Знайомство з садівництвом Франції

Знайомство з садівництвом Франції

На запрошення асоціації “Mondial Fruit Selection”, яка займається селекцією, а також вивченням та комерційним розмноженням сортів плодових культур, група українських учених-садівників відвідала  Францію з метою ознайомлення з садівництвом цієї країни, з досягненнями вчених-селекціонерів та розсадниківників. І хоча, за нашими мірками, кінець листопада — доволі пізній термін для відвідання садів, але чітка організація та насиченість програми візиту, а також велика різниця у кліматичних умовах, дали змогу дістати багато надзвичайно цікавих вражень, запозичити щось нове і помилуватися не лише французьким садівництвом, а й самою Францією — однією з найдивовижніших країн світу.

Перші враження

Програма візиту починалася з перельоту Київ—Париж у літаку компанії “Air France” з приземленням у найбільшому аеропорту Європи ім. Шарля де Голля. Уже тут починаєш розуміти, що сільське господарство — це гордість Франції, а продукція садівництва, виноградарства й виноробства така ж високоякісна, як і французька парфумерія.

Відмінні яблучний і томатний соки, витримані сухі вина, віски й коньяк у пляшечках (а не пляшках!) найрізноманітнішої місткості дають змогу створити уявлення про розвиток “села”, проте їхнього, не нашого. Усе це розмаїття напоїв було запропоноване нам на борту лайнера (певна річ, за рахунок авіакомпанії) поряд з наїдками та чималими каталогами жіночої та чоловічої парфумерії.

Умови та економіка галузі Узагалі Франція чимось схожа на Україну. Приблизно однакові території й протяжність на схід—захід та північ—південь. Населення, щоправда, трохи більше — близько 67 мільйонів. Так само, як і в Україні, столиця, з географічного погляду, розташована у північній частині країни. Проте назвати Париж просто містом не можна. Це — держава в державі! Населення з урахуванням передмість становить близько 12 мільйонів! Тут живуть і працюють люди найрізноманітніших національностей і кольору шкіри. І всі вони, зрозуміло, не від того, щоб добре попоїсти, а отже, Париж є одним із найбільших міст — споживачів продукції садівництва. А оскільки народності різні, то й діапазон запитів і смаків також чималий. Навіть порівняно поверхове ознайомлення з фруктовими магазинами й ринками дає змогу зробити висновок щодо збалансованості попиту й пропозиції на цю продукцію. Проте водночас вражає її багатоманітність — фрукти на будь-чию забаганку як місцеві, так і будь-які “заморські”. А це дуже й дуже непроста проблема маркетингу, адже садівникам треба чітко орієнтуватися в тому, скільки й чого треба вирощувати в саду, і тільки найвищої якості, аби за довгим ланцюжком реалізації продукція не лише вчасно потрапила до споживача, а й була ним добре оцінена.

З огляду на це нас, вихованців колективного господарювання, попервах дивували стиглі яблука, що не були зняті з дерев, так само як і ті, що суцільним килимом вкривали землю. Йдеться не про окремі дерева, а про значні площі, і не лише про науково-дослідні господарства, а й фермерські. Надзвичайно жорсткі умови конкуренції і насиченість ринку диктують перше правило економіки садівництва: фруктів має вирощуватися стільки й таких, щоб забезпечити потрібну прибутковість і рентабельність господарства. А коли вже прорахувався — чи вирощуєш не той помологічний сорт, чи, боронь Боже, не тієї величини й кольору плоди, пиши пропало, такий “скарб” збирати немає сенсу. Займатися садівництвом і виноградарством французам, як то кажуть, сам Бог звелів.

З півдня море, а з заходу — океан формують м’який вологий клімат. Літо тривале й тепле, проте не спекотне, а зима, як на нас, українців, — ніяка. Мороз мінус 10—15°С — це норма, і нижче температура опускається рідко. Сніг — гість порівняно нечастий навіть у північній частині країни. От і виходить, що можна беззастережно висаджувати сади на карликових підщепах і восени, і взимку, і навесні. Рясні опади й висока вологість сприяють безстресовому росту дерев. Проте й створюють певні проблеми, адже проти грибних та бактеріальних захворювань доводиться застосовувати потужний “блок захисту” — до 16—20 обприскувань. А втім, за всієї цієї природної щедрості французькі землероби уже давним-давно втілили в життя поняття спеціалізації й концентрації певної галузі в найкращих для її розвитку умовах! Варто лише згадати шампанське й коньяк — ці всесвітньо відомі напої одержують у конкретних провінціях.

Величезну кількість яблуневих і грушевих садів зосереджено на півночі та заході Франції, а черешня, персик та абрикос, які вирощують тільки на півдні, добре уживаються з місцевим володарем — виноградом. Що ж до плодів інших (цитрусових та субтропічних) культур, то їх французам “підкидають” сусіди з Іспанії, Португалії, Італії та країн Північної Африки, адже всі вони поруч, а не “за тридев’ять земель”. Розсадниківництво Детально ознайомитися з особливостями вирощування посадкового матеріалу українські садівники змогли у приватному розсаднику “Pepіnіeres du Valois”, що в містечку Віллерз-Коттеретс, 90 км на північ від Парижа. Організований він у 1956 році, 80 га землі відведено безпосередньо для розсадниківництва, а на 30 га саду вивчають нові сорти світової селекції. Вологий атлантичний клімат, легкі суглинисті грунти, близько 900 мм опадів, тепле літо і тривалий безморозний осінньо-зимовий період…

Отже, в маточниках клонові підщепи мають відмінні умови для укорінення й формування потужної кореневої системи, а отже, й решти якісних показників відгілків. В Україні слід докласти ой як багато зусиль, щоб одержати такі самі результати!

Питома вага улюбленої для французів підщепи М 9 (та її клонів) становить до 80%; а на нашій батьківщині ця підщепа потерпає від повітряної посухи й тому важко вкорінюється. Кожної ротації саджанці вирощують на новій земельній ділянці, де розсадника не було, як мінімум, 5—6 років. Через це орендування землі в сусідів — явище і необхідне, і звичне, попри доволі відчутну її вартість.

Використовуються переважно міжряддя розсадника (близько 90 см). Недостатня родючість грунту компенсується оптимізацією мінерального живлення, а для знищення бур’янів застосовують гербіциди. Захват викликає цілковита механізація викопування саджанців. Викопувальний агрегат складається з потужного колісного трактора, викопувального механізму, 2—3-метрового транспортера-струшувача і причіпної (змінної) платформи, на яку саджанці укладають горизонтально: верхівка до верхівки, а корінням урізнобіч. Цей процес забезпечують тракторист і два робітники, а поряд, про всяк випадок, стоять трактор або два для перевезення причепа-платформи до сховища. Так-так, не до прикопу чи підвалу, а до стаціонарного й великого за об’ємом холодильника-сховища. Платформи знімають з коліс і, завдяки наявності по кутках потужних вертикальних стояків, складають одну на одну. Автоматичний режим контролю — відкриття-закриття вхідних воріт, подача до форсунок-розпилювачів на стелі води — дає змогу підтримувати в холодильнику 90-відсоткову вологість повітря й температуру 0—1°С.

Отже, не доводиться використовувати жодних субстратів для “укутування” коріння. У нормальному розумінні таке тимчасове (до і після сортування саджанців і до їх реалізації) зберігання застосовують переважно для саджанців яблуні й груші. На саджанцях кісточкових такий “гуманізм” не практикується, адже відомо, що їхня коренева система негативно реагує навіть на короткочасне підсушування. На відміну від холодильника, у наступному цеху, де сортують саджанці, працює багато (залежно від кількості матеріалу) людей — мінімум 35—40 осіб. Завезені з холодильника платформи розкріплюють, на звичайних столах робітники сортують саджанці, зв’язують їх у пучки, навішують етикетки (із зазначенням якісного й помологічного сортів) і укладають знову на такі самі платформи.

Відмінні саджанці повинні мати 6—9 бічних гілочок; середні — від 3 до 5; найгірші — або без бічних розгалужень, або з 1—2 гілками. Така градація дає змогу встановлювати різні ціни на саджанці й оперативно отоварювати покупців залежно від їхніх потреб. Після сортування й до реалізації саджанці насіннячкових знову зберігають у холодильнику, а кісточкових — безпосередньо на вулиці, присипаючи коріння останніх тирсою або землею.

Нині у Франції виробництво саджанців починає дещо перевищувати попит і, крім відмінної якості, розсадниківники здійснюють прагматичну сортову політику. “Найкраще й нове” — ось, мабуть, їхній принцип. Хороший відгілок прищепи М 9 завтовшки 6—8 мм оцінюється в 1,5—2 франки, а однорічний саджанець — від 15 до 25 франків, залежно від якісних параметрів і помологічного сорту. Розсадниківники чітко дотримуються авторського права на сорт — і нові французькі, і зарубіжні сорти вирощують за ліцензіями.

Селекціонерові виплачують роялті, тобто грошову винагороду. Розмір її залежить від комерційного значення сорту, його реалізаційної ціни і відповідних домовленостей обох сторін. У середньому ж — 5—10% суми реалізації. Один розсадник “Valois” вирощує близько мільйона саджанців, майже 70% їх — однолітки, проте кроновані. Уся ж група “Mondial Fruit Selection” — до 10 мільйонів саджанців на рік.

Продаж здійснюється переважно великими партіями — сусідам по Євросоюзу. Саджанці в контейнерах вирощують також, проте в кількостях, що відповідають попитові, і зазвичай десятками тисяч штук. Це в основному слива китайська, різні види персика, багато декоративних культур. Проте цей товар дуже й дуже дорогий, і знайти покупця непросто.

Знайомство з садівництвом Франції ANGELYS — один із перших французьких сортів, одержаний у результаті нещодавнього завершення селекційної програми, мета якої — виробити стійкість до ірвінії. Уже займає 1% від загальної кількості саджанців груші.

Установа-оригінатор — INRA — одержує від розмноження цієї новинки роялті в 600 тис. франків на рік. А це близько 4 франків від кожного проданого саджанця. Навіть назву сорту обмірковували ретельно. Вона мала бути милозвучною й запам’ятовуватися — так стверджує селекціонер Марсель Лезек. Так і з’явилася Анжерська лілея.

Уже впродовж тривалого часу у Франції, та й в інших країнах Європи, вирощують дуже багато літньої груші сорту Вільямс, осінньої — сорту Конференція і дуже мало — зимових плодів. Французькі дослідники пояснили це так: груша має бути смачною й неодмінно маслянистою та практично готовою для споживання. Питання концептуальне — покупці не хочуть купувати жорстку зимову грушу, плоди якої ще мають достигати.

От і виходить, що комерційно доцільніше вирощувати класні осінні сорти та зберігати плоди до реалізації взимку або навесні в холодильниках (звичайних або з регульованим газовим середовищем). Чи це правильно, чи ні — українському садівникові відповісти складно, оскільки жодна з наших наукових установ не проводить вивчення маркетингу свіжої плодової продукції.

Назагал рівень розвитку садівництва Франції дуже високий. Основні елементи технології такі: сади висаджують практично стовідсотково на карликових підщепах за міжрядь 4 м і відстані в рядах 0,8–1,2 м. Щільність рослин — від 1,5 до 3 тис. шт./га залежно від культури і сортоприщепної комбінації. На заміну основної підщепи М 9 (та її клонів) проводять активні пошуки інших і вже впроваджують французькі PALAM-1 та PALAM-2 — для яблуні і PYRIAM-OH11 — для груші. Міжряддя всюди в садах задерновані. Для формування дерев використовують нові модифікації веретеноподібної крони.

Плодівники Франції вважають, що на гілках яблуні, які мають розташування нижче горизонтального, основні генеративні утворення — плодушки — можуть бути продуктивними до 11–12 років. А це в середньому практично повний цикл використання інтенсивного саду. Тому використання карликових підщеп і формування дерев спрямовано на максимальне пригнічення деревини, а всю енергію — на плоди.

Ще раз наголосимо, що плоди мають бути великими й одномірними. Для цього використовують і хімічне проріджування зав’язі після цвітіння, а головне — підхожий сорт. І багато копіткої праці впродовж року. Використання високоефективної сортової політики — ось, мабуть, найважливіша проблема, над якою працюють як садівники-практики, розсадниківники, так і вчені країни.

Так, Mondial Fruit Selection активно використовує систему “клубу”, що передбачає вивчення й культивування нового сорту одночасно кількома ділянками, проте в різних кліматичних умовах для підтвердження комерційної придатності новинки. У зв’язку з цим і асоціація, і розсадниківники активно співпрацюють з науковими установами — як зі своїми (INRA), так і з багатьма зарубіжними інститутами, а подеколи і з приватними селекціонерами.

Докладніше цю проблему висвітили під час розмови президент Mondial Fruit Selection пан Рене Лепаж, Франсуа Лорен (генетика й селекція яблуні) з INRA, Марі-Елен Симар (селекція та вивчення підщеп) та Марсель Лезек (генетика й селекція груші). Порівняно з нашими, українськими, селекційні програми французів значно менші щодо кількості комбінацій схрещення та гібридів, а методичні підходи й завдання інші.

Рівень і матеріальне забезпечення незрівнянно вищі, оскільки після ухвалення програми виділяють коштів стільки, скільки потрібно для її реалізації. Найголовніше завдання селекції насіннячкових культур — це стійкість до найбільш шкодочинних захворювань: ірвінії та паршів. Ірвінія з’явилась у Франції в 1974 році. Вважають, що завезли її з американського материка. А вже з 1979 року (!!!) розпочалася наукова робота з оцінки сортів на стійкість до ірвінії та їх селекція.

Одержані після найретельнішого добору батьківських пар і висівання насіння всі без винятку гібридні сіянці (за досягнення ними 20-сантиметрової висоти) проходять стадію інфікування відповідними бактеріями і штамами гриба. У результаті виділяють абсолютно стійкі й частково стійкі, а нестійкі — знищують. Цю роботу проводили в теплиці, а далі — поле й сад.

У польових умовах можливе ще певне розщеплення, ще бракування — і визначається невелика група вже елітних сіянців (тобто кандидатів у сорти). І ось на цій стадії наукові співробітники укладають ліцензійні договори з розсадниківниками на предмет вивчення й оцінки цих сіянців (і нових сортів) у польових умовах як мінімум з трьома повноцінними врожаями.

Таким чином, гібриди й сорти, завдяки системі “клубу”, вивчають у садах при великих розсадниках і дуже рідко — на приватних невеликих фермах. Саме цей етап вивчення найбільш важливий і цікавий. Чим це вигідно розсадниківникам? А тим, що, внаслідок виділення навіть 1–2 цінних з комерційного погляду кандидатів у сорти, саме ці розсадниківники матимуть право на одержання ліцензії (або виняткової ліцензії) на комерційне вирощування саджанців. А далі — в них у руках можливість реалізації сорту вже у світовому масштабі. На всіх етапах цих угод наукові установи — оригінатори та селекціонери —одержують відрахування (роялті).

Отже, річ вигідна з будь-якого боку. Але… Є одне істотне “але”. Якщо з подачі наукової установи щось вийде не так — вона ж і компенсуватиме збитки. Ось чому селекційні програми не такі “масштабні”, проте ретельно опрацьовані.

Затрати на виведення нового сорту дуже великі, ось чому в країнах Євросоюзу селекцією займаються набагато менше, ніж у нас. На противагу намагаються з усього світу збирати напрацьований матеріал і після швидкого оцінювання — впроваджувати.

В основі цієї, можливо, й не зовсім зрозумілої, логіки — велика розбіжність в умовах оплати праці й вартості самих матеріалів. У Франції мінімальна зарплата становить (так само, як і допомога з безробіття) 450 франків. З огляду на це будь-яка їхня продукція, у тому числі й садівницька, має відпочатково високу собівартість, а в підсумку — високу ціну.

Високорозвинутою будь-яка галузь господарства, у тому числі й садівництво, не може бути без повноцінного симбіозу науки й виробництва, що забезпечує поступальний рух уперед. Недоторканність приватної й державної власності, сприятлива кредитно-фінансова політика й розвинута законодавча база (особливо щодо захисту авторського права та інтелектуальної власності) дають змогу садівникам Франції з оптимізмом та впевненістю дивитися в майбутнє. Садівництво, виноградарство й виноробство надійно забезпечують величезні надходження до державної скарбниці поряд з високорозвинутими галузями промисловості.

В. Павлюк, канд. с.-г. наук, Інститут садівництва, Київ, м. Анжер, Франція