня рос­лин бу­ря­ко­вою не­ма­то­дою. Крот­ка ро­тація ріпа­ку і цу­к­ро­вих бу­ряків у сівозміні при­зво­дить до ка­та­ст­рофічно­го змен­шен­ня їхньої уро­жай­ності і якості про­дукції. Для очи­щен­ня грунтів від бу­ря­ко­вої не­ма­то­ди слід ви­ро­щу­ва­ти куль­ту­ри, які не ура­жу­ють­ся цим па­ра­зи­том (бо­бові ба­га­торічні тра­ви, ку­ку­руд­за, льон та ін.). Слід та­кож за­зна­чи­ти, що ко­ре­неві виділен­ня цих куль­тур про­во­ку­ють вихід із цист ли­чи­нок не­ма­то­ди, які, не зна­хо­дя­чи ко­­­ренів рос­лин-жи­ви­телів, ги­нуть.
Рос­линні решт­ки куль­тур є до­б­рим суб­ст­ра­том для на­ко­пи­чен­ня і збе­ре­жен­ня інфекції. Це при­зво­дить до фор­му­ван­ня у кожній еко­ло­го-ге­о­графічній зоні спе­цифічної грун­то­вої інфекції, що виз­на­чає у по­даль­шо­му фіто­па­то­ген­ний ком­плекс пев­ної куль­ту­ри. То­му по­пе­ред­ни­ка слід ви­би­ра­ти та­ким чи­ном, щоб йо­го мікро­ф­ло­ра ри­зо­сфе­ри про­яв­ля­ла ан­та­гоністич­ну дію до збуд­ників хво­роб на­ступ­ної куль­ту­ри. На­при­клад, посів льо­ну після ко­ню­ши­ни або про­сап­них куль­тур при­зво­дить до суттєво­го зни­жен­ня ура­жен­ня йо­го фу­заріозом.
Ба­га­то видів рос­лин виділя­ють фі­тон­­­­ци­ди, і добір та­ких куль­тур як по­пе­ред­ни­ків мо­же спри­я­ти звільнен­ню грун­ту від інфекції у більш ко­роткі тер­міни. При на­си­ченні сівозмін зер­но­ви­ми куль­ту­ра­ми в зоні до­стат­нь­о­го зво­ло­жен­ня звільнен­ня від грун­то­вої ін­фекції ко­ре­не­вих гни­лей мо­же бу­ти до­сяг­ну­то ви­ко­ри­с­тан­ням проміжних куль­тур, на­при­клад гірчиці, ріпа­ку та ін. Ви­ро­щу­ван­ня ріпа­ку сприяє інтен­сив­но­му роз­вит­ку в грунті ак­ти­номіцетів та інших ан­та­гоністів, що пригнічу­ють роз­ви­ток збуд­ників ко­ре­не­вих гни­лей зер­но­вих куль­тур. Ко­ре­неві виділен­ня са­мо­го ріпа­ку та­кож пригнічу­ють роз­ви­ток цих фіто­па­то­генів.

   Про­сто­ро­ва ізо­ляція. До­три­ман­ня про­сто­ро­вої ізо­ляції між куль­ту­ра­ми, які ура­жу­ють­ся спільни­ми збуд­ни­ка­ми хво­роб, суттєво по­кра­щує фіто­санітар­ний стан посівів. На­при­клад, для уник­нен­ня пе­ре­за­ра­жен­ня то­ма­тів від кар­топлі збуд­ни­ком фіто­ф­то­ро­зу про­сто­ро­ва ізо­ляція між ділян­ка­ми по­вин­на становити не мен­ше 1 км. За­зви­чай роз­ви­ток хво­ро­би по­чи­нається на кар­топлі, а потім збуд­ник пе­ре­хо­дить на рос­ли­ни то­ма­тів. По­ши­рюється він повітря­ним шля­хом, то­му при відсут­ності про­сто­ро­вої ізо­ляції по­чи­нається ма­со­ве ура­жен­ня плодів то­ма­тів фіто­­фто­ро­зом.
Слід до­три­му­ва­ти про­сто­ро­ву ізо­ляцію посівів фа­б­рич­них бу­ряків від насінників, оскільки ос­танні є дже­ре­лом пер­вин­ної інфекції не­справжньої бо­рош­ни­с­тої ро­си, вірус­них та інших хво­роб. Насіннєві ділян­ки пше­ниці ура­жуються інфекцією, яка по­ши­рюється з то­вар­них посівів. Озимі, висіяні по яро­вим або на при­лег­лих до них ділян­ках, ще з осені мо­жуть ура­жу­ва­ти­ся бу­рою, жов­тою іржею і бо­рош­ни­с­тою ро­сою. Ярові куль­ту­ри, роз­та­шо­вані по­ряд з ози­ми­ми, на­весні інтен­сив­но ура­жу­ють­ся збуд­ни­ка­ми вірус­них, фіто­плаз­мо­вих хво­роб, іржі, бо­рош­ни­с­тої ро­си, сеп­торіозу та ін.
Насіннєві посіви лю­цер­ни слід ізо­лю­ва­ти на віддаль не мен­ше 0,5 км від посівів ба­га­торічних бо­бо­вих трав на кор­мові цілі та зер­но­бо­бо­вих куль­тур, і не мен­ше ніж на 2 км від насіннєвих посівів дру­го­го і тре­ть­о­го ро­ку ви­ро­щу­ван­ня.
Посіви більшості сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур по­точ­но­го ро­ку не по­винні ме­жу­ва­ти з по­ля­ми, де їх ви­ро­щу­ва­ли ми­ну­ло­го ро­ку. Про­сто­ро­ва ізо­ляція у цих ви­па­дах по­вин­на ся­га­ти понад 1 км.

 Об­робіток грун­ту. У профілак­тиці хво­роб сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур знач­ну роль відігра­ють прий­о­ми, що зни­жу­ють за­пас спо­чи­ва­ю­чих струк­тур фіто­па­то­генів, які до­б­ре зберіга­ють­ся в грунті. Суттєве зни­жен­ня цьо­го дже­ре­ла інфекції відбу­вається після про­ве­ден­ня куль­ти­вацій та оран­ки з обертанням і без обертання пла­с­та. Лу­щен­ня стерні і ран­ня гли­бо­ка зяб­ле­ва оран­ка плу­гом з пе­ред­плуж­ни­ком — ефек­тив­ні прий­оми зни­щен­ня теліос­пор збуд­ників саж­ки, іржі, клей­сто­теціїв збуд­ників бо­рош­ни­с­тої ро­си, ріжків жи­та, пікнідіаль­ної стадії збуд­ників сеп­торіозів, конідіаль­ної і сум­ча­с­тої стадії фу­заріозу ко­ло­са та ін. За та­ко­го об­роб­лен­ня грун­ту спо­чи­ва­ючі стадії ба­га­ть­ох фіто­па­то­генів пе­реміщуються на знач­ну гли­би­ну, що за­побігає їхньому про­ро­с­тан­ню і на­ступ­но­му за­ра­жен­ню рос­лин. Окрім цьо­го, у гли­бо­ко­му шарі грун­ту па­то­генні ор­ганізми підда­ють­ся дії са­про­т­роф­ної мікро­ф­ло­ри, в то­му числі і ан­та­гоністів, і ги­нуть. Інша їхня ча­с­ти­на з нижніх шарів грун­ту пе­реміщується на по­верх­ню, де во­ни ви­­су­шу­ють­ся і підда­ють­ся дії інших не­спри­ят­ли­вих фак­торів або про­ро­с­та­ють і за відсут­ності сприй­нят­ли­вих рос­лин ги­нуть. У ре­зуль­таті за­пас пер­вин­ної інфекції до­стовірно змен­шується.
За­гор­тан­ня рос­лин­них решток, ство­рен­ня спри­ят­ли­вих умов для життє­­діяль­ності мікробів-ан­та­гоністів у грунті, при­ско­рен­ня про­це­су роз­кла­дан­ня рос­лин­них решток за до­по­мо­гою мікро­ор­ганізмів та інші фіто­санітарні за­хо­ди за­побіга­ють про­це­су на­ко­пи­чен­ня фіто­па­то­генів та їхнього по­ши­рен­ня.
На­томість си­с­те­ма ноу-тілл, по­верх­не­вий об­робіток грун­ту та не­гли­бо­ке за­гор­тан­ня рос­лин­них ре­ш­ток спри­я­ють роз­вит­ку хво­роб. За за­про­ва­­дження та­ких си­с­тем об­робітку грун­ту суттєво зро­с­та­ють ви­тра­ти на обов’яз­ко­ве про­ве­ден­ня профілак­тич­них хімічних за­ходів.
У про­цесі ве­ге­тації рос­лин ре­гу­ляр­не руйнуван­ня грун­то­вої кірки об­ме­жує роз­ви­ток ко­ре­неїду бу­ряків, ри­зок­тоніозу кар­топлі, чор­ної ніжки ка­пу­с­ти та інших хво­роб. Підгор­тан­ня кущів кар­топлі змен­шує ступінь ура­жен­ня бульб фіто­­фто­ро­зом. Ре­зер­ва­то­ра­ми ба­га­ть­ох фіто­па­то­ген­них вірусів, фіто­плазм слу­гують ба­га­торічні бур’яни. Зни­щен­ня бур’янів у чи­с­то­му па­ру си­с­те­ма­тич­ною куль­ти­вацією зни­жує за­пас інфекції. При до­гляді за про­сап­ни­ми куль­ту­ра­ми (бо­ро­ну­ван­ня, роз­пу­шу­ван­ня міжрядь, підгор­тан­ня) зни­щу­ють­ся бур’яни, по­кра­щу­ють­ся фізичні вла­с­ти­вості грун­ту, ство­рю­ють­ся спри­ят­ливі умо­ви для рос­ту і роз­вит­ку рос­лин, у зв’яз­ку з чим підви­щується їхня стійкість до фіто­па­то­генів. Так, у за­хисті кар­топлі від ри­зок­тоніозу ве­ли­ке зна­чен­ня має бо­ро­ну­ван­ня по­ля че­рез чо­ти­ри-п’ять днів після по­сад­ки і при по­яві сходів для руйнуван­ня грун­то­вої кірки. Цей прий­ом при­ско­рює по­яву сходів, по­кра­щує стійкість рос­лин проти хво­роб, зни­жує їхню шкід­ли­вість.
   Стро­ки і спо­со­би сівби й зби­ран­ня. Насіння сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур висіва­ють в оп­ти­мальні для пев­ної зо­ни стро­ки у прогрітий грунт. Пізні стро­ки висіву ози­мої або за­над­то рання сівба ярої пше­ниці при­зво­дить до знач­но­го під­ви­щен­ня ура­же­ності рос­лин твер­дою саж­кою. Це по­яс­нюється тим, що збуд­ни­ки ура­жу­ють про­ро­ст­ки рос­лин у період про­ро­с­тан­ня насіння в грунті. Отже, що ко­рот­ший період про­ро­с­тан­ня і що дружніші схо­ди, то мен­шою буде ура­женість пше­ниці твер­дою саж­кою. За запізнення із сів­бою ози­ми­ни на­сіння по­трап­ляє в хо­лод­ний грунт, пе­ріод про­ро­с­тан­ня роз­тя­гується, спри­ят­ли­ва фа­за по­до­вжує­ться і ура­женість рос­лин збільшується.
Сівба сої за ранніх строків у не­про­грітий грунт вик­ли­кає ма­со­ве ура­жен­ня сходів фу­заріозом, а за сівби льо­ну в ці стро­ки спо­с­терігається мінімаль­не ура­жен­ня рос­лин фу­заріозом, ан­т­рак­но­зом, ламкістю сте­бел, іржею порівня­но з ура­женістю рос­лин за пізньої сівби. Ви­са­д­жу­ван­ня кар­топлі у хо­лод­ний грунт сприяє ура­жен­ню рос­лин ри­зок­тоніозом. То­ма­ти пізніх строків висіву або ви­сад­ки роз­са­ди в грунт сильніше ура­жу­ють­ся фіто­ф­то­ро­зом і стов­бу­ром. Висів цу­к­ро­вих бу­ряків у до­б­ре об­роб­ле­ний грунт, в оп­ти­мальні для да­ної міс­це­вості стро­ки сприяє швид­ко­му про­ро­с­тан­ню насіння і по­яви друж­них сходів, які мен­ше ура­жу­ють­ся ко­ре­неїдом.
Іноді терміни висіву або по­сад­ки до­по­ма­га­ють рос­ли­нам «уник­ну­ти кон­так­ту з па­то­ге­ном» або сфор­му­ва­ти вро­жай до по­чат­ку інтен­сив­но­го роз­вит­ку хво­ро­би. Так, ран­ня по­сад­ка ран­нь­о­с­тиг­лих сортів кар­топлі дає змогу зібра­ти вро­жай до ма­со­во­го роз­вит­ку фіто­ф­то­ро­зу.
За своєчас­ного зби­рання зер­но­вих куль­тур змен­шується кількість па­да­лиці (са­мосівів), що об­ме­жує роз­ви­ток іржі і бо­рош­ни­с­тої ро­си.
Ре­тель­не очи­щен­ня полів після зби­ран­ня вро­жаю від рос­лин­них решток сприяє зни­щен­ню дже­рел пер­вин­ної інфекції іржі, ко­ре­не­вих гни­лей, ріжків та інших хво­роб. Ско­шу­ван­ня ба­дил­ля кар­топлі за декілька днів до зби­ран­ня уро­жаю за­побігає пе­ре­дачі інфекції збуд­ни­ка фіто­ф­то­ро­зу кар­топлі, кільце­вої гнилі, чор­ної ніжки з ура­же­но­го ба­дил­ля на по­верх­ню свіжозібра­них бульб.

   Си­с­те­ма удо­б­рен­ня. За­без­пе­чен­ня зба­лан­со­ва­но­го міне­раль­но­го жив­лен­ня рос­лин здійсню­ють на ос­нові щорічно­го аг­рохімічно­го аналізу грун­ту з ура­ху­ван­ням по­тре­би рос­лин на за­пла­но­ва­ний уро­жай. До­б­ри­ва відігра­ють важ­ли­ву роль у підви­щенні стійкості рос­лин проти хво­роб.
Вне­сен­ня ор­ганічних до­б­рив по­кра­щує умо­ви рос­ту і роз­вит­ку рос­лин, підви­щує їхню стійкість проти хво­роб, особ­ли­во тих, що вик­ли­ка­ні грун­то­ви­ми па­то­ге­на­ми. Ор­ганічні до­б­ри­ва ак­тивізу­ють діяльність са­про­т­роф­ної мікро­ф­ло­ри, внаслідок цьо­го за­пас інфекції в грунті зни­жується. Теліос­по­ри збуд­ників твер­дої саж­ки пше­ниці, пе­ре­бу­ва­ю­чи в грунті, до­б­ре за­прав­ле­ним гноєм, не ви­т­ри­му­ють кон­ку­ренції з грун­то­ви­ми мікро­ор­ганізма­ми і ги­нуть. Під впли­вом ор­ганічних до­б­рив поліп­шує­ться струк­ту­ра грун­ту, що має ве­ли­ке зна­чен­ня у боротьбі про­ти ко­ре­неїду, гни­лей ко­ре­неп­лодів та інших хво­роб. Разом з тим, вне­сен­ня у грунт свіжо­го гною сприяє роз­вит­ку зви­чай­ної парші кар­топлі, бу­ряків, морк­ви та інших куль­тур, то­му йо­го мож­на вно­си­ти ли­ше під по­пе­ред­ник цих куль­тур.
Ви­сокі до­зи азот­них до­б­рив, нез­ба­лан­со­вані за інши­ми еле­мен­та­ми, ча­с­то при­зво­дять до ток­си­ко­зу грун­ту, на­ко­пи­чен­ня у ньо­му па­то­ген­них грибів. Ос­танні здатні по­си­лю­ва­ти роз­ви­ток ко­ре­не­вих гни­лей і фу­заріозів. Вне­сен­ня азот­них до­б­рив у ви­со­ких до­зах пришвидшує роз­ви­ток бо­рош­ни­с­тої ро­си, іржі, бак­теріозів у 3–7 разів. Не­ста­ча азо­ту мо­же спри­чи­ни­ти ви­ля­ган­ня рос­лин, що за на­яв­ності дощів і ви­со­кої тем­пе­ра­ту­ри по­си­лю­ва­ти­ме роз­ви­ток хво­роб. На­томість, фо­с­форні і калійні до­б­ри­ва підви­щу­ють стійкість рос­лин про­ти хво­роб і лежкість про­дукції.
У підви­щенні стійкості про­ти хво­роб важ­ли­ва роль на­ле­жить та­кож мікро­е­ле­мен­там. Так, мікро­до­зи спо­лук міді зни­жу­ють ура­женість кар­топлі фіто­ф­то­ро­зом, борні до­б­ри­ва за­побіга­ють роз­вит­ку гнилі сер­деч­ка бу­ря­ків, об­роб­лен­ня насіння зер­но­вих куль­тур со­ля­ми молібде­ну зни­жує ура­жен­ня рос­лин іржею, саж­кою та інши­ми хво­ро­ба­ми.
Кислі грун­ти спри­я­ють роз­вит­ку чор­ної ніжки і ки­ли ка­пу­с­ти, то­му во­ни по­тре­бу­ють вап­ну­ван­ня. Вне­сен­ня вап­на на та­ких грун­тах зни­жує ура­женість бу­ряків ко­ре­неїдом, льо­ну — фу­заріозом, ан­т­рак­но­зом; ка­пу­с­ти — ки­лою, чор­ною ніжкою.