Спецможливості
Технології

Виз­на­чаємо зи­мостійкість ози­мих зер­но­вих

04.01.2017
19481
Виз­на­чаємо зи­мостійкість ози­мих зер­но­вих фото, ілюстрація
Озимі зернові, що вкрито льодяною кіркою

Період, який у нашій зоні три­ває за­зви­чай із ли­с­то­па­да по бе­ре­зень, знач­ною мірою виз­на­чає май­бутній по­тенціал уро­жай­ності ози­мих зер­но­вих куль­тур. Час зи­мо­во­го спо­­кою є од­ним із най­кри­тичніших для рос­ту й роз­вит­ку ози­ми­ни.

 

 

Вірогідність за­ги­белі тре­ти­ни об­ся­гу ози­мої пше­ниці, особ­ли­во в східних об­ла­с­тях Ук­раїни, спо­с­терігається двічі-тричі на 10 років, ози­мо­го жи­та як більш мо­ро­зостійкої куль­ту­ри — один-три ра­зи за та­кий са­мий ча­со­вий проміжок. Ще сильніше по­тер­пає від не­­спри­ят­ли­вих умов зи­­мів­­лі ози­мий яч­­мінь, більшість сортів яко­го на сході країни висіва­ти не ре­ко­мен­дується.

Важ­ли­ве зна­чен­ня для вив­чен­ня при­чин за­ги­белі ози­мих куль­тур та роз­роб­ки дієвих за­ходів їхньо­го збе­ре­жен­ня в період зимівлі ма­ють аг­ро­номічна на­ука та про­гре­сив­на ви­роб­ни­ча прак­ти­ка. Так, вста­нов­ле­но, що найбільшу стійкість про­ти не­га­тив­них фак­торів зимівлі ви­яв­ля­ють мо­ро­зостійкі та зи­­мостійкі сор­ти ози­мих куль­тур, які сіють в оп­ти­мальні стро­ки добірним про­труєним насінням у якісно і вчас­но підго­тов­ле­ний ґрунт зі зба­лан­со­ва­ним ре­жи­мом жив­лен­ня та вмістом в ор­но­му шарі не мен­ш як 20–30 мм про­дук­тив­ної во­ло­ги. Озимі куль­ту­ри за та­ких умов ус­ти­га­ють до на­стан­ня зи­ми нор­маль­но роз­ку­щи­ти­ся, сфор­му­ва­ти до­б­ре роз­ви­не­ну ко­ре­не­ву си­с­те­му та ву­зол кущіння, в яко­му на­гро­ма­д­жується до­с­тат­ньо цукрів (25–35% від ма­си рос­ли­ни), які за­хи­ща­ють ос­тан­ню від дії низь­­ких тем­пе­ра­тур.

Щоб за­хи­с­ти­ти ози­ми­ну в період пе­ре­зимівлі, слід виз­на­чи­ти, від чо­го по­тер­па­ють та ги­нуть рос­ли­ни, мож­ли­во, це пов’яза­но з їхньою мо­ро­зо- або зи­мостійкістю.

Утім, на­сам­пе­ред слід виз­на­чи­ти­ся з терміно­логією. Мо­ро­зостійкість — це стій­­кість рос­лин до низь­ких не­га­тив­них тем­пе­ра­тур (в ози­мої пше­ниці цей по­каз­ник ся­гає -15…20°С, а жи­та — до -20...22°С). Зи­мостійкість — стійкість зи­му­ю­чих рос­лин про­ти ком­плек­су не­­спри­ят­ли­вих умов зимівлі в осінній, зи­мо­вий і вес­ня­ний періоди їхньо­го жит­тя. Мо­ро­зо- і зи­мостійкість — склад­ні фізіологічні ста­ни ози­мих рос­лин, які постійно зміню­ють­ся за­леж­но від їхньо­го віку та умов ви­ро­щу­ван­ня. Ці вла­с­ти­вості фор­му­ють­ся у рос­лин во­се­ни під час їхньо­го за­гар­ту­ван­ня. Вста­нов­ле­но, що та­ке за­гар­ту­ван­ня відбу­вається у дві фа­зи: пер­ша на­стає за ден­ної тем­пе­ра­ту­ри близь­ко 8…10, а нічної — від ну­ля до 4°С, дру­га — за се­ред­ньої тем­пе­ра­ту­ри від ну­ля до -5°С. 

У першій фазі за­вдя­ки ак­тивній ве­ге­тації і про­це­сам фо­то­син­те­зу, для яких особ­ли­во спри­ят­ли­вою є со­няч­на по­го­да, у вуз­лах кущіння на­гро­ма­д­жу­ють­ся цу­к­ри (вуг­ле­во­ди), які за нічної тем­пе­ра­ту­ри від ну­ля до 4°С прак­тич­но не ви­т­ра­ча­ють­ся як на ріст рос­лин, так і на про­це­си їхньо­го ди­хан­ня. Внаслідок що­ден­но­го збіль­шен­ня вмісту цукрів, який під кінець періоду за­гар­ту­ван­ня до­ся­гає у вуз­лах кущіння до 30% су­хої ре­чо­ви­ни і навіть більше, рос­ли­ни здатні ви­т­ри­му­ва­ти зни­жен­ня тем­пе­ра­ту­ри на гли­бині за­ля­ган­ня вуз­ла кущіння до -10…12°С. У другій фазі від­бу­вається зне­вод­нен­ня клітин і в них підви­щується кон­цен­т­рація роз­чин­них цукрів, у кліти­нах зменшу­єть­­ся вміст так зва­ної вільної во­ди, яка лег­ко за­мер­зає, і підви­щується вміст зв’яза­ної во­ди, що важ­ко за­мер­зає. Рос­ли­ни ста­ють ще стій­­­­­­кіши­ми про­ти низь­ких тем­пе­ра­тур: до­б­ре за­гар­то­ва­на пше­ни­ця ви­т­ри­мує зни­жен­ня тем­пе­ра­ту­ри біля вуз­ла кущіння до -18…20, жи­то ози­ме — до -23…24, три­ти­ка­ле — до -19…21, ячмінь ози­мий — до -14…15°С. Влас­не, ви­ро­щу­ван­ня яч­ме­ню ози­мо­го з най­мен­­ши­ми ри­зи­ка­ми на те­­­ри­торії Ук­ра­їни мож­ли­ве ли­ше в зо­нах Лісо­сте­пу та Полісся, тоді як у Сте­пу він ча­с­то ви­мер­зає.

Зимо-та морозостійкість озимих культур. Три­валість про­хо­д­жен­ня пер­шої і дру­гої фаз за­гар­ту­ван­ня рос­лин ста­но­вить у се­ред­нь­о­му 20–25 днів. Про­те навіть до­б­ре за­гар­то­вані рос­ли­ни (за вчас­но­го висі­ван­ня добірно­го насіння в до­б­ре підго­тов­­ле­ний ґрунт, вне­сен­ня потрібної кількількості до­б­рив) не за­без­пе­чу­ють по­вної га­рантії від ви­мер­зан­ня за пе­ре­хо­ду тем­пе­ра­ту­ри че­рез поріг кри­тич­ної, яка для ози­мо­го яч­ме­ню ста­но­вить -12…14°С, ози­­мої пше­ниці — -16…18, три­ти­ка­ле — -17…19, ози­мо­го жи­та — -20…24°С. За ста­ти­с­тич­ни­ми да­ни­ми, в Ук­раїні озимі куль­ту­ри найбільше по­тер­па­ють: у сте­по­вих рай­о­нах — від ви­мер­зан­ня, лісо­сте­по­вих і сте­по­вих — від льо­дя­ної кірки, в поліських — від випріван­ня, ви­мо­кан­ня, ча­ст­ко­во — від ви­мер­зан­ня.Щоб за­побігти ви­мо­кан­ню рос­лин ози­ми­ни, про­во­дять відкри­тий і за­кри­тий дре­наж

Слід відрізня­ти ви­мер­зан­ня від за­­мер­­­­­зан­ня. Ози­ми­на завжди за­мер­зає, бо взим­ку тем­пе­ра­ту­ри в рай­о­нах її ви­­ро­щу­ван­ня пе­ре­важ­но міну­сові, але при цьо­му рос­ли­ни не ги­нуть (не ви­мер­за­ють).

Ви­мер­зан­ня

При­чи­ною за­ги­белі рос­лин озимих культур є силь­не зне­вод­нен­ня про­то­плаз­ми клітин унаслідок за­мер­зан­ня так зва­ної вільної во­ди в міжклітин­них про­сто­рах з ут­во­рен­ням кри­с­талів або су­­цільної кри­жа­ної обо­лон­ки за рап­то­во­го зни­жен­ня тем­пе­ра­ту­ри (на­при­клад, за силь­но­го мо­ро­зу відра­зу після відли­ги) і відтя­гу­ван­ня внутрішньо­клітин­ної во­ди. Це при­зво­дить до зне­вод­нен­ня клітин і ко­а­гу­ляції ко­лоїдних роз­чинів у кліти­нах озимих культур та їхньої за­ги­белі. Ви­мер­зан­ня, як за­зна­ча­ло­ся, спо­с­терігається за кри­тич­них міну­со­вих тем­пе­ра­тур, вла­с­ти­вих для кож­ної ози­мої куль­ту­ри.

Льо­дя­на кірка

Висячу льодяну кірку знищують коткуваннямРозрізня­ють при­тер­ту й на­вис­лу льо­дяні кірки. При­тер­та — ут­во­рюється за суцільно­го за­мер­зан­ня во­ди, на­вис­ла — ли­ше за по­верх­не­во­го за­мер­зан­ня (над рос­ли­на­ми або на по­верхні снігу). Звісно, шкідливіша при­тер­та кірка, ко­ли ут­во­рюється шар льо­ду 10–12 см зав­тов­шки. Лід має ви­­сокі теп­ло­провідність (у 20 разів більшу, ніж сніг) і теп­ло­від­да­чу, по­си­лює не­га­тив­ну дію низь­ких тем­пе­ра­тур на рос­ли­ни озимих культур. Крім то­го, спо­­­­­­с­терігається ме­­­ханічне трав­му­ван­ня льо­дом вуз­ла кущіння. На­вис­ла, або так зва­на бруд­на, кірка здебільшо­го не шко­дить рос­ли­нам озимих культур, навіть відіграє пев­ну за­хис­ну роль. Але три­ва­ле її зберіган­ня мо­же спри­чи­ни­ти пар­ни­ко­вий ефект і спро­во­ку­ва­ти у рос­лин віднов­лен­ня рос­то­вих про­цесів. Тож іно­ді спо­с­терігається випріван­ня під та­кою кіркою рос­лин озимих культур, що по­ча­ли ве­ге­тацію.

Випріван­ня

Зазвичай трапляється тоді, ко­ли на ще не­за­мерз­лий ґрунт ви­па­дає то­в­стий шар снігу і ле­жить про­тя­гом двох-чо­ти­рь­ох місяців, а тем­пе­ра­ту­ра ґрун­ту під снігом ус­та­нов­люється на ну­ль­о­во­му рівні й навіть на де­що ви­щих по­знач­ках. Під снігом рос­ли­ни озимих культур ви­т­ра­ча­ють по­­живні ре­чо­ви­ни (вуг­ле­во­ди) на про­це­си ди­хан­ня (хо­ча во­ни й повільні) й без до­­сту­пу світла не здатні по­пов­ни­ти їх шля­хом фо­то­син­те­зу, то­му ги­нуть від вис­на­жен­ня та ура­жен­ня хво­ро­ба­ми, зо­к­ре­ма сніго­вою плісня­вою. За три­ва­ло­го періоду випріван­ня мо­же роз­по­ча­ти­ся та­кож про­цес роз­кла­дан­ня рос­лин­них білків до ут­во­рен­ня аміно­кис­лот, які спри­чи­ню­ють от­руєння рос­лин озимих культур.

Ви­мо­кан­ня

Ви­ни­кає на важ­ких пе­ре­зво­ло­же­них ґрун­тах та в мікро­по­ни­жен­нях рельєфу («блюд­цях»), де три­­ва­лий час за­стоюється сніго­ва во­да. Рос­ли­ни озимих культур, особ­ли­во пе­ре­рослі, ги­нуть від не­звич­них для них ана­ероб­них умов, за яких роз­кла­да­ють­ся їхні білки з ут­во­рен­ням аміно­кис­лот і, як і за ви­­пріван­ня, на­стає са­мо­от­руєння рос­лин­них клітин.

Ви­пи­ран­ня

Має місце за сівби ози­мих куль­тур у свіжо­зо­ра­ний ґрунт та внаслідок різких ко­ли­вань тем­­пе­ра­ту­ри на­весні. У висіяної в пух­кий ґрунт пше­ниці че­рез йо­го осідан­ня роз­ри­вається ко­ре­не­ва си­с­те­ма й ву­зол кущіння за­ли­шається на по­верхні ґрун­ту (па­сив­не ви­пи­ран­ня). Різкі пе­ре­па­ди ден­них і нічних тем­пе­ра­тур ра­но на­вес­ні зу­мов­лю­ють ви­пи­ран­ня вуз­ла кущіння на по­верх­ню ґрун­ту льо­дом, який ут­во­рюється внаслідок нічно­го за­мер­зан­ня во­ди (ак­тив­не ви­пи­ран­ня). Вуз­ли кущіння озимих культур, які ви­я­ви­ли­ся на по­верхні ґрун­­ту, мо­жуть за­ги­ну­ти від мо­розів або не­стачі во­ди.

За­хист рос­лин озимих культур від не­спри­ят­ли­вих умов зимівлі

Щоб змен­ши­ти шко­ду від ви­мер­зан­ня рос­лин, для успішно­го ви­ро­щу­ван­ня озимих куль­тур слід оби­ра­ти най­­більш мо­ро­зо- і зи­мостійкі сор­ти ози­мих. Ве­ли­ке зна­чен­ня ма­ють такі фак­то­ри, як: оп­ти­мальні стро­ки сівби озимих культур; по­пе­реднє вне­сен­ня фо­с­фор­но-калій­них до­­б­рив; за­кла­дан­ня насіння на біль­­шу гли­би­ну, особ­ли­во ози­мої пше­ниці, у якої за­вдя­ки цьо­му глиб­ше за­­кла­дається ву­зол кущіння; сніго­за­т­ри­ман­ня. Ос­тан­­ній чин­ник ду­же важ­ли­вий: за тем­пе­ра­ту­ри повітря -30°С ґрунт, не вкри­­тий снігом, про­мер­зає біля вуз­ла кущіння до -20…22°С, що вик­ли­кає за­ги­бель прак­тич­но всіх ози­мих куль­тур, а за ша­ру снігу всьо­го 15 см — ли­ше до мінус 7…11°С, що не шко­дить навіть ози­мо­му яч­ме­ню. 

Сніг за­три­му­ють за­сто­су­ван­ням сні­го­за­т­ри­му­вачів, ут­во­рю­ю­чи вал­ки по­­пе­­­рек панівних вітрів. Най­кра­ще це ро­би­ти під час ви­па­дан­ня снігу, яким одра­зу за­кри­ва­ють­ся ого­лені між вал­ка­­­ми місця. На півдні країни сніг за­три­му­ють та­кож за до­по­мо­гою куліс.

При­тер­ту льо­дя­ну кірку зни­щу­ють, по­си­па­ю­чи її тор­фом, по­пе­лом, пе­ре­гноєм, міне­раль­ни­ми до­б­ри­ва­ми — каїнітом, фо­с­фат­шла­ком, су­пер­фо­с­фа­том; ви­ся­чу (за по­тре­би) — кот­ку­ван­ням. Льо­дя­на кірка зни­кає та­кож під час сніго­за­т­ри­мання. Для за­побіган­ня випріван­ню посівів слід до­три­му­ва­тись оп­ти­маль­них строків сівби ози­мих куль­­тур, не до­пу­с­ка­ти ран­ньої сівби, за якої фор­мується гу­с­тий тра­востій і ґрунт важ­ко про­мер­зає. За ви­па­дан­ня то­в­сто­го ша­ру снігу на не­про­мерз­лий ґрунт йо­го ущільню­ють кот­ка­ми. Але в та­ко­му разі слід ура­хо­ву­ва­ти, що із на­­стан­ням відли­ги мо­же ут­во­ри­ти­ся льо­дя­на кірка, яку, мож­ли­во, теж тре­ба бу­­­­­де зни­щу­ва­ти. Пе­ре­рос­лу ози­ми­ну (особ­ли­во — ози­ме жи­то), во­се­ни інко­ли підко­шу­ють на ви­со­ту не ниж­че ніж 10–12 см. На пе­ре­рослій ози­мині прак­ти­ку­ють та­­кож куль­­­ти­вацію снігу з ви­ко­ри­с­тан­ням ши­ро­ко роз­став­ле­них лап-підгор­тачів, що сприяє швид­шо­му про­мер­зан­ню ґрун­ту. Іноді ви­пу­с­ка­ють на за­не­сені снігом посіви озимих культур та­бун мо­лод­ня­ку (те­лят або овець) для ущільнен­ня сніго­во­го по­кри­ву.

За ви­пи­ран­ня рос­лин озимих культур посіви при­ко­чу­ють кільча­с­то-шпо­ро­ви­ми кот­ка­ми, що сприяє кра­що­му кон­так­ту рос­лин із ґрун­том, за­вдя­ки чо­му во­ни швид­ше та кра­ще вкоріню­ють­ся. Як­що ви­ни­кає по­­­­­тре­ба висіву ози­мих куль­тур у свіжо­зо­ра­ний ґрунт, йо­го обов’яз­ко­во пе­ред сівбою ущільню­ють важ­ки­ми кот­ка­ми. В та­ко­му разі та­кож слід глиб­ше за­гор­та­ти насіння.
Про­тя­гом зи­ми й ра­но на­весні ве­­дуть постійний кон­троль за ста­ном зи­­мівлі ози­мих куль­тур. Ос­нов­ним ме­то­дом кон­тро­лю є відбір на посівах мо­но­літів, у яких після відро­с­тан­ня рос­лин виз­на­ча­ють їхню життєздатність. Мо­­но­­літи розміром 30х30х15 см або 35х25х15 см із дво­ма ряд­ка­ми рос­лин відби­ра­ють у за­го­тов­лені де­рев’яні ящи­­ки про­тя­гом зи­ми не мен­ш як три рази (у січні, лю­то­му та бе­резні) у кількох місцях по діаго­налі по­ля. Як­що взим­­ку ви­ни­ка­ють сильні й три­валі відли­ги або, на­впа­ки, ве­ликі мо­ро­зи, мо­ноліти від­би­ра­ють до­дат­ко­во. Рос­ли­ни озимих культур після від­та­ван­ня ґрун­ту в мо­но­літах за тем­пе­ра­ту­ри 12…14°С відро­щу­ють у світлих приміщен­нях за тем­пе­ра­ту­ри 18…20°С про­тя­гом 12–15 днів із періо­дич­ним по­ли­ван­ням їх у ящи­ках, після чо­го підра­хо­ву­ють кількість жи­вих і від­­мер­лих рос­лин.

Нерідко аг­ро­но­ми на ок­ре­мих місцях ози­мо­го посіву, ого­ле­них по­пе­ред­ньо від снігу та льо­ду, став­лять де­рев’­яні ква­д­ратні ра­ми розміром 1,5х1,5 м і зав­виш­ки 15–20 см, об­тяг­нуті звер­ху по­­ліети­ле­но­вою плівкою. На 1 га роз­міщу­ють дві такі ра­ми в най­ти­повіших місцях посіву озимих культур. Під ци­ми «пар­нич­ка­ми» ози­ми­на по­чи­нає швид­ко відро­ста­ти (на вісім-де­сять днів раніше, ніж не­­вкри­­та), що дає змо­гу раніше виз­на­чи­ти її стан.

Стан ози­мих культур на­весні після пе­ре­зимівлі оціню­ють за п’яти­баль­ною си­с­те­мою: 1 бал — зріджен­ня ду­же ве­ли­ке, збе­ре­гла­ся не­знач­на ча­с­ти­на рос­лин; 2 — зріджен­ня ве­ли­ке, кількість за­гиб­лих рос­лин пе­ре­ви­щує 50%; 3 — зріджен­ня знач­не, за­ги­ну­ло 25–50% рос­лин; 4 — зріджен­ня не­ве­ли­ке, за­ги­ну­ло менш ніж 25%; 5 балів — зріджен­ня не­помітне. Зріджені посіви озимих культур підсіва­ють або пе­ресіва­ють за­леж­но від сту­пе­ня їхньої зрідже­ності та ста­ну рос­лин.

При­ско­рені ме­то­ди виз­на­чен­ня життєздат­ності рос­лин озимих культур

Донсь­кий. Обе­реж­но відби­ра­ють (ви­ру­бу­ють) мо­ноліти на посівах ози­ми­ни (30–50 рос­лин) із не­по­шко­д­же­ни­ми вуз­ла­ми не менш як у п’яти місцях по­ля. Після та­нен­ня ґрун­ту та від­ми­ван­ня рос­лин озимих культур у них обрізу­ють ли­ст­ки і ко­рені на відстані 1 см від вузлів кущіння, а самі вуз­ли відро­щу­ють. Для цьо­го їх кла­дуть у ста­кан на до­б­ре зво­ло­же­ну ва­ту або мар­лю, який звер­ху за­кри­ва­ють для під­ви­щен­ня во­ло­гості повітря і став­лять у тем­не й теп­ле при­міщен­ня (24…26°С) на 24 год. Живі рос­ли­ни, які за цей час від­ро­с­та­ють на 3–15 мм, а та­кож ті, що не да­ли при­ро­с­ту (не­живі), підра­хо­ву­ють і виз­на­ча­ють відсо­ток за­ги­белі ози­ми­ни. 

Вод­ний. У відібра­них та відта­лих рос­лин озимих культур відрізу­ють ли­ст­ки, а вуз­ли ку­­щіння з корінням уміщу­ють у по­суд (тарілку) з во­дою, який став­лять у теп­ло­му й до­б­ре освітле­но­му приміщенні. На п’ятий-шо­с­тий день виз­на­ча­ють від­со­ток жи­вих рос­лин, які по­чи­на­ють від­­­­­ро­ста­ти, та за­гиб­лих. 

Цу­к­ро­вий. Відібрані та відталі рос­ли­ни озимих культур без обрізу­ван­ня за­ну­рю­ють ко­­рін­­­ням на 13–15 го­дин у 1–5%-й роз­чин цу­к­ру, а потім пе­ре­кла­да­ють у чи­с­ту во­ду. На шо­с­тий-сьо­мий день за ви­­яв­ле­ним відро­с­тан­ням об­чис­лю­ють кіль­­кість жи­вих та не­жи­вих рос­лин. 

Ме­тод барв­ників. Фар­бу­ють зрізи рос­лин озимих культур че­рез ос­но­ви пагінців і стеб­лові ко­ну­си на­ро­с­тан­ня 0,1%-м роз­чи­ном кис­ло­го фук­си­ну. У жи­вих рос­лин при­род­ний колір зрізів і клітин ко­нусів на­­ро­с­тан­ня не змінюється, у не­жи­вих — з’яв­ляється ро­же­во-бу­ре за­барв­лен­ня. По­шко­д­жен­ня ко­ну­са озимих культур оціню­ють у ба­­лах: 5 ба­­лів — ко­нус про­зо­рий, тур­гор­ний, жи­вий; 3 ба­ли — ко­нус жи­вий, тур­­гор­ний, але вже білий і не­про­зо­рий; 1 бал — ко­нус бу­рий, змор­ш­ку­ва­тий, не­жи­вий. 

Ос­та­точ­ний візу­аль­ний аналіз ста­ну ози­ми­ни та підра­хун­ки життєздат­них рос­лин про­во­дять за віднов­лен­ня їх­­ньо­го ак­тив­но­го рос­ту і, за­леж­но від ча­су на­стан­ня вес­ни, прий­ма­ють рішен­ня про доцільність за­ли­шен­ня ози­мих посівів для одер­жан­ня за­пла­но­ва­но­го врожаю.

До­гляд за ози­ми­ми куль­ту­ра­ми за­леж­ить від ча­су віднов­лен­ня вес­ня­ної ве­ге­тації (ЧВВВ). На­уко­во-прак­тич­на роз­роб­ка док­то­ра сільсько­го­с­по­дарсь­ких на­ук В.Д. Ме­дин­ця під на­звою «Еко­логічний ефект ЧВВВ ози­мих рос­лин» ре­ко­мен­до­ва­на для ви­ко­ри­с­тан­ня під час до­гля­ду за посіва­ми ози­мої пше­ниці з ура­ху­ван­ням од­но­час­но­го впли­ву на озимі рос­ли­ни теп­ла й світла у вес­ня­ний період ве­ге­тації.

За да­ни­ми В.Д. Ме­дин­ця, у рай­оні Пол­та­ви най­ранніший ЧВВВ для ози­мої пше­ниці ви­па­дав 22 лю­то­го, найпізніший — 17 квітня (роз­рив ся­гає 55 днів!). Звіс­но, ози­ми­на, яка віднов­лює свою ве­ге­тацію в лю­то­му, по­трап­ляє в інші світлові й теп­лові умо­ви, ніж та, що по­­чи­нає ве­ге­ту­ва­ти в квітні. За ран­нь­о­го віднов­лен­ня ве­ге­тації рос­ли­ни озимих культур три­ва­лий час роз­ви­ва­ють­ся в умо­вах ко­рот­ко­го світло­во­го дня й про­хо­лод­ної по­го­ди. 

У цей час сон­це пе­ре­бу­ває віднос­но низь­ко над го­ри­зон­том, то­му пе­ре­ва­жа­ють дов­го­х­ви­ль­ові оран­же­во-чер­воні про­мені і слаб­ка со­няч­на радіація. За пізньої ве­ге­тації ози­ми­на роз­ви­вається в умо­вах дов­го­го світло­во­го дня, коли сонце стоїть ви­соко над го­ри­зон­том, і пе­ре­важає ультрафіолетове ви­проміню­ван­ня та швид­ке підвищення тем­пе­ра­тур.
Ро­ки з ран­нь­ою ве­ге­тацією рос­лин спри­ят­ливі для роз­вит­ку куль­ту­ри, оскільки швид­ше відбу­ва­ють­ся про­це­си ре­ге­не­рації втра­че­них узим­ку ор­ганів, що поліпшує їхнє взаємо­затінен­ня. За та­ких умов фор­мується підви­ще­ний уро­жай зер­на, про­те в ньо­му ут­во­рюється не­до­стат­ньо білків, особ­ли­во клей­ко­вин­ної гру­пи.

У ро­ки з пізнім віднов­лен­ням ве­ге­тації ози­ми­на не­до­стат­ньо вкорінюється і ку­щить­ся, по­шко­д­жені взим­ку рос­ли­ни не завжди ви­жи­ва­ють. А ті, що ви­жи­ли в умо­вах дов­го­го світло­во­го дня, швид­ко пе­ре­хо­дять у фа­зу ко­ло­сіння, ви­ро­с­та­ють низь­ко­рос­ли­ми, на­­гро­ма­д­жу­ють не­до­стат­ньо біома­си й фор­му­ють низь­кий уро­жай зер­на, про­те з ви­со­ким вмістом білків, зокрема клей­ко­вин­них.

Стан ози­ми­ни, за­леж­но від строків її вес­ня­ної ве­ге­тації, слід вра­хо­ву­ва­ти під час до­гля­ду за посіва­ми у вес­ня­но-літній період. Як­що посіви з осені зійшли не­­друж­но, не­до­стат­ньо роз­ку­щи­ли­ся або роз­ви­ва­ли­ся нор­маль­но, а зріджен­ня при­близ­но по­ло­ви­ни їх відбу­ло­ся че­рез не­спри­ят­ливі умо­ви су­во­рої зи­ми, внаслідок чо­го час вес­ня­ної ве­ге­тації на­став пізно — озимі пе­ресіва­ють яри­ми куль­ту­ра­ми, а в ро­ки з раннім ЧВВВ — під­жив­лю­ють азот­ни­ми до­б­ри­ва­ми і за­ли­ша­ють для фор­му­ван­ня вро­жаю.

На підставі да­них ба­га­торічних досліджень, про­ве­де­них у різних зо­нах Ук­раїни, роз­роб­ле­ні й за­про­по­но­ва­ні для впро­ва­д­жен­ня у прак­ти­ку ре­ко­мен­дації що­до пе­ресіван­ня слаб­кої ози­ми­ни в різних зо­нах із ура­ху­ван­ням кількості не­роз­ку­ще­них рос­лин на 1 м2 та на­стан­ня ЧВВВ (див. табл.).

За­леж­но від на­стан­ня ЧВВВ вно­сять певні ко­рек­ти­ви в си­с­те­му до­­гля­­ду за посіва­ми ози­мої пше­ниці.

У ро­ки з пізнім ЧВВВ не слід за­­сто­­со­ву­ва­ти на посівах сортів озимої пшениці, схиль­них до ви­ля­ган­ня, пре­па­рат ТУР навіть на тлі азот­но­го піджив­лен­ня. У та­ко­му разі йо­го за­сто­су­ван­ня доцільне ли­ше за умо­ви до­стат­ньої во­ло­гості на посівах ози­ми­ни, що нор­маль­но пе­ре­зи­му­ва­ла і, звіс­но, за ран­нь­о­го ЧВВВ. 

Вес­няні азотні піджив­лен­ня на ІІ–ІІІ ета­пах ор­га­но­ге­не­зу ефек­тивніші на посівах озимої пшениці із пізнім ЧВВВ за вне­сен­ня під­ви­ще­них норм азо­ту, який по­си­лює ку­­щіння. На посівах із раннім ЧВВВ ози­ми­ну піджив­лю­ють мен­ши­ми нор­ма­ми азо­ту або зовсім не ви­ко­ри­с­то­ву­ють йо­­го за­леж­но від ста­ну рос­лин. 

На­самкінець на­го­ло­шуємо, що вчас­ний та якісний моніто­ринг і діаг­но­с­ти­ка ста­ну посівів ози­мих зер­но­вих куль­тур є за­по­ру­кою зни­жен­ня ри­зиків ут­­рат коштів і гос­по­дарсь­ких збитків за кри­тич­ної пе­ре­зимівлі рос­лин та пе­ре­ду­мо­вою пла­ну­ван­ня по­даль­ших сільсько­­го­с­по­дарсь­ких опе­рацій. 

Для за­побігання ви­мо­кан­ню рос­лин ози­ми­ни про­во­дять відкри­тий і за­кри­тий дре­наж, роб­лять дре­нажні ко­ло­дязі. Крім то­го, цьо­му мож­на за­побігти висівом куль­ту­ри в оп­ти­мальні терміни, щоб не до­пу­с­ти­ти пе­ре­ро­с­тан­ня рос­лин. За­сто­со­ву­ють та­кож гре­бе­неві посіви, а во­се­ни за­без­пе­чу­ють рос­ли­ни фо­с­фор­но-калійни­ми до­б­ри­ва­ми в достатній кількості.

 

С. Ав­ра­мен­ко, канд. с.-г. на­ук, провідний на­ук. співробітник,
С. По­пов, д-р с.-г. на­ук, про­фе­сор,
Н. Ряб­чун, д-р с.-г. на­ук, провідний на­ук. співробітник,
Н. Кузь­мен­ко, канд. с.-г. на­ук, ст. на­ук. співробітник,
Інсти­тут рос­лин­ництва ім. В. Я. Юр’єва НА­АНУ

 

Інформація для цитування

Визначаємо зимостійкість озимих зернових/ С. Авраменко, С. Попов, Н. Рябчук, Н. Кузьменко // Пропозиція. — 2016. — № 12. — С. 52-57

 

Інтерв'ю
Роберто Хавельяна
Американське видання Future Farming взяло інтерв’ю у Роберто Хавельяни — співробітника відділу компанії John Deere, який займається перспективними розробками потужних тракторів (серій 7R, 8R та 9R) на найближчі 20 років. Представляємо його... Подробнее
Зазвичай аграрні видання пишуть про здобутки агрохолдингів, знаних в областях, популярних аграріїв, що засідають по облрадах. Ми вирішили піти іншим шляхом і хочемо познайомити Вас із простим фермером

1
0