Спецможливості
Технології

Захист картоплі та столових коренеплодів у сховищах

10.11.2009
1918
Захист картоплі та столових коренеплодів у сховищах фото, ілюстрація

Зберігання картоплі, попри, на перший погляд, простоту, має свої особливості й свої проблеми. Частина цих проблем належить до господарських заходів (вибір типу сховища, обладнання з його відповідною апаратурою, підтримання режимів зберігання тощо), але частина проблем має і суто "захисне забарвлення".

Зберігання картоплі, попри, на перший погляд, простоту, має свої особливості й свої проблеми. Частина цих проблем належить до господарських заходів (вибір типу сховища, обладнання з його відповідною апаратурою, підтримання режимів зберігання тощо), але частина проблем має і суто "захисне забарвлення".

Фітопатологічні та ентомологічні проблеми
під час зберігання картоплі
Картоплі у сховищах загрожують хвороби зберігання, деякі шкідливі комахи та нематоди й, звичайно, гризуни. У нашій статті ми зупинимося на проблемах хвороб і комах-шкідників.

Основні хвороби картоплі у сховищах
Поміж захворювань, зокрема грибних, чільне місце посідає фітофтороз - найбільший "ворог" картоплі саме в період зберігання. Найчастіше проблема виникає у сховищах з недостатньою вентиляцією або в разі, коли її немає зовсім, і тоді утворюється підвищена вологість повітря.
Фітофтороз - це, на жаль, не єдина грибна хвороба картоплі. До цієї групи хвороб належить і суха плямистість, яка проявляється на бульбах через 14-20 діб після збирання врожаю у вигляді плям, укритих сухою кіркою; і альтернаріоз, і ризоктоніоз, від якого зниження врожаю бульб в окремі роки сягає 40% (особливо небезпечний для ранньостиглих сортів); і звичайна парша, що вкриває поверхню бульб виразками, порушуючи фізіологічні процеси; й суха гниль, яка проявляється через два-три місяці після закладення врожаю на зберігання, спричиняючи значні втрати в період, коли спостерігається щорічне сезонне зростання цін на картоплю; і фомоз; і біла гниль, або склеротиніоз, що спричиняє масове загнивання закладеного на зберігання врожаю картоплі.
Не менших збитків завдають і бактеріальні хвороби бульб. З-поміж них слід назвати чорну ніжку, мокру, кільцеву, тверду чорну та буру бактеріальну гнилі. Бактеріальні хвороби особливо небезпечні, оскільки швидко перетворюють бульби на рідку масу з неприємним запахом і створюють у сховищах потужний інфекційний фон, що потребує значних фінансових витрат на багаторазову дезінфекцію.
Загалом хвороби зберігання якщо не знищують весь урожай, то істотно знижують споживчу цінність продовольчої картоплі через збільшення відходів під час очищення бульб, зниження вмісту (до 30%) крохмалю, погіршення харчових якостей. Використання хворих бульб на насінницькі потреби знижує урожай на 15-40%. Значні видатки й під час реалізації уражених бульб.

Способи боротьби з хворобами
Як же зберігати картоплю, щоб уникнути втрат від хвороб?
Основні моменти старовинних рекомендацій - пересипання стерильним піском, обробка сіркою, - безумовно, спрямовані на досягнення ефекту дезінфекції. Ідея зменшення пригнічення інфекційного навантаження на бульби під час зберігання, безсумнівно, є правильною й набула сучасного втілення. Йдеться про обробку картоплі перед закладанням у сховища хімічними фунгіцидами.
На жаль, сучасним регламентом обробка продовольчої картоплі фунгіцидами не передбачена. І все ж для насіннєвих запасів зареєстровано два препарати: Максим 025 FS, 2,5% т.к.с., і Ровраль Аквафло, 50% к.с. Перший на основі флудіоксонілу, другий - іпридіону.
Найефективніше використовувати фунгіциди для обробки бульб у суміші з прилипачем. Існує статистика, яка свідчить, що під час обприскування пестицидами втрати препарату становлять 50-60% (випаровування, змивання тощо). Звичайно, прилипачі істотно зменшують ці втрати. Особливо цікаві продукти, які використовують як клеї для запобігання передчасному розтріскуванню ріпаку - Нью-Фільм 17, т.к.е. (на основі піноліну), Споднам, 55,5% к.с., Еластик, 45% к.е. (на основі синтетичного латексу). Особливість цих препаратів полягає в тому, що вони можуть утворювати на поверхні картопляної бульби проникну мембрану (як і на поверхні ріпакового стручка), яка не просто утримає хімічний препарат, а й не перешкоджатиме диханню бульби. Тож виробничникам і власникам цих торгових марок слід уважніше розглянути можливості застосування цих препаратів у сховищах.

Шкодочинність комах-шкідників
Отже, ми розглянули, так би мовити, фітопатологічний бік проблеми зберігання картоплі. Однак є ще й менш відомий - ентомологічний. Із шкідливих комах у сховищах різного типу особливо відчутної шкоди можуть завдати колорадський жук, картопляний комарик і картопляна міль.
Про колорадського жука написано й сказано доволі багато, тож ми не наводитимемо тут його біології, сподіваючись, що в загальних рисах вона відома господарникам, а зупинимося лише на його шкодочинності під час зберігання картоплі. Колорадський жук добре відомий як винищувач зелених частин картоплі та інших рослин родини пасльонових, але він пошкоджує й бульби, особливо на початковому етапі зберігання та перевезення у сховища. Відбувається це за умов, коли зібраний урожай зберігають у погано вкритих буртах неподалік полів, де вирощували картоплю. Імаго колорадського жука, перед тим як ховатися в грунт на зимівлю, особливо ті особини, що не отримали належного живлення на зелених частинах рослин, все ще живляться на загублених бульбах або проникають у сховища, часто цілком пошкоджуючи бульби верхнього шару бурту. Негативні наслідки цих пошкоджень, крім прямих втрат - знищених бульб, - полягають і в тому, що навіть незначні пошкодження відкривають ворота збудникам захворювань.
Щоб запобігти цим втратам, треба вчасно вивозити зібраний урожай із полів, уникати зберігання його в тимчасових сховищах, надавати перевагу під час зберігання картоплі сучасним типам сховищ.
Картопляний комарик Pnyxia scabiei Hopk. Шкідник розвивається в полі та в сховищах. Зимують личинки і пупарії. У сховищах та кагатах розвиток триває за температури 12°С і припиняється за температури нижче 8°С. На поле комарик потрапляє разом із посадковим матеріалом. Навесні імаго виходять пізно - за температури 17...20°С. Перше покоління в полі нечисленне. Імаго не літають, а швидко переміщуються поверхнею грунту. Після спаровування самці гинуть, а самиці відкладають яйця групами. Плодючість самиць невелика: в середньому 65 яєць. Личинки живляться тканинами бульб і прикореневою частиною стеблин картоплі, коренями моркви, а також можуть живитися гнилими рештками рослин. Розвиток личинки триває 9-14 діб. Повний цикл однієї генерації завершується за температури 18...22°С за 21-26 діб. Усього протягом року в агроценозах і сховищах шкідник може розвиватися в дев'яти поколіннях. Восени з урожаєм картоплі та моркви шкідник потрапляє у сховища, де сприяє поширенню парші бульб картоплі та бактеріозу моркви.
Основними методами регулювання чисельності шкідника є профілактичні заходи: просушування бульб картоплі та коренеплодів моркви перед закладенням на зберігання й підтримання в сховищах потрібного (менше 8°С) температурного режиму. Хімічні засоби регуляції кількості картопляного комарика чинний "Перелік пестицидів та агрохімікатів ..." не рекомендує. Проте можливості реєстрації препаратів (для обробки по вегетації) проти цього ентомологічного об'єкта є. Нижче ми наводимо перелік препаратів, зареєстрованих проти комариків на інших культурах. Отже, потенційно препарати на основі піриміфосметилу, диметоату, ацетаміприду, малатіону та лямбда-цигалотрину можуть бути ефективними й проти картопляного комарика.
Картопляна міль Phthorimaea operculella Zell шкодить у південних регіонах країни. Зимують гусениці старшого віку та лялечки. Але у сховищах за температури вище 15°С розвиток шкідника триває і взимку. Навесні під час висаджування бульб з відкладеними на них яйцями та заселених гусеницями чи лялечками шкідник потрапляє в агроценози. Метелики вилітають у травні. Після спаровування самиці відкладають яйця, розміщуючи їх з нижнього боку листків, на стебла, грунт і бульби по одному та групами. Через 3-15 діб з яєць виходять гусениці, які вгризаються під епідерміс листка, стебла чи під шкірку бульби, де живляться, роблячи звивисті ходи, заповнені екскрементами. Через 11-14 діб живлення гусениці залишають міни, роблять кокони у щілинах грунту між сухим листям, між бульбами у сховищах, де й заляльковуються. Стадія лялечки триває 7-12 діб. На півдні розвивається в п'яти генераціях.
У плані проблеми зберігання картоплі шкідник цікавий тим, що зі старінням рослин картоплі гусениці переходять на бульби і вгризаються в них. Живлячись, вони роблять ходи всередині картоплини, заповнюючи їх екскрементами, що сприяє загниванню бульб. Коли гусениці прокладають ходи під шкіркою бульби, вона поступово висихає, й утворюється помітний рубець.
Для регуляції кількості картопляної молі, крім загальних заходів, практикують і застосування хімічних інсектицидів по вегетації. Отже, картопляна міль - один із тих шкідників, проти яких боротьба починається ще в полі.
Стеблова нематода. Захворювання бульб виникає внаслідок ураження їх круглими червами, зокрема стебловою нематодою. Шкідник проникає в молоді бульби з материнських через столони. Захворювання проявляється лише через деякий час після викопування бульб і часто - вже після завантаження їх у картоплесховища на зберігання. На пуповинній частині бульби з'являються темно-коричневі плями з металевим відблиском. Шкірочка на них легко відокремлюється, що різнить це захворювання від ураження фітофторозом. Уражені стебловою нематодою бульби інфікуються збудниками сухої та мокрої гнилей і найчастіше згнивають (72-92%). Для обмеження ураження стебловою нематодою використовують стійкі сорти, ранні строки збирання та ретельне перебирання й вибраковування бульб восени та навесні.

Значення хімічних препаратів у зберіганні картоплі
Сучасну принципову схему зберігання картоплі можна представити так. На першому етапі проводять вибраковування уражених і пошкоджених бульб. Їх ізолюють від основної маси врожаю й, залежно від ступеня пошкодження чи ураження, утилізують, знищують або переробляють на технічні цілі. Відбірні бульби висушують, перебирають, видаляючи з них частки грунту та рослинні рештки. Суху картоплю обробляють сумішшю фунгіциду, інсектициду з прилипачем. Після хімічної обробки картоплю обов'язково висушують. Одночасно з підготуванням до зберігання врожаю готують тару й сховища. Насамперед, дезінфікують ящики та контейнери сумішшю одного з рекомендованих фунгіцидів з прилипачем. Оброблену тару теж висушують на спеціальних відкритих майданчиках під накриттям. Сховища обробляють сумішшю одного з рекомендованих фунгіцидів з прилипачем або 1% розчином формаліну. У крайньому разі просто білять 20-25% розчином свіжогашеного вапна з додаванням на кожні 10 л 100 грамів мідного купоросу чи обкурюють сіркою. Перед дезінфекцією цими розчинами всі металеві та гумові частини технологічного обладнання потрібно вкрити шаром бітумного лаку, оскільки вони зазнають корозії (металеві) або псуються під впливом хімічних речовин (гумові). Після хімічної обробки чи вапнування стін сховища висушують і провітрюють, щоб видалити зайву вологу. У підготовлені сховища завантажують картоплю, призначену для зберігання, розміщуючи її в ящики місткістю 25 кг або контейнери місткістю 100 кг, чи просто насипають у бурти визначеної висоти. Картоплю зберігають за оптимальної температури та вологості повітря (залежно від місткості сховища та обсягів продукції, що зберігається). Загалом оптимальна відносна вологість повітря в картоплесховищах - 90-95%. Допускається її зниження до 85%. Підвищення вологості понад 95% небажане. Продовольчу картоплю зберігають за температури 3...5°С. За нижчої температури зберігання бульби через 16-22 доби стають солодкими, за вищої більшість сортів виходить із стану спокою, з'являються паростки, що збільшує втрати та погіршує смак бульб. Оптимальні температури зберігання можуть різнитися за сортами (табл. 4)

Класифікація сховищ для зберігання картоплі у великих обсягах
(за Вітенко та ін., 1990)
У великих фермерських господарствах, що спеціалізуються на вирощуванні картоплі, урожай зберігають у постійних і сезонних сховищах. У постійних сховищах застосовують активну й примусову загальнообмінну вентиляцію. За можливості влаштування активної вентиляції картоплю можна розміщувати навалом у засіках місткістю 70-100 т або у секціях на 250-100 т. У сезонних сховищах зберігають картоплю в умовах природного обміну повітря або із застосуванням активної вентиляції. Перший тип вентиляції застосовують у кагатах з припливно-витяжними трубами, а другий - у кагатах великої місткості й на кагатних майданчиках з одно- та двоканальною системою розподілення повітря. Вважається, що для лежкості та економічної ефективності найдоцільнішим є зберігання картоплі в умовах активної вентиляції у капітальних і сезонних сховищах із розміщенням продукції навалом.

Особливості контейнерного зберігання картоплі
(за Вітенко та ін., 1990)
Контейнери застосовують тоді, коли доводиться перевозити продукцію на великі відстані з численним перевалюванням. Основний недолік контейнерів - висока вартість. За підрахунками, вона дорівнює вартості самого сховища, розрахованого на їхнє розміщення. Крім того, процес завантаження контейнерів доволі трудомісткий. Завантажують картоплю в контейнери на полі безпосередньо під час збирання. Завантажені контейнери звозять у сховище й штабелюють. Перебирають бульби після завершення польових робіт або рано навесні під час підготування їх до висаджування. У разі завантаження контейнерів на кагатних полях бульби попередньо витримують протягом двох-трьох тижнів у тимчасових кагатах, сортують, і контейнери з продукцією звозять у сховище. У сховищі контейнери виставляють штабелями, кожний на площі 6-8х6-8 м. Висоту регулюють так, щоб від шару картоплі у верхньому контейнері до нижніх виступів стелі була відстань 80-100 см. Між штабелями та стінами залишають технологічні проходи завширшки 0,5-0,7 м. Ширина центрального проїзду має бути не меншою 2,5 м. Вентиляційна система контейнеросховищ має забезпечувати не менш як 20-разовий обмін повітря за годину та постійне його перемішування.

Способи зберігання невеликих обсягів картоплі
(за Стрижевим, 1990)
Для зберігання картоплі взимку в невеликих обсягах (або у господарствах, що мають обмежені фінансові можливості) можна використати як спеціальні, так і пристосовані приміщення. До спеціальних належать кагати, траншеї, підвали, лабази та погреби, до пристосованих - тимчасові гаражі, балкони, жилі будівлі.
Кагати - це видовжені купи картоплі, які мають форму двосхилого даху. Вони бувають заглиблені та напівзаглиблені. У заглиблених частина картоплі перебуває в грунті, а решта над ним. Заглиблення сягає одного метра. Ширина кагату - 1,5-2 м, довжина - за потребою. Для видалення теплого повітря обладнують припливний рів і гребінь. У напівзаглиблених кагатах менша частина бульб зберігається в грунті, більша - над ним. Глибина - 25-30 см, ширина - 2 м. Вентиляцію здійснюють за допомогою припливно-витяжної системи. Укладені бульби вкривають шаром соломи 45-50 см, а зверху - шаром грунту 35-40 см. Замість грунту, можна використати сухе листя, зверху якого покласти тирсу.
Траншеї - викопані в грунті котловани різної ширини та глибини (найчастіше 1 м) довільної довжини. Через кожні три-чотири метри можна влаштувати перетинку з грунту завтовшки 30 см, що дасть можливість зберігати кілька сортів. Траншеї, як і кагати, обладнують припливно-витяжною вентиляцією. Завантажену картоплю вкривають шаром соломи 40-50 см, а зверху - шаром грунту завтовшки 60-80 сантиметрів.
Навколо траншей і кагатів треба викопати канаву для відведення дощової води. Протягом зберігання картоплі в кагатах і траншеях стежать за температурою і за потреби додатково вкривають або, навпаки, провітрюють їх. Навесні, якщо потрібно подовжити термін зберігання, кагати вкривають снігом.

Зберігання насіннєвої картоплі
Перед закладанням на зберігання насіннєву картоплю озеленяють на сонці (у дощову погоду під навісом) упродовж 10-12 днів. Під час цього заходу бульби періодично перегортають, щоб озеленення було рівномірним. Підготовлену так картоплю зберігають окремо від продовольчої та кормової, оскільки в ній накопичується отруйний соланін. У початковий період зберігання насіннєву картоплю зберігають за вищої температури (10...12°С), ніж під час основного зимового зберігання, коли температура повітря має бути в межах 2...4°С, а відносна вологість - 92-95%. Насіннєву картоплю в сховищі зберігають навалом.

Столові коренеплоди (морква та столові буряки)
Хвороби зберігання моркви та столових буряків
У процесі зберігання овочеві коренеплоди можуть уражуватися різноманітними хворобами. Морква  - гнилями: чорною, сухою та сірою. Чорна гниль, або альтернаріоз, з'являється за надлишкової вологості повітря в сховищі, при цьому, на коренеплодах утворюються темні вдавлені плями, які згодом вкриваються сіро-зеленою плівкою гриба. Уражені сірою гниллю овочі буріють, гниють, вкриваючись сірим шаром спороношення, яке є джерелом дальшого інфікування продукції у сховищі. Із бактеріальних хвороб на моркві важливі мокра бактеріальна гниль, плямистий бактеріоз; на буряках - бактеріоз коренеплодів, гомоз, парша й туберкульоз коренеплодів, срібна хвороба.
Для обробки під час зберігання моркви та столових буряків фунгіцидами чинний "Перелік пестицидів та агрохімікатів, дозволених до використання в Україні" не дає рекомендацій. Однак для підготовки сховищ і тари можна використовувати ті самі фунгіциди, що й для картоплі.
Поміж шкідників моркви у сховищах особливо вирізняється картопляний комарик, який не лише пошкоджує коренеплоди, а й сприяє поширенню бактеріозу моркви.

Основні принципи зберігання столових коренеплодів
Схема зберігання столових коренеплодів така. Перш ніж закладати коренеплоди на зберігання, їх перебирають, вибраковуючи уражені та пошкоджені, а також очищують від часток грунту та рослинних решток. Для "піскування" коренеплодів пісок бажано відповідно підготувати - продезінфікувати. У невеликих масштабах його для цього можна навіть просмажити. У господарствах найчастіше обробляють 1% розчином формаліну, обходяться й без цього. До сезону зберігання овочів готують і тару: ящики, контейнери чи поліетиленові мішки. Їх обробляють фунгіцидом із дальшим висушуванням. Із хімічним препаратом бажано використовувати прилипач, що зменшить витрати на хімічну обробку завдяки якіснішому її проведенню. Підготування самого овочевого сховища нічим не різниться з підготуванням картоплесховища. Його також слід обробити фунгіцидом (побілити 20-25% розчином свіжогашеного вапна з додаванням на кожні 10 л 100 г мідного купоросу або обкурити сіркою) та висушити. Зберігають коренеплоди у ящиках (по 25 кг), контейнерах (по 100 кг), поліетиленових мішках (по 30-40 кг) або навалом. У кожному разі в процесі зберігання в сховищі потрібно контролювати температуру та вологість, підтримуючи їх на оптимальному рівні, а також забезпечити вентиляцію.

Способи зберігання столових коренеплодів
Зберігання коренеплодів має деякі особливості. Як і для зберігання картоплі, сховище має бути обладнане вентиляцією та ретельно вичищене: позбавлене торішніх залишків рослин, грунту тощо. Температура в ньому не може опускатися нижче нульової відмітки.
Нині в невеликих кількостях коренеплоди зберігають у холодильниках, а у великих - у буртах або спеціально обладнаних сховищах. На відміну від картопляного сховища, де зайва вологість є небажаною, для коренеплодів вона, навпаки, потрібна (звичайно, в розумних межах). Крім того, якщо об'єм сховища доволі великий і повітря в ньому недостатньо зволожене, коренеплоди варто пересипати піском, бо вони втратять багато вологи й стануть зморшкуватими, а отже, не матимуть товарної цінності. Цей захід має спеціальну назву - "піскування". Практикують і спосіб зберігання в поліетиленових мішках. Щоправда, ним послуговуються обмежено, оскільки він істотно підвищує вартість зберігання продукції. Для цього в мішки насипають по 30-40 кг коренеплодів моркви чи буряків і ставлять рядами в один шар на бетонній підлозі сховища. Оскільки коренеплоди, як і бульби картоплі, дихають, мішки залишають відкритими, що запобігає загниванню продукції. Періодично цю продукцію потрібно перебирати, перемішуючи шари коренеплодів (ті, що були на дні мішка, переміщують у верхній шар і навпаки). Це допоможе уникнути загнивання нижніх шарів коренеплодів.

А. Фокін,
канд. біол. наук

Інтерв'ю
Горіхівництво залишається чи не найприбутковішим напрямком садівництва
Цікавість до горіхівництва як до прибуткового бізнесу зростає. Про особливості цього сегменту розповідає директор Інституту горіхоплідних культур Віталій Радько.     
Останнім часом площа пустельних і непродуктивних земель в світі постійно зростає. Пустелі вже займають понад 17 млн км2 або близько 12% всієї поверхні суші. Вчені всього світу стурбовані такою

1
0